What do you think?
Rate this book
Смерть кавалера
В оповіданні "Син приїхав", автор дав психологічний зріз болючої для нас проблеми - моральної й національної деградації певної частини українства, що потрапило під прес тотального зросійщення, особливо в радянський період, і не змогло йому протистояти. Герой оповідання "Син приїхав" Павло Дзякун спрямовує свої зусилля на задоволення матеріальних потреб, споживацькі інтереси для нього понад усе. Письменник не глузує з нього, хоч і не приховує своєї відрази. Його герой свого становища не усвідомлює, як і ті, хто його оточує.
В оповіданні "Смерть кавалера" Григір Тютюнник звернувся до повоєнного минулого, яке щоразу оживало у душі письменника. Звичайно, бути лицарем зі щитом куди легше, ніж без нього. Але щит у лицаря - це, передовсім, його честь. У звичайній, буденній історії замполіт Валерій Максимович - герой оповідання - не зумів відстояти власну громадянську позицію, тим самим втративши свою честь і повагу у людей. Герой війни, що не раз стрічався віч-на-віч зі смертю, відступив перед звичайним бюрократом і демагогом. Тут і постає проблема громадянської мужності. І хоч у кожного покоління вона своя, проте в усі часи це - боротьба за правду.
У новелі "Три зозулі з поклоном" легко впізнаються сам автор і його безталанний батько, що відбував покарання у сибірських таборах. Присвячена новела "любові Всевишній". Молода дівчина Марфа безнадійно кохає свого односельця. Коли Михайло став жертвою сталінських репресій, Марфа потайки просила листоношу, щоб він дав їй потримати лист, адресований родині Михайла. Знедолені були всі четверо - оповідач із матір'ю, його батько, Марфа. Знедолений весь народ. Твір довго не друкувався, бо у застійні часи не допускали і натяку на жахливі роки сталінщини.
У повісті "Вогник далеко в степу" письменник звертається до тих сил, що допомогли народові витримати найтяжчі випробування, - взаємодопомоги, дружби, милосердя.
В оповіданні "Смерть кавалера" Григір Тютюнник звернувся до повоєнного минулого, яке щоразу оживало у душі письменника. Звичайно, бути лицарем зі щитом куди легше, ніж без нього. Але щит у лицаря - це, передовсім, його честь. У звичайній, буденній історії замполіт Валерій Максимович - герой оповідання - не зумів відстояти власну громадянську позицію, тим самим втративши свою честь і повагу у людей. Герой війни, що не раз стрічався віч-на-віч зі смертю, відступив перед звичайним бюрократом і демагогом. Тут і постає проблема громадянської мужності. І хоч у кожного покоління вона своя, проте в усі часи це - боротьба за правду.
У новелі "Три зозулі з поклоном" легко впізнаються сам автор і його безталанний батько, що відбував покарання у сибірських таборах. Присвячена новела "любові Всевишній". Молода дівчина Марфа безнадійно кохає свого односельця. Коли Михайло став жертвою сталінських репресій, Марфа потайки просила листоношу, щоб він дав їй потримати лист, адресований родині Михайла. Знедолені були всі четверо - оповідач із матір'ю, його батько, Марфа. Знедолений весь народ. Твір довго не друкувався, бо у застійні часи не допускали і натяку на жахливі роки сталінщини.
У повісті "Вогник далеко в степу" письменник звертається до тих сил, що допомогли народові витримати найтяжчі випробування, - взаємодопомоги, дружби, милосердя.
- GenresHistory
Unknown Binding
10 people want to read
About the author
Григір Тютюнник
32 books24 followersУкраїнський письменник-прозаїк.
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї.
1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований).
Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас.
Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину.
У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі.
Захворівши, повернувся до рідної Іллівки.
За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії.
Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході.
Тоді ж почав писати літературні твори.
Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.
Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.
1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством.
За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї.
1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований).
Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас.
Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину.
У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі.
Захворівши, повернувся до рідної Іллівки.
За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії.
Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході.
Тоді ж почав писати літературні твори.
Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.
Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.
1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством.
За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
July 3, 2021
На якому ж контрасті твори Григора Тютюнника на тлі значної частини його однолітків. Без отієї ідеологішної каламуті. Скільки там безстрашної чесноти, через котру йому довелося натерпітися. Проте сам він стверджував, що: «Я написав лишень півправду — тож мене викидають з літератури. А коли б я написав усю правду, то що: мене треба знищити?" Тому в текстах його можна надибати і на згадки про голод, і про "ворогів народу", і на важкі реалії війни та повоєнного часу замість патосної ґлорифікації, і про віру, котра пережила в селах всі атеїстишні старання комунізму. Чіпляє в тих оповідях тонке відчуття світу і людського болю. Здається, що Тютюнник опанував майстерність описувати людину через її болі, бо сам зазнав їх стільки, що вистачило би на кілька життів. Так само вправно йому вдавались образи персонажів, а що література його доволі автобіографішна, то створені, либонь, на основі реальних людей. Є в них щось дуже справжнє, живе, архетипне, а тому зрозуміле й близьке. Є в його літературі багато про село, про терени, в котрих жив, про урбанізацію та Донбас, куди люди втікали з села заради заробітку. Гарно. Сумно. Щемко.
June 21, 2020
Несподіване відкриття: прекрасний письменник Григір Тютюнник!
Його оповідання сповнені уваги та любови - до людей, природи, життя... деколи надзвичайно щемливі, іноді ліричні (щоб не сказати - сентиментальні), з гумором... але завжди ВИСОКОЯКІСНІ - написані чудовою українською мовою, з вкрапленнями, сказати б, середньонадніпрянських, слобожанських та степових говорів.
Для заохочення і атмосфери подаю вам ось такий зачин, з Його першої опублікованої новели "В сутінки" (1961), яку, до речі, пан Григір спочатку був написав російською - послухайте та придивіться 😉 - "Поночіє в нашій хаті рано, особливо взимку. Це тому, що ліс під боком. Ще ото у верховітті жевріє ожеледець, а поміж стовбурами і в заліплених снігом кущах уже снуються тіні, лізуть у причілкові вікна і стають по кутках - німі і холодні. Хата враз меншає, нижчає стеля.
Моторошно гуде ліс, видзвонює крижаними кайданами, цокотять обмерзлими кігтями кури у сінях і, висвистуючи крильми, злітають на сідало.
Упоравшись надворі, мати пхають у двері в'язку соломи і кидають біля грубки. Солома їжиться від паморозі і аж рипить. Долівку встилає холодна хвиля.
- Береться морозець, - хваляться мати і, зсутулившись, довго хукають у долоні, умочають пальці в цеберку з водою, щоб зашпори не зайшли." і далі по тексту.
_____
Ожеледець - Лід, що намерз на гіллі.
Снувати(ся) - 1) Переплітаючи нитки, волокна і т. ін., з'єднуючи їх, виготовляти щось. 2)Ходити без певної мети, без визначеного напрямку; никати.
Причілок - Бокова стіна будинку; бокова частина даху.
Сіни - Нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, яка з'єднує жиле приміщення з ґанком, рундуком або ділить будинок, хату на дві половини.
Груба - Піч, що служить для опалювання приміщення.
Їжитися - 1) Підійматися вгору; стовбурчитися. 2) Підіймати сторч шерсть, пір'я й т. ін.; настовбурчуватися (про тварин, птахів).
Паморозь - Схожі на іній атмосферні опади, що утворюються в туманну морозну погоду на гілках дерев, дротах і т. ін.
Долівка - Уторована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога.
Цеберка - Дерев'яна посудина конічної форми, з дужкою для носіння й зберігання води та іншої рідини; відро.
Зашпори зайшли — З'явилося відчуття гострого болю від морозу, холоду (найчастіше в пальцях рук, ніг).
😁
Його оповідання сповнені уваги та любови - до людей, природи, життя... деколи надзвичайно щемливі, іноді ліричні (щоб не сказати - сентиментальні), з гумором... але завжди ВИСОКОЯКІСНІ - написані чудовою українською мовою, з вкрапленнями, сказати б, середньонадніпрянських, слобожанських та степових говорів.
Для заохочення і атмосфери подаю вам ось такий зачин, з Його першої опублікованої новели "В сутінки" (1961), яку, до речі, пан Григір спочатку був написав російською - послухайте та придивіться 😉 - "Поночіє в нашій хаті рано, особливо взимку. Це тому, що ліс під боком. Ще ото у верховітті жевріє ожеледець, а поміж стовбурами і в заліплених снігом кущах уже снуються тіні, лізуть у причілкові вікна і стають по кутках - німі і холодні. Хата враз меншає, нижчає стеля.
Моторошно гуде ліс, видзвонює крижаними кайданами, цокотять обмерзлими кігтями кури у сінях і, висвистуючи крильми, злітають на сідало.
Упоравшись надворі, мати пхають у двері в'язку соломи і кидають біля грубки. Солома їжиться від паморозі і аж рипить. Долівку встилає холодна хвиля.
- Береться морозець, - хваляться мати і, зсутулившись, довго хукають у долоні, умочають пальці в цеберку з водою, щоб зашпори не зайшли." і далі по тексту.
_____
Ожеледець - Лід, що намерз на гіллі.
Снувати(ся) - 1) Переплітаючи нитки, волокна і т. ін., з'єднуючи їх, виготовляти щось. 2)Ходити без певної мети, без визначеного напрямку; никати.
Причілок - Бокова стіна будинку; бокова частина даху.
Сіни - Нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, яка з'єднує жиле приміщення з ґанком, рундуком або ділить будинок, хату на дві половини.
Груба - Піч, що служить для опалювання приміщення.
Їжитися - 1) Підійматися вгору; стовбурчитися. 2) Підіймати сторч шерсть, пір'я й т. ін.; настовбурчуватися (про тварин, птахів).
Паморозь - Схожі на іній атмосферні опади, що утворюються в туманну морозну погоду на гілках дерев, дротах і т. ін.
Долівка - Уторована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога.
Цеберка - Дерев'яна посудина конічної форми, з дужкою для носіння й зберігання води та іншої рідини; відро.
Зашпори зайшли — З'явилося відчуття гострого болю від морозу, холоду (найчастіше в пальцях рук, ніг).
😁
August 15, 2022
My new favourite writer. Without any doubt.
He is sincere and brutal about the reality. He is so delicate and passionate about life. He is tragic and poetic. And I love his prose so much.
He is sincere and brutal about the reality. He is so delicate and passionate about life. He is tragic and poetic. And I love his prose so much.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews