Dziesięć słów o ojczyźnie

by Oleksij Tschupa, Katarzyna Kotyńska (Translator)

Wyobraź sobie, że twój kraj przypomina statek z dziurą w burcie, który za chwilę pójdzie na dno wraz z całym cennym ładunkiem. W takich przypadkach nie masz wielkiego wyboru. Jak bardzo kochasz swoją Ojczyznę? Uciekniesz czy pozostaniesz na pokładzie?
Roman i niewidoma Ołena wyprzedają cały swój majątek w Dniepropietrowsku, by zacząć nowe życie w Europie. Ale już pierwszy dzień w obcym kraju zamiast umówionej pracy przynosi kłopoty. Mroźny wieczór zastaje ich w Warszawie – bez pieniędzy i nadziei na przetrwanie. Na ratunek przychodzi polska pisarka, na pierwszy rzut oka niezależna i wyzwolona kobieta.
Roman zgadza się na nieoczekiwane warunki oferowane przez pisarkę i trafia w oko cyklonu, który niezauważenie dla innych przechodzi przez Pragę, modną, a równocześnie zakapiorską dzielnicę Warszawy. Co wybrać – stare, dobrze znane, ale ostygłe już uczucia, czy nową, gwałtowną miłość? Znaną ukraińską szarość czy podrabianą Europę?

Genres: Ukraine

216 pages, Paperback

First published January 1, 2014

Reviews

[Elena · Rating 2 out of 5]

А вот не первый раз ВВС своим странным выбором книг играет со мной злую-незлую, но шутку. Анонсированные 10 слов про Отчизну (хотя, наверное, давно уместно писать это слово с прописной) уложились максимум в два-три вполне себе штампа, да и те утопили почти весь свой затертый смысл, надрывно гребя к концу этой небольшой книжки.

Сюжет незамысловат и хеппиэнден, что в принципе являет собой часто некий симбиоз. Два неудачника в поисках лучшей доли в зимней Варшаве (которая кстати в книге совсем не ощущается, т.е. я в нее не смогла поверить вообще - это не Варшава, а видимо Днепропетровск все же, из которого герои должны были сбежать, но... вот не сложилось с самого начала) сталкиваются со чудаковатой полькой-писательницей (столь же неубедительной как и город вокруг нее) и один из *эмигрантов* соглашается поучаствовать (не бесплатно естественно) в неком литературном эксперименте, целью которого станет новая книга польки, контракт на которую уже подписан, а вот вдохновения как нет, так нет.
И тут...
Нет, не начинается ничего интересного, более того - начинается банальная любовная стори, где слепые девушки, коты, пьющие чай, творческие муки и нечистая совесть шьется грубыми цветастыми нитками к современной политической ситуации и историческому прошлому. И все это выглядит странно и адски неорганично.

Вот и пойми теперь, что имелось ввиду, когда эту книгу вносили в длинный список книги 2014 года. То ли выбрать совсем уж не из чего, то ли еще что, сокрытое от непосвященного взгляда за 77 печатями.
Как итог - я начинаю опасаться ВВС вне мира новостей.

[Enotka · Rating 3 out of 5]

Колись читала цю книжку, а тут побачила на поличці і не втрималася, щоби не перечитати знову. Мила і місцями трохи щемка історія про любов і Варшаву. Здалася мені значно логічнішою і чеснішою за історію про Вишню)

[Adam · Rating 1 out of 5]

Zupełnie nieciekawa historia, fatalnie napisana. Coś tam jest o ojczyźnie, ale wszystko jest takie płytkie. Chłop nie jest Kunderą

[Анна · Rating 5 out of 5]

Трудова еміграція, любов, Львів та кіт
Почну з того, що я б навпаки назвала книгу "Десять слів про любов і стільки ж про вітчизну". Адже, як на мене, любові тут значно більше, але вона настільки легка і чиста, без десятків ванільних сторінок та еротичних сцен, що ти мимоволі насолоджуєшся тим, що відбувається у творі між героями.
Скажемо так, це не просто роман. Це така собі книга у книзі, яка тримає тебе і інтригує. До останніх сторінок ти не знаєш, чим все закінчиться. Яким буде фінал твору Агнешки (однієї з героїнь), а яким Чупи.
Направду, автор доволі оригінально підняв тему трудової міграції, адже так багато українців їдуть за межі країни у пошуках щастя. Але чи знаходять? Так, стабільна політична і фінансова ситуація - це багато, але ж чужа культура, мова і традиції - це теж важливо.
Цікаво, чи усвідомлював автор, коли писав ці рядки, що і йому доведеться виїхати з малої батьківщини? (хто не знає, Олексій Чупа з Донеччини і переїхав до Львова, коли вдома почались бойові дії).
Фактично, у творі три дійові особи, якщо не рахувати Пілсудського, кота Агнешки. Однак, як на мене він теж має неабияку роль і дуже харизматично вписався у канву твору.
Для мене, доволі дискусіно постало й питання Львова. Поляки вважають його своїм, адже опікуються ним краще, ніж українці. І, як не тяжко це визнавати, але в чомусь вони праві. Причому йдеться не лише про місто Лева. По Україні саме поляки відновлюють старі костели, вкладаючи чимала кошти Нашій же владі абсолютно всерівно, що руйнуються пам*ятки, якими міг би захоплюватись весь світ.
Книга має дуже оригінальний сюжет і цікаві історії. Думаю, вона варта уваги і прочитання, хоч назву я б змінила ;)

[Julia | books · Rating 4 out of 5]

Trudno mi opisać czy bohaterów da się czy nie da się lubić. Roman jest okropną postacią jeśli chodzi o morale czlowieka, ale jest też tylko czlowiekiem. Jednak po końcowce uważam, że on nie mógł tego kontrolowac. Robił co robił, bo chciał tylko doświadczyć życia, przyjemności. Nie chce wchodzić w szczegóły i spojlerować, bo jest to książka zdecydowanie godna polecenia. Ołena jest tutaj najbardziej jedna z bardziej pokrzywdzonych postaci, mimo że po końcówce uważam że manipulowała Romanem przez całą książkę. Czasami jest podstępna kobietą. Kochanowska jest mądra postacią i zdecydowanie potrzebujemy więcej takich bohaterek, które nie popełniają bezsensownych decyzji, których przemyślenia sa ciekawe i inteligentne, które przeszły przez wiele i nie zakochują sie w pierwszym momencie spotkania. Ta książka wzbudziła we mnie tyle emocji że z wielka chęcią sięgnę po wiecej literatury ukraińskiej.

[Anna Glezina · Rating 3 out of 5]

Ставлю 3 звезды только за прекрасный украинский язык, я даже несколько новых слов выучила, хотя считаю, что хорошо его знаю. Сюжет же откровенно слабый. Может, автор, как мужчина, и видит возможность влюбленности Агнешки в Романа, но я ее не вижу вообще - была бы она еще какая-нибудь старая дева в гамашах и очках, ну еще куда ни шло. А тут... Слишком много страстей вокруг совершенно никчемного создания, прямо-таки две прекрасные любвеобильные нимфы вокруг него летают и вот никак поделить не могут. Короче, кроме приятной атмосферы МЕСТ, где происходят все действия, я из этой книги ничего не вынесла. А, ну да, и еще то, что любовь строится на лжи.

[Viktoriia · Rating 5 out of 5]

В цілому книжка сподобалась, легка без викрутасів і зайвих вихилясів,але були моменти які трохи викликали покерфейс. Після слів Аґнєшки про Львів я її щиро зненавиділа, розумію що так на мене впливає наше сьогодення,цікаво якою б була моя реакція якби я прочитала цю книгу раніше.... А ще зробила висновок що Аґнєшка фігова письменниця ,так закінчити роман це просто жах)

[Микола · Rating 4 out of 5]

Я хотів прочитати цю книжку. Вона для мене знаходиться в хвилі прозових «дебютів» — більш і менш знайомі автори, відомі поетичними текстами фестивальній публіці, виходять друком у видавництвах, які готові збільшити цю публіку на порядок-два. Це цікаво.

За класичними обсяговими мірками «10 слів про Вітчизну» — повість. Твір, який можна беззаперечно атрибутувати як художній та сюжетний.
Мова ритмічна, пружна, короткі речення без надміру метафорики.
А перша асоціація, яку книжка викликає — «Волхв» Фаулза: вже у зав'язці персонажі опиняються на новому для себе місці, в нових обставинах. Вони, безперечно, якось дожили до цього моменту, але жодного посутнього значення це не має. Є він, вона, вона.
І одна з них — сліпа. Ця прикра обставина має вирішувати ряд сюжетних задач і пожвавити описи спільного життя молодої пари, які інакше б виглядали так само шаблонно, як і опис попереднього життя центрального персонажа: посередня освіта, посередня робота, «як у всіх».

Наратор у «10 словах…» постає автором-всевидою. Саме від нього ми дізнаємося, що насправді все не так, як виглядало кілька сторінок тому (з його ж слів): що Олена, сліпа дівчина, тягуче ревнує Романа, а сам Роман ніколи, насправді, не вгадує бажань своєї партнерки. І так далі.
Оповідь потроху перетворюється на розмову під час подорожі — не важливо, куди веде дорога, доки вона дозволяє нанизувати одна за одною історії.
Мандрівка як процес дозволяє, поглянувши на «випадковий» контекст, поділитися невипадковими розмислами.
Так, скажімо, ближче до середини роману проступає антиклерикальний пафос Романа, у його спогадах про конфлікти з корумпованими представниками Московського патріархату. Сам персонаж займає агностичну позицію, у вищі сили він наче вірить, а от діяльність «посередників» видається йому надмірною. Це більш-менш зрозуміла позиція, схожу міг би висловити і більш войовничий атеїст.
Треба було чекати на щось подібне — серед інших традицій і ця (що спирається на давність секуляризації) заслуговує на висловлення.
Причому вголос Роман більшість цих своїх спогадів не озвучує, про них знає лиш автор (а з ним і читач), ними заповнено час, проведений… в церкві, саме на православне Різдво. Цікавий прийом.
От так, на балансі між цікавим і нецікавим, розважає мене Олексій Чупа. Одні епізоди видаються несподіваними, вигадливими, кумедними (не жартівливими — загалом із гумором у романі негусто), інші — геть ні: репліка про те, що «її пальці жили окремим життям» прийшла наче не з якогось іншого тексту, а одразу з багатьох, а відтак і неідентифікованих, ім'я яким — загальне місце. А про закоханість, любощі, свіжі почуття автор пише дуже вдало.
Окремо треба сказати, що роман має в собі помітний і вагомий моральний стрижень (антиклерикальні пасажі головного героя викликані саме аморальними вчинками церковників). І цим книжка включається в ширший контекст повернення моралі в літературу.

Протагоніст, його супутниці, а разом з ними і читач постійно має вибирати — з ким бути, де залишитися, куди іти. Що добре, а що ні. Через ці вибори відбувається ідентифікація, яка тим і цінна, що часом болюча. Персонажі «10 слів…» входять у текст заручниками фатуму і виходять…
Це така собі казка для дорослих про те, що життя жорстоке, але дива все-таки бувають, і тому могла би закінчитися весіллям. Але я не скажу, чим вона закінчується. Скажу лиш, що як не читати цілком зайвої, на мою думку, передмови, одним сюжетним сюрпризом на початку буде більше.

[Iryna Khomchuk · Rating 3 out of 5]

Останнім часом мій експеримент з читанням книг сучасних авторів, вибраних наосліп, підсовує дуже вдалі екземпляри, тож поспішила ловити позитивну хвилю і не помилилася.

Судячи з назви, "10 слів про Вітчизну" мала б бути книгою про любов до Батьківщини тощо. Але вона - про просто любов. Про довіру, про брехню, про пристрасть, про щастя, про розуміння та нерозуміння і ще про багато чого. Ну, й про любов до України також, бо ж коли її, Україну, й не любити по-справжньому, як не тоді, коли знаходишся далеко від неї?

Герої - молода пара - чкурнули за кордон у пошуках кращого життя. Але якщо для хлопця "краще життя" полягало в зароблянні більшої кількості грошей, то для його супутниці - в одноосібному володінні коханим. Але, як часто буває, все пішло не так... Долею випадку утворився такий собі банальний любовний трикутник, сутність якого я вам, звісно, не розкриватиму. Скажу лишень, що в цьому плані я не повірила героєві - занадто він ідеальний (а я, як вже знають ті, хто мене читає більш-менш постійно, не вірю в ідеальність людей загалом і героїв книг зокрема))).
Цікаві роздуми автора про брехню й любов. Відчувається, що десь-колись на цьому людина спіткнулася, але у твердження, що любов тримається на брехні, я не вірю.
Задля завершеності казкового принципу триєдності я мала б згадати ще одну річ, якій не повірила, але не робитиму цього - бо все інше у книзі мене підкупило. Й нібито банальний, але все одно цікавий сюжет. І гарна мова та чудові метафори. Й розмірковування політично-історичні. І певна наївність героя. Й хеппі-енд. І вплетена в книгу ще одна книга з кількома варіантами фіналу, жоден із яких не повторився в реальному житті літературних героїв (звучить, як нонсенс, та все ж...)))

Цитату лише одну відзначила для себе, але хочу обов'язково нею поділитися: "А може, ваша [українців] проблема в тому, що ви не шукаєте відповідей у минулому? Мені завжди здавалося, що українці схожі на дітей, у будь-який період історії. У вас яскравий і свіжий погляд на реальність, але напрочуд коротка пам'ять. Ви діти. Вам легше влаштувати істерику на рівному місці, аби хоч якось досягти свого, аніж працювати, вчитися й наводити аргументи в суперечках. Тому, що не вмієте приглядатися до уроків минулого, не шукаєте там досвіду, а тільки якісь зовнішні яскраві елементи, якими намагаєтеся обгрунтувати свою велич і обраність. Кожна перемога несе людині краплю розуму, кожна поразка – ціле море! Вам залежить лише на своїх перемогах, який, до слова, не так багато, тут ми (поляки - ред.) з росіянами постаралися, визнаю. Але ж це все поверхове й легко сходить, як шпалери в тому помешканні, знаєш? І під ними раптом виявляється порожнеча, бо ви, на превеликий жаль, не вмієте вчитися на минулому, а вчитися не вмієте, бо ви його ні хріна насправді не цінуєте! Люди, які не шанують своєї історії, завжди здаються мені жебраками!"

[Оксана Сергієнко · Rating 5 out of 5]

Книга мені відверто сподобалася небанальністю сюжету, місця, у якому розгортаються подїї. Можна частину тексту розібрати на цитати, маємо влучні вислови, які мають усі шанси стати загальновідомими. Книгу просто ковтаєш. Буквально на 2-3 години неквапного читва з перервою на каву. Дуже захопливо, мова лексично багата, але не обтяжлива для пересічного читача. Книгу не розбавлено водою другордних персоналій, адже головні герої самодостатні для тих умов і того сюжету, у які їх помістив автор.
Єдине, що не сподобалося - якась ну дуже овочеподібна сліпа дівчина. Вона втратила зір доволі давно (за текстом бл. 8 років тому) і досі, вочевидь, не почала вчити шрифт Брайля, не уміє користуватсия тростиною, не здатна собі приготувати поїсти(ну то, припустім, таке), не здатна собі ванну навіть налити (ледача чи шо?) і увесь час перечіпляється через порожки. Не те щоби у чужій, а навіть у власній квартрі, з якої їх Романові довелося прибрати. Це вже, як на мене, перебільшення, бо осоисто знаю незрячих людей: у них у квартирі все блищіть та сяє, а самі вони, неначе якісь чарівні ніндзя - блискуче орієнтуються на слух у просторі, ще й до роботи ходять, мають родини, про які піклуються.
Але це псує враження від книги лише частково. Раптовість багатьох поворотів, акцент на передусім духовній близькості між людьми, обережно зачеплена тема міжнаціональних стосунків - усе це дозволяє поставити оцінку цій книзі у 5 зірочок, а паперовий примірник - у шафу.

[Natalia · Rating 3 out of 5]

W tym świecie więcej jest rozczarowań niż spełniania marzeń.

[Piotr · Rating 2 out of 5]

Nie, nie kupuję tej opowieści. Chociaż Lwów i warszawska Praga w takim miejskim kontrapunkcie, to całkiem ciekawie pomysł. Szkoda, że nie przewodni. Ale ta praska mizeria, płonące kamienice, dają do myślenia wobec tych naszych nie gasnących snów o Kresach, polskiej wielkości i wyjątkowości. I domniemanych przewagach nad sąsiadami. Szkoda, że właśnie nie o tym ta książka.

[Iryna Chernyshova · Rating 2 out of 5]

Така кавово-корична історія, навіть дивно, що її написав чоловік. 2013 рік - це Майдан, суспільство рве навпіл, а тут нічого про це, якось мене це неприємно здивувало.