Beg, Steal and Borrow: Artists Against Originality

by Robert Shore

"Art is theft," Picasso once proclaimed. The wily old Spaniard was being provocative – he often equated theft to what could more benignly be called influence. But increasingly much of the best and, even, most original art involves an act or two of unequivocal, overt theft – an act of simple copy and paste.

This book looks at modern-day art theft from all angles: art-historical (tracing the lineage from Duchamp to Richard Prince), legal (looking at recent key copyright cases), cultural (drawing links to literary mash-ups and musical sampling), educational (Kenneth Goldsmith's famous 'Uncreativity' classes) and, of course, in terms of current art practice. It will look at the practices of major artists working across a variety of media.

Combining a sharp selection of color images with an insightful text, this book offers a comprehensive and provocative survey of a timely and complex subject – a subject that is destined to grow in relevance across the coming years.

Genres: Art, Nonfiction, Essays, Writing, History

192 pages, Paperback

First published January 1, 2017

About the author

Robert Shore is a journalist, author and playwright. He is the editor of Elephant Magazine, a quarterly magazine on contemporary art and visual culture. He lives with his wife and young son, and is from Mansfield, in the Midlands.

Reviews

[Eliash Strongowski · Rating 4 out of 5]

Як і більшість книжок, про які я в принципі пишу, це невеликий томик з багатьма картинками і текстом, який, в принципі, не є сильно обов'язковим, але дозволяє сприймати результат саме як книжку для читання, а не альбом. Підозрюю, кількість людей, яким ця книжка буде корисна, сильно менша за будь-який наклад (особливо це гідне подиву з огляду на плановане цього року українське видання). Але особисто для мене це гідно структурований опис мого власного творчого методу:
ПОЗИЧАЙ І КОМПІЛЮЙ.

Роберт Шор послідовно доводить: ориґінальних ідей нема, нічого принципово нового ніхто запровадити не може, все, що робиться – на основі уже робленого, перепрацьованого, перетравленого, склепаного з уламків чогось до цього. Часом, як і в еволюції, ці спроби компіляції є успішніші за инші, тож вони і визнаються віхами у мистецтві, в той самий час, як хтось міг встигнути зробити те саме раніше, але "просто не пощастило".

Наводиться і паралель із генетикою - всі ми - конкурентоздатні мікси геному, трохи инакші, можливо кращі, версії наших батьків і все таке.
Все це було би страшно нудно обговорювати, якби автор не пробував шукати межі допустимого і показувати як мінімальні творчі втручання здатні приводити до відчутних художніх результатів. Кожне з цих мінімальних втручань ретельно описується з посиланнями на авторів.
Можна брати готове чуже і повторювати на свій лад.
Римська мітологія це клон грецької. Шекспір вкрав майже всі свої сюжети, а коли слів не вистачало, передирав тогочасні переклади античних драм. Часом майже слово в слово. Статуї Мікеланджело це копії античних статуй, які до нас не дійшли. Зрештою самий наш процес навчання полягає в наслідуванні і копіюванні.

Можна брати готове чуже і допилювати.
Можна перефотографовувати реклами. Можна стирати з реклам логотипи, текст і рекламований продукт, лишаючи тільки фотографічні фони. Можна грубою стирачкою затирати якісь місця з чужих зображень. Можна брати старі фото і замальовувати на них обличчя. Зрештою можна взяти пісуар і поставити на ньому свій автограф (але те, що цей пісуар Дюшан назвав "Фонтаном" є, на мій погляд, значною частиною мистецької цінности).

Можна повторювати одне чуже в стилістиці иншого чужого.
Пародія. Алюзія. Омаж.
Можна поєднувати чуже з різних ресурсів в одне.
Ну це колаж. Асембляж, якщо йдеться про об'ємні об'єкти.
І так далі і тому подібне.
Шору йдеться про мотиви, з якими це може робитися (натхнення-захват-ідеологія) і про те, як з'являлося, розвивалося і змінювалося авторське право. Він явно не є його симпатиком, коли йдеться про обмеження свободи творчости (хоча проти права на атрибуцію, називання авторства, він, здається, не виступає). Він описує боротьбу Дюрера з копіїстами (яка, власне, і стала основами авторського права в нашому розумінні) і боротьбу корпорацій за довічні авторські права (випадок Діснея і Мікі Мауса, скажімо).

Нова формула креативности уже не пропонує починати з чистого аркуша, а працювати на масиві уже створеного раніше. І хоча цей підхід створює масу нових питань і проблєм, його універсальність та ефективність доведені.

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Благай, кради і позичай - під цією провокативною назвою - книжка про авторське право, копірайт, циркуляцію ідей і мистецтво.

Це красива книжка-майже-альбом з багатьма зразками сучасного мистецтва. Текст написаний легко й з гумором, сміялась в голос, коли читала в метро.

Українське видання від ArtHuss зроблено на високому рівні! Хороший переклад, вичитаний текст, якісний папір. Окреме дякую за те, що кожне ім’я продубльоване латиницею і тому легко гуглиться. І взагалі дуже приємне вийшло видання!

Як на мене, це досить сміливий крок, видати таку книжку в Україні, де питання авторського права лише починають обговорюватися і то, в найбільш немистецькій формі.

Тож про що ця книжка:
Коротка історія копірайту й авторського права в мистецтві від Дюрера до Мікімауса.
Безліч прикладів творчих порушень, судових процесів і рішень.
Приклади з законодавства Штатів і Британії щодо авторського права і того, як воно змінюється і як відбувається суд загалом. Як впливає на все це інтернет.
І головне, дуже багато цікавих роздумів про кордон між крадіжкою і творчим запозиченням, про діалог, реакцію, про мистецтво в час, коли вже скільки всього створено. Про те, що таке авторство і оригінальність від початку.
Мені було дуже цікаво читати, роздумувати над ідеями в тексті. Перечитала двічі і всім раджу.

[Rick Jones · Rating 3 out of 5]

There were moments of clarity, and the subject warranted a clear discussion, but this book was too chatty, too disorganized and too 'insider' for me to have given it a better rating. The language often seemed to be deliberately 'clever', and the discussion was conducted as a stream of consciousness exercise. Still, even though it was difficult to wade through the points Shore was making, a useful exploration.

[Tetiana Garanenko · Rating 5 out of 5]

Вітаємо в чудесному світі нового колективного авторства, що виник завдяки цифровим технологіям і де ніхто не має останнього слова. Нове уявлення про те, хто такий геній, має оцінювати вміння користуватися інформацією та поширювати її. Сортування й фільтрування – переміщення інформації – стало об’єктом культурного капіталу. Фільтрування – це смак. Усі образи, тексти доступні в будь-який момент у феноменально незвичні способи. Раніше міркою, якою вимірювали апропріацію зображень, було одне зображення. Тепер міркою стала база даних зображень, тобто йдеться про кількісний масштаб. Рано чи пізно закон про авторське право мусить змінитися, щоб відображати реальність.

Говорити про копірайт як про єдине ціле не можна: купа нюансів і багато сірих плям, усе залежить від культурних артефактів. Культурні артефакти, які є машинами для заробляння грошей втримають за собою авторське право, тоді як на сотні інших речей, які не мають економічної цінності – копірайту чомусь не існує.

Увесь світ – копія, коли дивишся на сучасні роботи мистецтва, розумієш, що ніхто більше не переймається тим, щоб створювати те, чого досі не було. Невже наші уявлення про оригінальність аж так змінилися? Хіба не такі оригінальні, як наші попередники, і не можемо створити роботи як це колись робили «справжні митці»?

Майстри повторів та копіювання працюють концептуально: щоб оцінити їх роботи, треба розуміти ідеї, а не просто отримувати візуальне задоволення. Однією метою їх роботи – це створення запаморочення. Оригінальність у 21 столітті – це просто щось, чого не бачили раніше. Можна творити на основі чогось, але автор мусить додати щось своє, підійти до діла з натхненням – тоді робота вийде оригінальна. Нині твори мистецтва, взагалі будь-який продукт, свідчать не тільки про те, які їхні автори старанні чи вправні, а про те, як добре вони вміють вибирати.

Інтернет створив новий публічний простір, де користувачі активно діляться матеріалами – особистими, публічними й захищеними копірайтом. Закон не адаптувався до цієї новітньої онлайн-поведінки. Найбільше турбує те, що рішення про порушення авторських прав онлайн ухвалюють великі обмінні платформи. Чим можна ділитися, а чим ні вирішують не юристи та не автоматично. Рішення медіакорпорацій бувають помилковими й безглуздими.

Цифрова епоха – це епоха поширення. Люди розповсюджують ваші роботи й ідеї в інтернеті незалежно від того, хочете ви цього чи ні. У віртуальному світі поняття власності звучить по-іншому. Багато хто вважає: якщо взяти те, що не має ваги чи фіксованих фізичних розмірів, неможливо нічого порушити.

Автор виділив сім способів безперервного копіювання: зробити ремікс, стерти, глобалізувати, спотворити, реанімувати, переробити, усиновити (прийняте анонімне).

[Ihor · Rating 5 out of 5]

Доцільно було б для відгуку на цю книгу свиснути щось із самої книги. Проте всі літери, які я тут використаю і так вже багато разів використались там, тож, думаю, я таки на якийсь нікчемний відсоток таки зробив запозичення з "Благай, кради і позичай". Рекомендую вам десь виблагати, позичити чи вкрасти цю книгу, бо вона варта уваги, якщо ви цікавитесь мистецтвом чи процесами, що там відбувалися й відбуваються. Книга вийшла в закордонні ще не так давно, якихось 2 роки тому, що для 21 століття так як 20-ть років у 20-му столітті, проте ідеї там ще доволі свіжі, а для українського ринку так і поготів. Тож читаємо й апропріюємо.

[Vityska · Rating 5 out of 5]

Ця книжка перенесла мене в студентські часи, коли ми на семінарах з «Основ культурології» сперечалися про те, що є мистецтвом, а що – ні (привіт, Марсель Дюшан з його «Фонтаном»), і чи може один мистецький твір певного художника, зазнавши (або й ні) певних візуальних змін, стати зовсім новим твором іншого художника. З часів Марселя Дюшана мистецтво далеко просунулося у стиранні меж оригінальності, і про те, де вона нині є і чи потрібна митцям взагалі, розповідає автор «Благай, кради і позичай».

Роберт Шор десь у першій третині своєї книжки подає короткий, але вельми цікавий дайджест з історії копірайту. Авторське право – штука, здавалося б, однозначно позитивна. Воно захищає митців і покоління їхніх нащадків від того, аби хтось наживався на інтелектуальному і творчому продукті, створеному цими митцями. Втім, ідеться ж не лише про шедеври Пікассо чи Матісса, а й про поп-культурні образи і символи, які багато сучасних художників залюбки переосмислили б – а зась! Скажімо, Сіндерелла з сонмом діснеївських принцес та інших персонажів перебувають під надійним захистом авторського права. А щодо Міккі Мауса, вухата голова якого давно мала б стати суспільним надбанням, усе ще цікавіше: щоразу, коли от-от має закінчитися дія авторського права на нього, Конгрес США продовжує тривалість дії копірайту. І що лишається художникам, яким кортить побавитися із впізнаваними образами? Хіба благати власників авторських прав, аби відпустили свої шедеври «на волю».

Зрештою, у суспільстві спільного використання є така штука, як копілефт – альтернатива авторському праву, таке собі авторське «ліво», яке застерігає лише деякі права і дозволяє вільно відтворювати, адаптувати й поширювати різні версії певної роботи. «Звільнити» своє створіння і відпустити у вільне плавання, спостерігаючи за його модифікаціями і «пригодами» – чим не захоплива річ?

Інтелектуальна власність має певну особливість: щоб її присвоїти, не потрібно зламувати сейфи, обходити сигналізацію і втікати від озброєної охорони. Ти просто береш зображення – скажімо, розтиражоване в інтернеті, – і з ним працюєш. Це жест не такий яскравий і скандальний, як викрадення «Мони Лізи» з Лувру, але від цього злочином бути не перестає. Втім, якщо влаштувати перепис отаких «злочинців», то до нього потраплять і Вільям Шекспір, який зокрема передер чимало тексту п’єси «Антоній і Клеопатра» у Плутарха, і ноунейм-автор мармурового Аполлона Бельфедерського – давньоримської статуї, яка є лише копією давньогрецького бронзового оригіналу, й Едуара Мане, який свою «Олімпію» ну не те щоб скопіював, але частково списав з «Венери Урбінської» Тиціана.

Одні крадуть фрагменти, інші – готові роботи, використовуючи їх у видозміненому або навіть неторканому вигляді в ролі своїх. І якщо в першому випадку ми можемо говорити про нове наповнення старої форми, то в другому треба мислити, мабуть, лише в категорії концепцій. Адже, скажімо, творчість художниці Стюртевант, яка «дослівно» копіювала роботи Енді Воргола, можна оцінити лиш тоді, коли збагнеш сенс такого мистецького жесту. То де межа між такою творчістю і плагіатом? Чи оригінальність нині вже не є «знаком якості» і чи має взагалі якийсь сенс?

[Serhiy Havenko · Rating 5 out of 5]

Кайфанув від прочитаного)
Легко читається. Автор ставить під сумнів оригінальність як концепт, піднімає питання пом'якшення авторських прав і розсинхрону законодавства з культурним і цифровим розвитком нинішнього світу.
Рекомендую тим, хто цікавиться мистецтвом і правом інтелектуальної власності)

[Pavlo Kindratiuk · Rating 5 out of 5]

На одному диханні прочитано. Легка для читання і з цікавими фактами і роздумами, та відчувається скільки сил автор приклав для її створення.

[Наталя Кош · Rating 5 out of 5]

Поглянула під новим кутом на багато звичних речей. Є над чим подумати тепер.

[Chris · Rating 3 out of 5]

BEG, STEAL AND BORROW- ARTISTS AGAINST ORIGINALITY Robert Shore 2017 [192pp]
I would like to dedicate this book to my own personal chain of genetic borrowing and copying.

14-15. in 1965 Elaine Sturtevant had her first solo exhibition in New York. It featured carefully handcrafted works that begged to be mistaken for the plaster sculptures of George Segal and the stripe paintings of frank Stella, and the silk screened images that were almost indistinguishable from the flowers series by warhol.
It should be stressed that the difficulty of telling Sturtevant’s vivid blooms apart from Warhol’s was entirely intentional on the part of both artists: Warhol actually lent Sturtevant his original screens to execute the images for the show. Over the coming years Sturtevant would make a habit of copying the works of warhol, who connived at the practise and comment to avoid answering questions about his working methods once quipped: I don't know. Ask Elaine’.

26. Misbegotten fleshly mash ups that we are, we continue to exercise a degree of self fashioning free will, but a large part of that degree involves exercising choice about which bits of other people we want to appropriate. Superman Freud's concept of identity is based on the notion of the balanced assimilation and rejection of the properties and attributes of others; In our very beings we are all appropriationists. We model ourselves on others; we borrows bits of ourselves from others.
The self- the thing that makes me so uniquely me and you so uniquely you- is entirely borrowed. And yet you still blush with pride when people tell you you're one-of-a-kind. What's that all about?

35 Lou Reed: I don't have a personality of my own. I just pick up other people's personalities.
Jonathan Lewis: You don't have to work too hard to make things that have meaning. You can just find stuff and put it together very quickly and it has as much relevance as something that has taken 10 years to make.

50 Abraham Kaminstein: the most important elements or any civilization include its independent creators-its authors, composers and artists- who create as a matter of personal initiative and spontaneous expression rather than as a result of patronage or subsidy.

52. Ruskin believed that the value of a work of art depends on the amount if labour in its production. He accused Whistler of asking ‘200 guineas for flinging a pot of pain in the publics face’. In court Whistler was asked whether it was appropriate to charge 200 guineas for 2 days work. His reply: No, I ask it for the knowledge I have gained in the work of a lifetime.

72. I quote Jonathan quite a lot in this book. Shd he have a share of the copyright? The legal answer to that is: no. copyright doesn’t apply to ideas as such, only to their fixed expression. I did the typing, I get the credit.

121-2. Dafen, a peasant village in china, 5000 artists produced 60% of the worlds oil paintings in the first decade of this century. Almost exclusively copied old masterpieces. In 1989 hong kong businessman huang jiang arrived with 30 apprentices to make copies, or Xinghua, of famous artworks. He developed a production line: canvases were divided so that copy artists would paint different parts of the picture. Upto 5 million paintings were exported annually. Some were out of copyright, some were not.

126. The media environment has been revolutionised by the advent of the Internet, which has increased the speed at which we appropriate 1000 fold. I am never more myself than when I am exercising my taste in copying and blending the work of others.

Artist Mishka Henner: all great works open a door of perception and possibility rather than close it. Henner uses erasure – erasing elements of a source image.

Tom Butler: the first thing I do is scan or photograph the image so that I have a facsimile that I can work on. Please found images of precious, so I don't initially work directly onto them. I do a lot of preparation work on the computer-I guess a rush of adrenaline when I start a piece- it's an exciting moment when the intervention starts and I commit to the defacement.

161. A provocateur and intellectual descendant of duchamp, Kenneth Goldsmith is a proponent of what he calls Uncreativity. ‘ I want to reinfuse creativity with ideas of plagiarism, insincerity, inauthenticity, all of the things that were never allowed to be part of the creative practise’. he gleefully announced that he never gets right is block because there's always something to copy. [ He wrote Wasting Time on the Internet, and edited The collected Interviews of andy Warhol. He created ubuweb, an online repository of avant-garde art treasures. Launched the project Printing out the internet.]
162. In his book ‘Uncreative writing’, Kenneth Goldsmith quotes the critic Marjorie Perloff’s idea of the unoriginal genius : ‘her idea is that because of changes brought on by technology and the Internet, our notion of genius- a romantic isolated figure- is outdated. An updated notion of genius would have to centre around one's mastery of information and its dissemination.' Warhol embodies this revised and updated notion of genius, ‘one who was able to create a profoundly original body of work by isolating, re framing, recycling, regurgitating, and endlessly reproducing ideas and images that weren't his, yet, by the time he was finished with them, they were completely Warholian’.
Goldsmith: for me the whole world changed when we met the Internet… all our relationship to images changes. Now all images are available at all times in phenomenally unusual ways…Really- is my own little unique image really going to change the world, or even matter at all, in this sea of imagery? you really have to change your idea of what it means to be an artist. Most artists are pretending that the Internet doesn't exist, and the little art market will support that sense of unique genius. But the rest of the world has moved on. So in this way the art world is really a bit of an antiques shop.
there's a great video of Goldsmith talking about ubuweb at the Amsterdam art book fair in 2011. ‘Everything on the site is pirated did muscle to Sean give me permission? Absolutely not.’ He recognised the copyright has made a lot of artworks unintentionally hard to get at, very much contrary to the access all areas spirit of the 21st century's most pervasive media environment, the internet.
Ubuweb’s finest legal defence is that it is a not-for-profit business.

176. We have a child, Hector. We're bringing him up to be independent. We want him to be his own person. There we are in him- 50% me, 50% his mother- re mixed, reconfigured, recontextualised. He's a copy, and an entirely unique and new work of art.

176. Artists, or their heirs, who fall into the trap of attacking the collagists and satirists and digital samplers of their work are attacking the next generation of creators for the crime of being influenced, for the crime of responding with the same mixture of intoxication and glee that characterises all artistic successors. By doing so they make the world smaller, betraying what seems to be the primary motivation for participating in the world of culture in the first place: to make the world larger. - Jonathan Lethem

[Johan Dahlbäck · Rating 5 out of 5]

From a text perspective this is a troubling text on a hard subject. The content is challenging to the reader and the language is advanced. And of course it needs to be for the subject to really come through. It's all things considered a splendid text, but one the reader has to make an effort to get through. A real showcase that copying is a fundament of art and that the copyright we have today is not good enough and even problematic in a lot of cases.

It's also an experience just to open the book. Variation of type and design, beautiful design, makes this more than just a book. On top of that the art that illustrates the message in the text is like a minitature art exhibition. The art is stunning and there are so many good examples of where copying is the basis for great art. And the cover as well!

[Anastasia Kurinska · Rating 4 out of 5]

Якщо ви бажаєте отримати насолоду від того, наскільки ідеї книги перегукуються з її оформленням та поданням матеріалу, беріться за «Благай, кради і позичай: Митці проти оригінальності» Роберта Шора

«Всі слова були уже чиїмись» (Л. Костенко), чи не так? Тож чи можна придумати щось нове, не спираючись на досвід пращурів, а головне, чи варто і якщо так, то які межі дозволеного? Ось які питання ставить автор насамперед перед собою, а відтак і перед нами.

Оповідь будується на постійній взаємодії з читачем. Подекуди складається враження, що між нами вибудовується уявний діалог, адже нас постійно до цього спонукають.

В одному з розділів Шор стверджує, що історія мистецтва — історія копіювання. Таку заяву ми радше сприймемо негативно, через негативну конотацію слова «копіювати». Аби спробувати змінити це ставлення, скажу таке: якби не наслідування, до нас би не дійшли ті уявлення про твори античності, які ми маємо нині.

Можливо, саме через запозичення і лежить шлях до оригінальності? Ба навіть, багато митців, котрих ми вважаємо геніями, також послуговувалися цією «ганебною» практикою: Мікеланджело, зробивши копію античної статуї, продав її як оригінал, а Дюрер, котрий виборов право заборонити копіювання своїх робіт з прото-автографом, власноруч повторював композиції інших митців.

Звісно, говорячи про наслідування, неможливо оминути тему авторського права, адже митці, котрі створюють свої роботи на основі чиїхсь, здебільшого балансують на тонкому лезі. Шор підіймає питання доцільності використання авторського права у тій формі, яким воно є, а також наводить численні приклади, котрі підтверджують, що у контексті запозичень все дуже неоднозначно і оцінюється доволі суб'єктивно.
«Це не плагіат.... Вирізати і вставити, от що воно таке. Так твориться культура. Люди беруть щось старе і перетворюють, якби за все треба було б платити, нічого взагалі б не було б», — говорить Антоніо Робертс.
Підсумовуючи, книга покликана змінити наше ставлення до копіювання і показати, що без нього існування мистецтва, як такого — неможливе. Наведу кілька цитат:

«Сміливість новаторства неможливо оцінити сповна, якщо не знати про його відверто похідний характер»
«Недосвідчені наслідують, зрілі крадуть»
«Апропріація сьогодні є в кожного митця»
«Якщо ви не творите з наміром, щоб ваші роботи хтось скопіював, то ви не творите мистецтво 21 століття»

Піднята у праці тема — доволі багатогранна, та, на відміну від автора, котрий виступає таким-собі пропагандистом копіювання, і попри те, що з багатьма аргументами я справді погоджуюсь, таку позицію — не займаю. Мені варто ще чимало над цим поміркувати, а якщо у вас з'явилися якісь думки з цього приводу, то радо почитаю їх у коментарях.

[Zlata Khodos · Rating 3 out of 5]

добре, що я взагалі не мала очікувань, бо тоді би взагалі сумно було.

✅ отримала задоволення від картинок
✅ подивилась на різні приклади мистецької апропріації
✅ маю трохи фактів, щоб десь колись повимахуватись
✅ є затравка на прикольний авторський стиль

❌ це все автор переливає з пустого в порожнє, повторюючись, і виправдовуючи себе тим, що ця книжка ж — про повтори
❌ ставить абзаци де попало, від чого думка переключається абсолютно в неочікувані моменти, і це гальмує
❌ дається фраза, що натякає, ніби зараз буде ще мінімум сторінка пояснень, але розділ завершується
❌ це все хаотично, і картинки випереджають текст, таким чином ще з контексту не ясно, що робить та чи інша картина/скульптура в тебе перед очима, але розповідь її наздоганяє сторінки через 2–4

на мою думку, було би краще сфокусуватися на невеликому наборі видатних мистецьких витворів та їх запозиченнях, і структурувати книжку від цього, приділяючи більше часу тому чи іншому поінту.

практичних порад по типу «кради, як митець» тут очікувати точно не варто, хоча назва трошки підштовхує це робити.

словом, візуал та друк — топ, текст робив мені боляче 😪 шкода, що так

[F. · Rating 3 out of 5]

An interesting read for the most part. Shore's writing is accessible for those new to art theory and he is good at condensing ideas like Walter Benjamin and Roland Barthes into manageable chunks. Shore's main contention from my understanding seems to be that there is no such thing as a truly original work of art, which is a strong argument and difficult to refute.

However, towards the end there is considerably more focus on the internet and how that has made art "less original." I would have liked to see Shore critique perhaps digital art or AI, yet understandably, AI would not have been as much of a thing at the time of writing.

Overall, it is a decent book. Kudos to the ironically "original" cover art. As much as one should not judge a book by its cover, that in itself has strengthened the book's main ideas in a very tangible way.

[Dora · Rating 5 out of 5]

An extremely entertaining book, really written in a more "popular" style which makes it extremely easy to read. Having read it for professional purposes though, I found it lacking references. Though there's a list at the back, they are presented in a very awkward way. This is my main critique because some of the resources mentioned really could be valuable for other researchers and it's a shame that they cannot access the details. Other than that, the book is very well written, structured in a way that makes it easy to grasp and provides an abundance of enticing examples of artistic work from the second half of the 20th century, but with a focus on contemporary artists.

[Evelyn · Rating 2 out of 5]

What starts off as an intellectual discussion of copying and appropriating the work of others in the process of creating new works of art, devolves into a tedious preachy overlong discussion of the subject and topics that are tenuously related to it. This book would have worked much better had it been condensed into an extended essay. Instead the author veers off into discussions of copyright protection and the need for reform to enable artists to incorporate others intellectual property, and interviews with artists that are for the most part irrelevant to the main subject in order to transform what should have been an essay into a book.

[Ivanka Voytsekhovych · Rating 3 out of 5]

Книга багато прояснила про сучасне мистецтво. Насамперед те, що треба бути в курсі всієї історії, щоб могти його по-справжньому оцінити. Автор пише легко й іронічно, виданню не бракує ілюстрацій, тож усе добре. Єдине, що, як на мене, аматорку, то часом було забагато невідомих імен, деталей і філософувань. Але не можна цим дорікати автору-мистецтвознавцю, мабуть, пора знову йти в Пінчук Арт-центр :)

[zara · Rating 4 out of 5]

lot's of interesting stuff in here, though I didn't agree with 100% of all of it, but still a really interesting read. also, now I'm really interested if Shore knows and has a take on NFT's in regards to like ownership and stuff, cause that's a whole new hellscape that wasn't really in the public eye when this was published. oh well.

[Oleksandr Stefanovskyi · Rating 5 out of 5]

An astonishing album with few interesting thoughts and important question “What is actually an art and how fair use is limited on it”. I was pleased as well as an author to think about the appropriation in arts.

[Cherniakhivska · Rating 4 out of 5]

Цікава книжка. Приємно тримати в руках, читати, викликає нові думки.
Апропріація як художній метод мені не подобається. Тобто колаж як мистецтво - подобається, а просто перефотографувати чуже фото, підписати власним іменем і назвати це мистецьким актом - не подобається.

[Duncan McLaren · Rating 5 out of 5]

This is a provocation from cover (deliberately imitating a Penguin) to cover. Shore offers a convincing account of the central role of reinvention and reconfiguration in art, highlighting the exaggerated credit given to innovation in the modern world.

[Aryo Ceissapratama · Rating 5 out of 5]

Witty and provoking! A tad bit repetitive towards the end as the author tries to offer more or less the same type of cases: artists treading a line in copyright battle. But all in all a pretty decent read!

[Chris Landry · Rating 4 out of 5]

It loses a bit of steam toward the end but its loose style is one of its strengths overall. A wonderful manifesto taking aim against that most insidious of 21st century bugaboos: The intellectual property scold.

[Uriah O'Terry · Rating 3 out of 5]

In the spirit of this book, I should really be using someone else's review as a template for my own.

But suffice it to say; intellectual property is a myth, and the state of copyright law is actively strangling humanity's creative and artistic potential.

[Nathan Crofton-Bond · Rating 4 out of 5]

Interesting discourse on appropriation in art and how most of what we consider as original is nothing more than reinterpretation in some manner.

[Kent Winward · Rating 4 out of 5]

See Reality Hunger: A Manifesto . . .

[Yaryna · Rating 5 out of 5]

Люблю книжки цього видавництва і, як завжди, хочу розтягнути їх на довше. Дуже сподобалось.

[Kevin Barney · Rating 4 out of 5]

Interesting read. Didn't know a lot about the artists that he talked about.

[Kaat Vandenbroeck · Rating 4 out of 5]

Super interessant en bovendien heel fijn geschreven!

[Osk · Rating 2 out of 5]

The book felt heavily inspired by one of my favorite books “Steal Like an Artist” by Austin Kleon from 2012 but less fun. We all copy from each other, nothing is original.