Після невдалих спроб пошуку щастя в рідній Італії й Англії молода італійка Франческа вирушає до екзотичного Донецька вчити російську мову. Непривітне місто швидко відлякує дівчину, яка вже готова повернутися до сонячної Італії, якби не зустріч із Юрієм. Він не лише пробуджує у Франчески сильні почуття, а й знайомить її з українським Донецьком, про існування якого італійка навіть не здогадувалась. Не в змозі розлучитися з хлопцем, вона опиняється в епіцентрі боротьби за місто під час Євромайдану. Та найбільша її боротьба точиться за почуття Юрія і їхнє спільне майбутнє, яке повсякчас затьмарюється новими викликами й небезпеками.
Безперечно, варта уваги книга для тих, хто замислюється над сучасною реальністю в Україні. У центрі сюжету - цінність людського життя. Неймовірна історія кохання італійки Франчески та українця Юрія в українському Донецьку. Регіональні стереотипи, упередження та суспільний тиск мають неабиякий вплив на героїв та їхні долі. Наполегливо рекомендую!
"Амор[т]е" – це якраз той випадок, коли не дуже знаю, що сказати про книжку. Чисто свій задум і бажання головної героїні вона виконує на всі 100% (адже Франческа хотіла, щоб розповіли її з Юрієм історію). І ще, це той випадок, коли кажуть "бійся зустрічі зі своїми героями". Адже після прочитання "Схід українського сонця" мені страшенно хотілося дізнатися більше про "Поштовх" і його засновників. Однак, після цієї книжки в мене виникає тільки неприємне відчуття від того, якими вони власне були. Чи тим, як їх, власне, сприймала Франческа. І скажу я вам, це було (майже) завжди не позитивно.
Ця книжка виявилася зовсім не тим, що я чекала. Чи було цікаво читати? – Загалом так. Чи сподобалося? – Швидше за все, не зможу відповісти на це питання.
Я не очікувала чогось особливого від цієї книги. На початку вона навіть видалась мені якоюсь дивною: мене дратувала головна героїня з своїм упередженням про Донецьк, Україну та українців. Мене дратував Юрій своєю безвідповідальністю та недалекоглядністю. Мене дратували донеччани своєю російськістю. Але чим більше я читала, тим більше ці суперечності випліталися у причинно-наслідкову історію і тим більше книга мене захоплювала.
Тут про Донецьк, у якому мені самій так і не довелося побувати, на жаль: про полярність поглядів його мешканців, про правила життя, його історію та його людей. Тут про патріотизм та про любов до батьківщини не зважаючи ні на що. А ще про про-український рух у Донецьку, про Революцію Гідності, про переслідування за ідею, про війну, про пошуки себе і про надію.
Книга читається легко. Спочатку - наче простий жіночий роман про кохання. Проте з кожною сторінкою щоразу глибше приходить усвідомлення, що це - історія моєї Батьківщини, очима іноземки, яка ділить коханого з Україною. Історія така свіжа і ще не завершена. Хоч життя головного героя таки завершилось. Я розумію, що в історії Юрія можна прочитати історію кожного героя, який бореться за мою свободу. Я побачила новими очима Донецьк. Знову боролася на Майдані. Усвідомила, що ця книга вже написана, а війна далі щоденно пише імена жертв...
Попри всі недоліки написання у книзі, вона заслуговує на прочитання. Прочитання життя патріота з Донецька, Юрка Матущака, котрого мені, та ж таки "доля", про яку говорила Франческа і у яку не вірила, довела запізнати у Любліні. А востаннє, на Майдані, коли його за руку повела кудись Оленка... Після того, ми не побачилися більше. Пухом земля! Такі люди заслуговують на вічну пам’ять!