Гімназист і Чорна Рука

Гімназист #1

by Andriy Kokotukha, Андрій Кокотюха

У Першій зразковій гімназії все зразкове – окрім учнів. Про гріхи кожного знає лиховісний незнайомець, який називає себе Чорною Рукою. Хто не виконає його наказів, тому непереливки.Саме через погрози Чорної Руки починаються небезпечні пригоди звичайного київського гімназиста Юрка Туряниці. Волею долі лише Чорна Рука знає, хто скоїв убивство, в якому звинувачують українського воїна-добровольця. І восьмикласник іде по сліду, як справжній детектив. Разом з київським гімназистом та його друзями ви потрапите в моторошні покинуті будинки, старі київські двори та лігва озброєних бандитів. Поруч із Юрком – простакуватий і мудрий приватний детектив Назар Шпиг, котрий дуже любить змінювати зовнішність, та кумедний Джентльмен на чотирьох лапах... Нова захоплива детективна повість відомого українського письменника Андрія Кокотюхи обіцяє перерости у цілу серію детективів про пригоди київського гімназиста Юрка Туряниці. Для середнього шкільного віку.

Genres: Childrens, Ukrainian Literature

224 pages, Hardcover

First published September 12, 2016

About the author

Russian-language author page: Андрей Кокотюха
Ukrainian-language author page: Андрій Кокотюха

Andriy Kokotiukha (b. 1970) is a Ukrainian author, screenwriter and journalist. Having graduated from the Faculty of Journalism of the Taras Shevchenko National University of Kyiv, he has authored more than 50 novels, children’s books, crime fiction, documentaries and science fiction books. His novels have been made into films. He is a winner of several prestigious literary awards for many of his works.

Reviews

[Natalya Misyuk · Rating 3 out of 5]

Звісно, я була начута про те, що мій односелець Кокотюха плодовитий, як чорнозем Чернігівщини. Звичайно, мені відомо, що пише він белетристику. Я знаю, що про творчість Кокотюхи у літературних коколах часто кажуть: «Шаблонне, але ж зате українське!». Але й ви ж знаєте мене. Я нікому не вірю. І про всіх, і про все складаю своє враження. Саме у такий спосіб я дококотилася до думки почитати щось з його творів. Вибрала книжку, рекомендовану для додаткового читання за шкільною програмою. Називається вона «Кокотюха і Чорний метал».

Тьху. Чормет — це ж у Маркіяна Камиша. Цось ми сі покренціло.
Спробуймо ще раз.

«Чорний гімнаст Кокотюха».
Тьху. Знову не те.

«Гімназист і Кокотюха».
Та щоб тебе!

«Гімназист і рука Кокотюхи».
Аби тобі добро було…

«Гімназист і Чорна рука»!
Хух! Назву подолали. Тепер до суті книжки.

Коконцепція проста: гімназисти отримують загадкові погрози. Повідомлення на папері, на кокожному повідомленні — відбиток руки чорною фарбою. Один із хлопчиків, разом із дорослим-детективом, беруться до розслідування.

Найдивовижніше у книжці те, що наша держава рекомендує для шкільної програми твір, який популяризує куріння. Якщо мені не вірите, ось вам цитата:

«Шпиг витяг цигарки, закурив і зиркнув на Юрка.
— Не проти?
— Навіть якщо заперечу, ви ж курити не кинете.
— Не кину, — згодився Шпиг. — Так мені думається краще».

Шерлоку Холмсу ми пробачаємо і таке, і ще й не таке, бо то книжки для дорослих і сива давнина. Але Кокотюха! Двадцять перше століття! Шкільна програма, 7 клас! Я в шокові, дорога передачо. Ну як так?..

Порівняно з цим все інше у сюжеті блякне.

Хоча не все. Не так сильно, але все ж створює враження технолоджія ведення слідства. Точніше, її відсутність. Цілком можу припустити, що це перша в історії літератури детективна книжка, у якій усі вдають, що ніколи не чули про відбитки пальців. Бог з ними, з пальцями, але ніхто з героїв не припускається навіть думки про те, що у різних людей будуть різні відбитки долонь — і це помітно неозброєним ококом.

На біду мені ще й випало працювати у Стамбулі у часи виборів. Там у них є цікавий захист від повторних голосувань: кокожному виборцю чорною фарбою маркують палець. Людям із промаркокованими пальцями другий бюлетень вже не дадуть. Фарба тримається міцно, кілька днів. Мало того: зі свого досвіду знаю, що майже будь-яку темну фарбу зі шкіри відмити складно. Тож вирахувати поганця можна було б вже на другій сторінці. Але тоді б не було книжки, гонорару і роялті. Віддати належне: персонажі це чітко розуміють і виступають на боці автора. Тому до простих очевидних рішень не вдаються. Бо все в сім’ю, все в сім’ю.

Сюжет книжки щедро пересипаний історичними перебивками. Чи читачі-діти побачать у цьому фальш і спробу впихнути в їхні голови трохи науки? Так. Чи читачі-дорослі розуміють, що історичні дані — це додаткова кількість букоковок? Мабуть, у більшості ні. Чи це погано з літературного погляду? Є трошки, але не надто. Чи це патріотично? Так, навіть дуже. Чи дізналася я для себе нове? Так.

До речі, чому я назвала його односельцем. Одна з гілок мого роду починається неподалік міста Прилуки, а це ж ті самі краї, що й Ніжин. Там є -цигаркова- фабрика. Також Ніжином звуть кокота моєї тітки, бо якраз з Ніжина він і прибув. Випадкоково. Кокотів я люблю, тітку теж і батьківщину пращурів теж. Тому ідентифікую себе в певному сенсі як односелку Кокотюхи. Ну, майже.

За що люблю сучасність: будь-яку ахінею можна писати після слів «ідентифікую себе» — і ніхто не зможе заперечити. За Кучми такого не було.

Повернімося до книжки. Коколись напишу допис про те, що українські автори-чоловіки переважно нічогісінько не знають про жінок, не намагаються дізнатися і не вважають за потрібне знати. Навіть у всій численній видавничій кокоманді чомусь постійно не знаходиться нікокого, хто б указав їм на помилки. Ось вам цитата з поточної книжки:

«Розчесане гладенько світле волосся було перехоплене рожевою стрічкою і сягало плечей».

Це як? Я зламала собі мозок, намагаючись це уявити. Куди перехоплено? Де перехоплено? Так не буває. Стрічки зісковзують з волосся. Ними нічого не можна перехопити. Їх можна хіба вплести, але це вінтаж. Взагалі стрічки у волоссі — це вінтаж. Можете мені сказати, що я домахуюсь до дрібниць, але просто я з книжки у книжку українських авторів-чоловіків бачу подібні речі — і мені від цього дуже прикро. Де просторове мислення? Де фізика речей? Де авторська цікавість? Де готовність визнати, що ви чогось не знаєте, і перевірити?

Втім, «Гімназиста і Чорну руку» є за що похвалити. По-перше, українські реалії та антураж. По-друге, легкий читабельний стиль, динамічні події. По-третє, мені сподобалося оформлення. Дещо нав’язливо вплетені історичні дані, але йой, най буде, мені подобається, коколи книжки поєднують приємне з кокорисним.

Загалом мій висновок такий: якби не куріння, я б сказала, що це добра белетристична книжка для молодшої авдиторії, яку можна швидко прококовтнути. А що я думаю про белетристику, я вже розповідала раніше. Якщо в двох словах: це розвага і точка входу до любові читати, а тому потрібна і загалом добра річ.

За умови помірного й обачливого коковтання.

[Valerie Dubych · Rating 5 out of 5]

Купувала книжку для брата, дуже зацікавили назва та анотація. Мабуть, через те не стрималась і прочитала сама.
Це книга для дітей, але певні "дорослі" моменти так правильно описані. От такі книги треба дітям на уроках читати!
Написано цікаво, легко і щиро. Чекаємо тепер на продовження!

[Darya]

Юрко Туряниця - учень першої зразкової гімназії в Києві (я чогось довго з назви про цю книжку думала, що вона про історичний сетінґ, але ні, це наші часи, навіть уже після початку війни на сході). Хоча учні в гімназії всі за визначенням з відносно забезпечених родин, та без цькування та вимагання грошей одне від одного не обійшлося. Ставши черговою жертвою вимог від таємничої "Чорної Руки", Юрко випадково стає свідком вбивства, у якому комусь дуже вигідно звинуватити ветерана АТО і просто хорошого хлопця, який дбає про збереження культурної пам'яті. Тож Юркові доведеться розкрити це вбивство і таємницю Чорної руки, щоб очистити честь героя.

Для мене ключове, мабуть, те, що тут уже принципово нове ставлення до культурної пам'яті. Ще в серії про "Таємниці" це зазвичай зловмисник, який хоче собі історичний артефакт заради його матеріальної цінності, тоді як протагоністи відкривають важливість збереження історичних артефактів в музеї тощо, бо вони символізують важливі історичні події (тільки в останній частині "Таємниць" йдеться про те, що є сучасні дієві особи, які активно не хочуть збереження культурної пам'яті). Тут же (і далі в "Потаємних дверях", наприклад) йдеться вже про те, що є *версії* культурної пам'яті, кожна з яких пов'язана з певною сучасною політичною агендою.

Про художню якість не буду нічого говорити. У мене склалося враження, що детективна лінія якось не цілком логічно клеїться, але це може бути тому, що я читала з перервами і щось забула.

[Enotka · Rating 3 out of 5]

З плюсів - хороший детективний сюжет, книжка дуже легко читається і затягує. В оповіді багато Києва - якщо знати місця і вулиці, можна легко уявляти місце дії.

Але мова, попри те, що легка і грамотна, ну зовсім не пасує для 12-річного хлопця - в процесі читання постійно забуваєш, що герой - школяр. не висловлюються так школярі, хай навіть гімназисти. Та і герої злегка картонні, місцями пафосні та схематичні. Вочевидь, це так спеціально зроблено, щоби діти, які читатимуть (а книга зорієнтована, думаю, на школярів, клас 5-6) легше собі ті образи уявляли.

Але читати приємно, добре, що є продовження)

[Hanna Stelmakh · Rating 4 out of 5]

Я обрала цю книжку для нашого читацького клубу з підлітками й тепер із цікавістю чекаю на їхню реакцію. Найбільше сподобалося, що тут багато Києва: читаючи, я згадувала знайомі місця, якими ходили персонажі. А от сама детективна лінія залишилася під питанням - трохи надумана й не зовсім правдоподібна. Впевнена, що в учнів буде чимало коментарів і запитань 😄 Зате мова книги дуже сучасна, жива, хоча й з вкрапленнями жаргону.

[Andrii Shvets · Rating 3 out of 5]

Почав серію "література на літо сину" ;-).

Класичний підлітковий роман: детективна інтрига, відношення з однолітками, натяк на романтичні відносини, розвиток героя-восьмикласника.
Раджу дітям

[Marevialla · Rating 2 out of 5]

Читала цю історію саме для української літератури, але, на диво, виявилася нормальною. Тобто я б поставила десь 5/10. Вона дитяча, хоча є вбивство й деякі знаки битви, крові й так далі. Сам сюжет був доволі передбачуваним, але мені сподобалося як автор задіяв тут головного героя( хоча він не повнолітній). Справді, він доволі гарно прописаний та було приємно спостерігати як з кожним кроком і новою сторінкою він розвивається та дізнається все більше і більше, таки чином, стаючи чи майже не найважливішим чинником перемоги. Заодно цікаво прочитати щось інше з жанру детективу окрім Шерлока Холмса, оскільки в цій історії все ж персонажі покладалися на свій власний розсуд, свою інтуіцію, яка, щоправда, не завжди мала рацію( а у творах Артура Конан Дойла зазвичай персонажі покладаються і довіряють своєму гострому розуму й фактам, тоді історія стає деталізованішою і майже геніальною, наскільки іноді цікаві сліди можуть знайти детективи. Коли прочитала цю історію, зрозуміла, що детективи як жанр бувають різними, деякі покладаються на себе і свій розум, а інші обдумують загалом характер людей та їхні можливі майбутні кроки( тоді ти розумієш, що не обов'язково бути генієм, щоб писати детективи)))
Історія загалом мене не дуже зацікавила, хоча читати її було легко, а стиль написання доступний( хоча лексичні помилка знайшла доволі багато). І з собакою... не знаю, мені не сподобалося їхнє ставлення до нього, але це вже мої думки.

5/10⭐️

[Hanna Shepilova · Rating 5 out of 5]

Книга сподобалася) Читала з задоволенням. Історія крута, адже автор розповідає про проблеми, які можуть трапитися з кожним. Кульмінація взагалі - БОМБА🔥 Усім раджу прочитати:)
~Ганна

[Ірина Шабельнікова · Rating 4 out of 5]

Цікава детективна розповідь, у якій розповідається про минуле (бій під Крутами) і сучасність (Революція Гідності, події на сході до широкомасштабного вторгнення та життя звичайного українського школяра). Не будь кому у 8 класі доведеться мати справу зі злочинністю і корупційними схемами, а Юрко Туряниця вправно проходить через усі випробування (і таємної Чорної Руки, яка шантажує весь клас, і уже дорослих перевертнів у погонах), знаходить собі напарника, англійського бульдога Джентльмена, наживає ворога (знамениту Чорну Руку), від находить і друга (детектива Шпика та воїна Олеся Добрянського, нащадка воїна Крутів), скоріше за все знайшов і даму серця, Лизавету Осадчу, і дракона від його даму треба рятувати (її вітчима Аркадія Раєвського).
Єдине чим грішить пан Кокотюха, відкритим сексизмом, ніби дівчата дуже галасливі і не вміють тримати язик за зубами, а лише хлопці здатні на подвиг.

[Наталія · Rating 4 out of 5]

Дуже гарна підліткова література. Чудово, що тепер такі твори читають у школі. Читається легко. Гарний сюжет. Місцями трохи пафосно, але не критично. Єдине, що не віриться, щоб міліціонер, нехай і колишній, брав із собою дитину на такі небезпечні розслідування... Але думаю, що дітям має зайти. До речі, можна поговорити про правила безпеки поведінки, які головний герої порушує на кожному кроці. Але саме це повністю відповідає ознакам детективу.

[Anna Onyshchuk · Rating 4 out of 5]

Не сподобалось те, що герої достатньо пласкі і діти, навіть учні гімназії так не висловлюють свої думки як діти в цій книжці. Але в цілому непогана

[Ірина Таровита · Rating 1 out of 5]

За що це нам...

Спробую про хороше: детектив для дітей, імовірно, так має будуватися., читається легко.
Але персонажі однотонні, неживі.
"Правильний" патріотичний аспект притягнуто за вуха, гумор і діалоги неприродні, награні, приторні, місцями пафосні.
Сцена зі звинуваченням "нащадка" 🤦.