Оксана Луцишина дає можливість читачу зануритись у жіночу сутність глибше, здається, ніж це взагалі можливо. Пристрасно, відверто, часом аж до жорстокості, молода авторка подає фотографію жінки «зсередини», змальовує певний екзистенційний шлях через призму ключових символів, таких як батьки, шлюб, дитина, чоловік-як-дитина, примирення із віком тощо.
This is the author's profile for Ukrainian name spelling. See also Oksana Lutsyshyna
Оксана Петрівна Луцишина (10 жовтня 1974, Ужгород) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця. Член Українського ПЕН. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за роман «Іван і Феба».
Коли ця книжка вийшла друком у 2007-му, мені вона була зовсім не актуальною, хоча пригадую той Форум видавців і навіть цю книжку на полицях. Лише кілька років тому, коли я вирішила написати свій декретний рукопис, зацікавилася літературою про материнські досвіди, згадала і "Не червоніючи", але її вже в продажу ніде не було. Відтоді я періодично запитувала книжку на онлайн-барахолках, і от - знайшла!=) Цікаво, що конкретно цей примірник - це ще й мандрівна книжка, учасниця буккросингу з печаткою "Вільні книги". Книжечка виявилася маленькою, прочитала я її швидко. Вважай, здійснила один із дрібних планів на рік. Багато впізнаваних і щемких моментів. Тоді, в 2007, мені точно не було б сенсу її читати. Зараз же радію, що знайшла і прочитала, і радію, що вона все ж не про мене.