What do you think?
Rate this book
Промови та есеї
П’ять блискучих текстів Вацлава Гавела, одного з найяскравіших інтелектуалів двадцятого століття, дисидента, політичного діяча, першого президента Чеської Республіки. У його баченні політика — не технології й маніпуляції, а постійна боротьба за ідеали й цінності, незламна віра в людину та в силу європейської культури. Вацлав Гавел нагадує про важливість історії, свободи, сумління, особистої відповідальності та спільних дій, і хоча тексти написано про інший час та про інше суспільство, українцям буде напрочуд легко впізнати в них проблеми, які ще не вповні здолали ми самі.
Окрім творів самого Гавела, видання містить спогади Мустафи Джемілєва про зустрічі з цим непересічним діячем.
Окрім творів самого Гавела, видання містить спогади Мустафи Джемілєва про зустрічі з цим непересічним діячем.
144 pages, Hardcover
Published January 1, 2016
3 people are currently reading
71 people want to read
About the author
Václav Havel
263 books495 followersVáclav Havel was a Czech playwright, essayist, poet, dissident and politician. He was the tenth and last President of Czechoslovakia (1989–92) and the first President of the Czech Republic (1993–2003). He wrote over twenty plays and numerous non-fiction works, translated internationally. He received the US Presidential Medal of Freedom, the Philadelphia Liberty Medal, the Order of Canada, the freedom medal of the Four Freedoms Award, and the Ambassador of Conscience Award. He was also voted 4th in Prospect Magazine's 2005 global poll of the world's top 100 intellectuals. He was a founding signatory of the Prague Declaration on European Conscience and Communism.
Beginning in the 1960s, his work turned to focus on the politics of Czechoslovakia. After the Prague Spring, he became increasingly active. In 1977, his involvement with the human rights manifesto 'Charter 77' brought him international fame as the leader of the opposition in Czechoslovakia; it also led to his imprisonment. The 1989 "Velvet Revolution" launched Havel into the presidency. In this role he led Czechoslovakia and later the Czech Republic to multi-party democracy. His thirteen years in office saw radical change in his nation, including its split with Slovakia, which Havel opposed, its accession into NATO and start of the negotiations for membership in the European Union, which was attained in 2004.
Beginning in the 1960s, his work turned to focus on the politics of Czechoslovakia. After the Prague Spring, he became increasingly active. In 1977, his involvement with the human rights manifesto 'Charter 77' brought him international fame as the leader of the opposition in Czechoslovakia; it also led to his imprisonment. The 1989 "Velvet Revolution" launched Havel into the presidency. In this role he led Czechoslovakia and later the Czech Republic to multi-party democracy. His thirteen years in office saw radical change in his nation, including its split with Slovakia, which Havel opposed, its accession into NATO and start of the negotiations for membership in the European Union, which was attained in 2004.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
February 10, 2019
“Так, я живу в країні де вага й радіоактивне випромінення слова щоденно підтверджуються санкціями, які до себе притягує вільне слово” –стверджував перший президент Чехії, останній президент Чехословаччини та відомий у Європі дисидент.
Вацлав Гавел критикував комуністичний режим захищав права політичних в'язнів і став співзасновником і одним з перших спікерів громадянської ініціативи із захисту прав людини.
Це не просто колекція виступів чи роздумів, це частина самого Гавела, який будучи драматургом не міг стояти осторонь подій, які відбувались в його країні та у Європі загалом “Європу утворюють переважно малі народи, духовна і політична історії яких тисячами маленьких ниток сплітаються в цільне полотно”
Він дозволяв собі вільно висловлюватись, за що був покараний забороною на публікацію, стверджував, що протиставлення власної людяності всій безособовій владі це і є найбільша сила спротиву.
В цій збірці можна прочитати текст доповіді з нагоди отримання Премії Еразма Роттердамського у 1986 році, промову на врученні Премії німецьких книгарів 1989 року, Лист до Густава Гусака та есеї.
Думки автора до болі актуальні для нашого сьогодення і для нашої країни, яка ще досі бореться за свою незалежність. “Досі в історії після кожної ситуації та після кожної ери приходила інша ситуація та інша ера, і досі завжди – чи то вже на користь чи на шкоду – ця нова ситуація чи ера була дуже далека від усіх уявлень про майбутнє, які плекали організатори й правителі попередньої епохи.”
Вацлав Гавел критикував комуністичний режим захищав права політичних в'язнів і став співзасновником і одним з перших спікерів громадянської ініціативи із захисту прав людини.
Це не просто колекція виступів чи роздумів, це частина самого Гавела, який будучи драматургом не міг стояти осторонь подій, які відбувались в його країні та у Європі загалом “Європу утворюють переважно малі народи, духовна і політична історії яких тисячами маленьких ниток сплітаються в цільне полотно”
Він дозволяв собі вільно висловлюватись, за що був покараний забороною на публікацію, стверджував, що протиставлення власної людяності всій безособовій владі це і є найбільша сила спротиву.
В цій збірці можна прочитати текст доповіді з нагоди отримання Премії Еразма Роттердамського у 1986 році, промову на врученні Премії німецьких книгарів 1989 року, Лист до Густава Гусака та есеї.
Думки автора до болі актуальні для нашого сьогодення і для нашої країни, яка ще досі бореться за свою незалежність. “Досі в історії після кожної ситуації та після кожної ери приходила інша ситуація та інша ера, і досі завжди – чи то вже на користь чи на шкоду – ця нова ситуація чи ера була дуже далека від усіх уявлень про майбутнє, які плекали організатори й правителі попередньої епохи.”
December 17, 2024
Такі книги треба мати в бібліотеці. Це основа, база та ґрунт.
1. В листі до Ґустава Гусака Гавел говорить про згубний вплив тоталітарного устрою, про страх та апатію Чехословацького народу, про кризу суспільства, увага якого спрямована всередину, а не назовні, тобто на задоволення власних споживацьких потреб.
2. Про антиполітику як альтернативу, про те, як відповідати на «вихваляння військовими м’язами» та про зміну підходів до розуміння себе та власної відповідальності в світі.
3. Про європейську свідомість та про єдність Західної і Східної Європи, яка ґрунтується на справжніх спільних цінностях.
4. Про знищення тоталітаризмом часу та історії, культивування зубожіння та апатичного життя за календарем.
5. Про небанальну силу слова та його двоїсту сутність.
6. Яким Вацлава Гавела запам’ятав Мустафа Джемілєв.
1. В листі до Ґустава Гусака Гавел говорить про згубний вплив тоталітарного устрою, про страх та апатію Чехословацького народу, про кризу суспільства, увага якого спрямована всередину, а не назовні, тобто на задоволення власних споживацьких потреб.
2. Про антиполітику як альтернативу, про те, як відповідати на «вихваляння військовими м’язами» та про зміну підходів до розуміння себе та власної відповідальності в світі.
3. Про європейську свідомість та про єдність Західної і Східної Європи, яка ґрунтується на справжніх спільних цінностях.
4. Про знищення тоталітаризмом часу та історії, культивування зубожіння та апатичного життя за календарем.
5. Про небанальну силу слова та його двоїсту сутність.
6. Яким Вацлава Гавела запам’ятав Мустафа Джемілєв.
June 7, 2017
Після цієї книжки відкрила для себе Вацлава Гавела - інтелектуала, правозахисника, надзвичайно мудру та цікаву людину. Ця збірка текстів, мабуть, більше надихає, мотивує та підштовхує думати та мислити, аніж будь-яка книженція з саморозвитку.
August 3, 2018
Від тоталітарного зубожіння до етики, від культури споживання до самопізнання через слово. Есеї варті того, щоб перечитати їх десяток-другий разів. Особливо тим, хто любить історію, велику і малу, континенту чи однієї людини. Гавел наголошує на важливості історії маленької людини в той момент, коли відбувається несправедливість і ситуація може бути виправлена, а не в сенсі журналістського story де чим більше крові, тим швидше в номер.
"Ставлення до слів із підозрою, розумне поводження з ними завжди окупиться, обережності в поводженні зі словами ніколи не буває занадто багато" - порада порад в моєму житті.
"Ставлення до слів із підозрою, розумне поводження з ними завжди окупиться, обережності в поводженні зі словами ніколи не буває занадто багато" - порада порад в моєму житті.
December 20, 2024
субʼєктивна оцінка, яка ні на що не претендує ( як і всі оцінки на гудрідз)
есе про тоталітаризм було неймовірне! багато сенсів і речей, щоб переобдумати.
але його листи чи промови без контекстів тодішніх часів і людей чи премій, було розуміти складно.
я також розумію, що з більшим моїм досвідом прийдеться перечитувати і оцінка може бути вищою, але прочитавши зараз, я опустила занадто багато
есе про тоталітаризм було неймовірне! багато сенсів і речей, щоб переобдумати.
але його листи чи промови без контекстів тодішніх часів і людей чи премій, було розуміти складно.
я також розумію, що з більшим моїм досвідом прийдеться перечитувати і оцінка може бути вищою, але прочитавши зараз, я опустила занадто багато
April 26, 2020
Інтелектуал, демократ, десидент! Зупинка неподалік мого дому носить ім’я Вацлава Гавела і це підштовхнуло до покупки цієї книги.
Хоча книгу написано про інший час, мені зараз напрочуд легко впізнати в них проблеми, з якими стикнулись ми самі. Є над цим замислитись.
Найсильше враження справив лист до Густава Гусака та промова «Історії й тоталітаризм».
«..Людина ери науки і техніки сподівається, що покращить життя, оскільки здатна розуміти та використовувати комплексність природи та загальні закони її існування - але саме це врешті-решт трагічно заскочить зненацька і обведе довкола пальця. Вона сподівалася, що пояснить природу і оволодіє нею - в результаті ж вона її знищила і від неї відділилася.»
Обов’язково перечитаю, займе почесне місце в особистій бібліотеці.
Хоча книгу написано про інший час, мені зараз напрочуд легко впізнати в них проблеми, з якими стикнулись ми самі. Є над цим замислитись.
Найсильше враження справив лист до Густава Гусака та промова «Історії й тоталітаризм».
«..Людина ери науки і техніки сподівається, що покращить життя, оскільки здатна розуміти та використовувати комплексність природи та загальні закони її існування - але саме це врешті-решт трагічно заскочить зненацька і обведе довкола пальця. Вона сподівалася, що пояснить природу і оволодіє нею - в результаті ж вона її знищила і від неї відділилася.»
Обов’язково перечитаю, займе почесне місце в особистій бібліотеці.
April 12, 2021
Ті, хто жили в тоталітарній державі, зможуть якнайкраще зрозуміти й прожити все те, що описує чеський дисидент Вацлав Гавел. "Естетика банальності" - так він називає тоталітарну реальність, у якій відстуні унікальність, прояв свободи слова й творення історії. Усі живуть за шаблоном, без думки на інакшість й без індивідуальної мети. Його критика Радянського Союзу й комунізму є послідовною й обгрунтованою, адже він неодноразово сам був засуджений.
У своїх промовах він найчастіше звертається до європейців, які живуть в іншому світі, де панує плюралізм, свобода слова й можливість вибору політико-економічного життя. Однак, які не здатні повноцінно зрозуміти життя в Радянському Союзі. Ці промови - як тріск рожевих окулярів й намагання привернути увагу до проблеми антигуманності й не-свободи, які панують в "комуністичному раю".
Цю збірку треба читати усім майбутнім політикам, адже там є стільки цікавих думок про важливість розвитку культури, невтручання в приватне життя громадян й творення демократичної республіки, де цінністю буде Людина та її права.
У своїх промовах він найчастіше звертається до європейців, які живуть в іншому світі, де панує плюралізм, свобода слова й можливість вибору політико-економічного життя. Однак, які не здатні повноцінно зрозуміти життя в Радянському Союзі. Ці промови - як тріск рожевих окулярів й намагання привернути увагу до проблеми антигуманності й не-свободи, які панують в "комуністичному раю".
Цю збірку треба читати усім майбутнім політикам, адже там є стільки цікавих думок про важливість розвитку культури, невтручання в приватне життя громадян й творення демократичної республіки, де цінністю буде Людина та її права.
July 3, 2022
до мозку кісток демократ ❤️
August 27, 2019
Гавел -- людина, що заслуговує на найбільшу повагу, він боровся тоді, коли всі мовчали, задушені страхом і бажанням збереження того, що у нас є окрім ланцюгів. Втім збірка есе, яку мені продала Люда, доволі куца, і думки відомого борця за права людини проступають у ній тільки окремими уривками. Три зірочки на Goodreads означає сподобалося. Справді, сподобалося, але сказати, що дуже сподобалося, не можна. Тож попри те що Гавелу шана й повага, збірці тільки три зірочки.
Є кілька аспектів, через які сприймається збірка. Перший із них розуміння постаті Гавела, того, до чого він прагнув, і що його муляло, а також, звідки у нього ця невиправда сміливість говорити речі, за які його саджатимуть у в'язницю, ганитимуть, розноситимуть, а потайки співчуватимуть і пишатимуться ним. Другий аспект~-- це схожість і різниця тоталітарних режимів у нас і в них. А третій~-- як все це перекликається з сучасною епохою, як ми це бачимо, збагачені досвідом подій, що сталися з часів застою, а їх сталося чимало, водночас Гавелові слова й думки актуальні навіть тепер, бо наше життя так само сповнене негараздів, страхів, лицемірства, брехні, сподівань і розчарувань.
Першим у збірці йде відкритий лист до Гусака, датований 1975 роком, тобто через 7 років після окупації Чехословаччини військами Варшавс��кого договору (радянської окупації). То був час стабілізації, нормалізації суспільства. Лист, звісно не до самого Гусака, Гусак його, мабуть, ніколи не бачив, хоча підлеглі бюрократи бачили й читали. Лист радше адресовано закордонним читачам і тим людям у Чехословаччині, які якимось чином змогли б його роздобути й прочитати. Гавел звертає увагу на те, що консолідації ситуації в країні досягнуто встановленням тоталітарної поліційної держави, характерною рисою якої є страх, бо кожна людина насправді має, що втрачати. Люди уникають сфери політики, повернулися до свого приватного життя, життя загалом доволі непоганого, а Гавел~-- людина безумовно політична. Він не може обмежити коло своїх прагнень побутовими проблемами: будинком і садочком, автомобілем, одягом, усі тим, що для більшості людей є суттю життя. Гавела муляє неволя, відсутність можливості висловити свої думки, він готовий на жертви, на переслідування й ув'язнення заради своїх ідеалів того, яким повинно бути суспільство. Він не може поважати себе, якщо боязливо мовчатиме. Ця позиція дуже відрізняється від моєї, наприклад. Мене муляло, але я народився рабом. Страх панував наді мною з самого дитинства, я завжди знав, що треба говорити, а чого говорити в жодному разі не можна. Я жив у період зрілого соціалізму, тобто тоді, коли основні репресії уже залишилися позаду. Людей було розстріляно, заслано в Сибір, й в моєму зрілому віці влада давала людям жити за умови, що вони даватимуть жити владі, не гавкатимуть, лицемірно проголошуватимуть завчені правильні слова, фальшиво співати владі дифирамби. Найбільше мене муляло це вимушене лицемірство, ця завчена брехня, від якої неможливо було відступитися, і яку я повинен був постійно проголошувати як знак своєї лояльності, водночас слухаючи потайки по радіо ворожі голоси, що співали абсолютно протилежну пісню. Я людина не політична. Я за те, щоб люди могли говорити вільно, але підставляти свою шкуру мені ніколи не хотілося. Зараз ми живемо в епоху суцільної говорильні, того, до чого Гавел (і я) прагнули в ті часи неволі. З одного боку це добре, а з іншого боку це такий безплідний інформаційний шум. Кожен у зомбіящику знає, висловлюючись фігурально ``как нам обустроить Россию'', але через 15 хвилин уже інший оратор знає по іншому. Втім, може бути гірше, ми не забезпечені від повернення тоталітарного режиму, і ми знову брешемо, хоча й іншими словами.
Тут я підходжу до конфузу в листі Гавела, про який мені як фізику не гоже мовчати. Гавел використовує аналогію з фізичним поняттям ентропії, якого зовсім не розуміє. Зрозуміло, що він хотів сказати, але його слова~-- нісенітниця. Ентромія в фізиці є мірою безпорядку. Фізична система прагне до стану з максимальною ентропією, звісно, максимальною за даних умов. Тобто, фізична ситема прагне до безпорядку. Це смерть, тоді як життя є станом із меншою ентропією, порядком, можливим в умовах відкритої системи з припливом і дисипацією, наприклад, енергії. Тут Гавел правий, це він засвоїв. Але аналогія тоталітарного режиму зі станом максимальної ентропії, повне безглуздя. Тотатітарний режим є системою впорядкованою, тобто системою із малою ентропією. Якщо взяти три агрегатні стани~-- пару, воду і лід, то пара є системою з найбільшою ентропією, найбільшим безпорядком, і це смерть, лід є системою із найменшою ентропією~-- і це смерть, вода посередині~-- і це життя, тобто у ній можливе життя, ми на скільки там відсотків (90 чи щось таке) складаємося з води. Тоталітарний режим~-- це лід, це порядок, це, коли кожен знає своє місце, коли будь-яка ініціатива, несхвалена згори, неодмінно придушується. І це стан із малою ентропією. Різниця тут в іншому термодинамічному параметрі~-- в температурі. Звісно, навіть коли холодно, фізична система прагне до збільшення ентропії. У кризі є фізично зумовлений безпорядок, при тоталітарном режимі теж є своя доля безпорядку, корупції, розхлябаності, без яких життя взагалі не було б можливим. Так що, Гавелова аналогія неправильна і загалом непотрібна, бо зрозуміло, що він хотів сказати, не було жодної потреби вживати слів і понять, не зовсім для нього і для більшості його читачів зрозумілих.
Лист закінчується закликом до Гусака проникнутися відповідальністю за майбутнє, за долю народу. Цей заклик є відвертим донкіхотством, але треба було якось завершити аналіз, надати йому подоби сенсу. Власне, повертаючись до аналогії з ентропією, Гавел є складовою того безпорядку, до якого прагне будь-яка, навіть найжорсткіша, система. Бо ентропія.
Есей ``Політика і сумління'' Гавел написав у 1984 році. До того часу вже була підписана Хартія-77, автор встиг відсидіти у в'язниці, а світ, в якому він жив, уже по самі вуха погруз у рутині застою, як це називали дещо пізніше у нас. Есей звернено радше до читача на Заході. Гавел застерігає Захід від небезпеки сповзання до диктату безособової влади. Він виступає з надзвичайно консервативних позицій, бачить ідеал у природному стані так, наче він який-небудь Жан-Жак Руссо. Наука, раціональний аналіз виступають злом, особливо в області політики. Задачу людини в цих умовах він вбачає в протистоянні наступу аноноімної, безособової та нелюдської влади Ідеології, Системи, Апарату тощо. Великі літери Гавелові. Що ж цього можна взяти людині, яка навпаки цінує раціональний аналіз і науковий підхід, а до поверння до природи ставиться з підозною як до дитячого наївного ідеалізму? Життя йде вперед, люди використовують наукові досягнення і змінюють життя. Йти можна лише вперед, назад дороги немає, як називався радянський серіал про війну часів моєї молодості? Але думати треба, і ніколи не забувати, що, власне, людина і її життя є цінністю. Система прагне підпорядкувати її собі. Саме в цьому небезпека, але, наприклад, людина не створена для того, щоб виробляти матеріальні цінності чи будувати світле майбутнє. Людина взагалі не створена для якоїсь мети. Людина є, і цього, власне, досить. Загалом, прочитали думку розумної і шанованої людини, задумалися собі й продовжуємо бути.
Далі в збірці йде лист подяки з нагоди нагородження премією Еразма Роттердамського, написаний у 1986 році. Головною темою листа є відчуття й відродження європейської єдності, начебто те, що Західна Європа почала відчувати, що вона лише частина, що такі самі люди на сході страждають під тоталітарним ярмом. То був час, коли Західна й Східна Європи наставили одна проти одної велику кількість ракет середньої дальності, але попри це Гавел відчуває у факті свого нагородження ознаку того, що люди задумуються про свою спільну європейську приналежність. А що сьогодні? Росія хотіла б поставити свої ракети в Україні, поближче до Праги й Амстердаму, й страшно боїться, що на території України стоятимуть ракети, націлені на Москву. Особливо, зважаючи на те, що в угоди про заборону ракет середньої дальності закінчився термін дії. Гавел писав не про те, а про те, що маленька Чехія й невеличкі Нідерланди мають спільним те, що вони європейці. А ми європейці чи росіяни? У нас є такі і такі. Ми зараз на пограниччі.
Есей ``Історії й тоталітаризм'' було написано у 1987 році для закордонного журналу. Йдеться у ньому про безподійність життя при тоталітарному режимі. Нічого суттєвого не відбувається, нема про що писати журналісту. Це ми пам'ятаємо, хоча у 1987 році вже була перебудова, вже була програма Погляд і говорилося багато чого на найрізноманітніші теми. Неначе люди подуріли, але до того часу справді нічого не відбувалося. Газети тоді мали чотири сторінки, коштували 3 копійки й купувалися заради останньої сторінки, на якій можна було прочитати результати спортивних змагань, особливо футбольних матчів. Так, футбольні матчі відбувалися, про це Гавел, мабуть, забув. У 1986 році був Чорнобиль, і в Київ приїжджав Горбачов, спілкувався на вулиці із народом. А от, у 1982 році був чемпіонат світу з футболу, який виграла Італія. Але життя в епоху застою було загалом безподійним і дуже бідним на історії. Не те що зараз. Зараз журналісти зобов'язані зробити подію, висмоктати її з пальця і створити інформаційний шум, в якому події теж губляться, подій настільки багато, що їх загалом теж нема. Я перебільшую. Події були, але не кожен день, а журналістам потрібно заповнювати ефір кожен день, 24/7 як зараз говорять. Перед виборами в США я читав Huffington Post. Проте згодом цей сайт став напрочуд одноманітним: 90\% матеріалів стосувалися двох тем~-- Трампа й Кардашян. Мабуть, це те, що люди читають і чим цікавляться.
Останньою в збірці є промова Гавела ``Слово про слово'', виголошена з нагоди нагородження його премією миру німецьких видавців у 1989 році. Гавел підкреслює важливість слова: спочатку було слово, як сказано у Біблії, і водночас застерігає, закликає до пильності, бо слово може обернутися злим боком, служити не тільки добру, а й поневоленню. Слово 'соціалізм' свого часу підіймало людей на боротьбу, обіцяло щасливе й справедливе майбутнє, людей кидали за це слово до в'язниць, але згодом воно зовсім зносилося, стало банальним і викликає радше глузування, і не треба забувати, що людей кидали до в'язниць уже заради цього слова. Сл��во може бути покірним, слово може бути гордим, до слова треба ставитися відповідально.
Збірка закінчується короткою згадкою про зустрічі з Гавелом дисидента, борця за права кримських татар, Мустафи Джемілєва. Він зустрічався з Гавелом тричі, востаннє, коли Гавел уже був президентом і дуже старим.
Є кілька аспектів, через які сприймається збірка. Перший із них розуміння постаті Гавела, того, до чого він прагнув, і що його муляло, а також, звідки у нього ця невиправда сміливість говорити речі, за які його саджатимуть у в'язницю, ганитимуть, розноситимуть, а потайки співчуватимуть і пишатимуться ним. Другий аспект~-- це схожість і різниця тоталітарних режимів у нас і в них. А третій~-- як все це перекликається з сучасною епохою, як ми це бачимо, збагачені досвідом подій, що сталися з часів застою, а їх сталося чимало, водночас Гавелові слова й думки актуальні навіть тепер, бо наше життя так само сповнене негараздів, страхів, лицемірства, брехні, сподівань і розчарувань.
Першим у збірці йде відкритий лист до Гусака, датований 1975 роком, тобто через 7 років після окупації Чехословаччини військами Варшавс��кого договору (радянської окупації). То був час стабілізації, нормалізації суспільства. Лист, звісно не до самого Гусака, Гусак його, мабуть, ніколи не бачив, хоча підлеглі бюрократи бачили й читали. Лист радше адресовано закордонним читачам і тим людям у Чехословаччині, які якимось чином змогли б його роздобути й прочитати. Гавел звертає увагу на те, що консолідації ситуації в країні досягнуто встановленням тоталітарної поліційної держави, характерною рисою якої є страх, бо кожна людина насправді має, що втрачати. Люди уникають сфери політики, повернулися до свого приватного життя, життя загалом доволі непоганого, а Гавел~-- людина безумовно політична. Він не може обмежити коло своїх прагнень побутовими проблемами: будинком і садочком, автомобілем, одягом, усі тим, що для більшості людей є суттю життя. Гавела муляє неволя, відсутність можливості висловити свої думки, він готовий на жертви, на переслідування й ув'язнення заради своїх ідеалів того, яким повинно бути суспільство. Він не може поважати себе, якщо боязливо мовчатиме. Ця позиція дуже відрізняється від моєї, наприклад. Мене муляло, але я народився рабом. Страх панував наді мною з самого дитинства, я завжди знав, що треба говорити, а чого говорити в жодному разі не можна. Я жив у період зрілого соціалізму, тобто тоді, коли основні репресії уже залишилися позаду. Людей було розстріляно, заслано в Сибір, й в моєму зрілому віці влада давала людям жити за умови, що вони даватимуть жити владі, не гавкатимуть, лицемірно проголошуватимуть завчені правильні слова, фальшиво співати владі дифирамби. Найбільше мене муляло це вимушене лицемірство, ця завчена брехня, від якої неможливо було відступитися, і яку я повинен був постійно проголошувати як знак своєї лояльності, водночас слухаючи потайки по радіо ворожі голоси, що співали абсолютно протилежну пісню. Я людина не політична. Я за те, щоб люди могли говорити вільно, але підставляти свою шкуру мені ніколи не хотілося. Зараз ми живемо в епоху суцільної говорильні, того, до чого Гавел (і я) прагнули в ті часи неволі. З одного боку це добре, а з іншого боку це такий безплідний інформаційний шум. Кожен у зомбіящику знає, висловлюючись фігурально ``как нам обустроить Россию'', але через 15 хвилин уже інший оратор знає по іншому. Втім, може бути гірше, ми не забезпечені від повернення тоталітарного режиму, і ми знову брешемо, хоча й іншими словами.
Тут я підходжу до конфузу в листі Гавела, про який мені як фізику не гоже мовчати. Гавел використовує аналогію з фізичним поняттям ентропії, якого зовсім не розуміє. Зрозуміло, що він хотів сказати, але його слова~-- нісенітниця. Ентромія в фізиці є мірою безпорядку. Фізична система прагне до стану з максимальною ентропією, звісно, максимальною за даних умов. Тобто, фізична ситема прагне до безпорядку. Це смерть, тоді як життя є станом із меншою ентропією, порядком, можливим в умовах відкритої системи з припливом і дисипацією, наприклад, енергії. Тут Гавел правий, це він засвоїв. Але аналогія тоталітарного режиму зі станом максимальної ентропії, повне безглуздя. Тотатітарний режим є системою впорядкованою, тобто системою із малою ентропією. Якщо взяти три агрегатні стани~-- пару, воду і лід, то пара є системою з найбільшою ентропією, найбільшим безпорядком, і це смерть, лід є системою із найменшою ентропією~-- і це смерть, вода посередині~-- і це життя, тобто у ній можливе життя, ми на скільки там відсотків (90 чи щось таке) складаємося з води. Тоталітарний режим~-- це лід, це порядок, це, коли кожен знає своє місце, коли будь-яка ініціатива, несхвалена згори, неодмінно придушується. І це стан із малою ентропією. Різниця тут в іншому термодинамічному параметрі~-- в температурі. Звісно, навіть коли холодно, фізична система прагне до збільшення ентропії. У кризі є фізично зумовлений безпорядок, при тоталітарном режимі теж є своя доля безпорядку, корупції, розхлябаності, без яких життя взагалі не було б можливим. Так що, Гавелова аналогія неправильна і загалом непотрібна, бо зрозуміло, що він хотів сказати, не було жодної потреби вживати слів і понять, не зовсім для нього і для більшості його читачів зрозумілих.
Лист закінчується закликом до Гусака проникнутися відповідальністю за майбутнє, за долю народу. Цей заклик є відвертим донкіхотством, але треба було якось завершити аналіз, надати йому подоби сенсу. Власне, повертаючись до аналогії з ентропією, Гавел є складовою того безпорядку, до якого прагне будь-яка, навіть найжорсткіша, система. Бо ентропія.
Есей ``Політика і сумління'' Гавел написав у 1984 році. До того часу вже була підписана Хартія-77, автор встиг відсидіти у в'язниці, а світ, в якому він жив, уже по самі вуха погруз у рутині застою, як це називали дещо пізніше у нас. Есей звернено радше до читача на Заході. Гавел застерігає Захід від небезпеки сповзання до диктату безособової влади. Він виступає з надзвичайно консервативних позицій, бачить ідеал у природному стані так, наче він який-небудь Жан-Жак Руссо. Наука, раціональний аналіз виступають злом, особливо в області політики. Задачу людини в цих умовах він вбачає в протистоянні наступу аноноімної, безособової та нелюдської влади Ідеології, Системи, Апарату тощо. Великі літери Гавелові. Що ж цього можна взяти людині, яка навпаки цінує раціональний аналіз і науковий підхід, а до поверння до природи ставиться з підозною як до дитячого наївного ідеалізму? Життя йде вперед, люди використовують наукові досягнення і змінюють життя. Йти можна лише вперед, назад дороги немає, як називався радянський серіал про війну часів моєї молодості? Але думати треба, і ніколи не забувати, що, власне, людина і її життя є цінністю. Система прагне підпорядкувати її собі. Саме в цьому небезпека, але, наприклад, людина не створена для того, щоб виробляти матеріальні цінності чи будувати світле майбутнє. Людина взагалі не створена для якоїсь мети. Людина є, і цього, власне, досить. Загалом, прочитали думку розумної і шанованої людини, задумалися собі й продовжуємо бути.
Далі в збірці йде лист подяки з нагоди нагородження премією Еразма Роттердамського, написаний у 1986 році. Головною темою листа є відчуття й відродження європейської єдності, начебто те, що Західна Європа почала відчувати, що вона лише частина, що такі самі люди на сході страждають під тоталітарним ярмом. То був час, коли Західна й Східна Європи наставили одна проти одної велику кількість ракет середньої дальності, але попри це Гавел відчуває у факті свого нагородження ознаку того, що люди задумуються про свою спільну європейську приналежність. А що сьогодні? Росія хотіла б поставити свої ракети в Україні, поближче до Праги й Амстердаму, й страшно боїться, що на території України стоятимуть ракети, націлені на Москву. Особливо, зважаючи на те, що в угоди про заборону ракет середньої дальності закінчився термін дії. Гавел писав не про те, а про те, що маленька Чехія й невеличкі Нідерланди мають спільним те, що вони європейці. А ми європейці чи росіяни? У нас є такі і такі. Ми зараз на пограниччі.
Есей ``Історії й тоталітаризм'' було написано у 1987 році для закордонного журналу. Йдеться у ньому про безподійність життя при тоталітарному режимі. Нічого суттєвого не відбувається, нема про що писати журналісту. Це ми пам'ятаємо, хоча у 1987 році вже була перебудова, вже була програма Погляд і говорилося багато чого на найрізноманітніші теми. Неначе люди подуріли, але до того часу справді нічого не відбувалося. Газети тоді мали чотири сторінки, коштували 3 копійки й купувалися заради останньої сторінки, на якій можна було прочитати результати спортивних змагань, особливо футбольних матчів. Так, футбольні матчі відбувалися, про це Гавел, мабуть, забув. У 1986 році був Чорнобиль, і в Київ приїжджав Горбачов, спілкувався на вулиці із народом. А от, у 1982 році був чемпіонат світу з футболу, який виграла Італія. Але життя в епоху застою було загалом безподійним і дуже бідним на історії. Не те що зараз. Зараз журналісти зобов'язані зробити подію, висмоктати її з пальця і створити інформаційний шум, в якому події теж губляться, подій настільки багато, що їх загалом теж нема. Я перебільшую. Події були, але не кожен день, а журналістам потрібно заповнювати ефір кожен день, 24/7 як зараз говорять. Перед виборами в США я читав Huffington Post. Проте згодом цей сайт став напрочуд одноманітним: 90\% матеріалів стосувалися двох тем~-- Трампа й Кардашян. Мабуть, це те, що люди читають і чим цікавляться.
Останньою в збірці є промова Гавела ``Слово про слово'', виголошена з нагоди нагородження його премією миру німецьких видавців у 1989 році. Гавел підкреслює важливість слова: спочатку було слово, як сказано у Біблії, і водночас застерігає, закликає до пильності, бо слово може обернутися злим боком, служити не тільки добру, а й поневоленню. Слово 'соціалізм' свого часу підіймало людей на боротьбу, обіцяло щасливе й справедливе майбутнє, людей кидали за це слово до в'язниць, але згодом воно зовсім зносилося, стало банальним і викликає радше глузування, і не треба забувати, що людей кидали до в'язниць уже заради цього слова. Сл��во може бути покірним, слово може бути гордим, до слова треба ставитися відповідально.
Збірка закінчується короткою згадкою про зустрічі з Гавелом дисидента, борця за права кримських татар, Мустафи Джемілєва. Він зустрічався з Гавелом тричі, востаннє, коли Гавел уже був президентом і дуже старим.
January 9, 2021
Хороша збірка есеїв та промов, але вона спершу не дуже вразила. Через це було якесь дивне відчуття, бо велич постаті Гавела (визнаного інтелектуала, драматурга, дисидента, зрештою, президента ЧР) підготувала до того, що я маю залишитися в захваті. Але якось усе, про що він писав, здавалося очевидним і давно озвученим. А потім подумалося, що Гавел критикував комуністичну владу, соціалізм, тоталітаризм і тд. ще тоді, коли робити це було не те що страшно, а буквально небезпечно. І що його слова про важливість історії (як загальної, так й індивідуальних історій кожного), прийняття вільних і самостійних рішень, особистої відповідальності за свої дії, а ще свідомого залучення до політичного життя країни — це щось, що хоч і доволі очевидне, але що досі залишається якимось недосяжним ідеалом. Правда, у цій ситуації Гавел перекладає відповдальність на владу, яка навмисно приковує увагу людини до споживацьких інтересів, відволікаючи від політичного та духовного насилля, яке вона здійснює. Може, у часи Гавела це і було правдою, але сьогодні у системі цінностей матеріальні блага давно переважають (і все знову зводиться до того, що суспільство споживання перемогло).
October 6, 2023
Така маленька книжечка, а скільки у ній змісту. Залишу тут одну з багатьох виділених мною цитат:
"Наскільки глибокою буgе gуховна й моральна імпотенція нароgу, go якої призвеgе сьогоgнішня кастрація його культури?
Боюся, що згубні суспільні наслідки житимуть набагато довше, ніж конкретні політичні інтереси, які їх спричинили. Тим більшою буgе вина тих, хто пожертвував gуховним майбутнім нароgу зараgи інтересів своєі правлячої gійсності."
"Наскільки глибокою буgе gуховна й моральна імпотенція нароgу, go якої призвеgе сьогоgнішня кастрація його культури?
Боюся, що згубні суспільні наслідки житимуть набагато довше, ніж конкретні політичні інтереси, які їх спричинили. Тим більшою буgе вина тих, хто пожертвував gуховним майбутнім нароgу зараgи інтересів своєі правлячої gійсності."
June 20, 2023
Мені дуже сподобався лист до Густава Ґусака, а все інше трохи менше.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews