Скільки збиралась читати про Роксолану, а врешті, доля землячки Надії все ж мене більше зацікавила. Про неї, на жаль, мало говорять в українському суспільстві, та, проте, вона була сильною особистістю, правителькою, яка сприяла налагодженню дипломатичних звʼязків між козаками та османами. На відміну від нас, до її гробниці масово навідуються турки, аби вшанувати її памʼять, тим часом як країна водкі і гімна нагло привласнює велич Хатідже собі. Роман захопив мене не так стилем письма (бо все ж він доволі прострий), як історичними фактами, які досліджувала і на які посилалась авторка цієї трилогії. Як на мене, своєю простотою, достовірністю та пізнавальністю про життя в гаремі в ті часи, роман цілком заслуговує бути доданий до шкільної програми. Принаймні, оця перша частина.