Недалеке майбутнє. Український програміст Богдан Кіт виїжджає на роботу до США за запрошенням свого двоюрідного брата-американця Лайонела Нельсона, спеціаліста в галузі авторських прав. Основний проект, на який мітить Богдан, зривається, але натомість його команда вирішує створити власний продукт, для якого Нельсон залучає інвестора. Почавшись, як комп'ютерна гра, проект переростає в Симуляцію — деталізовану віртуальну реальність із функцією прогнозування економічних та соціальних процесів. Щобільше даних завантажується в сервери Симуляції, тим точнішими стають прогнози, і тим дужче віртуальна реальність починає нагадувати світ, що нас оточує...
Це було круто. Перед сном я вклалася під ковдру трохи почитати. Опам'яталася на 250-ій сторінці, пишучи автору в fb запитання про 15-й розділ. (Мати доступ до автора — це божественно). Зранку дочитала до кінця. Тепер відхекуюсь.
Відгук на кожну книжку, яка мені сподобалась, містить таку тезу: я, як читач, люблю дію, і вона тут є. Це дуже класно, коли в книжці дії більше, ніж переживань над діями (якщо вас колись дратувало, чому у кіно люди ждуть, поки на них наїде вантажівка, замість того, щоб відійти вбік, або ж ви пропускали повз очі/вуха в книжці/житті монологи про нелогічні емоції, то ви розумієте).
Кажуть, Квітка-Основ'яненко закидав Коцюбинському те, що його проза — елітарна, таке не кожен користувач читач зрозуміє. Intermezzo Коцюбинського чудове, навіть якщо я не все розумію, тому нехай спрощена література йде лісом. Я не стверджую, що «Ctrl+Alt+F11» є елітарним твором, але що абсолютно точно — він дав мені відчуття, що я до якоїсь вибраної когорти належу. Тою чи іншою мірою я зрозуміла не менше половини епіграфів, єей! (Я усвідомлюю, що показник 50% мав би загнати мене у фрустрацію, але це станеться пізніше, поки що я тішусь). Десь на загальному рівні зрозуміла, як у програмістів вийшло зробити заплановане, єей! Не до кінця в'їхала в нумерацію розділів, але це нестрашно.
Сюжет гарно викладено в анотації: команда з п'яти людей зробила занадто гарну симуляцію дійсності. Що з цього вийшло буде спойлером, тому почитаєте самі. Але вийшло багато чого, може навіть забагато. Я ж кажу, тут багато дії, того, що в рекламах фільмів називають екшн! (ага, з жирним у голосі). Очікувано від книжки, на обкладинці якої написано «філософський бойовик». Тут і програмісти перетворюються на супергероїв в екзоскелетах! Жарт. Тільки один. Знову жарт. Хоча ні, скелет був. І вибухи є. І нерозділене кохання …своєрідно. Місцями трошки містики. Фрактали, оптимізація, семантика, таємний уряд — і аксолотль для контрасту. Здається, остання повість у «Снах» була так ж напхана.
Маю велике бажання подарувати цю книжку десяткові людей — і зібрати враження. Що буває рідко. І взагалі якась ейфорія нахлинула від тексту, не знаю чого :) Якщо оцінювати тверезо, зірочок буде не 5, а 4, але тверезіти не хочеться. Книжку рекомендую, якщо не сподобається — віддаєте мені, а я знайду правильного читача ]:)
З оформлення: цей шрифт у мене викликає асоціацію тільки з підручником з ОБЖ, надрукованим у в-цтві КНУ до ювілею університету, і емоції не позитивні. Хоча звиклося сторінці на четвертій. Крапки перед лапками-ялинками, а не після, жах який. Інколи бракувало картинок: я, звісно, можу уявити графік за описом, але від картинки не відмовлюсь. Перше на моїй пам'яті входження адекватної атрибуції на останній сторінці з посиланнями і ліцензіями, ох. І тільки потім я помітила пляму від кави під чашкою на обкладинці. Агрр, убила б.
PS. Це називається «зябра», але це було чи не єдине слово, до якого я придерлась. Вав.
От реально крута книжка! Цікаво розкрита тема комп'ютерної симуляції, купа цікавих філософських роздумів з якісною аргументацією, відсиланням на фізичні та математичні закони (ну, може, не мені, як гуманітарію адекватно їх оцінювати, але..гг). Класний програмістський гумор, трохи (імо) перебор з утопічним "і вирішили вони запрограмувати якусь фантастику - і за день-два - тримайте!", але на те вони й книжки, щоб хоч десь так було :) А ще добірна українська мова та дуже приємне (візуально і тактильно) видання!