What do you think?
Rate this book
Una və Selincer
Bəşəriyyəti xilas edə biləcək ən böyük xoşməramlı yaşantı – sevgi və qan-qada, ölüm, od-alov, dağıntı mənbəyi – müharibə… Frederik Beqbederin “Una və Selincer” romanı yazarın bu iki mövzunu tarixin yaddaşına köçürmək istəyindən yaranıb. Amma buna bənzər bütün yaradıcılıq nümunələrindən fərqli…
Əsərdə bu iki mövzu bir-birini təqib etmir. Heç biri digəri ilə məcburi bağlılıqda – vəhdətdə də görünmür. Hərəsi öz spesifik çalarlarının axarında inkişaf edir. Bağlılıq… bağlılıqsa, hər iki mövzunun eyni insanın taleyində kəsişməsindədir.
Əsərdə bu iki mövzu bir-birini təqib etmir. Heç biri digəri ilə məcburi bağlılıqda – vəhdətdə də görünmür. Hərəsi öz spesifik çalarlarının axarında inkişaf edir. Bağlılıq… bağlılıqsa, hər iki mövzunun eyni insanın taleyində kəsişməsindədir.
308 pages, Paperback
First published January 1, 2014
82 people are currently reading
1975 people want to read
About the author
Frédéric Beigbeder
63 books1,728 followersBeigbeder was born into a privileged family in Neuilly-sur-Seine, France. His mother, Christine de Chasteigner, is a translator of mawkish novels ( Barbara Cartland et al.); his father, Jean-Michel Beigbeder, is a headhunter. He studied at the Lycée Montaigne and Louis-le-Grand, and later at the Institut D'Etudes Politiques de Paris. Upon graduation at the at the age of 24, began work as an advertising executive, author, broadcaster, publisher, and dilettante.
In 1994, Beigbeder founded the "Prix de Flore", which takes its name from the famous and plush Café de Flore in Saint-Germain-des-Prés. The prize is awarded annually to a promising young French author. Vincent Ravalec, Jacques A. Bertrand, Michel Houellebecq are among those who have won the prize. In 2004, the tenth anniversary of the prize, it was awarded to the only American to ever receive it, Bruce Benderson. Two of Beigbeder's novels, 99 Francs (Jan Kounen, 2007) and L'amour dure trois ans (Beigbeder, 2011), have been adapted for the cinema.
In 2002, he presented the TV talk show "Hypershow" on French channel Canal+, co-presented with Jonathan Lambert, Sabine Crossen and Henda. That year he also advised French Communist Party candidate Robert Hue in the presidential election.
He worked for a few years as a publisher for Flammarion. He left Flammarion in 2006.
In May 2007 he spent time in the United States to shoot a film about the reclusive American author, J.D. Salinger.
In 1994, Beigbeder founded the "Prix de Flore", which takes its name from the famous and plush Café de Flore in Saint-Germain-des-Prés. The prize is awarded annually to a promising young French author. Vincent Ravalec, Jacques A. Bertrand, Michel Houellebecq are among those who have won the prize. In 2004, the tenth anniversary of the prize, it was awarded to the only American to ever receive it, Bruce Benderson. Two of Beigbeder's novels, 99 Francs (Jan Kounen, 2007) and L'amour dure trois ans (Beigbeder, 2011), have been adapted for the cinema.
In 2002, he presented the TV talk show "Hypershow" on French channel Canal+, co-presented with Jonathan Lambert, Sabine Crossen and Henda. That year he also advised French Communist Party candidate Robert Hue in the presidential election.
He worked for a few years as a publisher for Flammarion. He left Flammarion in 2006.
In May 2007 he spent time in the United States to shoot a film about the reclusive American author, J.D. Salinger.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 298 reviews
September 10, 2015
Book hangover: Inability to start a new book because you're still living in the last book's world.
I think I have that now.
I think I have that now.
July 5, 2023
Неочікувано сподобалось 🤔
Я взяла цей роман в бібліотеці, щоб трохи відпочити від складних книг, будучи впевнена, що це легка, гламурна, любовна історія (ну чого ж очікувати від скандального Бегбедера, ага)...
Як ж я помилилась - і тут війна..
Про що книга - коротке захоплення Селінджера Уною О'Ніл, що вплинуло на все його життя і творчість; шлюб Уни зі старшим від неї на 36 років Чарлі Чапліном; трагедія самого Чапліна, якого просто вигнали з Америки; участь Селінджера у WWII (висадка в Нормандії).
Частина про війну і повернення з неї найбільше вразили - дуже добре передано дві паралельні реальності (богемне життя Уни в США і виживання Селінджера на війні); ПТСР тих, хто повернувся.
Українці, на жаль, вже 1,5 року живуть з постійними смертями і втратами, описи війни вже не жахають і не тригерять, усі відчуття черствіють до таких сцен в літературі, бо тепер це наша реальність 😕
"Період затишшя, в якому перебуває Захід, найдовший за всю його історію і, можливо, вже ось-ось закінчиться" - ти навіть не здогадувався наскільки правий, Фредеріку 😔
"Світлин тут замало, а слова безсилі".
"Непоєднання - ось що було головною причиною депресії фронтовиків".
Життя йшло собі далі без них, хоча за нього вони й воювали.
В книзі згадуються й інші відомі автори - Трумен Капоте, Гемінґвей, Фіцджеральд, Юджин О'Ніл.
Хороший роман.
Я взяла цей роман в бібліотеці, щоб трохи відпочити від складних книг, будучи впевнена, що це легка, гламурна, любовна історія (ну чого ж очікувати від скандального Бегбедера, ага)...
Як ж я помилилась - і тут війна..
Про що книга - коротке захоплення Селінджера Уною О'Ніл, що вплинуло на все його життя і творчість; шлюб Уни зі старшим від неї на 36 років Чарлі Чапліном; трагедія самого Чапліна, якого просто вигнали з Америки; участь Селінджера у WWII (висадка в Нормандії).
Частина про війну і повернення з неї найбільше вразили - дуже добре передано дві паралельні реальності (богемне життя Уни в США і виживання Селінджера на війні); ПТСР тих, хто повернувся.
Українці, на жаль, вже 1,5 року живуть з постійними смертями і втратами, описи війни вже не жахають і не тригерять, усі відчуття черствіють до таких сцен в літературі, бо тепер це наша реальність 😕
"Період затишшя, в якому перебуває Захід, найдовший за всю його історію і, можливо, вже ось-ось закінчиться" - ти навіть не здогадувався наскільки правий, Фредеріку 😔
"Світлин тут замало, а слова безсилі".
"Непоєднання - ось що було головною причиною депресії фронтовиків".
Життя йшло собі далі без них, хоча за нього вони й воювали.
В книзі згадуються й інші відомі автори - Трумен Капоте, Гемінґвей, Фіцджеральд, Юджин О'Ніл.
Хороший роман.
November 21, 2015
В „Уна & Селинджър“ Бегбеде рискува да си навлече раздразнението на цял сегмент читатели, които може би биха изревнували някой да докосва толкова интимно техните кумири. Бегбеде смело борави с исторически фигури от близкото минало, като освен двамата от заглавието, въвлича още Чаплин, Хемингуей, Труман Капоти, Юджин О' Нийл, Орсън Уелс, споменава Фитцджералд и Гертруд Щайн и други, които сега не мога да си спомня. Въобще става една псевдо-интелектуална оргия. „Псевдо“ защото задоволява същото воайорско любопитство към личния живот на големите, с което играе жълтата преса днес. А когато обект са едни крайно дискретни дори потайни личности, се освобождава място за спекулации. Въпреки това, спекулациите на Бегбеде за любовите на Уна и преживяванията на Селинджър са човечни, нежни и уважителни. Все пак това са и неговите кумири. Не би си позволил да е нахален, вулгарен или непочтителен. И макар оргията да има конотацията за разврат, тя има още конотация за удоволствие. „Уна & Селинджър“ е страшно приятна за четене. По-изкуствените диалози се редуват с на моменти брилянтни прозрения и силни картини от Втората световна. Колкото повече читателят е запознат с животите на героите и събитията от този период, толкова повече ще оцени споделянето на различни детайли от тези животи, а може и да научи нещо ново.
http://slpssm.blogspot.bg/2015/11/blo...
http://slpssm.blogspot.bg/2015/11/blo...
April 27, 2018
Una historia requetebonita sobre el amor platónico -corto y rápido en lo sexual- en la que Beigbeder se tiene que inventar un par de cartas de Salinger porque se las han negado. Es genial, copón.
July 10, 2023
(Ez egy ilyen összecsapott nyaralós értékelés lesz. Szerintem.)
A könyv a szerelemről szól. Hogy Oona szereti Salingert, Salinger szereti Oonát (ez eddig szimmetrikus), aztán Salinger továbbra is szereti Oonát, de Oona már inkább Chaplint szereti, Beigbeder meg szereti Oonát is, Salingert is, de utóbbit talán egy fokkal jobban. Ezért írta ezt a könyvet.
Ami a műfaját illeti: fakció. Azaz olyan fikció, ami visszakereshető, szilárd tényekből építkezik - az írói fantázia csak a csokimáz az Oonáról és Salingerről ránk maradt dokumentumok piskótatortáján. Szeretem ezt a stílust, ügyes kezű szerző a száraz adatokat az írói szabadság habverőjével úgy tudja felhabosítani, hogy az könnyen emészthető szuflévá válik. (Újabb cukrászati metafora.) Beigbeder pedig jó kezű szerző: kellemesen önironikus például, ahogy saját életeseményeit beleszövi a szövegbe, emelve annak fényét. Egyedül akkor biceg a szöveg, amikor Oona és Salinger viszonzott szerelméről elmélkedik a szerző - ott néha a giccshatáron egyensúlyoz, meg-megcsúszva egy képzeletbeli banánhéjon. Szerencsére Oona hamar megteszi azt a szívességet az olvasónak, hogy szakít Salingerrel, így aztán Beigbeder rátérhet az "udvari szerelem" taglalására - vagyis arra az érzeménykomplexumra, amikor egy művész viszonzatlanul imád egy távoli valakit, és ezt aztán beépíti saját életművébe.
Na, most viszont belemegyek a tengerbe.
A könyv a szerelemről szól. Hogy Oona szereti Salingert, Salinger szereti Oonát (ez eddig szimmetrikus), aztán Salinger továbbra is szereti Oonát, de Oona már inkább Chaplint szereti, Beigbeder meg szereti Oonát is, Salingert is, de utóbbit talán egy fokkal jobban. Ezért írta ezt a könyvet.
Ami a műfaját illeti: fakció. Azaz olyan fikció, ami visszakereshető, szilárd tényekből építkezik - az írói fantázia csak a csokimáz az Oonáról és Salingerről ránk maradt dokumentumok piskótatortáján. Szeretem ezt a stílust, ügyes kezű szerző a száraz adatokat az írói szabadság habverőjével úgy tudja felhabosítani, hogy az könnyen emészthető szuflévá válik. (Újabb cukrászati metafora.) Beigbeder pedig jó kezű szerző: kellemesen önironikus például, ahogy saját életeseményeit beleszövi a szövegbe, emelve annak fényét. Egyedül akkor biceg a szöveg, amikor Oona és Salinger viszonzott szerelméről elmélkedik a szerző - ott néha a giccshatáron egyensúlyoz, meg-megcsúszva egy képzeletbeli banánhéjon. Szerencsére Oona hamar megteszi azt a szívességet az olvasónak, hogy szakít Salingerrel, így aztán Beigbeder rátérhet az "udvari szerelem" taglalására - vagyis arra az érzeménykomplexumra, amikor egy művész viszonzatlanul imád egy távoli valakit, és ezt aztán beépíti saját életművébe.
Na, most viszont belemegyek a tengerbe.
August 21, 2019
Danima odgađam pisanje utisaka jer sam planirala pisati za blog jednu detaljnu priču o Selindžeru, pa nikako da se uhvatim tog poduhvata. Dotad, ipak, nekoliko ključnih impresija. Prije svega, ne znam koliko je ovo realna i objektivna ocjena kvaliteta ovog djela. Svi koji me dobro poznaju znaju da je Selindžer moj No. 1 književnika svih vremena i samim tim mi je zanimljivo ama baš sve što se tiče ovog čovjeka. Ujedno, ovo je moj prvi susret s ovim Francuzem koji se, nema šta, potrudio da napiše jednu, pa recimo biografsku fikciju o životu čuvenog američkog osobenjaka. Sve je tu. Iako sam ja već bila upoznata sa Selindžerovim likom i ništa novo o njemu iz ovih stranica nisam saznala, osim eventualno broja telefona, što me uostalom nije ni zanimalo, uživala sam.
Stil je fin, zanimljiv, vrlo živopisan. Na momente, ljubavna priča dobije pomalo bljutave opise samog čina ljubljenja, ali u suštini to je zanemarivo. Međutim, uprkos svim divnim epitetima korišćenim da se opiše Unina jedinstvenost, neponovljive fatalne oči, zavodnički osmijeh i temperament, ne toliko bogatstvo njenih kognitivnih sposobnosti (što su drugi biografi recimo često isticali), Begbede ubaci i povremenu mizoginu opasku poput "oploditi koku" i slično. Zaboravila sam sad sve, nemam knjigu pred sobom da potražim, ali meni su takvi izrazi zvučali vrlo uvredljivo i neumjesno. Takođe, saznala sam mnogo više o američkom nobelovcu Judžinu O'Nilu, Uninom ocu.
Ono što mi je bilo zanimljivo jeste kako je Begbede u sve ovo lijepo upakovao i ušuškao jednu ratnu priču. Na momente sam pomislila da je sva priča o Uni i Selindžeru samo divan okvir za Begbedeova razmišljanja o Drugom svjetskom ratu i naročito ulozi Francuza u njemu. Iznosi on tu mnogo sopstvenih stavova o svemu i ako bih mu još nešto zamjerala to je njegov sopstveni glas kao pripovijedača koji nekad nije znao utišati, poput kakvog dosadnog konobara koji vas svako malo obilazi da pita je li sve u redu, treba li vam još nešto ili samo preblizu stoji i pogleda u vašem pravcu. Tako da, ne znam koliko će ovo oduševiti nekog koga ne zanimaju protagonisti po kojima knjiga nosi naziv. Svakako nije ništa što bi vas moglo raspametiti od literarne vrijednosti, ali nije ni neki fuš. Ja znam da je sama nikad ne bih sebi kupila niti pročitala da je nisam dobila od društva iz čitalačkog D kluba na poklon (kao moju želju). Ali, eto, jedna laganica koja se pročita u autu tokom vožnje na putu do Jahorine recimo.
Stil je fin, zanimljiv, vrlo živopisan. Na momente, ljubavna priča dobije pomalo bljutave opise samog čina ljubljenja, ali u suštini to je zanemarivo. Međutim, uprkos svim divnim epitetima korišćenim da se opiše Unina jedinstvenost, neponovljive fatalne oči, zavodnički osmijeh i temperament, ne toliko bogatstvo njenih kognitivnih sposobnosti (što su drugi biografi recimo često isticali), Begbede ubaci i povremenu mizoginu opasku poput "oploditi koku" i slično. Zaboravila sam sad sve, nemam knjigu pred sobom da potražim, ali meni su takvi izrazi zvučali vrlo uvredljivo i neumjesno. Takođe, saznala sam mnogo više o američkom nobelovcu Judžinu O'Nilu, Uninom ocu.
Ono što mi je bilo zanimljivo jeste kako je Begbede u sve ovo lijepo upakovao i ušuškao jednu ratnu priču. Na momente sam pomislila da je sva priča o Uni i Selindžeru samo divan okvir za Begbedeova razmišljanja o Drugom svjetskom ratu i naročito ulozi Francuza u njemu. Iznosi on tu mnogo sopstvenih stavova o svemu i ako bih mu još nešto zamjerala to je njegov sopstveni glas kao pripovijedača koji nekad nije znao utišati, poput kakvog dosadnog konobara koji vas svako malo obilazi da pita je li sve u redu, treba li vam još nešto ili samo preblizu stoji i pogleda u vašem pravcu. Tako da, ne znam koliko će ovo oduševiti nekog koga ne zanimaju protagonisti po kojima knjiga nosi naziv. Svakako nije ništa što bi vas moglo raspametiti od literarne vrijednosti, ali nije ni neki fuš. Ja znam da je sama nikad ne bih sebi kupila niti pročitala da je nisam dobila od društva iz čitalačkog D kluba na poklon (kao moju želju). Ali, eto, jedna laganica koja se pročita u autu tokom vožnje na putu do Jahorine recimo.
January 5, 2018
3,5. Ha sido una lectura con un par de altibajos, pero a partir del 60% ya no podía dejar de leer (básicamente porque el tema - detalles sobre la II WW- me interesa siempre). Es una novela que se lee bien, ágil, con un retrato de época, con buenas descripciones/ambientaciones sobre formas de vida en el momento en el que se sitúa (¿la de los ricos y famosos? ¿la de los jóvenes que creían que ir a la guerra era lo que tocaba?), con notas curiosas sobre personajes reales.
Me ha sorprendido no tener ni idea de quién era Oona... hasta que no se convierte en "mujer de" y "madre de" y, entonces, todo cobra sentido.
Ha sido una buena lectura.
Me ha sorprendido no tener ni idea de quién era Oona... hasta que no se convierte en "mujer de" y "madre de" y, entonces, todo cobra sentido.
Ha sido una buena lectura.
April 17, 2020
Beigbeders mani pārsteidza! Romantika, biogrāfijas, karš – brīnišķīga, aizraujoša grāmata, pētniecisks darbs, kas nav tikai mīlasstāsts, bet pierāda, ka mīlestība būvē cilvēku. Skaista valoda un autora cieņa pret saviem varoņiem. Es to ļoti baudīju.
"Abpusēja mīlestība sniedz laimi, taču tā ir parasta, turpretī kurtuāzā mīlestība ir sāpīga, taču cēla. (..) Atdosim pienācīgi godu tikšanās reizēm, kas nekad nav notikušas un kas mājo mūsu fantāzijās, – tās ir tikpat svarīgas kā mūsu laimīgā laulības dzīve."
Plašāk blogā: https://gramatusmarza.wordpress.com/2...
"Abpusēja mīlestība sniedz laimi, taču tā ir parasta, turpretī kurtuāzā mīlestība ir sāpīga, taču cēla. (..) Atdosim pienācīgi godu tikšanās reizēm, kas nekad nav notikušas un kas mājo mūsu fantāzijās, – tās ir tikpat svarīgas kā mūsu laimīgā laulības dzīve."
Plašāk blogā: https://gramatusmarza.wordpress.com/2...
February 1, 2016
Like all of Beigbeder's books, this one stems directly from his own experience. As a teenager spending a holiday in Switzerland, he bumped into Oona Chaplin and Truman Capote in a bar. Decades later, as he was making a fool of himself acting as a DJ in a Swiss art gallery, he fell in love with a gorgeous younger woman. Hence his vested interest in couples with a huge age difference and what makes them work. Beigbeder starts by dragging us along on an aborted trip to interview the reclusive J.D. Salinger at his home in New England. Sensibly, Beigbeder turned tail before knocking on the hermit's door. He then re-invents the courtship of Oona O'Neill by Salinger, and the letters Salinger wrote to her during the war, when she had already given him up and married Chaplin. On the surface that marriage was happy and produced an amazing 8 children (but then again, Oona was of Irish ancestry…). After Chaplin's death, according to Beigbeder, Oona let herself go and hit the bottle. He quotes her as saying to herself "What the fuck did I do with my life?" Beigbeder writes about Chaplin and Salinger with a boyish enthusiasm which would be winning if it didn't feel a little bit forced - or ridiculous. He displays his need to be loved by beautiful young women and readers alike with an artlessness I'm too cynical to take at face value. Apart from that, he writes very fluently and I can't say I disliked the book. What's certainly heartfelt is his description of the peace he found sailing a little boat on a lake in the Pyrenees with his young lover. At least he is well aware of his great good fortune and celebrates it quite movingly.
December 21, 2023
No había leído nada de Beigbeder pero me ha impresionado con su capacidad de narrar y recrear de manera apasionante la vida de dos personajes singulares del siglo XX: la carismática Oona O'Neill y el misterioso escritor J.D. Salinger, conocido principalmente por su obra El guardián entre el centeno. Su personaje principal, Holden Caulfield, se ha convertido en un icono de la juventud rebelde contemporánea:
Antes de la guerra, Salinger ya alberga la idea del individuo abandonado en la gran ciudad, del eterno adolescente desamparado y perdido, egocéntrico y lúcido, pobre y libre, enamorado inoperante y frustrado empedernido que es el auténtico estereotipo de la condición humana occidental en el siglo XXI.
Seguimos a la pareja desde que se conocen en el Stork Club de Nueva York y Salinger se enamora perdidamente de esa adolescente de 15 años herida por el abandono de su padre, el gran dramaturgo Eugene O'Neill. Oona está rodeada de personajes conocidos, como Gloria Vandervilt o un joven Truman Capote, en una época de ansiedad vital que anticipa la guerra. Como un nuevo Gatsby - no en vano Fitzerald es su maestro y referente - Salinger va a luchar a Francia y cuando vuelve ya no es el mismo. Oona tampoco lo es, ya que se ha casado con Chaplin, con quien tendrá un feliz matrimonio y 8 hijos. Pero Salinger le escribe - o Beigbeder ser lo imagina - al tiempo que se recluye en un lugar remoto para curar sus heridas.
Es un amor extraordinario enmarcado en una época apasionante, muy bien narrada por Beigbeder, que nos regala reflexiones como:
Vivimos en la era salingeriana de la indeterminación orgullosa, del lujo sin un duro, del presente nostálgico, del conformismo de la revuelta endeudada. Tenemos una sed infinita de placer, de felicidad, de amor, de reconocimiento, de ternura. Una sed que nunca se verá calmada por el simple consumo ni consolada por la religión.
Antes de la guerra, Salinger ya alberga la idea del individuo abandonado en la gran ciudad, del eterno adolescente desamparado y perdido, egocéntrico y lúcido, pobre y libre, enamorado inoperante y frustrado empedernido que es el auténtico estereotipo de la condición humana occidental en el siglo XXI.
Seguimos a la pareja desde que se conocen en el Stork Club de Nueva York y Salinger se enamora perdidamente de esa adolescente de 15 años herida por el abandono de su padre, el gran dramaturgo Eugene O'Neill. Oona está rodeada de personajes conocidos, como Gloria Vandervilt o un joven Truman Capote, en una época de ansiedad vital que anticipa la guerra. Como un nuevo Gatsby - no en vano Fitzerald es su maestro y referente - Salinger va a luchar a Francia y cuando vuelve ya no es el mismo. Oona tampoco lo es, ya que se ha casado con Chaplin, con quien tendrá un feliz matrimonio y 8 hijos. Pero Salinger le escribe - o Beigbeder ser lo imagina - al tiempo que se recluye en un lugar remoto para curar sus heridas.
Es un amor extraordinario enmarcado en una época apasionante, muy bien narrada por Beigbeder, que nos regala reflexiones como:
Vivimos en la era salingeriana de la indeterminación orgullosa, del lujo sin un duro, del presente nostálgico, del conformismo de la revuelta endeudada. Tenemos una sed infinita de placer, de felicidad, de amor, de reconocimiento, de ternura. Una sed que nunca se verá calmada por el simple consumo ni consolada por la religión.
December 30, 2014
Quand la plume et l’imagination de Frédéric Beigbeder se chargent de faire, défaire et s’entrechoquer les destins de J.D. Salinger, Oona O’Neill et Charlie Chaplin. Le résultat est tout simplement magique. Les étoiles plein les yeux, on vit un petit bout de chemin avec ces gens qui nous émerveillent. Un voyage dans le temps un peu à la Woody Allen dans « midnight in Paris », où on se trouve transporté dans les années 40, pour y vivre la deuxième guerre mondiale telle que ce triangle amoureux l’a vécue. Une histoire dans l’Histoire, un présent projeté dans le passé, Beigbeder qui parle encore une fois de lui-même (et ça on aime ou on n’aime pas) et qui réussit à ajouter au rayon des histoires non vécues, celles qui n'ont existé (ou "inexisté") que pour un roman ou un poème, une des plus belles histoires d’amour. Je sors de cette prenante lecture avec une longue liste des travaux de (ou sur) ces héros que j’aurai le plaisir de lire, voir ou revoir d’un autre œil maintenant.
December 27, 2017
Quizá más que 4 esté entre 3,5 y 4 y lo mismo con el tiempo, se acerque más a la primera puntuación que a la segunda, quien sabe. Por ahora diré, que me lo he pasado bien con esta novelización de la vida de dos personas bastante interesantes.
La historia trae más que una relación, ya que ellos son más que una relación. Hay cine, guerra, literatura, sociedad, fracaso...
Una lectura que no se hace pesada y que tiene tramos interesantes.
La historia trae más que una relación, ya que ellos son más que una relación. Hay cine, guerra, literatura, sociedad, fracaso...
Una lectura que no se hace pesada y que tiene tramos interesantes.
June 28, 2016
Placer literario, eso es lo que es este libro, quizá le doy un puntaje tan alto por todos los sentimientos encontrados al leer a Capote, Oona, Salinger, Hemingway y hasta guiños de Fitzgeralt, sin embargo cada página vale la pena, a su vez es un libro bastante crudo y duro, pero eso ha impedido que mi lado Fangirl salga de rato en rato este libro es sin duda alguna impresionante y maravilloso.
March 6, 2019
What a fantastic portrait of some of the most intruiging Americans.
April 21, 2016
Толкова не харесвам Бегбеде, че веднъж дори съм печелила награда от ревю, в което изтъквам недостатъците му. Онова беше омерзението. По презумпция стоя ревностно зад всичко, което съм писала, така че в никакъв случай няма да кажа, че съм си променила генерално мнението за този нахакан французин.
Обаче това сега не е за омерзението. Една малко пораснала Габриела, запазила си желанието да разбира хората, да си обяснява световете им и да нарежда парчетата, пише сега.
Сега пиша за обичта.
Понеже обичам Селинджър и всяка история за него - макар и измислена - ми е интересна. Понеже и аз обичам да пиша неслучени истории в главата си, и аз си падам по ровичкането в миналото, и аз имам нужда да се потапям в нечия друга глава. Понеже разбирам защо Бегбеде е написал тази книга.
Уна О'Нийл е тъкмо персонажът, в който цял живот съм се бояла да не се превърна – привидно нахаканото, но просмукано с неувереност момиче, което яростно се опитва да избяга от опеката на отсъстващия си баща, но не успява, и затова се вкопчва... в хора, в привидна сигурност, в забавления, от които на сутринта остават само следите на махмурлука и съжалението.
Но ето че това it-girl се спасява от орисията си – по своему макар, но нали все някак; среща Чарли Чаплин, 34 години по-възрастен от нея, омъжва се за него, ражда му 8 деца, страда, когато той, неизбежно, умира преди нея.
Всъщност историята на Уна и Джеръм Дейвид може изобщо да не е състояла – не и в такива подробности, не и в такива украси, както си позволява да си я представи Бегбеде. Обаче това е само един сценарий. И ако допуснем възможността да не бъдем сноби, преднамерени, върли фенове, следящи за „грешките“ на Бегбеде, може и да ни хареса след финалните надписи.
Която и да е тази любовна история, описана в книгата; чиято и да е, аз я изживях, харесах я, съпоставях се, подчертавах се в разни изречения-бижута. Дали изобщо е била не е толкова важно. Тъкмо напротив – неслучено да е.
Love is a touch and yet not a touch.*
Понякога така пó бива.
*из The Heart of a Broken Story, един от ранните разкази на Селинджър.
Обаче това сега не е за омерзението. Една малко пораснала Габриела, запазила си желанието да разбира хората, да си обяснява световете им и да нарежда парчетата, пише сега.
Сега пиша за обичта.
Понеже обичам Селинджър и всяка история за него - макар и измислена - ми е интересна. Понеже и аз обичам да пиша неслучени истории в главата си, и аз си падам по ровичкането в миналото, и аз имам нужда да се потапям в нечия друга глава. Понеже разбирам защо Бегбеде е написал тази книга.
Уна О'Нийл е тъкмо персонажът, в който цял живот съм се бояла да не се превърна – привидно нахаканото, но просмукано с неувереност момиче, което яростно се опитва да избяга от опеката на отсъстващия си баща, но не успява, и затова се вкопчва... в хора, в привидна сигурност, в забавления, от които на сутринта остават само следите на махмурлука и съжалението.
Но ето че това it-girl се спасява от орисията си – по своему макар, но нали все някак; среща Чарли Чаплин, 34 години по-възрастен от нея, омъжва се за него, ражда му 8 деца, страда, когато той, неизбежно, умира преди нея.
Всъщност историята на Уна и Джеръм Дейвид може изобщо да не е състояла – не и в такива подробности, не и в такива украси, както си позволява да си я представи Бегбеде. Обаче това е само един сценарий. И ако допуснем възможността да не бъдем сноби, преднамерени, върли фенове, следящи за „грешките“ на Бегбеде, може и да ни хареса след финалните надписи.
Която и да е тази любовна история, описана в книгата; чиято и да е, аз я изживях, харесах я, съпоставях се, подчертавах се в разни изречения-бижута. Дали изобщо е била не е толкова важно. Тъкмо напротив – неслучено да е.
Love is a touch and yet not a touch.*
Понякога така пó бива.
*из The Heart of a Broken Story, един от ранните разкази на Селинджър.
February 5, 2016
Може да е нахално и надуто, но съм убедена: Бегбеде се възхищава на писателя Дж. Д. Селинджър, но нищо не е схванал от личността и разбиранията му.
Един път мизантроп, втори път мизантроп, трети път мизантроп (го нарича), но… има и плоско сравнение с Хитлер…. :)))))))))))
Не реагирам неаргументирано като засегната поклонничка, а считам, че тази книга е излишна именно заради разреза с всичко, което Селинджър отстоява в книгите и живота си. По-добре да спра тук обаче, за да не обиждам повече Фреди с останалите си мисли за „романа” му. Не виждам други ниски оценки за „Уна и Селинджър”, но аз поддържам моята с всичките си литературни и исторически познания и нравствени убеждения.
June 25, 2022
Pravi slatki mignon. Odavno Begbeider nije napisao ovako dobar roman. Nakon lutanja u filozofskim razgovorima sa kardinalima, već vidjene romane, Oona i Salinger je odličan. Tri ključna lika, Oona O'Neill, Salinger i Charlie Chaplin, dokumentaristički pristup sa dosta izmišljenim pismima i dogadjajima, roman je pitak, interesantan, sa klasičnim Begbeiderovskim rečnikom marketingaša i dandy-ja koji "zna sve". Preporuka.
November 17, 2024
First of all, stop breaking the fourth wall; you are not fleabag or Deadpool.
Beigbeder's tragedy is that he mixes today with yesterday, and he does that horribly.
He is the kind of man I'll never feel safe around.
There was nothing to romanticize in this story, and I have a feeling he only wrote it for the yassification of his disgusting pedofilic desires.
Beigbeder's tragedy is that he mixes today with yesterday, and he does that horribly.
He is the kind of man I'll never feel safe around.
There was nothing to romanticize in this story, and I have a feeling he only wrote it for the yassification of his disgusting pedofilic desires.
November 11, 2017
You can live without this book. It is better to read Catcher in the Rye again
August 26, 2020
Terrible historia de [No] amor la del autor del Guardián entre el centeno. Que personajes tiene este libro, comenzando por los mismos Salinger y Oona, pero agregarle a Truman Capote, Chaplin, Fitzgerald, Hemingway etc es un agasajo. Si París era una fiesta este libro es «hangover» total.
April 16, 2015
Im Salinger-Jahr 2015 erschien kürzlich – von mir sehnsüchtig erwartet - der Roman „Oona und Salinger“. Was erhoffe ich mir? Neue Einsichten durch einen brillant und geistreich geschriebenen biografischen Roman natürlich.
Doch hören wir zum Werk den Autor selbst:
Dies ist keine Fiktion, sagt er augenzwinkernd im Vorwort und wie sehr er sich wünscht, dass diese Geschichte genauso passiert sei. Da kann ich mitgehen, das will ich auch.
1940 trifft J.D. Salinger die 16jährige Oona o’Neill, Tochter des Literaturnobelpreisträgers Eugene O’Neill, zum ersten Mal. „Er war snobistisch wie ein Bidet im Waldorf Astoria…“ lesen wir und erste Bedenken keimen auf.
Oona lebt zu dieser Zeit mit ihrer Mutter in Point Pleasant Beach, NJ.
Nun muss ich erklären, dass ich diesen Ort sehr gut kenne, ich habe dort ein paar Jahre gelebt. „An den Stränden New Jerseys sind die Nächte im Sommer kurz; die Sonne geht unter, ein paar Gläser später geht sie wieder auf“, berichtet Beigbeder. Ich habe solche Art weiße Nächte dort nie erlebt, gegen 21:00 war es im Hochsommer komplett dunkel, Sonnenaufgang dann gegen 6:00. Ich bin kleinlich? Na gut – überspringen wir das und lesen weiter ….
Nun trifft man sich häufig in New York, da kommt es zu ersten Unstimmigkeiten. „Du bist launenhaft“ lässt Beigbeder die schöne Oona sprechen und „in 60 Jahren wird man sagen, du hast eine bipolare Störung“. Bei so viel literarischem Geschick schwindet nun doch mein Glaube an das Buch, an den Autor. Der traut seinen Lesern gar nicht zu und übersetzt allgemein bekannte Sentenzen wie „Good girls go to heaven, bad girls go everywhere“ und etliche mehr. Das ist nicht nur nervig, ja störend, ist er doch überhaupt allgegenwärtig, erklärt viel zu viel, mischt sich überall ein, selbstgefällig und geblendet von der eigenen Idee: ein Buch über das Paar O‘Neill/Salinger – wie toll ist das denn?!
Doch was sagt Oona nun „ Stell dir mal vor, jeder hätte ein tragbares Telefon in der Tasche!“ Und Salinger: “Man wird immer ein Kabel brauchen, um Leute miteinander zu verbinden.“ Dazu bemerkt Beigbeder: „ Der nachgeborene Romanautor ist in der Lage, seinem illustren Helden in diesem Punkt zu widersprechen“. Und er tritt nicht nur mit seinen Protagonisten in einen Austausch, auch die Leserschaft wird zur Interaktion aufgerufen, wir sollen uns ein You Tube Video anschauen – Oonas erster Vorsprechtermin beim Film. Das ist toll, das gefällt, da mach ich mit! Süß ist sie wirklich --- und irgendwie deplatziert, eine Schauspielerin sehe ich jedenfalls nicht, doch Beigbeder jubelt durch mehrere Absätze über das große Talent. Bei You Tube finde ich jedoch auch einige schöne home videos, Oona und Charlie, denn so geht es weiter: Sie trifft Chaplin, verliebt sich in ihn, heiratet und bekommt mit ihm acht Kinder. Nichts im gesamten Buch ist so wunderschön, so wahr, wie DIESE Liebesgeschichte - das Leben hat sie geschrieben.
Salinger geht als Soldat nach Europa und die Romanze ist damit zu Ende.
Er schickt noch Briefe an Oona, nicht schlecht geschrieben von Beigbeder und auch die Unterhaltung mit Hemingway in Paris kann als gelungen bezeichnet werden. Die Kriegseindrücke, die er Salinger schildern lässt sind eindrucksvoll, nur mit dem Buch, mit der eigentlichen Story hat das alles nichts mehr zu tun.
Zum Schluss sinniert der Autor noch ein bißchen über die „schrecklichen Kindern der Neuzeit“ (Sloterdijk), mit ihren Cyberspielen und Marvel-Filmen, denen er – einfach und kurz gegriffen - Kriegssehnsucht unterstellt: „Sie suchen eine neue Utopie, neue Gräben, sie wünschen sich einen neuen Feind zum Massakrieren …. es verwundert nicht, dass einige zu Terroristen werden“.
Und dann gibt es noch die letzte Begegnung mit Oona - Kitsch as Kitsch can, aber da habe ich bereits auch das allerletzte Fünkchen Interesse verloren.
Es stimmt, dies ist keine Fiktion – es ist einfach nur ein schlechtes Buch.
Doch hören wir zum Werk den Autor selbst:
Dies ist keine Fiktion, sagt er augenzwinkernd im Vorwort und wie sehr er sich wünscht, dass diese Geschichte genauso passiert sei. Da kann ich mitgehen, das will ich auch.
1940 trifft J.D. Salinger die 16jährige Oona o’Neill, Tochter des Literaturnobelpreisträgers Eugene O’Neill, zum ersten Mal. „Er war snobistisch wie ein Bidet im Waldorf Astoria…“ lesen wir und erste Bedenken keimen auf.
Oona lebt zu dieser Zeit mit ihrer Mutter in Point Pleasant Beach, NJ.
Nun muss ich erklären, dass ich diesen Ort sehr gut kenne, ich habe dort ein paar Jahre gelebt. „An den Stränden New Jerseys sind die Nächte im Sommer kurz; die Sonne geht unter, ein paar Gläser später geht sie wieder auf“, berichtet Beigbeder. Ich habe solche Art weiße Nächte dort nie erlebt, gegen 21:00 war es im Hochsommer komplett dunkel, Sonnenaufgang dann gegen 6:00. Ich bin kleinlich? Na gut – überspringen wir das und lesen weiter ….
Nun trifft man sich häufig in New York, da kommt es zu ersten Unstimmigkeiten. „Du bist launenhaft“ lässt Beigbeder die schöne Oona sprechen und „in 60 Jahren wird man sagen, du hast eine bipolare Störung“. Bei so viel literarischem Geschick schwindet nun doch mein Glaube an das Buch, an den Autor. Der traut seinen Lesern gar nicht zu und übersetzt allgemein bekannte Sentenzen wie „Good girls go to heaven, bad girls go everywhere“ und etliche mehr. Das ist nicht nur nervig, ja störend, ist er doch überhaupt allgegenwärtig, erklärt viel zu viel, mischt sich überall ein, selbstgefällig und geblendet von der eigenen Idee: ein Buch über das Paar O‘Neill/Salinger – wie toll ist das denn?!
Doch was sagt Oona nun „ Stell dir mal vor, jeder hätte ein tragbares Telefon in der Tasche!“ Und Salinger: “Man wird immer ein Kabel brauchen, um Leute miteinander zu verbinden.“ Dazu bemerkt Beigbeder: „ Der nachgeborene Romanautor ist in der Lage, seinem illustren Helden in diesem Punkt zu widersprechen“. Und er tritt nicht nur mit seinen Protagonisten in einen Austausch, auch die Leserschaft wird zur Interaktion aufgerufen, wir sollen uns ein You Tube Video anschauen – Oonas erster Vorsprechtermin beim Film. Das ist toll, das gefällt, da mach ich mit! Süß ist sie wirklich --- und irgendwie deplatziert, eine Schauspielerin sehe ich jedenfalls nicht, doch Beigbeder jubelt durch mehrere Absätze über das große Talent. Bei You Tube finde ich jedoch auch einige schöne home videos, Oona und Charlie, denn so geht es weiter: Sie trifft Chaplin, verliebt sich in ihn, heiratet und bekommt mit ihm acht Kinder. Nichts im gesamten Buch ist so wunderschön, so wahr, wie DIESE Liebesgeschichte - das Leben hat sie geschrieben.
Salinger geht als Soldat nach Europa und die Romanze ist damit zu Ende.
Er schickt noch Briefe an Oona, nicht schlecht geschrieben von Beigbeder und auch die Unterhaltung mit Hemingway in Paris kann als gelungen bezeichnet werden. Die Kriegseindrücke, die er Salinger schildern lässt sind eindrucksvoll, nur mit dem Buch, mit der eigentlichen Story hat das alles nichts mehr zu tun.
Zum Schluss sinniert der Autor noch ein bißchen über die „schrecklichen Kindern der Neuzeit“ (Sloterdijk), mit ihren Cyberspielen und Marvel-Filmen, denen er – einfach und kurz gegriffen - Kriegssehnsucht unterstellt: „Sie suchen eine neue Utopie, neue Gräben, sie wünschen sich einen neuen Feind zum Massakrieren …. es verwundert nicht, dass einige zu Terroristen werden“.
Und dann gibt es noch die letzte Begegnung mit Oona - Kitsch as Kitsch can, aber da habe ich bereits auch das allerletzte Fünkchen Interesse verloren.
Es stimmt, dies ist keine Fiktion – es ist einfach nur ein schlechtes Buch.
July 16, 2017
I read this book in the blink of an eye and didn't think I would enjoy it as much as I did.
To be honest, I think the real title or at least, subtitle of the book should be (Oona & Salinger & Charlie). It would be more fitting.
Back on track, this book has made me wonder about persons and events and ages past. It made them come alive before me and it made me enjoy meeting all of them with all their flaws. Even more so, it made me enjoy my own humane part and flaws.
After reading this book, I know one thing for sure: the stories inside of us will clamour and rebel until we find a way to get them out. And it's truly a reassuring thought.
To be honest, I think the real title or at least, subtitle of the book should be (Oona & Salinger & Charlie). It would be more fitting.
Back on track, this book has made me wonder about persons and events and ages past. It made them come alive before me and it made me enjoy meeting all of them with all their flaws. Even more so, it made me enjoy my own humane part and flaws.
After reading this book, I know one thing for sure: the stories inside of us will clamour and rebel until we find a way to get them out. And it's truly a reassuring thought.
August 4, 2024
Muy buen libro, pero la verdad que no era difícil teniendo en cuenta los personajes de los se habla, a cada cual más icónico. Me da mucha pena pensar lo que podría haber llegado a ser Oona si se hubiera criado en otras circunstancias, porque desde luego que era una mujer especial. En cuanto a la forma de escribir me parece que está contado de forma muy original a pesar de la crudeza de algunos tramos del libro como los relacionados con la guerra.
Por otro lado, creo que discrepo un poco con el autor y su forma de entender el amor y las relaciones pero bueno, eso ya es algo personal.
Por otro lado, creo que discrepo un poco con el autor y su forma de entender el amor y las relaciones pero bueno, eso ya es algo personal.
October 18, 2014
A typical Beigbeder - a mix of facts and fiction - and I loved it a lot. I could have done without the intro - the author explaining, why he loves young women (or young people in general) and that he refuses to grow old, which sounds coquettish (or is it irony?). But the rest of the novel is just great. I was particularly impressed by the political and historical chapters.
December 28, 2014
Прекрасен завършек на годината с един много различен и влюбен Бегбеде. Докато четох книгата, аз преживях същата носталгия по нещо, за което нямам спомени. Препоръчвам горещо - по възможност, след препрочитане на Селинджър!
June 20, 2017
Una gratisima sorpresa ha resultado esta extraña mezcla de novela biografica, lectura romantica, coleccion epistolar y cronica de guerra.
Eso si, el epilogo me ha resultado insufrible y del todo prescindible
Eso si, el epilogo me ha resultado insufrible y del todo prescindible
May 2, 2015
Обкладинки книжок привертають увагу по-різному. Ця привертає увагу трьома іменами: популяний сучасний Бегбеде, таємничий (для тих хто читав його опівдання або роман) Селінджер і маловідома жінка на ім'я Уна, яка, якщо її загуглити, в першу чергу асоціюється з Чарлі Чапліном, як жінка що вийшла за нього заміж і народила йому 8 (!) дітей. Це в його то віці... А ще ця обкладинка привертає увагу обиччям цієї ж жінки. Хто вона така, що пафосний Б. вирішив про неї написати?
Бегбере відомий майже всім людям, які хоч зрідка читають книжки. Навіть тусовщикам, які взагалі рідко шось читають. І то завдяки своїм "99 франкам", де він в найяскравіших барвах описує вершину, яку можна досягнути з таким стилем життя. Вобшем: секс, наркотики, жизнь-тлєн. В нього є ще інші деканестькі книжки на тему кохання, але вистарчить його критукувати. Бегбеде нарешті подорослішав. Для цього йому довелось трохи постаріти, подобрішати і полюбити когось. І ше написати найкращу свою книжку. І найкращу книжку, яку я читала цього року. І не втратити при цьому інтелектуальне почуття гумору. Книжка справді чудова.
До половини книжки я все ж не зрозуміла правда все це, чи авторська вигадка. І дякую автору, що відповів тільки в кінці.
Ніколи не цікавилась біографією Селінджера, навіть на знала, що "Ловець в житі" єдиний його роман. Шкода, але добре, що є ще багато непрочитаних мною оповідань. Історії, написані євреєм-американцем, який пройшов війну від Нормандії до Дахау, історії про війну і непровійну, як "Для Есме - з любов'ю і мерзотою", за останні два роки розуміються набагато краще. Коли Б. в одному реченні пише, як С. їв землю на європейському континенті в останні два роки війни, а Уна і Чаплін в той час спокійно снідали за 9000 км в Лос-Анджелесі, добре розумієш, як це бути Уною або Чапліном...
Але книжка не лише про війну. Вона про чоловіків і жінок, про любов. Бо, здається мені, любов у чоловіків і у жінок різна. Тепер ще більше здається. Про любов підлітків, про любов в різницею у віці, про любов без взаємності, про любов крізь час, про любов і старість. Навіть автор помітив, що вона невідворотна, і для того, щоб від неї хоч якось врятуватися, треба когось по-справжньому любити.
Так мудрий старий підліток Селіджер допоміг малому Бегбеде написати найкращу його книгу.
Бегбере відомий майже всім людям, які хоч зрідка читають книжки. Навіть тусовщикам, які взагалі рідко шось читають. І то завдяки своїм "99 франкам", де він в найяскравіших барвах описує вершину, яку можна досягнути з таким стилем життя. Вобшем: секс, наркотики, жизнь-тлєн. В нього є ще інші деканестькі книжки на тему кохання, але вистарчить його критукувати. Бегбеде нарешті подорослішав. Для цього йому довелось трохи постаріти, подобрішати і полюбити когось. І ше написати найкращу свою книжку. І найкращу книжку, яку я читала цього року. І не втратити при цьому інтелектуальне почуття гумору. Книжка справді чудова.
До половини книжки я все ж не зрозуміла правда все це, чи авторська вигадка. І дякую автору, що відповів тільки в кінці.
Ніколи не цікавилась біографією Селінджера, навіть на знала, що "Ловець в житі" єдиний його роман. Шкода, але добре, що є ще багато непрочитаних мною оповідань. Історії, написані євреєм-американцем, який пройшов війну від Нормандії до Дахау, історії про війну і непровійну, як "Для Есме - з любов'ю і мерзотою", за останні два роки розуміються набагато краще. Коли Б. в одному реченні пише, як С. їв землю на європейському континенті в останні два роки війни, а Уна і Чаплін в той час спокійно снідали за 9000 км в Лос-Анджелесі, добре розумієш, як це бути Уною або Чапліном...
Але книжка не лише про війну. Вона про чоловіків і жінок, про любов. Бо, здається мені, любов у чоловіків і у жінок різна. Тепер ще більше здається. Про любов підлітків, про любов в різницею у віці, про любов без взаємності, про любов крізь час, про любов і старість. Навіть автор помітив, що вона невідворотна, і для того, щоб від неї хоч якось врятуватися, треба когось по-справжньому любити.
Так мудрий старий підліток Селіджер допоміг малому Бегбеде написати найкращу його книгу.
August 16, 2023
Una maravilla de libro y no solo por el salseo (que también). Me ha parecido muy curioso cómo el narrador pasa de contar los hechos en tercera persona a dar su opinión, con algún punto de humor que agiliza la lectura aún más. ¿Y quiénes fueron Oona y Salinger? El autor habla de la relación / flirteo que mantuvieron Oona O'Neill ( hija del dramaturgo Eugene O'Neill) y J.D. Salinger (el autor de "El guardián entre el centeno"). Y creedme que más rabia me da a mí tener que utilizar un "hija de" o "mujer de" para describir a Oona, pero realmente no consiguió mucho por sí misma. Nunca tuvo una relación cercana con su padre, se refugió en fiestas y alcohol durante su adolescencia para sobrellevar el enfriamiento de su relación con su padre y poco más. Ah sí, a los 17 conoció a Charles Chaplin, de quién se enamoró perdidamente. Y eso es lo peor que he llevado de este libro, descubrir que a Chaplin le iban las jovencitas. Por lo demás, Oona es una chica carismática y segura de sí misma, que no sabe lo que quiere hacer con su vida. Conoce a Salinger, quien se enamora de ella, hasta tal punto de escribirle múltiples cartas mientras estaba en Francia durante la segunda guerra mundial, pero Oona nunca estuvo realmente interesada en él.
This entire review has been hidden because of spoilers.
December 4, 2019
Szórakoztató, jó stílusú könyv. Ha fiktív is (pontosabban "faktív"), remek korrajz, és valamennyire mindenképp betekintést enged három érdekes ember életébe, de élénken festi elénk a háború borzalmát is. Tetszettek a szerző filozofálgatásai, általános érvényű megjegyzései, például "Jerry ilyennek látja a szerelmet huszonegy évesen, amikor éjszakánként Oonáról álmodik: a szerelmet megszépíti az akadály, a feltétlen szerelem mindig viszonzatlan. Pedig létezik szerelem első látásra, mindennap megtörténik minden egyes buszmegállóban, olyan emberek között, akik nem merik megszólítani egymást. Azok szeretik egymást a legjobban, akik sohasem fogják szeretni egymást."
Minden szempontból igényes a magyar kiadás, de azért kíváncsi vagyok, akkor is "Rozsban a fogó"-ztak volna-e, ha nem az Európánál jelenik meg a könyv, Barna Imre szerkesztésében.
Minden szempontból igényes a magyar kiadás, de azért kíváncsi vagyok, akkor is "Rozsban a fogó"-ztak volna-e, ha nem az Európánál jelenik meg a könyv, Barna Imre szerkesztésében.
May 3, 2018
Така вели Бегбеде, расказите се убава форма на раскажување, ама како и во боксот, на сите ги интересира само што се случува во тешката категорија
Displaying 1 - 30 of 298 reviews