Поклик мушляного рога

by Zoë Jenny, Цое Енні, Неля Ваховська (Translator)

Це історія про любов, самотність і мову у світі, де дітей віддають бабусям і зникають назавжди, де танцюють на автобані, живуть під мостом, рятують, і спокушають, і татуюють себе трояндами, поки винищувачі над головами розбивають надвечір’я на друзки. Історія маленької дівчинки у великому світі нормативності і споживання.

Genres: Fiction

84 pages, Kindle Edition

First published January 1, 2000

About the author

Zoë Jenny was born in 1974 in Basel, Switzerland and spent parts of her childhood in Greece and Ticino. Her first novel, The Pollen Room (1997), won her global critical acclaim and is the all-time best-selling debut novel by a Swiss author. Translated into 27 languages, the novel propelled her across the globe for readings and talks in schools and universities as far away as Japan, China and the USA. She lived in New York and Berlin and in 2004 settled in London, where she now lives with her husband and daughter.

Reviews

[Віталій Роман · Rating 2 out of 5]

Думав, що це буде щось таке ж хороше як і "Театр невидимих дітей" Марціана Щигельського. Та де там. Тільки перша глава була цікава і багатообіцяльна

[Mina · Rating 2 out of 5]

Dieses kleine Büchlein aus dem öffentlichen Bücherschrank wollte mich leider nicht so recht überzeugen. Es erzählt von Eliza, die gleich zu Anfang des Buches von ihrer Mutter bei der Großmutter abgesetzt und verlassen wird. Sie ist die Außenseiterin im Dorf, die nach dem Tod der Großmutter zur Waisin wird. Was ihr bleibt, ist die große Muschel, mit deren tiefem, durchdringendem Ton sie von der Großmutter immer abends nach Hause gerufen wurde.

Eines Tages wird sie in die Familie Rosenbaum, die auf dem „Goldhügel“ wohnen, adoptiert. Der Logopäde Rosenbaum will die seit dem Tod der Großmutter verstummte Eliza wieder zum Reden bringen, während Frau Rosenbaum meist außer Haus und mit ihrer Modekollektion beschäftigt ist. Als der schon etwas ältere Sohn der Rosenbaums von einer langen Reise zurückkommt, freundet sich Eliza mit ihm an und die beiden brennen gemeinsam durch.

Auf diesen etwa 120 Seiten steckt eine Gesellschaftsanalyse, die insbesondere den Fokus auf dysfunktionale Familien legt und dabei an ein Märchen erinnert. Genau so bleibt der Ton durchweg sachlich, die Autorin hält uns auf Distanz und traumatische Erlebnisse werden bestenfalls erwähnt, aber weder verarbeitet noch in ihren Auswirkungen auf die Charaktere beleuchtet. Es gibt das Waisenkind, die böse Stiefmutter, ein Ödipus-Komplex zwischen Sohn und Mutter, Trolle unter einer Autobahnbrücke und Küchenhilfen, die zu Prinzessinnen auserkoren werden. Hinter all dem schwelt ein unbekannter Krieg „im Süden“, an den immer wieder Düsenjets erinnern, die die Schallmauer durchbrechen und alles erzittern lassen.

Am Ende bin ich etwas ratlos, was mir die Autorin damit sagen will. Die Charaktere bleiben konturlos und werden auf ihr Schicksal reduziert, mit dem sie stehen gelassen werden. Dabei wurden zu viele Themen angesprochen – von Inzest, Verlust, Missbrauch, unerfüllter Liebe bis zu Obdachlosigkeit, Gewalt und Klassismus. Die Kritik erscheint mir entweder zu sehr mit dem Holzhammer vermittelt oder zu tief versteckt, dass ich sie zumindest nicht sehen konnte.

[Cherniakhivska · Rating 4 out of 5]

Цією повістю я збентежена, тому поставила четверту зірочку - за здивування. Мова авторки мені подобається, вона тече природно і рівно. Але якоїсь миті розумієш, що тече вона так постійно, незмінно, без жодної зміни ритму, без емоційних оцінок, без жодного подиву героїв - ніби все відбувається так, як і мало бути, і тому жодний сюжетний поворот не вражає насправді. Все розповідається одним і тим же спокійним голосом. Еліза живе в бабусі, навколо багато квітів, бабуся зламала шию, Еліза потрапила в інтернат, її забрали в родину, вітчим зробив її жінкою, Еліза втекла з його сином, сонце світить крізь жалюзі... І так постійно, щось відбувається, персонажі це спокійно сприймають, конфлікту немає жодного попри безліч диких подій. І не знаєш, що станеться на наступній сторінці: чи когось вб'ють, чи назбирають букет квітів. Чого хочуть герої - незрозуміло, що вони думають про всі ці події - неясно. Також незрозуміло, що за війна відбувається поза лаштунками, хто всі ці люди і чому саме вони стали персонажами твору. Про це і є моє здивування. Цікаво почитати й інші твори авторки, порівняти задуми.

[Ганна Кузьо · Rating 2 out of 5]

Початок був багатообіцяючим, а далі все скотилося на ніц. З тим початком про бабусю та її мушлю, хотілося глибшого розуміння Елізи. Натомість банальний опис подій - тут вона в школі пересиджує перерви в туалеті, щоб не чіплялися, назбирала квітів, тут вона потрапила в сім'ю, тут її гвалтують, тут подмухала в мушлю, ось вже втекла з хлопцем, поїла, поспала. Все однаковим тоном, так, наче перебираєш картки з описом подій. При чому, що відбуваються і значущі речі, та на них автор не зупиняється, не зазирає в душу героїні. Як дешевий фільм подивилася, чесно кажучи.

[Károly Szilágyi]

Nem tudom, mikor és hogyan került hozzám ez a könyv, de ha már pakolás közben a kezembe akadt, elolvastam. A szöveg arra keres választ, hogy utoléri-e a sorsa a nevelt lányát rendszeresen erőszakoló orvost, a feleségét, és a beszédzavaros árvát. Varázslatos, ahogy leírja a történéseket, érezni a bőr illatát, a mellkas emelkedését és süllyedését, de az nem derül ki, hogy a szereplők mit gondolnak. A narrátor hűvös távolságtartással figyeli az eseményeket, a szereplők pedig alig beszélnek, csak kívülről (de elég közelről) látjuk az eseményeket. Nagy csavarok és mellékszereplők sincsenek a történetben, így a főszereplő tragikus életútja végig szem előtt van.
Amikor ez a könyv 2002-ben megjelent, már nem fordítottam ifjúsági regényeket, a boszniai és a koszovói meló után nem ezekre figyeltem. De a könyv tele van a jegyzeteimmel, valamit biztos akartam kezdeni vele.

[Halyna (Галина) · Rating 4 out of 5]

Попри певну недосказаність у тексті (хотілося б дізнатися про долі героїв, а то наче закинули гачки, а відповідей нема), твір сподобався саме тією недосказаністю. Ну, бо я просто таке люблю у літературі 😅 У творі нічого особливо напряму не сказано, написано такими шматками тексту, коли спершу й не розумієш, що вони якось пов'язані, але зрештою пазл складається. Безумовно головна тут тема самотності, і розкрита вона ідеально, от за це й додаткова зірочка.

[Irine Kaplan · Rating 2 out of 5]

Дуже незвична оповідь, як мені здалося, вона написана як би розповіла історію сама головна героїня - трохи відсторонено, зневажаючи деталями, долями інших персонажів, та власне своєю долею.
Постійно було відчуття, що в тексті нема за що схопитися, щоб продовжити читати: ані сюжету, ані персонажу, ані часу. Дуже дивне відчуття.

[Taras · Rating 3 out of 5]

Приємно написана, дуже лаконічна розповідь лаконічною мовою. Крім того самі сюжетні лінії якось не надто стараються бути переплетеними між собою, що в кінцевому результаті складає враження хаотичних думок чи історій однієї людини.

[Vadim · Rating 3 out of 5]

Книжка написана гарно, але, як на мене, надто похмуро та безнадійно.

[Michael Bohli · Rating 3 out of 5]

Zoë Jennys zweiter Roman ähnelt ihrem Debüt sehr stark. Wieder handelt das Buch um eine junge Frau, die nach dem Verlust ihrer Eltern das Leben auf unangenehme Weise erfahren muss. Der Text empfand ich hier allerdings runder und schlüssiger, auch wenn Jenny der Leser wiederum stark auf Distanz hält. Erstaunlich ist dabei, dass Wendungen eine enorme Wirkung haben. Trotzdem will mir der Stil bei mir einfach nicht Anklang finden.
"Der Ruf des Muschelhorns" würde als längeren Roman bestimmt besser funktionieren, geraten doch einzelne Figuren wie der King oder die Umstände des Krieges viel zu kurz.

[Олена Рябченко · Rating 5 out of 5]

Божественна мова. Приємна знахідка в бібліотеці.