What do you think?
Rate this book
Вечник. Исповедь на перевале духа
Это - исповедь великой души, документ мудрого сердца. Это — не просто описание исключительной судьбы необычного человека. Это - подарок судьбы для тех, кто спрашивает себя: «Кто я, откуда я, для чего я? И куда я иду?» Это письмо поможет обрести себя и укрепит в великом Переходе из ничего в нечто. Читай и перечитывай, ибо истина, как известно, - не в строках, а между ними. Читай и не спрашивай - ибо все, что нужно на каждый день, здесь есть. Читай и не суди - ибо исповеди души не судят.
- GenresFictionPhilosophy
288 pages, Paperback
First published January 1, 2011
11 people are currently reading
140 people want to read
About the author
Мирослав Дочинець
39 books33 followersМирослав Дочинець - український письменник і журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 23 of 23 reviews
August 18, 2015
одна з тих книг, які належать до категорії "обов'язково ще не раз перечитати пізніше"
March 22, 2022
Knyga, kurią prieš pusmetį pasiūlė perskaityti mano draugai ukrainiečiai. Apie žmogaus dvasios stiprybę. Слава Україні!
September 11, 2015
Я так зрозумів, нашим людям в якийсь момент стало не вистачати таких всеохопних інструкцій щодо українського життя, і автор вчасно їх написав. Не жалкую, що прочитав — встиг і мовою насолодитися, і про багато цікавих лайфхаків дізнався, хоч живучи у місті навряд чи зможу ними скористатися. Але все ж таки цю книгу варто читати із великою клепкою в голові, аби потім не намагатися лікувати діабет капустою.
Мій відеоогляд на YouTube (без спойлерів!)
Мій відеоогляд на YouTube (без спойлерів!)
May 3, 2024
Це той випадок коли я трохи недооцінив те, що збирався прочитати.
Я очікував зустріти виключно збірку проповідей, щось таке, де суто християнський контекст із високомірними повчаннями про гріхи і всяке таке, а натомість отримав історію закарпатського робінзона крузо перетяту локальним фольклором і до того ж вплетену у місцевий (і не лише) історичний контекст 1930-1950-их років.
Звісно не обійшлося і без вказівок "живи так і так", але якщо абстрагуватися від них і ставитися не як примусу до дії, а як до оповіді особистого досвіду персонажу (очевидно відзеркаленню автора) то виходить цілком захопливе чтиво.
Я очікував зустріти виключно збірку проповідей, щось таке, де суто християнський контекст із високомірними повчаннями про гріхи і всяке таке, а натомість отримав історію закарпатського робінзона крузо перетяту локальним фольклором і до того ж вплетену у місцевий (і не лише) історичний контекст 1930-1950-их років.
Звісно не обійшлося і без вказівок "живи так і так", але якщо абстрагуватися від них і ставитися не як примусу до дії, а як до оповіді особистого досвіду персонажу (очевидно відзеркаленню автора) то виходить цілком захопливе чтиво.
January 2, 2017
Чи не найкраща книга, коли-небудь мною прочитана.
Вона як тиха розмова з сивим дідусем, у якого очі блищать спокоєм і мудрістю
ЇЇ хочеться читати повільно, перечитуючи, смакуючи кожне слово.
Вона як тиха розмова з сивим дідусем, у якого очі блищать спокоєм і мудрістю
ЇЇ хочеться читати повільно, перечитуючи, смакуючи кожне слово.
June 28, 2021
Спершу зовсім не пішло. З третього заходу лиш вдалося, бо не подобався початок. Дивні відчуття від сієї книжки. Це якась суміш закарпатського Робінзона, Беара Ґрілза та Ошо. Часом вона доволі ок і трапляються мудрі думки, але за цими напучуваннями, патосом, котрий суперечить частині ідей, котрі постулює герой і постійними заготовками цитат ті цікаві думки губляться.
November 16, 2019
Книга про важке і трохи нереальне життя, переплетена мудрістю, порадами, темами для роздумів, закарпатським присмаком. Нелегко читати, але однозначно варто.
May 19, 2020
Скільки разів людина може втекти від смерті? Скільки всього здатна пережити одна людина?
Від босоногого дитинства крізь війну, відлюдництво та заслання, до глибокої мудрості. Неймовірна біографія «Вічника».
По-перше, це настільки українська книга, що більш української я ще не бачила. По-друге, це скарбниця мудрих порад, чи не кожне слово прагне закарбуватись в пам'яті, щоб у потрібний момент звідти виринути. По-третє, ця смачна мова, якою написана біографія, ці діалектизми, цей словничок наприкінці — для філолога із закарпатським корінням кращого годі й шукати.
Захоплююче, проникливо, мудро.
Від босоногого дитинства крізь війну, відлюдництво та заслання, до глибокої мудрості. Неймовірна біографія «Вічника».
По-перше, це настільки українська книга, що більш української я ще не бачила. По-друге, це скарбниця мудрих порад, чи не кожне слово прагне закарбуватись в пам'яті, щоб у потрібний момент звідти виринути. По-третє, ця смачна мова, якою написана біографія, ці діалектизми, цей словничок наприкінці — для філолога із закарпатським корінням кращого годі й шукати.
Захоплююче, проникливо, мудро.
April 9, 2023
Взагалі я читала «Золотий час», але тут її немає, тому най буде так. Вважала колись за езотерику, тому оминала. Зараз вважаю Андрія Ворона новітньою українською філософською думкою і можете зі мною не погоджуватись та його заповіді - це так, як я живу і хочу жити. Все його ставлення до життя та світогляд в мені відкликається повністю і я хотіла б пожити таке життя дійсно, а не лише уявляючи собі чи переконуючи себе в тому, що я так живу.
June 5, 2017
Моралізаторська (можливо навіть занадто), дещо фантастична історія життя закарпатця Андрія Ворона. Роздуми в простих словах про науку чекання, любові, доброти, здорового харчування і способу життя.
June 5, 2022
Золото.
January 10, 2019
Я не вірю в чари чи віщунство, не вірю в існування надприродних явищ чи вищих сил, що керують нашим життям направляючи нас в ту чи іншу сторону. Вірю я лише в один єдиний вид магії - це магія вчасності книги. Коли незбагненним чином тебе відштовхує від книги яку ти ще не готовий читати, коли ходиш біля неї колами, вона трапляється тобі на очі, ти сто разів береш в книгарні її в руки, але потім відкладаєш. Або навпаки, коли книга наче сама стрибає тобі в руки, ти читаєш її й розумієш, що це ідеальний час саме для цього тексту, що раніше ти б його не зрозумів, не осягнув, а пізніше, можливо, було б уже запізно. От в цю магію вчасності я і вірю.
Сама так сталося з книгою «Вічник. Сповідь на перевалі духу». Вона трапилася мені в час душевного спокою, коли сум'яття не гризло душу, коли немає потреби щось здобувати, за щось боротися. Думаю в інший момент книга б мені геть не придалася. Проте взимку, коли не тільки природа завмирає, але і бажання наші, прагнення засинають до весни, коли хочеться закритися в собі, розібратися з пережитим за час від минулих холодів, саме тоді й треба читати такі книги. Тоді з них буде найбільше користі.
Книга Мирослава Дочинця - справді сповідь. У ній переплетено стільки всього різного, що важко відповісти на питання "про що ця книга". Для когось вона буде історією про карпатського мудреця, якого життя добряче покидало по світу. І десь там, побившись об чужі пороги, набравшись по крихті мудрості, виливається ця мудрість на читача. Черпнути її можна з книги, обкластися нею з усіх сторін і подумати, що от ти нарешті перебуваєш в благодаті. Проте це не так. В тому і суть мудрості, що у жменю її не схопиш. Мало того, що збирається вона по крихті, та ще і свою мудрість нікому не віддаси. Вона тільки твоя власна, у спадок не передається. Безперечно, у "Вічнику" є дуже багато цих розумних крихт. Тут і корисні поради щодо того як треба жити, і що і скільки їсти аби мати силу і довголіття. Є і поради щодо життя, такі, що їх би колись назвали народною мудрістю, ті що вчать жити правильно, допомагають не загубитися у світі:
"Не ти для часу, а час для тебе. Не діли хвилину, не розтягуй годину. Не обганяй і не помножуй час. Скорися його звичайному і мудрому плину. І він винесе тебе, куди належить – у Вічність, увійди в час, як у ріку, розчинися в ньому. Щоб простити минуле, пізнати теперішнє і розгадати будучне. І прийде спокій сили. І сила спокою."
Здавалося б прості слова, кожен і так знає й усвідомлює цю мудрість, проте мало хто слідує такому заповіту. Тому я і вважаю, що навіть з мудрої книги, якою безперечно є "Вічник", мудрості не зачерпнеш, якщо у тебе самого голова і серце діряві. Прочитати можеш, а ��свідомити, прийняти - ні. Бо розуміння прийде з часом, коли будеш готовий до того, це і є оте "збирання по крупинках", про яке часто згадує в тексті автор.
Цікаво описує автор стосунки героя з жінками, яких у того було багато - як для того часу- і мало - як для часу нашого. Проте жодну з них він не зневажив, усіх їх любив, кожній дарував тепло і від кожної щось узяв, чогось навчився. Тож ділиться тим знанням легко:
"Чоловік прицінливим зором бачить у жінці лише тіло й очі, а все инше придумовує собі. Жінка чує тільки його голос і вгадує потрібний їй запах, а все инше навіює собі. Так вони знаходять одне одного, дві половинки любови."
Хіба не відчували ви чогось схожого? Скільки таких історій відбулося, а скільки ще відбудеться. Як тонко підмітив це Дочинець, як вміло про це написав. Проте і це не є основна мудрість його книги. Я все ж думаю, що лейтмотив книги в стійкості чоловіка, на долю якого випало скільки випробувань. Він бився з мадярами за Карпатську Україну, боровся з чеськими жандармами, тікав у Румунію, кілька років жив відлюдником в лісі, бував на Криті, був засланий в Сибір, сидів в тюрмах, жив в тайзі, будував маяки на Далекому Сході. Але що дозволило йому стерпіти всі ці поневіряння і наприкінці життя вернутися в рідні карпатські гори? Свобода. Відчуття внутрішньої свободи, душевної волі, яку не змогли зламати ні тюрми, ні лісова самотність. Якщо ти вільний - ти сильний духом. А якщо ти сильний духом - ти стерпиш все. Ось про що ця книга.
Сама так сталося з книгою «Вічник. Сповідь на перевалі духу». Вона трапилася мені в час душевного спокою, коли сум'яття не гризло душу, коли немає потреби щось здобувати, за щось боротися. Думаю в інший момент книга б мені геть не придалася. Проте взимку, коли не тільки природа завмирає, але і бажання наші, прагнення засинають до весни, коли хочеться закритися в собі, розібратися з пережитим за час від минулих холодів, саме тоді й треба читати такі книги. Тоді з них буде найбільше користі.
Книга Мирослава Дочинця - справді сповідь. У ній переплетено стільки всього різного, що важко відповісти на питання "про що ця книга". Для когось вона буде історією про карпатського мудреця, якого життя добряче покидало по світу. І десь там, побившись об чужі пороги, набравшись по крихті мудрості, виливається ця мудрість на читача. Черпнути її можна з книги, обкластися нею з усіх сторін і подумати, що от ти нарешті перебуваєш в благодаті. Проте це не так. В тому і суть мудрості, що у жменю її не схопиш. Мало того, що збирається вона по крихті, та ще і свою мудрість нікому не віддаси. Вона тільки твоя власна, у спадок не передається. Безперечно, у "Вічнику" є дуже багато цих розумних крихт. Тут і корисні поради щодо того як треба жити, і що і скільки їсти аби мати силу і довголіття. Є і поради щодо життя, такі, що їх би колись назвали народною мудрістю, ті що вчать жити правильно, допомагають не загубитися у світі:
"Не ти для часу, а час для тебе. Не діли хвилину, не розтягуй годину. Не обганяй і не помножуй час. Скорися його звичайному і мудрому плину. І він винесе тебе, куди належить – у Вічність, увійди в час, як у ріку, розчинися в ньому. Щоб простити минуле, пізнати теперішнє і розгадати будучне. І прийде спокій сили. І сила спокою."
Здавалося б прості слова, кожен і так знає й усвідомлює цю мудрість, проте мало хто слідує такому заповіту. Тому я і вважаю, що навіть з мудрої книги, якою безперечно є "Вічник", мудрості не зачерпнеш, якщо у тебе самого голова і серце діряві. Прочитати можеш, а ��свідомити, прийняти - ні. Бо розуміння прийде з часом, коли будеш готовий до того, це і є оте "збирання по крупинках", про яке часто згадує в тексті автор.
Цікаво описує автор стосунки героя з жінками, яких у того було багато - як для того часу- і мало - як для часу нашого. Проте жодну з них він не зневажив, усіх їх любив, кожній дарував тепло і від кожної щось узяв, чогось навчився. Тож ділиться тим знанням легко:
"Чоловік прицінливим зором бачить у жінці лише тіло й очі, а все инше придумовує собі. Жінка чує тільки його голос і вгадує потрібний їй запах, а все инше навіює собі. Так вони знаходять одне одного, дві половинки любови."
Хіба не відчували ви чогось схожого? Скільки таких історій відбулося, а скільки ще відбудеться. Як тонко підмітив це Дочинець, як вміло про це написав. Проте і це не є основна мудрість його книги. Я все ж думаю, що лейтмотив книги в стійкості чоловіка, на долю якого випало скільки випробувань. Він бився з мадярами за Карпатську Україну, боровся з чеськими жандармами, тікав у Румунію, кілька років жив відлюдником в лісі, бував на Криті, був засланий в Сибір, сидів в тюрмах, жив в тайзі, будував маяки на Далекому Сході. Але що дозволило йому стерпіти всі ці поневіряння і наприкінці життя вернутися в рідні карпатські гори? Свобода. Відчуття внутрішньої свободи, душевної волі, яку не змогли зламати ні тюрми, ні лісова самотність. Якщо ти вільний - ти сильний духом. А якщо ти сильний духом - ти стерпиш все. Ось про що ця книга.
October 22, 2024
«Вічник» - книга,що допомагає пережити важкі часи
Роман “Вічник. Сповідь на перевалі духу” - книга, що допомагає пережити важкі часи, кожна її сторінка сповнена філософії життя, любові до світу, любові до природи, любові до життя. Персонаж книги у формі щоденникових записів, наче у довірливій бесіді з читачем розповідає про свою долю, повстання в “Чорному лісі”, заслання в таборах на Колимі з її безжальними морозами, бажанням табірних наглядачів знищити в людині особистість, підкорити, зламати… Далі карпацький “монах” Андрій Ворон оповідає про свою науково -дослідну мандрівку до Греції, Грузії , а на схилі віку -повернення на Батьківщину, в рідне Мукачеве.
Примітно, що головний герой книги завжди плекає у своєму серці вдячність, не цурається навіть найважчої роботи, вчиться, переймає досвід, дослухається порад людей, яких зустрічає на своєму життєвому шляху, в його душі немає ненависті.
Книга читається дуже легко. Письменник спонукає читача замислитися над цінністю дня сьогоднішнього, адже кожна мить життя на Землі – неповторний дарунок Творця, який так важливо не змарнувати, а наповнити сенсом.
Ось лише кілька цитат, які мені запам`яталися, особливо вразили своєю, іноді, шокуючою правдивістю, яка відкрилася в час жорстокої війни нашого народу за своє майбутнє, мову, ідентичність, культуру, право бути та жити:
“Люби життя таким, яким воно є. І воно полюбить тебе таким, яким ти є”;
“Може в сьому й захована найвища мудрість – дякувати. За все дякувати. А ми все просимо, вимагаємо, чекаємо”;
“Життя – се довге прощання”;
“Настає день, коли ти вже не годен бути вчорашнім”;
“Немає ближчого, відданішого нам створіння, як пес. Часто ми, люди, не заслуговуємо тої довіри й безкорисливої любови”;
“Будь собою! Приймай себе. Радій собі. Заглядай у себе.– і знайдеш у сій криниці все. Бо дано тобі все, що потрібно. І понад се”;
“Як ти до світа, так світ до тебе”. Кедь довго будеш зазирати в безодню, то безодня зазирне в тебе”;
В тексті ще дуже багато цитат, які допоможуть знайти внутрішній спокій у непростій життєвій ситуації. Книга стане справжнім порадником для людей, що опинились в складних життєвих обставинах, прагнуть відновити сили, щоб йти далі, долаючи труднощі повсякдення з вірою в серці, навіть тоді, коли здається, що надії вже немає, а довкола панує непроглядна темрява.
Роман “Вічник. Сповідь на перевалі духу” - книга, що допомагає пережити важкі часи, кожна її сторінка сповнена філософії життя, любові до світу, любові до природи, любові до життя. Персонаж книги у формі щоденникових записів, наче у довірливій бесіді з читачем розповідає про свою долю, повстання в “Чорному лісі”, заслання в таборах на Колимі з її безжальними морозами, бажанням табірних наглядачів знищити в людині особистість, підкорити, зламати… Далі карпацький “монах” Андрій Ворон оповідає про свою науково -дослідну мандрівку до Греції, Грузії , а на схилі віку -повернення на Батьківщину, в рідне Мукачеве.
Примітно, що головний герой книги завжди плекає у своєму серці вдячність, не цурається навіть найважчої роботи, вчиться, переймає досвід, дослухається порад людей, яких зустрічає на своєму життєвому шляху, в його душі немає ненависті.
Книга читається дуже легко. Письменник спонукає читача замислитися над цінністю дня сьогоднішнього, адже кожна мить життя на Землі – неповторний дарунок Творця, який так важливо не змарнувати, а наповнити сенсом.
Ось лише кілька цитат, які мені запам`яталися, особливо вразили своєю, іноді, шокуючою правдивістю, яка відкрилася в час жорстокої війни нашого народу за своє майбутнє, мову, ідентичність, культуру, право бути та жити:
“Люби життя таким, яким воно є. І воно полюбить тебе таким, яким ти є”;
“Може в сьому й захована найвища мудрість – дякувати. За все дякувати. А ми все просимо, вимагаємо, чекаємо”;
“Життя – се довге прощання”;
“Настає день, коли ти вже не годен бути вчорашнім”;
“Немає ближчого, відданішого нам створіння, як пес. Часто ми, люди, не заслуговуємо тої довіри й безкорисливої любови”;
“Будь собою! Приймай себе. Радій собі. Заглядай у себе.– і знайдеш у сій криниці все. Бо дано тобі все, що потрібно. І понад се”;
“Як ти до світа, так світ до тебе”. Кедь довго будеш зазирати в безодню, то безодня зазирне в тебе”;
В тексті ще дуже багато цитат, які допоможуть знайти внутрішній спокій у непростій життєвій ситуації. Книга стане справжнім порадником для людей, що опинились в складних життєвих обставинах, прагнуть відновити сили, щоб йти далі, долаючи труднощі повсякдення з вірою в серці, навіть тоді, коли здається, що надії вже немає, а довкола панує непроглядна темрява.
February 18, 2024
"Світ складають не старі й молоді, не добрі й лихі, а розумні й дурні. Легко може натовп висміяти мудреця, і будь-яку дурноту вбрати в білі ризи."
"Нам кортіло любити дівчат, але випало пізнати коротку, як березнева днина, любов до Вкраїни..."
"Ми ще не знали, як жити, а вже мусили вмирати за тебе."
"Головне, що ми впали на свою землю, очима до свого неба. І нікуди й ніколи ми звідси не рушимо. Бо лежимо тут не кістьми, а серцем. Бо ліпше своє лико, ніж чужий ремінь."
"Нам кортіло любити дівчат, але випало пізнати коротку, як березнева днина, любов до Вкраїни..."
"Ми ще не знали, як жити, а вже мусили вмирати за тебе."
"Головне, що ми впали на свою землю, очима до свого неба. І нікуди й ніколи ми звідси не рушимо. Бо лежимо тут не кістьми, а серцем. Бо ліпше своє лико, ніж чужий ремінь."
September 28, 2021
Не можу високо оцінили через те, що нестерпно багато повчань, які для мене не становлять новизни. І зрештою, повчання прямим методом не працюють, отже це все на марно.
Та книга цікава пригода. Красивий та лаконічний опис інтимниго процесу з жінками, та художньо передано чимало тривіальних понять.
Та книга цікава пригода. Красивий та лаконічний опис інтимниго процесу з жінками, та художньо передано чимало тривіальних понять.
March 20, 2024
Робінзон Крузо та Демʼян Многогрішний по-гуцульськи. Це чудова книга, філософсько-пригодницька і дуже повчальна сповідь. Я вже думаю, що й сама тепер могла б вижити в глухому лісі.
Спочатку хотіла написати, що трохи автор переборщив з пригодами на одну людину, а потім дізналася, що герой цієї книги - це реальна особа. І це вау.
Спочатку хотіла написати, що трохи автор переборщив з пригодами на одну людину, а потім дізналася, що герой цієї книги - це реальна особа. І це вау.
April 23, 2024
На початку читання подумав, що закину за сторінок давадцять. Певно насторожила мова - багато діалектних або рарітетних слів. Але затягнуло - 20 сторіччя крізь призму людини із Закарпаття, мікс робінзанціади, романів Верна та Багряного. Філософія, релігія, пероснальні історії - кожен може знайти щось для себе. Є варіянт, що перечитаю за декілька років, у пошуках нового розуміння.
March 4, 2023
Довго та все ж цікаво. Є над чим подумати, і це головне. Трохи забагато мені було філософії і розмірковування про природу, про бога. Та все ж прослуховування дуже заспокоювало нерви, коли було потрібно. Час від часу таке чтиво дуже лікує
June 4, 2024
Книга яку варто розбирати на цитати та дещо відкласти в своїй голові. Життєйська мудрість яка подається через призму життя головного героя та історичних подій які змінювали людські долі та історію . Особливо гарно сприймається голосом даного читця .
April 4, 2024
Одна з улюблених книг, яка просякнута українським духом і хочеться перечитувати та вчитуватися нею.
September 6, 2023
В процесі читання були такі приємні нотки ностальгії, коли в дитячі роки бабуся розповідала історії зі свого дитинства. Гарна мова, Карпатська Україна, буремні часи початку 20 століття і ще багато всього зустрінете у «Вічнику». Якщо хочете почитати іншу українську літературу, то залюбки раджу.
September 13, 2016
Читати і перечитувати
April 24, 2018
На мой взгляд, это не настолько фееричная книга, как отзывы о ней. Я бы не назвала её верхом мудрости, и не выделила бы её содержание как необычное и непохожее ни на что. История невероятная и наполненная нотациями. И среди 100 мыслей - каких-то уникальных можно по пальцам пересчитать. Но! Всё-таки, интересные мысли были. И всё-таки, книга не плохая. Но перечитывать ее я точно не буду.
Displaying 1 - 23 of 23 reviews