What do you think?
Rate this book
Чого не гоїть огонь
Роман «Чого не гоїть огонь» — про діяльність одного із загонів Української Повстанської Армії, який до останку боровся за незалежність України, боровся і з німецькими окупантами, і з російсько-більшовицьким тоталітаризмом.
312 pages, Paperback
First published January 1, 1959
1 person is currently reading
23 people want to read
About the author
Улас Самчук
32 books16 followersУлас Самчук - український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП «Слово».
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".
У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).
У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини 1910-х — початку 1920-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:
«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами»
Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).
У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».
У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".
У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).
У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини 1910-х — початку 1920-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:
«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами»
Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).
У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».
У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
June 18, 2019
Війна, революції, вигнання, ув'язнення, концентраційні табори... Це не сюжет роману Багряного, це життя Уласа Самчука. Він відомий нам за програмовим текстом "Марія" зі школи, але мало хто читав у нього інші твори. Уявіть, людина була свідком повстання Польщі, Карпатської України, Другого Рейху, Третього рейху... Він пропустив через свою свідомість діяльність королів, імператорів, диктаторів. Тож які в нього можуть бути книги? "Чого не гоїть огонь" - це книга про формування діяльності УПА на території України. В цьому романі глибоко промальована тема формування національної свідомості. Головний герой Яків Балаба звичайний мешканець совка, нічим не примітний, ні з чим не пов'язаний, до ідеологій байдужий. Його спокушають то комуністи, то нацисти, то націоналісти. Поступово його байдужість змінються цікавістю і переростає в справжнісінький запал настільки, що він формує свій підпільний рух, об'єднуючи навколо себе людей. Через нього Самчук міркує про причини постійного українського невизначення: стосунки з сусідськими країнами, внутрішня несформованість.
Це роман тієї епохи. Місцями він йшов мені дещо складнувато: я все губилась в розвитку подій, поверталась до попередніх сторінок, перечитувала деякі діалоги. Для мене ця книга у плані сприйняття форми виявилась найскладнішою у Самчука. Передмова була місцями навіть цікавіша, ніж описи деяких подій. Ця книга - хороший зразок українського роману про саме УКРАЇНСЬКУ війну, а не "за родіну", для тих, хто хоче трішки більше дізнатися, хто такі "бандерівці" та чим вони думали, яка була їхня мета, хто хоче дізнатися більше про життя України за часів окупації.
Це роман тієї епохи. Місцями він йшов мені дещо складнувато: я все губилась в розвитку подій, поверталась до попередніх сторінок, перечитувала деякі діалоги. Для мене ця книга у плані сприйняття форми виявилась найскладнішою у Самчука. Передмова була місцями навіть цікавіша, ніж описи деяких подій. Ця книга - хороший зразок українського роману про саме УКРАЇНСЬКУ війну, а не "за родіну", для тих, хто хоче трішки більше дізнатися, хто такі "бандерівці" та чим вони думали, яка була їхня мета, хто хоче дізнатися більше про життя України за часів окупації.
Displaying 1 of 1 review