Едем. Соляріс. Повернення із зірок. Непереможний

П’ятикнижжя Лемове #2

by Stanisław Lem, Станіслав Лем, Ростислав Крама (Illustrator)

Друга книга серії «П’ятикнижжя Лемове» з ілюстраціями Ростислава Крамара і шкіцом білоруського лемолога Віктора Язневіча.
«Непереможний» — науково-фантастичний роман про те, як під час космічної експедиції земляни зіткнулися з представниками позаземної цивілізації, нащадками найпростіших роботів. У романі «Едем» також ідеться про зіткнення екіпажу космічного корабля землян з розумними істотами на планеті Едем, цивілізація якої істотно відрізняється від Земної.
«Повернення з зірок» — роман, у якому описуються відчуття людини, яка потрапила в інше суспільство. Це історія астронавта, який повернувся з космічної експедиції, яка тривала близько 10 років. Проте на Землі за цей час минуло 127 років. І суспільство має тепер геть нові цінності.
«Соляріс» оповідає про пошуки контакту з мислячим Океаном екзопланети Соляріс. Водночас у романі осмислено проблеми пізнання світу, антропоцентризму, людяності та відповідальності за все, що робить людина, як на Землі, так і за її межами.

Genres: Science Fiction, Fiction

768 pages, Hardcover

First published January 1, 2016

About the author

Stanisław Lem (staˈɲiswaf lɛm) was a Polish science fiction, philosophical and satirical writer of Jewish descent. His books have been translated into 41 languages and have sold over 27 million copies. He is perhaps best known as the author of Solaris, which has twice been made into a feature film. In 1976, Theodore Sturgeon claimed that Lem was the most widely read science-fiction writer in the world.

His works explore philosophical themes; speculation on technology, the nature of intelligence, the impossibility of mutual communication and understanding, despair about human limitations and humankind's place in the universe. They are sometimes presented as fiction, but others are in the form of essays or philosophical books. Translations of his works are difficult and multiple translated versions of his works exist.

Lem became truly productive after 1956, when the de-Stalinization period led to the "Polish October", when Poland experienced an increase in freedom of speech. Between 1956 and 1968, Lem authored 17 books. His works were widely translated abroad (although mostly in the Eastern Bloc countries). In 1957 he published his first non-fiction, philosophical book, Dialogi (Dialogues), one of his two most famous philosophical texts along with Summa Technologiae (1964). The Summa is notable for being a unique analysis of prospective social, cybernetic, and biological advances. In this work, Lem discusses philosophical implications of technologies that were completely in the realm of science fiction then, but are gaining importance today—like, for instance, virtual reality and nanotechnology. Over the next few decades, he published many books, both science fiction and philosophical/futurological, although from the 1980s onwards he tended to concentrate on philosophical texts and essays.

He gained international fame for The Cyberiad, a series of humorous short stories from a mechanical universe ruled by robots, first published in English in 1974. His best-known novels include Solaris (1961), His Master's Voice (Głos pana, 1968), and the late Fiasco (Fiasko, 1987), expressing most strongly his major theme of the futility of mankind's attempts to comprehend the truly alien. Solaris was made into a film in 1972 by Russian director Andrei Tarkovsky and won a Special Jury Prize at the Cannes Film Festival in 1972; in 2002, Steven Soderbergh directed a Hollywood remake starring George Clooney.

He was the cousin of poet Marian Hemar.

Reviews

[Olga Pogynaiko · Rating 5 out of 5]

Читала цю книжку з перемінною швидкістю. Спершу за одну суботу проковтнула "Едем", потім зо три тижні відкладала "Соляріс", а лихоманку "Повернення із зірок" і "Непереможного" стримувала читанням лише у громадському транспорті (книжка велика, люди традиційно дивилися з подивом 😊
Взагалі, це мій неперший Лем. "Казки роботів" були подолані ще в дитинстві, і переслухані років 6 тому. В дитинстві читалася й "Соляріс". Власне, щодо цього роману й була найбільша проблема. Зайве казати, що в дитинстві "Соляріс" - незрозумілий роман, так ще ж і фільм Тарковсього поверх того - тяжкий, депресняковий (казав Лем, що фільм жахливий, аж поки не побачив екранізацію Содерберга, тоді сказав, що він думав, що гірше за Тарковського вже не можна 🤔) Втім, з чотирьох романів цієї книжки лише він і екранізований, хтозна-чому, може Лем не дозволяв, я не досліджувала. Але в будь-якому разі із сучасними можливостями комп'ютерної графіки принаймні із "Непереможного" можна було би зробити просто офігенний блокбастер.
Тому й відкладалося читання "Соляріс". А виявилося зовсім не так депресняково, до речі :) А головне моє відкриття в цьому прочитанні - "океан" і його "відщеплення" просто дуууже схожі на Велике злиття (the Great Link) зі Star Trek: Deep Space 9. Думаю, якби покопати, то напевно би можна було довести, що це який-небудь генетико-контактний вплив (якби, звісно, комусь хотілось це доводити). А ще Соляріс - вона, жіночий рід, як Земля чи Венера. Про це мені якось по дорозі з Толоки розказав Володимир Аренєв, який робив упорядкування і примітки до серії, але я не зовсім могла це уявити, аж поки не прочитала. І знаєте, жіночий рід планети додає роману якогось іншого виміру.
До слова про примітки. В кінці тому є коротка стаття про життя і віхи творчості Лема, і короткі примітки про кожний роман. Так от, якщо не полінуватися прочитати тих 20 сторінок, багато чого стає зрозумілішим і яснішим. Наприклад, я збиралася закинути Лему недостатню глибину і ухил в описи неймоворностей інших світів. Просто тому, що якось зовсім забула, що Лем написав ці романи у комуністичній Польщі, яка на той час дуже орієнтувалася на СССР, а отже критики суспільства треба було або уникати, або надійно приховувати за фантастичними чужими світами.
Ну, як би там не було, так і є: Лем щоразу описує якісь неймовірності, які навіть мені складно було би вигадати, і робить це так докладно, ніби він, як той письменник-герой романів Воннегута, насправді там побував. І описи ці просто неймовірні. Зате людські стосунки майже завжди якісь недостатні, розмови скупі, часом дерев'яні. Скупі розмови на кораблі в космосі - це ок, а між чоловіком і жінкою на землі майбутнього - непереконливі. А ще всі чотири романи з цієї книжки мають відкритий фінал. Історія нібито закінчилася, але завтра цей кінець обов'язково стане новим початком, герої "Едему" й "Непереможного" повернуться у свій світ, але те, що вони там розкажуть, ви певні, стане причиною нових експедицій, як, власне, і стане причиною те, що герої "Повернення із зірок" побачили на Землі. Герою "Соляріс" навряд чи світить коли-небудь полетіти із планети, але й те, що Соляріс коли-небудь залишать в спокої - не факт.
Якщо виокремлювати з цього великого 800-сторінкового тому якийсь один текст, то я би відзначила якраз "Повернення із зірок", яке, як стверджує примітка, пізніше Лем незлюбив. Головний герой цього тексту повертається на Землю після космічної експедиції, в якій він був 10 років, а на Землі за цей час минуло 130 років. І застає тут зовсім інший світ, нічим не схожий на те, що він покидав. Новий світ по-своєму прекрасний, тут усім добре, зло викоренене завдяки бетризації - такому собі щепленню від агресії (ось звідки ростуть ноги противників щеплення і прихильників теорії змови, знав би Лем... 😅 ), всю небезпечну й нецікаву роботу роблять роботи, люди мають все необхідне безкоштовно, і доплачують лише за розкоші. Словом комунізм. Утопія. Але я якось інстинктивно не довіряю утопіям, знаєте. Так і чекаєш, що з-за рогу вискочить якась нечисть. Бо нормальні утопії завжди переростають в антиутопії. І вона є: життя без труднощів деградує суспільство, навколо лише споживання і розваги, натомість жага пізнання, яка завжди пов'язана з ризиком - зникла, бо ризик неможливий без певної агресії; можливість захищати себе - теж зникла, бо й це агресія, то ж якщо завтра роботи зроблять наступний крок, їм ніхто не завадить. Ну, але про останнє ви лише здогадуєтесь, звісно. А взагалі ця утопія - страшна, просто тому, що цілком можлива. Якби в часи Жуля Верна, якийсь його герой полетів у космос і вернувся через 130 років, тобто нині, то він теж застав би зовсім інший світ. Більше того, дещо з вигаданого Лемом 60 років тому у 1961 - уже реальність, наприклад оптони - електронні книжки і лектони - комп'ютерна озвучка тексту, або роботи-продавці якими вже частково стали чат-боти.
Насамкінець переклад і коректура - у мене загалом претензій немає. От хіба що звертання "пан", яке виринає в "Непереможному", плюс соктрукції "пан піде", "пан зробить" - дуже вже відсилають до польської мови, думаю, Лемові точно не йшлося про якесь підкреслення національності астронавтів, тому краще було перекласти це більш нейтральним "ви підете", "ви зробите".
Читати прихильникам наукової фантастики, якщо ви, звісно, досі цього не зробили 😊
************************************
"Увесь післяобідній час я провів у книгарні. Там не було книжок. Їх не друкували вже майже півстоліття. А я так мріяв про них після мікрофільмів, з яких складалася бібліотека "Прометея"! Та марно, не можна вже було ритися на полицях, зважувати на руці томи, вгадуючи їхній обсяг. Книгарня нагадувала радше електронну лабораторію. За книги правили кристали з навічно вкладеним у них зімстом. Читати їх можна було за допомогою оптону. Зовні він скидався на книжку; відмінність полягала в тому, що оптом мав між обкладинками лише одну-єдину сторінку. Дотик рукою - і на ній виникав текст. Але, як сказав мені робот-продавець, оптони вживали тепер не дуже часто. Публіка віддавала перевагу лектонам. Вони читали вголос, їх можна було навіть наставити на бажаний тембр, темп і модуляцію. Лише наукові праці дуже малого обсягу ще друкували на пластику, що імітував папір" (ст. 465).

[Ihor Kolesnyk · Rating 5 out of 5]

То найсильніша частина творчості для мене. Окрім публіцистики.

[Віталій (Книжкаріум) · Rating 5 out of 5]

"П'ятикнижжя Лемове" читаю вперше, хоч 3 з 4-х творів цього тому читав ще колись в моє буття студентом фізфаку. :) Лема полюбив вже тоді за тонкий розум, зрілість і глибину, а зараз випала нагода придбати україномовне видання і трохи освіжити пам'ять.) Цей том - друга книга з п'ятикнижяя, містить напевно основні і одні з найбільш відомих його науково-фантастичні твори: Едем, Соляріс, Повернення із зірок та Неперможного - романи, які Віктор Язневіч відносить до літературно-філософського періоду творчості Лема, або, як часом кажуть - песимістичного періоду.

Едем - історія невеликого екіпажу зорельоту, що аварійно приземляєтсья на одноіменній планеті і намагається вийти на контакт з аборигенами, однак стикається з певними технічними труднощами, які з часом переростають в моральні дилеми. Ориганільна, до певної міри драматична історія, змальована в похмурих декораціях, в якій знаходиться місце і для бойового екшену, і для філософських роздумів. Цілкого хороша, але нмд не найкраща з серії. З чотирьох романів цього тому дав би їй третє місце.

Соляріс. Ну тут вже кілобайти слів сказано і трохи вже й незручно писати про нього.) Історія мислячого океану і дослідників, які намагалися з ним порозумітись, а разом з тим ще й розібратись зі своїми особистими драмами. Сильна і, звісно ж, дуже оригінальна річ. Не даремно цей роман вважають візитівкою Лема. Відчутно наповнена драмою, однак не надмір. А ще Лем не був би Лемом, якби не збалансував це наукою та філософією. Не знаю, як заходить іншим, а мені оці всі відсилки до наукових деталей, соляристика, історія досліджень планети і окрема гілка про потенційне згортання дослідницької станції, яке залежить і від висновків Кельвіна - прекрасно заходять, виходить дуже реалістично і по-дорослому. Відмічу також постійну якусь трохи кріпову напругу, яка оточує сюжет. По відчуттям практично науково-фантастичний триллер.) Друге місце з 4х в цьому томі, але особливе місце в серці.)

Повернення із зірок. Найбільш дивна річ з науково-фантастичної серії Лема, яку допоки доводилось читати. Дивна в першу чергу своїм імпульсивним протагоністом. Лем пояснює його сіпану по��едінку тим, що той 10 років пробув у космосі і повернувся в геть інше суспільство. Однак навіть на цьому фоні Халь виглядає якимось невротичним дикуном. Початок, сторінок 20-30 взагалі важко йшли, бо було багато нервів і брюзжання протагоніста з приводу складностей нового суспільства. Чому досвідчений астронавт по поверненні не поцікавився хоча б тонкощами роботи транспорту чи грошей - для мене загадка, а особливо на фоні того, що Адапт мав би хоч це питання закрити. Також незрозуміло, чому Халь так демонстративно різко поводив себе з жінками. Знов таки, можна спробувати списати на космос, але ж він летів 30-літнім і повинен би був мати вже якийсь досвід і трохи рівніші моделі реакцій на секс. В одній зі сцен його колега Олаф жартома називає його "конем", як на мене це дуже влучне визначення - дикий кінь, який мчить по лузі поки не стомиться, бо щось вловив носом чи вухами, а потім відновлюється і знов кудись мчить. Також трохи сирою і ніби з боку виглядала гілочка про взаємини і ставлення до роботів. Друга частина книги враження більш менш вивела в плюс, але все ж ті всі питання допоки так і лишились відкритими. Зрештою, Лем і сам не дуже любив цей свій твір, то ж напевно були причини.) 4-те місце з 4х в цьому тому.

Ну і, власне, моя любов - "Непереможний". Як на мене просто еталон науково-фантастично роману: динамічний, в міру драматичний, з достатньо ефектними бойовими сценами, але й з достатньо глибокою і реалістичною проблематикою, атмосферний та прекрасно збалансований. Читав на одному диханні що в студентські роки, що зараз. Допоки мій улюблений роман Лема. Сюжет оповідає долю екіпажу космічного крейсера "Непереможний", який прилітає на планету Регіс ІІІ розслідувати таємниче зникнення корабля аналогічного класу, що відбулося тут декілька років тому. Звісно ж, попередній крейсер з досвідченим екіпажем пропав не просто так, то ж головним героям буде з чим розбиратись.

Буквально декілька слів про саме видання - виглядає цілком пристойно, переклад ніде особливо не викликав питань, хіба окрім Непереможного, де іноді зустрічались "сируватості", на кшталт польсокого "залога" чи використання "пан" у спілкуванні членів екіпажу - зовсім не критично, але декілька разів "око зупинилося".) Оформлення ок, принаймні симпатичніше, ніж серія з диваном. :D

Ну і так, Лем - геній.

[Ivan · Rating 4 out of 5]

Між "Солярісом" та "Едемом" пройшло лише 3 роки, але розділяє їх справжня прірва як
у змісті, так і у формі.

"Едем" - затягнута, не до кінця продумана замальовка про можливу цілком людську
(хоч і показану у іншопланетян) авторитарну спільноту у застарілих
(ретро-)фантастичних декораціях (яким приділяється купа часу, при цьому зараз
все виглядає максимально смішно), для завершення якої довелось застосувати
погано прописану deus ex machina. Так само і персонажі основні є не
особистостями, а просто виконують функцію представлення певної точки зору.
Загалом хоч деякі ідеї і цікаві, читати зараз скоріше боляче, ніж цікаво.

"Соляріс" - фактично абсолютна протилежність, що зосереджується насамперед
на конкретній людині і її переживаннях, ну й у фоні на Океані. Що смішно сам
Океан як на мене виглядає більш живим, ніж всі персонажі "Едему" разом узяті. Ця
історія майже не зачіпає наукові/технічні моменти, а досліджує радше
психологічні/емоційні аспекти зустрічі людського з максимально нелюдським і тому
досі виглядає достатньо свіжо і легко читається. Водночас "Соляріс" сумна і навіть
депресивна книжка, тому читати слід обережно. Мене особисто найбільше вразив
суто гностичний діалог про бога-каліку в останній главі - він дещо неочікуваний
як і з погляду сюжету, так і в історичному контексті (від автора з по суті
совітської країни). Цікаво чи Лем насправді настільки розвинувся як письменник
за 3 роки, чи "Едем" просто був більше "роботою"/експериментом, ніж цікавим самому
автору твором.

Інші дві книги таких значних емоцій не викликали: обидві мають як певні огріхи,
так і цікаві моменти, та загалом все ще доволі актуальні.

"Повернення із зірок" починається доволі жваво і нагадує пригодницький роман про
дослідження незнайомого світу (котрий в цьому випадку колись був твоїм власним).
Особливо вдало момент зустрічі з невідомим переданий у першому розділі - в ньому
розгубленість головного героя майже фізично відчувається і читачем. Але далі
внутрішній ритм часто збивається, а під кінець є враження, що міняється і вся
концепція оповіді - фактично перед читачем постає роздум про мрії та відмову від
них. Загалом читати досі цікаво, хоч і деякі моменти/ідеї про соціальний устрій
трохи застарілі.

А от "Непереможний" мене розчарував. Маючи загалом непогану і навіть передову на
той час ідею (AI hive mind), а також пристойний стиль написання (з технічними
деталями, але не надміру як у "Едемі"), роман для мене був нудним. Основна
причина цього - знову картонні і суто номінальні персонажі. Все не так погано як
у "Едемі", але вірити і співпереживати героям дуже важко.

Підсумовуючи, збірка вийшла дуже неоднорідна, і особисто для мене цінна
насамперед "Солярісом".

[Tetiana Sydorenko · Rating 5 out of 5]

Романы эти - классика времён и народов, а вот к конкретному изданию есть пара вопросов: и перевод сыроват, и вычитано недостаточно тщательно.