What do you think?
Rate this book
Ловець океану
Одіссей, воїн і мандрівник, повертається на Ітаку після двадцяти років блукань. Але вдома не знаходить ані своєї дружини Пенелопи, ані свого сина Телемаха. Він розуміє, що став на хибний шлях і тепер мусить виправити свої помилки. Одіссей здійснить свою подорож у зворотному напрямку, від Ітаки до Трої. Він знову зустрінеться з Сиренами, знову відвідає землю Навсикаї, знову буде на островах Каліпсо та Цирцеї, знову спуститься в царство Аїда. Крок за кроком він дедалі краще розумітиме головні сили, які скеровують його життя: кохання, смерть, провину, красу і втрату.
216 pages, Hardcover
First published January 1, 2017
18 people are currently reading
450 people want to read
About the author
Volodymyr Yermolenko
15 books34 followersVolodymyr Yermolenko is a Ukrainian philosopher, journalist and writer. Doctor of political studies (France), PhD in philosophy (kandydat nauk, Ukraine). Director of Analytics at Internews Ukraine, Chief editor of the multimedia project UkraineWorld.org. Senior lecturer at Kyiv-Mohyla Academy. Book writer, winner of Petro Mohyla Prize (2021), Yurii Sheveliov Prize (2018), Book of the Year prize in Ukraine (2018, 2015) and others.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 104 reviews
June 22, 2017
Плюси:
+ Немає сумнівів, що наріжні тексти канону треба час від часу переказувати на свої потреби. По-перше, старі тексти живуть рівно доти, доки з ними можливий діалог. По-друге, це якийсь такий членський внесок у ЗахіднуКультуру(ТМ). Коротше, з якого боку не поглянь, українська репліка на тему Одіссеї - це здорово, надто як врахувати, що як раз з Одіссеєю у нас раніше не зрослося (off the top of my head згадуються тільки "Лотофаги" Зерова, дуже славні, але це один сонет на всю історію укрліту, ага?)
+ В "Ловці океану" дуже впізнаваний стиль, дуже впізнавані синтаксичні структури, загалом, слова красиво складені докупочки і цю структуру купочок не сплутати ні з чим іншим. Сторінки до 150 вони стають трохи занадто повторюваними, але все-таки це цікавіше, ніж альтернатива.
+ Голий скелет фабули дуже симпатичний! До м'яса на ньому можуть бути питання, але скелет милий! Скелет такий: щоб повернутися до себе, до життя і своїх близьких, Одіссей мусить пройти маршрут своїх мандрів навпаки і якось розрулити ситуацію з усіма, кого скривдив. As inoffensive as it gets, right? (З м'ясом питання приблизно такі: Одіссей мусить спокутувати, бо зрадив свій дім і своїх людей, промінявши їх "на чужу війну проти далекої Трої, на чужу славу. Я не мав його покидати, я мав прив'язати себе до цього дерева, до цього будинку, до цієї жінки, до цього неба". Чи можуть такі конструкти за-мир-проти-всього-поганого не звучати благоглупостями в той момент, коли дім нам усім уможливлює саме те, що хтось іде на війну? Потім кульмінація: Одіссей повертається до Трої, яку зруйнував, і каже: я зруйнував, я візьму на себе відповідальність, тепер тут правитиму і все відбудовуватиму. Я не знаю, де проходить межа між "мужик бере на себе відповідальність" і класичним колоніальним завоюванням, бо мені воно виглядає саме на друге, я не бачу тут високого гуманістичного мессіджу.)
Так ми плавно переходимо до того, які для мене були мінуси цього тексту.
Мінуси:
- нуль наративного драйву. Мені було неясно, навіщо це читати далі перших епізодів, бо це повторювана структура: одна жінка розказує, як любила Одіссея. Друга розказує те саме. Третя... І все це припорошено Сентенціями(ТМ), які складають добру третину тексту.
- Я не бачу квалітативної різниці між цим текстом і Коельйо (чи, припустімо, Дочинцем). Це така збірка доволі банальних афоризмів рівня "Злість — це стріла, що ранить того, хто стріляє" чи от "тільки сліпі прагнуть позбутися свого горя, зарити його глибоко в землю, спалити його на вогнищі. Мудрі беруть своє горе та перетворюють його на світло. Вони роблять із міді золото". Їх реально дуже багато, вони реально не викликають ніякого frisson, вони реально обтяжують текст. Під це зведення дискусії до рівня афоризмів у календарі підведено якусь сюжетну базу ("Остерігайся високих ідей, Одіссею, це хижаки, що несуть морок на своїх спинах, казав я собі. Що вища ідея, то більший жах вона виправдовує. Бо життя не потребує виправдання, і кохання теж. Виправдання потребує тільки смерть і ненависть. Виправдання потребує тільки те, що виправдати неможливо"), але кому від того стає легше продиратися крізь сторінки сентенцій?
- Частина сентецій ще й викликає глибокий фейспалм. Чого варто дидактичне "Знайте, у кожному чоловікові є дитина, і в кожній жінці є мати цієї дитини"? Тут міг бути смішний жарт про Едипа, але від нищівної серйозності сентенцій у мене скінчилося почуття гумору, тому лишається фейспалмити на тему патріархальних установок. І до питання про жінок-оповідачок: жіночі образи - це окрема катастрофа тексту. Як і, власне, Одіссея, "Ловець океану" складається зі вставних історій, тільки тут оповідачками подекуди виступають Одіссеєві жінки (Навсікая, Каліпсо)*. Тільки ви не подумайте, що це дає їм автономну суб'єктність: життя цих жінок - навіть при оповіді від 1ї особи - зводиться до Одіссея. Поза стосунками з Одіссеєм у них немає внутрішнього життя (ми ж не вважаємо об'ємним образом те, що Навсікая закохана в Одіссея і, цитую, "любить лаванду"?). Більш того, навіть стосунки з Одіссеєм у них орієнтовані виключно на Одіссея, там немає рефлексії на тему хто вони самі в цих стосунках і чи хоча б чому саме з ним. Мені здається, в оригіналі - який, нагадую, епос і йому майже три тищі років - цікавіший каталог жіночих образів.
* На середині виявиться, що їхні голоси передає Кассандра: спустившись до царства мертвих, Одіссей зустрічається з пророчицею і та дозволяє йому поставити одне питання. Про що питає він? "Розкажи мені мою історію. Але так, як її бачили інші. Ті, хто мене любив, ті, хто мене ненавидів." Чуваааак, яка прекрасна ода егоцентризму.
Загалом, я дуже хотіла, щоб цей текст мені сподобався, але категорично не моє :(
+ Немає сумнівів, що наріжні тексти канону треба час від часу переказувати на свої потреби. По-перше, старі тексти живуть рівно доти, доки з ними можливий діалог. По-друге, це якийсь такий членський внесок у ЗахіднуКультуру(ТМ). Коротше, з якого боку не поглянь, українська репліка на тему Одіссеї - це здорово, надто як врахувати, що як раз з Одіссеєю у нас раніше не зрослося (off the top of my head згадуються тільки "Лотофаги" Зерова, дуже славні, але це один сонет на всю історію укрліту, ага?)
+ В "Ловці океану" дуже впізнаваний стиль, дуже впізнавані синтаксичні структури, загалом, слова красиво складені докупочки і цю структуру купочок не сплутати ні з чим іншим. Сторінки до 150 вони стають трохи занадто повторюваними, але все-таки це цікавіше, ніж альтернатива.
+ Голий скелет фабули дуже симпатичний! До м'яса на ньому можуть бути питання, але скелет милий! Скелет такий: щоб повернутися до себе, до життя і своїх близьких, Одіссей мусить пройти маршрут своїх мандрів навпаки і якось розрулити ситуацію з усіма, кого скривдив. As inoffensive as it gets, right? (З м'ясом питання приблизно такі: Одіссей мусить спокутувати, бо зрадив свій дім і своїх людей, промінявши їх "на чужу війну проти далекої Трої, на чужу славу. Я не мав його покидати, я мав прив'язати себе до цього дерева, до цього будинку, до цієї жінки, до цього неба". Чи можуть такі конструкти за-мир-проти-всього-поганого не звучати благоглупостями в той момент, коли дім нам усім уможливлює саме те, що хтось іде на війну? Потім кульмінація: Одіссей повертається до Трої, яку зруйнував, і каже: я зруйнував, я візьму на себе відповідальність, тепер тут правитиму і все відбудовуватиму. Я не знаю, де проходить межа між "мужик бере на себе відповідальність" і класичним колоніальним завоюванням, бо мені воно виглядає саме на друге, я не бачу тут високого гуманістичного мессіджу.)
Так ми плавно переходимо до того, які для мене були мінуси цього тексту.
Мінуси:
- нуль наративного драйву. Мені було неясно, навіщо це читати далі перших епізодів, бо це повторювана структура: одна жінка розказує, як любила Одіссея. Друга розказує те саме. Третя... І все це припорошено Сентенціями(ТМ), які складають добру третину тексту.
- Я не бачу квалітативної різниці між цим текстом і Коельйо (чи, припустімо, Дочинцем). Це така збірка доволі банальних афоризмів рівня "Злість — це стріла, що ранить того, хто стріляє" чи от "тільки сліпі прагнуть позбутися свого горя, зарити його глибоко в землю, спалити його на вогнищі. Мудрі беруть своє горе та перетворюють його на світло. Вони роблять із міді золото". Їх реально дуже багато, вони реально не викликають ніякого frisson, вони реально обтяжують текст. Під це зведення дискусії до рівня афоризмів у календарі підведено якусь сюжетну базу ("Остерігайся високих ідей, Одіссею, це хижаки, що несуть морок на своїх спинах, казав я собі. Що вища ідея, то більший жах вона виправдовує. Бо життя не потребує виправдання, і кохання теж. Виправдання потребує тільки смерть і ненависть. Виправдання потребує тільки те, що виправдати неможливо"), але кому від того стає легше продиратися крізь сторінки сентенцій?
- Частина сентецій ще й викликає глибокий фейспалм. Чого варто дидактичне "Знайте, у кожному чоловікові є дитина, і в кожній жінці є мати цієї дитини"? Тут міг бути смішний жарт про Едипа, але від нищівної серйозності сентенцій у мене скінчилося почуття гумору, тому лишається фейспалмити на тему патріархальних установок. І до питання про жінок-оповідачок: жіночі образи - це окрема катастрофа тексту. Як і, власне, Одіссея, "Ловець океану" складається зі вставних історій, тільки тут оповідачками подекуди виступають Одіссеєві жінки (Навсікая, Каліпсо)*. Тільки ви не подумайте, що це дає їм автономну суб'єктність: життя цих жінок - навіть при оповіді від 1ї особи - зводиться до Одіссея. Поза стосунками з Одіссеєм у них немає внутрішнього життя (ми ж не вважаємо об'ємним образом те, що Навсікая закохана в Одіссея і, цитую, "любить лаванду"?). Більш того, навіть стосунки з Одіссеєм у них орієнтовані виключно на Одіссея, там немає рефлексії на тему хто вони самі в цих стосунках і чи хоча б чому саме з ним. Мені здається, в оригіналі - який, нагадую, епос і йому майже три тищі років - цікавіший каталог жіночих образів.
* На середині виявиться, що їхні голоси передає Кассандра: спустившись до царства мертвих, Одіссей зустрічається з пророчицею і та дозволяє йому поставити одне питання. Про що питає він? "Розкажи мені мою історію. Але так, як її бачили інші. Ті, хто мене любив, ті, хто мене ненавидів." Чуваааак, яка прекрасна ода егоцентризму.
Загалом, я дуже хотіла, щоб цей текст мені сподобався, але категорично не моє :(
June 6, 2023
Якщо коротко – то це Рушді замішаний з Павичем. Якщо довше – це цілюще перепрочитання Одіссеї після карального курсу шкільної зарубіжної літератури. Якщо ви після цього не знайдете в бабусиній бібліотеці старий гомерівський примірник в переклад Бориса Тена, то я не знаю, що ще може розтопити ваше бездушне серце.
Радий, що з колумністів і есеїстів народжуються кльові письменники. Бо задовбує повторюваність і постмодерне кривляння і хочеться вже деколи покайфувати літературою для дорослих. Книгами, які, бляха виявляється, можна читати із захопленням, а не тягнути нескінченну жуйку занудства і моралізаторства. Якщо в тебе в голові пусто, то що цікавого ти можеш дати читачеві крім погано прихованих автобіографічних апокрифів, або слабенької однокрокової фантазії? Набагато сильніший хід – це спробувати обіграти важкі концепції, які потребують ввімкнути свою довбешку на повну.
Беріть, купуйте, читайте – це легка захоплива література на дорослі складні теми про існування, призначення і правильні вчинки.
Радий, що з колумністів і есеїстів народжуються кльові письменники. Бо задовбує повторюваність і постмодерне кривляння і хочеться вже деколи покайфувати літературою для дорослих. Книгами, які, бляха виявляється, можна читати із захопленням, а не тягнути нескінченну жуйку занудства і моралізаторства. Якщо в тебе в голові пусто, то що цікавого ти можеш дати читачеві крім погано прихованих автобіографічних апокрифів, або слабенької однокрокової фантазії? Набагато сильніший хід – це спробувати обіграти важкі концепції, які потребують ввімкнути свою довбешку на повну.
Беріть, купуйте, читайте – це легка захоплива література на дорослі складні теми про існування, призначення і правильні вчинки.
December 30, 2017
Свій читацький рік я завершила прекрасно — не просто гарним романом, не просто цікавою історією, не просто насолодою від красивих людей/богів/пейзажів, а цілою філософією життя і смерті, любові й ненависті, прощення і прощання...
"Історія Одіссея" — легенда навиворіт. Це не переказ його перемог (хоча вони мимохідь згадуються), а пошуки втраченого на шляху до них. Одіссей зрозумів, що, здобуваючи щось цінне, втрачаєш дещо інше — не менш цінне. Однак лише після усвідомлення втрати приходить розуміння реальної вартості того, чого ти не цінував, бо володів ним. Для Одіссея цією втратою стало зникнення Пенелопи. Саме задля її повернення він вирішує шукати прощення у тих, кого образив/зрадив/убив, здобуваючи свої перемоги.
Але кому воно — розкаяння у гріхах і прощення — насправді потрібне? Тим, кому причинив біль, чи самому герою? Для мене відповідь однозначна. Практично ніхто з тих, до кого повертався Одіссей, не очікували ані його, ані його розкаяння. Та й після відвідин старі рани відкривалися і знову ятрилися та боліли. То чи потрібне жертвам таке розкаяння?
Хоча про жертв я трошки перегнула. Жінки, яких кохав Одіссей і які кохали його (а переважна частина гріхів героя пов’язана саме з жінками), не були згвалтовані ним. Вони хотіли кохати і віддаватися, навіть коли усвідомлювали всю небезпеку занурення у це почуття. Крім того, вони знали історію Одіссея та його дружини Пенелопи. То чи могли сподіватися, що їх він кохатиме так само? Чи ж щоразу ми кохаємо по-іншому? І чи можна щиро кохати, віддаючи всього себе багатьом? І що таке кохання взагалі? Навіщо воно людям, якщо приносить стільки страждань?..
Ну от, знову почалося — маю на увазі хвилю запитань без відповідей, які, однак, допомагають читачеві зрозуміти щось про себе. Важливе чи ні — вирішувати кожному з нас в конкретний даний період життя. Бо воно змінюється, змінюючи і пріоритети, як це сталося з Одіссеєм.
У романі багато філософських тез. З одними абсолютно погоджуєшся, з іншими хочеться посперечатися, однак байдужими розмірковування автора не залишають. Так само, як і чуттєві описи стосунків між чоловіками та жінками, і не тільки платонічних. І намагання пояснити емоційну різницю між чоловіком та жінкою. Й емоції, думки та почуття міфічних героїв, про яких ми знаємо лише те, де і що вони зробити. А от що при цьому відчували? І що відчувають боги? І чи здатні вони взагалі відчувати, любити, страждати? І як пахне океан?..
"Історія Одіссея" — легенда навиворіт. Це не переказ його перемог (хоча вони мимохідь згадуються), а пошуки втраченого на шляху до них. Одіссей зрозумів, що, здобуваючи щось цінне, втрачаєш дещо інше — не менш цінне. Однак лише після усвідомлення втрати приходить розуміння реальної вартості того, чого ти не цінував, бо володів ним. Для Одіссея цією втратою стало зникнення Пенелопи. Саме задля її повернення він вирішує шукати прощення у тих, кого образив/зрадив/убив, здобуваючи свої перемоги.
Але кому воно — розкаяння у гріхах і прощення — насправді потрібне? Тим, кому причинив біль, чи самому герою? Для мене відповідь однозначна. Практично ніхто з тих, до кого повертався Одіссей, не очікували ані його, ані його розкаяння. Та й після відвідин старі рани відкривалися і знову ятрилися та боліли. То чи потрібне жертвам таке розкаяння?
Хоча про жертв я трошки перегнула. Жінки, яких кохав Одіссей і які кохали його (а переважна частина гріхів героя пов’язана саме з жінками), не були згвалтовані ним. Вони хотіли кохати і віддаватися, навіть коли усвідомлювали всю небезпеку занурення у це почуття. Крім того, вони знали історію Одіссея та його дружини Пенелопи. То чи могли сподіватися, що їх він кохатиме так само? Чи ж щоразу ми кохаємо по-іншому? І чи можна щиро кохати, віддаючи всього себе багатьом? І що таке кохання взагалі? Навіщо воно людям, якщо приносить стільки страждань?..
Ну от, знову почалося — маю на увазі хвилю запитань без відповідей, які, однак, допомагають читачеві зрозуміти щось про себе. Важливе чи ні — вирішувати кожному з нас в конкретний даний період життя. Бо воно змінюється, змінюючи і пріоритети, як це сталося з Одіссеєм.
У романі багато філософських тез. З одними абсолютно погоджуєшся, з іншими хочеться посперечатися, однак байдужими розмірковування автора не залишають. Так само, як і чуттєві описи стосунків між чоловіками та жінками, і не тільки платонічних. І намагання пояснити емоційну різницю між чоловіком та жінкою. Й емоції, думки та почуття міфічних героїв, про яких ми знаємо лише те, де і що вони зробити. А от що при цьому відчували? І що відчувають боги? І чи здатні вони взагалі відчувати, любити, страждати? І як пахне океан?..
May 10, 2025
Знайомство з творчістю Володимира Єрмоленка пройшло дуже успішно. Дуже красивий, чуттєвий переказ Одіссеї з філософськими роздумами автора, які часто дуже відгукувалися.
Підсумуємо:
Навсикая — дурочка, але хай в неї все буде добре
Каліпсо — крашиха
Цирцея — тупо не розумію цю жінку, як в принципі і в книзі «Цирцея»
Діоніс — ну такий вже жук-рятівник, люблю його
Пенелопа — слава богу, що терапія допомогла
Одіссей — єбака-страждалець
Дякую за увагу
Підсумуємо:
Навсикая — дурочка, але хай в неї все буде добре
Каліпсо — крашиха
Цирцея — тупо не розумію цю жінку, як в принципі і в книзі «Цирцея»
Діоніс — ну такий вже жук-рятівник, люблю його
Пенелопа — слава богу, що терапія допомогла
Одіссей — єбака-страждалець
Дякую за увагу
January 28, 2018
Якби ця книжка попала мені в руки в 11 класі, то я би стовідсотково переписала більшу частину у свій спеціальний цитатий зошит (був у мене такий) і довго над ними думала. Але зараз афористичність, яку не відзначив лише той, хто не читав книжки 😜, чесно кажучи, виглядає якось не дуже, надто вже цих сентенцій з претензією на життєві істини багато. Буквально на кожній сторінці, а буває, що й по кілька штук на сторінку. Ну, зате при такій щільності котрась та й попаде читачеві "в яблучко"...
Сюжет "Ловця" - це така собі "Одіссея" навпаки. Напевно, кожен, хто читав Одіссею, задумувався, що буде, коли Одіссей нарешті допливе. Ну, бо всі ці пригоди - прекрасні, але 20 років минуло, це ціле життя і неясно, як з тим взагалі далі жити. В оригіналі все закінчується щасливо, але що якщо вдома не виявиться нікого (і нічого). Ну, от Єрмоленко і розглядає такий варіант. Одіссей повертається на Ітаку і... розуміє, що тепер треба повернутися у Трою і по дорозі перепросити всіх, кого до цього він скривдив. Ну, або майже всіх, бо Єрмоленків Одіссей проїхався по женщинах, а от до циклопів якось не заїхав :)) Практично з кожною із жінок (чи богинь) у Одіссея був секс, і перш ніж розказати нам, що ж наш герой робить тепер, автор розказує, що було тоді. В одному з розділів розказує, куди поділася Пенелопа. Єдине, чого мені неясно, до чого тут Аріадна, окрім як для того, щоб описати усякий різний груповий секс :))
Плин розповіді "Ловся океану" повільний і розмірений, як самий океан у штиль. Правду кажучи, заповільний і зарозмірений, якось в метро я ледь не заснула :))
Втім, яке би би воно не здавалося мені награне, часом претензійне і навіть відверто нудне, стилістично це довершений текст, аж такий, що я й не знаю, чи другий такий наразі в сучукрліті є. За що й поставлю йому 4 зірочки.
Сюжет "Ловця" - це така собі "Одіссея" навпаки. Напевно, кожен, хто читав Одіссею, задумувався, що буде, коли Одіссей нарешті допливе. Ну, бо всі ці пригоди - прекрасні, але 20 років минуло, це ціле життя і неясно, як з тим взагалі далі жити. В оригіналі все закінчується щасливо, але що якщо вдома не виявиться нікого (і нічого). Ну, от Єрмоленко і розглядає такий варіант. Одіссей повертається на Ітаку і... розуміє, що тепер треба повернутися у Трою і по дорозі перепросити всіх, кого до цього він скривдив. Ну, або майже всіх, бо Єрмоленків Одіссей проїхався по женщинах, а от до циклопів якось не заїхав :)) Практично з кожною із жінок (чи богинь) у Одіссея був секс, і перш ніж розказати нам, що ж наш герой робить тепер, автор розказує, що було тоді. В одному з розділів розказує, куди поділася Пенелопа. Єдине, чого мені неясно, до чого тут Аріадна, окрім як для того, щоб описати усякий різний груповий секс :))
Плин розповіді "Ловся океану" повільний і розмірений, як самий океан у штиль. Правду кажучи, заповільний і зарозмірений, якось в метро я ледь не заснула :))
Втім, яке би би воно не здавалося мені награне, часом претензійне і навіть відверто нудне, стилістично це довершений текст, аж такий, що я й не знаю, чи другий такий наразі в сучукрліті є. За що й поставлю йому 4 зірочки.
June 25, 2017
У мене із цим текстом стався цілковитий дисонанс. Я дуже хотіла його вподобати (дуже, чесно зізнаюсь), часом із себе лізла, але ніяк. І тут вже мовчу про мою нелюбов (чи то нерозуміння) міфів. Справа не у них. (Он із Джойсом якось все набагато цікавіше). Я просто не зрозуміла, нащо мені читати цей текст. Зізнаюсь, що до кінця не дочитала.
Більше конструктиву про "чому" у Ярослави Стріхи, повністю із ним згодна: https://www.goodreads.com/review/show...
Більше конструктиву про "чому" у Ярослави Стріхи, повністю із ним згодна: https://www.goodreads.com/review/show...
January 11, 2023
Немає сечі терпіти ці пекельні борошна. Thank you, next😌
September 19, 2018
Нещодавно вичитала оцінку книжки "it's not my cup of tea". От так і з Ловцем океану, не моє.
Це дуже красива книжка, тут так майстерно поєднані слова, такі образи, стільки відсилок і моїх улюблених грецьких міфів. Над нею дуже багато працювали, це відчувається і я не можу цього не оцінити. Зазвичай я клею стікери на найцікавіші місця, а тут можна було б заклеювати цілісінькі сторінки.
Біда в тому, що мені було тяжко з такою кількістю краси. Я відчувала себе застряглою, наче я борсаюся у джемі: так солодко - і в той же час не виходить просунутися. Молочний туман - і я одна стою в ньому, а поруч пропливає Одіссей на своїх кораблях і не помічає мене. Мені тяжко читалася ця книга, вона давила на мене, наче вантаж. Не впевнена, що колись захочу перечитати, але й в бібліотеку віддати не захочу.
Припускаю, що витонченості смаку забракло мені, бо "Ловцю океану" точно не забракло.
Це дуже красива книжка, тут так майстерно поєднані слова, такі образи, стільки відсилок і моїх улюблених грецьких міфів. Над нею дуже багато працювали, це відчувається і я не можу цього не оцінити. Зазвичай я клею стікери на найцікавіші місця, а тут можна було б заклеювати цілісінькі сторінки.
Біда в тому, що мені було тяжко з такою кількістю краси. Я відчувала себе застряглою, наче я борсаюся у джемі: так солодко - і в той же час не виходить просунутися. Молочний туман - і я одна стою в ньому, а поруч пропливає Одіссей на своїх кораблях і не помічає мене. Мені тяжко читалася ця книга, вона давила на мене, наче вантаж. Не впевнена, що колись захочу перечитати, але й в бібліотеку віддати не захочу.
Припускаю, що витонченості смаку забракло мені, бо "Ловцю океану" точно не забракло.
November 22, 2023
Головна проблема цієї книги - це те, що вона відчайдушно намагається бути чимось надто високим. Вона надмірно перегружена цитувальністю (іноді повторюваною і вимушеною), чим здається претензійною, а також не дуже розуміє, для якої вона аудиторії. Я навіть не знаю, кому б могла її порадити.
Але все ж, написана вона гарно, хоча більшість часу, читаючи книгу, я відчувала себе вченим, що намагається розгадати кожну метафору, алегорію і символізм, які вклав туди автор. І в принципі, свій пейофф я отримала - я явно знайшла багато чого цікавого з літературної точки зору (можливо навіть більше, ніж автор закладав, але ж в цьому і є сенс літератури(?)).
Хоч і емоційного захоплення від своїх відкриттів я не отримала як читачка, цей досвід точно був не даремним.
Але все ж, написана вона гарно, хоча більшість часу, читаючи книгу, я відчувала себе вченим, що намагається розгадати кожну метафору, алегорію і символізм, які вклав туди автор. І в принципі, свій пейофф я отримала - я явно знайшла багато чого цікавого з літературної точки зору (можливо навіть більше, ніж автор закладав, але ж в цьому і є сенс літератури(?)).
Хоч і емоційного захоплення від своїх відкриттів я не отримала як читачка, цей досвід точно був не даремним.
February 13, 2023
На жаль, 70 сторінок і все, досить. Рідко кидаю книгу, але для чого себе мучити))
Я дуже люблю подкаст Культ та книги автора про діячів культури/мистецтва/літератури, але цей роман якесь велике непорозуміння - повторення одних і тих же висловів/ідей, кожне речення як не риторичне запитання (з болем і фатальністю), то якийсь а-ля афоризм.
І все це таким високим, пишномовним тоном...
Я дуже люблю подкаст Культ та книги автора про діячів культури/мистецтва/літератури, але цей роман якесь велике непорозуміння - повторення одних і тих же висловів/ідей, кожне речення як не риторичне запитання (з болем і фатальністю), то якийсь а-ля афоризм.
І все це таким високим, пишномовним тоном...
September 30, 2023
Історія повернення блудного "сина". Який вже має дорослу дитину, але таке враження, що сам досі не виріс. Ні, ніякого співчуття до Одіссея, який виявив, що вдома його ніхто не чекає, у мене немає. Бісячий персонаж. Не любила його у Гомера, не полюбила його і у Єрмоленко. Хоча, судячи з його любовних походеньок, такий мужчина - мрія багатьох. От походеньки мені сподобались. Гарно описана еротика, нарешті. Навіть бдсм-сцени приємні.
November 20, 2023
Книга, яка зовсім не сподобалась. Ледь дочитала((
November 29, 2023
Дуже розчарована. Очікувала шлях становлення Одисея і його шлях до прощення, але по факту отримала шлях Одисея і його любовних походеньок.
Не моє.
Не моє.
August 26, 2017
Перший роман Володимира Єрмоленка можна назвати "успіх маркетолога". Про книжку багато писали українські видання як одну з найочікуваніших новинок Книжкового Арсеналу 2017: новий погляд на давньогрецький епос, красива обкладинка та публікація під проводом Видавництва Старого Лева обіцяли цікавий внесок до сучасної української літератури. Результат вийшов дещо інакшим.
Ловець океану – це вільне продовження Одіссеї, де герой не знаходить свою Пенелопу і сина Телемаха по поверненню до рідної Ітаки, яка стала безлюдною пустелею. Щоб виправити помилки минулого, Одіссей має повторити свою подорож до Трої, зіткнутися з випробуваннями та власними страхами, щоб спокутувати гріхи і возз'єднатися з сім'єю.
Проте увесь роман складає численні самоповторення, штампи й лінь. Інакше мені складно зрозуміти чому глави про Навсикаю, Каліпсо і Цирцею просто мають порядкові номери "Навсикая 2" і тд.
Сам Одіссей, той самий хитрий стратег та хоробрий воїн, перетворився на не дуже мотивованого Дон Жуана, який ніби і шукає Пенелопу, але може зупинитися у колишніх пасій на кілька місяців чи років. Ніхто нікуди не поспішає, звісно, вже ж 20 років чекали. З логікою у романа є серйозні прогалини – які причини головного рішення Одіссея коли він дістається Трої, чому саме той персонаж став об'єктом зацікавленості Пенелопи, або як саме Одіссей змінився чи йому стало краще наприкінці своєю подорожі?
Відповідей на ці та багато інших питань немає. Ця поверхневість, а також любов автора до самоповторень та нібито філософських фраз (які є на кожній сторінці) складають враження, що читаєш фанфік розповідь у соціальних мережах. Це нормально: багато письменників спочатку діляться думками та сюжетами онлайн, обговорюють їх з читачами, і потім пишуть непогану популярну літературу. Але, на жаль, "Ловець океану" нагадує книжки Пауло Коельйо або навіть "50 відтінків сірого" в моментах про домінування між Одіссеєм та Каліпсо.
Особливо шкода, що роман дійсно міг бути цікавим. Головна ідея – подорож назад та спроби виправити помилки минулого – могла б стати розповіддю про героя у дусі Гемінґвея, який бореться, не зважаючи на те, що обов'язково програє. Такий "ревізіоністський" жанр інтригує. Він привертає увагу читача до оригіналу і, водночас, добре знайома історія набуває нових барв. Зрештою, так працюють багато голлівудських фільмів зі своїми сіквелами і спін-оффами.
Гарним прикладом такої історії є роман 1995-го року "Герой должен быть один" від двох харківських фантастів під псевдонімом Генрі Лайон Олді. Це вільне продовження міфів про Геракла запропонувало новий погляд на цикл історій, які кілька поколінь читачів на пострадянському просторі дізналися з книги давньогрецьких міфів Миколи Куна. У романі Олді, герої вже старі й часто цинічні у своїх поглядах, а деякі з них гинуть зовсім прозаїчною смертю як той самий персонаж "Гри Престолів", який ви думали точно дотягне до кінця серіалу.
Такі переповідання мають свої аналоги у світі коміксів як-от "Повернення Темного Лицаря" Френка Міллера чи "Старий Логан" Марка Міллара, де Бетмен та Россомаха вже застарі для іміджа шляхетних добродіїв та не цураються найбрудніших засобів для боротьби зі злом.
Натомість, "Ловець океану" – слабий роман. Але є надія. Це дебютний художній твір Єрмоленка і наступний може бути кращим. Також давньогрецька тема стає дедалі популярнішою в Україні. На Книжковому Арсеналі цілий зал був присвячений Анатолію Базилевичу, який створив найвідомішу ілюстровану версію "Енеїди" Котляреського, а нещодавно у Національному художньому музеї відкрився "Проект Енеїда" про поєднання давньогрецьких та українських інтерпретацій твору і талановитих художників, які ілюстрували цю веселу класику. Отже, я буду дуже чекати на нові історії героїв у бурхливі часи – сьогоднішня атмосфера цьому сприяє.
Ловець океану – це вільне продовження Одіссеї, де герой не знаходить свою Пенелопу і сина Телемаха по поверненню до рідної Ітаки, яка стала безлюдною пустелею. Щоб виправити помилки минулого, Одіссей має повторити свою подорож до Трої, зіткнутися з випробуваннями та власними страхами, щоб спокутувати гріхи і возз'єднатися з сім'єю.
Проте увесь роман складає численні самоповторення, штампи й лінь. Інакше мені складно зрозуміти чому глави про Навсикаю, Каліпсо і Цирцею просто мають порядкові номери "Навсикая 2" і тд.
Сам Одіссей, той самий хитрий стратег та хоробрий воїн, перетворився на не дуже мотивованого Дон Жуана, який ніби і шукає Пенелопу, але може зупинитися у колишніх пасій на кілька місяців чи років. Ніхто нікуди не поспішає, звісно, вже ж 20 років чекали. З логікою у романа є серйозні прогалини – які причини головного рішення Одіссея коли він дістається Трої, чому саме той персонаж став об'єктом зацікавленості Пенелопи, або як саме Одіссей змінився чи йому стало краще наприкінці своєю подорожі?
Відповідей на ці та багато інших питань немає. Ця поверхневість, а також любов автора до самоповторень та нібито філософських фраз (які є на кожній сторінці) складають враження, що читаєш фанфік розповідь у соціальних мережах. Це нормально: багато письменників спочатку діляться думками та сюжетами онлайн, обговорюють їх з читачами, і потім пишуть непогану популярну літературу. Але, на жаль, "Ловець океану" нагадує книжки Пауло Коельйо або навіть "50 відтінків сірого" в моментах про домінування між Одіссеєм та Каліпсо.
Особливо шкода, що роман дійсно міг бути цікавим. Головна ідея – подорож назад та спроби виправити помилки минулого – могла б стати розповіддю про героя у дусі Гемінґвея, який бореться, не зважаючи на те, що обов'язково програє. Такий "ревізіоністський" жанр інтригує. Він привертає увагу читача до оригіналу і, водночас, добре знайома історія набуває нових барв. Зрештою, так працюють багато голлівудських фільмів зі своїми сіквелами і спін-оффами.
Гарним прикладом такої історії є роман 1995-го року "Герой должен быть один" від двох харківських фантастів під псевдонімом Генрі Лайон Олді. Це вільне продовження міфів про Геракла запропонувало новий погляд на цикл історій, які кілька поколінь читачів на пострадянському просторі дізналися з книги давньогрецьких міфів Миколи Куна. У романі Олді, герої вже старі й часто цинічні у своїх поглядах, а деякі з них гинуть зовсім прозаїчною смертю як той самий персонаж "Гри Престолів", який ви думали точно дотягне до кінця серіалу.
Такі переповідання мають свої аналоги у світі коміксів як-от "Повернення Темного Лицаря" Френка Міллера чи "Старий Логан" Марка Міллара, де Бетмен та Россомаха вже застарі для іміджа шляхетних добродіїв та не цураються найбрудніших засобів для боротьби зі злом.
Натомість, "Ловець океану" – слабий роман. Але є надія. Це дебютний художній твір Єрмоленка і наступний може бути кращим. Також давньогрецька тема стає дедалі популярнішою в Україні. На Книжковому Арсеналі цілий зал був присвячений Анатолію Базилевичу, який створив найвідомішу ілюстровану версію "Енеїди" Котляреського, а нещодавно у Національному художньому музеї відкрився "Проект Енеїда" про поєднання давньогрецьких та українських інтерпретацій твору і талановитих художників, які ілюстрували цю веселу класику. Отже, я буду дуже чекати на нові історії героїв у бурхливі часи – сьогоднішня атмосфера цьому сприяє.
June 26, 2017
Я не знаю, що сказати про цю книгу. Вона неймовірна!
А ще я шалено заздрю і захоплююсь одночасно людським талантом ТАК писати! Мова прекрасна! Справді, наче сидиш на березі океану і все написане пропускаєш через себе, всмоктуєш, насолоджуєшся... Книга про пошук себе , про своє місце у просторі, часі. Про переосмислення. Про розплату.
Філософський роман, який можна читати безліч разів і все одно віднайти щось нове і якраз потрібне тобі у дану мить. .
Цитати тут говоритимуть краще,ніж я.
👆"Кажуть, що час - це ліки. Але інколи час - це тільки отрута".
⚡ "Ми єднаємося з болем, коли він наш. І ми не розуміємо його, коли він чужий. Стати катом після того, як ти був жертвою, дуже просто" .
👆 "Пошук прощення - доля самозакоханих. Ніби хочеш переконати себе, що кращий, ніж є насправді. Ніби ти хочеш переконати себе, що твоя совість чиста, як морська вода вдосвіта "
⚡ "Життя - це шлях, яким можна йти лише вперед. Тебе можуть простити, ти можеш себе простити, але ти ніколи не повернешся до точки, з якої почав. Ти не обернеш час і не зітреш із земної поверхні того, що сталося ".
.
👆 "Доля- це твій магніт, твоя орбіта, це твоя любов назавжди, ти можеш обирати стежки, але ти не можеш обирати шляху."
"Інколи ти перемагаєш тоді, коли не хочеш більше перемогти"
А ще я шалено заздрю і захоплююсь одночасно людським талантом ТАК писати! Мова прекрасна! Справді, наче сидиш на березі океану і все написане пропускаєш через себе, всмоктуєш, насолоджуєшся... Книга про пошук себе , про своє місце у просторі, часі. Про переосмислення. Про розплату.
Філософський роман, який можна читати безліч разів і все одно віднайти щось нове і якраз потрібне тобі у дану мить. .
Цитати тут говоритимуть краще,ніж я.
👆"Кажуть, що час - це ліки. Але інколи час - це тільки отрута".
⚡ "Ми єднаємося з болем, коли він наш. І ми не розуміємо його, коли він чужий. Стати катом після того, як ти був жертвою, дуже просто" .
👆 "Пошук прощення - доля самозакоханих. Ніби хочеш переконати себе, що кращий, ніж є насправді. Ніби ти хочеш переконати себе, що твоя совість чиста, як морська вода вдосвіта "
⚡ "Життя - це шлях, яким можна йти лише вперед. Тебе можуть простити, ти можеш себе простити, але ти ніколи не повернешся до точки, з якої почав. Ти не обернеш час і не зітреш із земної поверхні того, що сталося ".
.
👆 "Доля- це твій магніт, твоя орбіта, це твоя любов назавжди, ти можеш обирати стежки, але ти не можеш обирати шляху."
"Інколи ти перемагаєш тоді, коли не хочеш більше перемогти"
October 3, 2025
хотіла писати відгук, де буду боротися з душнильством якого начиталася від інших у їхніх відгуках — what happened to having fun? а ще хотіла поставити чотири зірочки. але питання Одіссея до Кассандри (яке взагалі було навіщо? ніде після цього воно не виринає) та останній розділ перекреслили ці плани раз і назавжди.
*якщо заглиблюватися далі самої історії, можна дістатися гарних філософських роздумів, особливо в цьому сенсі сподобався мені розділ про Пенелопу.
*якщо заглиблюватися далі самої історії, можна дістатися гарних філософських роздумів, особливо в цьому сенсі сподобався мені розділ про Пенелопу.
June 6, 2017
Одіссей повертається з своєї подорожі, та його не чекає Пенелопа. Розбитий горем та розпачем він здійснює зворотню подорож - через усі свої пригоди від кінця до початку. Одіссей подорожує, а автор розмірковує про життя і смерть, любов і зраду, про тих, хто лишається і тих, хто відходить. Дуже медитативна книжка.
Read
January 1, 2026Дивний текст. Цілі сторінки можуть виправдовувати наявність навмисно афористичних речень, які насправді необов'язкові. Розділи з Аріадною – шоб шо? Одіссей – негідник, якому автор намагається нав'язати наше співчуття, але не виходить. Суб'єктність жінок вийшла з чату, хоча в ретелінгу можна було її втілити. Післясмак поганенького страдно-розпусного фанфіку :/
August 12, 2024
Якщо описати книжку двома словами, то це "пустий пафос" 🙄
В мене були такі великі надії на книжку, бо я обожнюю грецьку міфологію, але такого поганого тексту я вже давно не читала 😬
Концепція непогана - історія про те, як Одіссей проходить у зворотньому напрямку свою подорож, спокутуючи гріхи...
Проте виконання - максимально жахливе.
Після прочитання мені хотілось помити очі з милом, чесно.
Дочитувала лише тому, що було цікаво, а чи може бути гірше... І було😬
Погано прописані жіночі персонажки, те як вони всі стеляться перед Одіссеєм, їхні думки тільки і крутяться довкола нього - я б не радила автору ще раз намагатись прописувати жіночі думки, бо в нього це не виходить.
Якісь намагання у філософію, але все було повз (хоча мені до філософії далеко).
Мені було часто бридко читати текст.
Навіть "Переслідування Аделіни" не викликало в мене таких емоцій, а все тому, що "Переслідування" не намагається "стрибнути вище своєї голови" і показати з себе щось інше, ніж вона є насправді.
Натягнула 1 ⭐ лише тому, що були моменти, в яких я згадувала Epic the musical і це хоча б трохи рятувало прочитання🤷🏼♀️
В мене були такі великі надії на книжку, бо я обожнюю грецьку міфологію, але такого поганого тексту я вже давно не читала 😬
Концепція непогана - історія про те, як Одіссей проходить у зворотньому напрямку свою подорож, спокутуючи гріхи...
Проте виконання - максимально жахливе.
Після прочитання мені хотілось помити очі з милом, чесно.
Дочитувала лише тому, що було цікаво, а чи може бути гірше... І було😬
Погано прописані жіночі персонажки, те як вони всі стеляться перед Одіссеєм, їхні думки тільки і крутяться довкола нього - я б не радила автору ще раз намагатись прописувати жіночі думки, бо в нього це не виходить.
Якісь намагання у філософію, але все було повз (хоча мені до філософії далеко).
Мені було часто бридко читати текст.
Навіть "Переслідування Аделіни" не викликало в мене таких емоцій, а все тому, що "Переслідування" не намагається "стрибнути вище своєї голови" і показати з себе щось інше, ніж вона є насправді.
Натягнула 1 ⭐ лише тому, що були моменти, в яких я згадувала Epic the musical і це хоча б трохи рятувало прочитання🤷🏼♀️
December 11, 2024
Дуже філігранний текст, одна насолода читати. Не вистачило глибини, мені здається книга б виграла від того, якби була б трохи довшою. Проте є бажання перечитати її в майбутньому
July 16, 2025
гарно, але потребує більшої концентрації, ніж у мене.
June 15, 2024
Роман за мотивами грецької міфології, і якби я його прочитала 10-15 років тому, то лишилася б у захваті. А так враження, що я це все переросла. І ще - автор-чоловік таки не зрозумів жіночу психологію, як би не намагався.
February 7, 2025
Це було неочікувано й дуже вау!
📖 Якщо я правильно пригадую, то цю кникжу я придбала з рекомендацій Емми Антонюк. Однак все ніяк не могла дійти до неї. Проте, ви ж, можливо, пам'ятаєте мою одну з улюблених тез - кожна книжка приходить до нас у правильний час. Випадковостей не буває!
Чому я так кажу щодо цієї книжки?! Бо в неї вайб дарк романів. Ні, я не жартую. Дивіться цитати в каруселях. Читаючи, я ловила флешбеки з Диявольської ночі, взагалі, це надихнуло мене на певні роздуми, але про це згодом, якось окремо поговоримо!
Про що тут⬇️
Це переосмислення грецької мітології, а точніше одного з її ключових героїв - Одіссея і його коханих і коханок, зокрема богинь. Одне це також переосмислення шляху воїна. Одіссей кинув дружину та сина, вирушив на війну, і переміг, але погубив багато своїх воїнів, але також вляпався у багато пригод, любовних у тому числі. А ще потойбічних. Ну і з богами теж мав справу.
😔 20 років. Повернення додому було болючим. Будинок зустрів пусткою. Ба навіть скоріше своїми рештками. Ні дружини, ні сина.
Знову дорога. Той самий шлях у зворотньому напрямку, повернення до всіх гріхів, всіх бла��енств; до болю й щастя. До прощення й розуміння, до пам'яті. Одіссей знову зустрінеться зі сиренами, богами й богинями, зокрема Невсикаєю, Каліпсо, Харибдою, Сциллою, Цирцеєю, Аріадною, знову ввійде в Аїд, царство мертвих, просити прощення у своїх воїнів... А ще там він дізнається, де перебуває його дружина Пенелопа.
Водночас ми дізнаємося про її долю з власних уст, вона втекла з дому, бо почула про любовні пригоди свого чоловіка. Образа й злість поселилися у її душі. Однак Діоніс допоможе їй позбутися гіркоти. Звільнитися від тягарів минулого.
🤝🏻 Зрештою, ще не зустрівшись, Одіссей і Пенелопа пробачать одне одному, але це й усе... Одіссей зрозуміє - єдина його жінка - війна. Єдина його жінка - Троя. Лише їм він належить.
Я не цікавилася мітологією, так, колись щось читала, ще десь у коледжі на парах з історії літератури, але тут це мене так зацікавило! У Володимира Єрмоленка неймовірний стиль, я смакувала кожний абзац, багато виділяла й писала на полях - як це гарно! Книжечка невелика, але така хороша! Рекомендасьйон ❤️🔥.
P. S. коротко щодо дарк романів і цієї книжки. Взагалі в мітології дуже багато відвертих сцен, тому не дивно, що описи моментами дуже нагадують темні любовні романи, які зараз набирають популярності в Україні. Що зауважила, і там, і там зріє та сама думка - пристрасть, кохання, бажання людини - це норма й природа, нічого стидливого, нічого ганебного в цьому немає. «Ми хочемо те, що ми хочемо». Вибаште, але моменти з Діонісом і Аріадною нагадали мені сцени 18+ з Диявольської ночі... Якщо це окей у знаній й шанованій грецькій мітології, то чому це має бути постидне в дарк романах?! Здається, запитання риторичне 😉.
📖 Якщо я правильно пригадую, то цю кникжу я придбала з рекомендацій Емми Антонюк. Однак все ніяк не могла дійти до неї. Проте, ви ж, можливо, пам'ятаєте мою одну з улюблених тез - кожна книжка приходить до нас у правильний час. Випадковостей не буває!
Чому я так кажу щодо цієї книжки?! Бо в неї вайб дарк романів. Ні, я не жартую. Дивіться цитати в каруселях. Читаючи, я ловила флешбеки з Диявольської ночі, взагалі, це надихнуло мене на певні роздуми, але про це згодом, якось окремо поговоримо!
Про що тут⬇️
Це переосмислення грецької мітології, а точніше одного з її ключових героїв - Одіссея і його коханих і коханок, зокрема богинь. Одне це також переосмислення шляху воїна. Одіссей кинув дружину та сина, вирушив на війну, і переміг, але погубив багато своїх воїнів, але також вляпався у багато пригод, любовних у тому числі. А ще потойбічних. Ну і з богами теж мав справу.
😔 20 років. Повернення додому було болючим. Будинок зустрів пусткою. Ба навіть скоріше своїми рештками. Ні дружини, ні сина.
Знову дорога. Той самий шлях у зворотньому напрямку, повернення до всіх гріхів, всіх бла��енств; до болю й щастя. До прощення й розуміння, до пам'яті. Одіссей знову зустрінеться зі сиренами, богами й богинями, зокрема Невсикаєю, Каліпсо, Харибдою, Сциллою, Цирцеєю, Аріадною, знову ввійде в Аїд, царство мертвих, просити прощення у своїх воїнів... А ще там він дізнається, де перебуває його дружина Пенелопа.
Водночас ми дізнаємося про її долю з власних уст, вона втекла з дому, бо почула про любовні пригоди свого чоловіка. Образа й злість поселилися у її душі. Однак Діоніс допоможе їй позбутися гіркоти. Звільнитися від тягарів минулого.
🤝🏻 Зрештою, ще не зустрівшись, Одіссей і Пенелопа пробачать одне одному, але це й усе... Одіссей зрозуміє - єдина його жінка - війна. Єдина його жінка - Троя. Лише їм він належить.
Я не цікавилася мітологією, так, колись щось читала, ще десь у коледжі на парах з історії літератури, але тут це мене так зацікавило! У Володимира Єрмоленка неймовірний стиль, я смакувала кожний абзац, багато виділяла й писала на полях - як це гарно! Книжечка невелика, але така хороша! Рекомендасьйон ❤️🔥.
P. S. коротко щодо дарк романів і цієї книжки. Взагалі в мітології дуже багато відвертих сцен, тому не дивно, що описи моментами дуже нагадують темні любовні романи, які зараз набирають популярності в Україні. Що зауважила, і там, і там зріє та сама думка - пристрасть, кохання, бажання людини - це норма й природа, нічого стидливого, нічого ганебного в цьому немає. «Ми хочемо те, що ми хочемо». Вибаште, але моменти з Діонісом і Аріадною нагадали мені сцени 18+ з Диявольської ночі... Якщо це окей у знаній й шанованій грецькій мітології, то чому це має бути постидне в дарк романах?! Здається, запитання риторичне 😉.
April 19, 2021
Прочитала близько третини книжки.
Це — чергова варіація "Одісеї". Написана красиво, але оповідь дуже неспішна. Читаючи, я ніяк не могла зосередитися на сюжеті й постійно ловила себе на спогадах про море, сучасну й давню Грецію, переосмислення давньогрецьких міфів у віршах Луїзи Ґлік — про будь-що, окрім тексту.
Це — чергова варіація "Одісеї". Написана красиво, але оповідь дуже неспішна. Читаючи, я ніяк не могла зосередитися на сюжеті й постійно ловила себе на спогадах про море, сучасну й давню Грецію, переосмислення давньогрецьких міфів у віршах Луїзи Ґлік — про будь-що, окрім тексту.
December 21, 2023
мені було добре з нею🩵
October 10, 2017
Той, хто читав кінцівку "Одіссеї", мабуть, теж мав відчуття, що вона не повинна завершуватися так, як завершується. Її потрібно продовжити. Кінцівку треба переписати.
Це непросте, амбіційне завдання, на яке не кожен зважиться, узяв на себе український філософ і письменник Володимир Єрмоленко у своєму дебютному романі "Ловець Океану".
Єрмоленко розпочинає свою кінцівку «Одіссеї» дещо раніше - ще до того, як вона втрачає геній свого автора, який вказував курс, і перетворюється на розгублену річку, яка не знає куди текти, а тому має негайно пересохнути, а її річковий бог - загинути.
Автор розпочинає з прибуття Одіссея на Ітаку, але це повернення інше. Одіссей не застає тут ані Пенелопи, ані Телемаха, ані Евмея, який допоможе йому здолати женихів, ані самих женихів. На місці свого дому він бачить пустку і згарище. Місто - це люди, а не стіни. Але в Одіссеєвій домівці немає нікого, і навіть стіни збереглись не усі.
Чи то через цілісність сюжету чи образу, чи то через особливе ставлення автора до насильства (він неодноразово піднімав цю тему на своїй сторінці в фейсбук), у книзі не згадуються найкровавіші сцени помсти Одіссея. Це сцени, де обеззброєні женихи загнані у покої дому Одіссея один за одним гинуть від стріл і спису Лаертіда. Безумовно, ці ахеї винні. Без сумніву, вони варті покарння та помсти відповідно до давніх звичаїв, вони також ведуть себе негідно і заслуговують на осуд читачів давнього епосу. Адже женихи проїдали статки у домі Пенелопи, плюндрували її служниць, неодноразово хотіли убити Телемаха, і знущалися над самим Одіссеєм-Ефоном у вигляді жебрака. Але тепер у XXII пісні книги вони - беззахисні і обеззброєні. Вони - м'ясо, яке перемолюють спис і меч Одіссея й Телемаха.
Не згадується й сцена, де весь у крові, бруді й поті Одіссей, неначе звір, холоднокровно і жадібно оглядає трупи женихів, що лежать один на одному, наче риба, яку рибалки виловили сітями, і яка тепер безпомічно віддає останні подихи життя на березі під палючим сонцем. Цей гомерівський Одіссей несе смерть. Він вісник загибелі і страждань, не лише для ворогів, але й для численних товаришів по зброї. Ці страждання, як солона вода, просочили усе його тіло й душу.
Але Одіссей Єрмоленка інший. Це воїн, який більше не хоче вбивати. Це чоловік, який готовий взяти тягар своїх гріхів і спокутувати їх так, як вміє: новими мандрами і новими битвами, але тепер заради власного щастя, не через веління богів і не через чуже кохання, а заради власної любові.
Ні, цей Одіссей уже не вбиватиме заради пригод, він більше нічого не робитиме заради пригод. Лише заради себе і щастя своєї сім'ї. Хоча, до речі, у «Ловці океану» значно ефемернішої, аніж в грецькому оригіналі. Тут Одіссей - місто-метрополія, Одіссей-нарцис.
Чоловік, який пройшов такий шлях, проплив стільки морів, за свідомим чи несвідомим задумом Володимира Єрмоленка, з воїна перетворюється на філософа, хай би чим не була викликана його любов до мудрості. Тепер він знову шукає, але вже не славу і здобич, а істину і любов. І пливе в зворотньому напрямку.
Ви б теж хотіли прожити своє життя ще раз, знаючи все, що тепер знаєте, і досвідчивши усе, що вже досвідчили. Так? Ні? Не знаєте? А у цього небораки немає виходу. Він пливе назад, щоб дорогою розгубити усю свою славнозвісну хитрість, в надії отримати взамін щонайменше мудрість.
Одіссей Єрмоленка шукає прощення, кидає своє життя на поталу долі, щоб спокутувати минулі перемоги, гріхи, невдачі. Але не усе так просто, бо провина - точно не основний мотив, а так, - лише одна з людських слабкостей, завдяки якій герой, про якого говорить уся Греція, стає трішки більше людиною, трішки більше схожим на нас. Піднесене скочується до глибин людського. Але це не Одіссей Достоєвського (ну хіба зовсім трішки), - це Одіссей Єрмоленка.
«Ловець океану» читається на одному диханні. І, пропри те, що наче знаєш, що буде далі, здогадуєшся, про що Одіссей говоритиме з Навсікаєю, що йому готує нова зустріч з Каліпсо чи Цірцеєю (у них обидвох не найлагідніший характер), що тепер, уже другий раз, він випитуватиме у царстві мертвих... Але все одно цікаво! Все одно інтрига минулого, що має стати теперішнім, не відпускає до останнього рядка. І навіть тоді не можеш заспокоїтись, бо розумієш, відчуваєш, чуєш як щось невиразне, а проте сильне, що йде з глибини тебе, каже, що і цю Одіссею треба переписати. Вона теж хоче іншого завершення, щоб насправді не бути завершеною ніколи. Така її хитрість, ще спритніша і мудріша за хитромудрість самого Одіссея, який говорив з богами.
Я прочитав "Ловця Океану" одразу після перечитування «Одіссеї» Гомера, і тому мав задоволення по свіжій пам’яті розглядати кожного з персонажів двох епосів та оцінити альтернативну історію Одіссея, від чого отримав невимовне задоволення, як і від стилю автора та багаторівневості тексту.
У «Ловці океану» кожен побачить, те, що захоче побачити, знайде те, що захоче знову пережити. Ця книга, як Сцилла нашіптує кожному, те, чого він найбільше хоче - чи то інтриги, чи то пригоди, богів з красивими тілами, таємниці, чи то витончений стиль та майже еротичний ритм, чи розбавлені, а проте доволі хмільні філософські роздуми. Обирай із цього супермаркету спокус та згуб що до вподоби твоїй душі і яка любов має її врешті погубити! Ця книга прочитає тебе і запропонує те, чого ти найбільше хочеш, за чим підеш, і що змусить тебе зістрибнути за борт корабля в сліпому бажанні. І єдиний, хто може врятувати тебе - це бог розсудливості й міри, якщо захоче, звісно, або якщо ти йому дозволиш.
Але книги для того й існують - щоб читати нас, продовжувати й переписувати. Уся їх краса - у видумці, у грі, яка намагається замінити або нагадати сон. Бо тільки там ми можемо літати, вільні як вітер. Як Маргарита після балу сатани. Одіссей-майстер? Хтозна, хтозна...
Щось є від Дон Жуана у цього Одіссея, щось від Дон Кіхота, хоча у обидвох у них усе-таки більше від самого Одіссея. Але ви про це забудете, бо ці образи й алюзії так швидко змінюються у книзі, тіні відходять на задній план, щоб, врешті, наш герой знайшов себе, віднайшов у собі людське, яке двадцять років з нього вимивали війни, німфи і моря. Ви забудете про Одіссея-воїна, Одіссея-вбивцю, Одіссея-Роскольнікова, Одіссея-Заратустру, Одіссея-сім'янина і Одіссея-месника, Одіссея-ще-будь-кого... Як забудете про усі пригоди: і ті, описані ще Гомером, і нововигадані. Усе це матиме значно менше значення, аніж рій питань і смислів у вашій голові, а також вдячність за кінець, який вам теж, підозрюю, захочеться переписати.
Після цієї книги, сповненої роздумів, накопиченого Одіссеєм-Єрмоленком досвіду, ви знову полюбите життя. Ви спершу вкотре й знову захочете стати богом і пити нектар та їсти амброзію, як небожителі. А згодом зрозумієте новопроголошену красу бути людиною, відкривати у собі цей дар і шанс ставати кращими, аніж тими, ким ви є. І тим самим ставати кращи��и за богів...
Ця книга, як і гомерівська «Одіссея», - безумовно один з кращих способів знову і вкотре ще трішки глибше пізнати власну людськість.
... і заховану між рядками людяність.
«Боги не плачуть. Люди плачуть за них. (...) ...але тільки смертні можуть створювати музику».
Це непросте, амбіційне завдання, на яке не кожен зважиться, узяв на себе український філософ і письменник Володимир Єрмоленко у своєму дебютному романі "Ловець Океану".
Єрмоленко розпочинає свою кінцівку «Одіссеї» дещо раніше - ще до того, як вона втрачає геній свого автора, який вказував курс, і перетворюється на розгублену річку, яка не знає куди текти, а тому має негайно пересохнути, а її річковий бог - загинути.
Автор розпочинає з прибуття Одіссея на Ітаку, але це повернення інше. Одіссей не застає тут ані Пенелопи, ані Телемаха, ані Евмея, який допоможе йому здолати женихів, ані самих женихів. На місці свого дому він бачить пустку і згарище. Місто - це люди, а не стіни. Але в Одіссеєвій домівці немає нікого, і навіть стіни збереглись не усі.
Чи то через цілісність сюжету чи образу, чи то через особливе ставлення автора до насильства (він неодноразово піднімав цю тему на своїй сторінці в фейсбук), у книзі не згадуються найкровавіші сцени помсти Одіссея. Це сцени, де обеззброєні женихи загнані у покої дому Одіссея один за одним гинуть від стріл і спису Лаертіда. Безумовно, ці ахеї винні. Без сумніву, вони варті покарння та помсти відповідно до давніх звичаїв, вони також ведуть себе негідно і заслуговують на осуд читачів давнього епосу. Адже женихи проїдали статки у домі Пенелопи, плюндрували її служниць, неодноразово хотіли убити Телемаха, і знущалися над самим Одіссеєм-Ефоном у вигляді жебрака. Але тепер у XXII пісні книги вони - беззахисні і обеззброєні. Вони - м'ясо, яке перемолюють спис і меч Одіссея й Телемаха.
Не згадується й сцена, де весь у крові, бруді й поті Одіссей, неначе звір, холоднокровно і жадібно оглядає трупи женихів, що лежать один на одному, наче риба, яку рибалки виловили сітями, і яка тепер безпомічно віддає останні подихи життя на березі під палючим сонцем. Цей гомерівський Одіссей несе смерть. Він вісник загибелі і страждань, не лише для ворогів, але й для численних товаришів по зброї. Ці страждання, як солона вода, просочили усе його тіло й душу.
Але Одіссей Єрмоленка інший. Це воїн, який більше не хоче вбивати. Це чоловік, який готовий взяти тягар своїх гріхів і спокутувати їх так, як вміє: новими мандрами і новими битвами, але тепер заради власного щастя, не через веління богів і не через чуже кохання, а заради власної любові.
Ні, цей Одіссей уже не вбиватиме заради пригод, він більше нічого не робитиме заради пригод. Лише заради себе і щастя своєї сім'ї. Хоча, до речі, у «Ловці океану» значно ефемернішої, аніж в грецькому оригіналі. Тут Одіссей - місто-метрополія, Одіссей-нарцис.
Чоловік, який пройшов такий шлях, проплив стільки морів, за свідомим чи несвідомим задумом Володимира Єрмоленка, з воїна перетворюється на філософа, хай би чим не була викликана його любов до мудрості. Тепер він знову шукає, але вже не славу і здобич, а істину і любов. І пливе в зворотньому напрямку.
Ви б теж хотіли прожити своє життя ще раз, знаючи все, що тепер знаєте, і досвідчивши усе, що вже досвідчили. Так? Ні? Не знаєте? А у цього небораки немає виходу. Він пливе назад, щоб дорогою розгубити усю свою славнозвісну хитрість, в надії отримати взамін щонайменше мудрість.
Одіссей Єрмоленка шукає прощення, кидає своє життя на поталу долі, щоб спокутувати минулі перемоги, гріхи, невдачі. Але не усе так просто, бо провина - точно не основний мотив, а так, - лише одна з людських слабкостей, завдяки якій герой, про якого говорить уся Греція, стає трішки більше людиною, трішки більше схожим на нас. Піднесене скочується до глибин людського. Але це не Одіссей Достоєвського (ну хіба зовсім трішки), - це Одіссей Єрмоленка.
«Ловець океану» читається на одному диханні. І, пропри те, що наче знаєш, що буде далі, здогадуєшся, про що Одіссей говоритиме з Навсікаєю, що йому готує нова зустріч з Каліпсо чи Цірцеєю (у них обидвох не найлагідніший характер), що тепер, уже другий раз, він випитуватиме у царстві мертвих... Але все одно цікаво! Все одно інтрига минулого, що має стати теперішнім, не відпускає до останнього рядка. І навіть тоді не можеш заспокоїтись, бо розумієш, відчуваєш, чуєш як щось невиразне, а проте сильне, що йде з глибини тебе, каже, що і цю Одіссею треба переписати. Вона теж хоче іншого завершення, щоб насправді не бути завершеною ніколи. Така її хитрість, ще спритніша і мудріша за хитромудрість самого Одіссея, який говорив з богами.
Я прочитав "Ловця Океану" одразу після перечитування «Одіссеї» Гомера, і тому мав задоволення по свіжій пам’яті розглядати кожного з персонажів двох епосів та оцінити альтернативну історію Одіссея, від чого отримав невимовне задоволення, як і від стилю автора та багаторівневості тексту.
У «Ловці океану» кожен побачить, те, що захоче побачити, знайде те, що захоче знову пережити. Ця книга, як Сцилла нашіптує кожному, те, чого він найбільше хоче - чи то інтриги, чи то пригоди, богів з красивими тілами, таємниці, чи то витончений стиль та майже еротичний ритм, чи розбавлені, а проте доволі хмільні філософські роздуми. Обирай із цього супермаркету спокус та згуб що до вподоби твоїй душі і яка любов має її врешті погубити! Ця книга прочитає тебе і запропонує те, чого ти найбільше хочеш, за чим підеш, і що змусить тебе зістрибнути за борт корабля в сліпому бажанні. І єдиний, хто може врятувати тебе - це бог розсудливості й міри, якщо захоче, звісно, або якщо ти йому дозволиш.
Але книги для того й існують - щоб читати нас, продовжувати й переписувати. Уся їх краса - у видумці, у грі, яка намагається замінити або нагадати сон. Бо тільки там ми можемо літати, вільні як вітер. Як Маргарита після балу сатани. Одіссей-майстер? Хтозна, хтозна...
Щось є від Дон Жуана у цього Одіссея, щось від Дон Кіхота, хоча у обидвох у них усе-таки більше від самого Одіссея. Але ви про це забудете, бо ці образи й алюзії так швидко змінюються у книзі, тіні відходять на задній план, щоб, врешті, наш герой знайшов себе, віднайшов у собі людське, яке двадцять років з нього вимивали війни, німфи і моря. Ви забудете про Одіссея-воїна, Одіссея-вбивцю, Одіссея-Роскольнікова, Одіссея-Заратустру, Одіссея-сім'янина і Одіссея-месника, Одіссея-ще-будь-кого... Як забудете про усі пригоди: і ті, описані ще Гомером, і нововигадані. Усе це матиме значно менше значення, аніж рій питань і смислів у вашій голові, а також вдячність за кінець, який вам теж, підозрюю, захочеться переписати.
Після цієї книги, сповненої роздумів, накопиченого Одіссеєм-Єрмоленком досвіду, ви знову полюбите життя. Ви спершу вкотре й знову захочете стати богом і пити нектар та їсти амброзію, як небожителі. А згодом зрозумієте новопроголошену красу бути людиною, відкривати у собі цей дар і шанс ставати кращими, аніж тими, ким ви є. І тим самим ставати кращи��и за богів...
Ця книга, як і гомерівська «Одіссея», - безумовно один з кращих способів знову і вкотре ще трішки глибше пізнати власну людськість.
... і заховану між рядками людяність.
«Боги не плачуть. Люди плачуть за них. (...) ...але тільки смертні можуть створювати музику».
November 8, 2017
"Життя - як дуга лука. Кінці її - твої точки опори. Вони ніколи не зустрінуться, вони завжди по різні боки океану, як чорне та біле. Вони - твоя суперечність. Але ти не можеш без неї жити. Кожен із нас розділений навпіл. Дві половини, два полюси, два бажання, два шляхи, що йдуть у протилежних напрямках. Лише тятива їх примирить."
"Міфи та легенди давньої Греції" посідали почесне місце у моєму дитячому читацькому минулому. Вони подобались мені набагато більше, ніж китайські та єгипетські - певно через те, що боги були наділені рисами людей і постійно з'являлись у їхніх життях, в історіях було багато кохання і пристрастей. "Ловець океану" Володимира Єрмоленка створений для таких поціновувачів давньогрецької міфології як я, а також для тих, кому до душі філософські роздуми.
Пам'ятаєте історію Одіссея, увесь його довгий шлях до Ітаки, Пенелопи і Телемаха? А тепер уявіть, що він таки дістався свого острова, але ні дому, ні дружини із сином немає. Будинок став суцільною руїною, Телемах шукає батька у морі, а Пенелопа - цей символ чекання і туги - втомилась чекати і залишила Ітаку. Одіссей вирішує прожити своє життя наново, виправити помилки, змити свою пиху, і проплисти назад, від Ітаки до Трої.
Але "Ловець океану" - це не тільки про героя Одіссея. Вона про любов, страждання, очікування, про стосунки між жінками і чоловіками (зрештою, війна, до якої повертається Одіссей - це також жінка). Ця книга викликає захват від будови і стилю кожного речення, її хочеться цитувати вголос, занотовувати у читацький щоденник абзацами, і обов'язково перечитати.
"Міфи та легенди давньої Греції" посідали почесне місце у моєму дитячому читацькому минулому. Вони подобались мені набагато більше, ніж китайські та єгипетські - певно через те, що боги були наділені рисами людей і постійно з'являлись у їхніх життях, в історіях було багато кохання і пристрастей. "Ловець океану" Володимира Єрмоленка створений для таких поціновувачів давньогрецької міфології як я, а також для тих, кому до душі філософські роздуми.
Пам'ятаєте історію Одіссея, увесь його довгий шлях до Ітаки, Пенелопи і Телемаха? А тепер уявіть, що він таки дістався свого острова, але ні дому, ні дружини із сином немає. Будинок став суцільною руїною, Телемах шукає батька у морі, а Пенелопа - цей символ чекання і туги - втомилась чекати і залишила Ітаку. Одіссей вирішує прожити своє життя наново, виправити помилки, змити свою пиху, і проплисти назад, від Ітаки до Трої.
Але "Ловець океану" - це не тільки про героя Одіссея. Вона про любов, страждання, очікування, про стосунки між жінками і чоловіками (зрештою, війна, до якої повертається Одіссей - це також жінка). Ця книга викликає захват від будови і стилю кожного речення, її хочеться цитувати вголос, занотовувати у читацький щоденник абзацами, і обов'язково перечитати.
March 15, 2025
Це було настільки філософськи, що я втомилася вже на середині. Так, перед нами цікава ретроспекція. Подорож назад до міста, яке впало від твоїх рук. Зустріч із усім, що раніше вбило всіх твоїх людей. Переживання стосовно почуттів, які викликали в тебе різні жінки... І все для чого?
Якщо на старті мене тримав дух пригод, то на Діонісі я вже просто терпіла. Раніше вважала, що з Одіссеєм коїлося більше цікавого, ніж постійні ниття та оргазми. Він здався настільки непрописаним у книзі, яка складається з одних описів. Жінок його відрізняв лише зовнішній декор. Все не про інтим було настільки блідим, що не лишило образів у моїй голові. За фінал і не знаю, що сказати. Кожен сам собі логіку накрутить. Головне її знайти.
Всі хвалять спосіб написання. Я мала надії на рівень поетичного стилю, а на ділі всі метафори й порівняна стали поперек горла після кількох розділів. Постійні самоповтори за жіночі землетруси, чоловічі сльози, ніжності й гладкі тіла під кінець просто пропускала. Як для книжки, яка сконцентрована на духовних описових переживаннях цілих 200 сторінок, бракнуло банального різноманіття думок. Часто відчувалася вимученість формулювань.
У принципі, чогось такого я чекала, тому наготувала багато атмосферної музики. Планувала читати перед сном із супроводом. На жаль, кількість інтиму зруйнувалала всі мої намагання сприймати текст під пафосну музику, а пальці в роті на останній сторінці остаточно поставили хрест на загальному враженні. Йду переграю ігри про напівбога Кратоса, який мститься богам за свою родину, а не ниє посеред океану.
Якщо на старті мене тримав дух пригод, то на Діонісі я вже просто терпіла. Раніше вважала, що з Одіссеєм коїлося більше цікавого, ніж постійні ниття та оргазми. Він здався настільки непрописаним у книзі, яка складається з одних описів. Жінок його відрізняв лише зовнішній декор. Все не про інтим було настільки блідим, що не лишило образів у моїй голові. За фінал і не знаю, що сказати. Кожен сам собі логіку накрутить. Головне її знайти.
Всі хвалять спосіб написання. Я мала надії на рівень поетичного стилю, а на ділі всі метафори й порівняна стали поперек горла після кількох розділів. Постійні самоповтори за жіночі землетруси, чоловічі сльози, ніжності й гладкі тіла під кінець просто пропускала. Як для книжки, яка сконцентрована на духовних описових переживаннях цілих 200 сторінок, бракнуло банального різноманіття думок. Часто відчувалася вимученість формулювань.
У принципі, чогось такого я чекала, тому наготувала багато атмосферної музики. Планувала читати перед сном із супроводом. На жаль, кількість інтиму зруйнувалала всі мої намагання сприймати текст під пафосну музику, а пальці в роті на останній сторінці остаточно поставили хрест на загальному враженні. Йду переграю ігри про напівбога Кратоса, який мститься богам за свою родину, а не ниє посеред океану.
June 9, 2021
Мені дуже багато чого сподобалось, а не сподобалась одна, але дуже велика та значна деталь. Гарна мова, дуже багато чудових моментів, які для мене спрацювали як терапія, цікавий погляд на міфи. Але... Жінки, що є додатками до чоловіків - це дно. І начебто є там якісь проблески розуміння і якоїсь навіть емансипації певних героїнь, але not really. Бо під кінець чоловіки повертаються з поля бою, і їх реально обслуговують (!) жінки. Дуже шкода, якийсь час була впевнена, що поставлю цій книжці п'ять зірочок, але ні.
September 19, 2018
Мені завжди було цікаво припускати,а що б сталось з історією Одіссея, якщо б ніхто не чекав, якщо б забули, якщо б не пробачили...
Автор зумів мене за інтригувати сюжетом, героями та мальовничими описами природи.
Багато думок вплетені між рядками і якось по особливо відгукнулись у мені. Тут і про вірність, про прощення, про чекання, про втрату, про насолоду і розпач, тут про війну і мир, тут наче про Мене. Видається мені, що у творі кожна може впізнати себе чи то у образі Пенелопи, чи то Навсикаї, чи Цирцеї.
Навіть через давньогрецький сюжет до мене промовляє Любов (Бог), чи як хто це собі називає, що не хвилюйся про даремне, врерші решт ти знайдеш своє місце.
Час і відстань не існують, бо ті кого ми людимо є завжди поруч у думках, спогадах...
Майже кожну сторінку можна розібрати на цитати.
"Остарігайся високих ідей, це хижаки, що несуть морок на своїх спинах. Що вища ідея, то більший жах вона виправдовує. Бо життя не потребує виправдання, і кохання теж. Виправдання потребуж лише смерть і ненависть. Виправдання потребує лише те, що виправдати неможливо."
"Мудрі беруть своє горе і перетворюють його насвітло. Рани роблять наші душі чутливими. Вони розчиняють наші серця навстіж, як вікна. вони впускають у серце вітер!"
Автор зумів мене за інтригувати сюжетом, героями та мальовничими описами природи.
Багато думок вплетені між рядками і якось по особливо відгукнулись у мені. Тут і про вірність, про прощення, про чекання, про втрату, про насолоду і розпач, тут про війну і мир, тут наче про Мене. Видається мені, що у творі кожна може впізнати себе чи то у образі Пенелопи, чи то Навсикаї, чи Цирцеї.
Навіть через давньогрецький сюжет до мене промовляє Любов (Бог), чи як хто це собі називає, що не хвилюйся про даремне, врерші решт ти знайдеш своє місце.
Час і відстань не існують, бо ті кого ми людимо є завжди поруч у думках, спогадах...
Майже кожну сторінку можна розібрати на цитати.
"Остарігайся високих ідей, це хижаки, що несуть морок на своїх спинах. Що вища ідея, то більший жах вона виправдовує. Бо життя не потребує виправдання, і кохання теж. Виправдання потребуж лише смерть і ненависть. Виправдання потребує лише те, що виправдати неможливо."
"Мудрі беруть своє горе і перетворюють його насвітло. Рани роблять наші душі чутливими. Вони розчиняють наші серця навстіж, як вікна. вони впускають у серце вітер!"
Displaying 1 - 30 of 104 reviews