What do you think?
Rate this book
The Stand (split volumes) #2
Протистояння, том 2
1974 року почалася незрівнянна літературна кар’єра вчителя англійської мови Стівена Кінга, нині відомого мільйонам читачів Короля горору. За понад сорок років його творчої діяльності світ побачили безліч романів, наклади яких давно перетнули межу в третину мільярда примірників. Кінгу вже не потрібно доводити своє право називатися справжнім письменником, і доказ цьому — величезна армія фанатів і престижні літературні нагороди. «Протистояння» — одна з найкращих та найвідоміших книжок автора.
З секретної лабораторії Міністерства Оборони США в результаті трагічної випадковості вирвався на свободу найнебезпечніший вірус. Наслідки виявилися катастрофічними — країна майже обезлюділа. Вцілілі розділилися на два табори: одні залишилися вірні ідеалам минулого, інші приєдналися до загадкового Чорного чоловіка, який прагнув до світового панування. Так почалося Протистояння…
З секретної лабораторії Міністерства Оборони США в результаті трагічної випадковості вирвався на свободу найнебезпечніший вірус. Наслідки виявилися катастрофічними — країна майже обезлюділа. Вцілілі розділилися на два табори: одні залишилися вірні ідеалам минулого, інші приєдналися до загадкового Чорного чоловіка, який прагнув до світового панування. Так почалося Протистояння…
624 pages, Hardcover
First published January 1, 1978
54 people are currently reading
1022 people want to read
About the author
Stephen King
2,387 books890k followersStephen Edwin King was born the second son of Donald and Nellie Ruth Pillsbury King. After his father left them when Stephen was two, he and his older brother, David, were raised by his mother. Parts of his childhood were spent in Fort Wayne, Indiana, where his father's family was at the time, and in Stratford, Connecticut. When Stephen was eleven, his mother brought her children back to Durham, Maine, for good. Her parents, Guy and Nellie Pillsbury, had become incapacitated with old age, and Ruth King was persuaded by her sisters to take over the physical care of them. Other family members provided a small house in Durham and financial support. After Stephen's grandparents passed away, Mrs. King found work in the kitchens of Pineland, a nearby residential facility for the mentally challenged.
Stephen attended the grammar school in Durham and Lisbon Falls High School, graduating in 1966. From his sophomore year at the University of Maine at Orono, he wrote a weekly column for the school newspaper, THE MAINE CAMPUS. He was also active in student politics, serving as a member of the Student Senate. He came to support the anti-war movement on the Orono campus, arriving at his stance from a conservative view that the war in Vietnam was unconstitutional. He graduated in 1970, with a B.A. in English and qualified to teach on the high school level. A draft board examination immediately post-graduation found him 4-F on grounds of high blood pressure, limited vision, flat feet, and punctured eardrums.
He met Tabitha Spruce in the stacks of the Fogler Library at the University, where they both worked as students; they married in January of 1971. As Stephen was unable to find placement as a teacher immediately, the Kings lived on his earnings as a laborer at an industrial laundry, and her student loan and savings, with an occasional boost from a short story sale to men's magazines.
Stephen made his first professional short story sale ("The Glass Floor") to Startling Mystery Stories in 1967. Throughout the early years of his marriage, he continued to sell stories to men's magazines. Many were gathered into the Night Shift collection or appeared in other anthologies.
In the fall of 1971, Stephen began teaching English at Hampden Academy, the public high school in Hampden, Maine. Writing in the evenings and on the weekends, he continued to produce short stories and to work on novels.
Stephen attended the grammar school in Durham and Lisbon Falls High School, graduating in 1966. From his sophomore year at the University of Maine at Orono, he wrote a weekly column for the school newspaper, THE MAINE CAMPUS. He was also active in student politics, serving as a member of the Student Senate. He came to support the anti-war movement on the Orono campus, arriving at his stance from a conservative view that the war in Vietnam was unconstitutional. He graduated in 1970, with a B.A. in English and qualified to teach on the high school level. A draft board examination immediately post-graduation found him 4-F on grounds of high blood pressure, limited vision, flat feet, and punctured eardrums.
He met Tabitha Spruce in the stacks of the Fogler Library at the University, where they both worked as students; they married in January of 1971. As Stephen was unable to find placement as a teacher immediately, the Kings lived on his earnings as a laborer at an industrial laundry, and her student loan and savings, with an occasional boost from a short story sale to men's magazines.
Stephen made his first professional short story sale ("The Glass Floor") to Startling Mystery Stories in 1967. Throughout the early years of his marriage, he continued to sell stories to men's magazines. Many were gathered into the Night Shift collection or appeared in other anthologies.
In the fall of 1971, Stephen began teaching English at Hampden Academy, the public high school in Hampden, Maine. Writing in the evenings and on the weekends, he continued to produce short stories and to work on novels.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 115 reviews
February 16, 2025
Como já tem vindo a ser hábito o Stephen King , escreve histórias que demoram a fazer o click mas assim que se entra na engrenagem parece que já conhecemos as personagens há muito tempo. ☺️ No fim do primeiro livro já estava familiarizada com as personagens e entusiasmada com o que lhes vinha a acontecer. Este segundo livro é muito mais emocionante , faz com que o leitor queira mais e mais 🥰
The Stand debate a diferença entre o bem e o mal , mas é muito mais do que um diálogo religioso em ficção . Ele traz um grupo de pessoas que tenta encontrar o seu lugar no mundo para os perigos da tentação , para as suas deficiências (sejam elas emocionais , mentais ou fisicas) e faz-nos atravessar uma jornada profunda , ainda que nem sempre seja consistente em ritmo e em credibilidade.
Recomendo ✨
The Stand debate a diferença entre o bem e o mal , mas é muito mais do que um diálogo religioso em ficção . Ele traz um grupo de pessoas que tenta encontrar o seu lugar no mundo para os perigos da tentação , para as suas deficiências (sejam elas emocionais , mentais ou fisicas) e faz-nos atravessar uma jornada profunda , ainda que nem sempre seja consistente em ritmo e em credibilidade.
Recomendo ✨
August 14, 2020
Кажуть, до героїв Джорджа Мартіна не варто звикати, бо косить їх нещадно. Ну, з «Протистоянням» радила б те саме. Кінг розійшовся 💔
Мабуть, найважча для мене по втраті героїв його книжка. Враження, що останні сторінок двісті безперервно їла скло 😔
Мабуть, найважча для мене по втраті героїв його книжка. Враження, що останні сторінок двісті безперервно їла скло 😔
November 17, 2020
Том 1 и 2
Капитан Трипс опустошава света
(Цялото ревю е тук: https://knijenpetar.wordpress.com/202...)
Може би всеки писател на страшни и фантастични истории си мечтае един ден да разруши света или да го промени драстично, поне върху хартия. Така възможностите и изборите наистина стават безкрайни. След няколко успешни романа и сборник с разкази, явно везната се е наклонила в правилната посока и Кинг е поел по пътеката на пълното прекрояване, каквото в негов стил означава да извае мащабно платно, чиито краища се размиват в безкрая, огънати от впечатляващото му въображение. Всъщност в първото си издание романът е бил съкратен с близо 400 страници, защото финансовият отдел изчислил, че новата книга на Кинг може да поеме точно определена цена. Но десет години след това орязване, вече Кинг води парада и величието на произведението му е възвърнато. Романът е епичен, разтеглен максимално от хиляди подробности, които се напасват постоянно, без да гарантират сигурен изход. Често ужасът се промъква в по-тесните пространства – домове, квартали, градчета – уплътнявайки страха до черната сянка в ъгъла, мазето или канализацията. Но „Сблъсък“ („Бард“, 2012, с превод на Л. Николов, В. Прошкова, В. Еленкова, А. Главанакова) е мащабен, обхващащ всичко и всички – една безкрайна и опустошителна безнадеждност, която предвещава само агония и смърт. Светът е променен драстично и няма спасение, особено за аутсайдерите. Но не така мисли Кинг.
Продължава в блога: https://knijenpetar.wordpress.com/202...
Капитан Трипс опустошава света
(Цялото ревю е тук: https://knijenpetar.wordpress.com/202...)
Може би всеки писател на страшни и фантастични истории си мечтае един ден да разруши света или да го промени драстично, поне върху хартия. Така възможностите и изборите наистина стават безкрайни. След няколко успешни романа и сборник с разкази, явно везната се е наклонила в правилната посока и Кинг е поел по пътеката на пълното прекрояване, каквото в негов стил означава да извае мащабно платно, чиито краища се размиват в безкрая, огънати от впечатляващото му въображение. Всъщност в първото си издание романът е бил съкратен с близо 400 страници, защото финансовият отдел изчислил, че новата книга на Кинг може да поеме точно определена цена. Но десет години след това орязване, вече Кинг води парада и величието на произведението му е възвърнато. Романът е епичен, разтеглен максимално от хиляди подробности, които се напасват постоянно, без да гарантират сигурен изход. Често ужасът се промъква в по-тесните пространства – домове, квартали, градчета – уплътнявайки страха до черната сянка в ъгъла, мазето или канализацията. Но „Сблъсък“ („Бард“, 2012, с превод на Л. Николов, В. Прошкова, В. Еленкова, А. Главанакова) е мащабен, обхващащ всичко и всички – една безкрайна и опустошителна безнадеждност, която предвещава само агония и смърт. Светът е променен драстично и няма спасение, особено за аутсайдерите. Но не така мисли Кинг.
Продължава в блога: https://knijenpetar.wordpress.com/202...
December 9, 2023
Герої вже були прописані й добре нам знайомі з першого тому. Але постійно відбувається заглиблення, дорозкриття. Саспенс наростає, увага тримається. І знову це відчуття, що часто супроводжує коли читаєш Кінга - це не про сюжет, це про людей і сенси.
September 17, 2021
7 de 10*
Opinião:
https://abibliotecadajoao.blogspot.co...
Opinião:
https://abibliotecadajoao.blogspot.co...
September 26, 2025
“The Stand” é uma obra audaciosa, brilhantemente escrita e executada e com vários elementos que eu pessoalmente adoro nos livros do Stephen King – muitas e boas personagens, extenso jargão americano e inúmeras e pertinentes descrições de tudo e mais alguma coisa. Nem sempre é fácil de digerir – já sabemos que o apocalipse não é simpático para as mulheres – mas é ainda mais difícil de pousar. E de esquecer."
Opinião Completa: https://thebooknitpicker.com/the-stan...
Opinião Completa: https://thebooknitpicker.com/the-stan...
January 7, 2018
Для мене зима починається читанням не сніжними затишними казочками і не різдвяною магією. Зима — це той сезон, який треба розпочати із хорошого жахастику. Добре скидає стрес перед сесією)
"Протистояння" — це грубезний роман про апокаліпсис, який стався через неполадки в таємній лабораторії, у результаті чого на волю вирвався мутований вірус супергрипу і викосив майже все населення. Ті, в кого виявився імунітет, розділилися на два табори за добро і за зло. У кожного з них був свій містичний поводир: у першому стара матінка Ебіґейл, яка бачила божі видіння, у другому темний чоловік Річард Флеґґ ("Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець").
У першому томі оповідається про виживання після епідемії головних героїв: вагітної Френ, глухонімого Ніка, Стю, якого тримали в лабораторії через його імунітет, недоумкуватого Тома, співака Ларрі та інших. З іншого боку: злочинець Ллойд та божевільний підривач Сміттєбак. Кожна сторона формує своє поселення і відчуває, що війна неминуча. У другому томі відбувається саме протистояння.
Півтори книжки я прочитала за пару днів. А далі сталося щось рідкісне: я не хотіла перегортати сторінку, бо боялася дізнатись розв'язку. У романі багато всілякої біблейсько-християнської маячні, яка все ж, на щастя, не переросла в щось догматичне. Бо коли помер *спойлер* і матінка Ебіґейл сказала їм рушати пішки самим до темного чоловіка, мені раптом перехотілося далі читати. Хотілося б сказати, що все скінчилося добре, але ну... колесо закрутилося знову, чого і слід було очікувати.
Кінг, як завжди, підкупає своїми персонажами, які ваблять і переживання яких пропускаєш через себе: будь то дуже хороший хлопець чи останній покидьок. Надзвичайно цікаво спостерігати за змодельованою ситуацією, в яку потрапляють ті, хто вижив — що вони будуть робити? Чи чинитимуть морально? Чи об'єднаються люди знову? І якщо так, до чого це призведе?
Загалом, "Протистояння" — штука хороша, якщо вас цікавить подорож, а не кінцева мета. Не прикіпіти душею до персонажів просто неможливо. Але вибачте, пане Кінгу, здається ця вся біблейскість попсувала мені враження, хоч я і розумію, що це своєрідна метафора. І *спойлер* ви вбили Т_Т Не можна ж так.
"Протистояння" — це грубезний роман про апокаліпсис, який стався через неполадки в таємній лабораторії, у результаті чого на волю вирвався мутований вірус супергрипу і викосив майже все населення. Ті, в кого виявився імунітет, розділилися на два табори за добро і за зло. У кожного з них був свій містичний поводир: у першому стара матінка Ебіґейл, яка бачила божі видіння, у другому темний чоловік Річард Флеґґ ("Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець").
У першому томі оповідається про виживання після епідемії головних героїв: вагітної Френ, глухонімого Ніка, Стю, якого тримали в лабораторії через його імунітет, недоумкуватого Тома, співака Ларрі та інших. З іншого боку: злочинець Ллойд та божевільний підривач Сміттєбак. Кожна сторона формує своє поселення і відчуває, що війна неминуча. У другому томі відбувається саме протистояння.
Півтори книжки я прочитала за пару днів. А далі сталося щось рідкісне: я не хотіла перегортати сторінку, бо боялася дізнатись розв'язку. У романі багато всілякої біблейсько-християнської маячні, яка все ж, на щастя, не переросла в щось догматичне. Бо коли помер *спойлер* і матінка Ебіґейл сказала їм рушати пішки самим до темного чоловіка, мені раптом перехотілося далі читати. Хотілося б сказати, що все скінчилося добре, але ну... колесо закрутилося знову, чого і слід було очікувати.
Кінг, як завжди, підкупає своїми персонажами, які ваблять і переживання яких пропускаєш через себе: будь то дуже хороший хлопець чи останній покидьок. Надзвичайно цікаво спостерігати за змодельованою ситуацією, в яку потрапляють ті, хто вижив — що вони будуть робити? Чи чинитимуть морально? Чи об'єднаються люди знову? І якщо так, до чого це призведе?
Загалом, "Протистояння" — штука хороша, якщо вас цікавить подорож, а не кінцева мета. Не прикіпіти душею до персонажів просто неможливо. Але вибачте, пане Кінгу, здається ця вся біблейскість попсувала мені враження, хоч я і розумію, що це своєрідна метафора. І *спойлер* ви вбили Т_Т Не можна ж так.
March 15, 2022
Твърде много чудеса, твърде малко логика.
Около майка Абигейл започва да се сформира ново общество с част от оцелелите от грипа. Междувременно тайнственият Рандал Флаг не отпуска хватката на, хм, злото, или там както се води.
Стю и Харолд донякъде спасяват положението откъм герои. Стю най-сетне за захваща с общественополезен труд за опазване на закона сред новата общност. А Харолд се оказа неочаквано приличен злодей, много по-добре развит от първия том. Не е така с глухонемия Ник - бясна съм за пропиления образ.
Иначе сюжет липсва. Имаме Добрите (водени от Бог) и Лошите (водени от “името му е Легион”), както и техните пророци майка Абигейл и Рандал Флаг - съвсем безинтересни. Добрите не правят кой знае какво, освен да сънуват и пишат дневници в първата част на този том, и да се отправят на Божия мисия - във втората. Като цяло всички герои са просто бегли схеми, мятащи се между дявола и бога от случайни и независещи от тях импулси.
Ако нещо необяснимо се случи или даден герой се държи непонятно или безмислено - Бог така е пожелал, и толкова. Кинг не дава никакви обяснения. Изобщо, толкова “набожна” фантастика отдавна не бях чела. За сметка на това липсват достатъчно подробности за динамиката и първите колизии в свят с умираща техника и безстопанствени стоки из оцелелите магазини с ограничен срок на годност и без сервизно обслужване от производител. А можеше да е наистина интересна книга.
Около майка Абигейл започва да се сформира ново общество с част от оцелелите от грипа. Междувременно тайнственият Рандал Флаг не отпуска хватката на, хм, злото, или там както се води.
Стю и Харолд донякъде спасяват положението откъм герои. Стю най-сетне за захваща с общественополезен труд за опазване на закона сред новата общност. А Харолд се оказа неочаквано приличен злодей, много по-добре развит от първия том. Не е така с глухонемия Ник - бясна съм за пропиления образ.
Иначе сюжет липсва. Имаме Добрите (водени от Бог) и Лошите (водени от “името му е Легион”), както и техните пророци майка Абигейл и Рандал Флаг - съвсем безинтересни. Добрите не правят кой знае какво, освен да сънуват и пишат дневници в първата част на този том, и да се отправят на Божия мисия - във втората. Като цяло всички герои са просто бегли схеми, мятащи се между дявола и бога от случайни и независещи от тях импулси.
Ако нещо необяснимо се случи или даден герой се държи непонятно или безмислено - Бог така е пожелал, и толкова. Кинг не дава никакви обяснения. Изобщо, толкова “набожна” фантастика отдавна не бях чела. За сметка на това липсват достатъчно подробности за динамиката и първите колизии в свят с умираща техника и безстопанствени стоки из оцелелите магазини с ограничен срок на годност и без сервизно обслужване от производител. А можеше да е наистина интересна книга.
November 18, 2022
Tenho muita coisa a dizer em relação a este livro. Era talvez uma das obras do King pela qual eu tinha mais curiosidade, a par do It. Enquanto o livro acerca do palhaço assassino correspondeu às expectativas que eu tinha em relação a ele, já este ficou bem abaixo.
Apesar de na edição portuguesa "The Stand" ter sido dividido em dois livros, a obra em si é dividida em três partes. A primeira parte, que é o começo da pandemia e a introdução das personagens, é muito, mas mesmo muito boa. Não retiraria nem uma linha que fosse. Deixa-nos completamente imersivos na história. A forma como a pandemia começa, o desenrolar das vidas das personagens a par da doença, a vida que elas levam... é de devorar o livro e não querer largar.
Eis que chegamos à segunda parte, que é a mais longa... e é onde tudo descamba. Até meio é também tão boa quanto a primeira; vemos o desenvolvimento das personagens, a sua jornada até a um determinado lugar, o encontro com outras personagens que também acompanhamos, etc. No entanto, chegou a uma fase em que se nota perfeitamente que o King perde o rumo da história e não sabe o que fazer. A forma como ele depois dá a volta, sinceramente, não é má, mas o meu problema foi como as personagens chegaram até aí. Seja por atitudes ou decisões que tomaram ou não. Por exemplo, e que nada tem a ver com a história, um dia a personagem A decide não atravessar a estrada naquele preciso momento porque pressente que se o fizer vai ser atropelada por um autocarro apesar da estrada estar completamente deserta. E realmente, se atravessasse, seria atropelada. A questão é: nós sabemos isso porque sabíamos que a personagem B tinha roubado um autocarro e sabia que a A naquele dia ia passar naquela rua àquela hora, mas... como é que a A sabia disso? Pois, era coisas assim que aconteciam em "A Dança da Morte". E não aconteceram nem uma, nem duas vezes.
A terceira parte do livro foi a mais pequena e foi onde aconteceu o clímax da narrativa. Foi muito boa. O livro aqui foi bem mais rápido e gostei quase tanto quanto da primeira parte, sinceramente. Apesar da história ter apresentado muitas personagens, o King deu um final a todas elas e que por vezes não foram dos mais agradáveis. O único problema é que o grande final aconteceu e ainda faltavam mais 70 páginas para o livro e terminar. E confesso que depois disso foi um grande suplício.
Eu gostei muito, foi uma longa, mas mesmo longa viagem e só devia ter ido com uma expetativa mais baixa. Mas a culpa é do King por me ter habituado mal.
Apesar de na edição portuguesa "The Stand" ter sido dividido em dois livros, a obra em si é dividida em três partes. A primeira parte, que é o começo da pandemia e a introdução das personagens, é muito, mas mesmo muito boa. Não retiraria nem uma linha que fosse. Deixa-nos completamente imersivos na história. A forma como a pandemia começa, o desenrolar das vidas das personagens a par da doença, a vida que elas levam... é de devorar o livro e não querer largar.
Eis que chegamos à segunda parte, que é a mais longa... e é onde tudo descamba. Até meio é também tão boa quanto a primeira; vemos o desenvolvimento das personagens, a sua jornada até a um determinado lugar, o encontro com outras personagens que também acompanhamos, etc. No entanto, chegou a uma fase em que se nota perfeitamente que o King perde o rumo da história e não sabe o que fazer. A forma como ele depois dá a volta, sinceramente, não é má, mas o meu problema foi como as personagens chegaram até aí. Seja por atitudes ou decisões que tomaram ou não. Por exemplo, e que nada tem a ver com a história, um dia a personagem A decide não atravessar a estrada naquele preciso momento porque pressente que se o fizer vai ser atropelada por um autocarro apesar da estrada estar completamente deserta. E realmente, se atravessasse, seria atropelada. A questão é: nós sabemos isso porque sabíamos que a personagem B tinha roubado um autocarro e sabia que a A naquele dia ia passar naquela rua àquela hora, mas... como é que a A sabia disso? Pois, era coisas assim que aconteciam em "A Dança da Morte". E não aconteceram nem uma, nem duas vezes.
A terceira parte do livro foi a mais pequena e foi onde aconteceu o clímax da narrativa. Foi muito boa. O livro aqui foi bem mais rápido e gostei quase tanto quanto da primeira parte, sinceramente. Apesar da história ter apresentado muitas personagens, o King deu um final a todas elas e que por vezes não foram dos mais agradáveis. O único problema é que o grande final aconteceu e ainda faltavam mais 70 páginas para o livro e terminar. E confesso que depois disso foi um grande suplício.
Eu gostei muito, foi uma longa, mas mesmo longa viagem e só devia ter ido com uma expetativa mais baixa. Mas a culpa é do King por me ter habituado mal.
January 21, 2023
У
попередній
серії:
"Тотальне і беззаперечне захоплення від початку роману, від персонажів, від атмосфери світу, який загинув. Жах від усвідомлення того, що це могло з нами трапитися у 2020 році, якщо корона виявилася ще більш підступною. Оцінка за першу частину - 9/10, або 4.5 зірки"
Том другий.
Стівен Дональдович, що у тебе трапилося, що ти таке написав у другій половині роману? Чим ти упоровся?
Як можна було створити найтупішого і найнезрозумілішого злодія? Спочатку він з'являється як сила, яка протистоїть бабулі Ебіґейл. Ця аллюзія зрозуміла. Матінка Ебіґейл - це абсолютне добро, бог, сила покаяння, сила/люкс; Рендал Флеґґ - це зло, сатана, ібліс і взагалі путін. В цьому є, власне, основне Протистояння, яке ти виніс в назву твору. Але, можна ж було пояснити, ХТО ТАКИЙ ВЗАГАЛІ РЕНДАЛ ФЛЕҐҐ І ЩО ВІН ХОЧЕ? В чому його філософія? Яка його природа? Він володіє паранормальними здібностями - тобто, він хто - дух, привид, маг, астролог, таролог, арєстовіч? Або він за замовченням звичайна людина, яка володіє якимось даром, яке ти з книги у книгу називаєш "сяйвом"? Щодо Ебіґейл Фрімантл ми розуміємо, ти сказав це чітко - у неї бувають інсайди, бо в неї є сяйво, яке вона не втратила і пронесла з собою усе своє життя. Тобто, вона звичайна людина з даром. Вона може померти, вона може травмуватися, вона не всесильна. Її сила - не рояль в кущах, коротше кажучи. А РФ? (хехе) Що він? Він може вмерти? Ні. Він може травмуватися? Ні. Хто він такий? А фіг його знає. Що він хоче? Не відомо. Навіщо він збирає собі команду, якщо він такий всесильний? А щоб було. Це не персонаж, це картонка.
Як можна було злити АБСОЛЮТНО ВСІХ персонажів, яких ти так обережно і акуратно вибудовував 800 сторінок до цього? Стю, Ларрі, Гарольд, Ґлен, Дейна, Чувак-сміттєбак, Лео, Люсі, Надін, НІК??? Навіщо було розписувати шикарного Ніка, якщо ти його тупо вбиваєш в кінці без жодного сенсу? По-хорошему, Стівен Дональдович, досвід написання цього роману тобі був необхідний, аби ти зрозумів, що кінцівку роману треба продумувати З ПОЧАТКУ, а не залишати як завжди на "як станеться". Ти сам в інтерв'ю казав, що ти не знав, як завершити цей роман, бо єдина мета, яку ти переслідував, була в мавпуванні Толкінівського "Володаря перснів" - тобі просто хотілося написати велику історію, де багато людей йдуть звідкись і кудись. Все! От і вся мета! І я тебе поздоровляю, ти зробив це, але за мій рахунок! Ти змусив мене читати величезний талмуд, аби я наприкінці зрозумів, що це просто звичайне графоманство.
Як можна було написати такий нудний кінець? Ну ок, вбив ти всіх ядерною бомбою, окей, припустимо. Двоє виживших персонажів йдуть назад "додому" і це ще десь 100-150 сторінок пустопорожнього тексту. Для чого?
Боже-боже, скільки поставлено питань і скільки не вистачає відповідей. Дуже дивно, що така графоманія, такий буквений понос вважається класикою у автора.
"Деякі люди називають цей роман моїм найкращим романом за всю кар'єру" - каже нам Стівен Дональдович.
"Деякі люди називають цей роман гівном" - кажу я.
Оцінка за другу частину 3/10, або 1.5 зірки. Враховуючи, що першій частині я поставив 9/10, а другій 3/10, то середня оцінка за весь роман - 6/10, або 3 зірки. І я вважаю, що це навіть забагато.
P.S.: Краще би ти замість цього написав би щось інше, а цю чернетку приберіг до кращих часів. У тебе, Стівене, на зламі 2000/2010-х років прокинувся дар робити шедеври зі старих ідей (наприклад, "11/22/63"). Може і з цієї б щось вийшло.
"Тотальне і беззаперечне захоплення від початку роману, від персонажів, від атмосфери світу, який загинув. Жах від усвідомлення того, що це могло з нами трапитися у 2020 році, якщо корона виявилася ще більш підступною. Оцінка за першу частину - 9/10, або 4.5 зірки"
Том другий.
Стівен Дональдович, що у тебе трапилося, що ти таке написав у другій половині роману? Чим ти упоровся?
Як можна було створити найтупішого і найнезрозумілішого злодія? Спочатку він з'являється як сила, яка протистоїть бабулі Ебіґейл. Ця аллюзія зрозуміла. Матінка Ебіґейл - це абсолютне добро, бог, сила покаяння, сила/люкс; Рендал Флеґґ - це зло, сатана, ібліс і взагалі путін. В цьому є, власне, основне Протистояння, яке ти виніс в назву твору. Але, можна ж було пояснити, ХТО ТАКИЙ ВЗАГАЛІ РЕНДАЛ ФЛЕҐҐ І ЩО ВІН ХОЧЕ? В чому його філософія? Яка його природа? Він володіє паранормальними здібностями - тобто, він хто - дух, привид, маг, астролог, таролог, арєстовіч? Або він за замовченням звичайна людина, яка володіє якимось даром, яке ти з книги у книгу називаєш "сяйвом"? Щодо Ебіґейл Фрімантл ми розуміємо, ти сказав це чітко - у неї бувають інсайди, бо в неї є сяйво, яке вона не втратила і пронесла з собою усе своє життя. Тобто, вона звичайна людина з даром. Вона може померти, вона може травмуватися, вона не всесильна. Її сила - не рояль в кущах, коротше кажучи. А РФ? (хехе) Що він? Він може вмерти? Ні. Він може травмуватися? Ні. Хто він такий? А фіг його знає. Що він хоче? Не відомо. Навіщо він збирає собі команду, якщо він такий всесильний? А щоб було. Це не персонаж, це картонка.
Як можна було злити АБСОЛЮТНО ВСІХ персонажів, яких ти так обережно і акуратно вибудовував 800 сторінок до цього? Стю, Ларрі, Гарольд, Ґлен, Дейна, Чувак-сміттєбак, Лео, Люсі, Надін, НІК??? Навіщо було розписувати шикарного Ніка, якщо ти його тупо вбиваєш в кінці без жодного сенсу? По-хорошему, Стівен Дональдович, досвід написання цього роману тобі був необхідний, аби ти зрозумів, що кінцівку роману треба продумувати З ПОЧАТКУ, а не залишати як завжди на "як станеться". Ти сам в інтерв'ю казав, що ти не знав, як завершити цей роман, бо єдина мета, яку ти переслідував, була в мавпуванні Толкінівського "Володаря перснів" - тобі просто хотілося написати велику історію, де багато людей йдуть звідкись і кудись. Все! От і вся мета! І я тебе поздоровляю, ти зробив це, але за мій рахунок! Ти змусив мене читати величезний талмуд, аби я наприкінці зрозумів, що це просто звичайне графоманство.
Як можна було написати такий нудний кінець? Ну ок, вбив ти всіх ядерною бомбою, окей, припустимо. Двоє виживших персонажів йдуть назад "додому" і це ще десь 100-150 сторінок пустопорожнього тексту. Для чого?
Боже-боже, скільки поставлено питань і скільки не вистачає відповідей. Дуже дивно, що така графоманія, такий буквений понос вважається класикою у автора.
"Деякі люди називають цей роман моїм найкращим романом за всю кар'єру" - каже нам Стівен Дональдович.
"Деякі люди називають цей роман гівном" - кажу я.
Оцінка за другу частину 3/10, або 1.5 зірки. Враховуючи, що першій частині я поставив 9/10, а другій 3/10, то середня оцінка за весь роман - 6/10, або 3 зірки. І я вважаю, що це навіть забагато.
P.S.: Краще би ти замість цього написав би щось інше, а цю чернетку приберіг до кращих часів. У тебе, Стівене, на зламі 2000/2010-х років прокинувся дар робити шедеври зі старих ідей (наприклад, "11/22/63"). Може і з цієї б щось вийшло.
June 19, 2025
Je pensais donner 2 étoiles, mais je donne 3 étoiles pour la finale.
J'ai commencé à vraiment me sentir accrochée aux personnages les 3 dernières heures du livre (I wish d'avoir eu ce feeling là avant ahaha). Je pense que je n'ai pas bien saisi le livre et que c'est pour ça que je ne l'ai pas apprécié à sa juste valeur. J'ai trouvé ça longggggg pour le peu d'action qu'il y a eu.
Coup de cœur pour Tom Cullen <3
J'ai commencé à vraiment me sentir accrochée aux personnages les 3 dernières heures du livre (I wish d'avoir eu ce feeling là avant ahaha). Je pense que je n'ai pas bien saisi le livre et que c'est pour ça que je ne l'ai pas apprécié à sa juste valeur. J'ai trouvé ça longggggg pour le peu d'action qu'il y a eu.
Coup de cœur pour Tom Cullen <3
December 25, 2024
Was so bored by this one
Like I was expecting so much more fantastic stuff and they literally started by recreating politics all over again ????
And the « final confrontation » was not even one??
All of this and for what ?
Oh my God
Shit speaking of which, it got way too theological, hated that it started with a virus getting leaked from somewhere and it got so quickly into « this is God’s design, now it’s God vs The Devil and we gotta fight ! »
Actually hated a lot in this part of the book
Like I was expecting so much more fantastic stuff and they literally started by recreating politics all over again ????
And the « final confrontation » was not even one??
All of this and for what ?
Oh my God
Shit speaking of which, it got way too theological, hated that it started with a virus getting leaked from somewhere and it got so quickly into « this is God’s design, now it’s God vs The Devil and we gotta fight ! »
Actually hated a lot in this part of the book
November 29, 2024
Відгук про 2 том і про всю історію загалом
В другому томі все крутиться навколо майбутнього протистояння, загалом мені сподобалось👌
Читалось гойдалками: місцями динамічно та захопливо, а інколи – втомливо і затягнуто, але загалом круто - 9/10🔥
Автор фантазує на тему того, що сталось би з людьми, якби після смертельного вірусу вижили б одиниці і якби вони спробували відновити життя
Складність соціальних конструкцій та їх доцільність, тяга людства до знищення та боротьби. Людська природа така, що завжди ускладнює та прагне до протистояння. Тут я з Кінгом згоден🤝
Та що тут полемізувати, хочу читати більше його книг!
Далі трошки рефлексій, які пояснюють, чого не вистачило, і вони не те, щоб спойлери, але через них можна здогадатись розв’язку👇
Слабо прописана мотивація антагоніста, до кінця не зрозуміло хто він і для чого. Якщо протагоністи за життя, то антагоністи мали би бути за смерть, але ж тут все не так… Не ясно
Можливо, саме через релігійний аспект антагоніст і фінал виявились трохи пласкими. А ще не сподобалось те, що сила протагоністів в релігійній мудрості: «коли тебе вдарили по щоці – підстав другу». Вони просто пішли з надією на Божу участь і без жодних приготувань. Уявіть, якби Україна не чинила спротиву і не нарощувала свою військову міць, а просто понадіялась, що станеться диво і все стане добре. Отож
Комусь не подобається фінал, але мені він видався закономірним і логічним. Уявіть, що автор списує купу листів, а в кінці просто все викидає в смітник і перед ним знов чистий аркуш
В другому томі все крутиться навколо майбутнього протистояння, загалом мені сподобалось👌
Читалось гойдалками: місцями динамічно та захопливо, а інколи – втомливо і затягнуто, але загалом круто - 9/10🔥
Автор фантазує на тему того, що сталось би з людьми, якби після смертельного вірусу вижили б одиниці і якби вони спробували відновити життя
Складність соціальних конструкцій та їх доцільність, тяга людства до знищення та боротьби. Людська природа така, що завжди ускладнює та прагне до протистояння. Тут я з Кінгом згоден🤝
Та що тут полемізувати, хочу читати більше його книг!
Далі трошки рефлексій, які пояснюють, чого не вистачило, і вони не те, щоб спойлери, але через них можна здогадатись розв’язку👇
Слабо прописана мотивація антагоніста, до кінця не зрозуміло хто він і для чого. Якщо протагоністи за життя, то антагоністи мали би бути за смерть, але ж тут все не так… Не ясно
Можливо, саме через релігійний аспект антагоніст і фінал виявились трохи пласкими. А ще не сподобалось те, що сила протагоністів в релігійній мудрості: «коли тебе вдарили по щоці – підстав другу». Вони просто пішли з надією на Божу участь і без жодних приготувань. Уявіть, якби Україна не чинила спротиву і не нарощувала свою військову міць, а просто понадіялась, що станеться диво і все стане добре. Отож
Комусь не подобається фінал, але мені він видався закономірним і логічним. Уявіть, що автор списує купу листів, а в кінці просто все викидає в смітник і перед ним знов чистий аркуш
January 25, 2018
Цей твір Кінга, розділений нашим видавцем на 2 томи, необхідно читати без великих перерв, щоб не загубитись у сюжетних лініях ��а персонажах. Другий том присвячений, в основному, опису спроб налагодження життя суспільного спільноти, очолюваної матінкою Ебігейл, а потім уже спробами подолати Рендалла Флегга. Певною мірою другий том читається динамічніше. Дуже цікаво описані ключові персонажі, їхні переживання, психічний та психологічний стан. Безумовно, що роман, як і більшість творів Кінга, орієнтований на американського читача, а тому він постійно згадує багато відомих для американців персоналій, компаній, напоїв, продуктів. Тому, наведені примітки дуже доречні. Завершення роману, не зовсім передбачуване та очікуване. Хоча поведінка Сміттєбака упродовж усієї історії давала можливість припустити щось подібне. Ті, хто прочитав цикл Темної вежі, зрозуміють завершення цього роману.
December 23, 2020
Brutal. Me parece una novela redonda del autor. Con micha tensión en las últimas 200 páginas.
Eso si, es una lectura para tomar con calma ya que es muy pausada.
Eso si, es una lectura para tomar con calma ya que es muy pausada.
November 15, 2025
Та нічого я не буду коментувати. Це Кінг, це один із його персів творів і це ЩОСЬ!
Дякую КСД чи комусь ще за повне розширене видання
Дякую КСД чи комусь ще за повне розширене видання
April 6, 2025
“Evil always thinks it’s clever. But clever isn’t wise.”
PT| EN
⸻
PT
The Stand – Livro 2 retoma a narrativa após os eventos dramáticos que encerraram a primeira parte: a sociedade foi devastada pela supergripe, e os sobreviventes começam a reagrupar-se em dois polos distintos — a Comunidade Livre de Boulder, liderada por personagens como Mãe Abagail, e o crescente poder das trevas, sob o domínio sinistro de Randall Flagg em Las Vegas. A história ganha uma nova dimensão, não mais centrada apenas na sobrevivência física, mas na luta espiritual e moral entre o bem e o mal. É neste cenário que se desenrola a fase mais simbólica e alegórica da obra.
King mantém a mesma consistência de estilo presente no primeiro volume: uma escrita densa, meticulosa e altamente descritiva. Os personagens são ainda mais desenvolvidos, e os laços entre eles aprofundam-se. Há uma sensação clara de preparação — como se toda a narrativa estivesse a caminhar lentamente para um confronto inevitável entre duas forças opostas. A tensão cresce à medida que os protagonistas são escolhidos para desempenhar papéis quase proféticos, com missões que testam os seus limites físicos, emocionais e espirituais.
O livro torna-se uma espécie de road novel, onde a travessia do deserto por um grupo de fiéis simboliza uma peregrinação de fé, esperança e resistência. É aqui que King explora, com mais profundidade, as histórias de superação individual. Vemos personagens como Larry, Ralph, Glen e Stu enfrentar não só os perigos do mundo exterior, mas os seus próprios medos e traumas internos. Estes capítulos são, sem dúvida, os mais fortes do livro, pois combinam tensão narrativa com uma análise emocional profunda.
A dualidade entre o “bem” e o “mal” é o coração deste segundo volume. Randall Flagg surge como uma figura quase mitológica, uma entidade do caos e do poder absoluto, enquanto Mãe Abagail representa a fé, a humildade e a persistência. Embora estas figuras possam parecer arquétipos, King dá-lhes uma presença convincente e carismática. O embate entre os dois mundos é simbólico, mas com consequências muito reais, e a forma como o autor constrói o clima de tensão é uma prova da sua mestria narrativa.
No entanto, é impossível ignorar que o livro, com todas as suas qualidades, é demasiado longo para a história que tem a contar. Muitos capítulos parecem alongar-se mais do que o necessário, e há uma sensação de repetição e estagnação em algumas secções. Quando finalmente chegamos ao desfecho, este revela-se surpreendentemente rápido e direto, destoando do ritmo cuidadosamente construído até então. A previsibilidade do final, somada à rapidez com que os eventos se desenrolam nos últimos capítulos, pode deixar alguns leitores com uma sensação de anticlimax.
Apesar disso, The Stand – Livro 2 é uma conclusão sólida para uma obra ambiciosa. King consegue transmitir a ideia de que, mesmo perante forças cósmicas e catástrofes globais, a luta essencial é sempre interna — entre o egoísmo e a compaixão, o medo e a coragem. Embora o final deixe a desejar em termos de impacto, a jornada até lá é rica em simbolismo e reflexão. Avaliação: 3,5/5.
⸻
EN
The Stand – Book 2 picks up after the dramatic close of the first volume. The world has been ravaged by a pandemic, and now the remaining survivors are organizing into two factions: the Free Zone in Boulder, led by Mother Abagail and her followers, and the rising dark power in Las Vegas under the mysterious and malevolent Randall Flagg. From this point, the narrative shifts from mere survival to an epic moral and spiritual battle, turning the novel into a reflection on human nature, destiny, and the eternal conflict between good and evil.
King maintains his signature consistency in style — rich, immersive, and intensely descriptive. The characters are given further room to grow, and their interpersonal connections become more complex. Every chapter feels like a step closer to a prophesied reckoning. The tension builds slowly, deliberately, as characters are chosen and sent on missions with clear symbolic weight. The sense of fate and responsibility hovers heavily over their actions, enhancing the mythic tone of the story.
This second half also becomes something of a pilgrimage tale, as several protagonists embark on a literal and metaphorical journey across the country. Larry, Glen, Stu, and Ralph confront not just physical challenges, but deeply rooted fears, regrets, and hopes. These journeys of transformation are among the book’s strongest points, portraying human endurance in the face of overwhelming darkness. The psychological depth in these sections keeps the narrative engaging even when external events slow down.
The good versus evil dynamic is the novel’s thematic spine. Randall Flagg, with his supernatural charisma and cruel authority, embodies chaos and dominion, while Mother Abagail stands as a beacon of humility and divine purpose. Although they appear almost as archetypes, King fleshes them out with just enough realism to keep them grounded. The contrast between their worlds — the hedonistic Las Vegas and the idealistic Boulder — serves as a canvas for a wider discussion on civilization, morality, and power.
That said, the book suffers from its length. It feels like King stretches the narrative beyond what the plot demands. Several chapters could have been shortened or trimmed without compromising the message. When the climactic resolution finally arrives, it feels rushed — especially in comparison to the slow-burn build-up. The predictability of the ending, paired with its swiftness, may disappoint readers expecting a more nuanced or impactful conclusion.
Still, The Stand – Book 2 is a fitting end to an ambitious work. Its strongest moments lie in the individual stories of perseverance and faith. While it may falter in its final chapters, the journey is nonetheless filled with tension, emotion, and existential weight. King presents not just a story of good and evil, but a meditation on what it means to be human in the aftermath of catastrophe. Final Rating: 3.5/5.
PT| EN
⸻
PT
The Stand – Livro 2 retoma a narrativa após os eventos dramáticos que encerraram a primeira parte: a sociedade foi devastada pela supergripe, e os sobreviventes começam a reagrupar-se em dois polos distintos — a Comunidade Livre de Boulder, liderada por personagens como Mãe Abagail, e o crescente poder das trevas, sob o domínio sinistro de Randall Flagg em Las Vegas. A história ganha uma nova dimensão, não mais centrada apenas na sobrevivência física, mas na luta espiritual e moral entre o bem e o mal. É neste cenário que se desenrola a fase mais simbólica e alegórica da obra.
King mantém a mesma consistência de estilo presente no primeiro volume: uma escrita densa, meticulosa e altamente descritiva. Os personagens são ainda mais desenvolvidos, e os laços entre eles aprofundam-se. Há uma sensação clara de preparação — como se toda a narrativa estivesse a caminhar lentamente para um confronto inevitável entre duas forças opostas. A tensão cresce à medida que os protagonistas são escolhidos para desempenhar papéis quase proféticos, com missões que testam os seus limites físicos, emocionais e espirituais.
O livro torna-se uma espécie de road novel, onde a travessia do deserto por um grupo de fiéis simboliza uma peregrinação de fé, esperança e resistência. É aqui que King explora, com mais profundidade, as histórias de superação individual. Vemos personagens como Larry, Ralph, Glen e Stu enfrentar não só os perigos do mundo exterior, mas os seus próprios medos e traumas internos. Estes capítulos são, sem dúvida, os mais fortes do livro, pois combinam tensão narrativa com uma análise emocional profunda.
A dualidade entre o “bem” e o “mal” é o coração deste segundo volume. Randall Flagg surge como uma figura quase mitológica, uma entidade do caos e do poder absoluto, enquanto Mãe Abagail representa a fé, a humildade e a persistência. Embora estas figuras possam parecer arquétipos, King dá-lhes uma presença convincente e carismática. O embate entre os dois mundos é simbólico, mas com consequências muito reais, e a forma como o autor constrói o clima de tensão é uma prova da sua mestria narrativa.
No entanto, é impossível ignorar que o livro, com todas as suas qualidades, é demasiado longo para a história que tem a contar. Muitos capítulos parecem alongar-se mais do que o necessário, e há uma sensação de repetição e estagnação em algumas secções. Quando finalmente chegamos ao desfecho, este revela-se surpreendentemente rápido e direto, destoando do ritmo cuidadosamente construído até então. A previsibilidade do final, somada à rapidez com que os eventos se desenrolam nos últimos capítulos, pode deixar alguns leitores com uma sensação de anticlimax.
Apesar disso, The Stand – Livro 2 é uma conclusão sólida para uma obra ambiciosa. King consegue transmitir a ideia de que, mesmo perante forças cósmicas e catástrofes globais, a luta essencial é sempre interna — entre o egoísmo e a compaixão, o medo e a coragem. Embora o final deixe a desejar em termos de impacto, a jornada até lá é rica em simbolismo e reflexão. Avaliação: 3,5/5.
⸻
EN
The Stand – Book 2 picks up after the dramatic close of the first volume. The world has been ravaged by a pandemic, and now the remaining survivors are organizing into two factions: the Free Zone in Boulder, led by Mother Abagail and her followers, and the rising dark power in Las Vegas under the mysterious and malevolent Randall Flagg. From this point, the narrative shifts from mere survival to an epic moral and spiritual battle, turning the novel into a reflection on human nature, destiny, and the eternal conflict between good and evil.
King maintains his signature consistency in style — rich, immersive, and intensely descriptive. The characters are given further room to grow, and their interpersonal connections become more complex. Every chapter feels like a step closer to a prophesied reckoning. The tension builds slowly, deliberately, as characters are chosen and sent on missions with clear symbolic weight. The sense of fate and responsibility hovers heavily over their actions, enhancing the mythic tone of the story.
This second half also becomes something of a pilgrimage tale, as several protagonists embark on a literal and metaphorical journey across the country. Larry, Glen, Stu, and Ralph confront not just physical challenges, but deeply rooted fears, regrets, and hopes. These journeys of transformation are among the book’s strongest points, portraying human endurance in the face of overwhelming darkness. The psychological depth in these sections keeps the narrative engaging even when external events slow down.
The good versus evil dynamic is the novel’s thematic spine. Randall Flagg, with his supernatural charisma and cruel authority, embodies chaos and dominion, while Mother Abagail stands as a beacon of humility and divine purpose. Although they appear almost as archetypes, King fleshes them out with just enough realism to keep them grounded. The contrast between their worlds — the hedonistic Las Vegas and the idealistic Boulder — serves as a canvas for a wider discussion on civilization, morality, and power.
That said, the book suffers from its length. It feels like King stretches the narrative beyond what the plot demands. Several chapters could have been shortened or trimmed without compromising the message. When the climactic resolution finally arrives, it feels rushed — especially in comparison to the slow-burn build-up. The predictability of the ending, paired with its swiftness, may disappoint readers expecting a more nuanced or impactful conclusion.
Still, The Stand – Book 2 is a fitting end to an ambitious work. Its strongest moments lie in the individual stories of perseverance and faith. While it may falter in its final chapters, the journey is nonetheless filled with tension, emotion, and existential weight. King presents not just a story of good and evil, but a meditation on what it means to be human in the aftermath of catastrophe. Final Rating: 3.5/5.
May 4, 2020
Je viens de trouver mon nouveau King préféré ! Quelle histoire, quels personnages ! Un si large éventail mais tous très forts avec des évolutions intéressantes, qu'elles soient dramatiques ou non.
Je commence également à relier les romans de King entre eux et j'y prends du plaisir.
On retrouve ici le thème ultra-méga récurrent chez King, la lutte entre le bien et le mal mais au-delà des moralités, c'est surtout une très forte histoire d'amitiés et de loyauté, tout ce qui fait la force d'un roman et ceux de Stephen King en particulier. Les personnages savent qu'ils vont traverser de dures épreuves mais ils le font ensemble et chacun trouve sa place sur le plateau et avance son pion là où il doit aller.
J'ai d'autant plus peur de l'adaptation à venir XD
Je commence également à relier les romans de King entre eux et j'y prends du plaisir.
On retrouve ici le thème ultra-méga récurrent chez King, la lutte entre le bien et le mal mais au-delà des moralités, c'est surtout une très forte histoire d'amitiés et de loyauté, tout ce qui fait la force d'un roman et ceux de Stephen King en particulier. Les personnages savent qu'ils vont traverser de dures épreuves mais ils le font ensemble et chacun trouve sa place sur le plateau et avance son pion là où il doit aller.
J'ai d'autant plus peur de l'adaptation à venir XD
June 23, 2020
Великолепен епос за изконната борба между доброто и злото. В тези малко над 1300 страници ще усетите страх, тъга, радост, гняв. Краят на света е едва началото на същинския сблъсък. Стивън Кинг в пълния си блясък, па макар и разширеното издание да включва и доста подробности, които могат да се сторят досадни за някои.
При все последната забележка, книгата те увлича в сюжета си от самото начало и не те пуска по време на дългото спускане по въртележката. Заслужава си на 100%.
4.5/5
9/10
При все последната забележка, книгата те увлича в сюжета си от самото начало и не те пуска по време на дългото спускане по въртележката. Заслужава си на 100%.
4.5/5
9/10
August 17, 2025
Critique valable pour les deux tomes
Suite à une erreur dans une procédure de sécurité, une grippe à 99% mortelle se répand sur l'Amérique. Les rares survivants immunisés errent, rongés par les mêmes rêves et cauchemars étranges...
Le 15 août 2023, je lisais le tome 2 de Swan Song de Robert McCammon durant mes vacances dans les Deux-Sèvres. Le 15 août 2025, je lisais le tome 2 de Le Fléau durant mes vacances exactement au même endroit... Loin d'avoir envie de raconter ma vie, cette anecdote est intéressante pour expliquer pourquoi Le Fléau de Stephen King ne fut pas un coup de coeur et m'a au contraire même donné une impression de déjà-vu. Les deux romans sont en effet extrêmement similaires dans certains événements et thématiques.
Je commence désormais à avoir lu un bon nombre de King et j'ai vu passer des romans moyens, de bons romans et des coups de cœur. Le Fléau, malgré son excellente réputation, s'arrêtera pour moi dans la catégorie des bons romans mais ne sera pas l'un de mes coups de cœur.
La première partie est pourtant très bonne. Nous plongeons dans la vie de différents protagonistes au moment de la diffusion de la grippe. Nous les voyons perdre leurs proches, se retrouver seuls au monde, se regrouper pour voyager, le tout non sans avoir auparavant pris le temps d'explorer leurs vies passées et leurs anciennes fêlures. Les protagonistes sont nombreux et variés, de la jeune fille de bonne famille enceinte au musicien venant de sortir un tube en passant par le pyromane compulsif ou bien le criminel en attente de jugement. Mon préféré reste cependant Nick Andros, ce jeune sourd-muet qui dispose selon moi de la meilleure intrigue au moment de la diffusion de la peste, alors qu'il est devenu par défaut shérif-adjoint d'une petite bourgade.
Malheureusement, la fin de la première partie amorce l'arrivée du surnaturel avec Randall Flagg et Mère Abigaël, présentés comme les représentants de Dieu et de Satan. Si je n'ai rien contre le post-apocalyptique et le surnaturel, j'ai beaucoup plus de mal avec les combats religieux, du moins quand cela implique des religions réelles. C'est à partir de cet instant que j'ai définitivement su que Le Fléau ne serait pas un coup de cœur.
Malgré une deuxième partie pour laquelle j'ai eu un regain d'intérêt, avec nos survivants tentant de reconstruire une communauté et des intrigues intéressantes (bien que je trouve personnellement que King était dans ce romans dans une période "sexe" très dispensable...), la troisième partie verse définitivement dans la symbolique religieuse avec des traversées du désert, des sacrifices pour obtenir la rédemption etc... Si j'ai été pris par les menaces pesant sur la communauté de Boulder et les coups de théâtre s'y déroulant, le voyage final et sa résolution m'a laissé sceptique.
La toute fin m'a par ailleurs paru interminable après plus de 1200 pages, j'avais l'impression que King délayait toujours plus pour pas grand chose. Cette édition étant une version longue augmentée d'environ 400 pages par rapport à la première sortie, je me demande si la version courte n'en serait pas mieux rythmée (la fin qui m'a paru interminable est apparemment beaucoup plus courte dans la version originale).
En conclusion, Le Fléau est une très bonne lecture mais qui souffre de son rythme parfois longuet et qui surtout vous plaira plus ou moins selon votre sensibilité envers les romans parlant de religion. Dans une ambiance quelque peu post-apocalyptique, La Tour sombre m'a beaucoup plus emporté !
Suite à une erreur dans une procédure de sécurité, une grippe à 99% mortelle se répand sur l'Amérique. Les rares survivants immunisés errent, rongés par les mêmes rêves et cauchemars étranges...
Le 15 août 2023, je lisais le tome 2 de Swan Song de Robert McCammon durant mes vacances dans les Deux-Sèvres. Le 15 août 2025, je lisais le tome 2 de Le Fléau durant mes vacances exactement au même endroit... Loin d'avoir envie de raconter ma vie, cette anecdote est intéressante pour expliquer pourquoi Le Fléau de Stephen King ne fut pas un coup de coeur et m'a au contraire même donné une impression de déjà-vu. Les deux romans sont en effet extrêmement similaires dans certains événements et thématiques.
Je commence désormais à avoir lu un bon nombre de King et j'ai vu passer des romans moyens, de bons romans et des coups de cœur. Le Fléau, malgré son excellente réputation, s'arrêtera pour moi dans la catégorie des bons romans mais ne sera pas l'un de mes coups de cœur.
La première partie est pourtant très bonne. Nous plongeons dans la vie de différents protagonistes au moment de la diffusion de la grippe. Nous les voyons perdre leurs proches, se retrouver seuls au monde, se regrouper pour voyager, le tout non sans avoir auparavant pris le temps d'explorer leurs vies passées et leurs anciennes fêlures. Les protagonistes sont nombreux et variés, de la jeune fille de bonne famille enceinte au musicien venant de sortir un tube en passant par le pyromane compulsif ou bien le criminel en attente de jugement. Mon préféré reste cependant Nick Andros, ce jeune sourd-muet qui dispose selon moi de la meilleure intrigue au moment de la diffusion de la peste, alors qu'il est devenu par défaut shérif-adjoint d'une petite bourgade.
Malheureusement, la fin de la première partie amorce l'arrivée du surnaturel avec Randall Flagg et Mère Abigaël, présentés comme les représentants de Dieu et de Satan. Si je n'ai rien contre le post-apocalyptique et le surnaturel, j'ai beaucoup plus de mal avec les combats religieux, du moins quand cela implique des religions réelles. C'est à partir de cet instant que j'ai définitivement su que Le Fléau ne serait pas un coup de cœur.
Malgré une deuxième partie pour laquelle j'ai eu un regain d'intérêt, avec nos survivants tentant de reconstruire une communauté et des intrigues intéressantes (bien que je trouve personnellement que King était dans ce romans dans une période "sexe" très dispensable...), la troisième partie verse définitivement dans la symbolique religieuse avec des traversées du désert, des sacrifices pour obtenir la rédemption etc... Si j'ai été pris par les menaces pesant sur la communauté de Boulder et les coups de théâtre s'y déroulant, le voyage final et sa résolution m'a laissé sceptique.
La toute fin m'a par ailleurs paru interminable après plus de 1200 pages, j'avais l'impression que King délayait toujours plus pour pas grand chose. Cette édition étant une version longue augmentée d'environ 400 pages par rapport à la première sortie, je me demande si la version courte n'en serait pas mieux rythmée (la fin qui m'a paru interminable est apparemment beaucoup plus courte dans la version originale).
En conclusion, Le Fléau est une très bonne lecture mais qui souffre de son rythme parfois longuet et qui surtout vous plaira plus ou moins selon votre sensibilité envers les romans parlant de religion. Dans une ambiance quelque peu post-apocalyptique, La Tour sombre m'a beaucoup plus emporté !
December 23, 2024
Rating final: 3.5★
Ainda que sempre houve indícios de forças subrenaturais desde o início, a partir da metade do livro II tornou-se algo demasiado relevante que me fez desgostar dessa parte da narrativa. Quando leio um livro pós apocalíptico interessa-me mais que o seu desenrolar esteja assente numa realidade mais palpável, por assim dizer. Quer dizer, todo o espalhar da doença pareceu tão real e plausível e a forma como as personagens se iam comportando que o facto de estas terem sonhos com entidades que representam o Bem e o Mal não me provocou estranheza, era até um ponto que gostava bastante porque se tornou algo único e diferente. A Mãe Abagail ter a sua conexão com Deus também não era algo que desgostasse. O problema para mim começa quando todas as soluções tinham por base essa mesma sobrenaturalidade e Randall Flagg - eu sei que ele é uma figura recorrente no universo do Stephen King - ser esta entidade que apenas se governa a partir destes poderes…. aí a história perdeu-me. Incluir esta personagem, que parece ser tão fantasiosa, nesta história não parece ter sido a escolha mais indicada, a meu ver claro. Não vou mentir, eu gostava muito de ver que ele não era invencível e até mesmo tinha ataques de raiva, para mim tornava o personagem mais interessante. Mas lá está… quando ele começa a conseguir levitar, ver as pessoas através de um olho omnipresente, ter poderes, etc. ele deixava de ser alguém que eu queria ver na história. Na minha sincera e humilde opinião (vale o que vale) se ele fosse um personagem que se assemelhasse mais à Mãe Abagail, no sentido de ter esta conexão com o Mal mas sem poderes, um excelente manipulador e carismático ao ponto de conseguir reunir pessoas que o seguissem cegamente, tornaria a história mais interessante. E a resolução arranjada em Las Vegas pareceu-me tão desconexa do resto da história… não sei. Tudo aquilo para o Homem Sombrio ir parar para as Bahamas sei lá. Sinto um desgosto tremendo que o clímax supremo do livro não surtiu qualquer efeito em mim, mas ora bem a vida continua, assim como mostra o livro.
Ainda assim, tirando essas partes mais fantasiosas de The Stand, para mim o livro é incrível. Não sei se é por o meu fascínio pelo pós apocalíptico que não me deixa ter uma opinião mais severa em relação ao resto da trama, mas gostei de todos os aspectos que tocam na conexão das pessoas neste tipo de histórias, e esta não foi diferente. Os encontros e desencontros, criação de laços, intrigas, choque entre personalidades e visões do mundo, as traições e o lealismo, não sei é tudo tão fascinante de ler. Gosto demasiado das personagens para me desapegar dos seus arcos e posso dizer que vou sentir saudades de ler sobre eles. Infelizmente não acho que este livro passe no Bechdel test. Desde o seu primeiro capítulo até ao último, posso dizer que Larry Underwood foi a personagem que mais gostei de seguir. Não sei dizer se é a minha personagem preferida, mas era sem dúvida a que eu mais ansiava para voltar a chegar um capítulo dele.
No geral, uma vez que na sua versão original é só um grande livro em vez de dois, o The Stand para mim é um sólido 4 estrelas.
Ainda que sempre houve indícios de forças subrenaturais desde o início, a partir da metade do livro II tornou-se algo demasiado relevante que me fez desgostar dessa parte da narrativa. Quando leio um livro pós apocalíptico interessa-me mais que o seu desenrolar esteja assente numa realidade mais palpável, por assim dizer. Quer dizer, todo o espalhar da doença pareceu tão real e plausível e a forma como as personagens se iam comportando que o facto de estas terem sonhos com entidades que representam o Bem e o Mal não me provocou estranheza, era até um ponto que gostava bastante porque se tornou algo único e diferente. A Mãe Abagail ter a sua conexão com Deus também não era algo que desgostasse. O problema para mim começa quando todas as soluções tinham por base essa mesma sobrenaturalidade e Randall Flagg - eu sei que ele é uma figura recorrente no universo do Stephen King - ser esta entidade que apenas se governa a partir destes poderes…. aí a história perdeu-me. Incluir esta personagem, que parece ser tão fantasiosa, nesta história não parece ter sido a escolha mais indicada, a meu ver claro. Não vou mentir, eu gostava muito de ver que ele não era invencível e até mesmo tinha ataques de raiva, para mim tornava o personagem mais interessante. Mas lá está… quando ele começa a conseguir levitar, ver as pessoas através de um olho omnipresente, ter poderes, etc. ele deixava de ser alguém que eu queria ver na história. Na minha sincera e humilde opinião (vale o que vale) se ele fosse um personagem que se assemelhasse mais à Mãe Abagail, no sentido de ter esta conexão com o Mal mas sem poderes, um excelente manipulador e carismático ao ponto de conseguir reunir pessoas que o seguissem cegamente, tornaria a história mais interessante. E a resolução arranjada em Las Vegas pareceu-me tão desconexa do resto da história… não sei. Tudo aquilo para o Homem Sombrio ir parar para as Bahamas sei lá. Sinto um desgosto tremendo que o clímax supremo do livro não surtiu qualquer efeito em mim, mas ora bem a vida continua, assim como mostra o livro.
Ainda assim, tirando essas partes mais fantasiosas de The Stand, para mim o livro é incrível. Não sei se é por o meu fascínio pelo pós apocalíptico que não me deixa ter uma opinião mais severa em relação ao resto da trama, mas gostei de todos os aspectos que tocam na conexão das pessoas neste tipo de histórias, e esta não foi diferente. Os encontros e desencontros, criação de laços, intrigas, choque entre personalidades e visões do mundo, as traições e o lealismo, não sei é tudo tão fascinante de ler. Gosto demasiado das personagens para me desapegar dos seus arcos e posso dizer que vou sentir saudades de ler sobre eles. Infelizmente não acho que este livro passe no Bechdel test. Desde o seu primeiro capítulo até ao último, posso dizer que Larry Underwood foi a personagem que mais gostei de seguir. Não sei dizer se é a minha personagem preferida, mas era sem dúvida a que eu mais ansiava para voltar a chegar um capítulo dele.
No geral, uma vez que na sua versão original é só um grande livro em vez de dois, o The Stand para mim é um sólido 4 estrelas.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 18, 2025
Voi pojat, olipas se seikkailu. Vaikka vähän alkuun pieni printti ja sivumäärä hirvittivätkin, imaisi teos hyvin mukaansa ja se tuli luettua aika lailla syysloman puitteissa.
Tarina jatkaa siitä, kun tuhoisan viruksen henkiin jättämät ihmiset kokoontuvat kahdelle eri puolelle Yhdysvaltoja, itään ja länteen. Läntisiä joukkoja Las Vegasissa johtaa paha poika Randall Flagg, jota pidetään itse Beelzebubina, Luciferin kaltaisena paholaisena. Idässä joukot ovat kerääntyneet Boulderin kaupunkiin, jossa äiti Abagail ottaa roolin Jumalan apurina. Näin hyvä kohtaa pahan.
Kirjassa pääsemme seuraamaan hyvän ja pahan välistä kaksintaistelua ja meille ensimmäisessä romaanissa esiteltyjen hahmojen selviytymistä siinä. Romaanissa käsitellään melko tarkkaan yksilöiden luisumista pahan puolelle. Monet traagiset hahmot ovat romaanin parasta antia. Toisaalta hahmoja kohtaan tuntee sääliä, toisaalta lukijana toivoo heidän kärsivän suuresti. Maksetaan potut pottuina.
Tavallaan lukijan onkin helppo kiintyä Boulderin asukkaisiin ja heidän rakentamaan me-henkeensä. On jännittävää seurata, kuinka viruksesta selviytyneet yksilöt huomaavat kaipaavansa yhteiskunnan romahduksen jälkeen uudelleen järjestelmää: infrastruktuuria ja poliittista päätöksentekoa. Lukiessa mieleen tuleekin, että King on saanut tähän romaaniin luotua eräänlaisen pienen tutkielman yksilöstä ja yhteiskunnasta.
Joka tapauksessa kirja lunastaa lupauksensa mainiosti. Kannatti lukea 1344 sivua, tutustua kirjan henkilöihin, kiintyä heihin, iloita ja surra heidän kohtaloistaan ja lopulta nauttia hienosta tarinasta. Tämä taitaa olla parasta Kingiä, mitä olen tähän mennessä lukenut.
Teosta voinee suositella kärsivällisille lukijoille, jotka viihtyvät saman tarinan parissa pitkään. Jos pidät esimerkiksi tv-sarjasta The Walking Dead, voisi tämä romaani sopia sinulle, vaikkei tässä romaanissa zombeja olekaan, ovat teemat pitkälti yhteneväisiä molemmissa.
Tarina jatkaa siitä, kun tuhoisan viruksen henkiin jättämät ihmiset kokoontuvat kahdelle eri puolelle Yhdysvaltoja, itään ja länteen. Läntisiä joukkoja Las Vegasissa johtaa paha poika Randall Flagg, jota pidetään itse Beelzebubina, Luciferin kaltaisena paholaisena. Idässä joukot ovat kerääntyneet Boulderin kaupunkiin, jossa äiti Abagail ottaa roolin Jumalan apurina. Näin hyvä kohtaa pahan.
Kirjassa pääsemme seuraamaan hyvän ja pahan välistä kaksintaistelua ja meille ensimmäisessä romaanissa esiteltyjen hahmojen selviytymistä siinä. Romaanissa käsitellään melko tarkkaan yksilöiden luisumista pahan puolelle. Monet traagiset hahmot ovat romaanin parasta antia. Toisaalta hahmoja kohtaan tuntee sääliä, toisaalta lukijana toivoo heidän kärsivän suuresti. Maksetaan potut pottuina.
Tavallaan lukijan onkin helppo kiintyä Boulderin asukkaisiin ja heidän rakentamaan me-henkeensä. On jännittävää seurata, kuinka viruksesta selviytyneet yksilöt huomaavat kaipaavansa yhteiskunnan romahduksen jälkeen uudelleen järjestelmää: infrastruktuuria ja poliittista päätöksentekoa. Lukiessa mieleen tuleekin, että King on saanut tähän romaaniin luotua eräänlaisen pienen tutkielman yksilöstä ja yhteiskunnasta.
Joka tapauksessa kirja lunastaa lupauksensa mainiosti. Kannatti lukea 1344 sivua, tutustua kirjan henkilöihin, kiintyä heihin, iloita ja surra heidän kohtaloistaan ja lopulta nauttia hienosta tarinasta. Tämä taitaa olla parasta Kingiä, mitä olen tähän mennessä lukenut.
Teosta voinee suositella kärsivällisille lukijoille, jotka viihtyvät saman tarinan parissa pitkään. Jos pidät esimerkiksi tv-sarjasta The Walking Dead, voisi tämä romaani sopia sinulle, vaikkei tässä romaanissa zombeja olekaan, ovat teemat pitkälti yhteneväisiä molemmissa.
November 26, 2021
Dos primeiros trabalhos de King. De leitura fácil, está a despertar alguma atenção devido ao momento em que vivemos. A estória centra-se no precipitar, e na recuperação, de uma sociedade devastada por uma epidemia mortal. Conta também com elementos sobrenaturais. A luta do bem contra o mal por assim dizer é personificada pelas personagens da Mãe Abigail e de Randel Flagg respectivamente. Duas sociedades que renascem e têm como destino debaterem-se numa luta sem razão aparente.
Acabei de ler a versão estendida e, se bem que nunca me aborreci na sua leitura - em breve devido à capacidade de manter o suspense na escrita de King - por outro lado fiquei algo desiludido com o desenrolar da trama. Vou passar a explicar. Quem conhece Stephen King sabe que ele nunca, ou raramente, estrutura de forma rígida a trama. Ele próprio diz que nunca sabe como os seus livros vão acabar. Ele vai escrevendo, e a meu ver, o risco subjacente é que quando chegamos ao fim ficamos com a sensação::: Mehhh, Foi como eu fiquei. Se por um lado as personagens cativaram-me de algum modo, por outro lado parece que mehhhh. Mehh significa assim assim.
Fica a minha nota, assim assim.
Acabei de ler a versão estendida e, se bem que nunca me aborreci na sua leitura - em breve devido à capacidade de manter o suspense na escrita de King - por outro lado fiquei algo desiludido com o desenrolar da trama. Vou passar a explicar. Quem conhece Stephen King sabe que ele nunca, ou raramente, estrutura de forma rígida a trama. Ele próprio diz que nunca sabe como os seus livros vão acabar. Ele vai escrevendo, e a meu ver, o risco subjacente é que quando chegamos ao fim ficamos com a sensação::: Mehhh, Foi como eu fiquei. Se por um lado as personagens cativaram-me de algum modo, por outro lado parece que mehhhh. Mehh significa assim assim.
Fica a minha nota, assim assim.
February 10, 2018
Достойно продължение на първата част ,което прочетох с огромно удоволствие. В един свят изпепелен от човешката глупост се ражда,колкото и да е странно-човека...Буквално се ражда нов живот-живот,който трябва да се рестартира,защото няма да има друга възможност.Той няма да позволи това.Остава да се борим ,да пазим човешкото...Само тогава може да се каже,че живеем истински.Само тогава може да се каже,че имаме цел...Но трябва да я намерим,и още по-трудното-да я опазим.Опазим ли я-опазваме душите си,оставаме Неговите най-висши творения.Така,както е трябвало да бъде,така,както е било писано.
July 29, 2025
Ok le 2 était VRAIMENT mieux que le 1, surtout parce qu'on s'attache enfin aux persos et qu'on a enfin des vraies péripéties et objectifs. L'écriture, c'est du génie et même si j'aurais aimé que certains perso soient plus développés (Dayna Jurgens en fait) mais ceux qui le sont c'est parfait.
L'approche théologique du bouquin est un peu particulière puisque c'est comme ça que sont expliqués les évènements sciences-fictionesques et j'avais jamais lu de livre qui faisait ça.
Bon la fin je suis pas convaincue, je m'attendais à mieux je pense.
L'approche théologique du bouquin est un peu particulière puisque c'est comme ça que sont expliqués les évènements sciences-fictionesques et j'avais jamais lu de livre qui faisait ça.
Bon la fin je suis pas convaincue, je m'attendais à mieux je pense.
February 5, 2022
Neste segundo livro, vamos finalmente saber quem vence a "guerra" entre o Bem e o Mal, depois da maioria da população ter sido extinta por uma estranha gripe mortal.
Será que as pessoas do Leste conseguem vencer o terrível Randall Flagg e os seus seguidores?
Mais um excelente livro do Mestre Stephen King, que nos prende desde a primeira página.
Será que as pessoas do Leste conseguem vencer o terrível Randall Flagg e os seus seguidores?
Mais um excelente livro do Mestre Stephen King, que nos prende desde a primeira página.
August 31, 2022
i like it✨
Displaying 1 - 30 of 115 reviews