Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу — протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля». «Кайдашева сім’я» — це справжня перлина української літератури. Героями цієї повісті є звичайні селяни, водночас комічні та трагічні. Ми зустрічаємося з старим Кайдашем, його жінкою Марусею, знайомимося з їхніми синами Лавріном і Карпом в ті самі дні, коли останні дорослішають, одружуються і починають нове життя. Колоритні емоційні стосунки між невістками та свекрухою, змальовані у книзі, привертають до себе увагу та викликають жвавий читацький інтерес.
Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика. У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 року вступає до Київської духовної академії. 1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця. Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії. 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
Ні на мить не виправдовую вчинок головного героя. Він залишив дружину, матір і доньку-немовля, тому що не міг працювати на панів. Як на мене то трохи егоїстично залишити свою сім'ю напризволяще. Можна було хоча б спробувати знайти оптимальніше рішення.
Ви ще не бачили сімейну драму на 1+1? Тоді ми (ця книжка та Іван Нечуй-Левицький) йдемо до Вас!
Творчість Івана Нечуя-Левицького мені трішки нагадує усі ці сумні, прості серіали про сімейні драми, зради та сварки через те, кому перепаде гектар землі. Енергія "села" тут настільки сильна, що мене (як людину, яка жила в селі) аж смуток бере. Невже не можна було у 19-тому столітті написати щось трохи прогресивніше й грайливіше, ніж сварки через грушу ?