What do you think?
Rate this book
Про і для підлітків
Птахи завжди повертаються
Одного дня
Олена несподівано прокинулася
в палаті із заґратованими вікнами.
Опинилася у світі, де межа між справжнім
і вигаданим тремка й непевна.
То був світ божевільні.
Тут зустріла Магдалену, яка береже цноту
для голлівудської зірки Кіану Рівза. Заглибленого
в обчислення математика. Співчутливого кухаря Тиню.
Пані Михайлину, яка всіх повчає.
Посланницю з іншої планети Ольгу.
Усі вони — безпосередні й щирі.
По той бік лікарняної брами — холодний світ
«розумних». Відчужена від неї мама.
Пропахлий алкоголем вітчим, який ніколи
не стане татом. Сварки в домі.
Байдужі однокласники.
І вона — тиха, непомітна, замкнута.
Там, утікаючи від гнітючої самотності, мріяла
й вигадувала неймовірні історії. Її вабив загадковий
продавець солодощів, який годував тістечками птахів.
Дуже дивно мовчав. І дивно розмовляв.
Поволі фрагментами до неї повертається пам’ять.
Нарешті лікарняна брама й високий мур,
з-за якого визирали верхівки ясенів,
залишаються за спиною.
Та у світі «розумних»
ніхто її не чекає…
Олена несподівано прокинулася
в палаті із заґратованими вікнами.
Опинилася у світі, де межа між справжнім
і вигаданим тремка й непевна.
То був світ божевільні.
Тут зустріла Магдалену, яка береже цноту
для голлівудської зірки Кіану Рівза. Заглибленого
в обчислення математика. Співчутливого кухаря Тиню.
Пані Михайлину, яка всіх повчає.
Посланницю з іншої планети Ольгу.
Усі вони — безпосередні й щирі.
По той бік лікарняної брами — холодний світ
«розумних». Відчужена від неї мама.
Пропахлий алкоголем вітчим, який ніколи
не стане татом. Сварки в домі.
Байдужі однокласники.
І вона — тиха, непомітна, замкнута.
Там, утікаючи від гнітючої самотності, мріяла
й вигадувала неймовірні історії. Її вабив загадковий
продавець солодощів, який годував тістечками птахів.
Дуже дивно мовчав. І дивно розмовляв.
Поволі фрагментами до неї повертається пам’ять.
Нарешті лікарняна брама й високий мур,
з-за якого визирали верхівки ясенів,
залишаються за спиною.
Та у світі «розумних»
ніхто її не чекає…
128 pages, Unknown Binding
Published January 1, 2017
15 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
September 11, 2017
Ця новинка від Оксани Сайко помітно вибивається із підліткової серії видавничого центру «Академія». Починаючи від оформлення палітурки — більш лаконічного і менш безтурботного, ніж в інших видань серії, до змісту і позначки «16+» — все у ній говорить про те, що повість ця — не про типові підліткові проблеми першої закоханості чи навіть першого сексу. І навіть не про тілесність, дорослішання, насильство й інші табуйовані досі речі, які нарешті почали пробиватися в українські тексти для підлітків. Ні, «Птахи завжди повертаються» — про тягар абсолютно дорослих проблем, який звалюється на плечі ще зовсім юній дівчині, про місце у світі, яке так важко знайти, про божевільних і «нормальних» і про те, з якими із них почуваєшся у більшій безпеці.
Одного разу 17-річна Олена прокидається у божевільні. Чому і як — вона не пам’ятає. І хоча життєвий бекграунд у неї досить важкий і безрадісний — бідність, вічно замучена і нещасна мама, вітчим, який більше пропиває, ніж заробляє, відсутність справжніх друзів, серйозних зацікавлень і жодної перспективи, — та, здавалося б, серйозних причин для такого повороту долі нема. Лише згодом ми дізнаємося про трагедію, яка привела дівчину в божевільню. А поки більше дізнаємося про неї (любить розповідати собі казки, які сама й вигадує; дружила із дивним сусідом, який випікав тістечка і годував ними пташок; втікала від напруги в родині, годинами гуляючи містом) та її сусідів по новому життю.
Будні лікарні для душевно хворих — це особлива тема. Трохи нижче розповім, чому вона дуже мене зачепила. А поки скажу, що галерея тутешніх мешканців — яскрава і разом з тим типова для закладу такого типу: еротоманка, яка береже свою цноту для голлівудського актора, схиблений на своєму заняття розумник, «гостя з далекої планети», яка прилетіла до землян з особливою місією… Найзагадковіший персонаж — пані Михайлина, чи то справді колишня вчителька, чи лиш вдає таку, але її судження звучать найбільш здорово і раціонально, аж дивно стає, що вона робить у цих стінах. І поміж ними всіма — Оленка, вразлива, щира і привітна, готова дарувати своїм сусідам по лікарні гарне ставлення, добро і навіть любов.
Але потім дівчинка згадує страшну подію, яка привела її сюди. А потім намагається змиритися із нею,прийняти і відпустити. І коли їй це вдається, лікар відпускає і її саму. Додому, у цей великий, цеї «її» світ. Але що, коли світ виявиться надто негостинним? Що, коли не захоче Оленку прийняти назад? Що, коли дівчинка не знайде там ні розуміння, ні любові, ні готовності допомогти… Власне, взагалі нічого? Чи лишиться вона відвойовувати своє місце під сонцем, чи повернеться — як птаха, яка завжди повертається із вирію, — туди, де вона була потрібна і важлива?
Складний, важкий текст. Ні, написаний він досить легко і дуже добре. Але такий просякнутий самотністю і непотрібністю, що хочеться плакати. Він явно не для молодших підлітків. Він для тих, хто перебуває на межі між дитинством і дорослістю (власне, як і сама героїня), і шукає місце для себе.
Якщо чесно, спершу я хотіла написати, що книжка дуже депресивна. А потім подумала і зрозуміла одну річ: попри сум і безвихідь, вона обнадіює (і саме цим може бути не лише цікава, а й корисна молоді). Адже меседж, який чітко прочитується у ній, можна сформулювати приблизно так: як би паршиво тобі не було, головне — для себе з’ясувати, де ти почуваєшся найліпше і найпотрібніш і чим тобі займатися найбільше хочеться. І рухатися у тому напрямку, забивши на умовності.
Одного разу 17-річна Олена прокидається у божевільні. Чому і як — вона не пам’ятає. І хоча життєвий бекграунд у неї досить важкий і безрадісний — бідність, вічно замучена і нещасна мама, вітчим, який більше пропиває, ніж заробляє, відсутність справжніх друзів, серйозних зацікавлень і жодної перспективи, — та, здавалося б, серйозних причин для такого повороту долі нема. Лише згодом ми дізнаємося про трагедію, яка привела дівчину в божевільню. А поки більше дізнаємося про неї (любить розповідати собі казки, які сама й вигадує; дружила із дивним сусідом, який випікав тістечка і годував ними пташок; втікала від напруги в родині, годинами гуляючи містом) та її сусідів по новому життю.
Будні лікарні для душевно хворих — це особлива тема. Трохи нижче розповім, чому вона дуже мене зачепила. А поки скажу, що галерея тутешніх мешканців — яскрава і разом з тим типова для закладу такого типу: еротоманка, яка береже свою цноту для голлівудського актора, схиблений на своєму заняття розумник, «гостя з далекої планети», яка прилетіла до землян з особливою місією… Найзагадковіший персонаж — пані Михайлина, чи то справді колишня вчителька, чи лиш вдає таку, але її судження звучать найбільш здорово і раціонально, аж дивно стає, що вона робить у цих стінах. І поміж ними всіма — Оленка, вразлива, щира і привітна, готова дарувати своїм сусідам по лікарні гарне ставлення, добро і навіть любов.
Але потім дівчинка згадує страшну подію, яка привела її сюди. А потім намагається змиритися із нею,прийняти і відпустити. І коли їй це вдається, лікар відпускає і її саму. Додому, у цей великий, цеї «її» світ. Але що, коли світ виявиться надто негостинним? Що, коли не захоче Оленку прийняти назад? Що, коли дівчинка не знайде там ні розуміння, ні любові, ні готовності допомогти… Власне, взагалі нічого? Чи лишиться вона відвойовувати своє місце під сонцем, чи повернеться — як птаха, яка завжди повертається із вирію, — туди, де вона була потрібна і важлива?
Складний, важкий текст. Ні, написаний він досить легко і дуже добре. Але такий просякнутий самотністю і непотрібністю, що хочеться плакати. Він явно не для молодших підлітків. Він для тих, хто перебуває на межі між дитинством і дорослістю (власне, як і сама героїня), і шукає місце для себе.
Якщо чесно, спершу я хотіла написати, що книжка дуже депресивна. А потім подумала і зрозуміла одну річ: попри сум і безвихідь, вона обнадіює (і саме цим може бути не лише цікава, а й корисна молоді). Адже меседж, який чітко прочитується у ній, можна сформулювати приблизно так: як би паршиво тобі не було, головне — для себе з’ясувати, де ти почуваєшся найліпше і найпотрібніш і чим тобі займатися найбільше хочеться. І рухатися у тому напрямку, забивши на умовності.
November 20, 2017
Дуже люблю стиль Оксани Сайко. Що б вона не писала, це завжди дуже натхненно, вистраждано і надзвичайно майстерно. Цю книжку я читала якраз під час того, як захворіла і лікувалася від застуди, тож для мене була дуже близька оця тема. Я б назвала цю повість "лікарняною", бо події відбуваються здебільшого в лікарні. А ще вона глибоко психологічна - так відчувати може не кожен автор. А з героїв повісті особливо мені запам'ятався продавець тістечок, думаю, зрозуміло, чому:)
September 27, 2021
Вперше читала книгу автора Оксани Сайко.
Мене абсолютно захопив текст.
«Птахи завжди повертаються» глибока, сумна, дуже хороша повість, яка змушує задуматись.
Історія про дівчину підлітка 17 років яка опинилась у божевільні та її шлях пошуку себе.
Мене абсолютно захопив текст.
«Птахи завжди повертаються» глибока, сумна, дуже хороша повість, яка змушує задуматись.
Історія про дівчину підлітка 17 років яка опинилась у божевільні та її шлях пошуку себе.
May 1, 2022
Це вже друга книга Оксани Сайко, яку я прочитала. Завжди її твори викликають багато емоцій. Ця повість наповнена сумом, але з надією. Вона про дружбу і самотність, про доброту і щирість, про заботу, про подолання страхів і дорослішання
Displaying 1 - 4 of 4 reviews