Аграрно-містичні пригоди мавпоукраїнця Томаса Яковича Сироти продовжуються, і він опиняється в центрі спецоперації з порятунку людства в цілому та української державності зокрема. На читача, як і на мавпу, чекають пригоди, а також стихійні лекції з культурної антропології у виконанні Кривавого Пастора, краєзнавця та спеціаліста з індоарійської магії Остапа Вішну, генератора сенсів Репостислава Вакарчука, а також інших, не менш опуклих персонажів, висмикнутих за хвіст з вітчизняних реалій. Дія відбувається в Україні на тлі руйнації Московії, боротьби СБУ з демоном російської государствєнності, перестрілок українських селовиків з луб'янською агентурою та інших історичних обставин. Книжка насичена актуальними культурними мемами, їхнім метафізичним аналізом та рішучою препарацією нашого з вами життя.
Трапляються часи, коли потрібно творити міфи. І я зараз не про ті серйозні міфи, що впливають на ідентичність народів, а про прості такі історії, зрозумілі простому роботязі родом наприклад з Шепетівки. От у греків міфи - це історії про те як Зевс трахає усе, до чого дотягується, чи якийсь черговий герой пиздить по синьці якусь Мудузу-горгону, яка чогось підозріло нагадує його тещу. Чи близька така тематика нашому роботязі? Зовсім ні, він в ній нічого не розуміє і розуміти не хоче, вона далека від простих обивательських потреб середнього яготинця, полтавця чи жителя села Малі Пиздюки. Хоча від жителя Малих Пиздюків далеке в принципі все… Але суть не в тому. Потрібен певний культурний поступ, але якщо ти прийдеш з оперою до будівельника Семена чи водія 820-ї маршрутки дяді Толі, то в кращому випадку будеш посланий на ху*й. Їм треба щось зрозуміліше, простіше, але одночасно таке, що витворить в їхній безпросвітно темній макітрі тонкий промінь культурної надії. Книга "Фаршрутка" Івана Семесюка робить саме таку справу, вона наче первісна людина вривається в неосвічені думки і з усього розмаху пиздить їх українським культурним надбанням по буряковим їбальникам. Від чого останні тріщать, матюкаються, але в них залітає хоч крихта розуміння і істини. Дієво, що тут скажеш. "Фаршрутка" це продовження пригод україноподібного павіана Томаса Яковича Сироти, цього разу він потрапляє прямо на фронт інформаційної війни, де сміливі конунги СБУ не на життя, а на смерить пиздяться з страшними мєщєрськими скоморохами виробленими в секретних підвалах кремля. Вся дія відбувається прямо в оцій таки фаршрутці, суміші звичайної маршрутки і містичної колісниці, що їде за маршрутом "Київ-Нахуй". Так як більшість київських громадських транспортних засобів ходять за цим маршрутом, то читач з легкістю може уявити себе в ролі павіана Томаса, а можливо навіть і в ролі генетично модифікованих кнехтів СБУ. Це літературне переосмислення україно-російської війни, що зараз триває, благодатно проливається на засрані російською пропагандою думки простого, як інфузорія туфелька, українця. Простою, але красивою мовою з матюками, не гребуючи інколи і таким потрібним життєдайним стусаном, Іван Семесюк показує нам, пиздюкам, що війна ведеться окрім реального, ще й в іншому вимірі: в вимірі сенсів і ідей, у вимірі де має значення діаметр культурної гармати, яка не заборонена переяславською радою, берестейською унією і римським правом. І якщо від вибухів снарядів, від ворожих солдатів, від руского міра ти можеш втекти, сховатися і з свого сховку тихенько пиздіти про "вайна ім всєм вигадна", то від інформаційного удару не сховатися нікуди. Йобана кацапня знайде тебе скрізь, згвалтує твій мозок, засре твою душу шансоном, бидло-репом, валянками, балалайками, а розписану під хохлому матрьошку засуне тобі в сраку. То у них духовна скрєпа така, вони інакше не можуть. Нема іншого варіанту як брати в руки власні ідеологічні міфи, вирощені на родючому українському понятійному чорноземі і з усієї сили пиздити ними в великий барабан вічності, закликаючи усі древні українські сили пробудитися і знищити ворога. І тоді вже не буде значення мавпа ти чи людина, бо всі ми будемо українцями.
Дуже актуальна книга, ніби про сьогодення написана, особливо приємно було слухати про кінець московіі і нашу перемогу. Слухала в озвучці самого автора. Жарти, говір, інтонації - просто клас!
За словами самого автора книги вже не можна купити, тому слухав, не менш цікавий варіант - в його власному озвучені. Незвичайний формат подачі інформації - пронизаний наскрізь метафорами і виведений в певний рівень абстрактності, маючи дуже навіть прикладну думку. Отримав велике задоволення від прослуховування, одразу видно, звісно, що книга написана художником - дуже багато образів, за рахунок яких книга має свою, додаткову родзинку. Власне рекомендую прослухати онлайн на сайті слухай.
книга справляє враження оцієї ситуації коли дитина вивчила нове слово і всюди його вставляє. по суті даний текст це бурлескний хаос з намішаних українських культурних мемів та глузування з русні. такого глузування яке якби було написане зараз то здавалось б трохи недоречним (бордерлайн в стилі ванька встанька але трохи бульш вишукано та по-селянськи), але книжці 8 років тому тут все пробачається. перша частина мені зайшла більше, як мінімум якщо враховувати той факт що 70% розважальної цінності книжок про павіана томаса надходить зі смішних каламбурів які придумує семесюк, а bit про "систему Агро-Центавра" Фаршрутка так і не змогла перевершити. текст читається наче автор просік недостачу суто українських приколів і вирішив що він зможе виправити ситуацію одним виданням. і якщо в першій частині дилогії більше місця було виділено безпосередьньо дії та сюжету, то тут задля того аби розбавити простяцьку фабулу роуд-муві (або роуд-бук тоді вже🤔) було закинуто лору та жартів по германістиці (бтв ідіть подивіться Скйольда Скефсона на ютубі, почніть з відосів про Одіна та Локі), індуїзму (але цього вже вагон та целая тєлєжка і в першій частині було), корчинському та філософії (Дазайн!!), жаданщині і всякій іншій хуйні. власне варто було б поставити 3 зірки, але ставлю 4 бо ця книга мене все ж таки розважила та посмішила своїми каламбурами (Остап Вішну пхахахпапах) та демоверіями пісень Пирятину. а, ще тут є величенька шпилька в бік умберто еко (але по факту) та гайдегерра ггггг.
мої улюблені приколи: селовики, пацанове, БНР тобто Бурштинова народна республіка, кацапологи, "sancti magnum terra, а по-протому - смт", зрадомога.
Один із героїв Селінджера казав, що у справжній халепі багато користі дає почуття гумору. І от не зважаючи на "багатостраждальну долю українського народу", Буття регулярно дарує нам митців, які "такий гумор пиздячать, що всі всцикаються". Автор гідно продовжує лінію Української Сакральної Сатири, Традицію Степана Руданського, Остапа ̶В̶і̶ш̶н̶у̶ Вишні і Леся Подерв'янського. Це повість-мандрівка рідними краєвидами до святого місця з метою подолання московитського демона, карколомний бойовик за участю персонажів Божественного(і не дуже) походження, які діляться з читачем непересічною мудрістю та змушують реготати так, що сусіди починають нервувати. Гіперширока усмішка, яка додає наснаги лупати сю скалу.
p.s. Книга є продовженням не менш смішної, духовної та актуальної "Еволюція або смерть. Пригоди павіана Томаса."
Вже не так часто я гигикав, як під час прочитання "Еволюція або смерть", але консистенція пророчости (книга написана у 2016-му) просто неймовірна, що й відмітив сам автор в післяслові до нового витання 2023 року. Від цього стає сумно, але від минулого та майбутнього нікуди дітися.
На жаль, після розвіювання обʼєднавчої праведної люті перших місяців, вже очевидно, що для продовження є нескінченний океан матеріалу. Тому закликаю всіх купити нову збірку "Томас", заохотити автора на продовження, а з ним зробити вчасні висновки, щоб не бути в повній сраці, а хоч на половину.
• Аграрно, метафізично, сатирично • Про україномовного павіана, який випадково, потрапляє в фаршрутку • Метафізичний протисовковий загін борців їдуть в смт. Нахуй • Бо саме там має настати западлячий кінець Москової
Герой повісті -циркова мавпа,павіан Томас втік з бродячого цирку та поринув у вир людського життя... Твір можно віднести до фантастичного жанру,але він є сатирою на нашу сучасність,написаний чудовою мовою,ненормативна лексика вживається,як художній прийом,що додає діалогам персонажів більшоі яскравості. Самі персонажі-абсолютно фантастичні на першій погляд,але ми можемо побачити в них сучасних украінських політиків або зірок шоу-бізнесу. Сюжет повісті-вигадка,фантастика,гротеск,але в ньому як ніколи відбиваються реаліі сьогодення,та війна,що іі веде украінський народ проти своіх відвічних ворогів. І фінал повісті теж відповідає сподіванням наших співвітчизників-ворог має згинути разом з тим світом,що його породив. В тексті автор вживає багато історичних,фолькльорних,філософських термінів,що робить читання ще більш цікавим,але не переобтяжує його занадто. Чи можемо ми сказати,що образ головного персонажа є деконструкцією образу типового сучасного украінця до його первинного вигляду-здається,що так.По меншій мірі - це моє відчутия. Взагалі,повість справила на мене дуже гарне враження,це той випадок,коли закунчуєш читання з бажанням отримати його продовження.
Книга смішна та міцно зшита. Букви немалі, сторінки мають дуже великі поля, що, мабуть, завдало непоправних збитків карпатським лісам. Натомість книгу можна спокійно читати навіть у тьмяному світлі вагонів зеленої гілки метра. Повість по суті є сукупністю українських мемів усіх часів, об'єднаних однією локацію (фаршруткою) та життєвою обставиною. Обставина не проста - автор змушує героїв твору стати учасниками справжньої Війни світів (тільки замість Тома Круза - павіан Томас). Зброя у ворога серйозна - бойові культурні коди. "Мистецтво битви культурними кодами сягає давніх давен, має суто шаманське коріння, і у цій справі московити нині не мають собі рівних... В Скоморохів вмонтовані візуалізатори кодів, в які спеціально навчені кремлівські культорологи завантажують потрібну інформацію. Це можуть бути чорно-білі фотографії мами з коромислом, кабінетне погруддя Молотова або зображення ізбушкі на курячих ніжках з дитячої казки, просто як приклад. Це навіть може бути звичайна балалайка. Будь-що, що може викликати у кацапа гордість просраную страну!"
Перше, що змогла прочитати, точніше послухатиа, після вторгнення. На диво вдале поєднання якогось придурашеного гоніва і мало не пророчих прозрінь)) Все ще жду того моменту, коли хтось остаточно заї..шить московських зайд мішком з буряками і вони всією країною вилетять в сансару, чи куда там вони мають вилетіти)))
Ну що ж, завершив цю інтересну історію. Дуже кайфово, іноді крінжово, все як має бути. З превеликим задоволенням почитав би у вигляді коміксів цей епічний аграрний блокбастер 😁