Цікаво, що я зараз ще читаю "Спомини" Йосипа Гірняка, і там подавалась рецензія Могилянського на один з виступів театру "Березіль". А у романі "Честь" автор декілька разів згадує цей самий театр. Подобається, коли стаються подібні зібги.
Про самого Михайла Моглилянського я дізналась лише декілька тижнів тому, і це прикро, бо письменник він не поганий. Роман "Честь" трокається питань честі, гідності тавідповідальності. І ще багато чого. Коли прочитала роман повністю, то його розв'язка здалась мені несподіваною, але, подумавши, я все ж прийшла висновку, що це логічно і суголосно характеру головного героя. А ще мені таак подобалось, коли автор рзбивав четверту стіну, і звертався до читачів безпосередньо до читачів. Впевнена, Могилянський був самоіронічною людиною з почуттям гумору.
А тепер про оповідання. Виділю лише декілька з них. Перще - "Наречена". Це прям прикольно, а ще цікавіше потім обдумувати цей коротенький твір. Класно, що в укрїнській літературі подібні теми підіймались ще у першій половині минулого століття. Ще цікаве було "Мистецтво рецензії". Також непоганий матеріал на подумати, ще і доволі актуальний в наш час. І третє: "Вбивство", яке має досить цікаву історію публікування. Оповідання, яке підіймає важливі теми україньсокї ідентитчності. А ще трохи пишаюсь собою, бо прям одразу вловила алюзію на Грушевського в одному з персонажів.
Отже, класно відкривати для себе нових українських авторів, а особливо таких, як Михайло Могилянський. І прикро, що дуже багато років його творчість була недоступною читачам. А таких письменників варто читати. Він непогано доповнює Домонтовича, Підмогильного, Йогансена. Дуже раджу познайомитись з Могилянським.