What do you think?
Rate this book
За лаштунками "Волині-43". Невідома польсько-українська війна.
Слово «Волинь» для поляків стало символом вбивства, хоч більшість і їх, і українців почули про ці події вперше лише на початку 2000-х років. «Волинь-43» — не вигадка польської чи російської пропаганди, а реальна страшна історія загибелі тисяч поляків та українців. Та її межі значно ширші у часі та географії…
Автор книги Володимир В’ятрович — історик і публіцист, один з найвідоміших дослідників українського визвольного руху, голова Українського інституту національної пам’яті та автор монографії «Друга польсько-українська війна 1942-1947 років», яка спровокувала бурхливу дискусію істориків навколо подій «Волині-43». Ця книга, написана на її основі, стала чи не першою спробою науково-популярного викладення подій, які російська пропаганда назвала «волинской рєзньой». Автор пропонує перестати робити поділ між катами та жертвами за національною ознакою та поглянути на події літа 1943 року на Волині у контексті україно-польської історії до, під час та після Другої світової війни, вивчаючи спогади безпосередніх учасників подій, документи українського та польського підпілля, Армії Крайової та УПА. Саме вони були дійовими особами цієї трагедії, що тривала не один рік.
Але хто ховався і продовжує ховатися за лаштунками цих подій? Хто отримує політичні дивіденди з історії двох найчисленніших європейських народів, що довгі роки виборювали свою державність під владою імперій, чиї кордони малювались на мапах з волі іноземних генералів і чиї визвольні гасла «від моря до моря» та «від Сяну до Дону» перетнулись у місці, що стало синонімом біди? Ця книга — можливість сформувати власну думку про волинські події, яка спиратиметься не на газетні чи політичні спекуляції, а на об’єктивні факти історії народів, для яких ця війна повинна стати останньою. Не в сенсі найближчої за часом, а такої, після якої буде неможлива інша…
Автор книги Володимир В’ятрович — історик і публіцист, один з найвідоміших дослідників українського визвольного руху, голова Українського інституту національної пам’яті та автор монографії «Друга польсько-українська війна 1942-1947 років», яка спровокувала бурхливу дискусію істориків навколо подій «Волині-43». Ця книга, написана на її основі, стала чи не першою спробою науково-популярного викладення подій, які російська пропаганда назвала «волинской рєзньой». Автор пропонує перестати робити поділ між катами та жертвами за національною ознакою та поглянути на події літа 1943 року на Волині у контексті україно-польської історії до, під час та після Другої світової війни, вивчаючи спогади безпосередніх учасників подій, документи українського та польського підпілля, Армії Крайової та УПА. Саме вони були дійовими особами цієї трагедії, що тривала не один рік.
Але хто ховався і продовжує ховатися за лаштунками цих подій? Хто отримує політичні дивіденди з історії двох найчисленніших європейських народів, що довгі роки виборювали свою державність під владою імперій, чиї кордони малювались на мапах з волі іноземних генералів і чиї визвольні гасла «від моря до моря» та «від Сяну до Дону» перетнулись у місці, що стало синонімом біди? Ця книга — можливість сформувати власну думку про волинські події, яка спиратиметься не на газетні чи політичні спекуляції, а на об’єктивні факти історії народів, для яких ця війна повинна стати останньою. Не в сенсі найближчої за часом, а такої, після якої буде неможлива інша…
- GenresHistoryNonfiction
304 pages, Hardcover
Published January 1, 2016
12 people are currently reading
146 people want to read
About the author
Володимир В'ятрович
17 books31 followersVolodymyr Viatrovych is a Ukrainian historian researching the Ukrainian independence movement. He has been Director of the Ukrainian Institute of National Remembrance since 25 March 2014. He is a Candidate of Sciences (Ph.D) in historical sciences, director of the Center for Research of Liberation Movement in Lviv, and a member of the board of trustees of the "Lontskyi Prison" Museum. From 2008 to 2010 he was director of the Archives of the Security Service of Ukraine. In 2010-2011 he visited the Ukrainian Research Institute at Harvard University, working in particular with the archival documents of Mykola Lebed.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
May 5, 2023
Важливий текст для деконструкції міфу про УПА, як терористичну організацію і поляків як невинних жертв на Волині 43го. Автор вміло апелює історичними фактами і проводить нас від зародження українсько-польського конфлікту до сьогодення. Нема сторони абсолютної жертви чи бандита-терориста, є декілька ключових факторів зокрема зацікавленість третьої сторони у розпалюванні ворожнечі (нацистського Берліну чи радянської а потім і сучасної росії), нерівне соціальне становище та бажання створити незалежну державу українцями та відновити польську державність у кордонах 39го. У складному становищі опинились обидві сторони, у вогні боротьби гинуло як польське так і українське цивільне населення, селян переселяли і переслідували і це безумовно є трагічною подією в історії. Та не варто зосереджуватись на жертвах будь якої зі сторін, чи називати це геноцидом на державному рівні, що веде до погіршення сучасних відносин між державами.
Наприкінці, хочеться навести цитату зі звіту ОУН, яка демонструє, що діяльність ОУН УПА була саме антиокупаційною, але не антипольською.
««У деяких випадках польске населення мильно зрозуміло причину протипольської акції та виявило охоту до переходу на православіє, а часами навіть просить дозволу «на зміну національності». Тим вияснено, що українці мають до поляків претензії не за їхню приналежність до польської нації чи католицької релігії, а за вороже ставлення до українського національного питання і українських визвольних змагань на українських етнографічних територіях».
Наприкінці, хочеться навести цитату зі звіту ОУН, яка демонструє, що діяльність ОУН УПА була саме антиокупаційною, але не антипольською.
««У деяких випадках польске населення мильно зрозуміло причину протипольської акції та виявило охоту до переходу на православіє, а часами навіть просить дозволу «на зміну національності». Тим вияснено, що українці мають до поляків претензії не за їхню приналежність до польської нації чи католицької релігії, а за вороже ставлення до українського національного питання і українських визвольних змагань на українських етнографічних територіях».
August 22, 2021
Історія протистояння українців та поляків на західноукраїнських та східнопольських сучасних територіях у 1942 – 1947 роках від кращого, на мою скромну думку, українського історика. У ті часи на Волині та в Галичині проживало багато поляків, а у східних регіонах сучасної Польщі – багато українців. Тому обидві країни, борячись за власну незалежність, під час Другої світової ще й боролись за ці території, які кожна з них вважала своїми. У цій боротьбі кожна зі сторін частково використовувала в своїх інтересах треті сторони: поляки – спочатку німців, а потім совєтів, українці - німців. Але й ті не залишались у боргу і використовували Армію Крайову та УПА в своїх цілях та навмисно стравлювали поляків та українців. Ця війна названа другою польсько-українською та відзначалась надзвичайною жорстокістю, часто не щадили ні жінок, ні дітей, ні немовлят. Впродовж п’яти років було спалено сотні сіл, часто сусіди вбивали своїх сусідів, з якими до того мирно жили десятки років, іноді у якості зброї використовувались коси, кувалди, сокири. У ті невеселі бурхливі часи Армія Крайова знищувала та залякувала українців у відплатних акціях, а УПА у своїх відплатних акціях знищувала та залякувала поляків. Були спроби пошуку компромісу, але вони закінчились фактично нічим. Змогли знайти взаєморозуміння українці та поляки аж під кінець Другої світової війни, коли вже було занадто пізно і совєцька зараза вже панувала на землях обох народів. Протистояння було вичерпане після того як більшість поляків були змушені переселитись на польські території, а 150 тис. українців в рамках спланованої совєтами операції «Вісла» було депортовано до різних регіонів України.
Наслідком другої польсько-української війни стали, за приблизними оцінками, 30-40 тис. загиблих поляків та 16 тис. українців. Найбільш резонансною сторінкою другої польсько-української війни є Волинська трагедія, коли 11-12 липня 1943 року на Волині було атаковано та знищено близько двох десятків польських сіл.
На жаль, у сусідній Польщі внаслідок діяльності ЗМІ, спрямованої на пошук сенсацій, популізму в діях влади та орієнтації на псевдоісторичні дані та псевдоісториків намагаються всю вину за конфлікт покласти на українську сторону. В результаті такого підходу поляки називають війну з тисячами вбитих з обох сторін актом геноциду українців проти поляків, тобто фактично визначають себе як однозначну жертву, а українців як катів, намагаються покласти провину у двосторонньому конфлікті на Україну і повністю зняти провину з себе. Так, наприклад, поляки в рази збільшують кількість жертв зі свого боку (до 100 і більше тис. осіб) та зменшують кількість полеглих українців (до 5 тис.). УПА ж, яка боролась за вільну Україну, всіляко демонізується поляками, не гірше, ніж росіянами. І це все про загалом дружню до нас сусідню державу Польщу. Все це в черговий раз доводить, що у нас відсутня чітка інформаційна стратегія на рівні держави і ми програємо інформаційну війну. Що казати, якщо в часи регіоналів представники правлячої на той момент «еліти», зрозуміло не без благословення на те наших сусідів східних, їздили переконувати поляків щоб вони визнали Волинську трагедію актом геноциду українців проти поляків. А нині, після певного проукраїнського піднесення у попередні роки, у більшості населення та у влади у голові та на язиці «какая разніца». Якщо ми хочемо відстоювати свою правду, свою мову, своє право на існування та незалежність, а не щоб інші народи писали за нас нашу історію так як це вигідно їм, то потрібно щось змінювати у власній свідомості та відношенні до власної країни. Потрібно було змінювати давно, але краще пізно, аніж ніколи.
Наслідком другої польсько-української війни стали, за приблизними оцінками, 30-40 тис. загиблих поляків та 16 тис. українців. Найбільш резонансною сторінкою другої польсько-української війни є Волинська трагедія, коли 11-12 липня 1943 року на Волині було атаковано та знищено близько двох десятків польських сіл.
На жаль, у сусідній Польщі внаслідок діяльності ЗМІ, спрямованої на пошук сенсацій, популізму в діях влади та орієнтації на псевдоісторичні дані та псевдоісториків намагаються всю вину за конфлікт покласти на українську сторону. В результаті такого підходу поляки називають війну з тисячами вбитих з обох сторін актом геноциду українців проти поляків, тобто фактично визначають себе як однозначну жертву, а українців як катів, намагаються покласти провину у двосторонньому конфлікті на Україну і повністю зняти провину з себе. Так, наприклад, поляки в рази збільшують кількість жертв зі свого боку (до 100 і більше тис. осіб) та зменшують кількість полеглих українців (до 5 тис.). УПА ж, яка боролась за вільну Україну, всіляко демонізується поляками, не гірше, ніж росіянами. І це все про загалом дружню до нас сусідню державу Польщу. Все це в черговий раз доводить, що у нас відсутня чітка інформаційна стратегія на рівні держави і ми програємо інформаційну війну. Що казати, якщо в часи регіоналів представники правлячої на той момент «еліти», зрозуміло не без благословення на те наших сусідів східних, їздили переконувати поляків щоб вони визнали Волинську трагедію актом геноциду українців проти поляків. А нині, після певного проукраїнського піднесення у попередні роки, у більшості населення та у влади у голові та на язиці «какая разніца». Якщо ми хочемо відстоювати свою правду, свою мову, своє право на існування та незалежність, а не щоб інші народи писали за нас нашу історію так як це вигідно їм, то потрібно щось змінювати у власній свідомості та відношенні до власної країни. Потрібно було змінювати давно, але краще пізно, аніж ніколи.
July 24, 2019
Є речі про які боляче і неприємно читати. Просто відчуваєш фізичний дискомфорт, коли свідомість автоматично, без твоєї участі, малює картинки того, про що написано в книзі. І тоді стає боляче. Дуже. А ще тебе повністю охоплює злість, така сильна, що долоні самі стискаються в кулаки. Однією з таких книг є "За лаштунками "Волині-43" Володимира В'ятровича, безперечно непроста, але дуже важлива для історичної пам'яті книга.
В'ятрович розповідає не лише про події на Волині в 1943-1944 роках, які зараз модно в сучасній Польщі називати "геноцидом поляків". Автор також аналізує ширші історичні рамки, показує чому виникла така непримиримість між двома народами. Не обмежуючись лише тереном Волині (як це роблять польські історики, яким вигідно акцентувати увагу саме на польських втратах) автор розповідає про вбивства цивільного українського населення на території іншого українського регіону - Холмщини, які чинили поляки в 1942-му році. Як причини конфліктної ситуації що назріла в 40-х, розглядаються і політика "пацифікації" яка застосовувала польська влада по відношенню до українців в 30-х роках і той факт, що українців в другій "жечі посполитій" визнавали за людей третьосортних. Проте, на відміну від поляків, що розповідають лише про чесну і справедливу Армію Крайову і "гайдамаків і різунів" з УПА, В'ятрович не намагається з українців зробити білих і пухнастих кроликів. Він каже чесно: "з обох боків, і з сторони українців і зі сторони поляків, вчинялися дії, які можна трактувати як такі, що містять елементи етнічних чисток. Не можна сприймати якусь одну сторону винуватою в геноциді, а іншу показувати в ролі нещасних жертв.
Початок 20-го століття взагалі не був тим часом, коли людське життя багато вартувало. І комуністичний і нацистський режими знищували мільйони людей навіть не змигнувши. Певні категорії населення вважалися людьми іншої якості, іншого сорту, з якими можна робити що завгодно: дискримінувати, винищувати, звести їх життя до рабського стану. Від нацистів і більшовиків не дуже відставали і поляки часів другої речі посполитої. Розуміючи що вони випадково перемогли в Першій українсько-польській війні 1918-1919 років, влада Польщі розуміла, що рано чи пізно українці знову почнуть боротися за свою державу. Тож з ними вирішили розібратися радикально, усіляко дискримінуючи, не даваючи отримувати нормальну освіту, роботу, часто обмежуючи право володіти землею. З польських територій на схід, на українські землі, вирушали "осадники" яким влада роздавала землі і які поводили себе тут як великі пани. Чи могла така ситуація призвести до чогось іншого, окрім як до масового невдоволення і спротиву, а потім і до вирізання польського населення в часи коли Друга Світова знизила для усіх без винятку народів, планку людяності? Думаю ні. Та навіть цього було замало, польські націоналісти хотіли остаточно вирішити "українське питання", почитайте того ж Дмовського, де він описує способи створення моноетнічної Польщі. Використовуючи німецьку окупацію, деякі підпільні польські організації почали готуватися до цього вирішення і почали винищувати українців в Холмщині. Вони не чекали спротиву, але вони його отримали. Отримали і на Закерзонні і на Волині і в Галичині. І відповідь була потужною. Це не був геноцид, ні, але це була війна, після війни 18-19 років це була друга війна між українцями і поляками. Жорстока, кривава, але війна. Та якій з обох боків гинули не тільки військові, але і цивільне населення.
Я міг би навести кілька моторошних цитат, взятих з спогадів бійців АК, з розповідями про те, як поляки влаштовували акції упокорення українських сіл, як вбивали, і мордували цивільне населення. Але я не хочу бути схожим на одну польську депутатку, яка свій виступ в польському парламенті витратила на перерахування способів, якими на Волині вбивали на її думку поляків. Це не сприяє діалогу і гоєнню ран. Я думаю головне, це пам'ятати про ті події, пам'ятати, щоб це більше ніколи не повторилося. І дякувати тим безіменним воякам УПА, які захищали українське населення Волині, Галичини, Холмщини, Підляшшя. Захищали як уміли, як у них вистачало сил. Дякую, ви все зробили правильно і в другій польсько-українській війні ви перемогли, заплативши за це велику ціну. Ви - мої герої.
В'ятрович розповідає не лише про події на Волині в 1943-1944 роках, які зараз модно в сучасній Польщі називати "геноцидом поляків". Автор також аналізує ширші історичні рамки, показує чому виникла така непримиримість між двома народами. Не обмежуючись лише тереном Волині (як це роблять польські історики, яким вигідно акцентувати увагу саме на польських втратах) автор розповідає про вбивства цивільного українського населення на території іншого українського регіону - Холмщини, які чинили поляки в 1942-му році. Як причини конфліктної ситуації що назріла в 40-х, розглядаються і політика "пацифікації" яка застосовувала польська влада по відношенню до українців в 30-х роках і той факт, що українців в другій "жечі посполитій" визнавали за людей третьосортних. Проте, на відміну від поляків, що розповідають лише про чесну і справедливу Армію Крайову і "гайдамаків і різунів" з УПА, В'ятрович не намагається з українців зробити білих і пухнастих кроликів. Він каже чесно: "з обох боків, і з сторони українців і зі сторони поляків, вчинялися дії, які можна трактувати як такі, що містять елементи етнічних чисток. Не можна сприймати якусь одну сторону винуватою в геноциді, а іншу показувати в ролі нещасних жертв.
Початок 20-го століття взагалі не був тим часом, коли людське життя багато вартувало. І комуністичний і нацистський режими знищували мільйони людей навіть не змигнувши. Певні категорії населення вважалися людьми іншої якості, іншого сорту, з якими можна робити що завгодно: дискримінувати, винищувати, звести їх життя до рабського стану. Від нацистів і більшовиків не дуже відставали і поляки часів другої речі посполитої. Розуміючи що вони випадково перемогли в Першій українсько-польській війні 1918-1919 років, влада Польщі розуміла, що рано чи пізно українці знову почнуть боротися за свою державу. Тож з ними вирішили розібратися радикально, усіляко дискримінуючи, не даваючи отримувати нормальну освіту, роботу, часто обмежуючи право володіти землею. З польських територій на схід, на українські землі, вирушали "осадники" яким влада роздавала землі і які поводили себе тут як великі пани. Чи могла така ситуація призвести до чогось іншого, окрім як до масового невдоволення і спротиву, а потім і до вирізання польського населення в часи коли Друга Світова знизила для усіх без винятку народів, планку людяності? Думаю ні. Та навіть цього було замало, польські націоналісти хотіли остаточно вирішити "українське питання", почитайте того ж Дмовського, де він описує способи створення моноетнічної Польщі. Використовуючи німецьку окупацію, деякі підпільні польські організації почали готуватися до цього вирішення і почали винищувати українців в Холмщині. Вони не чекали спротиву, але вони його отримали. Отримали і на Закерзонні і на Волині і в Галичині. І відповідь була потужною. Це не був геноцид, ні, але це була війна, після війни 18-19 років це була друга війна між українцями і поляками. Жорстока, кривава, але війна. Та якій з обох боків гинули не тільки військові, але і цивільне населення.
Я міг би навести кілька моторошних цитат, взятих з спогадів бійців АК, з розповідями про те, як поляки влаштовували акції упокорення українських сіл, як вбивали, і мордували цивільне населення. Але я не хочу бути схожим на одну польську депутатку, яка свій виступ в польському парламенті витратила на перерахування способів, якими на Волині вбивали на її думку поляків. Це не сприяє діалогу і гоєнню ран. Я думаю головне, це пам'ятати про ті події, пам'ятати, щоб це більше ніколи не повторилося. І дякувати тим безіменним воякам УПА, які захищали українське населення Волині, Галичини, Холмщини, Підляшшя. Захищали як уміли, як у них вистачало сил. Дякую, ви все зробили правильно і в другій польсько-українській війні ви перемогли, заплативши за це велику ціну. Ви - мої герої.
February 17, 2025
Останнім часом тема Волині часто виринає в моїй бульбашці. Побачив цю книгу і вирішив скористатись нагодою зануритися в деталі. Книжка добре структурована і зрозуміло написана. А от від самих подій того періода я значно прифігів. Важкі часи, особливо для пересічних селян з обох боків.
August 29, 2020
"Безмір жертви крови і терпінь народу, принесений на цьому клапті української земелі, та розмір і героїчність його боротьби творять таку величню карту історії, якої не було ще ніколи в минулих віках і тисячоліттях! Незатертою пам'яттю найбільших гордощів і слави лишиться майбутнім поколінням українського народу той образ, коли рештки ограбленого, вигнаного насильством із його землянок, побитого і скатованого до крови населення української Перемищини везли ворожі людолови на вивіз в чужу землю, а вони з вагонів, незважаючи на побої, махали на прощання своїм повстанцям до лісів хусточками свій привіт, одверто перед лицем ворога-ката", - ці слова належать очільнику ОУН на Закерзонні, Ярославу Старуху, який, щоб не здаватися у полон, застрелився у криївці оточеній поляками під час операції з виселення українців, операції "Вісла". До того він був не раз ув'язнений і катований, у тому числі, в польському концентраційному таборі для українців Березі-Картузькій.
Чому відгук починається з цієї цитати? Просто для того щоб ви розуміли розміри того лицемірства, з яким у наш час поляки виставляють себе жертвами, а українців - катами, називаючи польсько-український конфлікт геноцидом польського народу. Здавалося б, хто звертатиме увагу на побрехеньки псевдоісториків та популістів? Таки знайшлась добряча купка любителів дешевого піару і 22 липня 2016 року у польському Сеймі було прийнято постанову "Щодо вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян ІІ Речі Посполитої в 1943-1945 роках".
Тепер ближе до книги. Вона є своєрідним запобіжником від історичного невігластва, інструментом, який простою мовою, незаангажовано та без зайвих емоцій описує події тих років. У цій книзі ви не знайдете пустих звинувачень та перекручувань, які так часто лететь у наш бік з-за кордону. На фальсифікації, типу видавання фото дітей вбитих психічно хворою жінкою за "злочини УПА", Володимир В'ятрович відповідає задокументованими фактами, подекуди навіть з офіційних польських джерел.
Важливим елементом книги є охоплення та аналіз не тільки, власне 1943-45 років, а й подій що передували цим страшним рокам. Пояснення загострення у стосунках двох народів помилками, які були з обох боків, втручанням третьої стороний (куди ж без наших "любих" східних сусідів) і прагненням обох народів до незалежності допомогає побачити ситуацію такою, якою вона була насправді, без суцільного розділення на біле та чорне.
На перший план у наш час мають виноситись не емоційні звинувачення та гра на почуттях націй, а тверезе прагнення компромісу та примирення. Намагання об'єднатися та спільно протистояти ворогу неодноразово мали місце на сторінках історії і підтверджуються документально. Саме такі моменти повинні бути заключенням суперечок про те, хто більше жертва, адже історію вже не змінити, а побудувати краще майбутнє - цілком можливо.
Чому відгук починається з цієї цитати? Просто для того щоб ви розуміли розміри того лицемірства, з яким у наш час поляки виставляють себе жертвами, а українців - катами, називаючи польсько-український конфлікт геноцидом польського народу. Здавалося б, хто звертатиме увагу на побрехеньки псевдоісториків та популістів? Таки знайшлась добряча купка любителів дешевого піару і 22 липня 2016 року у польському Сеймі було прийнято постанову "Щодо вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян ІІ Речі Посполитої в 1943-1945 роках".
Тепер ближе до книги. Вона є своєрідним запобіжником від історичного невігластва, інструментом, який простою мовою, незаангажовано та без зайвих емоцій описує події тих років. У цій книзі ви не знайдете пустих звинувачень та перекручувань, які так часто лететь у наш бік з-за кордону. На фальсифікації, типу видавання фото дітей вбитих психічно хворою жінкою за "злочини УПА", Володимир В'ятрович відповідає задокументованими фактами, подекуди навіть з офіційних польських джерел.
Важливим елементом книги є охоплення та аналіз не тільки, власне 1943-45 років, а й подій що передували цим страшним рокам. Пояснення загострення у стосунках двох народів помилками, які були з обох боків, втручанням третьої стороний (куди ж без наших "любих" східних сусідів) і прагненням обох народів до незалежності допомогає побачити ситуацію такою, якою вона була насправді, без суцільного розділення на біле та чорне.
На перший план у наш час мають виноситись не емоційні звинувачення та гра на почуттях націй, а тверезе прагнення компромісу та примирення. Намагання об'єднатися та спільно протистояти ворогу неодноразово мали місце на сторінках історії і підтверджуються документально. Саме такі моменти повинні бути заключенням суперечок про те, хто більше жертва, адже історію вже не змінити, а побудувати краще майбутнє - цілком можливо.
June 7, 2023
Чудова робота!
Буде пізнавальною для всіх, кому цікаві українсько-польські стосунки у 20 столітті
Буде пізнавальною для всіх, кому цікаві українсько-польські стосунки у 20 столітті
December 15, 2024
Чудова книга.
Подобається як автору вдається робити текст цікавим та дещо захопливим, використовуючи при тому сотню посилань на наукові джерела.
Завдяки цій книзі відкрив для себе реальну історію як найбільш заплутаний і жорстокий сюжет. Те, що відбувалось на заході України в період ІІ Світової війни незрівняється з жодним серіалом за кількістю "поворотів".
Прикро, що автор правий стосовно того, що польську-українську війну в 40-х роках в Україні майже не висвітлюють. Сам з родом Волині, я до того, як прочитав книгу, знав лише, що "волинська різня" - це період, коли поляки-українці одне одного масово вбивали. Навіщо, для чого, за яких умов це трапилось, чому... Я б не відповів. І певно й більшість українців не відповість.
А поляки, більш всього, скажуть, що в усьому винні українці та УПА. І це дуже сумно. Цінно, що в кінці книги, автор проаналізував, як вже в незалежній Польщі та Україні досліджувалась дана тематика і до яких наслідків призвела. Спойлер: для України невтішних)
Подобається як автору вдається робити текст цікавим та дещо захопливим, використовуючи при тому сотню посилань на наукові джерела.
Завдяки цій книзі відкрив для себе реальну історію як найбільш заплутаний і жорстокий сюжет. Те, що відбувалось на заході України в період ІІ Світової війни незрівняється з жодним серіалом за кількістю "поворотів".
Прикро, що автор правий стосовно того, що польську-українську війну в 40-х роках в Україні майже не висвітлюють. Сам з родом Волині, я до того, як прочитав книгу, знав лише, що "волинська різня" - це період, коли поляки-українці одне одного масово вбивали. Навіщо, для чого, за яких умов це трапилось, чому... Я б не відповів. І певно й більшість українців не відповість.
А поляки, більш всього, скажуть, що в усьому винні українці та УПА. І це дуже сумно. Цінно, що в кінці книги, автор проаналізував, як вже в незалежній Польщі та Україні досліджувалась дана тематика і до яких наслідків призвела. Спойлер: для України невтішних)
March 17, 2025
Від цієї книги мене періодично бомбило. Звісно, я не раз чула про те, що поляки намагаються звинуватити у всьому українців і зробити українських націоналістів жорстокими звірами, які не мали в собі нічого людського. Наче для них вбивство і була ціль, а не засіб, щоб добитися свого. Я це чула і читала неодноразово, але таке скупчення польських міфів і пропаганди, яку розвінчує автор, треба ще пошукати.
Автор зробив велику дослідницьку роботу, щоб розповісти про події на Волині в 1943, щоб знайти причини цього протистояння і її наслідків. Про те, як події минулого сторіччя і досі впливають на польсько-українські відносини. А також, як, через недостатню поінформованість народу подіями, різні сторони починають маніпулювати думкою населення. І як цими подіями і конфліктом двох народів, польського і українського, користується третя сторона- в Другу Світову німці і радяни, в сучасності Росія.
Автор зробив велику дослідницьку роботу, щоб розповісти про події на Волині в 1943, щоб знайти причини цього протистояння і її наслідків. Про те, як події минулого сторіччя і досі впливають на польсько-українські відносини. А також, як, через недостатню поінформованість народу подіями, різні сторони починають маніпулювати думкою населення. І як цими подіями і конфліктом двох народів, польського і українського, користується третя сторона- в Другу Світову німці і радяни, в сучасності Росія.
November 10, 2025
Не сподобалось однобоке висвітлення. Тут більше про вбиства українців, свідчення очевидців, які не піддаються сумніву (а подібні свідчення з польської сторони піддаються), гра дат коли точно відомі напади поляків, а українців тільки місяць, не знаю як шановний історик хоче привернути увагу поляків до цієї книги… я українка, але мені це різало очі…
Хотілось обʼєктивності, без прикрас і пропаганди, розібратись в цій жахливій сторінці історії. В першу чергу, щоб порозумітися з нашим другим найбільшим сусідом. Хоча деякі розділи мені сподобались.
Хотілось обʼєктивності, без прикрас і пропаганди, розібратись в цій жахливій сторінці історії. В першу чергу, щоб порозумітися з нашим другим найбільшим сусідом. Хоча деякі розділи мені сподобались.
September 10, 2023
Хороша книга з купою дат, персоналій, витягів з документів і спогадів. Повно розкриває історію протистояння поляків та українців наприкінці першої половини 20-го століття. Варто прочитати тим, хто хоче розібратись в тому, що називають «волинською різнею». Автор ненавʼязливо і рідко надає читачеві свої висновки, які тільки трохи допомагають зрозуміти те, що і так випливає з очевидних фактів.
July 24, 2023
Книгу нелегко читати. Але варто. Навіть вирісши на Волині, дуже мало знав про події того часу. Вони чи не висвітлювались взагалі, чи дуже перекручувались.
Висновків багато, але головний: коли українці воювали з поляками — вигравала русня.
Висновків багато, але головний: коли українці воювали з поляками — вигравала русня.
February 22, 2025
Книга не тільки про події на Волині у 43му році. Дається більш широкий контекст від Першої світової до операції Вісла в 47му. Та сучасні дискусії навколо цієї теми. Дає не тільки розуміння минулого, але є дає змогу аналізувати теперішні взаємини в Польщею. Наша сила тільки у єдності і порозумінні.
February 20, 2023
Обов"язкова до прочитання!!!
Ця книжка - це наукова праця автора, але перевидана в науково-публіцистичному стилі, для легшого читання і опрацювання. Це неймовірне дослідження стосунків українців і поляків від закінчення Першої світової війни до 1950-х років. Дуже чітко, логічно і грунтовно показано, чому сталося те, що поляки називають Волинською різаниною, а автор Другою польсько-українською війною. Показано польський імперіяльний шовінізм і його рішення щодо "українського питання". Їхнє абсолютне небажання йти на компроміс і готовність влаштувати українцям геноцид аби залишити землі собі.
Дя мене читання було дуже емоційним. І до кінця книжки в мене було єдине питання: як ми вижили в таких умовах? Як ми стали нацією? Як ми створили свою державу?
Звірства Армії Крайової нічим не відрізняли від звірств німців чи червоної армії. І найбільше мене добило, що поляки прийняли це все на законодавчому рівні, узаконивши свою точку зору. Закривши очі на свої злочини, як то вбивства на Холмщині в 1930-х роках, підрив 127 храмів і церков, вже не кажучи про операцію "Вісла".
Також зрозуміла звідки ростуть ноги про фашизм ОУН і УПА. Зразу згадався вислів "Наш шпигун в їхньому тиду - це доблесний герой, їх шпигун в нашому тилу - підла собака".
Останній розділ присвячено вже тепершнім стосункам, після 2000-х років, і тут мене вже роздратувала поведінка нашої влади, яка дала собі нав"язати польську точку зору на ці події. Я вважаю, що користуючись тепершніми подіями, і тим, що через напад Росії Україна стала брендом у світі (як би цинічно це не звучало), ми повинні виправити оці всі перекоси і протиставити свою точку зору і докази, що не все так просто, як би хотілось дорогим сусідам.
Десь так) навіяло)
Ця книжка - це наукова праця автора, але перевидана в науково-публіцистичному стилі, для легшого читання і опрацювання. Це неймовірне дослідження стосунків українців і поляків від закінчення Першої світової війни до 1950-х років. Дуже чітко, логічно і грунтовно показано, чому сталося те, що поляки називають Волинською різаниною, а автор Другою польсько-українською війною. Показано польський імперіяльний шовінізм і його рішення щодо "українського питання". Їхнє абсолютне небажання йти на компроміс і готовність влаштувати українцям геноцид аби залишити землі собі.
Дя мене читання було дуже емоційним. І до кінця книжки в мене було єдине питання: як ми вижили в таких умовах? Як ми стали нацією? Як ми створили свою державу?
Звірства Армії Крайової нічим не відрізняли від звірств німців чи червоної армії. І найбільше мене добило, що поляки прийняли це все на законодавчому рівні, узаконивши свою точку зору. Закривши очі на свої злочини, як то вбивства на Холмщині в 1930-х роках, підрив 127 храмів і церков, вже не кажучи про операцію "Вісла".
Також зрозуміла звідки ростуть ноги про фашизм ОУН і УПА. Зразу згадався вислів "Наш шпигун в їхньому тиду - це доблесний герой, їх шпигун в нашому тилу - підла собака".
Останній розділ присвячено вже тепершнім стосункам, після 2000-х років, і тут мене вже роздратувала поведінка нашої влади, яка дала собі нав"язати польську точку зору на ці події. Я вважаю, що користуючись тепершніми подіями, і тим, що через напад Росії Україна стала брендом у світі (як би цинічно це не звучало), ми повинні виправити оці всі перекоси і протиставити свою точку зору і докази, що не все так просто, як би хотілось дорогим сусідам.
Десь так) навіяло)
Displaying 1 - 13 of 13 reviews