What do you think?
Rate this book
Broad Strokes: 15 Women Who Made Art and Made History
Historically, major women artists have been excluded from the mainstream art canon. Aligned with the resurgence of feminism in pop culture, Broad Strokes offers an entertaining corrective to that omission. Art historian Bridget Quinn delves into the lives and careers of 15 female artists from around the globe in text that's smart, feisty, educational, and an enjoyable read. Replete with beautiful reproductions of the artists' works and contemporary portraits of each artist by renowned illustrator Lisa Congdon, this is art history from the Renaissance to Abstract Expressionism for the modern art lover, reader, and feminist.
185 pages, Kindle Edition
First published March 7, 2017
359 people are currently reading
4058 people want to read
About the author
Bridget Quinn
4 books100 followersBridget Quinn is author of She Votes: How U.S. Women Won Suffrage, and What Happened Next – illustrated by 100 women artists in honor of the centenary of the 19th Amendment – and the award-winning Broad Strokes: 15 Women Who Made Art and Made History (in That Order), published by Chronicle Books in 2017. Broad Strokes has been translated into four languages and selected for the Amelia Bloomer Book List of recommended feminist literature by the American Library Association. A graduate of New York University’s Institute of Fine Arts and a regular contributor to online arts magazine Hyperallergic, Quinn is a sought-after speaker on women and art. She is an avid sports fan and Iron(wo)man triathlete, and her Narrative magazine essay “At Swim, Two Girls” was included in The Best American Sports Writing 2013. She lives in the San Francisco Bay Area with her family, dogs, and too many bikes.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 322 reviews
November 22, 2021
Excellent book to acknowledge great women who created art despite prohibition and lived despite society contempt. It will be interesting even for those who knows nothing about the art (like I do) and for those who understand the importance of throwing light on women's contribution.
March 24, 2020
Чому мені ніхто не сказав, що ця книжка НАСТІЛЬКИ цікава?
⠀
«Неймовірні» Бріджит Квінн якось з Києва полетіла зі мною до Аризони, потім повернулася назад до Києва, я забрала її до Дрездена і лише цього місяця нарешті прочитала. Мене дійсно лякало, що це буде нонфікшн, читання якого розтягнеться на довгий час, а мені доведеться постійно пробиратися через колючу мистецьку термінологію. Та я до кожної нонфікшн книжки так ставлюся. Боюся, що незрозуміле переважить цікаве.
Тільки от з «Неймовірними» боятися нічого. Авторка зробила всю роботу за нас: дослідила, прочитала про мисткинь, а потім своїми словами дуже цікаво переказала. Якщо ви знаєте, що сестра Вірджинії Вулф була художницею чи вам щось кажуть прізвища Лабіль-Жияр, Бонер, Асава, то вам ця книжка нового повідомить мало. Але особисто я була з тих, які дивилися на зміст і не могли зрозуміти, хто всі ці люди, і чому мені має бути цікаво про них читати.
Як виявилося, «Неймовірні» не тільки про мистецтво, книжка одночасно передає дух сильних жінок, розповідає про тих, які падали і підіймалися, які трималися до останнього, які боролися і які, звісно, творили. Книжка мене надихала кожною історією. Як же прекрасно дізнаватися, якими сильними та талановитими є жінки.
У книжці є все: особисте життя художниць, як на них та їхнє мистецтво впливали життєві жахіття типу зґвалтування, тортур чи смерть рідних; саме мистецтво і пояснення до нього, яке не видається за абсолютно правильне; особисті історії авторки, які роблять книжку живішою, а ще додає впевненості, що і читач(ка) колись зможе відчути тьохкання в серці, коли зустрічатиме надзвичайні роботи.
Все найцікавіше залишаю вам на прочитання у книжці, але від одненької історії не можу втриматися. Уявіть собі ситуацію: музей Метрополітен отримує надзвичайну картину художника, але через багато (!) років з’ясовується, що картину створила художниця. Критики тоді почали казати, що це було одразу помітно і, мовляв, це нарешті пояснює недоліки твору: «майстерно приховану слабкість» і «тисячу тонких вивертів», які разом і витворюють «дух жіночності». Ви, бляха, уявляєте собі таке?!
Книжку дуже рекомендую!
⠀
«Неймовірні» Бріджит Квінн якось з Києва полетіла зі мною до Аризони, потім повернулася назад до Києва, я забрала її до Дрездена і лише цього місяця нарешті прочитала. Мене дійсно лякало, що це буде нонфікшн, читання якого розтягнеться на довгий час, а мені доведеться постійно пробиратися через колючу мистецьку термінологію. Та я до кожної нонфікшн книжки так ставлюся. Боюся, що незрозуміле переважить цікаве.
Тільки от з «Неймовірними» боятися нічого. Авторка зробила всю роботу за нас: дослідила, прочитала про мисткинь, а потім своїми словами дуже цікаво переказала. Якщо ви знаєте, що сестра Вірджинії Вулф була художницею чи вам щось кажуть прізвища Лабіль-Жияр, Бонер, Асава, то вам ця книжка нового повідомить мало. Але особисто я була з тих, які дивилися на зміст і не могли зрозуміти, хто всі ці люди, і чому мені має бути цікаво про них читати.
Як виявилося, «Неймовірні» не тільки про мистецтво, книжка одночасно передає дух сильних жінок, розповідає про тих, які падали і підіймалися, які трималися до останнього, які боролися і які, звісно, творили. Книжка мене надихала кожною історією. Як же прекрасно дізнаватися, якими сильними та талановитими є жінки.
У книжці є все: особисте життя художниць, як на них та їхнє мистецтво впливали життєві жахіття типу зґвалтування, тортур чи смерть рідних; саме мистецтво і пояснення до нього, яке не видається за абсолютно правильне; особисті історії авторки, які роблять книжку живішою, а ще додає впевненості, що і читач(ка) колись зможе відчути тьохкання в серці, коли зустрічатиме надзвичайні роботи.
Все найцікавіше залишаю вам на прочитання у книжці, але від одненької історії не можу втриматися. Уявіть собі ситуацію: музей Метрополітен отримує надзвичайну картину художника, але через багато (!) років з’ясовується, що картину створила художниця. Критики тоді почали казати, що це було одразу помітно і, мовляв, це нарешті пояснює недоліки твору: «майстерно приховану слабкість» і «тисячу тонких вивертів», які разом і витворюють «дух жіночності». Ви, бляха, уявляєте собі таке?!
Книжку дуже рекомендую!
February 18, 2017
Completely engrossing, deeply moving and inspiring. I learned so much and yet it never felt didactic. It's the kind of book where you want to run out and grab your friend and ask, "Did you know....?!?! Can you believe that....?!?" It's the kind of book that makes you want to go to a museum, a gallery to view art, and then to roll up your sleeves and make art yourself. Do yourself a favor and get this intimate, memorable book, post-haste!
December 4, 2017
I had just finished Skila Brown's Stone Mirrors: the Sculpture and Silence of Edmonia Lewis and was looking for more information on Edmonia Lewis, when I discovered Broad Strokes. I'd only heard of about a third of the artists discussed in its pages, so I learned a lot. I like Quinn's chatty writing style. It felt as I was reading as if I were sitting at a table across from her in a café and she were telling me all about these women. I have to admit, I was far more interested in the older painters like Artemisia Gentileschi, Judith Leyster, Adelaide Labille-Guiard, Marie Denise Villers, Rosa Bonheur, and, of course, Edmonia Lewis, but I enjoyed reading about them all. Quinn includes pictures of these women as well as samples of some of their artwork, which made me want to Google more. I'm sure there must be more obscure women artists out there, so it would be great if Quinn could write another volume about them. Recommended, especially for art history buffs.
February 20, 2019
Не минуло і півроку (oh wait...), як Ксеня зібралася розповідати про "Неймовірних"! А розповідати є про що, адже це видання увійшло до списку найголовніших книжок мого читацького-2018. Якщо коротко, це збірка міні-біографій 15 художниць різних епох, написаних мистецтвознавицею Бріджит Квінн та стильно проілюстрованих художницею Лізою Конгдон. Якщо дуже-дуже коротко - це ідеальний мистецтвознавчий нонфікшен, як я його бачу. І спробую пояснити це бачення чотирма причинами.
Причина перша: Бріджит Квінн пішла шляхом, що мені неймовірно імпонує. Вона зухвало і з насолодою підважила стару-добру тезу "Мистецтво - це нежіноча справа" і розповіла про художниць, які творили, творять і продовжуватимуть творити історію мистецтва - і саме такого, яким ми його уявляємо за замовченням, і такого, про яке ми ніколи не чули або не замислювались. Характерною в цьому сенсі є історія Юдит Лейстер, яка була написала "найвишуканішу роботу" Франса Галса, але упс, невдобно вийшло, коли правда з'ясувалася.
Причина друга: при всьому цьому дослідниця не пише про своїх героїнь як про "загальнолюдьок". Вони не тільки Митці, вони ще й жінки - отак просто. Квінн детально зупиняється на трагічній долі Артемізії Джентілескі, на яку багато в чому вплинуло жорстоке зґвалтування; розповідає історію про те, як анімалістка Роза Бонер офіційно отримувала дозвіл носити штани; докладно пояснює, наскільки значущим стало візуальне відображення власного материнства у творчості Паули Модерзон-Бекер; згадує, як Еліс Ніл "лікували" мирним і жіночним шиттям; глузує з того, як про Лі Краснер сучасники висловлювалися в дусі "Страшненька, звісно, але ну нехай..."; коротко переповідає, якою несподіванкою стала творчість пані професорової Луїз Буржуа для середньокласового оточення її чоловіка - та нагадує про інші історії, більшість з яких з художниками-чоловіками просто не сталися би. Можна завжди шанобливо зробити вигляд, що "Високе мистецтво не має статі", але це не так. А на шляху до мистецтва гендерні перешкоди можуть мати критичне значення.
Причина третя: вибір героїнь. Мені соромно. Коли я взяла до рук книжку Бріджит Квінн, я знала щось більш-менш притомне лише про третину її героїнь, а десь скраєчку чула ще про кількох. Квінн свідомо не розповідає про деяких художниць-зірок (ми не знайдемо в цьому виданні статей про Фріду Кало чи, скажімо, Каміль Клодель), але вона намагається створити великий цілісний світ, в якому є місце мисткиням різних епох, різного походження, різних стилів та напрямків мистецтва - від портретисток-класицисток до перформансисток.
Причина четверта: особистий погляд. Це підкорює з перших сторінок. Бріджит Квінн не йде шляхом "Викреслюємо пункти з обов'язкового списку", вона розповідає про творчість художниць, знакових саме для неї. Кожна така оповідь звучить, як приємний і ностальгійний, деколи обурений і часто розчулений переказ історії довгої дружби. Наші стосунки з мистецтвом часто мають дуже інтимний характер, і дослідниця спокійно і вільно розповідає про те, як вона роками навідувала роботу Аделаїди Лабіль-Жияр, чи як їй розбила серце звістка про несподівану смерть Сюзен О'Меллі. Жодна героїня цієї книжки не є випадковою, усі вони - тією чи іншою мірою - сформували Бріджет Квінн: як мистецтвознавицю, інтелектуалку і, схоже, певною мірою як людину. І такий гранично людський підхід до писання пізнавального нонфікшену звучить настільки щиро і привабливо (особливо, як порівняти з деякими українськими зразками), що лишається тільки сподіватися на те, що улюблених художниць в Бріджит Квінн значно більше п'ятнадцяти, або що інші авторки просто зараз готуються розповісти нам про те, що люблять вони. Про книжки, про архітектурні пам'ятки, про музичні твори, про всі ті складові, що створюють наш світ. І про всіх тих жінок, які долучилися до його творення. Їх було (і є) багато, і вони заслуговують на те, щоб ми про них знали. А, в першу чергу, на це заслуговуємо ми самі.
Трііішечки ширший варіант відгуку у блозі, де ж іще.
Причина перша: Бріджит Квінн пішла шляхом, що мені неймовірно імпонує. Вона зухвало і з насолодою підважила стару-добру тезу "Мистецтво - це нежіноча справа" і розповіла про художниць, які творили, творять і продовжуватимуть творити історію мистецтва - і саме такого, яким ми його уявляємо за замовченням, і такого, про яке ми ніколи не чули або не замислювались. Характерною в цьому сенсі є історія Юдит Лейстер, яка була написала "найвишуканішу роботу" Франса Галса, але упс, невдобно вийшло, коли правда з'ясувалася.
Причина друга: при всьому цьому дослідниця не пише про своїх героїнь як про "загальнолюдьок". Вони не тільки Митці, вони ще й жінки - отак просто. Квінн детально зупиняється на трагічній долі Артемізії Джентілескі, на яку багато в чому вплинуло жорстоке зґвалтування; розповідає історію про те, як анімалістка Роза Бонер офіційно отримувала дозвіл носити штани; докладно пояснює, наскільки значущим стало візуальне відображення власного материнства у творчості Паули Модерзон-Бекер; згадує, як Еліс Ніл "лікували" мирним і жіночним шиттям; глузує з того, як про Лі Краснер сучасники висловлювалися в дусі "Страшненька, звісно, але ну нехай..."; коротко переповідає, якою несподіванкою стала творчість пані професорової Луїз Буржуа для середньокласового оточення її чоловіка - та нагадує про інші історії, більшість з яких з художниками-чоловіками просто не сталися би. Можна завжди шанобливо зробити вигляд, що "Високе мистецтво не має статі", але це не так. А на шляху до мистецтва гендерні перешкоди можуть мати критичне значення.
Причина третя: вибір героїнь. Мені соромно. Коли я взяла до рук книжку Бріджит Квінн, я знала щось більш-менш притомне лише про третину її героїнь, а десь скраєчку чула ще про кількох. Квінн свідомо не розповідає про деяких художниць-зірок (ми не знайдемо в цьому виданні статей про Фріду Кало чи, скажімо, Каміль Клодель), але вона намагається створити великий цілісний світ, в якому є місце мисткиням різних епох, різного походження, різних стилів та напрямків мистецтва - від портретисток-класицисток до перформансисток.
Причина четверта: особистий погляд. Це підкорює з перших сторінок. Бріджит Квінн не йде шляхом "Викреслюємо пункти з обов'язкового списку", вона розповідає про творчість художниць, знакових саме для неї. Кожна така оповідь звучить, як приємний і ностальгійний, деколи обурений і часто розчулений переказ історії довгої дружби. Наші стосунки з мистецтвом часто мають дуже інтимний характер, і дослідниця спокійно і вільно розповідає про те, як вона роками навідувала роботу Аделаїди Лабіль-Жияр, чи як їй розбила серце звістка про несподівану смерть Сюзен О'Меллі. Жодна героїня цієї книжки не є випадковою, усі вони - тією чи іншою мірою - сформували Бріджет Квінн: як мистецтвознавицю, інтелектуалку і, схоже, певною мірою як людину. І такий гранично людський підхід до писання пізнавального нонфікшену звучить настільки щиро і привабливо (особливо, як порівняти з деякими українськими зразками), що лишається тільки сподіватися на те, що улюблених художниць в Бріджит Квінн значно більше п'ятнадцяти, або що інші авторки просто зараз готуються розповісти нам про те, що люблять вони. Про книжки, про архітектурні пам'ятки, про музичні твори, про всі ті складові, що створюють наш світ. І про всіх тих жінок, які долучилися до його творення. Їх було (і є) багато, і вони заслуговують на те, щоб ми про них знали. А, в першу чергу, на це заслуговуємо ми самі.
Трііішечки ширший варіант відгуку у блозі, де ж іще.
March 22, 2021
Це просто... ВАУ!!! Я в захваті! Хто б міг подумати, що нон-фікшн книга може читалися так захопливо! Я просто не могла відірватися від історій цих мисткинь! Такі цікаві історії життя і творчості. Це точно одна з найкращих книг, прочитаних мною цьогоріч. 💕 Всім раджу її прочитати. Надихає. До прочитання книги нічого не чула про жодну з цих мисткинь, хоча й бачила скульптуру однієї з них в живу багато років тому, але тоді, звісно, не мала жодного поняття про Луїз Буржуа �� її Maman.
January 13, 2022
Якщо дивлюся на мистецьку серію від ВСЛ то бачу геть чоловічи ім'я. Ця книга відкрила для мене 15 чудових мисткинь та спонукає рушити далі на нові пошуки. Написана напрочуд легкою мовою і розповідає багато цікавих фактів. Безумовно must have!
January 22, 2022
Захват! ❤️
February 23, 2019
I’m glad I did not allow myself to be put off by the slightly cringe-inducing title, because Bridget Quinn is such a great storyteller that I almost feel as if I’ve known and loved these astonishing artists and their works forever — when in reality I had never heard of several, and had only seen-in-real-life the work of 5.
Kara Walker, Ruth Asawa, and Louise Bourgeois
Illustrations by Lisa Congdon.
At its heart this book is a memoir of Quinn’s own journey from Montana ranch girl to New York “baby art historian” to independent writer, and she carried me right along with her enthusiasm, her indignations, her encouragement. Her casual, chatty style and personal anecdotes make it clear from the beginning that this is her own story of discovery -- and she makes it ours as well.
Adélaïde Labille-Guiard, Self-Portrait with Two Pupils, Mademoiselle Marie Gabrielle Capet (1761-1818) and Mademoiselle Carreaux de Rosemond (died 1788), 1785.
Each engaging, sometimes stunning artist profile includes reproductions of some of the artist’s works as well as an original watercolor portrait of the artist by Lisa Congdon.
Judith Leyster, The Proposition, 1631.
My only complaints:
First, the pictures: while the artist portraits by Lisa Congdon are each given a full page, many of the artists' works are given only small vignettes, and the matte printing makes them a bit muddy.
Second, Quinn occasionally seemed to sacrifice carefulness and subtlety in favor of a non-pedantic style. But that was only a slight complaint. These artists' stories and work blew me away.
Ana Mendieta, Volcano series No. 2
The artists:
Artemisia Gentileschi, 1593-1656
Judith Leyster, 1609-1660
Adélaïde Labille-Guiard “des Vertus", 1749-1803
Marie Denise Villers, 1774-1821
Rosa Bonheur, 1822-1899
Edmonia Lewis, 1844-1907
Paula Modersohn-Becker, 1876-1907
Vanessa Bell, 1879-1961
Alice Neel, 1900-1984
Lee Krasner, 1908-1984
Louise Bourgeois, 1911-2010
Ruth Asawa, 1926-2013
Ana Mendieta 1948-1985
Kara Walker 1969 —
Susan O’Malley, 1976-2015
Rosa Bonheur, The Horse Fair, 1852-1855.
Kara Walker, Ruth Asawa, and Louise Bourgeois
Illustrations by Lisa Congdon.
At its heart this book is a memoir of Quinn’s own journey from Montana ranch girl to New York “baby art historian” to independent writer, and she carried me right along with her enthusiasm, her indignations, her encouragement. Her casual, chatty style and personal anecdotes make it clear from the beginning that this is her own story of discovery -- and she makes it ours as well.
Adélaïde Labille-Guiard, Self-Portrait with Two Pupils, Mademoiselle Marie Gabrielle Capet (1761-1818) and Mademoiselle Carreaux de Rosemond (died 1788), 1785.
Each engaging, sometimes stunning artist profile includes reproductions of some of the artist’s works as well as an original watercolor portrait of the artist by Lisa Congdon.
Judith Leyster, The Proposition, 1631.
My only complaints:
First, the pictures: while the artist portraits by Lisa Congdon are each given a full page, many of the artists' works are given only small vignettes, and the matte printing makes them a bit muddy.
Second, Quinn occasionally seemed to sacrifice carefulness and subtlety in favor of a non-pedantic style. But that was only a slight complaint. These artists' stories and work blew me away.
Ana Mendieta, Volcano series No. 2
The artists:
Artemisia Gentileschi, 1593-1656
Judith Leyster, 1609-1660
Adélaïde Labille-Guiard “des Vertus", 1749-1803
Marie Denise Villers, 1774-1821
Rosa Bonheur, 1822-1899
Edmonia Lewis, 1844-1907
Paula Modersohn-Becker, 1876-1907
Vanessa Bell, 1879-1961
Alice Neel, 1900-1984
Lee Krasner, 1908-1984
Louise Bourgeois, 1911-2010
Ruth Asawa, 1926-2013
Ana Mendieta 1948-1985
Kara Walker 1969 —
Susan O’Malley, 1976-2015
Rosa Bonheur, The Horse Fair, 1852-1855.
February 4, 2021
Дуже класна і натхненна. Своєрідна коротка феміністична історія мистецтва. Окремі постаті дуже зачепили.
Перечитуватиму ще.
Перечитуватиму ще.
March 1, 2019
"Це так чудово — і не скажеш, що намалювала жінка."
Як же давно мені не траплялося настільки приємної книжки про мистецтво! Під "приємністю" я маю на увазі легкість, плавність викладу, повагу до читача. Бріджит Квінн розповідає про п'ятнадцятьох мисткинь — художниць, скульпторок, майстринь з ленд-арту — максимально пропускаючи їх через власний досвід. Завдяки цьому вона досягає ефекту особливої інтимності; картини, скульптури, арт-об'єкти переходять з поля музейних експонатів у площину приватного. Нонфікш часто холодний, а тут навпаки: про кожну зі своїх героїнь Бріджит Квінн пише, як про близьку подругу. Більшість із них мали долі, яким не позаздриш, усе життя стикалися з насильством, зневагою, ігноруванням, байдуже наскільки обдарованими і майстерними були (зверніть увагу на фразу, яку я винесла на початок: я серйозно думаю, що вона планувалася, як комплімент). Якщо жінка — художниця, то це явно неспроста! Певно, курва, яка спить зі своїми моделями. Або її любасик малює замість неї. А чо' вона така страшненька? Що, гарнішої не могли знайти? Кажіть, що хочете, але з такими упередженнями чоловікам-художникам не доводиться стикатися, хоча, знаєте, далеко не всі з них були красенями (сховайся, Дюрере!). Панове, яка різниця, чи була красунечкою жінка, яка створила шедевр? Я вам скажу: ніякої! Це не має жодного значення!
А ось, наприклад, уривочок про те, як складно Розі Бонер було отримати право носити штани:
"1850 року Бонер отримала від поліції Permission de Travestissement, дозвіл на перевдягання. «Перевдягатися» (себто носити штани) на той час було незаконно, тож, аби уникнути арешту, Бонер потрібен був офіційний документ. Він давав їй право носити чоловіче вбрання на публіці, з певними обмеженнями щодо чоловічого одягу на «виставах, балах чи інших місцях публічних зібрань». Дозвіл треба було поновлювати щопівроку, для цього потрібен був підпис лікаря."
А ще вона любила коротке волосся, курила, жила з іншою жінкою. Одне страшніше за інше! Горіти їй у пеклі!..
Або ні. Або вона просто хотіла жити, так як хотіла, виглядати так, як себе почувала, мати можливість бувати там, де їй бажалося.
Хіба після цього всього дивно, що тварин вона любила більше, ніж людей?..
Маю зазначити, що у нас із авторкою досить сильно різниться досвід відкриття багатьох зі згаданих у книзі художниць. Як дитина з інтелігентної української родини, я виросла з іменами Марії Примаченко і Катерини Білокур на вустах, ще малою я була на виставках цілком навіть живих сучасних художниць, тож для мене питання про те, чи жінки можуть творити так зване високе мистецтво, ніколи навіть не стояло. Та й імена майже всіх героїнь цієї книги я вже знала завдяки інтересу до історії мистецтва, який у мене рано проклюнувся, тому передмова мене сильно подивувала. Водночас, неможливо не помітити, що авторка, вочевидь, свідомо уникає розповіді про деяких справді відомих художниць (відразу згадується ім'я Фріди Кало). Думаю, вона робить це навмисне, щоб відкрити (американцям) менш відомі імена. Але хтозна? Можливо, вона просто обрала своїх улюблениць. Хай там як, я залюбки почитала б по окремій книжці про кожну з них, особливо, якщо ці книжки напише Бріджит Квінн.
Усіх героїнь книжки зобразила Ліза Конгдон у невибагливій, можна сказати, кострубатій манері. Ці мальовані портретики такі прості, що будь-хто може їх відтворити, вони нагадують мені те, як малюють діти. Але як на мене, це класно, вони наче промовляють: кожен (чи то пак, кожна) може малювати.
Кожна може творити.
Якщо шукати недоліки видання, то вони тут такі: щодо форми — книга у м'якій обкладинці, а таку річ, звичайно, хочеться берегти і леліяти, що легше робити з книгами у палітурці; щодо змісту — іноді трішки засильно відчувалося, що авторка — американка, особливо в останніх розділах про найбільш наближених до сучасності мисткинь. Що ж, гадаю, це зворотній бік "інтимності" цього видання.
Загалом "Неймовірні" гарно перекладена і любовно видана, палко рекомендую.
Як же давно мені не траплялося настільки приємної книжки про мистецтво! Під "приємністю" я маю на увазі легкість, плавність викладу, повагу до читача. Бріджит Квінн розповідає про п'ятнадцятьох мисткинь — художниць, скульпторок, майстринь з ленд-арту — максимально пропускаючи їх через власний досвід. Завдяки цьому вона досягає ефекту особливої інтимності; картини, скульптури, арт-об'єкти переходять з поля музейних експонатів у площину приватного. Нонфікш часто холодний, а тут навпаки: про кожну зі своїх героїнь Бріджит Квінн пише, як про близьку подругу. Більшість із них мали долі, яким не позаздриш, усе життя стикалися з насильством, зневагою, ігноруванням, байдуже наскільки обдарованими і майстерними були (зверніть увагу на фразу, яку я винесла на початок: я серйозно думаю, що вона планувалася, як комплімент). Якщо жінка — художниця, то це явно неспроста! Певно, курва, яка спить зі своїми моделями. Або її любасик малює замість неї. А чо' вона така страшненька? Що, гарнішої не могли знайти? Кажіть, що хочете, але з такими упередженнями чоловікам-художникам не доводиться стикатися, хоча, знаєте, далеко не всі з них були красенями (сховайся, Дюрере!). Панове, яка різниця, чи була красунечкою жінка, яка створила шедевр? Я вам скажу: ніякої! Це не має жодного значення!
А ось, наприклад, уривочок про те, як складно Розі Бонер було отримати право носити штани:
"1850 року Бонер отримала від поліції Permission de Travestissement, дозвіл на перевдягання. «Перевдягатися» (себто носити штани) на той час було незаконно, тож, аби уникнути арешту, Бонер потрібен був офіційний документ. Він давав їй право носити чоловіче вбрання на публіці, з певними обмеженнями щодо чоловічого одягу на «виставах, балах чи інших місцях публічних зібрань». Дозвіл треба було поновлювати щопівроку, для цього потрібен був підпис лікаря."
А ще вона любила коротке волосся, курила, жила з іншою жінкою. Одне страшніше за інше! Горіти їй у пеклі!..
Або ні. Або вона просто хотіла жити, так як хотіла, виглядати так, як себе почувала, мати можливість бувати там, де їй бажалося.
Хіба після цього всього дивно, що тварин вона любила більше, ніж людей?..
Маю зазначити, що у нас із авторкою досить сильно різниться досвід відкриття багатьох зі згаданих у книзі художниць. Як дитина з інтелігентної української родини, я виросла з іменами Марії Примаченко і Катерини Білокур на вустах, ще малою я була на виставках цілком навіть живих сучасних художниць, тож для мене питання про те, чи жінки можуть творити так зване високе мистецтво, ніколи навіть не стояло. Та й імена майже всіх героїнь цієї книги я вже знала завдяки інтересу до історії мистецтва, який у мене рано проклюнувся, тому передмова мене сильно подивувала. Водночас, неможливо не помітити, що авторка, вочевидь, свідомо уникає розповіді про деяких справді відомих художниць (відразу згадується ім'я Фріди Кало). Думаю, вона робить це навмисне, щоб відкрити (американцям) менш відомі імена. Але хтозна? Можливо, вона просто обрала своїх улюблениць. Хай там як, я залюбки почитала б по окремій книжці про кожну з них, особливо, якщо ці книжки напише Бріджит Квінн.
Усіх героїнь книжки зобразила Ліза Конгдон у невибагливій, можна сказати, кострубатій манері. Ці мальовані портретики такі прості, що будь-хто може їх відтворити, вони нагадують мені те, як малюють діти. Але як на мене, це класно, вони наче промовляють: кожен (чи то пак, кожна) може малювати.
Кожна може творити.
Якщо шукати недоліки видання, то вони тут такі: щодо форми — книга у м'якій обкладинці, а таку річ, звичайно, хочеться берегти і леліяти, що легше робити з книгами у палітурці; щодо змісту — іноді трішки засильно відчувалося, що авторка — американка, особливо в останніх розділах про найбільш наближених до сучасності мисткинь. Що ж, гадаю, це зворотній бік "інтимності" цього видання.
Загалом "Неймовірні" гарно перекладена і любовно видана, палко рекомендую.
November 16, 2019
"НЕЙМОВІРНІ. П'ЯТНАДЦЯТЬ ЖІНОК, ЯКІ ТВОРИЛИ МИСТЕЦТВО ТА ІСТОРІЮ" Бріджит Квінн видавництва @art.huss справді неймовірна книга!
Я в абсолютному захопленні.
Найперше, вона дуже якісно зроблена: хороший папір, красиві ілюстрації, добрий переклад.
Історії надзвичайно цікаві!
Авторка настільки любить те, про що розповідає, що закохає у мистецтво навіть абсолютних профанів.
Квінн, мабуть, досить ризикувала при написанню цієї книги: тут нема відомих імен, які можуть гарантувати високі продажі. Тим не менше, книга у неї вийшла пречудова.
Я пам'ятаю час, коли нарешті отримала можливість відвідувати паризькі музеї скільки заманеться. Очі розбігалися від різноманіття, але зупинялася я виключно біля гучних імен. Ну бо, навіщо розмінюватися на дрібниці.
Пройшло багато часу поки я почала сприймати мистецтво по-іншому.
Авторка розповідає про 15 жінок-мисткинь, які безумовно були талановитими, впливали на художні процеси, творили нові форми і ламали правила, але, на жаль, досі їх не знають, не цінють, так як вони заслужили.
Видання дуже докладно (але не нудно!) зупиняється на моментах особистого життя мисткинь, на складнощах, з якими вони боролися щоденно:
тиск суспільства, родин, чоловіків,
відсутність контрацепції і виснажливі вагітності одна за одною, роками;
смерті немовлят, відповідальність за живих дітей,
різного роду дискримінаці��.
Все це заважало творити, але вони не здавалися.
Це книга-відкриття, книга-натхнення, книга-ода і данина пам'яті.
Вона написана жінкою про жінок, але адресована усім, незалежно від статі.
Для тих, хто хоче знати трішки більше, ширше і глибше дивитися на речі, для тих, хто досі не розуміє, чому так мало жінок було у мистецтві і списує це на "не таку" роботу мозку. Для тих, хто досі живе стереотипами.
Ця книга у рівній мірі про мистецтво і про фемінізм.
Вона — чиста любов.
Я в абсолютному захопленні.
Найперше, вона дуже якісно зроблена: хороший папір, красиві ілюстрації, добрий переклад.
Історії надзвичайно цікаві!
Авторка настільки любить те, про що розповідає, що закохає у мистецтво навіть абсолютних профанів.
Квінн, мабуть, досить ризикувала при написанню цієї книги: тут нема відомих імен, які можуть гарантувати високі продажі. Тим не менше, книга у неї вийшла пречудова.
Я пам'ятаю час, коли нарешті отримала можливість відвідувати паризькі музеї скільки заманеться. Очі розбігалися від різноманіття, але зупинялася я виключно біля гучних імен. Ну бо, навіщо розмінюватися на дрібниці.
Пройшло багато часу поки я почала сприймати мистецтво по-іншому.
Авторка розповідає про 15 жінок-мисткинь, які безумовно були талановитими, впливали на художні процеси, творили нові форми і ламали правила, але, на жаль, досі їх не знають, не цінють, так як вони заслужили.
Видання дуже докладно (але не нудно!) зупиняється на моментах особистого життя мисткинь, на складнощах, з якими вони боролися щоденно:
тиск суспільства, родин, чоловіків,
відсутність контрацепції і виснажливі вагітності одна за одною, роками;
смерті немовлят, відповідальність за живих дітей,
різного роду дискримінаці��.
Все це заважало творити, але вони не здавалися.
Це книга-відкриття, книга-натхнення, книга-ода і данина пам'яті.
Вона написана жінкою про жінок, але адресована усім, незалежно від статі.
Для тих, хто хоче знати трішки більше, ширше і глибше дивитися на речі, для тих, хто досі не розуміє, чому так мало жінок було у мистецтві і списує це на "не таку" роботу мозку. Для тих, хто досі живе стереотипами.
Ця книга у рівній мірі про мистецтво і про фемінізм.
Вона — чиста любов.
June 22, 2024
Вау, давно книжка не приносила такого спектру емоцій. Навіть не знаю як описати ці відчуття. Приємне співпадіння, коли читаючи паралельно дві книжки місця, герої та події однієї («Просто діти») згадуються в іншій. Або книжка, яка сподобалась тобі минулого літа («На маяк» Вульф) виринає в цій, виростаючи в розділ про сестру Вірджинії художницю Ванессу Белл, родинну історію, та те як сестри зображували одна одну в своїй творчості. Ти затамовуєш подих спостерігаючи за тим, як складається пазл і відчуваєш належність до світової культури.
Авторка, яка вивчала мистецтво в університеті ділиться з читачем особистим досвідом, тим як і через які картини в її життя приходили мисткині, про яких вона пише. Більшість з них незнайомі пересічному українському читачу, тому це перш за все знайомство з чимось іншим, з новими досвідами, техніками та ідеями.
«Ось чому Лабіль-Жияр майже пропала для історії: її найамбітнішу роботу було знищено! І хоча вона й зуміла побороти жіночу квоту в Академії, ця тривала боротьба нічого не дала. Її учениці не змогли продовжити карʼєри. Послідовниць у неї не залишилося». Трохи складно не дивуватись тим, що ми не унікальні в тому, що маємо втрачених митців. Але також відчутна різниця, коли послідовниць нема у окремої художниці, котра все-таки потрапила в французьку академію мистецтв та тим, як послідовно стиралось народне і сучасне мистецтво в радянській Україні.
Авторка, яка вивчала мистецтво в університеті ділиться з читачем особистим досвідом, тим як і через які картини в її життя приходили мисткині, про яких вона пише. Більшість з них незнайомі пересічному українському читачу, тому це перш за все знайомство з чимось іншим, з новими досвідами, техніками та ідеями.
«Ось чому Лабіль-Жияр майже пропала для історії: її найамбітнішу роботу було знищено! І хоча вона й зуміла побороти жіночу квоту в Академії, ця тривала боротьба нічого не дала. Її учениці не змогли продовжити карʼєри. Послідовниць у неї не залишилося». Трохи складно не дивуватись тим, що ми не унікальні в тому, що маємо втрачених митців. Але також відчутна різниця, коли послідовниць нема у окремої художниці, котра все-таки потрапила в французьку академію мистецтв та тим, як послідовно стиралось народне і сучасне мистецтво в радянській Україні.
February 28, 2017
Broad Strokes is a fabulous re-visioning and revival of 15 notable women artists, diverse in their media, their histories, and their motivations. Yet Quinn finds a through line for all of them anchored in her own discovery of their work at different times and places in her life. I’ve never read this kind of wonderful hybrid of memoir, art history and feminist scholarship and it left me wanting more of all of it from the author.
I was especially struck by how Quinn foregrounds the motherhood journey of all of these artists, noting that almost all of them suffered the untimely loss of their own mothers, died themselves on the precipice of motherhood (Paula Modersohn-Becker and Susan O’Malley), or managed to keep making art despite houses full of children (Judith Leyster, Ruth Asawa). What art historian does that? Goes digging for the names of the children of a French Revolution-era portrait painter (one of whom tragically died), wonders and muses about what it is like to go on creating art in a roomful of children, or how a mom with 5 kids might make time in 17th century Holland to paint a stunning still life of a single tulip? She’s breaking new ground here herself with an inquisitive, empathic mode of art historical inquiry. Quinn’s own position as a wife and mother balancing her creative time with nurturing time helps us understand the epic struggle of these women artists as they boldly expressed their passions.
I also love how Quinn turns the erudite into the approachable. She refers to the Greek sculpture Laocoon and then urges the reader: Google it!
Much to love here, and a manageable amount of images that stay with the reader long after the final page is turned.
I was especially struck by how Quinn foregrounds the motherhood journey of all of these artists, noting that almost all of them suffered the untimely loss of their own mothers, died themselves on the precipice of motherhood (Paula Modersohn-Becker and Susan O’Malley), or managed to keep making art despite houses full of children (Judith Leyster, Ruth Asawa). What art historian does that? Goes digging for the names of the children of a French Revolution-era portrait painter (one of whom tragically died), wonders and muses about what it is like to go on creating art in a roomful of children, or how a mom with 5 kids might make time in 17th century Holland to paint a stunning still life of a single tulip? She’s breaking new ground here herself with an inquisitive, empathic mode of art historical inquiry. Quinn’s own position as a wife and mother balancing her creative time with nurturing time helps us understand the epic struggle of these women artists as they boldly expressed their passions.
I also love how Quinn turns the erudite into the approachable. She refers to the Greek sculpture Laocoon and then urges the reader: Google it!
Much to love here, and a manageable amount of images that stay with the reader long after the final page is turned.
December 23, 2020
Очень полезная книга.
Особенно хороший эффект, если слушать про художественное произведение “Art before Dishes”, четвертый раз за неделю нарезая овощи для супа.
Особенно хороший эффект, если слушать про художественное произведение “Art before Dishes”, четвертый раз за неделю нарезая овощи для супа.
November 10, 2018
"Великі життя і великі здобутки нескінченні: треба лиш їх побачити. І, звісно, створити".
Книга сподобалась мені двопланово: не тільки тому що моє серце радіє, коли я дізнаюсь про геніальних жінок, які творили попри все, а й тому, що нічогісінько не розумію у художньому мистецтві, хоч скільки книг і читала в сподіванні зрозуміти. З п'ятнадцяти видатних але подекуди забутих художниць, скульпторок, мисткинь, я попередньо знала лишень одну, і тільки тому що напередодні читала Казки для Дівчат Бунтарок. Для мене ця книга відкрила не тільки надзвичайно важливі життя жінок-мисткинь, а й дала кілька уроків з мистецтвознавства.
Рекомендую. Дуже.
Книга сподобалась мені двопланово: не тільки тому що моє серце радіє, коли я дізнаюсь про геніальних жінок, які творили попри все, а й тому, що нічогісінько не розумію у художньому мистецтві, хоч скільки книг і читала в сподіванні зрозуміти. З п'ятнадцяти видатних але подекуди забутих художниць, скульпторок, мисткинь, я попередньо знала лишень одну, і тільки тому що напередодні читала Казки для Дівчат Бунтарок. Для мене ця книга відкрила не тільки надзвичайно важливі життя жінок-мисткинь, а й дала кілька уроків з мистецтвознавства.
Рекомендую. Дуже.
June 4, 2020
15 неймовірних жінок ..
⠀
15 дуже талановитих жінок ...
⠀
15 історій, які дивують ... А часом перевертають свідомість через усвідомлення неможливості того, що відбувається у їхньому житті ...
⠀
Чудове видання від @arthuss, яке просякнуте красою та естетикою ... глянцеві сторінки, неймовірні ілюстрації, цікаві історії - все у цій книзі прекрасно...
⠀
Дякую @yakaboo за чудовий подарунок ❤️
⠀
Раджу всім, хто любить ловити естетичну насолоду в кожній сторінці та насолоджуватися неймовірними історіями, які надихають ☺️
⠀
⠀
15 дуже талановитих жінок ...
⠀
15 історій, які дивують ... А часом перевертають свідомість через усвідомлення неможливості того, що відбувається у їхньому житті ...
⠀
Чудове видання від @arthuss, яке просякнуте красою та естетикою ... глянцеві сторінки, неймовірні ілюстрації, цікаві історії - все у цій книзі прекрасно...
⠀
Дякую @yakaboo за чудовий подарунок ❤️
⠀
Раджу всім, хто любить ловити естетичну насолоду в кожній сторінці та насолоджуватися неймовірними історіями, які надихають ☺️
⠀
February 27, 2017
I was privileged to get an early copy, and I devoured it. The book is a gem. It is partly exactly what it says on the cover -- 15 women who made art and history. But the book is also part memoir. These are artists that made a difference to the author in her journey as an art historian, a woman, a writer and a mother. By doing so, she gives us a window into how we too can find our own way to appreciate art. Reading the book made me want to visit an art museum.
April 15, 2020
Obnoxious. Ok, so maybe I am spoiled on the topic of women in art, as this is not my first foray, having had many classes in art school, and have read many books thereafter. While this book has good cursory information the tone of the book is so golly-gee-wiz, ditzy, and often self focused. How often will she mention her dyed black hair and nose ring in college- aligning herself as the edgy feminist on a mission to share the looked over women in art. (Nothing wrong with feminism- but this book makes it hard to take seriously) There are so many more women artists than the author discloses and she acts as if she is the first to seriously tackle the subject matter, when in reality there are now many, many, academic works regarding women in art. It is absolutely painful to read. There are so many fascinating female artists I’m not sure about the choices here for examination, a few come to mind as worthy of changing art in the book, the chosen -though interesting- could have been easily replaced by more formidable artists. When women in art is a topic that has often been overlooked and art history has largely been a man’s game, reading a book that sounds like a valley girl in high school giving a presentation on some artists she just found out about is aggravating and a disservice to art history and an insult to art history writing and the women in the field who write beautifully and stay on topic- - - without asides every five seconds to talk about themselves. I don’t care about an art historian’s opinions, make a claim and give supporting evidence. I certainly don’t care about self aggrandizing desires of a historian. Two stars as the book does contain some info and research - and I’ve read worse otherwise it would be a one star book.
June 4, 2017
Art historian and author Bridget Quinn illuminates the work of 15 brilliant women artists in this highly enjoyable read. The book is full of inspiring paintings and photographs, along with winsome portraits by illustrator Lisa Congdon. One of my favorite chapters focuses on San Francisco sculptor Ruth Asawa. This book gives long overdue credence to women who broke all kinds of artistic barriers . Highly, highly recommended.
March 31, 2020
Enchanting, witty, and illuminating. I picked up a (signed!) hardback copy of this text from Green Apple Books in San Francisco for only $12 without knowing the blessing it would prove to be. (It had initially caught my eye in the Art Institute of Chicago's gift shop, but I never bought it.) If you want a relatively quick, engaging read that elevates the lives of fifteen women often tragically overlooked in the history of art, please read! It is some of the liveliest non-fiction I've ever read, accompanied by beautiful illustrations of each woman. *insert Jo March's passionate speech about women having minds and souls as well as just hearts from Little Women (2019) here*
September 9, 2018
I really enjoyed this book and highly recommend it (and I'm hoping to buy it.)
Here are some quotes from other gr reviewers.
"Broad Strokes is a fabulous re-visioning and revival of 15 notable women artists, diverse in their media, their histories, and their motivations. Yet Quinn finds a through line for all of them anchored in her own discovery of their work at different times and places in her life. I’ve never read this kind of wonderful hybrid of memoir, art history and feminist scholarship and it left me wanting more of all of it from the author."
--Jessica Carew Kraft
"It's not only a feast for the eyes. The always stirring, sometimes stunning, artwork aside, I appreciated how the author weaves the personal and political throughout this rich read. It's an intriguing braid of memoir, biography and history of women's art."
-- Ethel Rohan
"Derision, ostracism, exile, rape, torture, even murder stunt the lives of the gifted women in these pages. A startling number lost their own mothers before growing up. Over and over they turn their pain into transcendent and often riveting works. Too many of their creations were appropriated, destroyed or lost. But a sufficient number illustrate these pages. Quinn's own gift is to help us understand why these works hold our attention, what they meant to the artist, what they meant to audiences of the day -- and what this art means to Quinn."
--Laird
"Quinn is an art detective, historian, researcher, journalist, brilliant essayist and, best of all, knows and loves her subject. She decodes and explains the contents of paintings (which I have nearly no education about and could not tell you what I'm looking at or why a painter put it there), but also the lives behind them. And this she does with sweetness, sass, critical thought, and real poignance."
--Stephany
Here are some quotes from other gr reviewers.
"Broad Strokes is a fabulous re-visioning and revival of 15 notable women artists, diverse in their media, their histories, and their motivations. Yet Quinn finds a through line for all of them anchored in her own discovery of their work at different times and places in her life. I’ve never read this kind of wonderful hybrid of memoir, art history and feminist scholarship and it left me wanting more of all of it from the author."
--Jessica Carew Kraft
"It's not only a feast for the eyes. The always stirring, sometimes stunning, artwork aside, I appreciated how the author weaves the personal and political throughout this rich read. It's an intriguing braid of memoir, biography and history of women's art."
-- Ethel Rohan
"Derision, ostracism, exile, rape, torture, even murder stunt the lives of the gifted women in these pages. A startling number lost their own mothers before growing up. Over and over they turn their pain into transcendent and often riveting works. Too many of their creations were appropriated, destroyed or lost. But a sufficient number illustrate these pages. Quinn's own gift is to help us understand why these works hold our attention, what they meant to the artist, what they meant to audiences of the day -- and what this art means to Quinn."
--Laird
"Quinn is an art detective, historian, researcher, journalist, brilliant essayist and, best of all, knows and loves her subject. She decodes and explains the contents of paintings (which I have nearly no education about and could not tell you what I'm looking at or why a painter put it there), but also the lives behind them. And this she does with sweetness, sass, critical thought, and real poignance."
--Stephany
January 16, 2024
одразу в найкраще прочитане року, однозначно
Бріджіт Квінн висвітлює історії 15 видатних художниць, які жили (творили!) впродовж останніх століть. Із щирим захопленням і увагою до деталей, вона описала не тільки творчі досягнення цих жінок, а й особисті історії, які в більшості були максимально трагічними
Правда, у мене таке відчуття, ніби я не серйозні біографії відомих місткинь вивчала, а з подружкою збирала усі відомі плітки про цих жінок
але одночасно з цим безліч цікавих фактів про зародження художніх стилів, скульптури; про таланти, які приховували і знищували; про цінний (а вже точніше! безцінний!) вклад жінок у мистецтво!
– нє, реально під час заборони у католицькій Франції розлучень вона кинула свого мужика, щоб піти до сина одного з її перших учителів?
– намагалася спалити себе у микрохвильовці батька в той же день, як її виписали з психлікарні?
– намалювала в старості оголений автопортрет?
– скульптура пеніса на 61 см, якого дві сторінки порівнюють з маленькою таксою?
Багато роботи. Боротьби. Проти суспільства, проти цінностей того часу, коли жінки не мали права голоса, не мали власне самого голоса.
Навіть в кінці 20 століття нам показується, як талановитий митець, чоловік з великою кар'єрою, може запросто скинути свою дружину-художницю з тридцятих поверхів. Романтизувати її смерть, створити враження, що відбитки крові змалювали її останній автопортрет, заплющити очі на справжню ситуацію, вийти непокараним.
і коли люди звернули увагу на це? через тридцять років?
Фан-та-сти-чно.
Мене найбільше захопили біографії:
Юдит (Джуді) Лейстер: її роботу працівники Лувру сплутали з роботою Франса Галса, з упевненістю доказуючи, що жінка намалювати нічого подібного не могла. Її картина «Тюльпан».. використання кольорів, композиції.. щедрість кольорів, що ніби відлунює далеко в минуле, виглядає мінливою, мов затихаючий вогонь. Туга за минулим часом, темні відтінки стіни немов поглиблюють відчуття меланхолії, втрати і віддалення від радісних часів.. Захопила мене, це м'яко кажучи.
Аделаїда Лабіль-Жияр
Лувр вважав її картини недостойними, хоча зараз саме в ньому вони і знаходяться. Талановита художниця, яка дійшла до написання історичних портретів (це вау!). Автопортрет з двома ученицями.
Роза Бонер
Достатньо подивитися хоча б на одну її картину, на один погляд тварини.. Її автопортрет надовго лишиться в пам'яті.
Бріджіт Квінн висвітлює історії 15 видатних художниць, які жили (творили!) впродовж останніх століть. Із щирим захопленням і увагою до деталей, вона описала не тільки творчі досягнення цих жінок, а й особисті історії, які в більшості були максимально трагічними
Правда, у мене таке відчуття, ніби я не серйозні біографії відомих місткинь вивчала, а з подружкою збирала усі відомі плітки про цих жінок
але одночасно з цим безліч цікавих фактів про зародження художніх стилів, скульптури; про таланти, які приховували і знищували; про цінний (а вже точніше! безцінний!) вклад жінок у мистецтво!
– нє, реально під час заборони у католицькій Франції розлучень вона кинула свого мужика, щоб піти до сина одного з її перших учителів?
– намагалася спалити себе у микрохвильовці батька в той же день, як її виписали з психлікарні?
– намалювала в старості оголений автопортрет?
– скульптура пеніса на 61 см, якого дві сторінки порівнюють з маленькою таксою?
Багато роботи. Боротьби. Проти суспільства, проти цінностей того часу, коли жінки не мали права голоса, не мали власне самого голоса.
Навіть в кінці 20 століття нам показується, як талановитий митець, чоловік з великою кар'єрою, може запросто скинути свою дружину-художницю з тридцятих поверхів. Романтизувати її смерть, створити враження, що відбитки крові змалювали її останній автопортрет, заплющити очі на справжню ситуацію, вийти непокараним.
і коли люди звернули увагу на це? через тридцять років?
Фан-та-сти-чно.
Мене найбільше захопили біографії:
Юдит (Джуді) Лейстер: її роботу працівники Лувру сплутали з роботою Франса Галса, з упевненістю доказуючи, що жінка намалювати нічого подібного не могла. Її картина «Тюльпан».. використання кольорів, композиції.. щедрість кольорів, що ніби відлунює далеко в минуле, виглядає мінливою, мов затихаючий вогонь. Туга за минулим часом, темні відтінки стіни немов поглиблюють відчуття меланхолії, втрати і віддалення від радісних часів.. Захопила мене, це м'яко кажучи.
Аделаїда Лабіль-Жияр
Лувр вважав її картини недостойними, хоча зараз саме в ньому вони і знаходяться. Талановита художниця, яка дійшла до написання історичних портретів (це вау!). Автопортрет з двома ученицями.
Роза Бонер
Достатньо подивитися хоча б на одну її картину, на один погляд тварини.. Її автопортрет надовго лишиться в пам'яті.
October 4, 2020
This was ... aggressively fine. I finished reading it four days ago and now can't remember much about the artists I didn't know about before reading it. The writing style wasn't to my taste at all. Assume I either know who Magritte and Laocoon are, or I know how to use Google; don't write 'look it up' in your ACTUAL BOOK like it's homework aimed at ten year olds.
"I never forgot it: The Really Shitty Day.
Later it would occur to me, what about the opposite? The Day When Everything Goes Right. The Fucking Excellent Day."
How about not using expletives in a historical inquiry?!
I think that's what got me - it's an intensely personal and biased book, and while I appreciate that there's no such thing as a truly impartial view, I prefer a statement to that effect at the start followed by an approximation, at least, of impartiality. I don't want Bridget Quinn in the room with me while I'm reading, thanks. If this wasn't a book about (the dreadfully underserved group of) women artists, I would rate it far lower.
"I never forgot it: The Really Shitty Day.
Later it would occur to me, what about the opposite? The Day When Everything Goes Right. The Fucking Excellent Day."
How about not using expletives in a historical inquiry?!
I think that's what got me - it's an intensely personal and biased book, and while I appreciate that there's no such thing as a truly impartial view, I prefer a statement to that effect at the start followed by an approximation, at least, of impartiality. I don't want Bridget Quinn in the room with me while I'm reading, thanks. If this wasn't a book about (the dreadfully underserved group of) women artists, I would rate it far lower.
Read
April 21, 2017My love affair with "Broad Strokes" came to an end last night as I read the concluding chapter. This offering is so good that I admit to having rationed each chapter as a delightful treat. Bridget Quinn's writing is exceptionally on point drawing you in and leaving you to wanting to know more about her subjects. She reveals the stories of these talented artists insightfully becoming their voice. Quinns' ability to intertwine their lives with her own journey is beautifully irreverent, raw, thought provoking, inspiring and tender. My love of art is revitalized. The timing of "Broad Strokes" could not be more socially and artistically relevant. Thank you Bridget for reminding us upon whose shoulders we stand.
November 7, 2020
I didn't expect this book to be so insightful and informative. I've got to know a number of women artists who I didn't come across. I think, this book is a starting point for more in-depth look at their oeuvre and their impact to the development of art and culture.
I must admit that the book has a strong personal perspective of the author, it gives some certain touch and it may be a bit overdone. But, apart from that, the book is amazing!
I must admit that the book has a strong personal perspective of the author, it gives some certain touch and it may be a bit overdone. But, apart from that, the book is amazing!
May 21, 2019
I love my Kindle, but I’m so glad I opted for this gorgeous hardcover book. (Yes, Marie, it sparks joy — even to hold it in my hands, even to look at the cover, knowing now what is within.)
I knew of Artemisia Gentileschi, Vanessa Bell, and Louise Bourgeois (though not their whole stories) and had heard of a couple others, but many of the artists in this book were new to me. I learned so much and in such an enjoyable and moving way. (I kept exclaiming, “Wow” and insisting that my husband listen to me read a couple of paragraphs.) I especially loved the chapters about Artemisia, Judith Leyster, Adelaide Labille-Guiard, and Marie Denise Villers. But they are all engaging and I loved tracing the similarities in all of these lives across the centuries. The work of Kara Walker and the life of Susan O’Malley hit me hard, moved me to tears.
Also, I thoroughly enjoyed Quinn’s style — informative but casual, like listening to a friend tell me about amazing women artists. I’d probably read anything by Quinn. Her thoughts on the role of women artists through the ages, her musings about what these women must have felt balancing their roles as wives, mothers, and artists, and her own philosophy about living an artful life (whatever that means to you) are inspiring. I can’t say enough good things about this book. I devoured it. I will return to it again and again, to read, to study the photos, and I’ll look for more books about women artists.
I knew of Artemisia Gentileschi, Vanessa Bell, and Louise Bourgeois (though not their whole stories) and had heard of a couple others, but many of the artists in this book were new to me. I learned so much and in such an enjoyable and moving way. (I kept exclaiming, “Wow” and insisting that my husband listen to me read a couple of paragraphs.) I especially loved the chapters about Artemisia, Judith Leyster, Adelaide Labille-Guiard, and Marie Denise Villers. But they are all engaging and I loved tracing the similarities in all of these lives across the centuries. The work of Kara Walker and the life of Susan O’Malley hit me hard, moved me to tears.
Also, I thoroughly enjoyed Quinn’s style — informative but casual, like listening to a friend tell me about amazing women artists. I’d probably read anything by Quinn. Her thoughts on the role of women artists through the ages, her musings about what these women must have felt balancing their roles as wives, mothers, and artists, and her own philosophy about living an artful life (whatever that means to you) are inspiring. I can’t say enough good things about this book. I devoured it. I will return to it again and again, to read, to study the photos, and I’ll look for more books about women artists.
August 16, 2020
If there were more stars to give I would attach them to this book. What an incredible read—with passion, intelligence, humor and for me the introduction to Bridget Quinn... so glad to read your words.
February 13, 2017
I was fortunate enough to receive an advance copy of BROAD STROKES: 15 Women Who Made Art and Made History (in That Order).
My interest in the book stemmed from a dormant love of history of art carried over from my distant high school days. I am also fierce about all pursuits that revise history to recover the overlooked and forgotten (and women in particular). So I felt eager for the read, and my expectations were exceeded.
It's not only a feast for the eyes. The always stirring, sometimes stunning, artwork aside, I appreciated how the author weaves the personal and political throughout this rich read. It's an intriguing braid of memoir, biography and history of women's art.
"Art can be dangerous." I did not expect to feel so deeply throughout this read and visual experience. It's impossible not to rage against the (mis)treatment of these women artists (and women overall down through history and right up to the present day)--rape, torture, internment, abuse, disregard. It is inspiring and instructive that these women channeled all that violence, heartache and rage into making great art. More, they put all their love, spirituality and passion into their work, too. They resisted. They persisted. They triumphed.
Alice Neel. Lee Krasner. Louise Bourgeois. Ruth Asawa. Susan O'Malley, and more. Thank you, Bridget Quinn, for returning these women front and center, where they belong. Thanks, also, for reminding us that we can be all that, too.
My interest in the book stemmed from a dormant love of history of art carried over from my distant high school days. I am also fierce about all pursuits that revise history to recover the overlooked and forgotten (and women in particular). So I felt eager for the read, and my expectations were exceeded.
It's not only a feast for the eyes. The always stirring, sometimes stunning, artwork aside, I appreciated how the author weaves the personal and political throughout this rich read. It's an intriguing braid of memoir, biography and history of women's art.
"Art can be dangerous." I did not expect to feel so deeply throughout this read and visual experience. It's impossible not to rage against the (mis)treatment of these women artists (and women overall down through history and right up to the present day)--rape, torture, internment, abuse, disregard. It is inspiring and instructive that these women channeled all that violence, heartache and rage into making great art. More, they put all their love, spirituality and passion into their work, too. They resisted. They persisted. They triumphed.
Alice Neel. Lee Krasner. Louise Bourgeois. Ruth Asawa. Susan O'Malley, and more. Thank you, Bridget Quinn, for returning these women front and center, where they belong. Thanks, also, for reminding us that we can be all that, too.
March 8, 2017
Until I picked up Bridget Quinn's Broad Stokes, I had forgotten how much I love art history. The history of art is the history of seeing; the story of human beings constructing meaning from lessons of their eyes. But too often it can feel like a parade of cracked paint in faded gilt frames. My art history professor in college was a showman, who made his lectures come alive with wry exclamations. Quinn's knack is to humanize her subjects with poignant, sometimes heart-wrenching details of their amazing lives.
To be an artist, it sometimes seems, is to suffer. At least that's the case for Quinn's 15 subjects, all of them women struggling to paint or sculpt in the face of an oppressive patriarchy. Reading these stories feels a bit like reading The People's History of the United States, and Quinn connects her work naturally to other feminist works of revisionism such as Virginia Wolf's A Room of One’s Own. (One of the artists in the book is Virginia's sister, Vanessa Bell.)
Derision, ostracism, exile, rape, torture, even murder stunt the lives of the gifted women in these pages. A startling number lost their own mothers before growing up. Over and over they turn their pain into transcendent and often riveting works. Too many of their creations were appropriated, destroyed or lost. But a sufficient number illustrate these pages. Quinn's own gift is to help us understand why these works hold our attention, what they meant to the artist, what they meant to audiences of the day -- and what this art means to Quinn. Her own coming of age story from small-town girl to hip art grad student to teacher, writer and mother is deftly woven into the accounts of her idols. Perhaps that's what makes this book uplifting, despite all the tears wrenched from its subjects. In one fashion or another, they succeeded, and so did Quinn.
To be an artist, it sometimes seems, is to suffer. At least that's the case for Quinn's 15 subjects, all of them women struggling to paint or sculpt in the face of an oppressive patriarchy. Reading these stories feels a bit like reading The People's History of the United States, and Quinn connects her work naturally to other feminist works of revisionism such as Virginia Wolf's A Room of One’s Own. (One of the artists in the book is Virginia's sister, Vanessa Bell.)
Derision, ostracism, exile, rape, torture, even murder stunt the lives of the gifted women in these pages. A startling number lost their own mothers before growing up. Over and over they turn their pain into transcendent and often riveting works. Too many of their creations were appropriated, destroyed or lost. But a sufficient number illustrate these pages. Quinn's own gift is to help us understand why these works hold our attention, what they meant to the artist, what they meant to audiences of the day -- and what this art means to Quinn. Her own coming of age story from small-town girl to hip art grad student to teacher, writer and mother is deftly woven into the accounts of her idols. Perhaps that's what makes this book uplifting, despite all the tears wrenched from its subjects. In one fashion or another, they succeeded, and so did Quinn.
Displaying 1 - 30 of 322 reviews