«Сталінка» (1997) — найбільш резонансний твір письменника, один із перших культових українських романів нового часу. Саме він здобувся на нищівну критику, саме за нього Олесь Ульяненко отримав Малу Шевченківську премію. Автор малює життя в божевільні, де люди перетворюються на рослини. Але ж не всі. Головний герой Йона намагається втекти на волю, але що таке воля в «країні вічних дурнів і катів»? Хаос, обман, розпуста... І тільки віра в Бога допомагає людині вистояти в цьому божевільному світі. У романі «Дофін Сатани» (2003) письменник із вражаючою достовірністю створив жахливий образ нелюда-вбивці, який ховається за привабливою постаттю рафінованого інтелігента.
Оле́сь Станісла́вович Улья́ненко — український письменник, наймолодший лауреат малої Шевченківської премії. Отримав її 1997 р. у 35-річному віці за роман «Сталінка»
«Так і життя проходить, як вода зимою, як холод у спеку: чого бажаєш, ніколи не приходить, а як прийде, то нікому воно вже не треба». Тексти Ульяненка відображають епоху 90-х, в чому є свої плюси і мінуси. Почнемо з хорошого – яскравий зріз того, як вплинув союз і тюремна культура на українське суспільство. Прочитавши вперше хотілось помити руки від всього бруду описаного в «Дофіні Сатани». Вдруге помітив, як автор розповідає буденну історію зародження зла, створює приземлено-позитивних героїв, у яких погано працює компас цінностей, але які тим не менш прагнуть добра.
«Проте закон береже лише тільки тих, хто заховався в його тінь». Звичайно, складно уявити 90-ті без корупції. Це окей, коли міністр чи то генерал хороший знайомий зека і за його проханням поновлює в званні полковника зі шляхетною метою зловити серійного маніяка. Останній травмований дитинством в інтернеті, та вихований вулицею, страждає від спадкової шизофренії з релігійними маячіннями але тим не менш не викликає співчуття в читача.
«Коли людина помирає, то від неї лихого чекати нічого. Лихі ось ці, маленькі пуп'янки, що бавляться на дитячому майданчику, що в часі готові розпуститися, через кілька років, у отруйні троянди». Поміж деталізованими сценами звірств і рефлексіями мента-сищика автор дає можливість читачу передихнути і відрефлексувати, як система впливала та досі впливає на нас і чи є можливість щось змінити. Я би порадив цю книжку тому, хто хоче відкрити для себе українську літературу без цензури, навіть якщо вона трошки нагадуватиме дубльовані з російської детективні серіали. І звичайно, тут не варто очікувати реалістичних жіночих персонажів чи сцен сексу «Вона навіть не стримувала крику від оргазму, коли кінчила, як тільки він увійшов у неї».
Відомо, що письменники поділяються на тих, що пишуть різні книги і тих, що кожного разу пишуть одну й ту саму книгу. В останньому Олесь Ульяненко подібен до Жана Жене, який із твора у твір методично розробляв одну й ту саму тему. У "Дофіні Сатани" Ульяненко знову створює падший світ, що відноситься до реальності так само як і твір якого-небудь Діонісія Картузіанського чи інших середньовічних богословів. Минають останні дні людства, що погрузло у всіх можливих гріхах і анітрохи не думає про спокуту. Проте навіть на цьому неблаговидному тлі з'являється відщепенець (серійний вбивця), вчинки якого змушують здригнутися не тільки далеких від благочестя людців, а й потривожити самого бога, який, здається, давно перестав цікавитися своїми приреченими створіннями. У середньовічному богослів'ї Ульяненка вбивця є жертвою спокуси та інструментом у лапах Сатани. Він чує голоси, бачить його посланців і виконує їх накази. Звісно нам розповідається про важке дитинство Івана в інтернаті, непрості стосунки з батьком, смерть матері та інші дитячі травми, але ключовим тригером у його житті стає саме зустріч із Люцифером. Здолати його обранця можливо лише за прямого сприяння Господа та пророків його, які також згідно середньовічної доктрини автора - суцільні злидарі та інші асоціальні особистості. Написано все це з притаманною для Ульяненка майстерністю, але приводить до сумних висновків. Невтішним бачиться майбутнє народу, життя якого досі залежить не від власних зусиль і талантів, не від реформ, освіти, медицини, законності і дотримання громадянських свобод, а від прихильності вищих сил, отримати яку часом буває зовсім нелегко.