У цій книзі на читача чекає зустріч з оригінальною прозою Богдана Жолдака, який, вже встиг стати навіть засновником цілого стилю, якому важко дати визначення, хоча літературні критики сходяться на жартівливій назві «чорний, білий, дебільний» гумор. І навіть вважають, що у нього є свій, «фірмовий» стиль письма, свій гумористичний почерк, з чим, читаючи Богдана Жолдака, важко не погодитися. Навіть ось сама назва збірки - «Гальманах» нічого конкретного не означає, просто, як пояснив своїм шанувальникам сам Богдан, це зовсім не знущання над словом «альманах», просто йому, як автору, так захотілося реалізувати своє авторське право ...
З цієї книги почалося (починається?) моє знайомство з прозою Богдана Жолдака.
Враження про цю збірку оповідань у мене лишилися неоднозначні. Дотепна анотація нагнала інтриги, проте вона не виправдалася. Подекуди було враження, що в потоці тексту час від часу хтось "витирав" певні речення, тому зрозумілою та плавною прозою це назвати важко. Деякі оповідання аж надто прості/надумані/шаблонні/*підставити свій термін*. Але є і цілком пристойні тексти, повні, щоправда, непристойностей. Деякі сюжети добре запам'ятовуються, а отже - вони таки вражають. І насамкінець, повість "Скарб" викликала чомусь ностальгійні асоціації з болгарським детективом "Скляна ріка", і цим остаточно схилила мене до позитивної оцінки творчості Жолдака.
Окремо слід висловити захоплення оригінальними метафорами та нестандартними реченнями, які використовує письменник. Якщо існують книги, які хочеться розтягнути на цитати, то ця книга - чи не перша за мій досвід, яку хочеться розтягнути на словосполучення.