Файні товсті дівки, йо!

by Тетяна Стрижевська, Ольга Кузнецова (Illustrator)

Мілка й Зоряна — абсолютно сучасні дівчатка! Вони знають геть усе про моду і їхнє життя розписане за канонами провідних жіночих жур­налів. Та ось одного разу невблаганна доля на цілий місяць закидає їх до бабусі в далеке карпатське село. І тут гламурність мусить пройти випро­бування Справжністю! Що від неї залишиться на лоні справжньої при­роди, у спілкуванні зі справжніми людьми – та ще й тоді, коли у дівчаток уперше починають зароджуватися справжні почуття?
Навдивовижу тонка психологічна повість Тетяни Стрижевської «Файні товсті дівки, йо!» — переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку!», оголошеного видавництвом «Фонтан казок» з метою прости­мулювати українських письменників до творення книжок, у яких клю­човим є образ сучасного підлітка.

192 pages, Hardcover

First published January 1, 2017

Reviews

[Hymerka · Rating 2 out of 5]

Побоювалася, що кумедна назва і мила обкладинка — це найкраще, що має ця книжечка, і, на жаль...

[Vityska · Rating 4 out of 5]

Зоряна й Мілана – дві столичні школярки і найліпші подруги. Їхні будні крутяться між трендами і брендами: модні журнали, кольоровий манікюр, балачки у Viber, Ріанна у вухах і шоппінг в Accessorize. Стовідсоткові діти цивілізації й похресниці гламуру, вони не знають, як, не вміють і, відверто кажучи, не дуже й хочуть жити ближче і гармонійніше з природою. І треба ж такому статися, що на літні канікул батьки відправили їх у невелике містечко далеко в Карпатах!

Там їх зустрічає загадкова Зорянина родичка бабця Катря, яка балакає місцевою (і малозрозумілою дівчатам) говіркою, одразу називає їх «файними товстими дівками» (чим викликає обурення струнких модниць) і пригощає домашньою смакотою.

Спершу дівчатка, звиклі до маминих модних фрітатт і парових котлеток, вернуть носа і від кулеші й налисників, а час марнують, намагаючись завантажити з повільного, як слимак, інтернету черговий Youtube-ролик чи фотки однокласниці.

Але потім – чи то мольфарські чари так діють, чи магія Карпат, а чи товариство сусідського хлопця Мирослава, – але дівчата закохуються у гори і в бабусині смаколики, підкорюють вершини, ласують палачінтами й кухликами і захоплено слухають розповіді Мирка про цей неймовірний край.

Ця невелика книжечка виявляється справжньою енциклопедію розваг по-карпатськи: влаштовувати пікніки на схилах гір, гойдатися на підвісному мості, ховатися від щедрої зливи у напівзруйнованій пастушій хатинці, танцювати на сільській дискотеці, лоскотати нерви нічною екскурсією на старе кладовище, їсти ожину пригорщами і грітися біля живого вогню у справжній колибі. Куди там тому Києву з його модними розвагами, на які без батьків – зась!

Не лише пригодами цікава ця книжка. Як кожна підліткова повість, вона заторкує дві улюблені теми – дружба і кохання. Тут про те, що дружба може бути ще тим випробовуванням, коли у твоєї подруги непростий характер. І про те, як прикро, коли твої однокласниці уже встигли в когось закохатися, а то й бойфренда завести, в тебе у серці місце для коханого досі порожнє. І про те, що робити, коли, схоже, вас із подругою причарував один хлопець. Нормальні такі підліткові проблеми, які читачок віком 13-14 років точно не лишать байдужими.

Зазвичай, коли мене захоплює сюжет, я поблажливо ставлюся до видавничих недопрацювань. Але «Файні тОвсті дівки, йо!» примусили мого внутрішнього редактора розгулятися. Тому без зауважень не обійдеться. Та спершу – компліменти.

Тетяну Стрижевську хвалять за те, що вона зуміла вплести в атмосферу Карпат деталі з життя сучасних підлітків, – і абсолютно справедливо! Загалом образи дівчаток дуже живі і сучасні.

Мілка й Зоряна слухають сучасну музику, шопляться у модних крамничках, мріють про макіяж «смоукі айз», на вихідні ходять в мотузяний парк або кататися на сеґвеях (я навіть мусила гуглити, що це!:) і за кожної зручної нагоди намагаються залізти в Інтернет.

Але не тільки образи, а й манера письма у Тетяни цілком сучасна і стильна. Особливо мені полюбилися порівняння, які вона використовує, оповідаючи про враження дівчат від Карпат чи про їхні почуття, – близькі і зрозумілі модним столичним підліткам, урбаністичні і незатерті. Так вода з любистком «жовтувата, як перетриманий зелений чай», страх – «кусючий, як татків вовняний светр, який він одягав у київські морози», береги річки «вузькі-вузькі, як джинси-скінні», укол ревнощів – неприємний і гидкий, «як таблетка левоміцетину». А ще весь текст насичений маленькими яскравими мікроісторіями, які і підліткового колориту додають, і легше уявити ситуації допомагають.

А тепер про зауваження. Перше, що впало в око – багато, дуже багато окличних речень. Звісно, у певних моментах вони виправдані і підсилюють емоційність оповіді. Але коли кожне друге або третє речення закінчується знаком оклику, це справляє десь такий ефект, як капслок у коментарях на Фейсбуці. Дратує. Щоправда, зрештою мені вдалося абстрагуватися і не зважати на ці «окличності». Але чи не ліпше було б прорідити густий паркан знаків оклику і спробувати обійтися меншою кількістю?

Друге, що засмутило, – неправильне вживання слів. Мабуть, намагаючись додати тексту більш українського звучання, авторка використала слова, які їй, вочевидь, здалися більш правильними, – і схибила. Так, замість пирога з начинкою ми отримуємо пиріг з «начинням» (з кухонним посудом? з інструментами?). А у фразі «темрява була оковита» важко зрозуміти, що мається на увазі – п’янка, чи що? Адже слово «оковита» має лиш одне значення – горілка.

Таких випадків можна нарахувати ще кілька. Але, як на мене, цих помилок можна було б уникнути, якби редактор уважніше поставився до тексту.

Натомість коректор попрацював чудово – жодна помітна одруківка, помилка чи неправильна кома мені не трапилася. І художниця Ольга Кузнєцова виконала свою місію просто чарівно – ілюстрації красиві, ніжні й мовби оповиті легким гірським серпанком.


Як файні дівки магію Карпат відкривали
Рецензії by Віталіна Макарик - Травень 24, 2017 0

Мало яка книжка обіцяє стільки драйву самою лише назвою і зображенням на палітурці, як підліткова новинка від видавництва «Фонтан казок» «Файні товсті дівки, йо!». Йдеться у ній не про проблеми з фігурою і не про позитивне сприйняття свого тіла – а про те, як модна столиця зустрілася з автентичними Карпатами, і що з того вийшло.

Переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку»

Молода письменниця Тетяна Стрижевська – дебютантка у дитячій і підлітковій літературі. Втім, опублікована книга за її плечима вже є – «дорослий» роман «Ad Libitum» три роки тому вийшов у видавництві «Смолоскип». Текст повісті «Файні тОвсті дівки, йо!» Тетяна написала всього за два тижні – і відправила на конкурс «Напишіть про мене книжку» від «Фонтану казок». Перше підліткове «дитятко» виявилося життєздатним і успішним – повість стала переможцем конкурсу.

Тетяна Стрижевська4

Незвичайна назва книжки прийшла з юнацьких спогадів авторки: коли Тетяна з однокурсницями відпочивала взимку в Карпатах, фразою «файні тОвсті дівки, йо!» до них зверталася місцева бабця Катря. Вираз так полюбився подругам, що вони часто його вживали. А письменниця не лише зробила його назвою книжки, а й вивела у тексті бабусю Катрю як одну з персонажів.

Київські модниці у Карпатах

Зоряна й Мілана – дві столичні школярки і найліпші подруги. Їхні будні крутяться між трендами і брендами: модні журнали, кольоровий манікюр, балачки у Viber, Ріанна у вухах і шоппінг в Accessorize. Стовідсоткові діти цивілізації й похресниці гламуру, вони не знають, як, не вміють і, відверто кажучи, не дуже й хочуть жити ближче і гармонійніше з природою. І треба ж такому статися, що на літні канікул батьки відправили їх у невелике містечко далеко в Карпатах!

Там їх зустрічає загадкова Зорянина родичка бабця Катря, яка балакає місцевою (і малозрозумілою дівчатам) говіркою, одразу називає їх «файними товстими дівками» (чим викликає обурення струнких модниць) і пригощає домашньою смакотою.

Спершу дівчатка, звиклі до маминих модних фрітатт і парових котлеток, вернуть носа і від кулеші й налисників, а час марнують, намагаючись завантажити з повільного, як слимак, інтернету черговий Youtube-ролик чи фотки однокласниці.

Але потім – чи то мольфарські чари так діють, чи магія Карпат, а чи товариство сусідського хлопця Мирослава, – але дівчата закохуються у гори і в бабусині смаколики, підкорюють вершини, ласують палачінтами й кухликами і захоплено слухають розповіді Мирка про цей неймовірний край.

Ця невелика книжечка виявляється справжньою енциклопедію розваг по-карпатськи: влаштовувати пікніки на схилах гір, гойдатися на підвісному мості, ховатися від щедрої зливи у напівзруйнованій пастушій хатинці, танцювати на сільській дискотеці, лоскотати нерви нічною екскурсією на старе кладовище, їсти ожину пригорщами і грітися біля живого вогню у справжній колибі. Куди там тому Києву з його модними розвагами, на які без батьків – зась!

Не лише пригодами цікава ця книжка. Як кожна підліткова повість, вона заторкує дві улюблені теми – дружба і кохання. Тут про те, що дружба може бути ще тим випробовуванням, коли у твоєї подруги непростий характер. І про те, як прикро, коли твої однокласниці уже встигли в когось закохатися, а то й бойфренда завести, в тебе у серці місце для коханого досі порожнє. І про те, що робити, коли, схоже, вас із подругою причарував один хлопець. Нормальні такі підліткові проблеми, які читачок віком 13-14 років точно не лишать байдужими.

Компліменти для авторки, зауваження для редактора

Зазвичай, коли мене захоплює сюжет, я поблажливо ставлюся до видавничих недопрацювань. Але «Файні тОвсті дівки, йо!» примусили мого внутрішнього редактора розгулятися. Тому без зауважень не обійдеться. Та спершу – компліменти.

Тетяну Стрижевську хвалять за те, що вона зуміла вплести в атмосферу Карпат деталі з життя сучасних підлітків, – і абсолютно справедливо! Загалом образи дівчаток дуже живі і сучасні.

Мілка й Зоряна слухають сучасну музику, шопляться у модних крамничках, мріють про макіяж «смоукі айз», на вихідні ходять в мотузяний парк або кататися на сеґвеях (я навіть мусила гуглити, що це!:) і за кожної зручної нагоди намагаються залізти в Інтернет.

Але не тільки образи, а й манера письма у Тетяни цілком сучасна і стильна. Особливо мені полюбилися порівняння, які вона використовує, оповідаючи про враження дівчат від Карпат чи про їхні почуття, – близькі і зрозумілі модним столичним підліткам, урбаністичні і незатерті. Так вода з любистком «жовтувата, як перетриманий зелений чай», страх – «кусючий, як татків вовняний светр, який він одягав у київські морози», береги річки «вузькі-вузькі, як джинси-скінні», укол ревнощів – неприємний і гидкий, «як таблетка левоміцетину». А ще весь текст насичений маленькими яскравими мікроісторіями, які і підліткового колориту додають, і легше уявити ситуації допомагають.

А тепер про зауваження. Перше, що впало в око – багато, дуже багато окличних речень. Звісно, у певних моментах вони виправдані і підсилюють емоційність оповіді. Але коли кожне друге або третє речення закінчується знаком оклику, це справляє десь такий ефект, як капслок у коментарях на Фейсбуці. Дратує. Щоправда, зрештою мені вдалося абстрагуватися і не зважати на ці «окличності». Але чи не ліпше було б прорідити густий паркан знаків оклику і спробувати обійтися меншою кількістю?

Друге, що засмутило, – неправильне вживання слів. Мабуть, намагаючись додати тексту більш українського звучання, авторка використала слова, які їй, вочевидь, здалися більш правильними, – і схибила. Так, замість пирога з начинкою ми отримуємо пиріг з «начинням» (з кухонним посудом? з інструментами?). А у фразі «темрява була оковита» важко зрозуміти, що мається на увазі – п’янка, чи що? Адже слово «оковита» має лиш одне значення – горілка.

Таких випадків можна нарахувати ще кілька. Але, як на мене, цих помилок можна було б уникнути, якби редактор уважніше поставився до тексту.

Натомість коректор попрацював чудово – жодна помітна одруківка, помилка чи неправильна кома мені не трапилася. І художниця Ольга Кузнєцова виконала свою місію просто чарівно – ілюстрації красиві, ніжні й мовби оповиті легким гірським серпанком.

Відчутно, що «Файні тОвсті дівки, йо!» – книжка, створена з любов’ю. У ній не має складних конфліктів, інтриг і травматичних епізодів. Вона для того, щоб розвіятися, подумати, налаштуватися на позитивний лад. Ідеальне літнє чтиво для молодших підлітків!

[Enotka · Rating 4 out of 5]

З цієї історії можна було би зробити товстелезну родинну сагу в стилі Оксани Стефанівни, але авторка уникла такої спокуси, за що їй шана і уклін)

Лаконічна, приємна і дуже літня книжка Тетяни Стрижевської "Файні товсті дівки, йо!" причаровує вже самою назвою. Але хорошого в ній значно більше.

Дві 13-річні киянки, зі звучними і трохи навіть гламурними іменами, Зоряна і Мілана, приїздять на літні канікули до бабці однієї з дівчат в Ясіня. Діти модних журналів, сучасних розваг, гаджетів, поведені на стилі, моді і соцмережах опиняються в краю кремзликів, палачінт, кичер, дібров і всього такого) Спочатку їм не дуже ок, навіть думають тікати. А потім призвичаюються митися і жмакати дрантє в тазу, знайомляться з місцевим файним хлопом Мирославом і все у них налагоджується) Аж настільки, що навіть йдуть в гори, до церкви і на дискотеку на сусідній базі.

Щасливе літо, перші закоханості (але нічого такого, книжка дуже цнотлива), смачна і жирна карпатська їжа.

Попри те, що багато що схематичне і трохи притягнуто за вуха, і попри сумнів, що то реальні 13-річні, а не проекції авторки, книжка літня і смачна. Як кіфлик з лекваром)

Єдине, що мене бентежить - ну як жеж можна в гори в еспадрильях, ну іроди якісь...

[Farida Mestek · Rating 5 out of 5]

Книжкові дискусії двох авторок

Фаріда: «Файні товсті дівки, ЙО!» – це сучасна повість про сучасних дівчаток-підлітків. Вони дуже добре знаються на моді, мейкапі та знаменитостях, слідкують за фігурою та здоровим харчуванням, дивляться YouTube, сидять в соціальних мережах, пліткують про інших дівчат, скаржаться, що мами їх зовсім не розуміють, недолюблюють своїх вчителів та кепкують з них, обговорюють хлопців, мріють про перше кохання та справжні почуття. Гадаю, багато дівчат, особливо серед тих, які живуть в великих містах, впізнають в Мілані та Зоряні самих себе. Проте, читаючи про їхню дружбу «назавжди», я чомусь постійно згадувала дружбу двох інших дівчаток – з іншого часу та з іншої країни – Енн Ширлі та Діани Баррі, та зрозуміла, що, незважаючи на те, що побачила багато своїх власних рис у спокійній, сором’язливій, боязкій та нерішучій Мілці, мені, все ж таки, більш до душі дівчатка з далекого Острова Принца Едварда.

Загалом, як на мене, то це цікава, приємна, захоплююча, зворушлива та невибаглива повість, яка дуже легко та швидко читається та безумовно варта уваги. На мою думку, вона обов’язково має прийтися до смаку підліткам; звісно ж, якщо серед них ще є книголюби. Самі дівчата з повісті не дуже полюбляють читати та знаються здебільшого на літературі зі шкільної програми. Принаймні, Зоряна. Мілка, все ж таки, час від часу читала якусь електрону книжку, та, мені здалося, радше через нудьгу, ніж тому що по-справжньому любить читати. Проте, гадаю, що зовсім не кожна героїня має полюбляти читати тільки через те що я сама не уявляю свого життя без книжок. А яке враження справили на вас Мілана та Зоряна? Чи побачили себе в одній з них? Може вони вам когось нагадали? І, взагалі, чи сподобалась вам ця книга?

Анна: Що я можу сказати про “Файних товстих дівок, ЙО!”… Назва кумедна, що, перш за все, привертає увагу. Дівчатка мені теж сподобалися – вони хоч і розпещені, та, все ж, хороші за своєю природою, люблячи та віддані. Та, на відміну від вас, якось повільно воно мені читалося. Мабуть то завдяки усім тим закарпатським слівцям. Проте, я думаю, це не страшно – побільше таких книжок у моїй скарбничці і я буду почуватися в них як риба в воді. Що ж до цієї книжки, то я знайшла там багато цікавої та цінної для себе інформації. По-перше, я теж бабуся як ота “мольфарка” бабця Катря. Моєму онукові виповнюється сім через місяць і мені доводиться розриватися, бо ж маю забагато справ на кухні і, все ж таки, не хочу щоб він багато часу проводив біля комп'ютера. Тому й спілкуюся з моїм любим хлопчиком поки пораюся біля плити, а це ой як сповільнює мою роботу. Я ж така сама “черепаха” як ота “файна товста дівка” Міланка. Але що ж робити? Це ж наша сучасність. Діти, підлітки, їхні батьки і навіть декотрі з бабусь не можуть уявити свого життя без різноманітних електронних гаджетів. Коли я бачу як багато людей тупляться зараз у свої айфони в автобусах і маршрутках, мене починає муляти питання: “Куди ж це ми усі ото прямуємо?” Чи не до того жахливого суспільства, що Рей Бредбері так талановито зобразив у своєму славнозвісному романі “451 градус за Фаренгейтом”?

Тож “Файні товсті дівки, ЙО!” трошки мене втішили – вони ж бо мало чим відрізняються від того якими ми були в тому ж віці. Зоряна і Мілана, якщо вірити авторці, це класичні міські підлітки: вони, як і ми колись, полюбляють співати хором, чепуритися та перемивати кісточки вчителям та однокласникам. Хоча дівчатка безперечно розпещені сучасним міським комфортом. Тож дійсно потішно спостерігати як у далекому карпатському селі усі ті забобони з дієтичним харчуванням та надмірне захоплення гігієною доволі швидко злітають з них. А чим вас так привабили “Файні товсті дівки, ЙО!”, що ви вирішили купити цю книжку?

Фаріда: Маю зізнатися, що мене знов таки звабила гарна обкладинка та передчуття нової пригоди. Я вже дуже давно не була в Карпатах і вирішила помандрувати туди хоча б на сторінках книжки. Та й назва заінтригувала! Я ж бо думала, що то дійсно повість про товстих дівчат, які вчаться любити себе такими якими вони є під кінець книжки, чи щось таке. Ця тема завжди актуальна серед дівчат будь якого віку. До того ж, зараз дуже популярна ще одна тенденція, принаймні вона дуже сильно впроваджується у сучасній американській літературі – репрезентація – наприклад, нестереотипне зображення дівчат із зайвою вагою як головних героїнь книги.

Проте, в даному випадку, це просто такий собі кумедний вислів – мабуть для колориту. До речі, про карпатський колорит. Чесно кажучи, я його зовсім не відчула. Книга була добряче приправлена різними місцевими назвами та слівцями, описами наїдків та кумедними виразами бабці Катрі – але все це було наче краплі дощу на вікні, бо залишилося суто на поверхні та не проникло всередину. Незважаючи на те, що минуло багато років з того часу як я була в Яремче, я й досі пам’ятаю магію того місця. До того ж, в мене залишилося чимало нотатків, які я робила про місцеві звичаї, мову та культуру. Тому я була вражена, що ця частина книги – на відміну від опису різних підліткових страждань та зображення столичних фіф, які зіткнулися з життям за межами міста – видалася такою слабкою та непереконливою.

Мені бракувало якихось закарпатських легенд та цікавих сімейних історій. Наприклад, про ту кирпату пані з пронизливим поглядом на портреті, яка так налякала дівчат самої першої ночі. Та більш за все мені бракувало голосу самої бабці Катрі та справжнього діалогу між нею та дівчатами для відчуття повного занурення. За задумом авторки вона мала стати цікавим та таємничим персонажем і справити неабияке враження на читача. Проте, попри описи її сережок з вишеньками та постійними порівняннями з мольфаркою, вона скоріше нагадувала портрет, що ходить та розмовляє, а не справжню людину. Пригадалися чарівні портрети з Гаррі Поттеру, які зберігають не тільки риси, а й характер людей, які на них зображенні, та розмовляють короткими фразами, які ті найчастіше використовували за життя, проте лишаються лише їхнім слабим відголоском.

Анна: Тут я з вами згодна. Мені теж не вистачало справжніх Карпат та бабці Катрі. І той портрет її матінки, що так лякав дівчат, так і зостався тільки портретом. Я чекала якогось продовження. Міг же дядько Сергій розповісти якусь захоплюючу історію про цих двох жінок, коли віз дівчат до села, чи сама бабця Катря могла щось розповісти, коли переглядала з дівчатками сімейний альбом? Здавалося сам сюжет запрошував до такого розвитку подій. Та надто вже вона скупа на слова та бабця Катря, а коли й не скупа, то це швидка закарпатська говірка і дівчата погано її розуміють. Тож “мольфарка” Катря тільки заінтригувала та, на жаль, так і не розкрила свого характеру.

Що ж до опису Карпат у книзі, то вони мені там нагадували поштові листівки, хоча гарні і різнокольорові, а все ж таки двомірні. Мені ж хотілося об'ємного зображення. Та мушу визнати, що я сміялася, читаючи як дівчата їхали лісовою дорогою та співали “а за деревом – дерево, а за деревом – дерево, ...”, аж поки дядько Сергій не гримнув на них, щоб вони заціпились. Але ж не було ніякого опису тієї дороги, тож спочатку я навіть не здогадалася, чому вони так завзято співали оту пісню про дерева. Здавалося їхня машина рухалась у якомусь вакуумі.

Я побувала у Карпатах тільки тричі, а все ще добре пам'ятаю найпершу зустріч з ними. Мені було тоді п’ятнадцять, ми зійшли на станції Воловець, і мене приголомшили височенні сосни з таємничими заростями папороті біля їхнього підніжжя. Гладенькі стовбури здавалось сягали самого неба, і воно проглядало маленькими клаптиками між гіллям десь дуже високо над головою. От я й не знаю, що мені думати. Може авторка сама ніколи не бувала в Карпатах і бачила їх тільки на фотографіях, чи, навпаки, прожила там усе своє життя і так до них звикла, що вже й не помічає їхньої краси? Та вона безперечно пам'ятає як почувалася, коли сама була підлітком. Напевне тому усі оті дівочі поневіряння та страждання зображені так зворушливо. Тож сподіваюся, що не тільки мені – бабусі – а й підліткам теж видасться цікавою ця книжка.

Фаріда: Так, хочеться віддати належне авторці за те що вона так відкрито та сміливо торкалася багатьох делікатних питань, які неодмінно будуть близькими читачам-підліткам. Проте, як читачеві, який вже давно не підліток, мені не вистачило розвитку головних героїнь та дещо забракло розвитку самого сюжету. На початку нового розділу перед дівчатами начебто поставали певні задачі, за виконання яких вони бралися як неохоче так і завзято, проте в мене майже ніколи не виникало відчуття, що розділ хоч до чогось приводив. Наче той паротяг якому забракло пари щоб дійти до кінця.

Наприклад, екскурсія в гори закінчилася дуже раптово швидким підсумком того що трапилося, але треба ж було показати той важливий момент, коли дівчата та Мирко прийшли до миру! Та навіть коли емоції перебігали через край і здавалося що ось-ось має статися якийсь вибух, все зводилося нанівець, звісно якщо не вважати безпорадних сліз Мілани. Це я добре розумію – сама така. Проте, кожна історія має мати конфлікт – і внутрішній, і зовнішній – а кожний конфлікт має мати розв’язку. Цього, на жаль, не було. А так хотілося щоб Мілка хоч раз постояла за себе! Щоб Мирко був сміливішим! Щоб Зоряна нарешті охолола свій запал!

Втім, як я вже зазначила раніше, незважаючи на деякі недоліки, це дійсно цікава, захоплююча та зворушлива повість, яку варто прочитати, хоча б заради того щоб посміятися разом із головними героїнями. :)

[Nataliya Yasinovska · Rating 4 out of 5]

Книжка-настрій - легка, як літній вітерець, тепла, як ранкове літнє сонечко, і смачна, як банош із бринзою. Мені згадалося таборування в Карпатах. Я тоді була десь такого ж віку, як і головні героїні цієї повісті. У "Файних товстих..." немає аж таких карколомних пригод, але надзвичайно гарно передано настрій, атмосферу, а мова - ммм, це справжня насолода. Соковиті порівняння, але без штучності.

[Oksamytka · Rating 5 out of 5]

Я читала цю книжку двічі!!! І це таке щастя!! Вперше у вигляді рукопису, коли була в журі конкурсу "Напишіть про мене книжку" і мене зацікавила назва повісті, а вдруге - вже коли книжка побачила світ. І мені дуже захотілося вирушити в Карпати, про які і йдеться у книжці, за враженнями. І багато деталей із книжки Тетяни Стрижевської було під час моєї подорожі, зокрема карпатська їжа - кремзлики, рокот-крумплі, банош, а також старий цвинтар, неймовірної краси гори. Я дочитувала книжку якраз, коли поверталася із шаленої триденної мандрівки за маршрутом Хуст-Мукачево-Ужгород, і там наприкінці дівчата теж від'їжджають із Карпат і сумують: "А завтра вже будуть багатоповерхівки замість гір..." -це було так знайомо. Пречудова книжка, сповнена тонкої психології, влучних порівнянь і соковитої мови. І там є Карпати, що особливо приваблює. А обкладинка і ілюстрації - то взагалі дивовижа: дивитися-не передивитися! Однозначно раджу прочитати!

[Настя]

Шклклал