Хроніки туманної Трої

by Олег Поляков

Перший роман Олега Полякова «Рабині й друзі пані Векли» літературний критик Євгеній Стасіневич назвав кращим дебютом 2015 року. «Хроніки туманної Трої» розвивають ідеї так званої «химерної» прози, започатковані автором у дебютній книжці. В ньому поєднано непоєднуване: на перший погляд, виразний масліт із рисами детективу, який у третій частині зненацька перетворюється на роман-містерію з елементами «метафізичної археології». Також це роман про час, у якому тісно переплетені минуле, майбуття і сьогодення. Для широкого кола читачів.

368 pages, Hardcover

Published January 1, 2016

Reviews

[Ksenya · Rating 3 out of 5]

До помітних переваг можна віднести стиль і мову автора. Він пише так, що ти бачиш реальну Трою-Троєщину, підземки, пузаті хати-фастфуди, Хрещатик, дуже відчутний на дотик, нюх, погляд наш рідний такий різний Київ, який зовсім-зовсім не є няшним містом. І в цій книжці він, на щастя, таким не є.

Герої, які тиняються в цьому місті теж не є пересічними особами, але водночас такими і є. Збита з пантелику Магда, яка приїжджає до Києва, щоб знайти нове і краще життя, але й не без краплі авантюризму, та Вася-Австралія, на перший погляд, харизматичний безхатько із власною історією.

Що ж до сюжету, то він мене із другої половини книжки так заплутав у своїх лабіринтах і паралельних історіях (і місцях також), і додаткових героях, і таємницях, що мені стало нудно. Можливо, я просто не витримала динаміки цієї історії, буває й таке.

Якщо ж подивитись на книжку прямим не прискіпливим поглядом, то це досить таке гарне жанрове чтиво із дуже реальним на запах перепічок Києвом та живими персонажами-людьми-кияними, яких ми зустрічаємо щодня в маршрутках і в метро, а мо за сусіднім столиком під час обідньої перерви.