What do you think?
Rate this book
Наші 20-ті
Подорожі філософа під кепом
У цій книжці зібрано п’ять художніх репортажів Майка Йогансена – письменника, перекладача, журналіста, мисливця, більярдиста і просто чудермайстра, коли скористатися словом, яке він сам вигадав. П’ять репортажів – це п’ять подорожніх нарисів: у єврейські поселення, у болгарський національний район, у Дагестан, до Дніпро-Бузького лиману і в Казахстан, де добувають нафту. Мандруйте з Майком, і приємної вам подорожі!
448 pages, Hardcover
Published September 1, 2016
11 people are currently reading
241 people want to read
About the author
Maik Yohansen
21 books6 followersMaik (Mykhailo) Hervasiiovych Yohansen or Mike Johansen (Ukrainian: Майк Гервасійович Йогансен; pseudonyms Villi Vetselius [Willy Wetzelius] and M. Kramar; 16 October 1895, Kharkiv, Ukraine – 27 October 1937, Kyiv, Ukraine) – was a Ukrainian poet, prose writer, dramatist, translator, critic and linguist.
Source: Wikipedia
Source: Wikipedia
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
December 12, 2022
«подорожі філософа під кепом» — збірка мандрівних репортажів майка йогансена, які могли би стати початком нової журналістики, але натомість сталися кацапи, то бідолашним американцям довелося через сорок років усе заново вигадувати.
йогансен, до речі, щось таке розуміє: поклав початок, пише, новому жанру в українській літературі. зате він, на жаль, не розуміє іншого: що розлюднення, експлуатація, імперськість — це не баг, а фіча радянської системи; що єврейська й українська мови в українській єврейській стінгазеті — це не радість для радянської системи, а скалка в її оці; що українізація в україні вже скоро виявиться не абсурдом штибу німеччизації в німеччині, а реальною прикрою потребою (і сам міністр культури говоритиме, що вона мусить бути м’яка, ненав’язлива, невтручальна, щоб, не дай боже, нікого не відлякати, бо ж це таки страшно, коли в україні від тебе раптом хочуть усілякого українського).
перші репортажі, з мандрівок півднем україни, написані ще наприкінці 1920-х, і йогансена в них — повні оберемки, він повсякчас вигулькує з тексту, підморгує, бавиться з читачами, рефлексує, коментує, фонтанує життям і дотепністю. і якщо спинитися на них, та навіть на двох наступних, про полювання в дагестані й риболовлю на дніпровсько-бузькому лимані, це буде майже — хоча не зовсім — не трагічна книжка. але якщо заповзятися й таки добити цей томик попри весь опір, яким стрічає останній, найпізніший репортаж, буде дуже боляче, бо в тексті про те, як відважні радянці підкорюють багату нафтою казахську цілину, йогансена вже не лишається, він стає ненав’язливий і невтручальний; але, звісно, цього мало, бо імперія не просто хоче, щоб українців і українізації не було чутно, вона хоче, щоб їх не було крапка.
йогансен, до речі, щось таке розуміє: поклав початок, пише, новому жанру в українській літературі. зате він, на жаль, не розуміє іншого: що розлюднення, експлуатація, імперськість — це не баг, а фіча радянської системи; що єврейська й українська мови в українській єврейській стінгазеті — це не радість для радянської системи, а скалка в її оці; що українізація в україні вже скоро виявиться не абсурдом штибу німеччизації в німеччині, а реальною прикрою потребою (і сам міністр культури говоритиме, що вона мусить бути м’яка, ненав’язлива, невтручальна, щоб, не дай боже, нікого не відлякати, бо ж це таки страшно, коли в україні від тебе раптом хочуть усілякого українського).
перші репортажі, з мандрівок півднем україни, написані ще наприкінці 1920-х, і йогансена в них — повні оберемки, він повсякчас вигулькує з тексту, підморгує, бавиться з читачами, рефлексує, коментує, фонтанує життям і дотепністю. і якщо спинитися на них, та навіть на двох наступних, про полювання в дагестані й риболовлю на дніпровсько-бузькому лимані, це буде майже — хоча не зовсім — не трагічна книжка. але якщо заповзятися й таки добити цей томик попри весь опір, яким стрічає останній, найпізніший репортаж, буде дуже боляче, бо в тексті про те, як відважні радянці підкорюють багату нафтою казахську цілину, йогансена вже не лишається, він стає ненав’язливий і невтручальний; але, звісно, цього мало, бо імперія не просто хоче, щоб українців і українізації не було чутно, вона хоче, щоб їх не було крапка.
October 14, 2016
Шкільні хрестоматії більше представляють Йогансена як поета, та це тільки одна іпостась автора. Тут він проявляє себе як блискучий оповідач, мені здається, в його історіях є дещо від гонзо-журналістики (і коли в Америці цей стиль зародився у 60-х роках минулого століття, то Майк Йогансен писав ще у 20-х).
У книжці зібрано п'ять історій — описів мандрів радянською Україною, Дагестаном та Казахстаном та різних занять, якими доводилося автору займатися разом зі своїми героями (полювання, риболовля), час до часу потрапляючи в різні екстремальні ситуації. У подорожах автор вислуховує історії сусідів у потязі, зустрічає організаторів колективних господарств, «куркулів», спілкується з селянами, переповідає особисті драми редакторів районних газет, вирушає на полювання, виходить на Дніпро ловити рибу з артіллю. Куди б не потрапляли ми з автором, усюди цікаво: Йогансен і знайомі українцям місцини описує так, наче це якась заокеанська екзотика. Таким і було творче правило письменника: «Нема у світі такої речі, про яку не можна було б цікаво розповісти».
Щоправда, моїй гуманітарній душі було трохи нудно читати розлогі описи буріння нафти.
У книжці зібрано п'ять історій — описів мандрів радянською Україною, Дагестаном та Казахстаном та різних занять, якими доводилося автору займатися разом зі своїми героями (полювання, риболовля), час до часу потрапляючи в різні екстремальні ситуації. У подорожах автор вислуховує історії сусідів у потязі, зустрічає організаторів колективних господарств, «куркулів», спілкується з селянами, переповідає особисті драми редакторів районних газет, вирушає на полювання, виходить на Дніпро ловити рибу з артіллю. Куди б не потрапляли ми з автором, усюди цікаво: Йогансен і знайомі українцям місцини описує так, наче це якась заокеанська екзотика. Таким і було творче правило письменника: «Нема у світі такої речі, про яку не можна було б цікаво розповісти».
Щоправда, моїй гуманітарній душі було трохи нудно читати розлогі описи буріння нафти.
June 24, 2020
Йогансен - майстер форми. Такої барвистої мови, як у нього, я не бачив, мабуть, у жодного українського письменника взагалі. Це просто буйство якесь.
Він вважав, що про все можна писати цікаво, навіть подорож власною кімнатою можна описати так, що її буде цікаво читати. І він, власне, цю тезу підтверджує цими п'ятьма подорожніми нарисами, у яких насправді дуже мало спільного і з самими подорожами, і з нарисами. Але навіть найбуйніше буйство зрештою приїдається, коли за ним нема історії. А історій у Йогансенових нарисах справді майже нема.
До того ж, дуже помітно, як із плином часу його поступово сточує совітська раціональність і приземленість. Якщо в раніших нарисах він давав волю фантазії, то в пізніших уже більше фактів і якоїсь буденності.
Та й вихваляння совітського ладу перед злим і жорстоким капіталістичним, яке спершу скидається на тонку і вдалу іронію, зрештою перетворюється на просто-таки провідну тему. Йогансен був розумним дядьком, тому навряд чи міг писати таке всерйоз. Тож я б сказав, що впродовж цієї книги спостерігаємо, як тоталітарна система ламає людину, яка на крихту вирізняється від інших.
Останній нарис датований 1935 роком. До вбивства Йогансена у тюрмі НКВС лишалося ще два роки. Але вже тоді яскравий і дотепний письменник перетворився на сумного і приреченого пролетаря.
Він вважав, що про все можна писати цікаво, навіть подорож власною кімнатою можна описати так, що її буде цікаво читати. І він, власне, цю тезу підтверджує цими п'ятьма подорожніми нарисами, у яких насправді дуже мало спільного і з самими подорожами, і з нарисами. Але навіть найбуйніше буйство зрештою приїдається, коли за ним нема історії. А історій у Йогансенових нарисах справді майже нема.
До того ж, дуже помітно, як із плином часу його поступово сточує совітська раціональність і приземленість. Якщо в раніших нарисах він давав волю фантазії, то в пізніших уже більше фактів і якоїсь буденності.
Та й вихваляння совітського ладу перед злим і жорстоким капіталістичним, яке спершу скидається на тонку і вдалу іронію, зрештою перетворюється на просто-таки провідну тему. Йогансен був розумним дядьком, тому навряд чи міг писати таке всерйоз. Тож я б сказав, що впродовж цієї книги спостерігаємо, як тоталітарна система ламає людину, яка на крихту вирізняється від інших.
Останній нарис датований 1935 роком. До вбивства Йогансена у тюрмі НКВС лишалося ще два роки. Але вже тоді яскравий і дотепний письменник перетворився на сумного і приреченого пролетаря.
Read
December 21, 2025Так шкода, що довбаний совок таки дотис Йогансена, і легкі та іронічні подорожні нотатки чудермайстра поступово перетворились на знавіснілий агітпроп. Останню подорож було неймовірно важко читати, така вона жахливо пізньотичинна. Проте, дуже мені сподобались ранні нариси про Херсонщину і Запоріжжя. Як для південнячки вони безцінні, хоча, звісно, без осуду ’куркульні’ не обійшлось.
November 4, 2017
Довго читав і в тому числі через те, що було нудновато, ні навіть не так, не нудновато - просто написано в стилі, який я не дуже сприймаю.
Перші історії про єврейські та болгарські поселення якось нічим і не запам'ятались узагалі. Про Дагестан було відверто скучно і викликало зівоту (часто буквально куняв в книгу - хоча може то було через 2-у ранку :) це при тому, що історично регіон неймовірно самобутній і цікавий). Про оселедця на Дніпрі теж не багато можу сказати крім того, що важко було рибалкам.
Історія про нафтовидобуток на Каспії виявилась найцікавішою, але цікаві цитати та думки проскакували в цього чудермайстра доволі часто впродовж усієї книги.
І на останок, як казав Майк "Найлютіший ворог українського язика - деякі верстви українського населення", то були 20-ті роки минулого сторіччя, а наскільки влучно сказано, а? І побажаю всім запам'ятати "Нема такої події, про яку не можна цікаво розповісти!".
Перші історії про єврейські та болгарські поселення якось нічим і не запам'ятались узагалі. Про Дагестан було відверто скучно і викликало зівоту (часто буквально куняв в книгу - хоча може то було через 2-у ранку :) це при тому, що історично регіон неймовірно самобутній і цікавий). Про оселедця на Дніпрі теж не багато можу сказати крім того, що важко було рибалкам.
Історія про нафтовидобуток на Каспії виявилась найцікавішою, але цікаві цитати та думки проскакували в цього чудермайстра доволі часто впродовж усієї книги.
І на останок, як казав Майк "Найлютіший ворог українського язика - деякі верстви українського населення", то були 20-ті роки минулого сторіччя, а наскільки влучно сказано, а? І побажаю всім запам'ятати "Нема такої події, про яку не можна цікаво розповісти!".
November 7, 2018
нерівне: про Болгарію чудове, а про риболовлю затягнуте, так ніби йому насправді не було що сказати за самим репортажем.
January 2, 2021
Форма, стиль перебили собою всі ці ідеологічні покручі. Залишилась тільки есенція, яка невидимою частинкою запліднює вже твою власну думку.
June 18, 2025
Збірка включає п'ять репортажів Йогансена, зроблених у різні роки. І вони прямо дуже неоднакові. Перші два, присвячені поїздкам до єврейських та болгарських колоній, читаються дуже легко та захопливо. Детально описаний побут поселенців, як вони налагоджували господарство, як було організовано навчання дітей. І все це розповідається надзвичайно яскраво та кінематографічно.
Третій репортаж про подорож до Дагестану йшов уже не так добре, але все ще був цікавим. Сподобалось, як автор іронізував над "цивілізованими" росіянами та українцями, для яких у місцевій робітничій їдальні були розвішані плакати російською, що забороняли лаятись, співати, танцювати, галасувати, а також попереджали про заборону подачі пива тим, хто вже нетверезий. Місцевим, як твердить письменник, подібні попередження були просто непотрібні, вони й так поводились пристойно і не вживали алкоголь, хоча саме їх вважали ледь не дикунами.
А от два останні репортажі про вилов риби в Дніпровсько-Бузькому лимані та нафтовидобуток у Казахстані не сподобались зовсім. Сухі, беземоційні, перевантажені технічною інформацією і головне - позбавлені авторської індивідуальності, яку було добре видно в більш ранніх текстах. Сукупно вони зайняли менше двохсот сторінок, але жоден з них я не змогла подолати до кінця. Мабуть, ці репортажі більше про внутрішні трансформації Йогансена, ніж про те, що він описує. І там нічого доброго не було.
Третій репортаж про подорож до Дагестану йшов уже не так добре, але все ще був цікавим. Сподобалось, як автор іронізував над "цивілізованими" росіянами та українцями, для яких у місцевій робітничій їдальні були розвішані плакати російською, що забороняли лаятись, співати, танцювати, галасувати, а також попереджали про заборону подачі пива тим, хто вже нетверезий. Місцевим, як твердить письменник, подібні попередження були просто непотрібні, вони й так поводились пристойно і не вживали алкоголь, хоча саме їх вважали ледь не дикунами.
А от два останні репортажі про вилов риби в Дніпровсько-Бузькому лимані та нафтовидобуток у Казахстані не сподобались зовсім. Сухі, беземоційні, перевантажені технічною інформацією і головне - позбавлені авторської індивідуальності, яку було добре видно в більш ранніх текстах. Сукупно вони зайняли менше двохсот сторінок, але жоден з них я не змогла подолати до кінця. Мабуть, ці репортажі більше про внутрішні трансформації Йогансена, ніж про те, що він описує. І там нічого доброго не було.
June 12, 2024
Книга безперечно заслуговує на прочитання. Мене вразив перший репортаж Майка Йогансена "Подорож людини під кепом", уже з нього було зрозуміло, що цей письменник був надзвичайно талановитий. Так цікаво й дотепно описати звичайне життя звичайних людей вдасться мало кому. Звісно, не обійшлося тут і без тогочасних радянських наративів, їх небагато, та симпатія автора до СРСР відчувається, хоча водночас є й зауваження та думки, через які радянська влада вже тоді могла записати Йогансена до "неблагонадійних". Два наступні репортажі про подорожі до радянської Болгарії та Дагестану такі ж цікаві й оригінальні. А от два останні "Під парусом на дубі" й "Кос-Чагил на Ембі" досить таки відрізняються. В них теж зустрічаються цікаві думки й спостереження, іронічні зауваження, ліричні відступи, але переважно ці тексти нагадують типову радянську літературу з нахвалюванням країни Рад і критикою"капіталістичних" західних країн. А,і куркулів, як я могла про них забути, вони ж бо були винні у всіх бідах і невдачах СРСР)
October 8, 2021
Йогансен дотепний і чіпкий до деталей; видно, що людина вміла працювати з дійсністю: зробити наголос тут, охудожнити там, прикинутись дурником ще десь і висміяти читач_ку наприкінці. А ми і не проти.
Трохи сумно від того, які надії він покладає на колективізацію в перших двох частинах, до того ж робить це явно щиро, а не за вказівкою партії чи з інших бо-так-треба причин. Тобто такі книжки не пишуть за вказівкою партії. Схоже, що все ж літературний світ України трохи більш складний і повний відтінків, ніж звичний поділ на "патріотів" і "соцреалістів".
Трохи сумно від того, які надії він покладає на колективізацію в перших двох частинах, до того ж робить це явно щиро, а не за вказівкою партії чи з інших бо-так-треба причин. Тобто такі книжки не пишуть за вказівкою партії. Схоже, що все ж літературний світ України трохи більш складний і повний відтінків, ніж звичний поділ на "патріотів" і "соцреалістів".
February 3, 2019
Беручись за цю книжку, я передусім цікавився стилем і мовою творів, що ввійшли до неї, бо вони написані у часи літературного відроження, коли українські письменники начебто висловлювалися природніше й автентичніше, ніж деякі теперішні. Йогансен, безумовно, чудовий представник тієї доби. В дечому тексти мені сподобалися, особливо гумором і шпильками щодо тогочасного радянського життя. Разом з тим не зміг позбутися відчуття, що автор постійно чогось не договорює або ж навмисно вдається до певних дифірамбів радянщині, щоб, можливо, притупити гостроту своїх шпильок в інших місцях. Представлені в збірці твори іноді викликали в мене асоціяції з плакатами у стилі соціялістичного реалізму, де людину зображено схематично, щоб виділити передусім важливість побудови нового суспільства. А ще, на жаль, книжку погано відкоректовано. Наприклад, можна зустріти ганок і ґанок, грунт і ґрунт. Прикро було від друкарських помилок, подекуди пропущених букв у словаx.
October 3, 2024
"Виряджаючи в Дагестан експедицію в справі дослідження того, як проходить колективізація серед людності й зокрема серед украінців Дагестану, редакція зібрала всіх учасників експедиції:фотокореспондента, літератора-етюдиста, економіста,мисливця, адміністратора і язикознавця (які всі об'єднувалися щасливо в моїй особі) і висловила побажання, щоб матеріал із вагонових розмов використала експедиція її роботах".
Йогансен у своїх художніх репортажах такий як і в своїй художній прозі: смішний, ламає четверту стіну (тут навіть є згадка "Подорож ученого Леонарда..."!) та іронічний. Тут є вирізки з газет та вірші Йогансена. А ще тут є пропаганда колективізації (я читала ці пасажі між рядками, не можна не зважати на час, коли це було написано - 1931 рік). Майк побував у різних місцях: Дагестан, Каспія, Нікополь, Херсонщина. Нічого не можу з собою зробити, мені дуже подобається, як пише Йогансен. Читати про те, як добували нафту років 100 тому, може було не так і цікаво, але мені дуже сподобались репортажі з України (автор відвідав ті місця, які наразі перебувають під російською окупацією).
"Бо я справді один з найцікавіших авторів Радянської України, і вам, розумний читачу, я можу це сказати прямо. Бо читачів у мене поки що мало, але зате жі дурних серед тих читачів теж мало".
Йогансен у своїх художніх репортажах такий як і в своїй художній прозі: смішний, ламає четверту стіну (тут навіть є згадка "Подорож ученого Леонарда..."!) та іронічний. Тут є вирізки з газет та вірші Йогансена. А ще тут є пропаганда колективізації (я читала ці пасажі між рядками, не можна не зважати на час, коли це було написано - 1931 рік). Майк побував у різних місцях: Дагестан, Каспія, Нікополь, Херсонщина. Нічого не можу з собою зробити, мені дуже подобається, як пише Йогансен. Читати про те, як добували нафту років 100 тому, може було не так і цікаво, але мені дуже сподобались репортажі з України (автор відвідав ті місця, які наразі перебувають під російською окупацією).
"Бо я справді один з найцікавіших авторів Радянської України, і вам, розумний читачу, я можу це сказати прямо. Бо читачів у мене поки що мало, але зате жі дурних серед тих читачів теж мало".
March 1, 2024
Продовжую знайомство з Майком Иогансеном.
Мушу сказати, що він мене просто причарував! Це не текст, це якийсь весняний потічок.
Радісний і неспинний. Йогансен постійно піджартовує, підморгує читачу, манить за собою, насолоджується грою слів і гостротою свого розуму...
Мені ще такого не траплялось, однозначно книжка для перечитування!
Тут під обкладинкою пʼять подорожніх нарисів, у хронологічному порядку по мірі виходу в друк: від 1929 року до 1936. Вони виходили у тогочасних літературних журналах.
Історична канва дуже важлива. Десь ще є залишки НЕПу і вільної торгівлі, але вже
повним ходом йде колективізація. Поняття «класова нерівність» входить в лексикон.
Люди увірували в соціалізм і колективізацію (не всі). Йогансен всерйоз вживає слово «куркуль» тут і там. І розповідає як ефективно і вигадливо радянська влада вилучала хліб, як незадоволені тітки з поїзда більше б пасували суворому північному клімату(натякаючи на заслання в сибір)...
Схоже, він в це вірив. Тут хочу зробити відступ: зараз, майже 100 років потому, про це легко розмірковувати і осуджувати. Після всіх прочитаних книжок про те, як працює пропаганда і чим загалом був радянський союз. А тут сталінські репресії були попереду. Майка Йогансена теж розстріляють у 1937.
Дуже помічною для розуміння історичної і ідеологічної канви цих оповідань буде«Мова-меч» Кузнєцової.
І от якщо не брати до уваги ідеологічну приправленість, то це блискучі подорожні
нариси! Вони прецікаві і дотепні, дуже живі. Хотіла би я так описувати сторіз з своїх подорожей. Якщо не лінуватися гуглити кожен топонім - оповідь набуває ще більшого обʼєму.
Наприклад, Йогансен пояснює, звідки в степу біля Мелітополя болгари. Ще за імперії їм запропонували туди поселитись як колоністам, відправили двох сивовусих делегатів обрати місце для села. Це були два брата з прізвищем Дженков. Через роки, кожен десятий селянин з цим прізвищем — був нащадком тих двох дідів.
І от я відкриваю фейсбук, ввожу Дженков у пошук і бачу, що досі нащадки дідів живуть в межах приазовʼя: Бердянськ, Мелітополь, Запоріжжя, Херсонська область... Як вам така обʼємність?
Але відзначила для себе, як з роками з тексту Йогансена зникав творчий вогник і життєва енергія. Нариси стають все більш сухими, формулювання куцими. Глави живі чергуються з ідеологічними промовами і таблицями з нормами видобутку риби. Про грайливе підморгування читачу вже не йдеться.
З останнього оповідання 1936 року мені вистачило три сторінки, аби зрозуміти, що тут особистості автора вже немає. Він вже пише так, як вимагає партія. Тут я ще раз раджу Мову-меч, де у главі про нарис і загалом радянізацію мови пояснюється, що вимагала партія.
Майк Йогансен - прижиттєво зморений геній, якого врешті ще й фізично вбили.
Мушу сказати, що він мене просто причарував! Це не текст, це якийсь весняний потічок.
Радісний і неспинний. Йогансен постійно піджартовує, підморгує читачу, манить за собою, насолоджується грою слів і гостротою свого розуму...
Мені ще такого не траплялось, однозначно книжка для перечитування!
Тут під обкладинкою пʼять подорожніх нарисів, у хронологічному порядку по мірі виходу в друк: від 1929 року до 1936. Вони виходили у тогочасних літературних журналах.
Історична канва дуже важлива. Десь ще є залишки НЕПу і вільної торгівлі, але вже
повним ходом йде колективізація. Поняття «класова нерівність» входить в лексикон.
Люди увірували в соціалізм і колективізацію (не всі). Йогансен всерйоз вживає слово «куркуль» тут і там. І розповідає як ефективно і вигадливо радянська влада вилучала хліб, як незадоволені тітки з поїзда більше б пасували суворому північному клімату(натякаючи на заслання в сибір)...
Схоже, він в це вірив. Тут хочу зробити відступ: зараз, майже 100 років потому, про це легко розмірковувати і осуджувати. Після всіх прочитаних книжок про те, як працює пропаганда і чим загалом був радянський союз. А тут сталінські репресії були попереду. Майка Йогансена теж розстріляють у 1937.
Дуже помічною для розуміння історичної і ідеологічної канви цих оповідань буде«Мова-меч» Кузнєцової.
І от якщо не брати до уваги ідеологічну приправленість, то це блискучі подорожні
нариси! Вони прецікаві і дотепні, дуже живі. Хотіла би я так описувати сторіз з своїх подорожей. Якщо не лінуватися гуглити кожен топонім - оповідь набуває ще більшого обʼєму.
Наприклад, Йогансен пояснює, звідки в степу біля Мелітополя болгари. Ще за імперії їм запропонували туди поселитись як колоністам, відправили двох сивовусих делегатів обрати місце для села. Це були два брата з прізвищем Дженков. Через роки, кожен десятий селянин з цим прізвищем — був нащадком тих двох дідів.
І от я відкриваю фейсбук, ввожу Дженков у пошук і бачу, що досі нащадки дідів живуть в межах приазовʼя: Бердянськ, Мелітополь, Запоріжжя, Херсонська область... Як вам така обʼємність?
Але відзначила для себе, як з роками з тексту Йогансена зникав творчий вогник і життєва енергія. Нариси стають все більш сухими, формулювання куцими. Глави живі чергуються з ідеологічними промовами і таблицями з нормами видобутку риби. Про грайливе підморгування читачу вже не йдеться.
З останнього оповідання 1936 року мені вистачило три сторінки, аби зрозуміти, що тут особистості автора вже немає. Він вже пише так, як вимагає партія. Тут я ще раз раджу Мову-меч, де у главі про нарис і загалом радянізацію мови пояснюється, що вимагала партія.
Майк Йогансен - прижиттєво зморений геній, якого врешті ще й фізично вбили.
July 9, 2023
Найпрекрасніше в цій книзі те, що вона нарешті закінчилась 😖
Наскільки прекрасною є Подорож вченого доктора Леонардо, настільки сумно коли ці подорожі поступово скочуються від настільки ж прекрасного авторського стилю до нудного опису риболовлі і полювання на качок і зрештою до плаского захопленого опису радянської індустріалізації, як у задорнова про «рускую смєкалку» де молтком і соплями робиться бурова вишка але нудно і без претензії на гумор ☹️
Наскільки прекрасною є Подорож вченого доктора Леонардо, настільки сумно коли ці подорожі поступово скочуються від настільки ж прекрасного авторського стилю до нудного опису риболовлі і полювання на качок і зрештою до плаского захопленого опису радянської індустріалізації, як у задорнова про «рускую смєкалку» де молтком і соплями робиться бурова вишка але нудно і без претензії на гумор ☹️
September 29, 2018
Книж��а репортажів, написана у 1920х найвеселішою людиною української літератури.
August 14, 2024
Майк Йогансен - це потужно, епохально та естетично. І ця збірка художніх репортажів це доказує
December 20, 2025
вирішила не дочитувати. попри всю любов до стилю Йогансенового письма, надто дратуюся з радянської повісточки
May 2, 2018
Харківський письменник розповідає про свої подорожі молодим справедливим світом Радянського Союзу другої половини 20-х. Світом науки і братерства, світом який щойно переступив порог прогресивного 20-го сторіччя, і все найгірше і найскладніше вже позаду, а попереду лише поступове удосконалення і щасливий, сповнений гідності, труд.
Але одна річ в тексті раз за разом примушує відсторонитись від автора, припинити кивати коли він говорить, посміхатися коли він жартує. Розстріли як політичний інструмент для радянської людини другої половини 20-х залишись у напівлегендарному минулому громадянської війни. Але Йогансен іноді, нібито жартома, нудьгує за цим інструментом миттєвого усунення опонентів. Багато разів в тексті він наводить уявний ствол то на одного персонажа своїх розповідей, то на іншого. Завжди з посмішкою. Бо ж ми всі розуміємо, що в наш час таке вже неможливо. В 37-у році Йогансена розстріляли.
Книга містить безліч інтересних деталей про економіку і технології початку 20-го сторіччя. Видобуття нафти, автомобілі, рибна ловля, фермерство, побут і традиційний уклад праці — все це описано детально і серйозно, з описами механізмів, іменами працівників і статистичними даними.
Тих, хто цікавиться альтернативними технологіями будівництва, може потішити розповідь про цеглу з очерету. У нафтобудівних поселеннях на каспійському узбережжі каміння, дерево і навіть глина були у великому дефіциті. Але поселенцям вдалося збудувати цілі містечка з пресованого очерету. Для виробництва цегли з очерету використовувався спеціальний напівавтоматизований прес. Дуже круто!
Але одна річ в тексті раз за разом примушує відсторонитись від автора, припинити кивати коли він говорить, посміхатися коли він жартує. Розстріли як політичний інструмент для радянської людини другої половини 20-х залишись у напівлегендарному минулому громадянської війни. Але Йогансен іноді, нібито жартома, нудьгує за цим інструментом миттєвого усунення опонентів. Багато разів в тексті він наводить уявний ствол то на одного персонажа своїх розповідей, то на іншого. Завжди з посмішкою. Бо ж ми всі розуміємо, що в наш час таке вже неможливо. В 37-у році Йогансена розстріляли.
Книга містить безліч інтересних деталей про економіку і технології початку 20-го сторіччя. Видобуття нафти, автомобілі, рибна ловля, фермерство, побут і традиційний уклад праці — все це описано детально і серйозно, з описами механізмів, іменами працівників і статистичними даними.
Тих, хто цікавиться альтернативними технологіями будівництва, може потішити розповідь про цеглу з очерету. У нафтобудівних поселеннях на каспійському узбережжі каміння, дерево і навіть глина були у великому дефіциті. Але поселенцям вдалося збудувати цілі містечка з пресованого очерету. Для виробництва цегли з очерету використовувався спеціальний напівавтоматизований прес. Дуже круто!
Displaying 1 - 18 of 18 reviews