What do you think?
Rate this book
Кохання, секс і смерть – гарантовані
«Кохання, секс і смерть - гарантовані» - спроба зазирнути у щілину дверей потаємного людського життя. Книжка про те, про що не заведено говорити. «Правда жизні» у словах. Титульна повість «Кохання, секс і смерть гарантовані" - сучасний переспів історії Ромео і Джульєти, але з однією замість двох смертей. «Двері» - автобіографічний роман про кінець 80-х - початок 90-х очима хлопчика-підлітка-юнака. «Ай-я-яй» - клінічна історія смерті одного хірурга. Як і вся книга - харакірі скальпелем без наркозу.
256 pages, Paperback
Published January 1, 2006
3 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
May 18, 2021
Кілька років тому я читала детектив Криштопи "Кошмар на вулиці в'язнів". Інтрига - не інтрига, цікаво -не цікаво, я так і не змогла остаточно вирішити, чи сподобалося мені. Проте книга відправилася до бібліотеки. Але є в мене така мулька, як давати авторам другий шанс. Іноді, шанс цей виправдовується, але, на жаль, частіше - ні. От саме так вийшло з Криштопою. Якщо "Кошмар" ще полишав шанси, то ця збірка їх остаточно вбила...
Видання містить три твори. Роман "Двері" у анотації позиціонується як автобіографічний від особи хлопчика-підлітка-юнака кінця 1980-х - початку 1990-х років. Ееее.... Я, звісно, дівчинка, і навіть у тих самих вікових рамках можу мати зовсім інші потреби і спогади. Я також приймаю те, що підлітковий період складний і важливий. Але якщо роман таки автобіографічний, то автора мені шкода. Це оповідь хлопця не з самої щасливої родини (я б навіть сказала, що із зовсім НЕ щасливої), де батьки один одного не те, що не кохають, а і не поважають. Де їм начхати на власне дитя, хоча заламувати руки і стенати "я ж все для тебе робила" - запросто. Оповідь хворого на спермотоксикоз хлопця, якому подобається одна, але мацає (і все таке інше) він іншу, хоча і соромиться її "на людях". В юності йому подобається ще одна, до якої він не може підійти без обмороку. Але потім, фактично з бодуна, одружується на тій самій першій, яка всю школу і після неї підкладалася під іншого (але ж я не така, нє!). Ну, ок, підлітки, гормони і таке інше, най буде "трієчка" для затравки.
Але наступна річ "Ай-яй-яй" - то взагалі якийсь треш. Бредові думки (чи спогади?) дорослого чоловіка до дівчинки Лізи (Лоліта, це ти?). У чоловіка в сім'ї своя драма: дружина поступово втрачає розум через смерть їхнього сина. Деталі не оголошується, але по тексту назбирується невеличка картинка з того, що син помер внаслідок лікарської помилки. Герой - журналіст написав статтю про хірурга (через роки?!), і той робить собі харакірі скальпелем. Ліза віддаляється, героя викликають в прокуратуру (а він гадає чи через розтління малолітніх, чи через самогубство лікаря), жінку забирають у дурку. І весь текст так само видається бредом божевільного... 1,5/5, а може і менше... Ліза, Ліза, боже, боже...
Титульна повість "Кохання, секс і смерть - гарантовані", яка нібито мала переспівати історію Ромео і Джульєтти... Навіть коментувати не хочу...
Отже, з Криштопою я розпрощалася на віки вічні 🙂
Видання містить три твори. Роман "Двері" у анотації позиціонується як автобіографічний від особи хлопчика-підлітка-юнака кінця 1980-х - початку 1990-х років. Ееее.... Я, звісно, дівчинка, і навіть у тих самих вікових рамках можу мати зовсім інші потреби і спогади. Я також приймаю те, що підлітковий період складний і важливий. Але якщо роман таки автобіографічний, то автора мені шкода. Це оповідь хлопця не з самої щасливої родини (я б навіть сказала, що із зовсім НЕ щасливої), де батьки один одного не те, що не кохають, а і не поважають. Де їм начхати на власне дитя, хоча заламувати руки і стенати "я ж все для тебе робила" - запросто. Оповідь хворого на спермотоксикоз хлопця, якому подобається одна, але мацає (і все таке інше) він іншу, хоча і соромиться її "на людях". В юності йому подобається ще одна, до якої він не може підійти без обмороку. Але потім, фактично з бодуна, одружується на тій самій першій, яка всю школу і після неї підкладалася під іншого (але ж я не така, нє!). Ну, ок, підлітки, гормони і таке інше, най буде "трієчка" для затравки.
Але наступна річ "Ай-яй-яй" - то взагалі якийсь треш. Бредові думки (чи спогади?) дорослого чоловіка до дівчинки Лізи (Лоліта, це ти?). У чоловіка в сім'ї своя драма: дружина поступово втрачає розум через смерть їхнього сина. Деталі не оголошується, але по тексту назбирується невеличка картинка з того, що син помер внаслідок лікарської помилки. Герой - журналіст написав статтю про хірурга (через роки?!), і той робить собі харакірі скальпелем. Ліза віддаляється, героя викликають в прокуратуру (а він гадає чи через розтління малолітніх, чи через самогубство лікаря), жінку забирають у дурку. І весь текст так само видається бредом божевільного... 1,5/5, а може і менше... Ліза, Ліза, боже, боже...
Титульна повість "Кохання, секс і смерть - гарантовані", яка нібито мала переспівати історію Ромео і Джульєтти... Навіть коментувати не хочу...
Отже, з Криштопою я розпрощалася на віки вічні 🙂
October 18, 2022
У книжці три повісті: “Кохання, секс і смерть гарантовані", “Двері” та “Ай-я-яй”.
“Історія моєї сексуальності - це історія збочень”. Із цієї цитати я почала зачитувати “улюблений уривок сучасного автора” на уроці української літератури у школі. Був 2007 рік, весна, усі в школу принесли Жадана і намагалися ним шокувати вчительку. Дилетанти!
У “Дверях” описують 80-ті та 90-ті роки очима хлопчика-підлітка. По-перше, це жахливі роки, які просто треба перетерпіти, бо бути підлітком - це весь час ніяково думати про секс. По-друге, і совок, і перші роки Незалежності - це те ще родео із безнадії, занадто швидких змін та безгрошів’я. По-третє, сімейна історія героя (а повість автобіографічна) - це холодна злива із драми та відчаю двох неприємних людей, які чомусь живуть разом. Накінець, біганина героя між жіночими персонажами втомлює.
“ - Я завжди хотів зробити щось таке, взяти участь у великому, - казав я п’яний п’яним. -Але воно постійно проходило повз мене. Коли була та революція, я був іще малий і залишився на узбіччі.
- То візьми участь у цій! - заохочували друзі.
І я вже майже погодився.
- Але це не те! - раптом кричав я. - Невже ви не бачите, як це дрібно, і непотрібно, і смішно?! Бля, невже ми приречені бути черв’яками?!”
Якщо у вас ще немає депресії, то після цієї книжки вона точно почнеться.
“Про всяке кожен мусить мати напохваті хоча б один спосіб самогубства - але обов’язково це мусить бути дуже індивідуально, так, щоб тільки для себе”.
Олег Криштопа намагається шокувати читача, викликати в нього огиду, натискає на максимум таких “яка гидота”-точок. Тож книжка дуже нездорова.
“Я - жертва аборту. Жертва невдалого аборту, аборту, що не відбувся”.
Пам’ятаю, після прочитання мені снилися кошмари про скотобійню (дякую автору, за детальний опис процесу виготовлення ковбаси). А ще я декілька років уникала сучасний укрліт, бо з мене було досить журби та страждань.
“Історія моєї сексуальності - це історія збочень”. Із цієї цитати я почала зачитувати “улюблений уривок сучасного автора” на уроці української літератури у школі. Був 2007 рік, весна, усі в школу принесли Жадана і намагалися ним шокувати вчительку. Дилетанти!
У “Дверях” описують 80-ті та 90-ті роки очима хлопчика-підлітка. По-перше, це жахливі роки, які просто треба перетерпіти, бо бути підлітком - це весь час ніяково думати про секс. По-друге, і совок, і перші роки Незалежності - це те ще родео із безнадії, занадто швидких змін та безгрошів’я. По-третє, сімейна історія героя (а повість автобіографічна) - це холодна злива із драми та відчаю двох неприємних людей, які чомусь живуть разом. Накінець, біганина героя між жіночими персонажами втомлює.
“ - Я завжди хотів зробити щось таке, взяти участь у великому, - казав я п’яний п’яним. -Але воно постійно проходило повз мене. Коли була та революція, я був іще малий і залишився на узбіччі.
- То візьми участь у цій! - заохочували друзі.
І я вже майже погодився.
- Але це не те! - раптом кричав я. - Невже ви не бачите, як це дрібно, і непотрібно, і смішно?! Бля, невже ми приречені бути черв’яками?!”
Якщо у вас ще немає депресії, то після цієї книжки вона точно почнеться.
“Про всяке кожен мусить мати напохваті хоча б один спосіб самогубства - але обов’язково це мусить бути дуже індивідуально, так, щоб тільки для себе”.
Олег Криштопа намагається шокувати читача, викликати в нього огиду, натискає на максимум таких “яка гидота”-точок. Тож книжка дуже нездорова.
“Я - жертва аборту. Жертва невдалого аборту, аборту, що не відбувся”.
Пам’ятаю, після прочитання мені снилися кошмари про скотобійню (дякую автору, за детальний опис процесу виготовлення ковбаси). А ще я декілька років уникала сучасний укрліт, бо з мене було досить журби та страждань.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews