Дві московки. Рибалка Панас Круть. Баба Параска та баба Палажка

by Іван Нечуй-Левицький

«Українська жизнь, — писав Нечуй-Левицький, — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі».
Повість «Дві московки» — перший друкований твір письменника, хоч була і раніша проба пера. «Дві московки» були прихильно зустрінуті прогресивною українською критикою. Ганна і Марина – дівчата з одного села, одного соціального рівня, яких поєднує те, що вони обидві кохають Василя, доброго українського парубка, що недавно повернувся з солдатів. Василь обирає собі за дружину Ганну, але не довго довелося їм радіти сімейному життю. Згодом гірка доля постукає у вікно обом дівчатам...
Оповідання «Рибалка Панас Круть» уперше надруковано в журналі «Правда» 1868 року під назвою «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть». Старий білобородий рибалка Панас Круть в ясну, чудову місячну ніч оповідає молодому чорновусому товаришеві Панькові спомини зі свого життя. На своєму віку він кравцював, кушнірував, був шевцем та вкінці рибалкою. Мав хист, мав талант, та не мав щастя. Жид Берко забрав хату, жінка Одарка померла молодою, полишаючи в його серці безмежний жаль та постійну тугу...
«Баба Параска та баба Палажка» уперше надруковано як два окремі твори: «Не можна бабі Парасці вдержаться на селі» - 1874 року; «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» - 1875 року. Пізніше І. С. Нечуй-Левицький з'єднав обидва оповідання спільною назвою «Баба Параска та баба Палажка» і доповнив їх новими епізодами. Згодом цей твір знайшов продовження у двох нових оповіданнях письменника: «Біда бабі Парасці Гришисі» (1908) та «Біда бабі Парасці Солов'їсі» (1908).

102 pages, Hardcover

Published January 1, 2008

About the author

Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.

Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).

He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.