Тринадцятий місяць у році

by Галина Кирпа, Наталія Пастушенко (Illustrator)

Коли ростеш у незвичайній родині, в якій від тебе немає таємниць, як тут не бути трішки задорослою, як на свої 10 років? Коли твої батьки — письменники, дідусь і бабуся — колишні вчителі, мамині найближчі подруги — бібліотекарка і художниця, а менший двоюрідний братик щомісяця міняє професії — як тут не зростати допитливою й вигадливою дитиною? Катруся намагається зрозуміти світ дорослих, пізнати смерть, дружбу і брехню, почути все живе й неживе навколо, кожну травинку й комашку, дощ і вітер — і ділиться своїми спостереженнями з нами. З цих розповідей перед очима постає особливий і зворушливий світ дитинства, де як рівні зустрічаються діти й дорослі.

224 pages, Hardcover

First published February 16, 2017

Reviews

[Vityska · Rating 3 out of 5]

Катруся – незвичайна дівчинка. Щира і вдумлива фантазерка й вигадниця, вона живе у своєму особливому світі, де книги важливіші, ніж телевізор, канікули, проведені на хуторі бабусі й дідуся, цікавіші, ніж відпочинок на яких-небудь Мальдівах, а мова – свіжа і чиста, як озерне плесо, не засмічене русизмами, суржиком і сленгом. Катруся – дитина-мрія: не капризує, не бунтує, збавляє час, вигадуючи дивокраї і їхніх химерних мешканців, записуючи власні вірші й оповідки, спостерігаючи за дивовижним і прегарним світом. У цій книжці вона знайомить читачів із найдорожчими людьми – мамою і татом, двоюрідним братом Костиком, Баболею й дідусем. Маленький і гармонійний мікрокосм Катрусиного життя розкривається перед читачами у короткий яскравих оповідках, в яких юна оповідачка розповідає не завжди кумедні, але завжди зворушливі історії.
«Тринадцятий місяць у році» - це той випадок, коли форма вражає більше, ніж зміст. Книга написана кришталевою, дзвінкою українською мовою, щедро помережаною народними афоризмами, приповідками і приказками, багатою на нові словечка, створені за усіма нормами нашої мови, а тому – такі природні і доречні.

[Тетяна Савченко]

Не знаю, може для сучасних підлітків з кліповим мисленням це буде добре, а мені вона була надто вже фрагментована. І ще... ніяк не вдавалося відчути атмосферу. Найбільше заважало те, що я ніяк не могла зрозуміти, в який час відбувається події. Історія скидається на автобіографічну, але навмисно перенесену в наші часи. І це перенесення - знов-таки, підлітки навряд чи його помітять, а от мені було дуже помітно й добряче спантеличувало.
Ось дівчинка грається на дитмайданчику, чиясь мама втичить в мобілку - зрозуміло, це сучасна дитина.
Але стоп, ось фраза про те, що Картатика пошито з тканини, у пальтах із якої ходять всі діти.
А героїня і її малий кузен взимку у шубках. Пальта? Шубки? Це дитячий одяг з мого дитинства, сучасні діти поголовно бігають взимку - менші у комбінезонах, дрібку старші в куртках.
Батьки героїні засуджують тата її подружки за те, що він перекупник, возить із закордонних мандрівок якесь манаття і перепродає.
Таке заняття виглядає достовірним у 80-ті, максимум в 90-ті, але точно не тепер, коли будь-яка торгова мережа завозить товари з будь-якої частини світу, а якщо навіть чогось бракує, то є алі-експрес, тож ніякого особливого заробітку з цього не вийде, не та ексклюзивність уже, що була.
Та й осудливість до міщанства спантеличує, для мене така осудливість це теж риса 80-х років, а в сучасних умовах хто би став судити родину за колекцію ляльок з різних країн чи якісь там іще вигоди в обстановці?

[Nataliya Yasinovska · Rating 5 out of 5]

Люблю книжки, які відгукуються в мені, завдяки яким виринають спогади про дитинство. Коли читала про Катрусю, паралельно згадувала свої літування в селі, своїх бабусю й Діда. І таке було відчуття, ніби я знову там, вчу їсти кошеня, бо мама відмовилася від нього, танцюю з улюбленим псом, якого бояться чужі, і якого так любимо ми, вмовляю бабусю не їсти суп на обід.
У Галини Кирпи дуже виразний голос оповідача-дитини, йому віриш. Не знаю, наскільки він відгукується у сучасних підлітків, але підлітків колишніх зачіпає до глибини душі. Доньці книжка також сподобалася, значить, авторка знайшла потрібний ключик. :)

[Ksenya · Rating 1 out of 5]

Банальна і примітивна книжка.

Ми чесно дали їй шанс, але далі десь 10% не змогли прочитати — жодної думки не залишається після прочитання, жодного запитання від дитини.

Якщо книга про вінегрет дитячих пригод, то це ж можна писати все одно з тим, щоб було про що подумати, як дітям так і дорослим. От наприклад, "Кульбабове вино" написано так, що від кожної глави у захваті.

А це. Плаский текст, який зверху дуже щедро присипаний стереотипами. Яка халтура.