What do you think?
Rate this book
Cкіфський степ
Автор цієї книги - археолог і поет Б. М. Мозолевський, ім'я котрого стало відоме у зв'язку з дослідженням скіфського царського кургану Товста Могила на Дніпропетровщині і знахідкою у ньому знаменитої золотої пекторалі. У властивій йому поетичній манері дослідник розповідає не лише про скіфське суспільство і видатні пам’ятники Скіфії, але й про дивовижно цікаву історію їх вивчення. Наявні в книзі ліричні заставки дозволяють глибше зрозуміти і скіфську давнину, і сучасний розмах людського прогресу.
200 pages, Hardcover
Published January 1, 1983
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
February 19, 2017
ця книжка - зразок якісного наук-попу. свого часу закохала мене в давню історію України, а саме в скіфів (скитів) і Скитію.
несподівані чудові вірші Бориса Мозолевського доповнюють зовсім докладні відомості щодо найвідоміших курганів, скитського золота і всього, що з тим пов'язане.
Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні,
Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах.
І стугонять століття по мені.
Колись цю річку звали Бористеном,
А Скіфією — всі оці краї.
Як пахли по степах тоді нестерпно
Кочівками осінні кураї!..
Гай-гай!.. Все так. Колись я був тут юним.
Ходив на бій. Поїв коня з ріки.
Мов сон, пройшли сармати, готи, гунни,
Авари, печеніги, кипчаки.
Чиї тепер там кроки землю будять?
Яка зійшла над обрієм доба?
Я міцно сплю, тримаючи на грудях
Тяжінь високовольтного стовпа.
Над ним гудуть громи в сталевих струнах,
Під ними крає землю чересло.
Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,
Чоло ж моє колоссям проросло.
І хай сівач з блакитними очима
Ще тричі вищих обширів сягне —
Це наша з вами спільна Батьківщина,
Бо як ви з неї вирвете мене?
Бо хто вам майбуття з минулим зв’яже
І хто навчить любити ці кряжі,
Коли і він зі мною поруч ляже,
Три кроки не дійшовши до межі?
А гуси знов ґелґочуть на озерах,
І пахнуть медом плавні навесні!..
Я скіфський цар, похований у Геррах,—
Мій спис, і меч, і кінь мій при мені.
Борис Мозолевський (з прологу до книжки)
http://chtyvo.org.ua/authors/Mozolevs...
несподівані чудові вірші Бориса Мозолевського доповнюють зовсім докладні відомості щодо найвідоміших курганів, скитського золота і всього, що з тим пов'язане.
Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні,
Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах.
І стугонять століття по мені.
Колись цю річку звали Бористеном,
А Скіфією — всі оці краї.
Як пахли по степах тоді нестерпно
Кочівками осінні кураї!..
Гай-гай!.. Все так. Колись я був тут юним.
Ходив на бій. Поїв коня з ріки.
Мов сон, пройшли сармати, готи, гунни,
Авари, печеніги, кипчаки.
Чиї тепер там кроки землю будять?
Яка зійшла над обрієм доба?
Я міцно сплю, тримаючи на грудях
Тяжінь високовольтного стовпа.
Над ним гудуть громи в сталевих струнах,
Під ними крає землю чересло.
Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,
Чоло ж моє колоссям проросло.
І хай сівач з блакитними очима
Ще тричі вищих обширів сягне —
Це наша з вами спільна Батьківщина,
Бо як ви з неї вирвете мене?
Бо хто вам майбуття з минулим зв’яже
І хто навчить любити ці кряжі,
Коли і він зі мною поруч ляже,
Три кроки не дійшовши до межі?
А гуси знов ґелґочуть на озерах,
І пахнуть медом плавні навесні!..
Я скіфський цар, похований у Геррах,—
Мій спис, і меч, і кінь мій при мені.
Борис Мозолевський (з прологу до книжки)
http://chtyvo.org.ua/authors/Mozolevs...
July 7, 2024
Вполне доступным, не занудно-научным языком рассказано о скифах, их курганах, золоте и т.д. Читать интересно.
Текст изобилует поэтическими вставками самого Мозолевского и других авторов, писавших о скифах. А вот иллюстрации, подписанные стихами, лучше уж были бы названы, а не вынесены в конец книги, неудобно смотреть на вещь и не знать, что это, а лезть в конец книги сверяясь там со страницей искать название.
Текст изобилует поэтическими вставками самого Мозолевского и других авторов, писавших о скифах. А вот иллюстрации, подписанные стихами, лучше уж были бы названы, а не вынесены в конец книги, неудобно смотреть на вещь и не знать, что это, а лезть в конец книги сверяясь там со страницей искать название.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews