Кімната для печалі

by Andriy Lyubka, Андрій Любка

«Кімната для печалі» – нова збірка сюжетно не пов’язаних між собою оповідань Андрія Любки, які, однак, можна вважати й романом, якщо прийняти тезу, що головним героєм цього роману є самотність. Покинуті, ревниві, зовсім юні й поглинуті спогадами про вже прожите життя – усі ці люди на межі відчаю знаходять власне місце для плекання туги, кімнату для печалі, захисну мушлю. Знаходять, бо знають: саме самотність – найприродніший стан людини.

Genres: Fiction, Ukraine, Short Stories, Ukrainian Literature

192 pages, Hardcover

First published January 1, 2016

About the author

Ukrainian poet, essayist, and translator. He grew up in Vynohradiv, in South-Western Ukraine, and then enrolled at the Uzhhorod National University, where he studied Ukrainian Philology. His second master's degree in Balkan Studies was received from Warsaw University in 2014. Lyubka currently lives in Uzhhorod.

Lyubka is the author of four collections of poetry, one book of short stories, Saudade, and six novels. His novel Carbide depicts the daily life of smugglers in Zakarpattia Oblast. He also translates prose and poetry from Polish, Serbian, Bosnian, Croatian, and English. Additionally, he is a columnist for Ukrainian and European journals, Newspapers and media outlets, Nowa Europa Wschodnia / New Eastern Europe, Radio Free Europe/Radio Liberty, Den'', zbruc.eu, and kontrakty.ua,

Reviews

[Maryana Khemij · Rating 5 out of 5]

До яких тільки хитрощів не вдаються видавці (а значить, і залежні від їхніх примх автори), щоб здобути прихильність читача. Не уникнули таких загравань із читачем і творці "Кімнати для печалі". У чому їхня хитрість? Знаючи полювання колег-видавців за "великим романом", чомусь неохоче беруться за видання меншої форми. Хоча не враховувати факт, що насправді великий роман не може виникнути отак "нізвідки" і не давати авторам шанс "виписатись" хорошими оповіданнями, - суперечливо.

Так от, щоб побороти в собі (і в читачеві) сумніви про те, що книжка вартісна, напівсерйозно, а напівжартома (таке сприйняття закрадається, коли читаєш інші пункти короткої післямови-подяки) автор пише: "цю збірку можна назвати романом, якщо головним її героєм вважати самотність".

Але яким було моє здивування, коли під час читання я погоджувалась із цією думкою! Дуже приємно відчувати, що тебе не ошукали і що така подача "товару" не виявилась рекламним ходом. Навіть більше - попри зовсім неподібні сюжети, різних героїв та час подій, збірка витримана у одній тональності: печальній та самотній, але водночас - не безнадійній.

Купити книжку мене спонукав книжковий флеш-моб #ФабулаКнигоманія_2017 і підказка колеги до пункту, де автор має бути молодшим за 30 років. До цього читала багато оглядів (ну як багато, у нас досі не виходить достатньо критичних оглядів і рецензій, звісно, є чого прагнути) з дуже високими оцінками, але до старту фабулівського виклику щось мене стримувало.

Чотири оповідання зі збірки читала раніше, коли вони виходили друком в онлайн-виданнях. Але скажу одразу, що з радістю перечитала їх знову - все ж таки у книжці вони сприймаються набагато органічніше, вона здалась мені дуже рівною і цілісною. Поза збіркою тексти не справляли аж такого сильного враження, тому тим, хто, як і я, орієнтувався на прочитане раніше, раджу повернутись до цієї думки і переосмислити її ще раз :) .

Переказувати сюжети чи давати аналіз окремим текстам не буду. Справді щиро раджу прочитати. Скажу лише, що розпочала читання із "Коронації" (окрім тих, які читала раніше), і оповідання мене дуже вразило, інші одразу за ним читати не змогла, емоції так швидко не вляглись. А ще не дає спокою те, що я не відчитала/не розгадала, що було написане на отій картці в другому тексті. І чому єдина з усіх оповідань моя тезка виявилась обскубаною гускою - хто ж це так авторові не вгодив?

У кожному з оповідань своя самотність - хтось із героїв вже прожив життя і згадує його на самоті у порожньому помешканні, хтось навпаки - ще не зустрів супутника/-цю життя і прагне цього понад усе, знаходячи розраду у розгадуванні заплутаних життєвих сюжетів. У когось - пауза між стосунками, переосмислення життя. Але головне тут (якщо так можна казати про немалу книжку із 11-ма текстами) - це все ж таки відчитати у ній і відчути самій/самому, що життя у поспіху втрачає сенс. Що весь час потрібно зупинятись: роззирнутись навколо, насолодитись миттю, побути з близькими насправді, а не поверхнево - без занурення у щось глибше, важливіше, суттєвіше.

Як, наприклад, у "Втечі": "Раптом чоловік зрозумів, що він уперше в Крушедолі, хоч і був тут дві з половиною години тому. Бо по-справжньому побувати десь можна, тільки відкинувши всі думки, сконцентрувавшись на власній присутності серед цих стін, відчувши їхні холод і міць. Дві з половиною години тому він був не тут, а в туристичному путівнику, бо забіг, роззирнувся, зауважив рекомендовані для відвідин плити з могил королів, глянув на старі фрески, цікаві тим, що не виблякли, зупинився перед майстерно вирізьбленим іконостасом, після чого в своїй свідомості поставив умовну "галочку", мовляв, був, бачив усе основне, маю фото і сувенір на пам'ять".

Хіба не так ми всі подорожуємо, коли маємо обмаль часу, а хочеться охопити якомога більше? Хіба не так само поспіхом роздивляємось картини чи інші цінні предмети, коли забігаємо у галерею під час обідньої перерви (бо потім не встигну) чи між роботою і вечерею? Хіба завжди вдумливо розмовляємо по телефону чи при зустрічі з батьками та близькими? Темп життя зростає, щирі довгі розмови замінюються смайлами в чаті, а величезні території потрібно втиснути у куці відпустки, бо наступна - аж через рік.

Лаконічний дизайн книжки дуже пасує вмісту, я в душі страшенно раділа, що з обкладинки мене не відволікає якийсь стилізований образ із котрогось оповідання, що маю змогу уявити сама цих персонажів, їхній вигляд, рухи, міміку, манери.

[Olha · Rating 4 out of 5]

Дуже гарно і щемко написано, але все ж не можу полюбити короткий формат на всі сто

[Lily · Rating 3 out of 5]

Мені подобається, як пише Андрій Любка, але є одне "але". Прочитавши і прослухавши кілька його книг, я бачу спільні моменти й те, що чимало з написаного - це не так уява, як авторський досвід. Та й навіть якщо уява, то її напрямок мене лякає. Перше ж оповідання цієї збірки, про дівчину у хіджабі, змусило здригнутися. Зокрема момент, коли головний герой, попри те, що дівчина його попередила - ніякого сексу, спробував стягнути з неї одяг. Це все подавалося як весела пригода. Загалом ці патріархальні мотиви простежую у багатьох моментах. І мене це засмучує, бо теми й ідеї оповідань справді чудові

[Gavrish Nastya · Rating 4 out of 5]

Якщо минула книга Андрія Любки «Карбід» мені зайшла і я вирішили читати ще його книги, то ця якось пройшла повз мене. Не скажу, що ця книга погана, але це коротка проза з якою я досі намагаюся подружитися. У оповіданнях мені завжди чогось не вистачає і хочеться більше поринути у саму історію. Але це особисто мої читацькі вподобання, через які я не буду знижувати бали книзі.

Кожне оповідання пронизане емоціями людини, яка розповідає про різні ситуації у своєму житті. Часто ці емоції важкі — втрата близької людини, самотність, заборонене захоплення, жорстоке зіставлення очікування-реальність. А ще в них є любов в різних проявах, деякі у мене викликали доволі дивні емоції.

Не всі оповідання мені сподобалися, але були ті, котрі викликали дуже багато емоцій — це «Коронація» та «Кімната для печалі».

В цілому це непогана збірка і я думаю, що кожен, якщо захоче, зможе знайти в ній щось для себе.

[Roslyna · Rating 2 out of 5]

перший есей «жінка і сірники» мені сподобався. у стилі автора: чесно, прямо і з гумором. але всі інші здалися слабкими й злилися мені в один. тільки прочитав книгу, а вже половину і не згадаю.

практично у кожній книзі Андрій згадує Овідія, приділяє багато уваги Балканам та в цілому східній Європі. це не погано, проте коли за рік читаєш вже пʼяту книгу автора, це починає віддавати самоповторюванням.

Любка і Балкани, це як той хлопець, що любить тренажерний зал та при будь-якій можливості розказує скільки підходів і з якою вагою він тепер робить.

«щось зі мною не так» - це нова та набагато потужніша збірка есеїв автора. раджу.

[Dinara · Rating 5 out of 5]

Зазвичай я уникаю збірок оповідань. Логічно, що якісь будуть слабшими. Ця збірка - щось неймовірне.
Це дійсно ніби кімната, в яку можна приходити для горювання і печалі. Відкрити різні відтінки печалі, посмакувати і насолодитися нею.
В анотації сказано, що головною героїнею збірки є самотність. Так і є. Кожен герой тим чи іншим чином стикається з нею.
Найбільше сподобалося оповідання "Коронація." 8 з 10 оповідань збірки потрапили в саме серденько.
Окремо підкреслю, що це Андрій Любка, а отже на вас чекає нейморвірно красива мова автора, його стиль і вміння вразити читача своєю простою.

[Bohdan Shkabarnia · Rating 4 out of 5]

Печально, меланхолійно, Самотньо
Але не фатально і не безнадійно
Я б не сказав, що оригінально, а деякі оповідання - навіть банально, але четверте і п‘яте - сильно

[Paulina Czoska · Rating 1 out of 5]

I do not recommend this book because there are many misogynistic and patriarchal views of the narrator / author. The first story literally describes how, despite the woman's radical denial of sex with the narrator, he started to undress the woman anyway, which made her very much scared. He only reacted to it with a laugh.

Very disgusting descriptions of narrator / author's thoughts towards women. I am disgusted and very nervous after reading this.

[Arina Sydorkina · Rating 4 out of 5]

Витончені оповідання розташовані в збірці таким чином, що кожне наступне все краще і краще. Деякі з оповідань підкорили мене своїм легким містичним флером, деякі сподобались реалістичною влучністю. І абсолютно всі потішили хорошою мовою. Збірку варто читати повільно, роблячи паузи після кожного оповідання, і час від часу підводячи очі, щоб подивитись вдалечінь.

[Vladys Kovsky · Rating 3 out of 5]

The stories are generally better than in the first collection by the author. Still, the book is very uneven despite a unifying pervasive tone of melancholy. After reading a disappointing story, I would put the book away, only to pick it up again after a month or two. My favorites are A Night by Train and Several Hours by Bus and Seven Demons of Magdalena.
I should check out Andriy's poetry.

[Amina Hujdur · Rating 4 out of 5]

Interesantne pričice, vrijedne čitanja.

[róża · Rating 2 out of 5]

would be 3 but the first story is gross

[Anastasiia Mozghova · Rating 4 out of 5]

як на мене, у Любка декорацій більше, ніж сюжету та змісту. це і розчарувало. але сподобались мандри між минулим та сучасним, і чутливість, якої мені часто не вистачає у сучасній літературі.

спочатку думала, що це точно не більше трьох зірок, але останні в збірці оповідання дотягнули її до чотирьох. і нарешті, хоча це й другорядне, назві та обкладинці хочеться поставити всі пʼять!

[Dasha Telushko · Rating 5 out of 5]

Якщо цю збірку сприймати як роман, де головним героєм є Самотність, то напрочуд важливий етап вклався у менше ніж 200 сторінок ніжного та чуттєвого тексту. Думаю, тільки так і варто озиратись на минуле - як на яскраве і важливе, бо там, були прийняті найкращі з можливих рішень, там було прожито багато вагомих зустрічей та прощань. Схоже, що самотність і дала змогу зупинитись і розгледіти ці неймовірні, сповнені печалі, але й одночасно радості спогади, бо як добре, що вони були і нікуди не зникли хоча б з памʼяті.

[Anna BAGRIY · Rating 4 out of 5]

Сподобалось, але не так сильно як Саудаде і Щось зі мною не так. Автор гарно пише і це підкупає, але не вистачило наповненості, зазвичай притаманної його ессеям.

[Анастасія · Rating 5 out of 5]

Ця книжка потрапила до мене в ідеальний час осінньої депресії. Може б в інші дні, я придиралась би до деяких висловлювань, але не сьогодні ❤️‍🩹

[Magread · Rating 4 out of 5]

Хороше, але далеко не улюблене в Любки))

[Book Princess (Anastasia) · Rating 4 out of 5]

4,5/5 🌟 Ок, вау. Знайомство з автором вдалося. Я не очікувала від цієї збірки багато, і як же вона мене приємно вразила гарним стилем, мелодійною, поетичною мовою, красивими метафорами, небанальними сюжетами оповідань. зазвичай збірки не заслуговують в мене більш ніж 3 зірки, бо вони, як правило, дуже неоднорідні, а тут всі оповідання цікаві і читаєш їх так легко, ніби воду п‘єш. А вона така солодка і мила, що відірватися несила 😁

Одним словом, дуже хороша збірка, меланхолійна, і назва їй дуже підходить. Останнє оповідання сподобалося особливо. Автор ніби поставив завершальний акорд у п‘єсі, роблячи її геніальною. Було лише одне оповідання, яке не дуже сподобалося. І декілька моментів закочування очей 😄 А так, то дуже сподобалася ця збірка.

Точно ще читатиму книги автора.

[Piotr · Rating 5 out of 5]

Piękna. Po prostu przepiękna książka. Już taka była gdzieś w połowie, w opowiadaniu o Rilkem. A potem lepiej, coraz lepiej. I faktycznie: weszła Andrijowi z tego małego zbioru opowiadań niezwykle spójna powieść. Piękny ten duet: Autor i jego Tłumacz.
Proszę o więcej.

[Анна Bilenka · Rating 5 out of 5]

Зрозуміла, що не додала цю книгу на поличку, на лекції автора, хоча прочитала кілька років тому і аоставила на поличку улюблених.
Дуже вона прекрасна.
Як останні теплі дні осені.
І скоро вже зима і дощі.
І на душі якось так.
Прекрасна.

[To_magda · Rating 4 out of 5]

Ta książka jest nie tylko o samotności, ale też o utratach, przemijaniu i samooszukiwaniu, które tę samotność wypychają na pierwszy plan. To co było marzeniem, urzeczywistnione staje się przekleństwem. To co urzeczywistnione ale przeszłe, zupełnie przysłania codzienność

[Żużannkaczytanka · Rating 4 out of 5]

4,5/5
Moje ulubione (kolejność losowa): Pokoj do smutku, kobieta i zapałki. Najbardziej je zapamiętałam. Początek i koniec haha. Wrócę do nich i spróbuje sobie przypomnieć, czy któreś bylo jeszcze wyróżnione u mnie.
Ominełam królowe ramy - motyw wojny - nie na moją psyche aktualnie.

[Yulia Kryval · Rating 3 out of 5]

Хто читав Любку, одразу зрозуміє, шо він так чи інакше присутній у всіх цих оповіданнях (хоча вони подаються як вигадані історії) - шо мені особисто і не сподобалось, як в тому мемі з Кучмою «це ж було вже».

Якісь історії були дещо банальними і з очікуваним кінцем, якісь були щемкими (бо перегукувались з чимось моїм сокровенним), якісь були аж занадто «самолюбувальними» - але жодна з них не була «уххх», в кожній з них муляла якась недоречна вже аж занадто драматична нотка, яка не давала повірити чи поєднатись з нею.

Наразі короткі спостереження з життя (як в «Саудаде») мені більше до душі, а до романів Любки я ше не добралась (збільшую градус поступово 😅🍷)

[Bea · Rating 5 out of 5]

Više na linku:

https://odmalogprinca.com/2023/05/12/...

[Oksana Naumchuk · Rating 4 out of 5]

Колись я почула, як сам Любка читає свої любовні оповідання на фестивалі Ї. Після того в моїй голові він цілком і повністю зафіксувався, як Дон Жуан для 15-річних фанаток.
Минулого тижня я побачила "Кімнату для печалі" у шафі для буккросингу, коли заносила книжку, і не змогла пройти повз. Дуже мені тішило око оформлення: цупкий жовтуватий папір, великі береги, приємний шрифт, ще й закладка-стрічка. Що стосується змісту, то дуже дивно, але ця книга потрапила мені в руки якраз у потрібний настрій. Я не можу сказати, що тут щось надзвичайно особливе і філософське, але почитати такі оповідання, коли тобі сумно і хочеться якихось легких історії із присмаком романтики - дуже навіть можна.

[Yaroslava Tymoshchuk · Rating 3 out of 5]

Ох уже ця вселенська печаль, ця нестерпна туга і самотність, розлита в душах письменників у віці трохи за двадцять. Як на мене, вірші автору вдаються ліпше. Не знайшла прізвища коректора в книжці, певно, нема того коректора)

[Olha Horniak · Rating 3 out of 5]

я очікувала поринути в печаль цих коротких історій, але як виявилось, більшість із них зовсім не сумні.

[Pani Karczewska · Rating 1 out of 5]

Dojechałam do połowy. Bardzo słaba.

[Anna Zaviriukha · Rating 4 out of 5]

“Кімната для печалі” Андрій Любка.

Ви, певно, бачили чи чули щось про картину Босха “Сім смертних гріхів”. Ті самі ненажерливість, гординя, хтивість та інші, які руйнують і виїдають людину зсередини. Коли я читала книгу Андрія Любка, відчувала схожі почуття, як при спогляданні на картину: розпач, бажання скластись докупи за відсутності сил, закочені очі, бо деякі історії чіпляють і водночас знищують.

🧷 Тому, коли я ретельно підшукувала троп, яким би я могла описати цю книгу, то в голові сяйнула думка — “Сім печальних гріхів”.

📌У книзі ви зустрінете 11 коротких меланхолійних історій про різних людей, з різними життєвими ситуаціями, цінностями та поглядами на моральні чи духовні речі. Починаючи від хлопця-студента, який домагався мусульманки, не зважаючи на її релігійний вибір, закінчуючи літніми людьми, які втратили кохання, а відтак і сенс свого життя.

Чому “Сім печальних гріхів”?
Бо кожна історія героя заснована на основному почутті — печалі, яка була спровокована не зовнішніми факторами, а ланцюгом дій, рішень та бажань, які людина скоїла або не змогла зробити протягом життя:
- страждання через втрату коханої, якій не приділяв достатньо часу;
- пошук хоч якоїсь мимовільної пригоди, щоб зробити своє буденне життя цікавішим;
- самотність через гординю;
- зрада рідних людей;
- закопування власних почуттів через думку маси.

❗Варто вказати, що перші історії книги мене розчаровували своєю простотою, моментами “крінжовістю”, але що далі я читала, то більше переймалась історіями героїв. Я знайшла свою власну кімнату печалі з переживаннями, тривогою та філософськими роздумами про те що було, що є і буде.

Останні три історії вкорінились у моїй душі і дали відповідь на основне питання, яке виникаю у кожного читача: “Чому він назвав книгу саме так, га?”.

Але пам’ятайте, ніякі рейтинги не підтверджують якість чи корисність книги. Ви маєте її прочитати і сформувати своє позитивне чи негативне враження, а не дивитись на кількість балів з десяти…

[Lit.reviewer · Rating 5 out of 5]

збірка різних, але все ж об‘єднаних однією тематикою, оповідань Андрія Любки.

Назва інтригує, обкладинка дещо спантеличує своєю чорнотою і мінімалізмом, нагадуючи біблійні мотиви, а наповнення вражає глибиною. Зміст проникає через шкіру відразу в саме серденько.

Звісно, тут має бути попадання з настроєм. Це не означає, що без журби на душі книгу не прочитати. Ні, просто історії налаштовують на певну хвилю меланхолії, а ти її із задоволенням ловиш.

Усі оповідання пронизані темою самотності як природнього стану людини. Сам автор каже, що книгу можна назвати романом, якщо вважати головним героєм самотність. У кожного вона своя, кожен переживає її по-різному. Хтось хоче негайно покинути цей стан, а інший напивається ним сповна або навіть черпає з нього натхнення.

Щоправда, не всі історії зачепили чи запам’ятались. Зате ти абсолютно кожному герою віриш, занурюєшся у його думки, ніби у свої власні. Ти чекаєш, що буде далі з персонажами, але так неквапливо, насолоджуючись цим легким смутком.

Збірка читається легко і в той же час наповнено. Ідеально пасує до осіннього вечора, коли хочеться загорнутись у плед і пити гаряче какао.

Мені сподобався стиль автора, хочу краще познайомитись з його творчістю.