Страшні історії зазвичай виникають у темряві й оповідають про жаховиськ, монстрів, прозорих людей, речі, які оживають, і навіть про Серединожера!
При світлі сонця страшні історії ховаються, однак таємним чином нам удалося їх записати. “Тринадцять історій у темряві” – книжка для тих, хто знає, що фантазія зі сміхом – прекрасний засіб від страху.
історія про серединожера викликала страшне бажання подзвонити комусь хорошому і прочитати її по телефону. на щастя, далі трохи відпустило – розпал робочого дня все-таки, треба совість мати.
Якось мама попросила одного хлопчика написати листа до святого Миколая. Хлопчик послухався і написав таке: “Любий Миколаю! Дуже прошу, подаруй мені хорошу новеньку розбездзявку! Дякую!”
Всі вже знають: "Тринадцять історій у темряві" - це те, що трапляється з негречними жахливчиками, закони жанру ламаються і танцюють. У якихось жахлива хтонь виявляється зацікавленим і доброзичливим іншим, у якихось жахливою хтонню виявляємося ми самі (я доволі певна, що зацитований вище пасаж святий Миколайчик розказує як жахастик своїм інтернам:)). Просто чарівно.
Лякалки, страшилки та історії у стилі серіалу "Чи боїшся ти темряви?" - то, певно, найцікавіший сегмент дитячого фольклору. Якби зібрати їх докупи - усі ці оповідки про Пікову Даму і чорну-пречорну кімнату, котрі мандрували з одного літнього табору відпочинку до іншого, та спробувати проаналізувати (з усіма регіональними відмінностями!) вийшла б прецікава наукова робота. Але Галина Ткачук цього не зробила. Їй вдалося дещо інше - і, я б сказала, набагато більше. Вона відчула, вловила інтонацію, тональність цих історій. І змогла її абсолютно правдоподібно відтворити. Так, наче вони були розказані десь у темній кімнаті на шість чоловік після "відбою" і вимкнення світла. Так, наче дівчата трошки нервово хихотіли або весело верещали, дослухавши закінчення. Так, наче, щойно ти дочитаєш і перегорнеш останню сторінку, хтось з-за твоєї спини скаже тобі голосно на вухо: "Бу!". Серед 13 історій є веселі і стьобні - про волохате волосся, наприклад, чи про чорну-чорну пральну машинку. Є дивні і справді моторошні - я от, наприклад, спробувала уявити собі, що на мене дивиться риба-на-ніжках, і в мене мороз по шкірі пройшов)). А моя улюблена - якась така дуже зворушлива історія - про Брехло Нещасне. Фраза "Брехло, чому ти таке нещасне?" чомусь порвала мене. Я уявила собі його - таке покинуте, похнюплене, обхопило-руками-коліна-і-шморгає-носом. Аж захотілося втішити бідолашне:)) Прочитала я цю книжку дуже швидко і з величезною приємністю. Ілюстрації у ній, до речі, теж абсолютно прекрасні. І, до речі, я не здивуюся, якщо за рік-два у таборах чи в походах діти переказуватимуть деякі історії з цієї книжки як оті страшилки-бувальщини, які точно траплялися з ними чи кимось із знайомих знайомих:)
Погортавши книжку в книгарні, я одразу уявив, як ми читаємо ці історії вдома, і дуже розвеселився. Я трохи не врахував, що ми одразу прочитали її всю. А трохи пізніше ще раз. І ще кілька історій перед сном. І після сну теж. Та я її і зараз читаю. Щойно був десятий прозорий дядько та історія про ліфт, восьмий балабоновий монстр. Допишу відгук і візьмуся за сьому розбедзявку.
Ще одна збірка дитячих мемів :) Почали читати вголос у 3-4 роки, для самостійного читання - ідеально. Історії, які мусять бути жахливчиками, проте зненацька смішать до сліз. Дуже близькі дітям теми й персонажі - Балабоновий Монстр просто найкращий! Хоча Серединожер може з ним позмагатися)) А Риба-З-Ніжками Коваленко - моя улюблена!