Поклади золота

by Volodymyr Vynnychenko

Рукопис роману „Поклади золота" пролежав у архіві письменника шістдесят років. Написаний упродовж 1926-1927 рр., твір уперше побачив світ за кордоном 1988 року. Нині окремою книжкою він іде до читача і в Україні. В основу гостросюжетного роману покладено ідею символічних покладів золота в. українських надрах та шалена гонитва за ними після 1917 року двох сил — комуністичної радянської влади в особі чекістів і західноєвропейського світу в особі члена французького парламенту.

256 pages, Hardcover

First published January 1, 1927

About the author

Ukrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine.

As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.

Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.

Reviews

[Serhii · Rating 3.75 out of 5]

У відгуку до "Кирпатого Мефістофеля" я порівнював Винниченка зі сценаристом шоу "Говорить Україна", і "Поклади золота" ще більше мене переконали в цьому. Цей твір починається як авантюрний роман, який обіцяє інтриги, переслідування, шпигунство, а зливається в трохи банальну мелодраму.

Історія наступна - два чекісти втекли у Францію з совка, і з собою прихопили карту величезних покладів золота, які знаходяться десь в українській землі. Але при втечі чекісти розсварились, втратили між собою контакт, і вже в еміграції намагаються його відновити. Про їхню історію дізнаються ще декілька зацікавлених осіб, зокрема представники української діаспори. Вони намагаються з допомогою жінки спокусити одного чекіста та витягнути в нього фрагмент мапи.

У порівнянні зі згаданим "Мефістофелем" ця історія мені видалась більш динамічною та цікавою. Винниченко любить морально сірих чи навіть темних персонажів - авантюристів, проституток, банкірів, які пограбували свою державу. Але водночас він показує їхні переживання, закохує їх в когось, наділяє муками совісті. Цим ніби хоче їх виправдати, або просто показує, що усі ми люди, і маємо свої слабкості (і навіть погані люди мають свої чесноти).

Кінцівку "Покладів золота" автор трохи завалив. Тут є непоганий фінальний твіст, який перевертає сюжет трохи в іншу сторону, але твір залишає багато питань до мотивації героїв та їхніх вчинків. Хоча, згадуючи той факт, що Винниченко пробував повернутись вже в радянську Україну та співпрацювати з більшовиками, дивуватись нічому не доводиться.

[Lynx · Rating 3 out of 5]

Це непоганий роман зі звʼязним сюжетом, але я не в захваті.

Зав’язка однозначно цікава - два українські аферисти, корупціонер і повія вирішують спіймати чекіста в Парижі, щоб заволодіти золотом. Водночас під час читання виявляється, що це не пригодницька детективна історія, а соціальні коментарі про українську еміграцію.

Що мені сподобалось:
- вайб Парижу 20-х - враження ніби дивишся нуарний фільм, а не читаєш українську (класичну) літературу,
- брутальна реальність: тут герої нюхають кокаїн і кажуть “я тебе хочу” під час сексу, а не “світ моїх очей”,
- один з персонажів рятує собачку,
- є певна напруга - було цікаво, чим все закінчиться,
- головний поворот сюжету іронічний - чекіст, за яким вони ганялись всю книжку, виявляється не чекістом, а просто українським чуваком з сумнівними етично-моральними якостями.

Що мені не сподобалось (тут, на жаль, більше пунктів):
- сюжет дуже повільно розвивається - за майже 50% роману ми не дізнаємось нічого нового, відмінного від завʼязки,
- лінія закоханості корупціонера в секретарку ні до чого не веде і загалом видається мені зайвою,
- Винниченко перегинає з критикою УНР: його герої переконані, що чекіст, який вбивав людей заради ідеї світлого комуністичного майбутнього, кращий за «героїв» [певно, УНР, якщо взагалі не конкретно Петлюру], які “посилали на вбивства мільйони людей”,
- мені бракувало історії персонажів. Головна героїня Леся - українка з Полтави, вчилась в гімназії, вдова (але “не зовсім вдова”?), була “замужем”, був “чад кривавого патріотизму”, були розпутні бешкети з “героєм”-чоловіком (офіцером/чиновником УНР?), потягалась по чекістських тюрмах, живе з іншим чоловіком і заробляє проституцією і крадіжками - ідеально небанальний персонаж, про якого ми нічого конкретно не знаємо,
- сумнівні тези про те, що мотиви виправдовують дії,
- те, що Леся залишається з “чекістом” після того, як він виявляється відвертим негідником (кинув дружину помирати, здав євреїв більшовикам) викликає в мене відразу,
- фінал: українці братаються з справжніми чекістами і разом дружно їдуть в Україну будувати світле комуністичне майбутнє.

Забагато радянофільщини.

[Ganna · Rating 5 out of 5]

Це був би чудовий фільм, шалений та емоційний. В цій історії багато героїв, але немає жодного позитивного. Спочатку здається, всі вони або з сірою мораллю, або з чорною, або взагалі без неї. Проститутки, шпигуни, чекісти, зрадники, амбітні корупціонери. З початком гонитви за покладами золота, швидко вдягаються маски та костюми, і ось вже не сутенер в злиднях кидає в авантюру кохання свого життя, а молодий активний підприємець при участі шановного банкира та поважного юриста заключають мільйону угоду. Замість вульгарної бідної проститутки з'являється ніжний, турботливий ангел, що від її чистоти та непорочності всім присутнім перехоплює подих. Згвалтована білогвардійцями та життям шпигунка перекидається на полум'яну діву, що палає життям та вабить померти за ці променисті очі. І все ніби йде за планом, аж поки не затинається о справжні почуття. Всі раптом стають добріші, чесніші, благородніші. А хто не стає, дуже, дуже сильно намагається. Люди ніби перетворюються на своїх персонажів і маски вже так приросли, що важко зрозуміти де правда, а де гра тіней. Головний герой першим знімає свою маску. Його справжнє обличчя стає для всіх несподіванкою, яка шокує всіх причасних, план розсипається на друзки, і на диво, це поводує хвилю відвертості та емоційної відлиги. Фінал занадто щасливий, як на мене, враховуючи кількість присутніх в ньому чекистів.