Гіркі землі

by Галина Пагутяк

Бог створив її жінкою згідно зі своїм планом, жінкою в Бориславі, місті, куди вона змушена повертатись, бо більше немає куди, і навіть вважати це за щастя — повернутись додому, де за її гроші купили братові диплом, робили євроремонт і далі потребують її грошей. Ліля дасть, Ліля купить, Ліля заплатить борг. Ліля — багата. Ліля — каріатида, яка тримає разом з іншими каріатидами небо над Бориславом.

224 pages, Hardcover

First published January 1, 2016

About the author

Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.

Reviews

[Adelais · Rating 3 out of 5]

Збірка химерних історій, які були б краще без ниття про всепропало.
"Гіркі землі": 3,5. Мрачняк про той самий Борислав, тільки тут він розвалюється, і Ліля разом з ним. Химерного про заробітчан я ще не читала, і химерне там якраз найлюдяніше, бо люди страшні. Деякі вайби "раніше було лучче" пробігають, однак не критично. Але таке враження, що Пагутяк всим описаним насолоджується і читачів теж припрошує, щоб разом впасти в депресію. Оце вже зайве.
"Жінка з Горлівки": 4.
Як патріотизм чудово сполучається з порішать, АТО, сепаратистів, а також всю іншу хтонь, що вилазить з нормальних людей (і при цьому вони залишаються нормальними людьми). Взагалі у Пагутяк село - це таке місце, куди краще не потикатися, бо там тільки земля ще якось доброзичлива буває. Та не сказати, що і в місті у неї хтось спасеться.
"Косар":4.
Якщо дати людині косу і напрямок, то вона може й інших піти косити. Але поки цього не сталося, робить навкруги чистіше. Знову занедбане село, якому чи то вже кінець, чи то на щось переродиться.
"Зелена меса": 3.
Симпатична замальовка про старий костел, без особливого сюжету, але мова гарна.
"Телескоп": 2,5.
Непогана історія про дівчинку, телескоп і силу зірок у селі, хоча не скажу, що запамятовується. Але добра.
"999": 2.
Дядько приїхав до занепалого містечка, а там якраз поводиря бракувало, бо все розвалене. Я розумію, що бачення героя - це ще не думка автора, але тут таке враження, що це саме авторське скиглення про всіпомруть тм (не вперше зустрічаємось, вже впізнаю). І згадка про Майдан радше приклеєна для виправдання.

[Oleksandra Kochubei · Rating 4 out of 5]

Цікавий післясмак залишається від цієї книги. Мені подобається та крихта магічного реалізму, яка завжди присутня в творах Пагутяк (принаймні в тих, які я читала). Читалося не надто легко, але відчувається, як авторка любить свій край, як їй болить за нього. Думала над оцінкою 3 і 4, і все ж 4.

[Ірина Власенко · Rating 3 out of 5]

Подумала, що це просто не моя книга. З одного боку цілком реальна історія про дівчину-0заробітчанку, яку родина відрядила з тіткою в Італію, де малій довелося тяжко працювати і не тільки. Родина не підозрює про це, витягуючи з доньки і сестри кошти. Після повернення Ліля не може знайти собі місця і ради, мов сновида бродить Бориславом, спілкується з природою і старими, які колисьзамешкали у чужому будинку. Внутрішня криза дівчини доводить її до самогубства. Але є ще один художній план книги - це чи то міфологія чи то потойбіччя. А фактично мерці, що повстали з цих гірких земель і розмовляють з головною героїнею. Відчувалося, що авторка через них хоче донести якісь важливі і глибокі думки, узагальнення. Але в цілому книга сприймається як дуже темна і сумна. На мій погляд, передано куті дьогтю.