What do you think?
Rate this book
Наші 20-ті
Шляхи під сонцем. Репортаж 20-х років
«Шляхи під сонцем» – це п’ять подорожніх репортажів шести українських письменників 20-х років. Письменники різні, долі в них різні, вподобання й хобі так само різні, а отже, вони по-різному дивилися на світ. Дмитро Бузько і Гео Шкурупій плавали Дніпром і бачили Дніпрельстан. Олександр Мар’ямов роздивлявся Іран та Ірак. Миколі Трублаїні випала честь помандрувати в полярні води до далекого острова Врангеля, дорогою завітавши у тропіки. Валер’ян Поліщук ретельно оглядав Норвегію й трошки менш ретельніше – Швецію й Фінляндію, а Саві Голованівському доля дозволила глянути на фашистську Італію. Що може бути цікавіше, ніж далекі мандрівки, та ще й у таку бурхливу й швидку добу?
- GenresJournalismNonfiction
860 pages, Hardcover
First published January 1, 2016
14 people are currently reading
151 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
January 1, 2017
Розкішна підбірка українських репортажів з різноманітною географією - Донбас і Іран, Норвегія, Антарктика, Італія. Я прочитала одним махом, але, можливо, краще читати їх з перервами, щоб різні стилі і враження не змішувалися.
Щодо всіх репортажів можна зробити декілька загальних зауваг. Перша, це майже всюди присутні мандри пароплавом. Цей втрачений для нас досвід дозволяв ближче знайомство з іншими пасажирами та членами команди - через спільні обіди, прогулянки по палубі і розмови про погоду. Схоже з поїздами, довгі подорожі в яких (хоча самим авторам вони видаються дуже швидкими) вимушували до спілкування і знайомства.
По-друге, це увага до фактів і деталей, зокрема в репортажах про Антарктику і Норвегію, кілограми і тонни, метри і літри, густота населення, технічні описи того як працюють кораблі.
Якщо говорити про деталі - репортаж Мар'ямова про Іран припав на час реформ і модернізації, коли жінки знімали хустки, а поряд зі співами муедзінів звучали грамофони.
В репортажах про Норвегію і про Італію багато політики і порівнянь з Радянським Союзом, але, здебільшого, це не ріже око і нариси цікаво читати власне з побутової точки зору. Подорож Поліщука до Норвегії пролягає через Львів, тому можемо почитати як він сприймає місцеву українську богему і що думає про український характер Львова (вірніше його відсутність). Репортаж Сави Голованівського про фашистську Італію радше нагадує шпигунський роман, де на кожному році чигає поліція і вивідувачі.
Упорядниця дуже постаралася з передмовою і примітками і це допомагає вкласти репортажі в контекст. Правда, трохи бракувало історичної передмови, поряд з літературознавчою і порівняння з тогочасними репортажами інших країн. Але, загалом, це одна з найважливіших книг про 20-ті роки, яка з'явилася в Україні і яка дозволяє сприймати період не лише як модернізм і передумову до Розстріляного Відродження.
Щодо всіх репортажів можна зробити декілька загальних зауваг. Перша, це майже всюди присутні мандри пароплавом. Цей втрачений для нас досвід дозволяв ближче знайомство з іншими пасажирами та членами команди - через спільні обіди, прогулянки по палубі і розмови про погоду. Схоже з поїздами, довгі подорожі в яких (хоча самим авторам вони видаються дуже швидкими) вимушували до спілкування і знайомства.
По-друге, це увага до фактів і деталей, зокрема в репортажах про Антарктику і Норвегію, кілограми і тонни, метри і літри, густота населення, технічні описи того як працюють кораблі.
Якщо говорити про деталі - репортаж Мар'ямова про Іран припав на час реформ і модернізації, коли жінки знімали хустки, а поряд зі співами муедзінів звучали грамофони.
В репортажах про Норвегію і про Італію багато політики і порівнянь з Радянським Союзом, але, здебільшого, це не ріже око і нариси цікаво читати власне з побутової точки зору. Подорож Поліщука до Норвегії пролягає через Львів, тому можемо почитати як він сприймає місцеву українську богему і що думає про український характер Львова (вірніше його відсутність). Репортаж Сави Голованівського про фашистську Італію радше нагадує шпигунський роман, де на кожному році чигає поліція і вивідувачі.
Упорядниця дуже постаралася з передмовою і примітками і це допомагає вкласти репортажі в контекст. Правда, трохи бракувало історичної передмови, поряд з літературознавчою і порівняння з тогочасними репортажами інших країн. Але, загалом, це одна з найважливіших книг про 20-ті роки, яка з'явилася в Україні і яка дозволяє сприймати період не лише як модернізм і передумову до Розстріляного Відродження.
January 7, 2019
Такий вже видався 2018-й, що й не дочитав нічого толком з художньої, і от лише відпустка на зламі 18-19-их років, дала змогу закінчити, щось, почате, ще в 17-у. Але тепер про книжку:
Добре, що поглинання усіх історій розтягнулось на такий довгий період, адже у кожного автора свій стиль, і хоч суть, десь там ховається одна й та ж, сприймаються вони дуже по різному.
У всіх репортажах відчувається дух СССР. Ним так усе просякло (аж задається питання чи це не було обов'язковим для виживання тогодішніх авторів?), що останні дві історії, вже ну ледь читались.
Бузько та Шкурупій написали непоганий нарис про забудову Дніпра. Для тих кому таке може бути цікаве. Мені було нудно.
Поліщук описав сухо, цифрами та фактами давно минулих літ, одне з найпрекрасніших місць на землі. Я б ніколи не назвав рейдом, те, що він в ті часи зробив! Яка нахабна назва! :)
Ті його враження, про безпечну Норвегію залишились мабуть лише на сторінках його блокнотів. На віддаленому Шпіцбергені та далеких норвезьких хуторах, куди туристи якщо і попадають, то з періодичністью комети Галлея - ще можна зустріти таке ж ставлення до забутих чи залишених речей. Але питання - скільки ще часу? Мені так само було нудно читати.
Голованівський змалював Італію бідну, брудну і злісну. Боязку перед народом, фашистську державу котрої вже нема і сподіваюсь не буде. Післясмак поганого шпигунського роману. Нудно.
Фаворитом звісно є історія "Літке" від Трублаїні, тут просто варто читати! Прочитав на одному диханні!
P.S: Ну і Мар'ямова не забуваючи - йому пощасливилось побувати в Ірані, котрого світу зараз так бракує. Читайте і насолоджуйтесь!
Добре, що поглинання усіх історій розтягнулось на такий довгий період, адже у кожного автора свій стиль, і хоч суть, десь там ховається одна й та ж, сприймаються вони дуже по різному.
У всіх репортажах відчувається дух СССР. Ним так усе просякло (аж задається питання чи це не було обов'язковим для виживання тогодішніх авторів?), що останні дві історії, вже ну ледь читались.
Бузько та Шкурупій написали непоганий нарис про забудову Дніпра. Для тих кому таке може бути цікаве. Мені було нудно.
Поліщук описав сухо, цифрами та фактами давно минулих літ, одне з найпрекрасніших місць на землі. Я б ніколи не назвав рейдом, те, що він в ті часи зробив! Яка нахабна назва! :)
Ті його враження, про безпечну Норвегію залишились мабуть лише на сторінках його блокнотів. На віддаленому Шпіцбергені та далеких норвезьких хуторах, куди туристи якщо і попадають, то з періодичністью комети Галлея - ще можна зустріти таке ж ставлення до забутих чи залишених речей. Але питання - скільки ще часу? Мені так само було нудно читати.
Голованівський змалював Італію бідну, брудну і злісну. Боязку перед народом, фашистську державу котрої вже нема і сподіваюсь не буде. Післясмак поганого шпигунського роману. Нудно.
Фаворитом звісно є історія "Літке" від Трублаїні, тут просто варто читати! Прочитав на одному диханні!
P.S: Ну і Мар'ямова не забуваючи - йому пощасливилось побувати в Ірані, котрого світу зараз так бракує. Читайте і насолоджуйтесь!
May 2, 2023
Свобода, мандри, молодість, жага до життя і професії, великі сподівання на майбутнє - напевно, це ті відчуття, які дарує книга і що відчувається у кожному тексті. Адже, це не звичайний фактаж про подорож, це поетично-художній світ, які передають нам автори, поки вони мандрують чи до Арктики, чи до Скандинавії, чи до Шевченківських круч у Черкасах.
Цікаво, що ці тексти ще позбавлені ідеологічного втручання чи оспівування совєцької влади. Іноді є моменти, коли автори порівнюють рівень соціального життя, індустріалізацію, комфорт чи людей, але це через призму зачарованості новим комуністичним режимом, а не через дуло пістолета, який змушує писати дифірамби. Через якісь 10 років усе кардинально зміниться, хтось з авторів буде розстріляний, комусь заборонять писати...
Але зараз ми гуляємо запиленими й нестерпно жаркими вуличками Тегерану, йдемо на пароплаві по Дніпру, полюємо на арктичного ведмедя, сперечаємося з фашистською поліцією. І все це робили молоді хлопці, яким було до 30 років (ах, юність, максималізм, азарт, енергія!).
Варто знайомитися з усіма пластами мистецтва та літератури 20-х років XX ст., адже це час бурхливого розвитку українського культурного дива. І репортаж тоді займав чільне місце серед літературних жанрів. Цікаво, а хто зараз пише репортажі у такому ж стилі, а не лише постить фото і декілька нещасних речень в інстаграм?
Цікаво, що ці тексти ще позбавлені ідеологічного втручання чи оспівування совєцької влади. Іноді є моменти, коли автори порівнюють рівень соціального життя, індустріалізацію, комфорт чи людей, але це через призму зачарованості новим комуністичним режимом, а не через дуло пістолета, який змушує писати дифірамби. Через якісь 10 років усе кардинально зміниться, хтось з авторів буде розстріляний, комусь заборонять писати...
Але зараз ми гуляємо запиленими й нестерпно жаркими вуличками Тегерану, йдемо на пароплаві по Дніпру, полюємо на арктичного ведмедя, сперечаємося з фашистською поліцією. І все це робили молоді хлопці, яким було до 30 років (ах, юність, максималізм, азарт, енергія!).
Варто знайомитися з усіма пластами мистецтва та літератури 20-х років XX ст., адже це час бурхливого розвитку українського культурного дива. І репортаж тоді займав чільне місце серед літературних жанрів. Цікаво, а хто зараз пише репортажі у такому ж стилі, а не лише постить фото і декілька нещасних речень в інстаграм?
February 13, 2024
Я придбала цю книгу через репортаж про Антарктику і Шпіцберген, це найцікавіша частина книги, прочитала на одному диханні, також сподобався репортаж про Персію, дуже колоритне місце, екзотична країна, але були і нудні репортажі типу про рейд у Норвегію, чи то дійсно така нудна і нецікава країна, чи то стиль автора мені не зайшов взагалі, також від репортажу про Італію очікувала більшого, але книга однозначно варта уваги.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews