What do you think?
Rate this book
Mårbacka #1
Mårbacka
The property of Mårbacka in Värmland was where Selma Lagerlöf grew up, immersed in a tradition of storytelling. Financial difficulties led to the loss of the house, but Lagerlöf was later able to buy it back, rebuild and make it the centre of her world. The book Mårbacka, the first part of a trilogy written in 1922-32, can be read as many different things: memoir, fictionalised autobiography, even part of Lagerlöf’s myth-making about her own successful career as an author. It is part social and family history, part mischievous satire in the guise of innocent, first-person child narration, part declaration of filial love.
272 pages, Paperback
First published January 1, 1922
About the author
Selma Lagerlöf
1,443 books725 followersSelma Ottilia Lovisa Lagerlöf (1858-1940) was a Swedish author. In 1909 she became the first woman to ever receive the Nobel Prize in Literature, "in appreciation of the lofty idealism, vivid imagination and spiritual perception that characterize her writings". She later also became the first female member of the Swedish Academy.
Born in the forested countryside of Sweden she was told many of the classic Swedish fairytales, which she would later use as inspiration in her magic realist writings. Since she for some of her early years had problems with her legs (she was born with a faulty hip) she would also spend a lot of time reading books such as the Bible.
As a young woman she was a teacher in the southern parts of Sweden for ten years before her first novel Gösta Berling's Saga was published. As her writer career progressed she would keep up a correspondance with some of her former female collegues for almost her entire life.
Lagerlöf never married and was almost certainly a lesbian (she never officially stated that she was, but most later researchers believe this to be the case). For many years her constant companion was fellow writer Sophie Elkan, with whom she traveled to Italy and the Middle East. Her visit to Palestine and a colony of Christians there, would inspire her to write Jerusalem, her story of Swedish farmers converting into a evangelical Christian group and travelling to "The American Colony" in Jerusalem.
Lagerlöf was involved in both women issues as well as politics. She would among other things help the Jewish writer Nelly Sachs to come to Sweden and donated her Nobel medal to the Finnish war effort against the Soviet union.
Outside of Sweden she's perhaps most widely known for her children's book Nils Holgerssons underbara resa genom Sverige (The Wonderful Adventures of Nils).
Born in the forested countryside of Sweden she was told many of the classic Swedish fairytales, which she would later use as inspiration in her magic realist writings. Since she for some of her early years had problems with her legs (she was born with a faulty hip) she would also spend a lot of time reading books such as the Bible.
As a young woman she was a teacher in the southern parts of Sweden for ten years before her first novel Gösta Berling's Saga was published. As her writer career progressed she would keep up a correspondance with some of her former female collegues for almost her entire life.
Lagerlöf never married and was almost certainly a lesbian (she never officially stated that she was, but most later researchers believe this to be the case). For many years her constant companion was fellow writer Sophie Elkan, with whom she traveled to Italy and the Middle East. Her visit to Palestine and a colony of Christians there, would inspire her to write Jerusalem, her story of Swedish farmers converting into a evangelical Christian group and travelling to "The American Colony" in Jerusalem.
Lagerlöf was involved in both women issues as well as politics. She would among other things help the Jewish writer Nelly Sachs to come to Sweden and donated her Nobel medal to the Finnish war effort against the Soviet union.
Outside of Sweden she's perhaps most widely known for her children's book Nils Holgerssons underbara resa genom Sverige (The Wonderful Adventures of Nils).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 94 reviews
January 14, 2024
я люблю цю книжку
March 2, 2024
Вибачте, постало питання, чи була у Сельми Лаґерльоф взагалі мати, бо на фоні неймовірної любові до батька (при чому, взагалі від усіх) вона згадана так побіжно, що.
Очікувала більш меланхолійних спогадів про дитинство, чогось тепло-щемкого, а це переважно історії про те, як добре жилося в 19 сторіччі, якщо ви дуже заможний.
Очікувала більш меланхолійних спогадів про дитинство, чогось тепло-щемкого, а це переважно історії про те, як добре жилося в 19 сторіччі, якщо ви дуже заможний.
January 12, 2024
Книжка припала не у свій час. Вона переважно мила, тепла, з безліччю історій про родину авторки й її саму дитиною, але конкретно зараз мені було не дуже цікаво за цим спостерігати, проте дочитала для книжкового клубу😅
Дуже яскравою була глава про корюшку, я прямо фізично страждала, бо не було цієї смаженої риби поруч😂
Ще про святкування дня народження батька й післямова авторки🫶🏻
Цікаво описана традиція наряджати наречених до весілля й про те, що без гілок мірту й церемонія не справжня)
Епізод з кішками засмутив.
І з танцями.
Ця книжка - хороша мандрівка в минуле, коли скучили за рідними й хочеться відчути ностальгію за дитинством
Дуже яскравою була глава про корюшку, я прямо фізично страждала, бо не було цієї смаженої риби поруч😂
Ще про святкування дня народження батька й післямова авторки🫶🏻
Цікаво описана традиція наряджати наречених до весілля й про те, що без гілок мірту й церемонія не справжня)
Епізод з кішками засмутив.
І з танцями.
Ця книжка - хороша мандрівка в минуле, коли скучили за рідними й хочеться відчути ностальгію за дитинством
August 6, 2024
це була така тепла історія!!
і післямова авторки якраз узагальнила все те, що й так було добре відчутно під час читання: ця книжка — це її спроба зберегти памʼять про людей, яких вона любила, про часи, які були для неї щасливими.
бо тримати памʼять у собі складно і інколи воно проривається, от і у Сельми Лаґерльоф не вийшло стриматись і написалась автобіографічна сімейна історія зіткана з дрібних історій і любові.
оце все читання замість подорожника на серце❤️🩹
і післямова авторки якраз узагальнила все те, що й так було добре відчутно під час читання: ця книжка — це її спроба зберегти памʼять про людей, яких вона любила, про часи, які були для неї щасливими.
бо тримати памʼять у собі складно і інколи воно проривається, от і у Сельми Лаґерльоф не вийшло стриматись і написалась автобіографічна сімейна історія зіткана з дрібних історій і любові.
оце все читання замість подорожника на серце❤️🩹
May 28, 2026
Я садила чорнобривці, перці і боролась із липучим бурʼяном в саду, поки Сельма Лаґерльоф розповідала мені про своє чарівне дитинство. Її аудіокнигу «Морбакка» я знайшла на АБУК разом із відгуками «Нудна книга», «ну дуже нудно». Власне, черговий приклад того, що гарна книга просто потрапляє не в ті руки чи не в той час.
Морбакка — це великий старий маєток родини Лаґерльоф на півдні Швеції, де народилась і виросла Сельма, письменниця, авторка «Чудесної подорожі Нільса Гольгерсона з дикими гусьми» та «Саги про Єсту Берлінга», перша жінка, яка отримала Нобелівську премію.
З тугою і радістю вона згадує батьків та казковий світ свого дитинства, магічний, як моя Бобровиця, сповнений див і таємниць, пророчих снів, легенд, забобонів і, звісно, пліток. У хащах живуть гноми, в ставках - русалки, на дорогах чигають на подорожніх привиди. Слухати її історію - це як слухати блогерку Ялосовету з ютюба, яка згадавши, як рясно родила слива баби Марусі на кутку села, вже непомітно переключилась на сина триюрідного діда Панаса, ну отого, шо кривий був і пальця врізав собі косаркою. Ну тільки романтичніше звісно) Тобі відкривається життя родини та звичаї, які інколи сердять, через патріархальну несправедливість. Ну от приклад:
Бабуся Сельми побачила сон, де вовки вкрали її дітей і, вирішивши, що сон пророчий, наказала всім за дітьми глядіть особливо. Пройшов час і на своє подвірʼя вона пустила солдатів, які вертались звідкілясь (неясно звідки, бо в бойових діях участь так і не взяли) втомлені та голодні. Коли ті пішли, то лишили на хуторі хворобу, схожу на холеру, яка і забрала дітей. Горюючи, бабуся Сельми відчуває провину, що не дослухалась до пророчого сну, переживає, що скаже їй чоловік, який в цей час відсутній на хуторі. А де ж він? А десь, тиняється по світу, потерпаючи від меланхолії. Ну пан може собі дозволити, еж є кому зайнятись великою садибою. Таке життя.
До речі, про відгуки. Пішла почитала історію створення казки про Нільса, яка задумувалась як книга для школярів, що познайомить дітей з географією Швеції. Серед відгуків на книгу були й такі, як от заява єпископа Еклунда з Карлстаду:
«Популярність Сельми Лагерлеф можна розцінювати як деградацію педагогів взагалі і шведських читачів зокрема».
І це ж як Сельмі пощастило, що не було тоді соцмереж, а то б напхали дулю під саму завʼязку)
Рекомендую книгу, якщо любите поринати в чиїсь спогади. Завдяки таланту оповідачки авторка справді наче прочиняє для тебе хвіртку в минуле.
Морбакка — це великий старий маєток родини Лаґерльоф на півдні Швеції, де народилась і виросла Сельма, письменниця, авторка «Чудесної подорожі Нільса Гольгерсона з дикими гусьми» та «Саги про Єсту Берлінга», перша жінка, яка отримала Нобелівську премію.
З тугою і радістю вона згадує батьків та казковий світ свого дитинства, магічний, як моя Бобровиця, сповнений див і таємниць, пророчих снів, легенд, забобонів і, звісно, пліток. У хащах живуть гноми, в ставках - русалки, на дорогах чигають на подорожніх привиди. Слухати її історію - це як слухати блогерку Ялосовету з ютюба, яка згадавши, як рясно родила слива баби Марусі на кутку села, вже непомітно переключилась на сина триюрідного діда Панаса, ну отого, шо кривий був і пальця врізав собі косаркою. Ну тільки романтичніше звісно) Тобі відкривається життя родини та звичаї, які інколи сердять, через патріархальну несправедливість. Ну от приклад:
Бабуся Сельми побачила сон, де вовки вкрали її дітей і, вирішивши, що сон пророчий, наказала всім за дітьми глядіть особливо. Пройшов час і на своє подвірʼя вона пустила солдатів, які вертались звідкілясь (неясно звідки, бо в бойових діях участь так і не взяли) втомлені та голодні. Коли ті пішли, то лишили на хуторі хворобу, схожу на холеру, яка і забрала дітей. Горюючи, бабуся Сельми відчуває провину, що не дослухалась до пророчого сну, переживає, що скаже їй чоловік, який в цей час відсутній на хуторі. А де ж він? А десь, тиняється по світу, потерпаючи від меланхолії. Ну пан може собі дозволити, еж є кому зайнятись великою садибою. Таке життя.
До речі, про відгуки. Пішла почитала історію створення казки про Нільса, яка задумувалась як книга для школярів, що познайомить дітей з географією Швеції. Серед відгуків на книгу були й такі, як от заява єпископа Еклунда з Карлстаду:
«Популярність Сельми Лагерлеф можна розцінювати як деградацію педагогів взагалі і шведських читачів зокрема».
І це ж як Сельмі пощастило, що не було тоді соцмереж, а то б напхали дулю під саму завʼязку)
Рекомендую книгу, якщо любите поринати в чиїсь спогади. Завдяки таланту оповідачки авторка справді наче прочиняє для тебе хвіртку в минуле.
November 1, 2018
Ich weiß mir einfach keinen Rat mit Frau Lagerlöf. Ihren Nils las ich drei Mal an und legte ihn wieder beiseite. Und mit diesen ihrer Bücher hadere ich erneut. Dabei waren meine Erwartungen groß. Jeden Herbst packe ich schwedische Musik aus und dachte mir, warum dieses Jahr nicht auch zusätzlich schwedische Literatur. Lindgrens "Das entschwundene Land" hatte mir gefallen - warum also nicht auch das Gleiche mit Lagerlöfs Erinnerungen erleben.
Ich fand jedoch nur schwer ins Buch hinein, da ich stellenweise die Erzählweise zu unpersönlich und regungslos empfand. Sie sprang zwischen verschiedenen Generationen hin und her und so wusste ich manchmal nicht mehr, bei wem ich mich just befand. Und so wechselte auch die Qualität der vorgetragenen Episoden. So genoss ich einerseits die Geschichte vom Leutnant Lagerlöf, der über Wochen drei Mal am Tag Slome essen wollte, während der restliche Haushalt den Fisch nicht mehr riechen mochte. Auch der unglückliche Scheunenbau gelang erzählerisch gut. Und dann plötzlich fand ich mich in der Erzählung über eine dicke Küchenmagd wieder, der die Gymnasiasten übel mitspielten und die Pointe unmittelbar und für mich nicht nachvollziehbar folgte.
Als weiteres Beispiel meiner inneren Zerrissenheit möchte ich einer der letzten Anekdoten aufführen, in der es um den 17. August geht, Selma Lagerlöfs Vaters Geburtstag. Auch hier fand ich die Erzählweise zunächst spritzig und interessant, und wünschte mich geradezu nach Mårbacka, um dort mit den Gästen fröhlich auf dem Hof zu tanzen. Aber schnell verlor sie sich in Details und Nebenhandlungen, die mich ermüdeten.
Ja, und fand ich ihre Stimmfarbe zumeist unpersönlich und blass, wirft sie mir in ihrer Nachschrift, also ganz zum Schluss, ihre stärksten Worte, ihre rührseligsten Gedanken gerade wie zum Trotz entgegen:
"Ich verließ den Wagen und ging hinüber auf den Kirchhof zum Grabe meines Vaters, um den Kranz da niederzulegen. Und mein betrübtes Herz weinte um alle die Toten, die da lagen, alle, die ich liebgehabt hatte. (…) Wie sehnte ich mich nach ihnen und wie wünschte ich, sie könnten wiederkommen und auf Mårbacka wohnen, das sie mit ihrer Arbeit aufgebaut hatten.
Doch ruhig, still und unnahbar schliefen sie da unten. Sie schienen mich nicht zu hören.
Aber vielleicht hörten sie mich doch. Vielleicht, dass diese Erinnerungen, die mich in den letzten Jahren umschwebt haben, von ihnen ausgesandt waren! Ich weiß es nicht, aber ich will es so gerne glauben."
Fazit: Ich hätte mit der Nachschrift beginnen sollen. Das ist wunderbarster Herbst mit Vergänglichkeit, Melancholie, Sehnsucht und einem Hauch Hoffnung! Nächstes Jahr gebe ich Frau Lagerlöfs Erinnerungen eine zweite Chance, mit eben diesen leisen Gedanken.
Ich fand jedoch nur schwer ins Buch hinein, da ich stellenweise die Erzählweise zu unpersönlich und regungslos empfand. Sie sprang zwischen verschiedenen Generationen hin und her und so wusste ich manchmal nicht mehr, bei wem ich mich just befand. Und so wechselte auch die Qualität der vorgetragenen Episoden. So genoss ich einerseits die Geschichte vom Leutnant Lagerlöf, der über Wochen drei Mal am Tag Slome essen wollte, während der restliche Haushalt den Fisch nicht mehr riechen mochte. Auch der unglückliche Scheunenbau gelang erzählerisch gut. Und dann plötzlich fand ich mich in der Erzählung über eine dicke Küchenmagd wieder, der die Gymnasiasten übel mitspielten und die Pointe unmittelbar und für mich nicht nachvollziehbar folgte.
Als weiteres Beispiel meiner inneren Zerrissenheit möchte ich einer der letzten Anekdoten aufführen, in der es um den 17. August geht, Selma Lagerlöfs Vaters Geburtstag. Auch hier fand ich die Erzählweise zunächst spritzig und interessant, und wünschte mich geradezu nach Mårbacka, um dort mit den Gästen fröhlich auf dem Hof zu tanzen. Aber schnell verlor sie sich in Details und Nebenhandlungen, die mich ermüdeten.
Ja, und fand ich ihre Stimmfarbe zumeist unpersönlich und blass, wirft sie mir in ihrer Nachschrift, also ganz zum Schluss, ihre stärksten Worte, ihre rührseligsten Gedanken gerade wie zum Trotz entgegen:
"Ich verließ den Wagen und ging hinüber auf den Kirchhof zum Grabe meines Vaters, um den Kranz da niederzulegen. Und mein betrübtes Herz weinte um alle die Toten, die da lagen, alle, die ich liebgehabt hatte. (…) Wie sehnte ich mich nach ihnen und wie wünschte ich, sie könnten wiederkommen und auf Mårbacka wohnen, das sie mit ihrer Arbeit aufgebaut hatten.
Doch ruhig, still und unnahbar schliefen sie da unten. Sie schienen mich nicht zu hören.
Aber vielleicht hörten sie mich doch. Vielleicht, dass diese Erinnerungen, die mich in den letzten Jahren umschwebt haben, von ihnen ausgesandt waren! Ich weiß es nicht, aber ich will es so gerne glauben."
Fazit: Ich hätte mit der Nachschrift beginnen sollen. Das ist wunderbarster Herbst mit Vergänglichkeit, Melancholie, Sehnsucht und einem Hauch Hoffnung! Nächstes Jahr gebe ich Frau Lagerlöfs Erinnerungen eine zweite Chance, mit eben diesen leisen Gedanken.
December 31, 2025
книга — буквально дефініція терміну «комфортне читання»
February 3, 2026
насильство над тваринами — кхм, ні, не хотілось. але тут є таке.
я не пройнялася історіями, якось навіть трохи нудно було. проте дуже цікаво розглядати фото маєтку, приємно думати про те, що є такі родинні маєтки з власними історіями. в українців таких маєтків і таких оповідок немає, на жаль. і всі ми розуміємо чому.
отож, як певний зліпок памʼяті цей текст хороший. але прям на дуже особливий сентиментальний настрій, коли хочеться родинного тепла вечорами. в мене такого настрою не було.
інші тексти Лагерлеф колись в майбутньому теж прочитаю.
я не пройнялася історіями, якось навіть трохи нудно було. проте дуже цікаво розглядати фото маєтку, приємно думати про те, що є такі родинні маєтки з власними історіями. в українців таких маєтків і таких оповідок немає, на жаль. і всі ми розуміємо чому.
отож, як певний зліпок памʼяті цей текст хороший. але прям на дуже особливий сентиментальний настрій, коли хочеться родинного тепла вечорами. в мене такого настрою не було.
інші тексти Лагерлеф колись в майбутньому теж прочитаю.
October 26, 2024
Розкачувала ця книжка мене дуже довго, не могла налаштуватися, бо уяви треба мати на неї багатенько, а як на зло вона у мене не працювала(( ностальгійно-веселий настрій з'явився лише після 2/3 історії, до того ж все описане видалося аж надто далеким від власних спогадів і переживань.
March 1, 2025
Якось навіть не очікувала, що мені аж так зайде ця невелика щемка збірка історій про садибу Морбакка, її мешканців, робітників, гостей і сусідів. Це таки й справді капсула часу про побут щасливої заможної родини десь в шведській провінції ХІХ століття. Це той зовсім інакший світ, де було нормально ночувати на сіні, подорожувати кіньми і вірити в водяників. Чи то люди жили тоді ближче до природи, чи то менше знали, чи одне і друге, але от в одному епізоді, коли старенька жінка ночує на санях і вони раптом починають рухатися, то у неї перша думка, що це відьма їх краде, щоб на них політати. Оце були часи )
Дорослі частенько, озираючись на свої дитячі роки, згадують їх яскравішими, щасливішими і, з якого боку не глянь, кращими, ніж вони були насправді. От і тут мало про біди і нещастя, які без сумніву були і в мешканців Морбакки. Та й важко сказати, скільки тут правдивого, а скільки виданого уявою письменниці, яка написала книжку, коли їй було за 60, коли у багатьох історіях їй 3-7 рочків.
Також треба брати до уваги, що книжка написана понад 100 років тому відповідно до тогочасних поглядів і від деяких історій, які подаються як "ха-ха" мені геть не було смішно.
Дорослі частенько, озираючись на свої дитячі роки, згадують їх яскравішими, щасливішими і, з якого боку не глянь, кращими, ніж вони були насправді. От і тут мало про біди і нещастя, які без сумніву були і в мешканців Морбакки. Та й важко сказати, скільки тут правдивого, а скільки виданого уявою письменниці, яка написала книжку, коли їй було за 60, коли у багатьох історіях їй 3-7 рочків.
Також треба брати до уваги, що книжка написана понад 100 років тому відповідно до тогочасних поглядів і від деяких історій, які подаються як "ха-ха" мені геть не було смішно.
February 23, 2024
Мені здається, ця книга сподобається фанатам "Кульбабкового вина" Рея Бредбері: тут багато затишних історій про дитинство. Але, так само, як і у Бредбері, мені не вистачило якогось мінімального конфлікту і сюжету в цих історіях. Зауважу, що не у всіх. Декілька написані в дусі місцевих легенд. Ці сподобались більше.
Бісив "завжди дотепний і веселий" лейтенант Лаґерльоф, який за столом постійно розказував дотепні жарти і веселі історії. При цьому, коли авторка наводить приклади цих історій, я розчарована. Подумала, що на місці дітей лейтенанта не хотіла б, щоб мене примушували таке слухати кожен вечір. Можливо, у часи дитинства Сельми Лаґерльоф гумор був інший.
Деякі історії написані наче для "своїх", щоб згадувати старі часи. Наприклад, як лейтенант справляв свій День народження і до нього прийшли Юган Фергюссон, Андерс Петерссон, Ґустав Ґуставссон з дружиною (імена я вигадала). І думаєш, хто всі ці люди і why should I care?
Цікаво читати про побут 1870х у Швеції, а так мені бракувало сюжету і героїв, яким би я симпатизувала.
Бісив "завжди дотепний і веселий" лейтенант Лаґерльоф, який за столом постійно розказував дотепні жарти і веселі історії. При цьому, коли авторка наводить приклади цих історій, я розчарована. Подумала, що на місці дітей лейтенанта не хотіла б, щоб мене примушували таке слухати кожен вечір. Можливо, у часи дитинства Сельми Лаґерльоф гумор був інший.
Деякі історії написані наче для "своїх", щоб згадувати старі часи. Наприклад, як лейтенант справляв свій День народження і до нього прийшли Юган Фергюссон, Андерс Петерссон, Ґустав Ґуставссон з дружиною (імена я вигадала). І думаєш, хто всі ці люди і why should I care?
Цікаво читати про побут 1870х у Швеції, а так мені бракувало сюжету і героїв, яким би я симпатизувала.
July 7, 2024
Тепла і затишна збірка історій про сімʼю шведської письменниці.
Але це як з сімейними історіями незнайомих людей - вони цікаві тільки тим, хто знає/знав цих людей особисто.
Ще помітила якусь обсесію авторки щодо батька, ніби інші члени сімʼї просто проходили повз.
Не сподобалося, як історії скачуть між часами і героями. Хотілось би більше почитати про побут і життя людей, традиції. Це було, але дуже мало і побіжно.
Але це як з сімейними історіями незнайомих людей - вони цікаві тільки тим, хто знає/знав цих людей особисто.
Ще помітила якусь обсесію авторки щодо батька, ніби інші члени сімʼї просто проходили повз.
Не сподобалося, як історії скачуть між часами і героями. Хотілось би більше почитати про побут і життя людей, традиції. Це було, але дуже мало і побіжно.
April 8, 2018
Vilken fröjd att läsa denna!
August 4, 2024
У кожного своя Морбакка🏠
Морбакка - це дім дитинства шведської письменниці Сельми Лагерльоф. Саме вона стала першою жінкою-лауреаткою Нобелівської премії з літератури.
Її садиба на півдні Швеції, думаю, нагадає кожному про домівку, в якому провели своє дитинство. От моя Морбакка - це Маліївці.
Я повільно смакувала історіями цієї книжки. Бо вона особливо тішила і зворушувала. Історії подекуди були такими кумедними, що пробивало на сміх, особливо про лемінгів, корюшку і сани на горищі. А взагалі було дуже цікаво дізнатися про усю родину Сельми, про її хворобу і дивовижне зцілення, тих, хто мешкав чи приїжджав у Морбакку. Все це написано так образно і майстерно - точно хочеться перечитати. Переклала моя улюблена перекладачка Наталка Іваничук - і це неперевершено! Та ще й таке гарне оформлення - милуюся🥰
Тут є навіть трохи моторошні і майже містичні моменти - от як у випадку з островом відьми Сірої Тіти, на який поки ще нікому не вдавалося вийти. Але дуже потішило, що лейтенант Лаґерльоф зумів після пережитого страху змінити настрій родини на веселий. Взагалі я б сказала, що цю книжку Сельма написала не лише про себе (там про себе вона пише від третьої особи), а й про свого батька. До речі, закінчується книжка історією про 17 серпня, яке було Днем народження лейтенанта Лаґерльофа, і це було улюблене свято родини та багатьох інших морбаккців, та й багато хто приїжджав привітати батька Сельми.
Ця книжка стане приводом для спогадів про дідусів та бабусь - прямо якась ностальгія і навіть світла журба про часи, які вже минули: "Їм не надокучало слухати історії про бабусю, які розповідала стара економка. Запам'ятовували й берегли, мов скарби, з якими ніколи не розлучаться".
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Сельма Лаґерльоф "Морбакка", переклад зі шведської Наталі Іваничук, обкладинка Альбіни Колесніченко, Видавництво Старого Лева , 2024, 232 с.
📚Мій книжковий інстаблог - https://www.instagram.com/oksamytka.b...
Морбакка - це дім дитинства шведської письменниці Сельми Лагерльоф. Саме вона стала першою жінкою-лауреаткою Нобелівської премії з літератури.
Її садиба на півдні Швеції, думаю, нагадає кожному про домівку, в якому провели своє дитинство. От моя Морбакка - це Маліївці.
Я повільно смакувала історіями цієї книжки. Бо вона особливо тішила і зворушувала. Історії подекуди були такими кумедними, що пробивало на сміх, особливо про лемінгів, корюшку і сани на горищі. А взагалі було дуже цікаво дізнатися про усю родину Сельми, про її хворобу і дивовижне зцілення, тих, хто мешкав чи приїжджав у Морбакку. Все це написано так образно і майстерно - точно хочеться перечитати. Переклала моя улюблена перекладачка Наталка Іваничук - і це неперевершено! Та ще й таке гарне оформлення - милуюся🥰
Тут є навіть трохи моторошні і майже містичні моменти - от як у випадку з островом відьми Сірої Тіти, на який поки ще нікому не вдавалося вийти. Але дуже потішило, що лейтенант Лаґерльоф зумів після пережитого страху змінити настрій родини на веселий. Взагалі я б сказала, що цю книжку Сельма написала не лише про себе (там про себе вона пише від третьої особи), а й про свого батька. До речі, закінчується книжка історією про 17 серпня, яке було Днем народження лейтенанта Лаґерльофа, і це було улюблене свято родини та багатьох інших морбаккців, та й багато хто приїжджав привітати батька Сельми.
Ця книжка стане приводом для спогадів про дідусів та бабусь - прямо якась ностальгія і навіть світла журба про часи, які вже минули: "Їм не надокучало слухати історії про бабусю, які розповідала стара економка. Запам'ятовували й берегли, мов скарби, з якими ніколи не розлучаться".
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Сельма Лаґерльоф "Морбакка", переклад зі шведської Наталі Іваничук, обкладинка Альбіни Колесніченко, Видавництво Старого Лева , 2024, 232 с.
📚Мій книжковий інстаблог - https://www.instagram.com/oksamytka.b...
January 10, 2024
це дуже дуже невигадливо і сумно своєю невиразністю
а ще анотація книги на обкладинці (так, я купила її бо 1) це Лаґерльоф 2) це чудесний дизайн і обкладинка 3) це [мала би бути] "захоплива розповідь, що створює зворушливу, ностальгійну, а подекуди казкову капсулу часу") - чистий misleading i quite false/incorrect advertising.
але тепер я (на жаль) дізналася, що є торти з анчоусами.
і ще тут горорна своєю детальністю сцена з лемінгами що гинуть під колесами воза.
а ще анотація книги на обкладинці (так, я купила її бо 1) це Лаґерльоф 2) це чудесний дизайн і обкладинка 3) це [мала би бути] "захоплива розповідь, що створює зворушливу, ностальгійну, а подекуди казкову капсулу часу") - чистий misleading i quite false/incorrect advertising.
але тепер я (на жаль) дізналася, що є торти з анчоусами.
і ще тут горорна своєю детальністю сцена з лемінгами що гинуть під колесами воза.
May 15, 2025
Надії покладала великі, але читати було нудно.
Якась напів дитяча книга, але не про дітей.
Якась напів дитяча книга, але не про дітей.
May 13, 2024
Затишні оповідання про родинну садибу сім'ї Лаґерльоф.
Це автобіографічна історія, пронизана теплом та певною тугою за тими добрими старими часами; старосвітське письмо в хорошому сенсі.
Атмосфера мені дуже нагадує серію Монтґомері про Енн (особливо останні книги з циклу) - такі ж невеличкі села/хутірки, історії/плітки про сусідів, витівки дітей, сімейні святкування та рутинні клопоти.
Можна сміло казати, що книга присвячена батькові Сельми, лейтенанту Лаґерльофу - він головна постать, Патріарх сім'ї, якого всі обожнюють, його розповіді легенд і байок дітям, дуже вплинули на розвиток уяви і таланту до письменства у малої Сельми.
Також є дуже трепетні моменти, які потрапили в саме ❤️
Наприклад, смерть бабусі
>> "Потім настав день, коли казки й пісні поїхали з обійстя, сховані в довгій, чорній труні, щоб ніколи більше не повернутися."
Зустріч зі старим солдатом, який бився з Наполеоном і ніколи не говорив про війну
>> "Що довше дивилась на старця, то страшнішим він видавався. Їй у голові не вкладалося, як це не можна розмовляти про війну. Мабуть, за тим криється щось жахливе, чого їй не дано було зрозуміти. Вона відчувала, що той старець небезпечний. Хотілося втекти від нього.
... Якби він, як інші солдати, сказав, що війна найбільш захоплива пригода на світі, якби похвалився, що вбив сотні ворогів, спалив купу сіл і міст, дівчинка анітрохи його не боялась би."
Майте на увазі, що це дуже неспішне читання "для душі", не екшин, і не page-turner.
Очікую на укр. видання наступних частин про Морбакку.
Це автобіографічна історія, пронизана теплом та певною тугою за тими добрими старими часами; старосвітське письмо в хорошому сенсі.
Атмосфера мені дуже нагадує серію Монтґомері про Енн (особливо останні книги з циклу) - такі ж невеличкі села/хутірки, історії/плітки про сусідів, витівки дітей, сімейні святкування та рутинні клопоти.
Можна сміло казати, що книга присвячена батькові Сельми, лейтенанту Лаґерльофу - він головна постать, Патріарх сім'ї, якого всі обожнюють, його розповіді легенд і байок дітям, дуже вплинули на розвиток уяви і таланту до письменства у малої Сельми.
Також є дуже трепетні моменти, які потрапили в саме ❤️
Наприклад, смерть бабусі
>> "Потім настав день, коли казки й пісні поїхали з обійстя, сховані в довгій, чорній труні, щоб ніколи більше не повернутися."
Зустріч зі старим солдатом, який бився з Наполеоном і ніколи не говорив про війну
>> "Що довше дивилась на старця, то страшнішим він видавався. Їй у голові не вкладалося, як це не можна розмовляти про війну. Мабуть, за тим криється щось жахливе, чого їй не дано було зрозуміти. Вона відчувала, що той старець небезпечний. Хотілося втекти від нього.
... Якби він, як інші солдати, сказав, що війна найбільш захоплива пригода на світі, якби похвалився, що вбив сотні ворогів, спалив купу сіл і міст, дівчинка анітрохи його не боялась би."
Майте на увазі, що це дуже неспішне читання "для душі", не екшин, і не page-turner.
Очікую на укр. видання наступних частин про Морбакку.
February 25, 2024
Хотілося б, аби історії були написані від імені авторки, а не від третьої особи. Можливо, так вийшов би кращий ефект залученості, усе відчувалося б ближче до тіла, а не як красиві ста��і листівки, які ти потримав у руках, віддав і забув.
Але загалом приємні теплі враження від прочитання.
Особливо зрезонувала історія "Старий солдат" про людину, яка пройшла війну, але воліла б не мати цього досвіду.
Але загалом приємні теплі враження від прочитання.
Особливо зрезонувала історія "Старий солдат" про людину, яка пройшла війну, але воліла б не мати цього досвіду.
March 25, 2025
Перед прочитанням потрібно розуміти, що Морбакка - це, по суті, збірка легенд та оповідань, які обʼєднані спільною локацією. Мої ж очікування були іншими, тому на початку я була дещо розчарована. Проте від прочитання враження лишилися приємні та теплі. Цікаво було дізнатися про шведські традиції та легенди, особливо про прикрашання весільної корони міртом та поїдання корюшки 😋 від самого опису рибки вже слинки текли 🤤
Якщо хочеться спокійного і затишного чтива - рекомендую!
Якщо хочеться спокійного і затишного чтива - рекомендую!
December 28, 2024
Це було так, ніби запросили послухати оповідки про покоління дуже дружної, теплої, великої сім'ї, налили чаю і посадовили біля каміна.
І ти або щиро зацікавишся цими людьми або буде нудно (як незручно слухати про брата чоловіка двоюрідної бабці)
Читати, якщо хочеться чогось спокійного і де всі переважно хороші.
І ти або щиро зацікавишся цими людьми або буде нудно (як незручно слухати про брата чоловіка двоюрідної бабці)
Читати, якщо хочеться чогось спокійного і де всі переважно хороші.
January 4, 2025
Найдобріша доброта й наймиліша милота. Її треба читати на ніч кожному для найсолодших снів.
“Морбакка” - це найпоетичніші мемуари, які, мабуть, існують у всьому всесвіті. Лаґерльоф розповідає нам історію, спогади, легенди та байки своєї сімʼї - і все це схоже на довгу і добру казку.
Це як моя улюблена “Долина Ісси”, тільки легше і динамічніше разів в сорок.
“Морбакка” - це найпоетичніші мемуари, які, мабуть, існують у всьому всесвіті. Лаґерльоф розповідає нам історію, спогади, легенди та байки своєї сімʼї - і все це схоже на довгу і добру казку.
Це як моя улюблена “Долина Ісси”, тільки легше і динамічніше разів в сорок.
Read
October 24, 2025сентиментальний, майже казковий ескапізм від нобелівської лавреатки. ідеально пасуватиме під чашку гарячого чаю — із теплим напоєм утікати у Швецію кінця XIX століття буде набагато затишніше. знав би — приберіг би цю книжку собі на різдвяні свята.
гарно, але маю нічим не підкріплену чуйку, що викупати стиль Лаґерльоф було б краще із якимось іншим текстом. колись обовʼязково так і зроблю.
гарно, але маю нічим не підкріплену чуйку, що викупати стиль Лаґерльоф було б краще із якимось іншим текстом. колись обовʼязково так і зроблю.
May 17, 2025
Класно бути малою дитиною в заможній сімʼї.
Книжка неактуальна, бо описує 18-19 сторіччя, але час з нею я провела переважно приємно і подекуди весело.
Книжка неактуальна, бо описує 18-19 сторіччя, але час з нею я провела переважно приємно і подекуди весело.
May 17, 2025
Авторка з очевидною любов’ю та ніжністю пише про місце, де провела дитинство, про своїх батьків, родичів і пращурів. Деякі розділи справді дуже затишні й медитативно приємні. У дитинстві я дуже любила читати історії Лагерльоф про подорож Нільса з дикими гусьми, тож було цікаво прочитати розділ про домашнього гусака з Морбакки, який, очевидно, надихнув пані Сельму на цю казку. Також хочу відзначити прегарне українське видання книги та прекрасну мову перекладу. На цьому, на жаль, плюси закінчуються — читати мені було нудно.
April 30, 2026
Книга відчувається так наче ти гортаєш старий сімейний альбом, з дуже теплою, спокійною і трохи ностальгійною історією дитинства авторки у Шведському селищі.
Сама книга складається з окремих оповідань, кожне з них хочеться неквапливо «смакувати», проживаючи досвід маленької Сельми.
Сама книга складається з окремих оповідань, кожне з них хочеться неквапливо «смакувати», проживаючи досвід маленької Сельми.
May 18, 2025
Той випадок, коли почуття настільки змішані, що треба чекати зустрічі клубу, щоб поставити оцінку.
Read
August 3, 2025Jag gillar ju vardagsskildringar. Och att få hoppa in i Selmas barndom med så många närvarande vuxna i barnens liv är väldigt fint.
May 27, 2018
Сельма рассказывает о своем детстве, сотканном из бабушкиных сказок, колоритной вермландской глуши и крепких семейных корней, а я будто не мемуары читаю, а слушаю очередную историю из ее шкатулки. Словно это еще одна глава из “Саги о Йёсте Берлинге” или трилогии о Лёвеншёльдах, где есть место и отважным майоршам, и престарелым кавалерам, и ожившему фольклору. И все это на фоне непрестанного труда по благоустройству усадьбы и редких гуляний, где вся округа сливается в едином порыве благодушия.
Грустно и трепетно, потому что о детстве, о невозвратном, о пронесенном сквозь года. Светло и тепло, потому что вся книга - это сага о дружной семье, со всеми ее печалями и радостями, традициями и особенностями, где судьба каждого потянет на отдельный том с множеством ответвлений. Благодаря ненавязчивым шутливым вставкам веришь в историю беспрекословно (корюшка (_ _|||)
hisashiburi
Грустно и трепетно, потому что о детстве, о невозвратном, о пронесенном сквозь года. Светло и тепло, потому что вся книга - это сага о дружной семье, со всеми ее печалями и радостями, традициями и особенностями, где судьба каждого потянет на отдельный том с множеством ответвлений. Благодаря ненавязчивым шутливым вставкам веришь в историю беспрекословно (корюшка (_ _|||)
hisashiburi
March 26, 2025
Minnen från Selmas barndomshem, där hon själv skymtar som ett av de yngsta barnen, drabbad av barnförlamning (Den kom henne att halta livet ut). Men framför allt är boken en bygdehistoria från hennes barndoms Värmland. Den beskriver miljön, människor och gårdar i Värmland. En mycket intressant värmländsk tidsbild från ca 1858-1866 - och tillbakablickar i släkten historia. För det var släktens berättartradition, som inspirerade henne till författandet, och många av böckerna.
August 2, 2011
Selma Lagerlöfs barndomsmemoarer. En nätt liten bok med riktiga människor. Historierna och människorna är verkliga, men de sitter en smula löst ihop. Likaväl läsvärt.
Displaying 1 - 30 of 94 reviews