Fatu-Hiva: Back to Nature

by Thor Heyerdahl

HARDBACK BOOK

Genres: Travel, Nonfiction, Adventure, Memoir, Nature, Biography, Anthropology

476 pages, Hardcover

First published January 1, 1938

About the author

Thor Heyerdahl (October 6, 1914, Larvik, Norway – April 18, 2002, Colla Micheri, Italy) was a Norwegian ethnographer and adventurer with a scientific background in zoology and geography. Heyerdahl became notable for his Kon-Tiki expedition, in which he sailed 4,300 miles (8,000 km) by raft from South America to the Tuamotu Islands. All his legendary expeditions are shown in the Kon-Tiki Museum, Oslo.

Thor Heyerdahl was born in Larvik, the son of master brewer Thor Heyerdahl and his wife Alison Lyng. As a young child, Thor Heyerdahl showed a strong interest in zoology. He created a small museum in his childhood home, with a Vipera berus as the main attraction. He studied Zoology and Geography at University of Oslo. At the same time, he privately studied Polynesian culture and history, consulting what was then the world's largest private collection of books and papers on Polynesia, owned by Bjarne Kropelien, a wealthy wine merchant in Oslo. This collection was later purchased by the University of Oslo Library from Kropelien's heirs and was attached to the Kon-Tiki Museum research department. After seven terms and consultations with experts in Berlin, a project was developed and sponsored by his zoology professors, Kristine Bonnevie and Hjalmar Broch. He was to visit some isolated Pacific island groups and study how the local animals had found their way there. Just before sailing together to the Marquesas Islands in 1936, he married his first wife, Liv Coucheron-Torp (b. 1916), whom he had met shortly before enrolling at the University, and who had studied economics there. Though she is conspicuously absent from many of his papers and talks, Liv participated in nearly all of Thor's journeys, with the exception of the Kon-Tiki Expedition. The couple had two sons; Thor Jr and Bjørn. The marriage ended in divorce and in 1949 Thor Heyerdahl married Yvonne Dedekam-Simonsen. They in turn had three daughters; Annette, Marian and Helene Elisabeth. This marriage also ended in divorce, in 1969. In 1991 Thor Heyerdahl married for the third time, to Jacqueline Beer (b. 1932).

Thor Heyerdahl's grandson, Olav Heyerdahl, retraced his grandfather's Kon-Tiki voyage in 2006, as part of a six-member crew. The voyage, called the Tangaroa Expedition, was intended as a tribute to Thor Heyerdahl, as well as a means to monitor the Pacific Ocean's environment. A film about the voyage is in preparation.
--from Wikipedia

Reviews

[Hymerka · Rating 4 out of 5]

Досі я знала про відчайдушні подорожі Тура Геєрдала радше поверхово, але, на мою думку, саме ця книга чудовий старт для знайомства з ідеями та власне мандрівками цього сміливого норвежця, адже у ній він логічно викладає те, як ще в дитинстві почало формуватися його зацікавлення полінезійськими "дикунами", які жили на лоні природи фактично не працюючи — зі збиральництва, рибальства і полювання. Перечитавши купу літератури на тему, 22-річний Тур разом з 20-літньою дружиною Лів (пощастило ж йому знайти таку ж шалену дівчину, готову вирушити надовго фактично в безвість) вирішують знайти який-небудь безлюдний острів і щасливо жити, як древні люди у сиву давнину.
Та, як виявилося, знайти цілком безлюдний острів з достатньою кількістю питної води і фруктових дерев — завдання надто складне, якщо взагалі можливе. Тож вони обирають острівець Фату-Хіва, на якому нібито мешкає невелика кількість місцевих жителів, але й вдосталь дикої природи для тих, хто хотів би усамітнитися. От про це, як ви вже, мабуть, здогадалися, і йдеться у цій книзі.

Звісно, на місці не все виявилося таким безхмарним, як їм мріялося в Норвегії. Солодкі фрукти швидко приїлися, комашня сточила хатинку, місцевий, який здав їм в оренду свою землю на рік, приходив уночі цупити власний урожай, священник-католик налаштував ціле село проти двох протестанських "місіонерів", у сезон дощів не було спасу від комарів, які могли переносити страшні хвороби, на ногах з'явилися болючі фурункули, найближчий лікар на іншому острові за 100 км відкритого моря, а шхуни заходять на Фату-Хіву раз на кілька тижнів або й місяців... Але поміж тим були й залиті сонцем дні, неймовірно смачні і соковиті фрукти, тепло, цікаві оповідки від аборигенів (до речі, одним з найближчих друзів подружжя став "останній людожер" острова) — здавалося б, райське життя.

"Коли я пригадую наше життя на Фату-Хіві, мені здається, що той рік, який ми прожили на острові, зайняв стільки ж часу, що й наступні двадцять років після нашого повернення."



Ця книжка не раз змусила мене соромитися того, що я належу до білих людей. Те, що вчинили європейські колонізатори — свідомо чи ні — з місцевими жителями і природою, це просто апокаліпсис якийсь. Тур Геєрдал пише, що за підрахунками капітана Джонатана Кука острови населяло близько 100 тисяч людей. У 1930-х, коли туди прибув Геєрдал, населення становило менше, ніж 5 тисяч. Куди поділися решта? Здебільшого вимерли від інфекційних захворювань, привезених європейцями. Полінезійці, які зовсім не мали імунітету до цих імпортних недуг, вимирали просто цілими селами, цілими долинами. Тур і Лів навіть боялися жити в селі, щоб і собі чого не підчепити. Білі люди привезли на острови й комарів, які почали розносити заразу. Крім того залишилися письмові свідчення матросів, які вбивали місцевих просто задля спортивного інтересу (єдиною зброєю, яку знали на островах, була дерев'яна палиця). Серед "дарів" європейців були також алкоголь, рафінований цукор і пшеничне борошно. Століттями місцеві жителі жили не знаючи цих продуктів, але тепер не могли обійтися без них, бо вони ж не дикуни якісь. Не зовсім очевидною напастю можуть бути й деякі свійські тварини, яких так само завезли з Європи (на островах вулканічного походження доти водилися лише свині). У книзі є дуже сумний розділ "Острів-привид", в якому мова йде про пустельний острів Мотане, раніше вкритий густими джунглями. Колись, розповідає Тур, люди на ньому вимерли чи втекли з нього, домашні тварини здичавіли й неконтрольовано розплодилися, а що острів був невеликий, зрештою їжі стало не вистачати. З'ївши всю траву, вівці поїли всі молоді дерева. З деревами зникла й питна вода, мандрівники застали острів фактично пустелею з поодинокими худими як щіпка вівцями.

Але повернімося до "Фату-Хіви". Тур і Лів вирушали в свою подорож з думкою, що ніколи не повернуться до цивілізації, але вже за рік опинилися в такому становищі, що тільки й робили, що виглядали шхуну, яка б забрала їх з гаданого раю.

"— Лів, — сказав я, — а знаєш, квиток до раю за гроші не купиш."

Чи зазнали вони поразки? Як з якого боку глянути. Адже саме проживання на Фату-Хіві зробило Тура Геєрдала тим, ким ми його знаємо зараз. Зрештою, якби вони зосталися там назавжди, ми ніколи б не мали цієї книжки. )

Мені "Фату-Хіва" місцями аж до болю нагадувала останню частину "Далеких обріїв" нашої землячки Софії Яблонської, яка приблизно в той же час так само шукала своєї утопії на райських островах Французької Полінезії, але вона осіла на острові Бора-Бора. Я читала цю книгу торік, тож було дуже цікаво порівнювати їхній досвід, адже мета у них була різною. І якщо у книзі Тура Геєрдала мені постійно не вистачало голосу його дружини Лів, іноді взагалі можна було забути, що й вона була там, то враження Яблонської частково допомогли реконструювати жіночий погляд на життя на острові. Але на його виправдання можу сказати, що мені сподобалося, як пан Геєрдал написав про дружбу Лів з Момо, юною небогою "людожера", яка страшенно тішилася, коли нарешті отримала подругу.

"Момо часто показувала Лів те, що раніше на Маркізах уміла кожна дівчина: як робити тканину тапа, вимочуючи та відбиваючи плоди хлібного дерева, як плести гарні кошики з ліан та пальмового листя, а килимки — з листя пандануса, як вити мотузки з кокосового волокна, як вичищати і сушити на вогні пляшкові гарбузи, щоби виготовити міцні горщики, як виготовляти клей зі смоли, а із землі, золи та різноманітних рослин — барвники, як вичавлювати парфуми з насіння, як робити гірлянди з квітів і намиста з горіхів та мушель."

Тур Геєрдал дуже логічно і послідовно викладає роздуми про свої знахідки, які підштовхнули його до ідеї здійснити експедицію "Кон-Тікі" — безстрашне плавання на басальтовому плоті через Тихий океан з Південної Америки до Полінезії, яке його й прославило. Більше про цю мандрівку в іншій книзі, яка так і називається "Експедиція Кон-Тікі", вона теж нещодавно вийшла українською.

"З усіма нами в житті трапляються події, на перший погляд цілком випадкові, які згодом виявляються доленосними. Моя зустріч із кам'яними велетнями в Пуамау посеред експерименту із повернення на лоно природи кардинально розвернула моє життя, сповнюючи наступні роки безліччю захопливих пригод. Саме завдяки їй я перетинав на плотах океани, продирався джунглями Анд, блукав пісками Сахари й розкопував велетенські статуї на острові Пасхи, на тлі яких Маркізькі боввани здавалися маленькими гномиками.
Знахідка в долині Пуамау змінила моє життя раз і назавжди."

[Sylvester (Taking a break in 2023) · Rating 4 out of 5]

I can't be the only one who finds Thor Heyerdahl one of the most incredible real-life adventurers. This guy is crazy! Packing off to a little island with the intent to stay? Forever? "Thus it happened that, in a biting wind on a Christmas morning, we left for Fatu-Hiva on our honeymoon." Mr. and Mrs. Blue Sky, as the natives called them, only 22 and 20 years old.

Wow. That's what I thought every time I turned a page. Is it just me, or are the Norwegians the most insane people on earth? Fridjtof Nansen, Amundsen, Thor Heyerdahl...just to name a few of my heroes. That Viking blood seems to run pretty cool and steady. Heyerdahl is not the most amazing of the list, but he has the advantage of being a rather decent writer. This book is a ripping good read for those who like tropical islands, adventure, and the thought of saying goodbye to civilization. I highly recommend it.

[Inna · Rating 4 out of 5]

Моя дивовижна втеча в тропіки посеред зими!

🌊 Чи хотілося вам колись покинути усе своє облаштоване життя і втекти до природи? І не просто на дачу в село на вихідні, а на віддалений острів посеред океану, віддавши своє життя на поталу власних навичок виживання та плодючості матінки-природи? Бо мені ні. Точно ні. Але ж тим цікавіше читати про досвід, якого я ніколи не матиму. Усе твоє життя далеко. Війни далеко. Усе далеко.
«На Таїті нам розповідали, що про Першу світову війну на Маркізах [Маркізьких островах] довідались аж тоді, коли вона вже завершилася.»

🌴 Норвежець Тур Геєрдал з дружиною Лів, коли їм було 22 і 20 років відповідно, полишили свою країну і чкурнули у те місце, яке вважали придатним для повернення до природи, до первісного ладу, коли люди жили без читерства у вигляді будь-яких благ цивілізації. На карті вони відмічають Фату-Хіву – острів Французької Полінезії у Тихому океані, де оселяться і віднайдуть свій рай. Саме про цей досвід ця книга.
«…староста пов’язував собі краватку з таким виглядом, ніби то була мотузка для зашморгу. Я не знав, як пояснити йо��у суть цього винаходу цивілізації.»

🦎 За розповідями автора, чи не всі теплокровні тварини, що водилися на острові, були завезені туди білими людьми. А також алкоголь і більшість хвороб («Слонова хвороба з’явилася на острові після того, як білий чоловік ненароком завіз сюди комах із бацилами цією болячки.»). Пан Геєрдал згадує момент, коли поселенням пішли чутки, що на острові стався спалах чуми і як це страшенно їх з дружиною налякало. Виявилося, що то був лише грип, але з полегшенням змогли видихнути тільки вони, адже для місцевого населення, яке не мало імунітету до цього вірусу, особливої різниці не було: люди вмирали родинами. Неможливо не проводити паралелі, правда?
«Із усіх хат чути кашель і жалісний плач. Замість того, щоб відчиняти віконниці і провітрювати хати, місцеві мешканці позатикали кожну дірку, прагнучи убезпечитися від зарази. Ми намагалися розповісти про важливість гігієни, але їм було легше вірити у невидимі злі духи, ніж у вірус – також невидимий, бо дуже маленький. Як може маленький вірус убивати великих людей?»

🦀 Це було справжнє занурення у життя полінезійців майже 90-річної давнини (думаю, відтоді там відбулися неабиякі зміни): збираємо червоні банани, приручаємо ящірок, знаходимо скульптури давніх поселень і багато черепів. Хоча фотографії у цій книзі чорно-білі, та зелень пашіє на цих сторінках. І чутно океан!
⛵️ Ця автобіогрфічна книга як неймовірна пригода, коли ще живі ті, хто зналися з Полем Гогеном (хто не знає, відомий художник теж свого часу покинув усе – роботу, гроші, дружину і дитину – і подався на Таїті, а потім на сусідній з Фату-Хівою острів Хіва-Оа, де і написав свої найвідоміші роботи), а також ті, хто куштував людське м’ясо. Та, зрештою, і така надзвичайна пригода мала завершитися, адже у автора попереду було ще чимало подорожей та досліджень.

👉 «Ми прибули на Фату-Хіву, сповнені презирства до цивілізації двадцятого століття, переконані, що людині треба розпочати все спочатку. Ми подалися сюди, щоби глянути на сучасний світ збоку… Тепер ми м’якші в судженнях, аніж тоді. Ми зрозуміли, що без протимоскітної сітки Уіллі збожеволіли б у джунглях Фату-Хіви, заразившись на додачу слоновою хворобою. А на Хіваоа взагалі залишились б без ніг, якби не мазі Тераі.»

[Erik Graff · Rating 4 out of 5]

My mother introduced me to Heyerdahl at the parking lot of the Kon Tiki Museum in Oslo in 1978. He was very tall and our interaction consisted of little more than greetings, introductions and handshakes. Still, Norway being so small, it was possible for such an ordinary citizen such as my mother to be acquainting with notables like himself as well as their prime minister, Gro Harlem Bruntland. Indeed, one cousin married a crown princess while another lived with the head of diplomatic reception.

Norway being so small and both my parents being Norwegian, I knew about Heyerdahl since childhood, having read his Kon Tiki while quite young, then going on to his other popular books. This one, an account of his 15 months living primitive with his first wife in the Marquesa Islands, serves two functions beyond its descriptive lyricism. First, it's an environmentalist tract and critique of modern materialism. Second, it provides an account of what experiences, what evidences led him to the diffusionist belief that this island chain and others were first settled by South Americans, an hypothesis reinforced by his subsequent Kon Tiki expedition.

[Jeff Dickison · Rating 4 out of 5]

A fascinating adventure as Thor & Live Heyerdahl attempt to go back to nature on the island of Fatu-Hiva in the late thirties. There original intent was to live their lives on the island, but the experiment goes awry with tropical diseases and untrustworthy islanders. I found it depressing that the two divorced in 1947 because she did not like being in the limelight and did not want to detract from his career. True love often does not survive a lifetime. Too bad.

[Zsuzsanna · Rating 5 out of 5]

As fascinating as an adventure book /fiction/ - but this is a real adventure, as it actually happened, which makes it awesome - both in the "marvelous" and "terrifying" sense.

[Lyudmila Marlier · Rating 4 out of 5]

"Проводив взглядом ощетиненное пушками чудовище, мы не сомневались, что вернуться в Европу — значит увидеть, как современное общество рушится под тяжестью своих танков и линкоров. Независимо от того, кто с кем будет воевать. У нас был только один враг — фатухивские комары. И мы решили еще раз схватиться с ними. Лучше комариное жало, чем бомба. Тысячи жал не так страшны, как один штык"

Вот бы таких влюблённых в комаров людей нам побольше, а всех остальных поменьше

[Jenny Kangasvuo · Rating 4 out of 5]

On vaikeaa arvioida kirjaa, jonka on lukenut ensimmäistä kertaa kymmenvuotiaana, ja jonka vaikutukset itseen kolmekymmentä vuotta myöhemmin luettuna näkee oitis. Oma kiinnostus antropologiaan varmaan lähti jo näillä main liikkeelle. Jännää, että olen näemmä saanut jo ala-astelaisena ensimmäiset maistiaiset antropologian teoriasta.

Silti, muutamia huomiota: lapsena luin tätä tarinana siitä, mitä kaikkea jännää aikuisena on mahdollista tehdä. Nyt luin tätä tarinana siitä, mitä kaikkea pöljää parikymppisenä idealistina päätyy tekemään, vaikka se ei olisi kovin järkevää. Lapsena tarina oli jotenkin toiveikas: yhdistämällä nykyajan teknologian ja ymmärryksen luonnosta maailmasta tulee parempi paikka. Nyt kun luin sen uudelleen, sen toiveikkuus tuntuu haljulta. Kirja on ilmestynyt vuonna 1974, vuotta ennen syntymääni, ja sen loppupuolella Thor Heyerdahl toivoo, että "hippisukupolvi", siis omien vanhempieni sukupolvi, ymmärtää paremmin luontoa ja näkee pakonomaisen kehityksen tuoman tuhon. Kirjassa Heyerdahl toteaa, että "neljä ja puoli miljardia" ihmistä syöttää meren täyteen saasteita ja muoviroskaa, mutta ehkä tulevaisuudessa ihmiset tajuavat paremmin. No, eivät tajua, seitsemän ja puoli miljardia pystyvät vielä pahempaan.

Fatuhivan yksi pääpointteja tuskailun kannalta on se, että ihminen on erkaantunut luonnosta, ja Fatuhivallakin ihmiset keräävät kopraa myydäkseen sen eteenpäin ja voidakseen ostaa säilykelihaa ja tenniskenkiä, vaikka luonnonympäristö elättäisi. Toisaalta Heyerdahlin aikaan saarella eli vain murto-osa siitä satatuhantisesta väestöstä, mikä siellä ennen eurooppalaisten tuloa eli - ja joka muokkasi saarta, sen eläimistöä ja kasvistoa ihan yhtä lailla kuin ihmiset minä aikakautena tahansa. Silleen, että mitään "paluuta luontoon" ei edes ole, koska ihminen on aina osa "luontoa" ja muokkaa ympäristöään tavalla tai toisella. Ja koko ajatus "paluusta luontoon" on mahdollinen vain tietyn aikakauden ja kulttuurin ihmisen päässä, ja Heyerdahl sattui osumaan juuri siihen ajankohtaan, jolloin tällainen juttu tulee mieleen.

Joka tapauksessa, Heyerdahlin omakohtaisen kerronnan riviväleistä luin toista tarinaa, jossa kaksi norjalaista nuorta ihmisenhönttänää tulee saarelle vähän leikkimään alkuasukasta, ja sit saarelaiset kattoo vähän niiden perään, että ne eivät kuole nälkään tai tauteihin. Osa auttaa heitä ihan vilpittömästi, ystävystyykin, osa taas pyrkii hyötymään, kuten missä tahansa. Saarelaiset jatkaa arkeaan niin kuin ennenkin, mitä nyt vähän naureskelee, että nojoo, siellä ne asuu mettässä kaukana kylästä, missä on hulluna hyttysiä, mutta sinne ne halusivat, niin olkoon sitten siellä.

[Kelly · Rating 4 out of 5]

In the late 1930's, Heyerdahl and his wife left western civilization right after their wedding to live on the South Pacific island of Fatu-Hiv and try to return to nature. Their plan and dream was to live a simple life without any modern inventions or worries. Fatu-Hiva gives a more detailed background to Kon Tiki, as Heyerdahl begins to hypothesize about South Americans making their way to the South Pacific as he comes across carvings in the rocks and hears the stories of the islanders' ancestors. It's not as exciting as some adventure stories, because there are no major, life-or-death near escapes, just a lot of exploring and eating fruit and lounging in streams.

The most amazing thing about the book is how relevant it is today, when many people are trying to return to a more natural way of living. Heyerdahls final consensus is that it’s sadly impossible to return to nature. For example, at one point he and his wife get horrible, infected sores on their legs and leave the islands briefly to get medical treatment and avoid losing their legs. There’s much discussion of the ways in which colonialism changed the ability to live in nature. Plus, there's just not enough room for us all to be sustained by foraging for fruit. In his conclusion, Heyerdahl discusses how we invented progress and now it’s pulling us along, without regard to what is actually good for us.

The idea of returning to a simple, carefree life of fishing and living in a bamboo hut on the beach really only works from the perspective of a man living on a tropical island. While we have really crapped up the planet and made things very complicated, I don't think that the natural life of our ancestors was necessarily an easier or more carefree life. I'm thinking about women giving birth in the snow, then bleeding to death, then the baby starving. Still, the message of the book resounds today: we need to find balance.

[Василь · Rating 5 out of 5]

Це прекрасна книга...
З дитинства зачитуючись Жюлем Верном я так мріяв потрапити на якийсь острів і пожити кілька місяців. Відчув ці мрії і в процесі читання цієї книги.
Тур Гейєрдал дуже кмітливий, мудрий і відважний вчений. У книзі, він доходить до дуже влучних висновків негативного впливу цивілізації на корінні народи. Ті хвороби, біди, зубожіння і деградацію, що принесли білі люди - ніколи не компенсується написаними книгами після цього.
Дивлячись на програму Світ навиворіт з Комаровим, так стає гидко і сумно дивлячись на папуасів, які спокійно живуть, а до них приперається якийсь чувак, тицяє камерою в очі, все знімає, дає пробувати горілки, незрозумілих і можливо небезпечних для їх здоров’я продуктів, дарує пару вишиванок і валить... Чи первісні люди не захочуть одягнути після цього футболки, взяти в держави доми накриті бляхою, купити телефон (хоч та�� немає покриття), навушники і реперську шапку і чекати наступного туриста... Проте щасливими вони вже ніколи не будуть, так як були до того часу, коли жили на деревах....
Залиште тих людей в спокої, так і хочеться сказати всім відчайдухам.

Ще у книзі дуже мужньою показала себе дружина Тура - Лів. Заздрю таким чоловікам))

П.с. У книзі багато помилок і фото розкидані не по своїх місцях, сподіваюся видавець це поправить у майбутньому.

[J · Rating 3 out of 5]

Very enjoyable read! I liked Kon Tiki as well; Fatu Hiva has perhaps a bit more of a reminiscent mood to it due to the passage of time between the events and the writing. His phrases are more polished as well and are very evocative.

[Niya · Rating 4 out of 5]

I feel like this book was exactly what I needed in the period I read it. It's surprisingly relevant today and it kind of answered some of my questions about giving up on civilization and moving to some primitive island, not that there are many left today.
Fatu-Hiva: Back to Nature is what I think of when I hear an "old-school real-life adventure story". It's an autobiography so it being true made it much more interesting. Although it happened relatively recently, there are many reasons why it's almost impossible to happen today and I got disappointed the moment I realized that because honestly I'd love to go through the whole adventure myself. :D
Overall the book is highly entertaining and very interesting. The author is engaging, the style is very readable, and a lot of fun.

[Gold Dust · Rating 5 out of 5]

I loved it. It's a great book for anyone who has become fed up with modern society and dreams of escaping to a tropical island paradise and live off the land. Most nature stories bore me, but this one was actually exciting to read. Interesting things kept happening, perhaps because the author/narrator was never completely free of other human company. The book also has important messages about how our modern society is not really "progress," and how we should try to protect what nature we have left on the planet before humans destroy it all. The author was a courageous and wise man. We need more people like him in the world. This book deserves more readers.

[Steve · Rating 3 out of 5]

Thor Heyerdahl's memoir of he and his wife's first adventure living "back to nature" on the Pacific island of Fatu-Hiva. Pretty interesting description of what it was like at the time (ca. 1930s), but a little ethnocentric. Towards the end of the book he starts talking about his theories about how the Pacific Islands were populated by Peruvians. Recent DNA evidence disputes his theories, but it's still interesting.

[Auralia · Rating 3 out of 5]

Back to nature and giving up all that technology has to offer is the theme of this book. I enjoyed reading this book, it made me think about all that technology has given to society and all that it has taken away. It makes me think about my life and how I can change my lifestyle to help me to connect with nature. It also had me thinking about global warming and what I can do to help...

[Dan · Rating 4 out of 5]

Another fascinating glimpse into the disappearing native culture of the south Pacific islands written between the two World Wars. (cf. "Head Hunting in the Solomon Islands" by Caroline Mytinger.) Although Heyerdahl wrote it after "Kon Tiki", it describes events and discoveries that led to the later voyage. I'm glad I read both books in the same order he wrote them.

[Jenna · Rating 4 out of 5]

The library called back this book that it took me forever to get via the hold system. Now I have a giant fine, so who knows when I'll finish it. This is the account of Thor and his wife Liv's experiment in living entirely off the land. In the 1930s. They planned to do this for the rest of their lives. Then World War II happened.

[Will Daly · Rating 3 out of 5]

The writing is sparse & spartan, there is little in the manner of reflection, and the author never comes to a definite conclusion about the nature of progress and mankind, but the actual events, reported as they were, unfold fascinatingly. The idea at the core of the novel is a captivating one, and it makes the book worth reading.

[David · Rating 3 out of 5]

This is worth reading for the sense of what life was like for a European in the 1930's living in the South Pacific. Three stars because he goes off topic and gets a little preachy some times. I wondered if the threat of WWII might have provided a little incentive to remain. I think I would take Tom Neale's experience on an uninhabited island over what they went through on Fatu-Hiva.

[NK · Rating 4 out of 5]

I have previously read Aku-Aku and Kon-Tiki. This book unlocks some of the reasons behind subsequent expeditions. I enjoyed it very much.

[Ira Vozna · Rating 5 out of 5]

Ви б могли приплисти 5 тис км на плоті через тихий океан? Або зразу після універу в 1936 році відправитись жити на острів з тубільцями в Полінезії?

Це все про Тура Геєрдала Thor Heyerdahl. Що цікавого?
1. Разом з дружиною прожив кілька років у Французькій Полінезії як первісна людина, сам собі добуваючи їжу і досліджуючи місцеву природу, рештки культури і місцевих людей. Хотів довести, що людина може жити і бути щасливою без цивілізації. Йому майже вдалось;)
Це все про Фату Хіву. Одна з найкращих книжок, що за екшеном не поступається вигаданим книжкам. А це просто про реальне життя дослідника.

Ви знали, що після приходу європейців на острови в тихому океані тисячі тубільців померли від хвороб?

Як думаєте звідки там заселились люди? З Азії чи з Піденної Америки?

Науковці протестували, що стародавні племена не були достатньо сміливі чи умілі, щоб доплисти наприклад з Перу до Маркізьких островів. Але відстань з Азії в 2 рази довша і їм би прийшлось плисти проти течії. До того ж те саме говорили і біологи і археологи.

2. Щоб довести, що заселились вони з Пд Америки, Тур у 1947 році будує пліт і разом з побратимами вирушає з Перу у плавання і за кілька місяців течія Гумбольдта і вітер принесли їх на острів у Полінезії.

3. Продовженням історії є те, що Тур збирає експедицію і цілий рік робить розкопки на острові Пасхи, де я тепер мрію поїхати. Там вони піднімали 20 м статуї, відомі на весь світ.

Дякую видавництву Krok - An Independent Publisher за дві друковані книжки та Royal Norwegian Embassy in Kyiv за спонсорство книги Кон Тікі. Дуже прошу вас перекласти ще книжки Тура Геєрдала на українську і видати більшим накладом, щоб більше людей могли їх прочитати. Бо наклад у 1000 примірників - це дуже мало!

[Kenneth Andreassen · Rating 4 out of 5]

I all hovedsak en nyere utgivelse av "På jakt efter paradiset: Et år på en sydhavsø". Denne utgivelsen har et litt større perspektiv sett i lys av alt det som skjedde i ettertid av disse opplevelsene (spesielt Kon-Tiki-ekspedisjonen). Altså inneholder boka noen tanker som knytter hendelsene og erfaringene fra Fatu-Hiva sammen med Heyerdahls senere forskning. Utover dette så er boka helt lik "originalutgaven". Den ble utgitt som en ny engelsk versjon, men ble antageligvis på bakgrunn av Heyerdahls posisjon og status i hjemlandet oversatt til norsk (til tross for at den i realiteten allerede var utgitt på norsk 36 år tidligere). For min del har "På jakt efter paradiset" et mer levende språk og er mer original i sin fortellerstil. Jeg vil derfor, på tross av de nye innspillene i denne boka og det nyanserte språket, heller anbefale å lese "På jakt efter paradiset". Den har noe eget ved seg som ikke kommer like godt til uttrykk i denne utgivelsen.

[Amálie · Rating 5 out of 5]

Cestopis o návratu do přírody, do "ztraceného ráje", který už není možný. A nebyl ani v roce 1937. Zamyšlení ze závěru knihy, které bych si chtěla připomínat, až mi bude zle z pokroku naší civilizace.

"Jediné místo, kde je možné nalézt přírodu takovou, jakou byla odedávna, je v samotném člověku. Ta se nemění, zůstává stejná po celou dobu. Tam se nemění, teď ani ve zbylých časech. Člověku se podařilo změnit své prostředí a svůj zevnějšek ... Nemůžeme odejít sami před sebou. Nemáme nic, kam bychom mohli odejít. Nemůžeme udělat nic jiného, než si navzájem pomáhat a budovat civilizaci v souladu s okolním světem, který nám zůstal."

[Charlotte Havercroft · Rating 4 out of 5]

I would imagine like most readers this made me want to pack up for Fatu Hiva - despite the mosquitos and elephantasis! but it also made me quite depressed about the state of humanity.

[Tilda · Rating 3 out of 5]

Norrast, Larviki väikelinnast pärit noor loodusehuviline, ülikoolis zooloogiat ja geograafiat studeerinud tudeng otsustas, et aitab nüüd küll tsivilisatsiooni hüvedest. Tahaks pöörduda tagasi tsivilisatsiooni lätetele, loodusesse, ning elada seal nii nagu süütud loodusrahvad muiste. Noormees tegi natuke sporti, harjutas end looduses palja jalu liikuma ning otsis endale reisiks sobiliku kaaslase, naise nimega Liv. Olles selle kõigega valmis saanud, valis kaardilt sobiva saare. Peale pikka kaalumist osutus selleks Prantsuse Polüneesia Markiisaarte kooseisu kuuluv Fatu Hiva. Mõeldud – tehtud.

Hakkasin lugema väikese eelarvamusega, sest olles raamatu välja valinud, uurisin sõbralt, et kas ta on lugenud ja sõber vastas, et ei ole, ei taha või ei julge, sest räägitakse, et inimese ja teadlasena ei olnud autor täielik tropp üldsegi mitte tore inimene. Konkreetses raamatus see minu meelest ei peegeldu muus, kui suhtumises Livi. Juba see, kuidas Thor endale naist otsis. Otsis reisiks sobivat kaaslast, kaaslast nagu umbes Kuu on Maale. Otsis, leidis ja suhtus temasse kogu reisi vältel kui hinnalisse ja kasulikku objekti, mitte tema teaduslikest ponnistustest eraldiseisvasse isikusse. Selgelt haige, kuid ei kaeble – väga hea! Internet toetab, ütleb, et Thor abiellus korduvalt ning korduvalt jättis naise maha siis, kui naine pühendas end hoolitsemisele ühiste laste eest. Siis Thori huvi lahtus ja ta otsis järgmise. Nt oma teise abielu kohta kirjutas Thor sõbrale, umbes, et (mälu järgi, vabandust, täpset tsitaati enam ei leia enam): ahjaa, unustasin öelda, et ma siin abiellusin vahepeal ning sain endale naise näol parima, väga targa ja kauni sekretäri. Kõige õnnelikum oli Thor Heyerdhali viimane, lastetu, abielu. Ses mõttes on tema sihikindluses ja hilisemas pühendumises teadusele lisaks kõigele vaimustavale ka midagi hirmutavat. Meenutab nt St. John Eyer Riversit romaanist „Jane Eyer“, kes nägi oma tulevases naises „sõdalast“, „relva“ eelseisvas võitluses.

Aga see kõik juhtub kunagi hiljem. 1937. aastal suundus veel vähetuntud norrakas, kellest hiljem saab maailmakuulus etnoloog, antropoloog, teaduste doktor, mitme akadeemia liige, Nobeli preemia laureaat, seikleja ja kirjanik Thor Heyerdahl, koos oma esimese värske abikaasaga Fatu Hivale.

„Minna tagasi metsadesse. Hüljata kaasaja. Kultuuri. Tsivilisatsiooni. Elu enda juurde selle täiuslikeimas ja lihtsaimas vormis. /—/ Tahtsime näha, kas meie kaks, mees ja naine suudame uuesti alustada sellist elu, millest meie esiisad olid loobunud. Kas me saame ennast rebida eemale kunstlikust elust. Põhjalikult ja täielikult. Olla sõltumatud. Sõltumatud tsivilisatsiooni vähimaski abist. Sõltumatud kõigest peale looduse.“ (lk 16)

Minu jaoks kõige igavam osa raamatust oligi vist see kohale jõudmine. Kümneid ja kümneid lehekülgi kirjeldusi sellest, kui nunnu tal seal, kaugel troopilisel saarel keset Vaikset ookeani oma noore naisega, on. Suplused kristallselgetes mägijõekestes, alasti metsas jõlkumised. Banaanid ja leivapuu viljad kukuvad puu otsast suhu. Erakordsed vaated troopilistele metsadele, täiesti teistsugune floora ja fauna. Puhas emotsioon ühegi teadusliku viite või argumendita. Mõttes, ta kirjeldab nii elavat kui elutut loodust tasemel, millisel seda mina võiks teha – mango on mango ja palm on palm. Lisaks heietusi sellest, et vot just selline algeline eksisteerimine looduse keskel on ainuõige viis elamiseks. Ta ju läks sinna saarele muuhulgas konkreetse teadusliku ülesandega: ta pidi uurima, kuidas algselt tühjad saared asustati loomariigi poolt. Ja alguses ta seal mingisuguseid molluskeid ka korjas, kuid selgelt suurema huvita ning tekstis ta täpselt nii üldiselt seda mainibki. Huvitavad on need kohad, kus Thor räägib kohalike elust ja olmest, religioonist ja iidolitest ning muutustest, mis kaasnesid valge inimese saarele jõudmisega. Küll, esitades informatsiooni kallutatult, endale mugavast vaatepunktist. Nt mainib sünnitajaid, umbes, et „läks põõsa taha lapseta, tagasi tuli lapsega“. Kuid seda, et mõnikord ei tulnudki või et tuli aga siiski lapseta, jätab mainimata ning läheb üle sellele, et aga vaat kolonialistide saabumisest alates hakkasid sünnitajad sünnituspalavikku surema. Või kirjeldades saarel lahvatanud gripiepideemiat räägib pikalt, kuidas paljud pärismaalased surevad uutesse, valgete poolt sisse toodud infektsioonidesse (mis iseenesest kindlasti ongi tõde), kuid ei maini kordagi fikseeritud epideemiaid, mis niitsid polüneeslasi ammu enne valge mehe saabumist. Sellistest pool-tõdedest kubisev tekst tekitab mulje, et suurem osa raamatu sisust räägib vastu autori esmastele teesidele või tõekspidamistele. Mida ta, tõele au andes, raamatu lõpu poole ka tunnistab ning seejärel ootab koju (tsivilisatsiooni) tagasi pääsemist sama suure innuga, nagu aasta või pisut enam tagasi saarele jõudmist. Kogu lugemise aja mõtlesin, et raamat ongi kirjutatud väga noore inimese poolt. Kõik need naiivsed veendumused pärismaalaste süütusest ja alles kohapeal olles, kui pärismaalased petsid, varastasid ning korraldasid suuri ja väiksemaid sigadusi, tõdemused, et kõiges on süüdi valge mees, kolonialist. Alles kohapeal selgunud tõsiasi, et olles eluaeg elanud kamina ees diivanil, pole enda alasti metsa elama sättimine võib-olla üldse mitte nii tore ja romantiline (vihmaperiood (mul on nii raske uskuda, et selline asi saab tulla pikalt ettevalmistatud reisisellile üllatusena), sääsed, haigused), kui kodus kaardi ees unistades tundus, jne. Kuid tõlkija saatesõnast raamatu lõpus selgub, et raamat on kirjutatud peaaegu 40 aastat peale reisi ehk siis juba küllaltki kogenud ja palju näinud teadlase poolt. Ja siinkohal ma mõtlen, et vist siis ikkagi hästi kirjutatud, sest see noore inimese ind midagi uut proovida, mõningane naiivsus ja see, kuidas ta just sel esimesel reisil hakkab taipama, mis teda päriselt huvitab (polüneesia rahvaste ajalugu, täpsemalt see, kuidas ja kust esimesed inimesed sinna saartele jõudsid), on hästi välja kirjutatud, veenvalt. See vist eelkõige ongi selline pigem teadlase enese leidmise ja eneses, oma soovides, selgusele jõudmise lugu.

Kokkuvõttes, umbes alates poolest raamatust alates mulle meeldis, lugesin mõnuga. Eriti tooks välja loo Moho Thani saarest, sellest, kuidas sealne ökosüsteem valgete poolt sisse toodud loomade poolt täielikult hävitati. Kurb lugu, aga hästi räägitud. Lisaks, kohe ilmselt ei viitsi ja lugemisnimekirjas ette poole ei tõsta, kuid praegu on küll tunne selline, et tahaks Thor Heyerdahli teisi Maailm ja mõnda sarjas ilmunud raamatuid (eelkõige Ra ja „Kon-tiki“ ekspeditsioon) ikkagi ka lugeda.

[Geoff · Rating 3 out of 5]

This book won't appeal to all fans of Heyerdahl's ocean voyage books, Kon-Tiki and Ra. Fatu-Hiva is less an adventure narrative and more an exercise in cultural and archeological exploration (and living on a fruit diet in a bamboo hut). This year on a South Pacific island with his wife, Liv, plants the roots for Heyerdahl's theory of South American ancestry for Polynesians (vs the convention that Polynesia was populated from Asia via Indonesia).

As someone who was intrigued by the theory behind Kon-Tiki, I found the book interesting enough. There are some discordant moments (e.g. Thor distracting a local, who was monitoring them at a burial site, so that Liv could bag skulls for study back in Europe), but for the 1930s Heyerdahl generally has an enlightened attitude to his hosts. He is empathetic and not overly pitying of the ills brought by Europeans to Polynesia: many diseases but also the reliance on the schooner to trade copra for shipped food and supplies.

This book was published well after the Kon-Tiki voyage, so some of the stone sculpture "discoveries" here benefit from his later research and conclusions. But, I can see why he was passionate to build a South American raft and set out to prove that it could be done.

[Pat Dodd Racher · Rating 4 out of 5]

Fatu-Hiva is a remote mountainous island in the Marquesas, in the Pacific Ocean. Norwegian explorer Thor Heyerdahl (1914-2002) and his wife Liv spent more than a year there in 1937-38, aiming to live simply with none of the trappings of modern civilisation. While there were intervals of relaxed abundance, Thor and Liv suffered from painful tropical diseases, without any possibility of medical assistance. The latter part of their stay was marred by having to fend off intoxicated islanders in what proved an unbridgeable culture clash. The experience of being forced to survive solely on the resources in the immediate locality, and on their wits, benefited Thor's later exploring exploits, including the Kon-Tiki expedition.
The book highlights the ethnographer's dilemma - the impossibility of observing another culture at close quarters without both influencing (quite possibly for the worse), and being influenced by, that culture. How do you know how daily life would proceed if you were not there?
That said, Fatu-Hiva has much to tell us about attitudes in a Pacific community almost 80 years ago, about how to survive on very little, and about the origins of Thor Heyerdahl's life-long environmentalism.

[Rebecca · Rating 2 out of 5]

Thor Heyerdahl is obviously brave and adventurous (no matter how many times he assures us he is not). I read the book while traveling in the south Pacific and at least three times his observations about plants were interesting and relevant. His endless, beat-you-over-the-head personal lectures about civilization and progress were never interesting or relevant. Oh, progress doesn't mean machines? Yawn. And why do you keep calling Liv, your "bride"? The book was expanded and translated in the seventies, around 35 years after they were married and 30 years after they were divorced. Even worse, the publishers and reviewers all mimic this word choice, as if she is only a person in reference to their recent marriage. His look-back doesn't hold the test of time. It must be easier once celebrated to show this armor of confidence, but I don't buy that attitude for the duration of the actual stay in Fatu-Hiva. I think he was genuinely scared, and wanted to go home to Norway, and wished for medicine and for company and for books. And, based on his non-existent treatment of his wife, who was clearly a champ, it's not hard to see why she would ditch him!

[Andrea · Rating 3 out of 5]

This is the story of the author's first experience of fieldwork, when he lived with his wife for a year on a remote Polynesian island where they wanted to get "back to nature." The author begins to develop the theory that would dominate his career and research, that Polynesia was first settled by Native Americans. The two have some wonderful experiences, but while H. continually writes about how he finds his Polynesian neighbors on the island to be intelligent and in every way like himself, his field work involves collecting skulls and other bones from "taboo" sites. He stores these human remains in burlap bags under his bed and apparently doesn't understand why the people in the neighborhood resent this behavior, nor why, having shared their own provisions with him and helped him learn how to find food, they should expect him to share his own canned and other provisions with them. Could be used as a study of the anthropologist (which H. denies he is, claiming he is a geographer)0.

[Steve Van Slyke · Rating 4 out of 5]

One of Heyerdahl's lesser known works. This is another one that I read so long ago that my review is necessarily of the impressions that remain. The most incredible thing about the book is the story of how he somehow convinced his new bride to go tramping through the jungles of Fatu Hiva without the benefit of much of anything to protect them from the elements, particularly the insects. If you've been to Fatu Hiva (I have) you know what a rugged, savage, unforgiving place it is. It's an astounding story and served as part of the inspiration for my recent novel which is also set in the Marquesas Islands.