What do you think?
Rate this book
Зазирни у мої сни
Очевидно, на світі немає дитини, яка б не бачила моторошних снів. Але що робити, якщо жах зі сновидіння поступово переповзає в реальне життя? У дворічного Тео під час нескладної операції раптово зупинилося серце. Упродовж тридцяти шести секунд малюк тримався на межі між світом мертвих і живих. А тоді повернувся. Спливло два роки, перш ніж Мирон Белінський зрозумів, що його син повернувся не сам. Щось прийшло разом із Тео: учепилося і прослизнуло у свідомість, поки хлопчак перебував по той бік лінії, яку більшість із нас перетинає лиш один раз. У відчайдушних намаганнях урятувати сина Мирон виїжджає до Америки, де найновіші досягнення нейротехнологій дають змогу зазирнути в людський сон. Він не здогадується, що бажання допомогти веде до катастрофи, адже найгірше почнеться, щойно той, хто оселився у снах маленького Тео, збагне, що за ним спостерігають.
528 pages, Hardcover
First published January 1, 2016
48 people are currently reading
947 people want to read
About the author
Max Kidruk
29 books2,700 followersMax Kidruk (Ukranian: Макс Кідрук; born April 1, 1984 in Volodymyrets, Rivne region, Ukraine) - popular Ukrainian writer and science popularizer, holds a master’s degree in Energy Engineering. Studied at the National University of Water Management and Nature Resources Use (Rivne, Ukraine), and then was getting a postgraduate education at Kyiv Polytechnic University and Stockholm Royal Institute of Technology. He left both graduate schools in 2009, having decided to become a professional writer.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 189 reviews
August 2, 2023
4/5
Якщо хочете полоскотати собі нерви, тоді ця книжка точно для вас. Але давайте по пунктах.
Сюжет. Мені було трохи затягнуто, багато води, описів і деталей, які мені зовсім не потрібні. Наприклад, навіщо мені знати результати ЕЕГ з усіма цифрами, і висновками, я з того взагалі нічого не зрозуміла і такого в тексті багато. Проте були й цікаві речі, а саме дослідження з нейробіології, про розпізнавання образів у свідомості людини. Це було досить пізнавально, хоча від пояснень в мене голова кипіла.
Приблизно з другої половини книги дійсно стало страшно, атмосфера напружувалася з кожною сторінкою. Хоч з першого розділу й було зрозуміло, що райдужної кінцівки не потрібно чекати, але я все одно надіялася на краще. Хотілося думати, ну, а раптом все не так погано, раптом вони якось виплутаються з ситуації. Після операції Тео я аж зітхнула з полегшенням, але все одно розуміла, що це ще не все. В результаті, кінець довів мене до сліз.
Перейдімо до героїв.
Мирон. Яскравий приклад людини, яка на проблеми реагує думкою: якось саме пройде. З'явилася гулька в дитини, нічого страшного якось пройде, сни дивні сняться сину, також пройде; 3-річна дитина листи пише ФБР англійською, він переконує себе, що це випадковість; так, Мирон звертався за допомогою, часто, коли вже ставало пізно, але в більшості випадків займався бездіяльністю. Проте, в житті багато хто так і чинить, думаючи, що все якось пройде, поки не стає зрозуміло, що ні не пройде і потрібно звертатися за допомогою.
Єва. Єва - приклад людини, яка вийшла заміж не за того кого кохає, а за того хто любить її. Хоча, якщо подумати, то ставлення Мирона до неї також варто поставити під сумнів. Він явно відчував до неї пристрасть, але чи було кохання? Можливо, хіба що на початку. До того ж, окрім цього, їхня проблема полягала в тому, що вони взагалі не працювали над стосунками, не намагалися їх врятувати і не говорили один з одним. Це якщо забути про огидний вчинок Єви. Тому, ця жінка викликає в мене лише огиду, можливо вона й була хорошою матір'ю, але той її вчинок перекреслив все хороше. До того ж в такій сім'ї, як їхня, дитина явно не почуватиметься щасливою і не матиме бажання відкриватися батькам і якщо відкинути всю цю містику, то уявний друг Тео міг бути пов'язаний з напруженою ситуацією в родині.
Єдині персонажі які мені сподобалися це Тео і Ліза Торнтон. Тео мені було дуже шкода, він просто безневинна дитина, яка не заслуговує того, що з ним сталося. А Ліза - просто крута😂 Ну і доктор Енді Далтон ще прикольний.
Загалом, мені сподобалося, книга має моторошну атмосферу і несподіваний кінець, але, навряд чи, я захочу ще колись подібне прочитати😅
Якщо хочете полоскотати собі нерви, тоді ця книжка точно для вас. Але давайте по пунктах.
Сюжет. Мені було трохи затягнуто, багато води, описів і деталей, які мені зовсім не потрібні. Наприклад, навіщо мені знати результати ЕЕГ з усіма цифрами, і висновками, я з того взагалі нічого не зрозуміла і такого в тексті багато. Проте були й цікаві речі, а саме дослідження з нейробіології, про розпізнавання образів у свідомості людини. Це було досить пізнавально, хоча від пояснень в мене голова кипіла.
Приблизно з другої половини книги дійсно стало страшно, атмосфера напружувалася з кожною сторінкою. Хоч з першого розділу й було зрозуміло, що райдужної кінцівки не потрібно чекати, але я все одно надіялася на краще. Хотілося думати, ну, а раптом все не так погано, раптом вони якось виплутаються з ситуації. Після операції Тео я аж зітхнула з полегшенням, але все одно розуміла, що це ще не все. В результаті, кінець довів мене до сліз.
Перейдімо до героїв.
Мирон. Яскравий приклад людини, яка на проблеми реагує думкою: якось саме пройде. З'явилася гулька в дитини, нічого страшного якось пройде, сни дивні сняться сину, також пройде; 3-річна дитина листи пише ФБР англійською, він переконує себе, що це випадковість; так, Мирон звертався за допомогою, часто, коли вже ставало пізно, але в більшості випадків займався бездіяльністю. Проте, в житті багато хто так і чинить, думаючи, що все якось пройде, поки не стає зрозуміло, що ні не пройде і потрібно звертатися за допомогою.
Єва. Єва - приклад людини, яка вийшла заміж не за того кого кохає, а за того хто любить її. Хоча, якщо подумати, то ставлення Мирона до неї також варто поставити під сумнів. Він явно відчував до неї пристрасть, але чи було кохання? Можливо, хіба що на початку. До того ж, окрім цього, їхня проблема полягала в тому, що вони взагалі не працювали над стосунками, не намагалися їх врятувати і не говорили один з одним. Це якщо забути про огидний вчинок Єви. Тому, ця жінка викликає в мене лише огиду, можливо вона й була хорошою матір'ю, але той її вчинок перекреслив все хороше. До того ж в такій сім'ї, як їхня, дитина явно не почуватиметься щасливою і не матиме бажання відкриватися батькам і якщо відкинути всю цю містику, то уявний друг Тео міг бути пов'язаний з напруженою ситуацією в родині.
Єдині персонажі які мені сподобалися це Тео і Ліза Торнтон. Тео мені було дуже шкода, він просто безневинна дитина, яка не заслуговує того, що з ним сталося. А Ліза - просто крута😂 Ну і доктор Енді Далтон ще прикольний.
Загалом, мені сподобалося, книга має моторошну атмосферу і несподіваний кінець, але, навряд чи, я захочу ще колись подібне прочитати😅
March 31, 2024
DNF 40%
На жаль, книжка мені зовсім не зайшла і я не планую витрачати час на неї і далі.
Автора неймовірно заносить на непотрібні деталі - детальне пояснення медичної процедури, розбір листа, аналіз IP адрес. І тільки якось занурюєшся в сюжет - ні, він тебе витягує, щоб розказати - от який я розумний - диви яку інформацію знаю. Наприклад, замість того, щоб просто сказати - новина була на багатьох сайтах автор пише.
От щоб що?
Також - жіночі персонажі існують у двох образах - мати-берегиня і сексуальний обєкт. Вони функціонують тільки, щоб рухати сюжет, або для образу гг.
Головний герой максимально аморфний і безвідповідальний. На початку книжки ставить питання - чому ж це все сталося? де щось пішло не так?
Ем - я тобі скажу - ти ігнорував все, що можна. В малого пухлина за вухом - а ти такий - пройде? От тут все пішло не так. Або синуля писав тривожні листи - і знову ігнор.
Ну і про жінку він не говорить як про особистість - а як про ласий кусок мяса.
Сюжет - сімейні мелодрами на 1+1 - знаєте такі з долею містичності. Накрутив такої дурні, що очі закочуються.
А ще мене не покидало відчуття наскільки штучним відчувався текст, ніби АІ його написав. Схемка за схемкою і деталі... більше непотрібної інформації.
Фух, ну отак...
На жаль, книжка мені зовсім не зайшла і я не планую витрачати час на неї і далі.
Автора неймовірно заносить на непотрібні деталі - детальне пояснення медичної процедури, розбір листа, аналіз IP адрес. І тільки якось занурюєшся в сюжет - ні, він тебе витягує, щоб розказати - от який я розумний - диви яку інформацію знаю. Наприклад, замість того, щоб просто сказати - новина була на багатьох сайтах автор пише.
На першу сторінку Google вивів посилання на статті з американських сайтів usatoday.com, nypost.com, wsj.com,
washingtonpost.com, nbcnews.com, huffingtonpost.com,
latimes.com, британських mirror.co.uk, bbc.com, а також одну
статтю міжнародного новинного агентства «Рейтер».
От щоб що?
Також - жіночі персонажі існують у двох образах - мати-берегиня і сексуальний обєкт. Вони функціонують тільки, щоб рухати сюжет, або для образу гг.
Головний герой максимально аморфний і безвідповідальний. На початку книжки ставить питання - чому ж це все сталося? де щось пішло не так?
Ем - я тобі скажу - ти ігнорував все, що можна. В малого пухлина за вухом - а ти такий - пройде? От тут все пішло не так. Або синуля писав тривожні листи - і знову ігнор.
Ну і про жінку він не говорить як про особистість - а як про ласий кусок мяса.
Сюжет - сімейні мелодрами на 1+1 - знаєте такі з долею містичності. Накрутив такої дурні, що очі закочуються.
А ще мене не покидало відчуття наскільки штучним відчувався текст, ніби АІ його написав. Схемка за схемкою і деталі... більше непотрібної інформації.
Фух, ну отак...
March 15, 2017
Я стабільно читаю будь-яку книгу Кідрука, яка виходить.
І мені вони подобалися, справді.
Я була в захваті від "Твердині". Мені сподобався "Бот". "Жорстоке небо" була цікавою.
А потім були "Небратні" в моєму житті.
І саме, певно, з того моменту я зрозуміла, що до творчості Кідрука в мене є немала кількість претензій.
Щодо "ЗУМС", то, чесно кажучи, очікувала більше.
Був такий хайп навколо цієї книжки, що я навіть не сумнівалась, що прочитаю її. Чекала тільки, коли мені її подарують, або хтось із родичів купить, а я "орендую" на тиждень.
Я не хотіла її купувати. І як добре, що я цьього не зробила.
Сюжет був непоганий, чесно.
Якщо я чимось незадоволена, то тільки персонажами.
В головному героєві книги, як завжди, надто багато самого Кідрука.
Я слідкую за його сторінками в соцмережах. Знаю новини і т.д. І тому, коли я читала, то бачила не Мирка. Я бачила Макса. І що вже говорити про те, що він схожий на головних героїв і інших книжок цього автора.
І я б не сказала, що мені це сподобалося.
В персонажеві просто немає індивідуальності.
І ще в мене є підозра, що Кідрук - жінконенависник (дивне слово, але гугл каже, що це переклад "woman-hater'а").
Чесно, просто подивіться на жінок в його книгах і питання, чому я так вважаю, просто відпаде.
Та й саму книгу можна було легко скоротити на третину. Бо сам екшн був на останніх 150 сторінках. До цього - просто водичка якась.
Але є ще й плюси.
Наприклад, лайки, порівняно з попередніми романами, стало в РАЗИ менше. Як камінь з душі.
Я не критик, звісно, розповідати про все те, що ще мені не сподобалося, не буду.
Просто скажу, що хайпу було надто багато, але дарма.
І мені вони подобалися, справді.
Я була в захваті від "Твердині". Мені сподобався "Бот". "Жорстоке небо" була цікавою.
А потім були "Небратні" в моєму житті.
І саме, певно, з того моменту я зрозуміла, що до творчості Кідрука в мене є немала кількість претензій.
Щодо "ЗУМС", то, чесно кажучи, очікувала більше.
Був такий хайп навколо цієї книжки, що я навіть не сумнівалась, що прочитаю її. Чекала тільки, коли мені її подарують, або хтось із родичів купить, а я "орендую" на тиждень.
Я не хотіла її купувати. І як добре, що я цьього не зробила.
Сюжет був непоганий, чесно.
Якщо я чимось незадоволена, то тільки персонажами.
В головному героєві книги, як завжди, надто багато самого Кідрука.
Я слідкую за його сторінками в соцмережах. Знаю новини і т.д. І тому, коли я читала, то бачила не Мирка. Я бачила Макса. І що вже говорити про те, що він схожий на головних героїв і інших книжок цього автора.
І я б не сказала, що мені це сподобалося.
В персонажеві просто немає індивідуальності.
І ще в мене є підозра, що Кідрук - жінконенависник (дивне слово, але гугл каже, що це переклад "woman-hater'а").
Чесно, просто подивіться на жінок в його книгах і питання, чому я так вважаю, просто відпаде.
Та й саму книгу можна було легко скоротити на третину. Бо сам екшн був на останніх 150 сторінках. До цього - просто водичка якась.
Але є ще й плюси.
Наприклад, лайки, порівняно з попередніми романами, стало в РАЗИ менше. Як камінь з душі.
Я не критик, звісно, розповідати про все те, що ще мені не сподобалося, не буду.
Просто скажу, що хайпу було надто багато, але дарма.
July 22, 2018
Якби був чемпіонат по зливанню сюжетних заготовок, то Кідрук наламав би на ньому церемонію вручення головного приза.
Як МАВ би розвиватися сюжет цього роману.
Малому Теодорові роблять операцію на голові, після чого він починає попереджати ФБР про майбутні злочини – як в оригіналі.
Теодора викрадають. ФБР повідомляє Мирона, що надійшов ще один лист про теракт, і вказує координати комп’ютера, з якого він був надісланий. Хочеш – вір, хочеш – не вір, але це твій шанс і хоч якась надія знайти свого сина.
Мирон передає в міліцію координати від ФБР, і викрадачів разом з дитиною знаходять.
Мирон з Теодором прибувають в Америку, сни Теодора оцифровують і бачать там загадкову постать. Норвуд мовчить.
Раптом виявляється, що ця постать – наркодилер, якого вбили _напередодні_ операції Теодора.
Норвуда розколюють, і він зізнається... не в тому, що він щур, а в тому, що він продав голову наркодилера чорним трансплантологам.
ФБР передають запит в Інтерпол і допитують хірурга, який оперував Теодора. Виявляється, що хвороба з’їла малому частину мозку, і довелося пересадити донорську тканину. Лікар-лушпак не провів перед операцією МРТ (яке би показало, що гнійник більший, ніж здається), тому мусив уже йти до кінця і приховувати свої провтики. Операція інноваційна, а матеріал для пересадки нелегальний, тому хірург мовчав і покладався на диво.
[Лишається тільки проблема транспортування голови Даймонда в Україну – треба зробити так, щоб його дні скінчилися десь у Європі.]
Таким чином у голові Теодора з’явився Аймонт. І саме таким чином малий Тео заробив свій синдром людини дощу: до його крихітних дитячих мізків підсадили дорослу розвинену мозкову тканину, і Тео став дуже добре все запам’ятовувати.
Можна спробувати вирізати пересаджену частину і замінити штучною, але не факт, що особистість Даймонда не переповзла на інші нейрони малого. Моральна дилема, складний вибір, гучний (не)фінал, оплески.
Під час контрольного перегляду снів Теодора (щоб переконатися, що Аймонта більше немає) Тео уві сні бачить сцену свого викрадення, звідки Мирон дізнається, що викрадення замовив Новак і що Новак досі спить з Євою. І от цього Мирон вже не витримує: тільки тепер перед його очима розгортається війна між Євою і Новаком, купа зради, купа секретів, із якими він жити більше не може. Це й приводить його на дах готелю.
(Варіант: Аймонта не вдається «вирізати», Тео таки покінчує з собою, після цього Мирон бачить Даймонда уві сні – ПРОСТО БАЧИТЬ УВІ СНІ, бо надивився на нього впродовж усього курсу лікування – і в снах Тео, і у фотках кримінальної хроніки; Мирон думає, що Даймонд переселився в нього, остаточно з’їжджає з котушок і кидається з даху.)
А не оця от херня: наука-наука-наука-БАЦ!!1Чаклунство. Це просто зрада жанру, це повне розчарування в Кідрукові.
---
Одночасність, нах.
Автор намагається переконати нас у тому, що двоє людей, які померли строго одночасно, потрапляють в якесь одне місце. І якщо одного з них відкачали з клінічної смерті, то він може повернутися звідтамти не сам, а «з другом». Це т. зв. херня (правило, яке ламає сетінг), і як мінімум з двох причин.
1. Уявіть собі будь-яку масову катастрофу. Рвонув резервуар із пальним. Впав літак. Вибух на фабриці. Затоплення корабля. Що завгодно. 100500 людей гинуть одночасно, а хтось один влітає в клінічну смерть і його відкачують. Якщо через довбану одночасність він повертається «не сам», то з цих 100500 неминуче підхоплює бодай когось. Це було б масове, поширене, і як наслідок – добре вивчене явище.
2. Трохи побуду Кідруком. Відстань між протилежними точками нашої планети – майже 13 тис км. Світло долає цю відстань за 0,04 с. Кому, як не Кідруку, знати, що таке теорія відносності, і що одночасностей не буває. Двом людям, що помирають однієї секунди, потрапити в діапазон 0,04 с не так вже й складно – знову ж таки, це було б поширене явище, відоме щонайменше з того часу, коли навчилися витягувати людей з клінічної смерті.
Це просто чаклунство. Це «я не хочу тут придумувати гарний сюжет, нехай тут буде тупо містична херня».
---
Цифри. Постійно цифри і подробиці. Повернувся на тридцять градусів, побачив майданчик чотири на сім метрів, а рівно о 14 годині 23 хвилини і 14 секунд захотів їсти. От нащо вони? Втопити важливу подробицю в потоці неважливих? Так це не вдалося: можливо, з причини відсутності важливих подробиць. Я не розумію, нафіга цей вагон числівників у кожному абзаці. Тим більше, що варто було мені лиш придивитися один раз до цих чисел – як побачив ляп: Тео захворів 10 серпня, а складові своїх ліків гуглив 8 серпня (судячи з усього, сюжету на серпень виявилося забагато і все тупо не влізло в календар). Тобто ці числа мало того, що непотрібні – вони ще й неточні.
Зноски. Афігенна книжка, якщо ви хочете розширити свої знання з географії США – наприклад, дізнатися про сотню маленьких нікому не потрібних міст. Не треба в художньому тексті зловживати зносками. Треба писати так, наче це послідовна розповідь. Не може бути такого, що персонаж говорить «Я вас завезу до Тліплтуна[1]», а внизу «1: Тліплтун – національний парк мікрорегіонального значення в Тазбекистані». Потрібно це включити в потік інформації: «Я вас завезу до одного національного парку, він називаєтсья Тліплтун». Якщо не вдається органічно включити – подумайте, може, у вас забагато непотребу в тексті?
---
До речі, текст занудний не тільки через цифри, зноски та інші подробиці. Текст ще й невиправдано затягнутий через те, що головний герой – впертюх. «Бурлаків на Волзі» бачили? Бурлаки – це другорядні персонажі, їхня галера – головний персонаж, а річка – сюжет. Всі: там сюжет, ось сюжет, за сюжетом іти сюди. ГГ: Нє. (через 125 сторінок умовлянь) ГГ: Ну... я подумаю. Ще через 50 сторінок ГГ таки робить маленький крок у напрямку сюжету, і все повторюється з початку.
---
А так історія нагадує анекдот про діда, який випав з вікна (і шо, розбився? – та ні, на батут впав і відпружинив. – і шо, головою кудись влетів? – та ні, знову в вікно залетів, а потім вдруге випав. – І шо, розбився? – Та ні, знову на батут. – То як же він помер? – Та дістав він усіх, його й пристрелили.)
Постійно виникає якесь читацьке очікування: ось, всі персонажі підготувалися, зараз буде такий-то сюжетний поворот, ух як цікаво – а потім раз і всі тупо розійшлися, і сюжет котиться в довбану банальність, не виконавши ніяких поворотів.
---
До речі, незважаючи на купу подробиць інтер’єру кімнат, усе одно постійно плутаєшся. Ось диван зліва в дальньому куті, шафа за 20 см від нього (так, з якого боку?), спостерігачі дивляться з правого кута, хлопець стоїть за диваном і не видно його обличчя, ОП! – півкімнати віддзеркалилося, бо інакше пазл з «зліва» і «справа» не складається. Варто якось усе ж виділяти суть і описувати її, а не тупо все, що проходить крізь сенсорні канали персонажів; дивуюся, яким чином автор обійшовся без описів походів персонажа в туалет з детальними описами санвузлів і запахів, які там вирують. (Блін, вже ніби майже доба пройшла, а мене досі бомбить і я дописую цей огляд.)
---
І ще в кінці такий, «Ху-у-ух, нарешті закінчилась ця книга, дякую всім 250 волонтерам, які допомагали мені її писати, це ж так тяжко, я так утомився вигадувати всі ці подробиці, якими я вас завалив, ми всі разом зробили це, Ґод блесс Амеріка...» Звісно ж, волонетри допомагали цю книжку не писати, а впарювати – презентації, лекції, новини...
---
Висновок. Правило Кідрука: будь-яке припущення читача про подальший захопливий сюжетний поворот буде бездарно злито. І це єдине, що робить Кідрука непередбачуваним: його непередбачувано жорстоке поводження з власними сюжетними заготовками.
Як МАВ би розвиватися сюжет цього роману.
Малому Теодорові роблять операцію на голові, після чого він починає попереджати ФБР про майбутні злочини – як в оригіналі.
Теодора викрадають. ФБР повідомляє Мирона, що надійшов ще один лист про теракт, і вказує координати комп’ютера, з якого він був надісланий. Хочеш – вір, хочеш – не вір, але це твій шанс і хоч якась надія знайти свого сина.
Мирон передає в міліцію координати від ФБР, і викрадачів разом з дитиною знаходять.
Мирон з Теодором прибувають в Америку, сни Теодора оцифровують і бачать там загадкову постать. Норвуд мовчить.
Раптом виявляється, що ця постать – наркодилер, якого вбили _напередодні_ операції Теодора.
Норвуда розколюють, і він зізнається... не в тому, що він щур, а в тому, що він продав голову наркодилера чорним трансплантологам.
ФБР передають запит в Інтерпол і допитують хірурга, який оперував Теодора. Виявляється, що хвороба з’їла малому частину мозку, і довелося пересадити донорську тканину. Лікар-лушпак не провів перед операцією МРТ (яке би показало, що гнійник більший, ніж здається), тому мусив уже йти до кінця і приховувати свої провтики. Операція інноваційна, а матеріал для пересадки нелегальний, тому хірург мовчав і покладався на диво.
[Лишається тільки проблема транспортування голови Даймонда в Україну – треба зробити так, щоб його дні скінчилися десь у Європі.]
Таким чином у голові Теодора з’явився Аймонт. І саме таким чином малий Тео заробив свій синдром людини дощу: до його крихітних дитячих мізків підсадили дорослу розвинену мозкову тканину, і Тео став дуже добре все запам’ятовувати.
Можна спробувати вирізати пересаджену частину і замінити штучною, але не факт, що особистість Даймонда не переповзла на інші нейрони малого. Моральна дилема, складний вибір, гучний (не)фінал, оплески.
Під час контрольного перегляду снів Теодора (щоб переконатися, що Аймонта більше немає) Тео уві сні бачить сцену свого викрадення, звідки Мирон дізнається, що викрадення замовив Новак і що Новак досі спить з Євою. І от цього Мирон вже не витримує: тільки тепер перед його очима розгортається війна між Євою і Новаком, купа зради, купа секретів, із якими він жити більше не може. Це й приводить його на дах готелю.
(Варіант: Аймонта не вдається «вирізати», Тео таки покінчує з собою, після цього Мирон бачить Даймонда уві сні – ПРОСТО БАЧИТЬ УВІ СНІ, бо надивився на нього впродовж усього курсу лікування – і в снах Тео, і у фотках кримінальної хроніки; Мирон думає, що Даймонд переселився в нього, остаточно з’їжджає з котушок і кидається з даху.)
А не оця от херня: наука-наука-наука-БАЦ!!1Чаклунство. Це просто зрада жанру, це повне розчарування в Кідрукові.
---
Одночасність, нах.
Автор намагається переконати нас у тому, що двоє людей, які померли строго одночасно, потрапляють в якесь одне місце. І якщо одного з них відкачали з клінічної смерті, то він може повернутися звідтамти не сам, а «з другом». Це т. зв. херня (правило, яке ламає сетінг), і як мінімум з двох причин.
1. Уявіть собі будь-яку масову катастрофу. Рвонув резервуар із пальним. Впав літак. Вибух на фабриці. Затоплення корабля. Що завгодно. 100500 людей гинуть одночасно, а хтось один влітає в клінічну смерть і його відкачують. Якщо через довбану одночасність він повертається «не сам», то з цих 100500 неминуче підхоплює бодай когось. Це було б масове, поширене, і як наслідок – добре вивчене явище.
2. Трохи побуду Кідруком. Відстань між протилежними точками нашої планети – майже 13 тис км. Світло долає цю відстань за 0,04 с. Кому, як не Кідруку, знати, що таке теорія відносності, і що одночасностей не буває. Двом людям, що помирають однієї секунди, потрапити в діапазон 0,04 с не так вже й складно – знову ж таки, це було б поширене явище, відоме щонайменше з того часу, коли навчилися витягувати людей з клінічної смерті.
Це просто чаклунство. Це «я не хочу тут придумувати гарний сюжет, нехай тут буде тупо містична херня».
---
Цифри. Постійно цифри і подробиці. Повернувся на тридцять градусів, побачив майданчик чотири на сім метрів, а рівно о 14 годині 23 хвилини і 14 секунд захотів їсти. От нащо вони? Втопити важливу подробицю в потоці неважливих? Так це не вдалося: можливо, з причини відсутності важливих подробиць. Я не розумію, нафіга цей вагон числівників у кожному абзаці. Тим більше, що варто було мені лиш придивитися один раз до цих чисел – як побачив ляп: Тео захворів 10 серпня, а складові своїх ліків гуглив 8 серпня (судячи з усього, сюжету на серпень виявилося забагато і все тупо не влізло в календар). Тобто ці числа мало того, що непотрібні – вони ще й неточні.
Зноски. Афігенна книжка, якщо ви хочете розширити свої знання з географії США – наприклад, дізнатися про сотню маленьких нікому не потрібних міст. Не треба в художньому тексті зловживати зносками. Треба писати так, наче це послідовна розповідь. Не може бути такого, що персонаж говорить «Я вас завезу до Тліплтуна[1]», а внизу «1: Тліплтун – національний парк мікрорегіонального значення в Тазбекистані». Потрібно це включити в потік інформації: «Я вас завезу до одного національного парку, він називаєтсья Тліплтун». Якщо не вдається органічно включити – подумайте, може, у вас забагато непотребу в тексті?
---
До речі, текст занудний не тільки через цифри, зноски та інші подробиці. Текст ще й невиправдано затягнутий через те, що головний герой – впертюх. «Бурлаків на Волзі» бачили? Бурлаки – це другорядні персонажі, їхня галера – головний персонаж, а річка – сюжет. Всі: там сюжет, ось сюжет, за сюжетом іти сюди. ГГ: Нє. (через 125 сторінок умовлянь) ГГ: Ну... я подумаю. Ще через 50 сторінок ГГ таки робить маленький крок у напрямку сюжету, і все повторюється з початку.
---
А так історія нагадує анекдот про діда, який випав з вікна (і шо, розбився? – та ні, на батут впав і відпружинив. – і шо, головою кудись влетів? – та ні, знову в вікно залетів, а потім вдруге випав. – І шо, розбився? – Та ні, знову на батут. – То як же він помер? – Та дістав він усіх, його й пристрелили.)
Постійно виникає якесь читацьке очікування: ось, всі персонажі підготувалися, зараз буде такий-то сюжетний поворот, ух як цікаво – а потім раз і всі тупо розійшлися, і сюжет котиться в довбану банальність, не виконавши ніяких поворотів.
---
До речі, незважаючи на купу подробиць інтер’єру кімнат, усе одно постійно плутаєшся. Ось диван зліва в дальньому куті, шафа за 20 см від нього (так, з якого боку?), спостерігачі дивляться з правого кута, хлопець стоїть за диваном і не видно його обличчя, ОП! – півкімнати віддзеркалилося, бо інакше пазл з «зліва» і «справа» не складається. Варто якось усе ж виділяти суть і описувати її, а не тупо все, що проходить крізь сенсорні канали персонажів; дивуюся, яким чином автор обійшовся без описів походів персонажа в туалет з детальними описами санвузлів і запахів, які там вирують. (Блін, вже ніби майже доба пройшла, а мене досі бомбить і я дописую цей огляд.)
---
І ще в кінці такий, «Ху-у-ух, нарешті закінчилась ця книга, дякую всім 250 волонтерам, які допомагали мені її писати, це ж так тяжко, я так утомився вигадувати всі ці подробиці, якими я вас завалив, ми всі разом зробили це, Ґод блесс Амеріка...» Звісно ж, волонетри допомагали цю книжку не писати, а впарювати – презентації, лекції, новини...
---
Висновок. Правило Кідрука: будь-яке припущення читача про подальший захопливий сюжетний поворот буде бездарно злито. І це єдине, що робить Кідрука непередбачуваним: його непередбачувано жорстоке поводження з власними сюжетними заготовками.
January 6, 2023
Запишіть мене у фанатки Кідрука.
March 24, 2019
Якась дешева спроба скопіювати стиль Кінга. Всі 520 сторінок не полишало враження, що десь я таке вже читала. Тільки значно кращої якості.
Розчарування.
Розчарування.
March 14, 2024
Найгірша книга у моєму житті.
January 4, 2026
шановний пане авторе, ніхто так не робить в кінці. ви винні мені похід до психолога після пережитого фіналу.
August 14, 2019
Ще одна психоделічна лякалка від Кідрука пішла як хтось там під лід — тобто прочиталася практично на одному диханні. Власне кажучи, страшно не було, було прикро, страшенно прикро за те, що таких, як головний герой роману, батьків — більшість. Ні-ні, не подумайте нічого поганого: чоловік дуже любить свого сина! Однак любов не заважає йому чинити як ми звикли: "Ай, само пройде!" І це стосується не тільки тієї гульки за вушком малюка, яка й стала вихідною точкою для всіх фантастично-містичних перипетій, які відбулися з хлопчиком. Оце якосьвонобуде псує й стосунки з дружиною, й шанси досягти успіху, й колосальні можливості, які чоловіку досить щедро підкидає доля. І те, що герой усе-таки більше втрачає, ніж отримує, — виключно наслідок його вибору. Точніше, категоричного небажання його робити.
Ну все, головного героя об...говорила, можна й про книгу загалом)) Хоча тут уже повторюватимуся, бо ж прочитала досить романів Макса Кідрука, аби впізнавати його по почерку. Зокрема, по отій гіпернасиченості деталями, які, взагалі-то, — плюс, однак інколи — все-таки мінус. І якщо я раніше намагалася чемненько читати про всі заклепки на фюзеляжі літака, бо ні за кого не переймалася в той момент, то тут вирішила: нахіба мені здалася кількість жителів у якомусь богом забутому містечку на Мерілендщині, якщо я переживаю за хлопчика, а ця інформація ну геть не стосується подальшої долі малюка. Як і містечко з усіма його жителями загалом, бо це люди просто повз знак проїхали... Тобто, коротко кажучи, такі відхилення від основного сюжету пропускала)))
Фінал цієї справді цікавої й заплутаної історії передбачуваний. Геппі енди — то не про Кідрука. І це не спойлер, а факт))) Однак мені все одно було сумно. Бо ж так хочеться знати, що все може бути добре — нехай і у вигаданих героїв. Що там у кінці нового роману автора, того, що з доповненою реальністю, хтось уже знає ?))) Можете навіть натякнути, бо підозрюю, що нічого хорошого)))
п. с. Хотіла ще написати про жіночі образи в творчості Макса Кідрука, але не буду. У кожного — свої штампи.
Ну все, головного героя об...говорила, можна й про книгу загалом)) Хоча тут уже повторюватимуся, бо ж прочитала досить романів Макса Кідрука, аби впізнавати його по почерку. Зокрема, по отій гіпернасиченості деталями, які, взагалі-то, — плюс, однак інколи — все-таки мінус. І якщо я раніше намагалася чемненько читати про всі заклепки на фюзеляжі літака, бо ні за кого не переймалася в той момент, то тут вирішила: нахіба мені здалася кількість жителів у якомусь богом забутому містечку на Мерілендщині, якщо я переживаю за хлопчика, а ця інформація ну геть не стосується подальшої долі малюка. Як і містечко з усіма його жителями загалом, бо це люди просто повз знак проїхали... Тобто, коротко кажучи, такі відхилення від основного сюжету пропускала)))
Фінал цієї справді цікавої й заплутаної історії передбачуваний. Геппі енди — то не про Кідрука. І це не спойлер, а факт))) Однак мені все одно було сумно. Бо ж так хочеться знати, що все може бути добре — нехай і у вигаданих героїв. Що там у кінці нового роману автора, того, що з доповненою реальністю, хтось уже знає ?))) Можете навіть натякнути, бо підозрюю, що нічого хорошого)))
п. с. Хотіла ще написати про жіночі образи в творчості Макса Кідрука, але не буду. У кожного — свої штампи.
February 5, 2020
Безперечно найкраща книга Кідрука (це я вам кажу, як його фан :) ). По-Кінгівськи захопливий (я і його фан) і оригінальний трилер. Два вечори пролетіли, як хвилина. Фінал теж мені мені сподобався (чому зрозумієте прочитавши книгу і те що я написав вище).
Як завше дякую Максу за чудову книжку
#ЗуМС
Як завше дякую Максу за чудову книжку
#ЗуМС
May 20, 2024
Почну з хорошого, Макс чудово вміє тримати напругу, письмо динамічне і подекуди використовує перевірені наукові кейси у своїх текстах. Але не в кожній книзі мені довподоби його робота над персонажами. Акурат ця книга відчутно страждає на штучність. Взаємодія героїв та логіка їх вчинків показово алогічні. А коли в сюжеті з’являються представники американських спецлужб, здоровий глузд цілком покидає чат.
Після ”Колонії” такий текст читати важко, і виникає осторога, що ранню творчість автора краще залишити молодшому поколінню. В юному віці така книга залетіла б на ура.
Пересидівши деякий час із думками, зробив для себе висновок, що ця книга, в порівнянні з НТВ, є чудовим взірцем, як Кідрук потужно додав за останні роки.
Після ”Колонії” такий текст читати важко, і виникає осторога, що ранню творчість автора краще залишити молодшому поколінню. В юному віці така книга залетіла б на ура.
Пересидівши деякий час із думками, зробив для себе висновок, що ця книга, в порівнянні з НТВ, є чудовим взірцем, як Кідрук потужно додав за останні роки.
November 10, 2024
перша половина книжки мені дууууууже сподобалась, друга була вже нуднішою і менш напруженою, але все одно непоганою, тож цього разу кідрук не розчарував (але як же багато зайвої інформації, забагааааааато))))
December 23, 2017
треба перестати дочитувати до кінця погані книжки...
July 10, 2017
Наразі я прочитала лише одну книжку у Кінга і одну у Кідрука. І, скажу чесно, Кідруку дійсно вдалося мене налякати. Зовсім не стверджую, що Кінгу у «Сяйві» не вистачає майстерності, звичайно це безглуздо, але потойбічна напасть, що здатна керувати дитиною через сон , видається мені більш моторошною, ніж «живий» готель. Уявляєте прокинутися вночі і побачити, що над вами хтось стоїть? Пам’ятаю, як їхала в тролейбусі і на цьому моменті дійсно відчула мороз шкірою. Про закінчення історії я взагалі мовчу.
І нарешті я побачила цю славнозвісну любов українського автора до деталей, коли тобі вказують і назви вулиць, і час, і телевізійні канали, і навіть ведучих, але насправді ця інформація не грає жодної ролі у ході розповіді. Тож через деякий час ти звикаєш до цієї особливості, але вже менше звертаєш увагу на такі дрібниці у тексті.
Чула, що цю книжку поки вважають найкращою у творчому доробку автора, тож тепер доведеться чекати подальшого письменницького прориву, адже тепер читати щось слабше за рівнем напруги просто не цікаво.
І нарешті я побачила цю славнозвісну любов українського автора до деталей, коли тобі вказують і назви вулиць, і час, і телевізійні канали, і навіть ведучих, але насправді ця інформація не грає жодної ролі у ході розповіді. Тож через деякий час ти звикаєш до цієї особливості, але вже менше звертаєш увагу на такі дрібниці у тексті.
Чула, що цю книжку поки вважають найкращою у творчому доробку автора, тож тепер доведеться чекати подальшого письменницького прориву, адже тепер читати щось слабше за рівнем напруги просто не цікаво.
June 16, 2025
Перша книга Кідрука, мого улюбленого Кідрука, яка читалася по діагоналі. Інакше ніяк. Дуже відчувається наскільки змінився (у кращу сторону) стиль автора. Це ж небо і земля, особливо порівнюючи з Колонією.
Мені не сподобалось практично нічого. Дуже дратував головний герой і його стосунки з дружиною, їх відношення до дитини (це взагалі мало не викликало напади неконтрольованої агресії😅) і ну дууууже велика кількість деталей, назв і брендів. Затягнуто і єдине, що зачепило це те, що шкода було цю дитину. І то більше через батьків, а не через отого монстра.
Мені не сподобалось практично нічого. Дуже дратував головний герой і його стосунки з дружиною, їх відношення до дитини (це взагалі мало не викликало напади неконтрольованої агресії😅) і ну дууууже велика кількість деталей, назв і брендів. Затягнуто і єдине, що зачепило це те, що шкода було цю дитину. І то більше через батьків, а не через отого монстра.
February 10, 2017
#зумс #зазирниумоїсни
На початку книги треба писати застереження - "якщо у вас є маленький син, готуйтеся до сумнівних емоцій під час прочитання". Втім, Кідрук - це моя дозволена доза трилерів. Навіть боюся дізнатися, що є щось страшніше, бо маю дуже розбурхану фантазію))
Якщо будете читати, спробуйте вгадати, куди впало моє серце, коли я ввійшла в спальню, і побачила, що там син спить стоячи (намагався піти до нас, в іншу кімнату, і заснув, головою на дивані).
На початку книги треба писати застереження - "якщо у вас є маленький син, готуйтеся до сумнівних емоцій під час прочитання". Втім, Кідрук - це моя дозволена доза трилерів. Навіть боюся дізнатися, що є щось страшніше, бо маю дуже розбурхану фантазію))
Якщо будете читати, спробуйте вгадати, куди впало моє серце, коли я ввійшла в спальню, і побачила, що там син спить стоячи (намагався піти до нас, в іншу кімнату, і заснув, головою на дивані).
March 2, 2017
tl;dr: Кідрук може краще (:
Не знаю чому, але цього разу (в порівнянні з Бот/Бот2) я знайошов більше багів в книзі.
Один з них - дуже дивно, що лікарі не знали чи буде працювати шолом для запису снів - ну серйозно, привезти сімю з України в штати, але перед тим не змогти протестувати в режимі сну?)
Також, було б дуже цікаво почути багато діалогів, які в книзі були просто упущені - наприклад той момент, де Теодора переводять в стан клінічної смерті. Дуже цікаво як батько пояснює сину, що зараз тебе заморозять, а потім розморозять :)
Плюс, дуже дивно що ніхто не звернувся до психологів/психіатрів.
Ну і звісно, абсолютно незрозумілий кінець. Можливо такою і була задумка (типу, додумай сам), або це спроба покласти початок для другої книги (оце було б цікавіше). Але що мені дивно - це те, що все, що відбулось в книзі пояснюється (читати - не пояснюється) якимись спіритичними фігнями і можливістю повернення душ з потойбіччя. Ей, втф?!
Ну але закінчу на хорошому - книгу, як і попередні книги Макса, прочитав ледь не на одному диханні, було цікаво та захоплююче, чудово пояснені близькі мені речі (нейронні мережі і всілякі повязані штуки). В цілому, враження позитивні, і, якби не дивне закінчення, я б з легкістю закрив очі на деякі баги, які описав вище, і поставив би 5. Ну або хіба що нас чекає продовження з адекватнішим обгрунтуванням подій - от тоді я повернусь сюди і зміню рейтинг ;)
Не знаю чому, але цього разу (в порівнянні з Бот/Бот2) я знайошов більше багів в книзі.
Один з них - дуже дивно, що лікарі не знали чи буде працювати шолом для запису снів - ну серйозно, привезти сімю з України в штати, але перед тим не змогти протестувати в режимі сну?)
Також, було б дуже цікаво почути багато діалогів, які в книзі були просто упущені - наприклад той момент, де Теодора переводять в стан клінічної смерті. Дуже цікаво як батько пояснює сину, що зараз тебе заморозять, а потім розморозять :)
Плюс, дуже дивно що ніхто не звернувся до психологів/психіатрів.
Ну і звісно, абсолютно незрозумілий кінець. Можливо такою і була задумка (типу, додумай сам), або це спроба покласти початок для другої книги (оце було б цікавіше). Але що мені дивно - це те, що все, що відбулось в книзі пояснюється (читати - не пояснюється) якимись спіритичними фігнями і можливістю повернення душ з потойбіччя. Ей, втф?!
Ну але закінчу на хорошому - книгу, як і попередні книги Макса, прочитав ледь не на одному диханні, було цікаво та захоплююче, чудово пояснені близькі мені речі (нейронні мережі і всілякі повязані штуки). В цілому, враження позитивні, і, якби не дивне закінчення, я б з легкістю закрив очі на деякі баги, які описав вище, і поставив би 5. Ну або хіба що нас чекає продовження з адекватнішим обгрунтуванням подій - от тоді я повернусь сюди і зміню рейтинг ;)
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 20, 2016
"У світі є речі, які ти не можеш контролювати, проте які ніколи не залишать тебе в спокої."
Почну з того, що Кідрук не був би Кідруком, якби його твори не читалися на одному диханні. Мені вистачило одного дня і двох ночей :)
Сюжет захопив з перших сторінок, але в кінцівці мені чогось бракнуло. Не буду спойлерити, але я очікувала ефектнішого фіналу чи що...
Дуже потішили комічні згадки про Фреймут, "Сутінки" і суперхіт "Путін - х**ло" в душі :D
Рекомендую всім, хто любить деталізовані та динамічні трилери. Ну і кому не страшно читати такі романи поночах, бо реально - іноді аж до мурашок по шкірі...
Почну з того, що Кідрук не був би Кідруком, якби його твори не читалися на одному диханні. Мені вистачило одного дня і двох ночей :)
Сюжет захопив з перших сторінок, але в кінцівці мені чогось бракнуло. Не буду спойлерити, але я очікувала ефектнішого фіналу чи що...
Дуже потішили комічні згадки про Фреймут, "Сутінки" і суперхіт "Путін - х**ло" в душі :D
Рекомендую всім, хто любить деталізовані та динамічні трилери. Ну і кому не страшно читати такі романи поночах, бо реально - іноді аж до мурашок по шкірі...
June 19, 2019
Кайфова книга. Розлади сну, нічні кошмари, потойбічні сили, міцний клубок із таємниць та криза сімейних стосунків. Як тільки вдалося сплести все це в цілісну історію?
.
Та я просто в захваті! Невже я є свідком створення справжнього класного українського триллеру? А тема то яка "смачна". Сни - найзагадковіша сфера буття людини. Я сама в дитинстві страждала від нічних кошмарів і не лише в теорії знаю, що таке сонний параліч. Був час, я зачитувалась історіями на цю тему, але не українськими. Бо наші про це не писали. А тепер пишуть!
.
Не буду оригінальною, якщо порівняю @max.kidruk зі Стівеном Кінгом! Куди там! Не всі книги Кінга я читала з таким голодним захватом як #зумс. І справа не лише в тому, що обидва пишуть жахастики, як здається декому. Кінг займає місце в моєму серці не просто через моторошні сюжети. А через те, що в кожному такому сюжеті проступає чітко людина, конкретна вибірка людських проблем, складні і цікаві аспекти їхніх стосунків.
.
Мало написати страшну книгу, щоб зачепити читача. За кожною страшилкою має стояти щось більш глибоке. І Кідруку це вдається! Український Кінг, це ж треба таке. А я то всі ці роки думала, що МК пише розважальні тревел-посміхульки. Каюсь, ганьба мені і сором! Вже друга його книга чіпляє за живе.
.
Однієї мити за межею життя опиняється маленький хлопчик . Всього 36 секунд - і його серце знову б'ється, але повернувся звідти він не сам. Щось вчепилось в нього і протягом наступних років життя торкатиметься його снів, щоразу все тісніше переплітаючись з реальним світом. А поруч з ним - родина, що потерпає від післямайданівської і кризи та браку розуміння. І розгортається історія... Моторошна, захоплива і не передбачувана.
.
Що цікаво, книга має два фінали. Перший ми розуміємо ще на початку. І протягом читання мене не ввідпускало відчуття, що станеться щось жахливе. Звичайно, я здогадувалась ЩО саме станеться, але уявити не могла, ЯК це станеться.
.
.
Та я просто в захваті! Невже я є свідком створення справжнього класного українського триллеру? А тема то яка "смачна". Сни - найзагадковіша сфера буття людини. Я сама в дитинстві страждала від нічних кошмарів і не лише в теорії знаю, що таке сонний параліч. Був час, я зачитувалась історіями на цю тему, але не українськими. Бо наші про це не писали. А тепер пишуть!
.
Не буду оригінальною, якщо порівняю @max.kidruk зі Стівеном Кінгом! Куди там! Не всі книги Кінга я читала з таким голодним захватом як #зумс. І справа не лише в тому, що обидва пишуть жахастики, як здається декому. Кінг займає місце в моєму серці не просто через моторошні сюжети. А через те, що в кожному такому сюжеті проступає чітко людина, конкретна вибірка людських проблем, складні і цікаві аспекти їхніх стосунків.
.
Мало написати страшну книгу, щоб зачепити читача. За кожною страшилкою має стояти щось більш глибоке. І Кідруку це вдається! Український Кінг, це ж треба таке. А я то всі ці роки думала, що МК пише розважальні тревел-посміхульки. Каюсь, ганьба мені і сором! Вже друга його книга чіпляє за живе.
.
Однієї мити за межею життя опиняється маленький хлопчик . Всього 36 секунд - і його серце знову б'ється, але повернувся звідти він не сам. Щось вчепилось в нього і протягом наступних років життя торкатиметься його снів, щоразу все тісніше переплітаючись з реальним світом. А поруч з ним - родина, що потерпає від післямайданівської і кризи та браку розуміння. І розгортається історія... Моторошна, захоплива і не передбачувана.
.
Що цікаво, книга має два фінали. Перший ми розуміємо ще на початку. І протягом читання мене не ввідпускало відчуття, що станеться щось жахливе. Звичайно, я здогадувалась ЩО саме станеться, але уявити не могла, ЯК це станеться.
.
May 5, 2023
Можна б було скоротити втроє)
Звісно, поважаю пана Кідрука та, безумовно, ціню вклад в сучасну українську літературу, та історія якось немайстерно написана, а ще неймовірно бісячий головний герой.
Сподіаюсь Колонія мені більше сподобається.
Звісно, поважаю пана Кідрука та, безумовно, ціню вклад в сучасну українську літературу, та історія якось немайстерно написана, а ще неймовірно бісячий головний герой.
Сподіаюсь Колонія мені більше сподобається.
February 10, 2023
Книга про сни і що робити, коли в них хтось посиляється? Маленький Тео під час операції на вусі впадає в стан клінічної смерті менше ніж на хвилину, але цього часу вистачило, щоб в його голові поселився той, хто скоро себе проявить. Як з цим розібратися? Чи готові батьки до такого випробування?
Тут буде і ФБР і дослідження сну, і чому інколи ми ховаємо голову в пісок, а не вирішуємо нагальні проблеми.
Задумка сюжету мені сподівалась, герої - ні. Вони мене просто бісили, Мирон - це «мертва риба», людина, яка пливе за течією, Єва - то взагалі дивний персонаж книги, відчуття, що автор вклав в неї якісь свої особисті негативні емоції. Щє багато опису вулиць, назви, які до сюжету не мали ніякого відношення, а книга вийшла трохи роздутою від заповненням простору водою і не потрібною інформацією.
Книга дуже швидко прочиталась, було моторошно, тому можу рекомендувати її
Тут буде і ФБР і дослідження сну, і чому інколи ми ховаємо голову в пісок, а не вирішуємо нагальні проблеми.
Задумка сюжету мені сподівалась, герої - ні. Вони мене просто бісили, Мирон - це «мертва риба», людина, яка пливе за течією, Єва - то взагалі дивний персонаж книги, відчуття, що автор вклав в неї якісь свої особисті негативні емоції. Щє багато опису вулиць, назви, які до сюжету не мали ніякого відношення, а книга вийшла трохи роздутою від заповненням простору водою і не потрібною інформацією.
Книга дуже швидко прочиталась, було моторошно, тому можу рекомендувати її
January 22, 2018
Після "не озирайся та мовчи" це було дуже і дуже нудно.
А коли натрапила на героя який читав Кінга я зрозуміла, що ця книга копія стилю Кінга.
-Розповідь про минуле життя другорядних персонажів викладених на кількох сторінках, які наче лавина накривають тебе а ти хочеш викарабкатися з неї і повернутися до головного сюжету (причому ці герою майже одразу пропадають з сюжету і не сильно його стосуються взагалі)
-Багато назв медикаментів, техніки, магазинів, вулиць, емейли подавалися повним змістом разом з купою імен, вулиць, назв метро в Америці і т.д (що мені навіть в Кінга не подобається)
-Мати в стресовій ситуації
Найкращі моменти на останніх 150 сторінках де було таки дуже моторошно... Все решта дуже затягнуто та нудно.
А коли натрапила на героя який читав Кінга я зрозуміла, що ця книга копія стилю Кінга.
-Розповідь про минуле життя другорядних персонажів викладених на кількох сторінках, які наче лавина накривають тебе а ти хочеш викарабкатися з неї і повернутися до головного сюжету (причому ці герою майже одразу пропадають з сюжету і не сильно його стосуються взагалі)
-Багато назв медикаментів, техніки, магазинів, вулиць, емейли подавалися повним змістом разом з купою імен, вулиць, назв метро в Америці і т.д (що мені навіть в Кінга не подобається)
-Мати в стресовій ситуації
Найкращі моменти на останніх 150 сторінках де було таки дуже моторошно... Все решта дуже затягнуто та нудно.
November 7, 2017
Перше знайомство з автором, мені сподобалося, українська фантастика, що не поступається популярним нині фантастам) На черзі покупка "Бота")
June 7, 2023
Інколи здавалось, що у сни Кідрука приходив Кінг і писав його рукою:) але це скоріше плюс, ніж мінус.
January 11, 2018
Не моторошна, а психологічна складова є сильною стороною цього роману. Стосунки батьків-дітей,а найперше - батька і сина - оце зачепило мене набагато більше,ніж таємнича істота, яка проникає у сни дитини і керує нею. Хоча вона добряче може налякати теж.
.
Цю історію розповідає Мирон,молодий чоловік з непоганою освітою (Острозька академія, привіт!), нічогеньким професійним бекграундом (стажування у Штатах,викладання англійської в Китаї,робота на міжнародну корпорацію) і задавненими дитячими психотравмами, завданими батьком.Мирон одружється з дівчиною,від якої шаленіє,у них народжується син Теодор.І чоловік клянеться стати найкращим у світі батьком.І таки стає ним. Але ідилія триває дуже недовго.
У два роки Тео кладуть на нескладну операцію, під час якої у нього зупиняється серце. Ненадовго,але за ті півхвилини,поки хлопчик перебував не-тут, до нього причепилося ЩОСЬ і повернулося разом із ним у цей світ. І це щось спершу живе у його снах,викликає нічні істерики, кошмари і приступи сомнамбулізму. А потім починає керувати хлопчиком...
.
Що саме відбувається з дитиною, розказувати не буду,але скажу, що до Рівного приїдуть ФБРівці,малюк переживе викрадення, виїде з татом в Америку, буде учасником експериментального лікування і все закінчиться погано. Якщо чесно, гірше,ніж я собі уявляла.
.
Читати "ЗУМС" мені було страшно і боляче. Не тому,що я боялася оте "щось"(до речі, Макс, як завжди, знаходить наукові пояснення усім містичним моментам,але від них спокійніше не стає).А тому що переживала за Тео і співчувала Мирону. Бо Кідрук так правдоподібно передав батьківські почуття, що мене просто накрило цунамі емпатії. Зрештою, у мене теж росте маленький хлопчик, тому в деякі моменти мене просто розривало на шматки.
.
З мінусів: в образі Мирона мені було трохи забагато Макса Кідрука - такого,яким він виглядає у кідрукових книжках. З плюсів: це текст, який ловить читача на всі гачки - цікавість, достовірність, напруга,емоції. . Макс Кідрук, дякую. Це було боляче, але круто.
.
Цю історію розповідає Мирон,молодий чоловік з непоганою освітою (Острозька академія, привіт!), нічогеньким професійним бекграундом (стажування у Штатах,викладання англійської в Китаї,робота на міжнародну корпорацію) і задавненими дитячими психотравмами, завданими батьком.Мирон одружється з дівчиною,від якої шаленіє,у них народжується син Теодор.І чоловік клянеться стати найкращим у світі батьком.І таки стає ним. Але ідилія триває дуже недовго.
У два роки Тео кладуть на нескладну операцію, під час якої у нього зупиняється серце. Ненадовго,але за ті півхвилини,поки хлопчик перебував не-тут, до нього причепилося ЩОСЬ і повернулося разом із ним у цей світ. І це щось спершу живе у його снах,викликає нічні істерики, кошмари і приступи сомнамбулізму. А потім починає керувати хлопчиком...
.
Що саме відбувається з дитиною, розказувати не буду,але скажу, що до Рівного приїдуть ФБРівці,малюк переживе викрадення, виїде з татом в Америку, буде учасником експериментального лікування і все закінчиться погано. Якщо чесно, гірше,ніж я собі уявляла.
.
Читати "ЗУМС" мені було страшно і боляче. Не тому,що я боялася оте "щось"(до речі, Макс, як завжди, знаходить наукові пояснення усім містичним моментам,але від них спокійніше не стає).А тому що переживала за Тео і співчувала Мирону. Бо Кідрук так правдоподібно передав батьківські почуття, що мене просто накрило цунамі емпатії. Зрештою, у мене теж росте маленький хлопчик, тому в деякі моменти мене просто розривало на шматки.
.
З мінусів: в образі Мирона мені було трохи забагато Макса Кідрука - такого,яким він виглядає у кідрукових книжках. З плюсів: це текст, який ловить читача на всі гачки - цікавість, достовірність, напруга,емоції. . Макс Кідрук, дякую. Це було боляче, але круто.
January 10, 2026
Щось ця історія завернула не туди.
Ідея книги мені сподобалась, початок був інтригуючий. Але після появи лінії з ФБР я загубила вайб,хотілось щоб більше було містичної складової. Забагато рандомних згадок з минулого, про які нам знати не обов’язково. Задум класний, але розвиток сюжету пішов не в той бік, який би хотілося.
Ідея книги мені сподобалась, початок був інтригуючий. Але після появи лінії з ФБР я загубила вайб,хотілось щоб більше було містичної складової. Забагато рандомних згадок з минулого, про які нам знати не обов’язково. Задум класний, але розвиток сюжету пішов не в той бік, який би хотілося.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 29, 2023
Ця книга трохи менше мені сподобалась ніж ті книги автора, що читала до цього ("Колонія", "Не озирайся і мовчи"). Трохи замало було в ній наукового аспекту. Але все одно вийшов непоганий містичний трилер.
March 28, 2023
Хоч в книжці і є магія (що я не дуже люблю) мені було дуууже моторошно і цікаво.
January 14, 2023
Дуже неоднозначні враження справляє книга, бо мені місцями було моторошно (і мені здається, це основні емоції, які мала викликати книга) і місцями мені подобались роздуми головного героя (не в контексті самих думок, а в те, що це було як ніби ти от сидиш і справді копаєшся в собі), але місцями було забагато деталей, які ти не розумієш, для чого вони (ті ж назви вулиць, ладно, Рівного, але в Америці це взагалі мені, здається, лишнє).
Читали книгу в клубі і от ніхто не повірив у те, що ФБР може не співпрацювати з держ органами іншої країни і чого це вони такі добрі.
Дуже багато питань є до містичної частини книги і взагалі немає відповідей.
Так само є багато питань до поведінки батьків Тео.
Загалом мені книга непогана, але після обговорення бачу справді багато того, чого нам не було показано і пояснено, а хотілось би (і це не про відкриту кінцівку)
3,5/5
Читали книгу в клубі і от ніхто не повірив у те, що ФБР може не співпрацювати з держ органами іншої країни і чого це вони такі добрі.
Дуже багато питань є до містичної частини книги і взагалі немає відповідей.
Так само є багато питань до поведінки батьків Тео.
Загалом мені книга непогана, але після обговорення бачу справді багато того, чого нам не було показано і пояснено, а хотілось би (і це не про відкриту кінцівку)
3,5/5
October 3, 2016
Хороша книжка, хто б сумнівавсь :) Ми з Juri трохи посперечались про стиль — таки він відмінний від попередніх книг. Але це не грає ролі. Якісний сюжет, якісний текст. Страшно мені не було ні разу, бо сонячного ранку то складно, а ще — щоб було страшно, треба читати повільно і вдумливо. Чого не вийшло :)
Дякую, Максе, за гарне чтиво.
Дякую, Максе, за гарне чтиво.
Displaying 1 - 30 of 189 reviews