Ari Turunen brengt ons in Weet je wel wie ik ben? naar de oorsprong van de arrogantie. Want wat anders ligt ten grondslag aan de grootste catastrofes die de mensheid heeft voortgebracht? Van klimaatveranderingen tot financiële crises, het zijn bijna altijd de gevolgen van keuzes gemaakt vanuit de eigendunk van onze machthebbers. In de Sovjet-Unie werd in de jaren dertig van de een op de andere dag besloten dat de stroomrichting van alle rivieren in Siberië moest worden omgekeerd. En wat te denken van de bekende uitspraak van John Lennon, die op het hoogtepunt van zijn succes met The Beatles de woorden sprak: ‘We zijn op dit moment populairder dan Jezus’? Of van de Spaanse koning Filips III die overleed door verbranding terwijl hij bij de open haard zat, omdat zijn hofhouding niet snel genoeg de bediende kon vinden wiens taak het was om de stoel van de vorst te verplaatsen? In Weet je wel wie ik ben? wordt op humoristische wijze de geschiedenis van onze hoogmoed blootgelegd. Daarnaast staan er handige tips in voor wat je moet doen als het een en ander je naar het hoofd dreigt te stijgen.
Valtiotieteen lisensiaatti ja toimittaja Ari Turunen on kirjoittanut useita kirjoja ihmisten tapojen historiasta. Hänen tuotantoonsa kuuluvat Hyvän ja Pahan merkit eli taikauskoisten tapojen tarina, Humalan henki eli juomatapojen tarina, Ei onnistu! Jälkiviisasta vastustamisen historiaa sekä Tosi on! Valheen, vilpin ja vääristelyn historiaa. Hän on tehnyt useita radio-ohjelmasarjoja, kirjoittanut kolumneja Metro-lehteen ja Kalevaan ja ollut Metsäntutkimuslaitoksen ja Tieteen tietotekniikan keskuksen CSC:n viestintäpäällikkönä. Lisensiaatintyössään hän tutki eri kulttuurien maailmankuvia ja kulttuurien omalaatuisia käsityksiä toisistaan.
كتاب جميل فعلا يتناول فكرة الغطرسة والتعجرف والغرور بل والسادية أحيانا من منظور تاريخي يروي العديد من القصص التي أودت فيها الغطرسة بأصحابها فأهلكتهم ... معلومات كافية ووافية وأسلوب لطيف جدا كما أن الترجمة أكثر من رائعة فلن تشعر في أية لحظة أنك تقرأ كتابا مترجما ... استمعت بالكتاب وحتما أرشحه للقراءة
Нам іноді досить важко описати власні почуття, ставлення інших людей до нас, або навпаки – наші уявлення про ближніх. Нам часто видається, що ми унікальні та неповторні. Час у якому ми живемо – найдосконаліший зі всіх історичних епох. А власна значимість може порівнятися хіба що з неосяжністю Сонячної системою чи пак усього Чумацького шляху.
Інакше, для чого ж нам подароване єдине та священне життя?! Індивідуальність про яку нам щоденно повторюють з усіх можливих дірок чи екранів. Кожний хоче відчути себе Обраним, як Нео з трилогії «Матриця» (який насправді виявився шостим варіантом). А назва роману Бернара Вернара – «Ми, Боги», можна вважати настільного книгою кожного «інтелектула» зі сторінкою в Instagram чи Twitter.
Якщо ви саме так думаєте, то це нічого страшного. Просто у вас проявляються гострі симптоми невиліковної хвороби під назвою – «Найкраща людина». Ви заражені бактеріями «егоцентризму». У вашому тілі виявлено високу концентрацію чужорідних тіл з «концепцією надлюдини». Смертельний вірус під назвою «Пуп Землі» заволодів вашим мозком. Або просто ви страждаєте нічим іншим, як звичайною зарозумілістю.
«Зарозумілість – це найдаремніше з усіх наших почутів»
– так про це пише фінський інтелектуал, науковець та письменник Арі Турунен у книзі «Історія пихатості. Як ви не знаєте, хто я?». Слід сказати, що у своїй науковій діяльності автор висвітлює питання світогляду та проблеми сприйняття у різних культурах. А з під його пера світ побачили книги з досить химерною проблематикою: історія алкоголю, звичаїв та забобонів, пихатості, брехні, опору (ні, не електричного) та «толерантності міст». Взагалі, книги Турунена мають науково-популярний характер, де аналізуються цікаві моменти західної культурної історії (хоча досить побіжно та в енциклопедичній формі).
Основне враження — прямо книжка для щодеколиста: нарізано багато цікавих фактів, які можуть трапитися у питаннях 🤭 Загалом же непогана книженція; автор здійснив систематизацію власних уявлень і поділився нею з читачами: якщо читачі цікавляться історією і новинами, то і так знають всі ці речі, але можливо, у них не було нагоди поглянути на все з такої точки зору, то ось автор тут-як-тут. Різні розділи книжки демонструють на прикладах різні походження і наслідки пихатості, а наприкінці, очікувано, є розділ про переваги смирення. Щоправда, коли Тамерлан з'являється і в перших розділах, і в останньому, то мені хочеться зробити якийсь зовсім відмінний від авторового висновок. Цікаво, чи то так мало бути.
За бодрым заглавием и остроумным введением («Это, безусловно, лучшая книга из всех, что вы когда-либо читали. С ней скучные вечера превратятся в захватывающий спектакль, который перевернет ваши закостенелые представления о других культурах и о мире в целом») скрывается довольно банальная книга о том, что быть мудаком плохо, а толерантным и самоироничным человеком — гораздо лучше. Внутри — некоторое количество исторических примеров, причём часто сомнительно трактованных.
Здесь необходимо отдать должное издателям: каждый сомнительный эпизод сопровождается сноской: «Это было не совсем так — прим. ред.», «Официальная версия звучит иначе — прим. ред.», «Из уважения к автору мы оставили эту трактовку, но вообще-то он заврался — прим. ред.» (конечно, в книге примечания более сдержанные и аргументированные). В общем, если вы вдруг не знали, что Альпина, в отличие от многих издателей, не экономит на хорошей научной редактуре — теперь знаете. Непонятно только, зачем тогда вообще нужно было издавать историческую книгу, в которой столько исторических натяжек и спекуляций.
كتاب لطيف وخفيف يتحدث عن الغطرسة والغرور والعنجهية، من خلال عرض العديد من الأمثلة من التاريخ القديم والحديث والتي توضح الأثر السلبي للغطرسة على مصائر الأفراد والشركات وحتى الأمم!
من الأفكار التي لفتت انتباهي ورأيت أن أنقلها كما هي هو الجزء المتعلق بالتأثير الكيميائي للغطرسة والغرور على الدماغ البشرية، فيقول الكاتب:
"من الأعراض المرضية لجنون العظمة أن يؤمن المريض إيمانًا مبالغًا فيه بأهميته، وأن يقتنع أن الأشخاص ذوي الأهمية فقط هم من يدركون عبقريته. كما يشعر المريض أن أي اتصال جديد بأشخاص آخرين يمثل عبئًا عليه حتى يَثبُت العكس. يقول الكاتب "روبرت إي كابلان" أن الحكام، الذين تعتريهم نشوة السلطة مثل "نابليون"، لديهم نقاط عمياء؛ أي طموح جامح وأهداف لا يمكن الوصول إليها وهوس بالعمل واحتياج إلى الشعور بالتقدير يبرزونه من خلال المبالغة في التأكيد على مظهرهم الخارجي مثل هؤلاء الناس يُضخمِّون قيمتهم الذاتية، ويصابون بالغطرسة، ويفرضون وصايتهم على الآخرين، ويتدخلون في كافة الأمور بدلًا من أن يفوضوا أي شخص للقيام بها يعتمد هؤلاء الناس على المدح وينسبون لأنفسهم الفضل في أمور أداها أشخاص آخرون ومع ذلك فإنهم يلقون على الآخرين باللوم في الأخطاء التي يرتكبونها هم أنفسهم ينشغل هؤلاء الناس بطريقة غير عادية بتأثيرهم في المجال العام ويضفون عند تعرضهم للانتقاد ولا يستطيعون أن يعترفوا بأخطائهم أو نقاط ضعفهم غالبًا ما تكون المواجهات مع المرضى بالهوس النرجسي مرهقة فمن الضروري التملق لهم؛ لأن الصمت قد يُفسَّر على أنه انتقاد لهم فوفقًا لرأي الفيلسوف "فيلوديموس"، الذي عاش في العصور القديمة، فإن الشخص المتغطرس ينشغل دائمًا بمكانته وقدراته وباستطاعته أن يتوهم أنه أكثر أهمية من الآخرين وذلك عندما يؤدي عملًا يظن أنه عمل مهم أو أنه يعتقد فقط ببساطة أن قدراته تضمن له أن يحقق نجاحًا في المستقبل يرى "فيلوديموس" أنه من المستهجن بشكلٍ خاص أن مثل هؤلاء الأشخاص يقيمون الآخرين بناءً على صورتهم الذاتية فالإنسان المتغطرس ليس مستعدًا أن يشكر الآخرين؛ إذ أنه يعتقد أن تقبله للآخرين يعبر عن توضعه المُتعَمد لهم إن الشخص المتغطرس يحتقر الفلاسفة لاعتقاده أنهم لا يستطيعون أن يعلموه شيئًا ويرى "فيلوديموس" أن الشخص المتغطرس يصاب بالجنون في نهاية المطاف لأنه يتعرض لمخاطر كبيرة تكلفه الكثير من الجهد والمال. يشير فقدان العقل والجحود والاغترار بالنفس إلى الأمر ذاته: فالنجاح يؤدي إلى تغير الشخصية وفي الواقع، يمكن النظر إلى ظاهرة نشوة الانتصار من منظور كيميائي عصبي. فعندما وصل "الإسكندر الأكبر" و"نابليون" إلى مقاليد الحكم، تغير التركيب الكيميائي لأدمغتهما إذ تدفقت النواقل العصبية الدوبامين والسيروتونين في أدمغتهما كما أعيد تنشيط الآلية التنظيمية الكبيرة للدماغ، والتي تنقل شبكاتها إشارات بين العديد من المستقبلات. وأطلقت الخلايا العصبية النواقل العصبية المحفزة للخلايا العصبية الأخرى فانتشرت النبضات في جميع أنحاء الجهاز العصبي لـ"لإسكندر الأكبر" و"نابليون". واعترت النشوة رأسيهما.
إن مزاجنا يتأثر بالدوبامين والسيروتونين. إذ يُستخدم أثرهما في تصنيع مضادات الاكتئاب. كما يحفز الدوبامين الشعور بالرضا عن النفس ويشارك في ضبط المشاعر. وبالإضافة إلى ذلك، فإنه يرتبط ارتباطًا وثيقًا بالأنماط السلوكية التي يسعى من خلالها الإنسان سعيًا دؤوبًا للحصول على مكافأة ويمكن أن يؤدي نقص السيروتونين ومستقبلاته بدوره إلى التفكير في أفكار انتحارية بينما ترتفع معدلات السيروتونين لدى الأشخاص الذين يتم مدحهم ويلقون احترامًا. اكتشف "روبرت رايت" المتخصص في مجال علم النفس التطوري أن معدلات السيروتونين في دم زعماء قطيع الشمبانزي أكبر من معدلاته في دماء باقي حيوانات القطيع وقد أخذت معدلات السيروتونين لدى ذلك الزعيم المسيطر ترتفع أكثر فأكثر كلما شاهد باقي حيوانات القطيع مهاراته فبدأ "رايت" يبحث هل يؤثر التدرج الهرمي على معدلات السيروتونين لدى البشر أيضًا ولاحظ أن الطلاب الجامعيين، الذين يتمتعون بسلطة ما، يفرزون معدلات من السيروتونين تفوق الطلاب الذين لا يجوز لهم اتخاذ أية قرارات تخص الآخرين، شأنهم في ذلك شأن قطيع الشمبانزي.
يمكن للدوبامين والسيروتونين معًا أن يمهدا الطريق للقيام بسلوك واثق. فعندما تكون هاتان المادتان موجودتين في الجهاز العصبي بقدرٍ وفير، تتقلص المشاعر التي تعرقل العلاقات مع الآخرين مثل مشاعر الخوف والقلق والانكسار. بينما ترتفع الثقة بالنفس ويشعر الإنسان أنه نشيط وسعيد وراضٍ. يعد التأثر بالسيروتونين والدوبامين قاسمًا مشتركًا بين جميع من يريدون أن يكونوا في المقدمة أو أن يؤثروا في حياة من حولهم وغالبًا ما يعد التخلي عن السلطة بالنسبة لهم أمرًا مستحيلًا إذ تعد الشخصيات القيادية، ممن أدمنوا هذين الناقلين العصبيين، شخصيات مدمنة للسلطة ويصعب على الكثير منهم أن يعودوا إلى الحياة اليومية عندما تتم إحالتهم إلى التقاعد وتكون حاجتهم إلى إحداث تأثير ما كبيرة جدًّا لدرجة أن عددًا ليس بقليل منهم يسعى إلى أن يكون عضوًا في مجلس إدارة أو لجنة مراقبة ما أو أن يؤلف على الأقل رسائل في بريد القراء وذلك عندما تنقطع بهم السبل لممارسة أي تأثير ولا يشعرون بالسعادة حتى مع أحفادهم لأن أدمغتهم ليس بها قدر كافٍ من النواقل العصبية.
يزيد إفراز السيروتونين والدوبامين من شعور الرضا عن النفس. فيشعر الإنسان عندئذ أنه نجح في فعل كل شيء. إذ يحق له ممارسة السلطة. ويحق له الانتقام. ويؤدي النجاح إلى استعداد أكبر للمخاطرة والثقة الزائفة بالنفس."
وأرى في النقل السابق تفسيراً لبعض ردود الأفعال على السوشيال ميديا، فلابد أن المشاهير الذين لديهم عدد كبير من المتابعين يغرقونهم بعبارات الثناء بشكل يومي ويشعرونهم بأهمية لا أساس حقيقي لها، يصلون لمرحلة من النشوة من كثرة الإفرازات الكيميائية الداخلية المؤثرة على عقولهم ونفسياتهم، فيدمنون الظهور والانتشار، وفي سبيل ذلك قد يصلون لمرحلة الافتعال للفت الآنظار بأي طريقة لكي يظلوا داخل دائرة الضوء، وفي حالة انحسار الأضواء عنهم، تكون النتيجة هي الإصابة بالاكتئاب، عافانا الله وإياكم. وجزء من الافتعال أجده حتى في موقع الجودريدز الذي من المفترض أنه يضم في الأساس أناساً على قدرٍ معتبر من الثقافة، حيث نجد أن البعض يقرأ الكتاب وهو يفكر في المراجعة التي سيصيغها عنه، وهناك من يحرص على التعليق المستمر عنه غيره ليجد من يهتم بمراجعاته، وهناك من يغير من حينٍ لآخر تواريخ كتابة المراجعة ليضمن ظهورها المتكرر على الصفحة الرئيسية، فتجتذب إعجابات جديدة في كل مرة، وكل ذلك لأن الموقع يرصد قائمة بأهم أصحاب المراجعات، وبالتالي يجب أن يحافظ على مكانه في القائمة! وهذا النوع من التنافس يقودني لنقل اقتباس آخر من الكتاب أجعله نهاية هذه المراجعة، فيقول الكاتب: "لا نجد لدى السكان الأصليين لأستراليا و"بابوا غينيا الجديدة" شخصيات قيادية قوية لأن مجتمعاتهم ديمقراطية بطبيعتها. وبسبب قلة أنانيتهم، فإنهم يشعرون بمزيد من التعاطف مع الحيوانات ويحترمون الطبيعة. كما أن ألعابهم ذاتها لا تدور حول فكرة المنافسة.
عندما حاول المبشرون أن يجعلوا شعب "بابوا غينيا الجديدة" متحمسًا للعب كرة القدم، لم تهتم الفرق بالفوز وإنما استمرت في اللعب حتى تحقق التعادل. كما أن السكان الأصليين لأستراليا والمعروفين باسم "الأبوريجينيون" يمقتون فكرة الانتصار على الآخرين."
Захопленість собою, своім его, своєю величчю до добра не доводить. Історія не раз показала, що стається з "величними" імперіями та "всесильними" завойовниками.
Книга Арі Турунена "Історія пихатості. Як, ви не знаєте, хто я?" наочний посібник до чого може довести надмірне панькання з власним "я". Як це в світі є хтось розумніший, кращий, успішніший, ніж я? Егоцентризм в найгіршій його формі буяє протягом всієї історії людства і в кожному столітті здаходиться "свій" путін.
Здавалося б, що може бути цікавого в пихатості, егоїзмі, гордині. Чим таким можна здивувати, щоб читачі сказали "вау". Я теж так думала весь перший розділ - "нічого особливого, є і цікавіший нонфік". Та потім замітно втягнулась, що вже і не могла відірватись.
Арі Турунен провів нецмовірно цікаве і об'ємне дослідження про те, як "надзвичайна винятковість" вбиває, руйнує імперії, життя людей та бізнесу, створює проблеми дрібні та світового масштабу. Від Давньої Греції і Риму, які занепали внаслідок самовпевненості та вседозволеності своїх керівників до теперішніх егоїстів в бізнесі та політиці.
Але не все так погано, в останньому розділі автор показує і інший шлях, який можна обрати. І світ його приймає.
Гарна книга для дозвілля. Куплю собі ще і у папері.
❞ وعلى الرغم من أن الغطرسة تعد بالتأكيد أكثر الانفعالات التي لا لزوم لها، إلا أن الإنسان يقع في براثنها لأنها مريحة للغاية. فهي تمثل حالة الخمول العقلي الذي يتبع نفس منطق العنصرية؛ فكلاهما يستند إلى موقف أساسي يتمثل في ازدراء الآخر حتى قبل اللقاء الأول معه ❝
كتاب جميل ، متعوب عليه و ف نفس الوقت لذيذ و معذي و مسلي
قرأته أبجد و سأسعى لاقتنائه لأنه يحتاج قراءات عدة و يحتاج تخطط و تعلم و تعيش معاه
الترجمة جميلة و مبدعة في اختيار الألفاظ لكن بعد منتصف الكتاب بشوية حسيت بلخبطة ف الجمل ، مش عارفه من الترجمة و لا من الكاتب بدأ يرص جمل كدا مش واضح الرابط بينهم بس يعني حلو بردو
الكتاب لذيذ و صادم و على الرغم من معرفتنا بالبديهيات عن الغطرسة و التكبر لكن رؤية اثرها الفادح على الاشخاص و الامم مرعب و داعي للعظة كما يوضح الكاتب ان : ((من الغرور ادعاء أن هناك انسان ام يصبه الغرور قط. ))
فكلنا بحاجة لهذة العظة
و أن نتعلم نصيحة الكاتب الختامية
❞ ربما يصير العالم مكانًا أفضل إذا تعلمنا أن نزيد سخريتنا من أنفسنا ونقلل سخريتنا من الآخرين. ❝
مش عارفه ليه بردد اسم الكتاب ف وداني على لحن ( لاقيت الطبطبة ) تااريخ الغطرسة ) 🥲👻🥳
Pökhendiség volna ezt a könyvet a pökhendiség történetének nevezni – inkább csak anekdoták halma, amit a (tágan értelmezett) emberi pökhendiség köt össze. Némiképp Ráth-Végh István munkáira emlékeztetett, de míg azokat (már amennyire emlékszem – középiskolás koromban olvastam tőle utoljára) egy lenyűgöző forrásismeret jellemzi, addig ezt Turunennel kapcsolatban sajnos nem merném állítani. Van itt egy kis történelmi kis színes, egy kis kognitív pszichológia, egy kis vállalatgazdaságtan… mindenből egy picike. És hát az ilyen picikék szükségképpen egyszerűsítőek – mi több, gyakran még pontatlanok is. (És amíg az egyszerűség még megbocsátható az ismeretterjesztő művekben, a pontatlanság már kevésbé.) Ám ennél is zavaróbb, hogy Turunen sztorijai igazából nem rendeződnek ívvé, nem adnak mélységet a témának, hanem csak úgy ad hoc sorjáznak egymás után, úgy, ahogy érzésem szerint a szerzőnek épp eszébe jutottak. Nincs felépítve a szöveg – és pont ezért nem tud igazi történeti, sőt kultúrtörténeti munkává válni. Csak egy aranyos, kedves tudománykodássá, aminek üzenetét amúgy respektálom, és amin még helyenként jól is szórakoztam – de nem lett maradandó élmény.
(És csak hogy kötekedjek: mi van, ha nem a pökhendiség minden gondunk oka? Mi van, ha épp a pökhendiség hiánya – hogy egész tömegek annyira kevéssé bíznak magukban, hogy még megöletni is hajlandóak magukat a csatatéren, ha ezt olyasvalaki parancsolja ezt nekik, aki sokkal magabiztosabb, és látszólag jobban tudja náluk, mit akarnak?)
Досить цікава збірка історій про те як пихатість чи зверхність призводили до фейлів великого масштабу. Висновок - поважати себе треба, але іноді корисно попускатись трохи й прислухатись до інших
Під словом пихатість в цій книзі мається на увазі нездорова конкуренція, прагнення до влади, нехтування іншими, а то і приниження їх. У якості прикладів виступають численні історичні особистості і події, і це було дуже пізнавально.
Виокремлю фрагменти, які видались найбільш корисними: - «У своєму дослідженні історії переговорів Вільберт Ван Бре нагадує, що щоденні переговори стали платою за безпеку і вищий рівень життя. До переговорів необхідно було вдаватись для вирішення робочих питань, а конференції стали передумовою особистого кар‘єрного росту. На нарадах потрібно було вміти говорити діловою мовою, демонструвати знання психології й етикету».
- «Як каже японське прислів‘я, коли говориш, сам не вчишся. Натомість, коли слухаєш, у тебе зростає не тільки загальна освіченість, а й кількість друзів. На вершині влади довго тримаються тільки ті, хто вміє слухати або принаймні робити вигляд, що слухає».
Пачка разношёрстных исторических фактов, притянутых за уши к теме высокомерия. А также немного о том, как полезно сомневаться, и о том, насколько велики достижения Финляндии.
Книга зовсім невелика - всього 192 сторінки, написана легкою мовою, але мені видалась нудною і дещо поверховою.
Фактично, в ній зібрано багато історичних фактів, де проблемою стали пихатість. Точніше це збірка історичних фактів, коли віра в свою виключність, божественність, правоту і дурну конкуренція призводила до втрати влади, бізнесу, лояльності і т.д.
Але є одне але. Більшість наведених фактів були ну дуже поверховими і притягнутими до теми пихатості. Коли історичній постаті (Троцькому, Олександру Македонському і т.д.) закидали єдино цілу помилку в своїх діях, а саме в пихатості. Є момент, який дратує в книзі - мені нав'язують цю думку, мені не дають самостійно вирішити причину проблеми, яка призвела в тій чи іншій ситуації. Висвітлюють єдиний бік проблеми.
Сенс книги правильний - відсутність самокритичності, хвороблива нарцисичність, глухота і сліпота до оточення і така ж сліпа віра в непохитність ні до чого хорошого не призводить.
Я не розчарована тільки тому, що я її купила на розпродажі Видавництва Аннети Антонеко за 1 грн. в електронному форматі, хоча колись приглядалась до неї, аби купити в паперовому. Була б в паперовому, вона б мене бісила більше 😂
Kivoja anekdootteja. Jotain historiafiiliä saattaa kyllästyttääkin tuttujen asioiden kertaaminen, mutta näkökulma on uusi, ja vertaus nykypäivään selvä.
Книга цікава, але не структурована. Більше нагадує набір не завжди доречних історичних фактів різної величини, що перемежовуються авторськими роздумами.
Ой, ну історію я люблю, от автор ніби знав мої слабкості. Це була не суха теорія, а цікава книжка, сповнена подій минулого. З неї я дізналася не тільки про таку емоцію, як пихатість, а й про правління монархів минулого, падіння імперій, скандали зірок. Загалом, це було дуже цікаво. Порівнюючи мої дві останні книжки з Брехнею, я не можу не дивуватися різниці. Насправді небо та земля. Одразу видно, хто вміє писати, а хто — ні.
Мені подобається стиль Арі, він доводить свою точку зору апелюючи реальною історію, досвідом минулого, а не власними життєвими ситуаціями. Як на мене, це набагато більш ґрунтовно, як би мені не подобалась книга Хвала гніву. До того ж завжди корисно дізнатися нові факти, якими потім можна вигідно блиснути.
Основну ідею я винесла — контролювати свою гординю, до усіх ставитися толерантно та терпимо, більше слухати, ніж говорити. Іронічно, але саме так я зазвичай і поводжуся. Ця книга мене прямо улестила, визнаю, тут я трохи моєї власної вдоволеної пихатості.
Підсумовуючи, можу ще раз повторити, що книга — хороша, причому і як історична праця, так і психологічна. Сподіваюся, я не забуду усі ці факти на наступний день.
Оцінка: 8/10
This entire review has been hidden because of spoilers.
إذا مر عليك مثل هذا العنوان فستعتقد أن الكتاب يتحدث عن أشهر المتغطرسين الذين مروا على العالم ، و هذا صحيح و لكن الغطرسة التي طرحها الكاتب أثرت و بشكل كبير إما على مستوى الإمبروطوريات و الدول أو على مستوى الصناعه و التاجره العالميه. لقد ضرب لنا الكاتب أمثال مجنونه عن فعل الغطرسه التي تودي بأصحابها للهلاك و في نهاية كل فقرة وضح الحكمه من خلف هذه الأمثال. فيا عجبي أن الغطرسه ليست فقط في أصل التاريخ و إنما الغطرسه أتت من فعل الإنسان و أناتهِ المتضخمه. و في آخر الكتاب ذكر لنا بعض الشخصيات التي مرت على التاريخ و كانت شخصيات توضح لنا أن التواضع هيّ السمه الخيّره التي تنقذ الشخص و الشعوب من هلاكهم. كتاب رائع استمتعت بقراءته و بالأحداث التاريخيه التي ذكرت فيه، مثير للإهتمام و مميز، انصح بقراءته للذين يحبون أن يروا العجب الذي حدث في التاريخ.
Книга, с одной стороны, довольно странно написана — как-то простовато и наивно, и во многом состоит из простого перечисления неких исторических фактов. Собственно выводов из них и рассуждений автора не так и много. Поэтому поначалу книгой не проникаешься. Но по мере чтения появляются интересные и полезные, по крайней мере для меня, мысли. Главным выводом автора является необходимость смирения своей гордыни, уважения к другим людям, терпимости к критике, что и призваны проиллюстрировать многочисленные исторические примеры из разных эпох.
Книга просто великолепна. А вместе с "Несовершенным человеком" составляет прекрасный дуэт. На мой вкус, её можно было бы организовать немного по-другому, но так тоже очень хорошо. Мне понравился финальный аккорд, вишенка на торте. А на протяжении всей книги голова качалась и строкой на задворках сознания горело: люди-люди, ну ведь можете же хорошо, зачем всё самим рушить? И много аналогичных приведённым автором примеров мозг подкидывал из личного опыта.
Небольшая, но важная книга о гордыне, мешающей нам жить. На исторических примерах Турунен показывает, как менялся мир из-за человеческого самодовольства и чего можно было достичь адекватностью. Частично узнала себя, стало неприятно.
Показалось, что автор весьма вольно распоряжается некоторыми фактами, но если честно, дико выбесили примечания редактора и какая-то небрежность в редактуре книги.
Paljon esimerkkejä ja hyppimistä vuosisadoilta toisille, mutta ne puolustavat paikkaansa. Ehdottoman hieno ja kompakti tiivistys ylimielisyyden ja sen monen ilmenemismuodon vahingollisesta vaikutuksesta. Parasta antia varsinkin sen tajuaminen, miten suurhenkilöiden egoilun kautta itselleen tuomat turmiot ovat aivan samoja tilanteita mitä jokainen kohtaa elämänsä tilanteissa.
Viihdyttävä! Pitkälle menneestä voitontaudin sairaudesta: ”Ainoastaan erittäin merkittävät ihmiset ymmärtävät nerouttani” :-D omahyväisyydestä, itsekkyydestä, ylimielisyydestä ja kyvyttömyydestä kuunteluun käsitellään eri näkökulmista: kansallinen, kulttuurinen, yritysjohto, hallitsijat. Aina Aleksanteri Suuresta tähän päivään. Nopealukuinen.
Трохи сумбурно написано, ніби і є поділ на розділи, але описані історії, хоч і цікаві загалом, та якось не вʼяжуть з темою розділу, а швидше із загальною темою книги. Місцями просто притягнені за вуха. І практично немає наукового обґрунтування пихатості, швидше просто роздуми автора на тему з цікавим історичними фактами.
الكتاب جميل عطيك مشكله او فكر ف الناس ويعطيك اكثر من مثال له او قصه ف الكتاب جميل خصوصاً انه ما اقتصر على مجتمع واحد بل ذكر ازمات عالميه وتارخيه وفيه من الفلسفة الشيء الكثير