Люблю я історичні романи, так вже склалося. Особливо якщо там смачно описуються важливі сторінки української історії і серед першопланових дійових осіб є цілком реальні яскраві постаті нашої минувшини. У цьому романі все саме так.
Давно вже приглядався до творів авторки і збирався в майбутньому ознайомитись з її творчістю. А тут кілька тижнів тому на ці книги в електронному форматі була знижка – треба брати! Тому покупка цього роману в двох томах вийшла свідомо-імпульсивною – збирався колись почитати щось з творів пані Дегтяренко, але якби не знижки, то колись могло б настати через рік-два-три. Книга точно не розчарувала і точно варта потрачених на неї коштів.
Події роману розгортаються на фоні Хмельниччини, а оскільки частина головних персонажів є козаками, то лінія повстання українців проти свавілля польської (і не тільки польської) шляхти є однією з головних у сюжеті. Активними дійовими особами роману є Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Ганжа, Тиміш Хмельницький, Гелена Чаплинська, Микола та Стефан Потоцькі, Єремія Вишневецький, Адам Кисіль, Іван Богун, Іван Чорнота та багато інших важливих історичних постатей того періоду. Разом з тим, ключові герої роману – вигадані, але вони так майстерно вплетені в мереживо розповіді, що теж здаються абсолютно реальними і правдоподібними.
Друга з основних сюжетних ліній – це лінія кохання в період національно-визвольної війни козака шляхетського походження Тимофія Клесінського та ��иянки від народження Орисі (Ірини) Голуб. Однак ці дві основні лінії розповіді не є єдиними, в романі перетинається багато сюжетних ліній та доль, просто ці дві найбільше кидаються в очі.
Як вже зазначав вище, роман мені сподобався, написано цікаво, читається легко, розповідь ніде не «просідає» і мимоволі змушує повірити, що таке цілком могло би відбутись насправді, а дещо дійсно відбувалось. Саме вдалий симбіоз історичних подій та вигадки є сильною стороною роману. На якомусь етапі були побоювання, що в кінцівці роман скотиться в сльозливий суто жіночий твір, але вони, на щастя не виправдались. Авторка цікаво закрутила в принципі логічну кінцівку. Гарно, що в Україні з’являються нові автори якісного історичного роману – не одним Шклярем і Винничуком живемо так би мовити.
Спочатку не міг звикнути до мови оповідання (можливо це викликано тим, що першопочатково мовою написання була російська, а вже потім авторка сама переклала роман українською), вона здавалась якоюсь дивною, але потім все стало на свої місця і претензій до мови роману немає.