так, ніби у шимборської був ґудрідс, і вона читала дуже різне (енциклопедія ґудзиків у літературі? 100 найстрашніших диктаторів? збірка коротких переказів текстів для підготовки до шкільного іспиту з літератури зі вбудованими шпаргалками? check, check, & check – але так само третій том ґіббона про римську імперію, наприклад), а потім писала на все це відгуки, не дуже щедро роздаючи зірочки.
замість ґудрідсу, щоправда, була "газета виборча", колонка в якій мала більш-менш постійний обсяг, однак то єдина велика різниця. якщо книжка – суцільне dnf, шимборська про це чесно й каже: змогла продертися тільки через першу третину, але, знаєте, цей текст мені нагадав, що. і починаються її історії, враження, жарти і шпильки – те, за що, власне, я й прочитала ці п'ятдесят із хвостиком рецензій, бо, серйозно, не йдеться ж тут про цікавість до книжок, про які вони написані.
Napisałam „książka”, a powinnam napisać „Księga”. Nawet położyłam ją na wadze kuchennej: waży półtora kilograma. Ludzie poważni, którzy słusznie sądzą, że ocena dzieła według jego ciężaru jest zupełnym kretynizmem, proszeni są o nieczytanie poprzedniego zdania.