What do you think?
Rate this book
Наші 20-ті
Атом у запрязі. Фантастика 20-х років
До нової антології популярної літератури 20-х років увійшло три фантастичні повісті, з яких можна довідатися, куди прагнули вийти з довколишньої реальності й про яку альтернативну історію думали тодішні автори-фантасти. Читачі знайдуть тут і сюжет про Тунгуський метеорит, і про атомні перетворення на
службі людства, і про керованих роботів (хоч і після Чапека, зате свої). Все найсмачніше – під однією обкладинкою.
службі людства, і про керованих роботів (хоч і після Чапека, зате свої). Все найсмачніше – під однією обкладинкою.
- GenresScience FictionFiction
488 pages, Hardcover
Published February 13, 2017
2 people are currently reading
66 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
December 16, 2017
Атом у запрязі
Найцікавіше, що є в цій книжці - це передмова Ярини Цимбал про початок української фантастики. Як завжди це буває з хорошим літературознавством, тут же хочеться все кинути і махнути читати скількісь-там фантастичних романів 1920-х.
Але от із самим романами такоє... Пафос радянської літератури, навіть якщо української фантастики 20-х мені ну ніяк не йде. Це прославляння "червоної країни", що доконала всесвітню революцію, поборола капіталізм-фашизм (чомусь саме у зв'язці) з точки зору столітньої перспективи такий кумедний-кумедний...
Щодо самої фантастичності теж є питання. Приміром "Азіатський аероліт" я би ніяк не віднесла до sci-fi, це пригодницька повість, не більше. Від романів про Томека Альфреда Шклярського його мало що відрізняє, а фантастичного там хіба що нова конструкція дирижаблів, та й то неясно, в чім новизна - конструкція та сама, хіба що газ новий. Ну, ще розкопали Тунгуський метеорит, окей, це прикольно, але ж по факту ніц цікавого там не знайшли.
Трохи більше фантастики в романі "Йдуть роботарі". Що тішить, досі невтіленої. Взагалі "винахід" роботів у кінці 20-х-початку 30-х, це круто, треба віддати Володимиру Владку належне. Плюс пересилання енергії через хвилі "з ефіру". Але ідея всунути їх у обставин авторової сучасності, мені непереконлива. Так, ніби зробив пів кроку, а других пів "політична доцільність" непозволила.
І тільки автор "Атома у запрязі" не просто вигадує щось одне круте, а малює який-не-який світ майбутнього, в якому є не тільки чудо-біноклі, а ще й новий світовий порядок. І майбутнє це, в якому люди навчилися розщеплювати атом, настає в 1939 році. Шкода, що з художньої точки зору цей роман, як на мене, найслабший, а герої такі пласкі, що й говорити ні про що.
Словом, не чекайте від початків української фантастики нічого особливого, пам'ятайте про добу і політичні "особливості" часу, ну і під цим соусом можете читати :)))
Найцікавіше, що є в цій книжці - це передмова Ярини Цимбал про початок української фантастики. Як завжди це буває з хорошим літературознавством, тут же хочеться все кинути і махнути читати скількісь-там фантастичних романів 1920-х.
Але от із самим романами такоє... Пафос радянської літератури, навіть якщо української фантастики 20-х мені ну ніяк не йде. Це прославляння "червоної країни", що доконала всесвітню революцію, поборола капіталізм-фашизм (чомусь саме у зв'язці) з точки зору столітньої перспективи такий кумедний-кумедний...
Щодо самої фантастичності теж є питання. Приміром "Азіатський аероліт" я би ніяк не віднесла до sci-fi, це пригодницька повість, не більше. Від романів про Томека Альфреда Шклярського його мало що відрізняє, а фантастичного там хіба що нова конструкція дирижаблів, та й то неясно, в чім новизна - конструкція та сама, хіба що газ новий. Ну, ще розкопали Тунгуський метеорит, окей, це прикольно, але ж по факту ніц цікавого там не знайшли.
Трохи більше фантастики в романі "Йдуть роботарі". Що тішить, досі невтіленої. Взагалі "винахід" роботів у кінці 20-х-початку 30-х, це круто, треба віддати Володимиру Владку належне. Плюс пересилання енергії через хвилі "з ефіру". Але ідея всунути їх у обставин авторової сучасності, мені непереконлива. Так, ніби зробив пів кроку, а других пів "політична доцільність" непозволила.
І тільки автор "Атома у запрязі" не просто вигадує щось одне круте, а малює який-не-який світ майбутнього, в якому є не тільки чудо-біноклі, а ще й новий світовий порядок. І майбутнє це, в якому люди навчилися розщеплювати атом, настає в 1939 році. Шкода, що з художньої точки зору цей роман, як на мене, найслабший, а герої такі пласкі, що й говорити ні про що.
Словом, не чекайте від початків української фантастики нічого особливого, пам'ятайте про добу і політичні "особливості" часу, ну і під цим соусом можете читати :)))
March 1, 2017
Розкішна підбірка науково-фантастичних розповідей. Щоправда, після читання антології українського репортажу “Шляхи під сонцем”, ця книга завершується надто скоро – хотілося б ще одну чи дві історії. Як сказала сама упорядниця серії “Наші 20-ті” Ярина Цимбал, видавництво Темпора наполягає на книгах об’ємом до 400-450 сторінок, інакше читачам незручно тримати в руках грубу книжку. Суперечлива теза, але тішить, що публікація другого тому фантастики 20-х планується у 2018 році.
Сама книжка складається з трьох розповідей від дуже різних авторів – невідомий письменник, що переховується під псевдонімом “Блюм і Розен”; Іван Ковтун, який був розстріляний у 1937 як і багато інших діячів Розстріляного Відродження, та Володимир Владко – письменник, який побудував кар’єру відомого радянського фантаста і прожив довге та спокійне життя.
Як не дуже великому шанувальнику наукової фантастики, найбільше сподобалася розповідь “Азіатський аероліт” Ковтуна. Фантастики тут найменше, а історія – найбільш продумана. Пошуки двух радянських вчених Тунгуського метеорита задля науки та індустріального розвитку держави, недолугі, але дуже добрі помічники, що постійно попадають у неприємності, злодії з капіталістичного світу та їхні посіпаки, які – звісно – складаються з емігрантів та втікачів зі Східної Європи, історія кохання по різні боки барикад – все красиво і навіть сьогодні може бути гарним сценарієм для фільму. Навіть кінець там bittersweet на відміну від двох інший історій з однозначним хепі-ендом.
Якщо ж брати найбільш наукову розповідь, то це “Атом у запрязі”. Багато сторінок присвячується фізиці, хімії, а також чудернацьким винаходам радянського вченого – усе заради створення утопічного світу, де кожен зможе творити, а країни співатимуть “Інтернаціонал”. Але це найбільш оригінальна розповідь. Хтось ще міг уявити комсомолку, що володіє джіу-джитсу, або бар’єр країн Заходу від комуністичних радіохвиль, що має вигляд кільця безкінечної музики джаз-бендів? Такий собі стильний “білий шум”.
І якщо Радянський Союз фігурує у цих історіях, то в “Ідуть роботарі” Владка “Червону країну” згадують американські робітники лише як недосяжну мрію. Всі дії відбуваються в одному американському містечку Нью-Гарріс та описують протистояння власника заводу та його партнера, винахідника роботарів, зі страйкуючими робітниками. Звісно, робітники переможуть, але тільки за допомоги радянських вчених, які зроблять ключовий внесок у боротьбу своїх товаришів на шляху до “полум’яних прапорів”.
Незважаючи на певну наївність або недосконалість, кожна з історій показує одну важливу рису того часу. Українські письменники 1920-х не боялися писати про речі дуже далекі від них – про страйки робітників у США або майбутню столицю єдиного капіталістичного уряду у Новій Зеландії. Ніякого україно- чи навіть радянсько-центричного погляду. Романтичні думки про світову революцію, що скоро відбудеться. Ідеї про неї, як культурні, так і політичні, будуть зруйновані з приходом до влади Сталіна.
Я буду дуже чекати на другий том фантастики де обіцяють опублікувати антивоєнний твір Владка “Аероторпеди повертають назад”. У 1934 році майже всі копії були знищені, тому що тоді СРСР готувався співпрацювати з нацистською Німеччиною.
Вся серія “Наші 20-ті” – можливість прочитати твори про які давно забули і могли б далі збирати пил в архівах, якщо б не їхнє перевидання у новому сучасному вигляді.
Сама книжка складається з трьох розповідей від дуже різних авторів – невідомий письменник, що переховується під псевдонімом “Блюм і Розен”; Іван Ковтун, який був розстріляний у 1937 як і багато інших діячів Розстріляного Відродження, та Володимир Владко – письменник, який побудував кар’єру відомого радянського фантаста і прожив довге та спокійне життя.
Як не дуже великому шанувальнику наукової фантастики, найбільше сподобалася розповідь “Азіатський аероліт” Ковтуна. Фантастики тут найменше, а історія – найбільш продумана. Пошуки двух радянських вчених Тунгуського метеорита задля науки та індустріального розвитку держави, недолугі, але дуже добрі помічники, що постійно попадають у неприємності, злодії з капіталістичного світу та їхні посіпаки, які – звісно – складаються з емігрантів та втікачів зі Східної Європи, історія кохання по різні боки барикад – все красиво і навіть сьогодні може бути гарним сценарієм для фільму. Навіть кінець там bittersweet на відміну від двох інший історій з однозначним хепі-ендом.
Якщо ж брати найбільш наукову розповідь, то це “Атом у запрязі”. Багато сторінок присвячується фізиці, хімії, а також чудернацьким винаходам радянського вченого – усе заради створення утопічного світу, де кожен зможе творити, а країни співатимуть “Інтернаціонал”. Але це найбільш оригінальна розповідь. Хтось ще міг уявити комсомолку, що володіє джіу-джитсу, або бар’єр країн Заходу від комуністичних радіохвиль, що має вигляд кільця безкінечної музики джаз-бендів? Такий собі стильний “білий шум”.
І якщо Радянський Союз фігурує у цих історіях, то в “Ідуть роботарі” Владка “Червону країну” згадують американські робітники лише як недосяжну мрію. Всі дії відбуваються в одному американському містечку Нью-Гарріс та описують протистояння власника заводу та його партнера, винахідника роботарів, зі страйкуючими робітниками. Звісно, робітники переможуть, але тільки за допомоги радянських вчених, які зроблять ключовий внесок у боротьбу своїх товаришів на шляху до “полум’яних прапорів”.
Незважаючи на певну наївність або недосконалість, кожна з історій показує одну важливу рису того часу. Українські письменники 1920-х не боялися писати про речі дуже далекі від них – про страйки робітників у США або майбутню столицю єдиного капіталістичного уряду у Новій Зеландії. Ніякого україно- чи навіть радянсько-центричного погляду. Романтичні думки про світову революцію, що скоро відбудеться. Ідеї про неї, як культурні, так і політичні, будуть зруйновані з приходом до влади Сталіна.
Я буду дуже чекати на другий том фантастики де обіцяють опублікувати антивоєнний твір Владка “Аероторпеди повертають назад”. У 1934 році майже всі копії були знищені, тому що тоді СРСР готувався співпрацювати з нацистською Німеччиною.
Вся серія “Наші 20-ті” – можливість прочитати твори про які давно забули і могли б далі збирати пил в архівах, якщо б не їхнє перевидання у новому сучасному вигляді.
January 24, 2019
У збірці три науково-фантастичні повісті: "Атом у запрязі" Блюма і Розена (1929), "Азіатський аероліт" Івана Ковтуна (1931) та "Ідуть роботарі" (1931). Ярина Цимбал у вступі дещо дивується, що ці повісті вважали дитячою літературою, але, як на мене, всі три -справді дитячо-юнацька література і в контексті сюжету, і проблематики, яку вони піднімають, і, звісно ж, стилістики (повість Ковтуна тут стоїть осторонь від інших двох, але в контексті аудиторії теж радше юнацька). В цьому легко переконатись, якщо порівняти ці повісті з якоюсь справді дорослою фантастикою 20-го століття (нпрклд Лем або хоч би й навіть Стругацькі).
Перша повість, як на мій погляд, пласка, хоч і не позбавлена певної гостросюжетності і цікавих фантастичних ідей. Події закручені непогано, хоч контекст відверто пропагандистський. Стилістично дещо нагадала твори Жуля Верна, але з виразним ухилом у комсомольську романтику. Остання тут лізе з усіх щілин - і в розгортанні сюжету, і в подачі мотивації, і навіть в зовнішньому описі персонажів: комсомольці завжди молоді, освічені, емоційні і рішучі, капіталісти ж - старі, як правило, з фізичними вадами, невпевнені, підступні і демонстративно раціональні. Остання сцена в цій повісті просто вогонь. Якщо зможете дочитати - заціните.
Друга повість - єдина, по суті, жива й читабельна повість в цій збірці. Ковтун, на диво, досить добре працює з психологічними портретами своїх персонажів - вони далеко не такі пласкі, як в інших двох повістях - мають свої вади і роблять свої помилки. Тут практично немає пропаганди, радше навпаки - дуже багато неполіткоректних щодо совку моментів, які майже одразу кидаються в очі. В цій збірці це просто ковток свіжого повітря. Частково за цю свободу думки і людяність, думаю, Ковтуна і було, зрештою, репресовано і страчено в тому ж десятилітті. Його варто спробувати читати ще. Єдиний нюанс щодо цієї повісті - в ній, по суті, майже відсутня науково-фантастична складова, це радше добра пригодницька повість.
Третя повість, "Ідуть роботарі", це суто моя особиста думка - хороший приклад бездарної кон'юктурщини і лобової совкової пропаганди. В принципі, по біографії автора, вже можна здогадатись, що його творчість була лояльною до совку на всі 124% і зробити відповідні висновки про якість творів. В цій повісті, звісно, є певний фантастичний елемент, але він майже не розвивається і вгледіти його на фоні примітивного сюжету і цунамі-подібних хвиль бойової совкової стилістики дуже важко. І зав'зяка, і "глибина" героїв і "витриманість" діалогів тут просто палає пекельним полум'ям. Троє друзів в минулому - два хлопця і дівчина, тепер зустрічаються на фронті класової боротьби. Звісно ж, хлопці опиняються по різні боки барикад, а дівчина, зрештою має обрати свою сторону - сторону добра і революційної боротьби, як можна здогадатись. Комуністична революція зрештою перемагає, а всі, хто з нею був не згоден, гинуть (або ліквідовані, як часом з легкої руки пише автор). Дуже зручно і оптимістично. Щиро кажучи, був готовий до пропаганди, але тут вже не витримав і 2/3 повісті мусив читати по рядку через абзац, доречі практично без втрат в якості, спробуйте!
Підсумовуючи, можу сказати, що зі збірки єдина варта повість - "Азіатський аероліт" Ковтуна, "Атом у запрязі" умовно читабельна, якщо справді цікаво поглянути на ретрофантастику, ну і останню повість є сенс читати хіба що з суто дослідницької цікавості і то бажано після певної психологічної підготовки.
Багато критикую тут пропагандистську стилістику, але також варто додати, що досить цікаво звернути увагу на те, які саме штампи формувала радянська пропаганда і якими конкретно меседжами задавала антизахідну, а часом і просто антигуманну, повістку. Для прикладу вже згадані фізіологічні відмінності у радянських і капіталістичних персонажів, постійно присутня мілітаристська риторика - практично всі комуністи спілкуються напіввійськовою мовою, збори майже завжди нагадують військові наради, спілкування радше як команди і настрої відповідні. Цікаво також, що відверто знімається табу на насильство на користь революції. Наприклад у першій повісті юнак відверто дурить стару жінку, прикидаючись голодним біженцем, щоб попасти в дім - і з цим все ок. Або головний Журавльов, який знищує будинок, в якому були люди, і навіть не замислюється над цим - це ж-бо були капіталісти.
Так само в Роботарях регулярні військові частини, які не захотіли переходити на сторону комуністів, раптом з легкої руки стають "фашистськими" і "ліквідовуються". Далі отакий показовий діалог:
"- Отже, довелось показати їм, що наші наміри серйозніші. Правда, це трошки затримало нас, бо треба було надіслати на допомогу Саверові ще загін, але тепер справа вже закінчена. Командування ліквідовано, і з ним разом добру частину фашистів.
- Наших багато вбито? - тихо спитав Боб.
- Ні, всього чоловік із десять. Нічого не поробиш, Бобе, у мене був єдиний вихід, - начебто виправдовувався Джорді.
Але Боб спинив його:
- Гаразд, дуже добре! Ходім нагору!"
"Дуже добре", краще і не скажеш. "фашисти" (в США-то, ага), "ліквідувати", "офіцерня" (!) - отак насаджували думку, що чинити насильство і навіть вбивати заради комуністичної революції це цілком ок, нічого страшного, це ж заради "світлого майбутнього".
І так, збірка все одно варта уваги і добре, що вона вийшла. ;)
Перша повість, як на мій погляд, пласка, хоч і не позбавлена певної гостросюжетності і цікавих фантастичних ідей. Події закручені непогано, хоч контекст відверто пропагандистський. Стилістично дещо нагадала твори Жуля Верна, але з виразним ухилом у комсомольську романтику. Остання тут лізе з усіх щілин - і в розгортанні сюжету, і в подачі мотивації, і навіть в зовнішньому описі персонажів: комсомольці завжди молоді, освічені, емоційні і рішучі, капіталісти ж - старі, як правило, з фізичними вадами, невпевнені, підступні і демонстративно раціональні. Остання сцена в цій повісті просто вогонь. Якщо зможете дочитати - заціните.
Друга повість - єдина, по суті, жива й читабельна повість в цій збірці. Ковтун, на диво, досить добре працює з психологічними портретами своїх персонажів - вони далеко не такі пласкі, як в інших двох повістях - мають свої вади і роблять свої помилки. Тут практично немає пропаганди, радше навпаки - дуже багато неполіткоректних щодо совку моментів, які майже одразу кидаються в очі. В цій збірці це просто ковток свіжого повітря. Частково за цю свободу думки і людяність, думаю, Ковтуна і було, зрештою, репресовано і страчено в тому ж десятилітті. Його варто спробувати читати ще. Єдиний нюанс щодо цієї повісті - в ній, по суті, майже відсутня науково-фантастична складова, це радше добра пригодницька повість.
Третя повість, "Ідуть роботарі", це суто моя особиста думка - хороший приклад бездарної кон'юктурщини і лобової совкової пропаганди. В принципі, по біографії автора, вже можна здогадатись, що його творчість була лояльною до совку на всі 124% і зробити відповідні висновки про якість творів. В цій повісті, звісно, є певний фантастичний елемент, але він майже не розвивається і вгледіти його на фоні примітивного сюжету і цунамі-подібних хвиль бойової совкової стилістики дуже важко. І зав'зяка, і "глибина" героїв і "витриманість" діалогів тут просто палає пекельним полум'ям. Троє друзів в минулому - два хлопця і дівчина, тепер зустрічаються на фронті класової боротьби. Звісно ж, хлопці опиняються по різні боки барикад, а дівчина, зрештою має обрати свою сторону - сторону добра і революційної боротьби, як можна здогадатись. Комуністична революція зрештою перемагає, а всі, хто з нею був не згоден, гинуть (або ліквідовані, як часом з легкої руки пише автор). Дуже зручно і оптимістично. Щиро кажучи, був готовий до пропаганди, але тут вже не витримав і 2/3 повісті мусив читати по рядку через абзац, доречі практично без втрат в якості, спробуйте!
Підсумовуючи, можу сказати, що зі збірки єдина варта повість - "Азіатський аероліт" Ковтуна, "Атом у запрязі" умовно читабельна, якщо справді цікаво поглянути на ретрофантастику, ну і останню повість є сенс читати хіба що з суто дослідницької цікавості і то бажано після певної психологічної підготовки.
Багато критикую тут пропагандистську стилістику, але також варто додати, що досить цікаво звернути увагу на те, які саме штампи формувала радянська пропаганда і якими конкретно меседжами задавала антизахідну, а часом і просто антигуманну, повістку. Для прикладу вже згадані фізіологічні відмінності у радянських і капіталістичних персонажів, постійно присутня мілітаристська риторика - практично всі комуністи спілкуються напіввійськовою мовою, збори майже завжди нагадують військові наради, спілкування радше як команди і настрої відповідні. Цікаво також, що відверто знімається табу на насильство на користь революції. Наприклад у першій повісті юнак відверто дурить стару жінку, прикидаючись голодним біженцем, щоб попасти в дім - і з цим все ок. Або головний Журавльов, який знищує будинок, в якому були люди, і навіть не замислюється над цим - це ж-бо були капіталісти.
Так само в Роботарях регулярні військові частини, які не захотіли переходити на сторону комуністів, раптом з легкої руки стають "фашистськими" і "ліквідовуються". Далі отакий показовий діалог:
"- Отже, довелось показати їм, що наші наміри серйозніші. Правда, це трошки затримало нас, бо треба було надіслати на допомогу Саверові ще загін, але тепер справа вже закінчена. Командування ліквідовано, і з ним разом добру частину фашистів.
- Наших багато вбито? - тихо спитав Боб.
- Ні, всього чоловік із десять. Нічого не поробиш, Бобе, у мене був єдиний вихід, - начебто виправдовувався Джорді.
Але Боб спинив його:
- Гаразд, дуже добре! Ходім нагору!"
"Дуже добре", краще і не скажеш. "фашисти" (в США-то, ага), "ліквідувати", "офіцерня" (!) - отак насаджували думку, що чинити насильство і навіть вбивати заради комуністичної революції це цілком ок, нічого страшного, це ж заради "світлого майбутнього".
І так, збірка все одно варта уваги і добре, що вона вийшла. ;)
May 11, 2022
Якщо коротко, ненайвдаліший час я вибрала щоб читати вихваляння і возвеличування "червоної країни")
А якщо некоротко то це антологія з трьох творів 20х років обєднаних одним жанром - наукова фантастика, хоча найбільш підходящим до цього визначення мабуть був лише "Атом у запрязі", тому з нього і почну.
Тут присутні досить цікаві фантастично-наукові винаходи, як от бінокль який може "розчиняти" предмети завдяки розчепленню ядра атома, також є непогані пригодницькі елементи сюжету. АЛЕ, наратив про всі країні навколо - поганці,а от тільки браві комсомольці - збс, викликає нервову посмішку)
"Азіатський аероліт" Івана Ковтуна - найадекватніший з усіх трьох. Це більше пригодницький роман, а не наукова фантастика, але він того він не гірший. Звісно тут теж все відбувається в контексті радянщини, але це виступає більше місцем і фоном де відбуваються події а не як ключова тема твору. Тим більше стан тодішньої науки, дуже гарно проілюстрований, бо вчений який хоче відправитись в експедицію до місця впавшого астероїда, який може стати сенсацією для розвитку науки та де ще й можуть бути присутні цінні поклади, мусить біля 20 років просто вибивати якийсь мізер коштів для своєї експедиції в такої "успішної" і "продвинутої" держави. Можливо в тому числі і через такі закладені конткести у творах, автора спіткала доля арешту і розстрілу.
"Ідуть роботарі" Володимир Владко - протистояння страйкарів яких підтримують комуністи, проти "поганців-капіталістів". Роботарі - машини якими планують замінити людську працю, тут більше працюють як фон, і через це знову ж важко назвати це фантастикою, хоча концепція цих роботів гарна, але історія зовсім не про те, а про "бравих" товарищів-комуністів.
А якщо некоротко то це антологія з трьох творів 20х років обєднаних одним жанром - наукова фантастика, хоча найбільш підходящим до цього визначення мабуть був лише "Атом у запрязі", тому з нього і почну.
Тут присутні досить цікаві фантастично-наукові винаходи, як от бінокль який може "розчиняти" предмети завдяки розчепленню ядра атома, також є непогані пригодницькі елементи сюжету. АЛЕ, наратив про всі країні навколо - поганці,а от тільки браві комсомольці - збс, викликає нервову посмішку)
"Азіатський аероліт" Івана Ковтуна - найадекватніший з усіх трьох. Це більше пригодницький роман, а не наукова фантастика, але він того він не гірший. Звісно тут теж все відбувається в контексті радянщини, але це виступає більше місцем і фоном де відбуваються події а не як ключова тема твору. Тим більше стан тодішньої науки, дуже гарно проілюстрований, бо вчений який хоче відправитись в експедицію до місця впавшого астероїда, який може стати сенсацією для розвитку науки та де ще й можуть бути присутні цінні поклади, мусить біля 20 років просто вибивати якийсь мізер коштів для своєї експедиції в такої "успішної" і "продвинутої" держави. Можливо в тому числі і через такі закладені конткести у творах, автора спіткала доля арешту і розстрілу.
"Ідуть роботарі" Володимир Владко - протистояння страйкарів яких підтримують комуністи, проти "поганців-капіталістів". Роботарі - машини якими планують замінити людську працю, тут більше працюють як фон, і через це знову ж важко назвати це фантастикою, хоча концепція цих роботів гарна, але історія зовсім не про те, а про "бравих" товарищів-комуністів.
December 9, 2018
Найбільше сподобалася передмова і повість "Азіатський аероліт". Повість "Ідуть роботарі" трохи нудно читати через надто пропагандистський сюжет.
July 10, 2024
Я не змогла. Дуже старалась прочитати цю книжку, навіть презентацію із Семківим подивилась, щоб переконатись, що її треба читати. Але було відчуття, ніби читаю передмову до будь-якої радянської книжки, на фразі "нова релігія капіталізму - фашизм" я просто здалася
November 29, 2020
Ой... Так, то було двояко - і цікаво і з неприємним післясмаком. "Атом у запрязі" - найлайтовіший в ідеологічному плані (ідеологія майже карикатурно примітивна), найбільш фантастично-пригодницький і ефектно-прикольний, дивацько-милий. "Азіатський аероліт" теж більш смакує сюжетом. А третій твір "Ідуть Роботарі" Владка ну вже дуже сильно по центру поставив ідеологію, в кінці ще й військове насильство оправдовується. Найбільш легко читається, за сюжетом цікаво слідкувати, але те що він розказує дуже вже звужено пропагандистське і більш гостро переносить фокус уваги з самого твору на автора і його моральну відповідальність за вклад у побудову тоталітаризму. Ок, зараз за цим цікаво спостерігати зі сторони, але як подумати про етичну складову то що сказати? Якраз дочитав книжку у день пам'яті голодоморів...
Не дивно що Владко, як кажуть в книжці, був успішний. "Блюм і Розен" то взагалі псевдо невідомо кого, Ковтуна стратили - в них, як на мене, сюжет розвивається окремо від пропаганди, більш вигадливо. У Владка вся фантастична декорація зовсім службова. Думаю, візія майбутнього могла бути тільки одна - яку прорекла партія, комунізм і т. д. - вільно фантазувати, допустивши чогось свого не можна було. Отже політ думки як обскубаної курки - не високий).
Пригадую, в років 10 прочитав книжку Владка "Нащадки Скіфів" яка залишила приємні спогади. Добре, напевно, те що в таких творах можна відчути дух часу і перші дві розповіді, своєю безпосередністю, згадкою театру Березіль у "Аероліті", до прикладу, все ж, імовірно, можна позначати висловом "Наші 20-ті".
Не дивно що Владко, як кажуть в книжці, був успішний. "Блюм і Розен" то взагалі псевдо невідомо кого, Ковтуна стратили - в них, як на мене, сюжет розвивається окремо від пропаганди, більш вигадливо. У Владка вся фантастична декорація зовсім службова. Думаю, візія майбутнього могла бути тільки одна - яку прорекла партія, комунізм і т. д. - вільно фантазувати, допустивши чогось свого не можна було. Отже політ думки як обскубаної курки - не високий).
Пригадую, в років 10 прочитав книжку Владка "Нащадки Скіфів" яка залишила приємні спогади. Добре, напевно, те що в таких творах можна відчути дух часу і перші дві розповіді, своєю безпосередністю, згадкою театру Березіль у "Аероліті", до прикладу, все ж, імовірно, можна позначати висловом "Наші 20-ті".
September 3, 2019
Третя зірка за ностальгійні спогади про книжки з дитинства, четверта зірка за надану можливість познайомитися з стилем фантастики 20-х років та передмову, а взагалі-то такий собі агітпроп на дві зірочки.
Displaying 1 - 8 of 8 reviews