Мовою Бога

by Олена Стяжкіна

«Мовою Бога» − повість, дія якої відбувається потойбіч лінії фронту. Авторка розповідає як люди, які ще вчора могли довіряти одне одному, мати приязні стосунки чи будувати спільне майбутнє, − враз змінюються і стають ворогами в єдиному, але вже такому різному для них місті. Людське в людині зазнає випробувань. Герої Олени Стяжкіної опиняються в обставинах, де змушені робити вибір, ціна якому − життя.

Genres: Fiction

128 pages, Paperback

First published January 1, 2016

About the author

Українська письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, професорка історії. Старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України, професорка кафедри історії слов'ян Донецького національного університету імені Василя Стуса. Засновниця громадського руху "Деокупація. Повернення. Освіта».

Reviews

[Inna Zolotar · Rating 5 out of 5]

Пару місяців тому назад серед усіх перед-військово-парадних дискусій, новин на День Незалежності і святкувань, мені запям`ятались три події: атмосфера мого рідного міста, наша армія на Хрещатику, ...і вітання з регіону, яке і до війни у більшості регіонів не асоціювалось з патріотизмом, а під час окупації тим паче - я про вітання у вигляді графіті в Донецьку і гімн України, який несподіванно пролунав 24 серпня теж там, на Донеччині... І в такі моменти починаєш розуміти, що є там люди, яким небайдуже, і які, попри небезпеку, підуть до кінця...
Повість Олени Стяжкіної відбувається в сьогоднішньому Донецьку, по інший бік фронту. Цей твір про місто, яке їй болить, і яке вона "тримає за руку", про людей, тих, що залишились, і тих, що його покинули, про стосунки, в яких кат і жертва, слабший і сильніший часто міняються місцями, про вибір - вбивати-не вбивати, ворог- друг, допомогти-не допомогти, про те, чи може інша людина бути суддєю іншим і собі...
Текст, на перший погляд, простий і короткий, але мені читався довго, бо густий і багатий на смисли і питання, а ще жорсткий, і навіть жорстокий...
Величезна подяка перекладачці, Катерині Сінченко, бо такі твори потребують інтуіції і перебування в одній тональності з автором.
Рекомендую цю повість тим, кому теж болить, хто немає простих відповідей на складні питання, хто любить людей, а не тільки їх вчинки, і для кого питання вибору є актуальними.
Не рекомендую цей твір тим, хто вважає, що "вони самі винні", "мають, що хотіли" і "всі нормальні звідтам виїхали", це не ваша книга. Також не рекомендую тим, кому важко читати про війну.
А закінчити хочу дуже лаконічною фразою п.Олени, якою вона підписала книгу: "Ми переможемо. До зустрічі в українському Донецьку" !
Приємного читання і нових смислів!