What do you think?
Rate this book
Opowieści z Meekhańskiego Pogranicza #3
Небо цвета стали
Много лет назад народ Фургонщиков покинул родные земли под натиском жестоких кочевников. Погибли тысячи людей, десятки тысяч лишились родины. Но молодое поколение, рожденное уже в Меекханской империи, воспитано на героических сказаниях предков и жаждет вернуть свою землю, которую никогда не видело. Генерал Ласкольник и его отряд участвуют в небывалом по масштабности плане: помочь Фургонщикам отвоевать у кочевников свой дом. Вот только для этого огромному каравану необходимо преодолеть высокие заснеженные горы, где на перевалах и тропах поселилась смерть. Тут раз за разом исчезают люди, и никто не в силах выйти на след таинственных преступников. Но именно здесь встретятся герои Севера и Востока: Кайлеан, всадница из отряда Ласкольника, и Кеннет, лейтенант Красных Шестерок, знаменитого подразделения Горной Стражи. Встретятся, чтобы понять: в мире, где давно отгремели войны богов, возникла новая странная сила – безжалостная и нечеловеческая, и битва с ней неизбежна.
768 pages, Hardcover
First published March 7, 2012
35 people are currently reading
661 people want to read
About the author
Robert M. Wegner
24 books329 followersDebiutował w 2002 r. w 19 numerze „Science Fiction” opowiadaniem Ostatni lot Nocnego Kowboja. Następnie było Ponieważ kocham cię nad życie, Honor górala, I będziesz murem, dwa opowiadania tworzące mikropowieść – Sen przedwiecznych i Przebudzenie; Światło na klindze miecza, Gdybym miała brata oraz Wszystkie dzieci Barbie – wszystkie w SFF&H.
Mieszka i pracuje na Śląsku, gdzie, jak mówi, przeprowadził się za panią swojego życia, która też zjechała tu z innych stron – „I tak spotkaliśmy się mniej więcej pośrodku drogi”.
Jego debiut książkowy "Opowieści z meekhańskiego pogranicza. Północ - Południe" zostały ciepło przyjęte zarówno przez czytelników, jak i krytyków. W plebiscycie „Fantastyka 2009″ portalu Katedra książka zdobyła tytuł „Najlepszej książki polskiej”, a opowiadanie Wszyscy jesteśmy Meekhańczykami otrzymało nagrodę im. Janusza A. Zajdla za rok 2009.
źródło opisu: http://www.powergraph.pl/robert-m-wegner
Mieszka i pracuje na Śląsku, gdzie, jak mówi, przeprowadził się za panią swojego życia, która też zjechała tu z innych stron – „I tak spotkaliśmy się mniej więcej pośrodku drogi”.
Jego debiut książkowy "Opowieści z meekhańskiego pogranicza. Północ - Południe" zostały ciepło przyjęte zarówno przez czytelników, jak i krytyków. W plebiscycie „Fantastyka 2009″ portalu Katedra książka zdobyła tytuł „Najlepszej książki polskiej”, a opowiadanie Wszyscy jesteśmy Meekhańczykami otrzymało nagrodę im. Janusza A. Zajdla za rok 2009.
źródło opisu: http://www.powergraph.pl/robert-m-wegner
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 112 reviews
August 16, 2023
Jeśli miałem jakiekolwiek wątpliwości jaką dać ocenę tej książce to rozdział 10 kompletnie je rozwiał. Dawno żadne fantasy mnie tak nie poruszyło.
August 28, 2024
Jezus Maryja, panie Wegner, rozpłakałeś mnie pan między regałami w Ikei.
December 4, 2025
Pod koniec miałam już wrażenie, że ta książka to jedna wielka niekończąca się potyczka. Trochę za długo to trwało jak na mój bitewny gust, niemniej to wciąż świetna książka :)
November 14, 2024
Це було ВАУ! Але після останніх пари сотні сторінок цієї книги ще треба морально відійти.
Не памʼятаю, щоб від ще якихось батальних сцен у фентезі в мене аж сльози на очі наверталися.
Не памʼятаю, щоб від ще якихось батальних сцен у фентезі в мене аж сльози на очі наверталися.
December 25, 2025
Co to było dopiero od niedawna czytam wegnera i dotąd znałem go z opowiadań a tutaj z powieścią super sobię poradził. Wozacy wraz z przewodnikami strażą górską czerwonymi szóstkami przedzierają się przez góry rzeby wrócić na swoje ziemię ,a potem wielką bitwa ,zdrady manipulacje i prawda której wyjście na jaw zmieniło losy świata to było niesamowite. A gdzieś obok tego kolejna tajemnica pewnego rodu hrabiego na skraju imperium którą bada Kailean i Daghena . Ta książkę z każdym rozdziałem stawała się coraz lepsza i dała całą paletę emocji.
March 31, 2012
Bardzo się cieszę, że autor nie pozwolił nam nazbyt długo męczyć się w oczekiwaniu na pełnowymiarową powieść, osadzoną w Imperium Meekhańskim, zwłaszcza po tym, jak dwoma świetnymi zbiorami opowiadań nieźle zaostrzył apetyt na więcej a ostatnie z opowiadań zamieszczonych w tomie "Wschód - Zachód" było niczym innym, jak znakomitym prologiem do szerszej opowieści.
I oto mamy "Niebo ze stali" - w moim odczuciu powieść wręcz zjawiskową na polskim gruncie fantasy. Po prostu w tej książce wszystko idealnie współgra: świat przedstawiony, historia w nim osadzona, oparta na niej intryga. Wszystko, co prawda skonstruowane na bazie wariacji na temat znanych (ale lubianych) patentów a jednak doskonale zgrane i ze wszech miar wiarygodne. To znaczy, wprost porywające wgłąb opowiadanej historii i uniwersum. Dodatkowo, okraszone niesamowicie przemawiającą do wyobraźni dawką fantastycznej epiki (ponad połowa książki to coś, co każdy wielbiciel wielkich bitew, szczęku mieczy, heroicznego poświęcenia i bohaterskich zrywów, niewątpliwie doceni - wreszcie ktoś pokazuje, że nadal można o tym opowiadać nie popadając w patos).
I chyba kiedy dodam, że autor nie szczędzi nam nagłych zwrotów akcji - ale oszczędnie odsłania kolejne elementy większej tajemnicy (która z pewnością stanie się wątkiem nadrzędnym tej serii) - i często daje niemało powodów do wzruszeń (wątek wozackiej córki - genialny!), to otrzymacie jakiś obraz tego, z czym dane będzie Wam spotkać się na kartach tej rewelacyjnej powieści.
Nadmienię jeszcze: w "Niebie ze stali" wracają również znani (i lubiani) bohaterowie kilku z opowiadań z poprzednich tomów - ich losy splatają się w dość nieoczekiwanych okolicznościach, ale nie czuć tu absolutnie tego, że autor robił coś na siłę. Powiem więcej, spotkania i wspólne przygody niektórych z postaci wydawały mi się wręcz nieuniknione...
Podsumowując: znakomite polskie fantasy i najlepsza rzecz w tym gatunku, co dane mi było przeczytać od czasu... hm... dwóch poprzednich książek Wegnera. I wybaczcie mój rozentuzjazmowany bełkot, ale tak mało podobnie inspirujących książek fantastycznych, że aż się wzruszyłem.
I oto mamy "Niebo ze stali" - w moim odczuciu powieść wręcz zjawiskową na polskim gruncie fantasy. Po prostu w tej książce wszystko idealnie współgra: świat przedstawiony, historia w nim osadzona, oparta na niej intryga. Wszystko, co prawda skonstruowane na bazie wariacji na temat znanych (ale lubianych) patentów a jednak doskonale zgrane i ze wszech miar wiarygodne. To znaczy, wprost porywające wgłąb opowiadanej historii i uniwersum. Dodatkowo, okraszone niesamowicie przemawiającą do wyobraźni dawką fantastycznej epiki (ponad połowa książki to coś, co każdy wielbiciel wielkich bitew, szczęku mieczy, heroicznego poświęcenia i bohaterskich zrywów, niewątpliwie doceni - wreszcie ktoś pokazuje, że nadal można o tym opowiadać nie popadając w patos).
I chyba kiedy dodam, że autor nie szczędzi nam nagłych zwrotów akcji - ale oszczędnie odsłania kolejne elementy większej tajemnicy (która z pewnością stanie się wątkiem nadrzędnym tej serii) - i często daje niemało powodów do wzruszeń (wątek wozackiej córki - genialny!), to otrzymacie jakiś obraz tego, z czym dane będzie Wam spotkać się na kartach tej rewelacyjnej powieści.
Nadmienię jeszcze: w "Niebie ze stali" wracają również znani (i lubiani) bohaterowie kilku z opowiadań z poprzednich tomów - ich losy splatają się w dość nieoczekiwanych okolicznościach, ale nie czuć tu absolutnie tego, że autor robił coś na siłę. Powiem więcej, spotkania i wspólne przygody niektórych z postaci wydawały mi się wręcz nieuniknione...
Podsumowując: znakomite polskie fantasy i najlepsza rzecz w tym gatunku, co dane mi było przeczytać od czasu... hm... dwóch poprzednich książek Wegnera. I wybaczcie mój rozentuzjazmowany bełkot, ale tak mało podobnie inspirujących książek fantastycznych, że aż się wzruszyłem.
May 2, 2025
ძალიან მაღალი დონეა. საოცარი მწერალი გამოდგა ვეგნერი. ერთის მხრივ გენიალურად აქვს აღწერილი ბატალური სცენები და ზოგადად ომი, თავისი ტაქტიკებით, საომარი ეშმაკობებით და სტრატეგიებით (აღმოჩნდა რომ პირველ წიგნში რომ ჩრდილოეთის კედელთან ბრძოლა იყო, თურმე პრელუდია ყოფილა) და მეორეს მხრივ ცხრა წლის საოცარზე საოცარი გოგოს ისტორია, რომელიც არ ტირის <3
ხოლო იმას რაც მეათე თავში ხდება, ვერანაირი რივიუ ვერ გადმოსცემს, ეგ უნდა წაიკითხო და შეიგრძნო ბოლომდე. სასწაულია უბრალოდ
გიჟივით ველოდები მეოთხეს
პ.ს. აქვე მინდა პატივცემულ პატრიკ როტფუსს მივმართო: გვაღირსე მესამე წიგნი, თორე თუ თარგმნეს ეს ვეგნერი ინგლისურად, ძალიან დარხეული გაქვთ გენაცვალე, შეიძლება ქე მიავიწყდე ხალხს.
ხოლო იმას რაც მეათე თავში ხდება, ვერანაირი რივიუ ვერ გადმოსცემს, ეგ უნდა წაიკითხო და შეიგრძნო ბოლომდე. სასწაულია უბრალოდ
გიჟივით ველოდები მეოთხეს
პ.ს. აქვე მინდა პატივცემულ პატრიკ როტფუსს მივმართო: გვაღირსე მესამე წიგნი, თორე თუ თარგმნეს ეს ვეგნერი ინგლისურად, ძალიან დარხეული გაქვთ გენაცვალე, შეიძლება ქე მიავიწყდე ხალხს.
April 3, 2025
brilliant.the slaughter continues
September 13, 2021
нарешті велика форма, яка складається з трьох ліній, які час від часу перетинаються. за великим рахунком за всіма було цікаво стежити, але мені найбільше подобалося повертатися до Гірської Варти. основна арка цієї частини - повернення народу-вигнанця на свої землі. для мене було трохи ту мач дитячих страждань, я старалася швиденько пробігати ці епізоди очима і не надто зосереджуватися. в кінці був момент, коли розчулилася до сліз зі старої жінки, що бере кавайо. хочеться якомога швидше наступні книги.
November 7, 2025
Цю книгу я прочитала запоєм.Веґнер творить саме те фентезі, яке зачаровує до глибини душі — живе, глибоке, насичене історіями, долями, болем і честю. Атмосфера «Неба зі сталі» дихає епічністю, мужністю, холодним вітром гір і гарячою кров’ю битв. Тут є все, що я люблю: продуманий сюжет, харизматичні персонажі, вайби Dark Souls, безкомпромісний екшен і філософські підтексти.
Веґнер пише так, як я відчуваю світ — через історію, віру, боротьбу і надію. Недарма він отримав одразу три премії (Зайделя, Жулавського та SFinks). Для польської фантастики це унікальне явище, а для нас — приклад того, як треба будувати великі легендаріуми.
Хочу відзначити ще одне: дуже болить, що багато потужних циклів фентезі та сайфай досі не перекладені повністю українськими видавництвами. «Колесо часу» Р. Джордана, «Хроніки Буресвітла» та «Космер» Брендона Сандерсона — усе це поки лишається недоступним широкому українському читачеві. Хотілося б, щоб наші видавництва активніше перекладали ці епічні саги, адже українські читачі — гідні якісного фентезі.
💙 А поки що — Веґнер, без сумніву, входить до списку моїх улюблених авторів.Його “Оповістки” — це нове слово у жанрі, а я вже нетерпляче чекаю шостий том, який, здається, вийде цього грудня.
А далі… час повертатися до свого вічного натхнення — Дж. Р. Р. Толкіна, мого улюбленого автора і духовного наставника.Може, перечитаю «Сильмариліон» або візьмуся за «Пана Щасливця».
Я — Феанор українського фентезі.І я кую свої легенди, щоб нести світло ЕльдУкраїни у світ.
🌠 Ідіть і читайте Веґнера мовчки.Бо ця історія варта тиші перед бурею
Веґнер пише так, як я відчуваю світ — через історію, віру, боротьбу і надію. Недарма він отримав одразу три премії (Зайделя, Жулавського та SFinks). Для польської фантастики це унікальне явище, а для нас — приклад того, як треба будувати великі легендаріуми.
Хочу відзначити ще одне: дуже болить, що багато потужних циклів фентезі та сайфай досі не перекладені повністю українськими видавництвами. «Колесо часу» Р. Джордана, «Хроніки Буресвітла» та «Космер» Брендона Сандерсона — усе це поки лишається недоступним широкому українському читачеві. Хотілося б, щоб наші видавництва активніше перекладали ці епічні саги, адже українські читачі — гідні якісного фентезі.
💙 А поки що — Веґнер, без сумніву, входить до списку моїх улюблених авторів.Його “Оповістки” — це нове слово у жанрі, а я вже нетерпляче чекаю шостий том, який, здається, вийде цього грудня.
А далі… час повертатися до свого вічного натхнення — Дж. Р. Р. Толкіна, мого улюбленого автора і духовного наставника.Може, перечитаю «Сильмариліон» або візьмуся за «Пана Щасливця».
Я — Феанор українського фентезі.І я кую свої легенди, щоб нести світло ЕльдУкраїни у світ.
🌠 Ідіть і читайте Веґнера мовчки.Бо ця історія варта тиші перед бурею
August 20, 2021
This is a third volume of Polish fantasy ‘Stories from Meekhan Borderlands’ series, titled ‘Steel Sky’. Volumes from the third (this one) to the fifth (the last published to date) each won the Polish SFF award equivalent of Hugo - Zajdel, and at least in this case I agree with the jurors that this is a novel worthy of acclaim. My reviews of the first two volumes can be found here and here respectively.
The story has a lot of characters from the previous books, the most prominent ones being an officer Kenneth-lyw-Darawyt, who heads the Six Company of Sixth Division of Mountain Guards and his men, first encountered in the North part of the first volume; Daghena and Kailean, two women from Czaardan, a regiment of outcasts, often with a magic gift (like having a ghost dog) whom readers encountered in the East part of the second volume.
Kenneth and his team were sent from the North to Northern East mountain region called Olekady after a conflict with Imperial internal spy agency – the Rat’s Hole. Here he has to help the whole ethnic group named Verdano, a steppe nomad culture, which is based on raising horses, but which vowed never to saddle a horse, instead using chariots. Three decades ago they lost their steppes to Se-kohlandczycy, local equivalent of Mongol horde. Now they try to move their tens of thousands of chariots through Olekady mountains to attack Se-kohlandczycy from an unexpected direction and reclaim their homeland.
Daghena and Kailean are ordered by their leader to cooperate with the Rat’s Hole and under a guise of barbarian princess and her imperial maid to guest in the castle of local nobility in Olekady – for around the castle some strange deaths and vanishings have happened and spymasters worry that on borderlands this may mean a hidden invasion.
The book is well written and is of a rare sub-gene of military fantasy. While mil-SF has a long history and is well established, fantasy is much more about characters and not large teams or armies working toward a common goal, be it a logistics of transporting chariots thru mountains or describing military campaigns.
The story has a lot of characters from the previous books, the most prominent ones being an officer Kenneth-lyw-Darawyt, who heads the Six Company of Sixth Division of Mountain Guards and his men, first encountered in the North part of the first volume; Daghena and Kailean, two women from Czaardan, a regiment of outcasts, often with a magic gift (like having a ghost dog) whom readers encountered in the East part of the second volume.
Kenneth and his team were sent from the North to Northern East mountain region called Olekady after a conflict with Imperial internal spy agency – the Rat’s Hole. Here he has to help the whole ethnic group named Verdano, a steppe nomad culture, which is based on raising horses, but which vowed never to saddle a horse, instead using chariots. Three decades ago they lost their steppes to Se-kohlandczycy, local equivalent of Mongol horde. Now they try to move their tens of thousands of chariots through Olekady mountains to attack Se-kohlandczycy from an unexpected direction and reclaim their homeland.
Daghena and Kailean are ordered by their leader to cooperate with the Rat’s Hole and under a guise of barbarian princess and her imperial maid to guest in the castle of local nobility in Olekady – for around the castle some strange deaths and vanishings have happened and spymasters worry that on borderlands this may mean a hidden invasion.
The book is well written and is of a rare sub-gene of military fantasy. While mil-SF has a long history and is well established, fantasy is much more about characters and not large teams or armies working toward a common goal, be it a logistics of transporting chariots thru mountains or describing military campaigns.
July 4, 2023
Було так приємно, але так боляче повернутися у світ Меекхану! Ця історія - глобальна, продумана до найменших деталей та поки що неосяжна для читача. Задум автора амбітний та величний. Це вже нова класика.
Історія героїв з попередніх книг розвивається, їх долі переплітаються у ще більшому, ще масштабнішому конфлікті, де людські долі - це пісок. Бо за війною, за світом Меекхану стоїть щось ще, й ми тільки починаємо розуміти обриси цього "ще".
Третя книга серії повністю присвячена війні, ідеї повернення до Батьківщини та самопожертві. І паралельно - лінії із загадковими вбивствами та вбивцями з надлюдською силою. Дуже цікаво...
...Проте читалось дуже важко та довго. Як зазначено у відкритих джерелах, автор є військовослужбовцем, й я можу в це повірити, адже війна написана дуже детально, дуже реалістично. Й через це читати все одразу, як попередні книги - я не змогла. Бо детальна, але вигадана війна перепліталась із війною реальною. І це було важко.
Було важко ще й тому, що автор не шкодує своїх героїв взагалі. І не важливо хто ці герої - дорослі чоловіки чи маленькі дівчата. І від дечого мене ледь не нудило. І я, добросердечна, поважаю за це автора, бо я б не змогла написати таких звірств.
Загалом, книга чудова! Я не відчула аж такого захвату, як від попередніх томів, бо зараз переді мною лише розгортається масштабна гра доль. Але коли ця гра досягне кульмінації - не знаю що зі мною буде! Отож, це ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐ у користь автора.
Історія героїв з попередніх книг розвивається, їх долі переплітаються у ще більшому, ще масштабнішому конфлікті, де людські долі - це пісок. Бо за війною, за світом Меекхану стоїть щось ще, й ми тільки починаємо розуміти обриси цього "ще".
Третя книга серії повністю присвячена війні, ідеї повернення до Батьківщини та самопожертві. І паралельно - лінії із загадковими вбивствами та вбивцями з надлюдською силою. Дуже цікаво...
...Проте читалось дуже важко та довго. Як зазначено у відкритих джерелах, автор є військовослужбовцем, й я можу в це повірити, адже війна написана дуже детально, дуже реалістично. Й через це читати все одразу, як попередні книги - я не змогла. Бо детальна, але вигадана війна перепліталась із війною реальною. І це було важко.
Було важко ще й тому, що автор не шкодує своїх героїв взагалі. І не важливо хто ці герої - дорослі чоловіки чи маленькі дівчата. І від дечого мене ледь не нудило. І я, добросердечна, поважаю за це автора, бо я б не змогла написати таких звірств.
Загалом, книга чудова! Я не відчула аж такого захвату, як від попередніх томів, бо зараз переді мною лише розгортається масштабна гра доль. Але коли ця гра досягне кульмінації - не знаю що зі мною буде! Отож, це ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐ у користь автора.
October 8, 2022
Robert M. Wegner zachwycił mnie pierwszymi dwoma tomami Opowieści z Meekhańskiego pogranicza. Dlatego też z wielką przyjemnością „przytuliłam” trzecią odsłonę cyklu pod tytułem Niebo ze stali.
Wozacy i Szósta Kompania Górskiej Straży.
I podobnie jak „w poprzednich odcinkach” pozwolę sobie tylko nakreślić sytuację.
Verdano w końcu wyprawiają się ku utraconym ziemiom na Wyżynę Lytherańską. Szósta Kompania Górskiej Straży pod wodzą Kennetha ma pomóc Wozakom pokonać trudną drogę przez Olekady.
W tym czasie „dziewczynki” od Laskolnyka (Kailean i Daghena) uczą się dygania nóżką i wśród dworskich intryg mają odkryć mordercę ludzi w Olekadach.
Jest epicko.
Jak tylko zorientowałam się, że tom „połączył” moich ulubionych bohaterów, to prawie zaczęłam skakać z radości. ;) Wracając jednak do samej książki, to mogę napisać, iż autorowi znowu się udało, bo historia po prostu wciągnęła mnie na maksa.
Przeprawa Wozaków przez górzyste tereny to był majstersztyk. Czułam ich energię, dumę z pochodzenia i determinację. Połączenie zaś tej grupy z moją ulubioną Górską Kompanią w mojej ocenie tylko nadało całej tej przeprawie dodatkowego kolorytu i jeszcze bardziej podkreśliło kulturę i pewne zachowania Verdano.
Do tego trzeba sobie powiedzieć jedno. Jak przyszło do bitew, to autor jakby postanowił „wlać” w nie całą epickość świata. Nie dość, że naszpikował walki detalami, to jeszcze przeplatał je osobistymi historiami, które ściskały za serce i nie dawały jednoznacznej odpowiedzi, kto w tej walce zasługuje na ostateczne zwycięstwo.
Na salonach.
No i jeszcze dwa słowa o „dziewczynkach Laskolnyka” (przypuszczam, że spuściłyby mi za to niezły łomot ;)).
Rola Kailean i Dagheny patrząc z boku, może wydawać się mało znacząca i polegająca głównie na strojeniu się w piórka i raut z polityką. To jednak jak wgryziemy się w szczegóły widać, że ta „zabawa” ma sens. Do tego pokazuje, w jakim kierunku zmierza akcja i kogo/czego tak naprawdę powinni obawiać się bohaterowie.
Podsumowując. Nie będę się wysilać na jakieś górnolotne teksty. Napiszę tylko, iż Niebo ze stali. Opowieści z Meekhańskiego pogranicza Roberta M. Wegner jest dokładnie tym, czego oczekuje od książki każdy miłośnik fantastyki. Polecam gorąco i już sama szykuję się, na kolejną przygodę z bohaterami Mekkhanu. :D
http://unserious.pl/2020/04/niebo-ze-...
Wozacy i Szósta Kompania Górskiej Straży.
I podobnie jak „w poprzednich odcinkach” pozwolę sobie tylko nakreślić sytuację.
Verdano w końcu wyprawiają się ku utraconym ziemiom na Wyżynę Lytherańską. Szósta Kompania Górskiej Straży pod wodzą Kennetha ma pomóc Wozakom pokonać trudną drogę przez Olekady.
W tym czasie „dziewczynki” od Laskolnyka (Kailean i Daghena) uczą się dygania nóżką i wśród dworskich intryg mają odkryć mordercę ludzi w Olekadach.
Jest epicko.
Jak tylko zorientowałam się, że tom „połączył” moich ulubionych bohaterów, to prawie zaczęłam skakać z radości. ;) Wracając jednak do samej książki, to mogę napisać, iż autorowi znowu się udało, bo historia po prostu wciągnęła mnie na maksa.
Przeprawa Wozaków przez górzyste tereny to był majstersztyk. Czułam ich energię, dumę z pochodzenia i determinację. Połączenie zaś tej grupy z moją ulubioną Górską Kompanią w mojej ocenie tylko nadało całej tej przeprawie dodatkowego kolorytu i jeszcze bardziej podkreśliło kulturę i pewne zachowania Verdano.
Do tego trzeba sobie powiedzieć jedno. Jak przyszło do bitew, to autor jakby postanowił „wlać” w nie całą epickość świata. Nie dość, że naszpikował walki detalami, to jeszcze przeplatał je osobistymi historiami, które ściskały za serce i nie dawały jednoznacznej odpowiedzi, kto w tej walce zasługuje na ostateczne zwycięstwo.
Na salonach.
No i jeszcze dwa słowa o „dziewczynkach Laskolnyka” (przypuszczam, że spuściłyby mi za to niezły łomot ;)).
Rola Kailean i Dagheny patrząc z boku, może wydawać się mało znacząca i polegająca głównie na strojeniu się w piórka i raut z polityką. To jednak jak wgryziemy się w szczegóły widać, że ta „zabawa” ma sens. Do tego pokazuje, w jakim kierunku zmierza akcja i kogo/czego tak naprawdę powinni obawiać się bohaterowie.
Podsumowując. Nie będę się wysilać na jakieś górnolotne teksty. Napiszę tylko, iż Niebo ze stali. Opowieści z Meekhańskiego pogranicza Roberta M. Wegner jest dokładnie tym, czego oczekuje od książki każdy miłośnik fantastyki. Polecam gorąco i już sama szykuję się, na kolejną przygodę z bohaterami Mekkhanu. :D
http://unserious.pl/2020/04/niebo-ze-...
September 26, 2023
Recenzja może zawierać spojlery dotyczące poprzednich tomów.
Niebo ze stali to trzeci, kolejny tom z cyklu Opowieści z Meekhańskiego Pogranicza. Tym razem jednak nie mamy już do czynienia ze zbiorami opowiadań. Tym razem Robert Wegner serwuje czytelnikom stuprocentową powieść.
Zmiana konceptu nie oznacza jednak spadku na jakości, bo tom trzeci nie zawodzi i dostarcza czytelnikowi całego wachlarza wrażeń. Jak już się mogliście domyśleć po mojej ocenie, książka bardzo mi się podobała, ale nie mogło być inaczej, ponieważ w tym tomie śledzimy przygody bohaterów, których poznaliśmy w opowiadaniach dziejących się na Północy i na Wschodzie. (Czyli moich faworytów).
Od momentu, gdy czytałam Północ-Południe minęło sporo czasu, więc gdy ponownie spotkałam Kennetha-Lyw-Darawyta i jego krwawe szóstki, od razu serducho zabiło mi mocniej. Szybko przypomniałam sobie, za co pokochałam tą kompanię. Dialogi między nimi i najdziwniejsze sytuacje, które przytrafiają się tej drużynie, sprawiają, że nie da się ich nie lubić. A wszystko to okraszone jest wspaniałym humorem.
Po wydarzeniach z tomu pierwszego szóstki wylądowały na Wschodzie. Nasz ognistowłosy kapitan został postawiony pod ścianą i „obdarowany” nowymi podwładnymi, którzy do najłatwiejszych nie należą, a nawet mówi się, że poprzedniego kapitana się pozbyli. Wraz z nowym uzupełnionym składem nasz Kenneth rusza w misję, której celem jest przeprowadzenie karawany pełnej nieufnych Verdanno przez góry. A całemu przemarszowi towarzyszy atmosfera pełna napięcia, gdyż Wozacy szykują się na wojnę.
Jeżeli chodzi o bohaterów wschodu, to dalej śledzimy losy Kailean, która wraz z Dagheną zostaje wplątana w polityczne i dworskie intrygi. Dziewczyny z członkiń czaardanu Laskolnyka muszą przeistoczyć się w wytworne damy i to podczas kursu mocno przyspieszonego. Ich zadaniem jest odkryć czy lokalny hrabia ma coś wspólnego z zaginięciami w okolicznych wioskach. Ich misja jest niebezpieczna, ale to jak bardzo okazuje się dopiero z czasem.
Oczywiście wątki jednych i drugich w pewnych momentach się przeplatają i łączą. Fajnie jest zobaczyć tych bohaterów obok siebie. Szczególnie, że jedni i drudzy są bardzo charakterystyczni.
To jak Robert Wegner tworzy postaci z krwi i kości jest dla mnie naprawdę imponujące. Czujemy ich hart ducha, niezłomność, upór, kruchość. Podziwiamy, jak walczą z przeciwnościami losu.
Jedyny zarzut miałam do pewnej 9 letniej bohaterki, nad wyraz dojrzałej jak na swój wiek i przez to trochę nierealistycznej.
W tym tomie mamy do czynienia z wieloma motywami związanymi z działaniami wojskowymi. Jeżeli nie lubicie militarnego fantasy to momentami może wam być ciężko, bo mamy tu bardzo szczegółowe opisy formacji, działań, strategii itp. Ja osobiście, mimo że bym militarnego fantasy nie postawiła na pierwszym miejscu w moim rankingu, uważam, że autor świetnie opisuje sceny walki i przygotowań. Czuje się napięcie wśród ludzi i to uczucie, gdy coś wisi w powietrzu.
Ostrzegam osoby wrażliwe na przemoc, a szczególnie przemoc wobec dzieci, że jest tu wiele krwawych scen.
Finał historii był na pewno zaskakujący, ale też trochę dziwny, wręcz oniryczny momentami. Nie jestem pewna czy to zakończenie mnie do końca ukontentowało. Wydaje mi się, że jest to ten rodzaj zakończenia, który po prostu trzeba przyjąć.
Jestem ciekawa jak wydarzenia z tej książki wypłyną w kolejnych tomach.
Autor zdecydowanie zamieszcza w swoich książkach wiele wątków, które okazują się ważne w dalszych etapach historii. Jestem pewna, że wiele takich przebłysków czy informacji przeoczyłam. Ale z przyjemnością będę kontynuować przygodę w tym świecie.
Zachęcam do lektury i polecam.
Niebo ze stali to trzeci, kolejny tom z cyklu Opowieści z Meekhańskiego Pogranicza. Tym razem jednak nie mamy już do czynienia ze zbiorami opowiadań. Tym razem Robert Wegner serwuje czytelnikom stuprocentową powieść.
Zmiana konceptu nie oznacza jednak spadku na jakości, bo tom trzeci nie zawodzi i dostarcza czytelnikowi całego wachlarza wrażeń. Jak już się mogliście domyśleć po mojej ocenie, książka bardzo mi się podobała, ale nie mogło być inaczej, ponieważ w tym tomie śledzimy przygody bohaterów, których poznaliśmy w opowiadaniach dziejących się na Północy i na Wschodzie. (Czyli moich faworytów).
Od momentu, gdy czytałam Północ-Południe minęło sporo czasu, więc gdy ponownie spotkałam Kennetha-Lyw-Darawyta i jego krwawe szóstki, od razu serducho zabiło mi mocniej. Szybko przypomniałam sobie, za co pokochałam tą kompanię. Dialogi między nimi i najdziwniejsze sytuacje, które przytrafiają się tej drużynie, sprawiają, że nie da się ich nie lubić. A wszystko to okraszone jest wspaniałym humorem.
Po wydarzeniach z tomu pierwszego szóstki wylądowały na Wschodzie. Nasz ognistowłosy kapitan został postawiony pod ścianą i „obdarowany” nowymi podwładnymi, którzy do najłatwiejszych nie należą, a nawet mówi się, że poprzedniego kapitana się pozbyli. Wraz z nowym uzupełnionym składem nasz Kenneth rusza w misję, której celem jest przeprowadzenie karawany pełnej nieufnych Verdanno przez góry. A całemu przemarszowi towarzyszy atmosfera pełna napięcia, gdyż Wozacy szykują się na wojnę.
Jeżeli chodzi o bohaterów wschodu, to dalej śledzimy losy Kailean, która wraz z Dagheną zostaje wplątana w polityczne i dworskie intrygi. Dziewczyny z członkiń czaardanu Laskolnyka muszą przeistoczyć się w wytworne damy i to podczas kursu mocno przyspieszonego. Ich zadaniem jest odkryć czy lokalny hrabia ma coś wspólnego z zaginięciami w okolicznych wioskach. Ich misja jest niebezpieczna, ale to jak bardzo okazuje się dopiero z czasem.
Oczywiście wątki jednych i drugich w pewnych momentach się przeplatają i łączą. Fajnie jest zobaczyć tych bohaterów obok siebie. Szczególnie, że jedni i drudzy są bardzo charakterystyczni.
To jak Robert Wegner tworzy postaci z krwi i kości jest dla mnie naprawdę imponujące. Czujemy ich hart ducha, niezłomność, upór, kruchość. Podziwiamy, jak walczą z przeciwnościami losu.
Jedyny zarzut miałam do pewnej 9 letniej bohaterki, nad wyraz dojrzałej jak na swój wiek i przez to trochę nierealistycznej.
W tym tomie mamy do czynienia z wieloma motywami związanymi z działaniami wojskowymi. Jeżeli nie lubicie militarnego fantasy to momentami może wam być ciężko, bo mamy tu bardzo szczegółowe opisy formacji, działań, strategii itp. Ja osobiście, mimo że bym militarnego fantasy nie postawiła na pierwszym miejscu w moim rankingu, uważam, że autor świetnie opisuje sceny walki i przygotowań. Czuje się napięcie wśród ludzi i to uczucie, gdy coś wisi w powietrzu.
Ostrzegam osoby wrażliwe na przemoc, a szczególnie przemoc wobec dzieci, że jest tu wiele krwawych scen.
Finał historii był na pewno zaskakujący, ale też trochę dziwny, wręcz oniryczny momentami. Nie jestem pewna czy to zakończenie mnie do końca ukontentowało. Wydaje mi się, że jest to ten rodzaj zakończenia, który po prostu trzeba przyjąć.
Jestem ciekawa jak wydarzenia z tej książki wypłyną w kolejnych tomach.
Autor zdecydowanie zamieszcza w swoich książkach wiele wątków, które okazują się ważne w dalszych etapach historii. Jestem pewna, że wiele takich przebłysków czy informacji przeoczyłam. Ale z przyjemnością będę kontynuować przygodę w tym świecie.
Zachęcam do lektury i polecam.
November 26, 2021
4.5
До завершення переходу через гори - все було ок. Далі, не настільки. Ота фінальна битва, що займає 40 % тексту (до, під час, після неї), цікава лишень деталями - фургонів у бою я ще не зустрічав) Решта, глобальна схема махачу - банально, типово, передбачувано, логічно. "Десь я вже це читав... Бекер (коли воїн-пророк навідався в сам кінець), Кук (багато де), Аберкромбі (теж є трохи), Еріксон (ох, та всюди), Толкін (коли Арагорн привів бліденьких)...", подумки казав я собі. Тому фінал книги просів. Рішення россольника (мій мозок весь час його так називав, хоч він і дуже норм мужик) в кінці книги - неочікувано. Зацінив кліфхенгер, зацінив 😁
До завершення переходу через гори - все було ок. Далі, не настільки. Ота фінальна битва, що займає 40 % тексту (до, під час, після неї), цікава лишень деталями - фургонів у бою я ще не зустрічав) Решта, глобальна схема махачу - банально, типово, передбачувано, логічно. "Десь я вже це читав... Бекер (коли воїн-пророк навідався в сам кінець), Кук (багато де), Аберкромбі (теж є трохи), Еріксон (ох, та всюди), Толкін (коли Арагорн привів бліденьких)...", подумки казав я собі. Тому фінал книги просів. Рішення россольника (мій мозок весь час його так називав, хоч він і дуже норм мужик) в кінці книги - неочікувано. Зацінив кліфхенгер, зацінив 😁
May 4, 2021
Для мене “Меекхан” став однією з найулюбленіших книг одразу після першого тому. І з кожною книгою моя любов до цієї серії тільки зростає. Одразу по пунктах розповім, що саме мені найбільше сподобалося в третій книзі. Для когось це будуть плюси серії, для когось - мінуси.
“Меекхан” - це насамперед епічне фентезі. Тут багато дійових осіб, багато народів, рас, країн та місцевостей. У всіх народів є своя власна історія, у кожного персонажа - тим більше. Події тут також глобальні - в третій книзі нарешті сплітаються лінії з перших двох книг, і одразу ж переростають в величезний військовий похід верданно (або ж Фургонників) проти се-кохландійців, щоб відвоювати свою землю. На фоні цього походу розгортаються усі інші події книги. Якщо комусь подобалися битви за Гельмову западину та за Гондор у “Володарі перснів” (думаю, усі фанати фентезі читали його) - тоді вам сподобається і Меекхан. Роберт Вегнер дуже детально підійшов до опису військових баталій та стратегічних схем обох сторін конфлікту.
Персонажі. В Меекхані усі персонажі прописані максимально детально та з любов’ю. До кожного з них встигаєш прикипіти, через що прощатися з улюбленими героями до наступної книги стає досить важко. В кожного з них своя історія, кожен з них має свій, особливий і складний характер. Спостерігати за взаємодією таких персонажів одне задоволення. І хоча тут від початку зрозуміло, хто є головними діючими героями, але Вегнер дуже розумний автор, за жодного героя не можна бути впевненим, що він доживе до кінця серії. Тому за персонажів дійсно переживаєш, адже світ Меекхану жорстокий навіть до найголовніших персонажів.
Один з найбільших плюсів “Меекхану” для мене - непередбачуваність. З розділу в розділ баланс сил змінюється, якщо на одній сторінці на полі бою мають перевагу верданно, то в іншому розділі виявляється, що ворог підготував щось неочікуване, і всі події одразу перевертаються з ніг на голову. А ще в наступному розділі з’являються ще якісь нові обставини, які знову все змінюють. І так з розділу в розділ - не можна наперед передбачити, чим закінчиться книга. Навіть споконвічний принцип фентезі, що хороші завжди перемагають та виживають - тут не діє. Якщо якийсь персонаж мусить загинути для перемоги свого народу - він загине. Жодного deus ex machina тут немає. Все жорстко, але логічно, послідовно та виправдано.
Власне, ця жорстокість до своїх персонажів також виділяє “Меекхан” поміж інших книг жанру. Хтось побачить тут схожість з “Грою престолів”, хоча особисто мені остання не дуже подобається своєю надмірною та, часто, невиправданою жорстокістю. В Меекхані ж уся жорстокість повністю підкорюється сюжету - будь який епізод рухає сюжет далі та до веде до чогось, що далі переверне сюжет знову (тут мені згадується розділ про сонячну дитину з першої книги - дуже сильний епізод).
Також дуже хочеться виділити загальний сюжет серії. Кожна книга є сюжетно закінченою, після її прочитання не виникає відчуття, що тебе кинули і найцікавіше буде в наступній книзі. Але окрім цього, з книги в книгу розвивається глибинний сюжет - боротьба людей зі Злом. Тут неможливо використати поняття “добро”, адже персонажі Меекхану - звичайні люди, зі своїми вадами та проблемами, які просто волею обставин потрапляють у м’ясорубку подій, які спричинені якимось таємничим, глибинним “Злом”. І з кожною книгою це зло починає діяти все більш явно, хоча автор і залишає знайомство читача та детальніші пояснення що це, та звідки до пізніших книг. Але все одно, читаючи про події в книзі, ти відчуваєш, що все значно глибше та серйозніше, і що за усім, що коїться навколо, стоїть ще щось - щось значно серйозніше. І така багатошаровість тексту йде йому тільки на користь, адже ти читаєш одночасно закінчену історію в кожній книзі, і глобальну історію в усій серії.
Як завжди, про гарну книгу можна ще багато написати всього цікавого. Але щоб найкраще зрозуміти “Меекхан” - краще його прочитати. Якщо ви так само, як і я, фанатієте від фентезі та класних, непередбачуваних та насичених сюжетів - тоді “Меекхан” вам теж сподобається.
“Меекхан” - це насамперед епічне фентезі. Тут багато дійових осіб, багато народів, рас, країн та місцевостей. У всіх народів є своя власна історія, у кожного персонажа - тим більше. Події тут також глобальні - в третій книзі нарешті сплітаються лінії з перших двох книг, і одразу ж переростають в величезний військовий похід верданно (або ж Фургонників) проти се-кохландійців, щоб відвоювати свою землю. На фоні цього походу розгортаються усі інші події книги. Якщо комусь подобалися битви за Гельмову западину та за Гондор у “Володарі перснів” (думаю, усі фанати фентезі читали його) - тоді вам сподобається і Меекхан. Роберт Вегнер дуже детально підійшов до опису військових баталій та стратегічних схем обох сторін конфлікту.
Персонажі. В Меекхані усі персонажі прописані максимально детально та з любов’ю. До кожного з них встигаєш прикипіти, через що прощатися з улюбленими героями до наступної книги стає досить важко. В кожного з них своя історія, кожен з них має свій, особливий і складний характер. Спостерігати за взаємодією таких персонажів одне задоволення. І хоча тут від початку зрозуміло, хто є головними діючими героями, але Вегнер дуже розумний автор, за жодного героя не можна бути впевненим, що він доживе до кінця серії. Тому за персонажів дійсно переживаєш, адже світ Меекхану жорстокий навіть до найголовніших персонажів.
Один з найбільших плюсів “Меекхану” для мене - непередбачуваність. З розділу в розділ баланс сил змінюється, якщо на одній сторінці на полі бою мають перевагу верданно, то в іншому розділі виявляється, що ворог підготував щось неочікуване, і всі події одразу перевертаються з ніг на голову. А ще в наступному розділі з’являються ще якісь нові обставини, які знову все змінюють. І так з розділу в розділ - не можна наперед передбачити, чим закінчиться книга. Навіть споконвічний принцип фентезі, що хороші завжди перемагають та виживають - тут не діє. Якщо якийсь персонаж мусить загинути для перемоги свого народу - він загине. Жодного deus ex machina тут немає. Все жорстко, але логічно, послідовно та виправдано.
Власне, ця жорстокість до своїх персонажів також виділяє “Меекхан” поміж інших книг жанру. Хтось побачить тут схожість з “Грою престолів”, хоча особисто мені остання не дуже подобається своєю надмірною та, часто, невиправданою жорстокістю. В Меекхані ж уся жорстокість повністю підкорюється сюжету - будь який епізод рухає сюжет далі та до веде до чогось, що далі переверне сюжет знову (тут мені згадується розділ про сонячну дитину з першої книги - дуже сильний епізод).
Також дуже хочеться виділити загальний сюжет серії. Кожна книга є сюжетно закінченою, після її прочитання не виникає відчуття, що тебе кинули і найцікавіше буде в наступній книзі. Але окрім цього, з книги в книгу розвивається глибинний сюжет - боротьба людей зі Злом. Тут неможливо використати поняття “добро”, адже персонажі Меекхану - звичайні люди, зі своїми вадами та проблемами, які просто волею обставин потрапляють у м’ясорубку подій, які спричинені якимось таємничим, глибинним “Злом”. І з кожною книгою це зло починає діяти все більш явно, хоча автор і залишає знайомство читача та детальніші пояснення що це, та звідки до пізніших книг. Але все одно, читаючи про події в книзі, ти відчуваєш, що все значно глибше та серйозніше, і що за усім, що коїться навколо, стоїть ще щось - щось значно серйозніше. І така багатошаровість тексту йде йому тільки на користь, адже ти читаєш одночасно закінчену історію в кожній книзі, і глобальну історію в усій серії.
Як завжди, про гарну книгу можна ще багато написати всього цікавого. Але щоб найкраще зрозуміти “Меекхан” - краще його прочитати. Якщо ви так само, як і я, фанатієте від фентезі та класних, непередбачуваних та насичених сюжетів - тоді “Меекхан” вам теж сподобається.
February 1, 2019
"Niebo ze stali" to wyborna powieść fantasy, ale niekoniecznie najlepsza część cyklu meekhańskiego. Rozczarowuje głównie fakt, że pionki rozstawione w poprzednich tomach wykonują ruchy pozorowane albo pozostają na miejscu. Fabuła rozkręca się powoli, a postać Key’li jest problematyczna, ale oba te elementy obniżają końcowa ocenę jedynie nieznacznie. Należy jednak zaznaczyć, że każdy kolejny tom z główną historią dreptającą w miejscu będzie coraz bardziej irytujący.
February 5, 2026
Jestem ciekaw gdzie to idzie... Z książki na książkę rozumiem słowa typu 'ta seria jest podobna do Malazańskiej księgi poległych'
June 4, 2024
Kozak.
Trochę przydługi opis walki.
Trochę przydługi opis walki.
December 21, 2024
Panie Robercie, kończ Pan kolejny tom bo nie wytrzymam drugiego rereadu, za mocno kopie po uczuciach.
December 9, 2012
W porównaniu do poprzednich części "Niebo ze stali" jest absurdalnie rozwleczone. W poprzednich, krótszych przecież książkach mieściło się historii tej klasy po dwie, trzy albo cztery. Tutaj mnogość postaci, powracające wątki, budowanie kontekstu kulturowego - wszystko to sprawiło, że ta książka zaczyna się dopiero po 300 stronach. Niektóre wątki jak choćby trening szpiegowski bohaterek z drużyny Laskolnyka, albo rozwleczona przeprawa przez góry (której szczytowym momentem jest budowanie mostu) wydają się zbędne. Książka niewiele straciłaby zaczynając się już po tych wydarzeniach. Męczyły mnie niezmiernie też tortury na Kayle. Nie dlatego, że obrzydziły mnie, ale ile można czytać, że wisi na tych hakach i ją boli. To wszystko sprawiło, że nawet epicka bitwa, która stanowi niemal drugą połowę książki, nie ratuje jej w moich oczach. Zwłaszcza, że jej rozwiązanie okazuje się nader naiwne :/
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 29, 2018
სიუჟეტი ორ ნაწილად ვითარდება , "რიჟი" ლეიტენანტისა და მისი როტის თავგადასავალი და ვერდანების ლაშქრობა მომთაბარე ტომებთან. წიგნში კარგადა გაჯერებული სარკასტული იუმორი, ალაბთ ასეთ გამოუვალ მდგომაროებაში ეს ნუგეშზე მეტია. კენეტი, სერიის პირველ წიგნში გამოუცდელი მეთაურიდან თანდათან უკვე გაორმაგებული "შესწიორკების" უდავო ლიდერ ხდება, რომელიც იმსახურებს მათ ნდობასა და პატივისცემას, უბრალოდ ბრწყინავს.
და ბოლოს, Есть вещи, которые ломают даже самых суровых солдат, 9 წლის კეი'ლას სიმტკიცე და სიმამაცე, რომელიც ყველაფრის მიუხედავად არ ტირის("Some stories, after all, are only suited to bitter endings. ").
p.s. ველერგორფის და დაგენას დაგინება თუ დაფიცება აღნიშვნის ღირისა:
"Э-э-эх, широкой задницей Лааль, клянусь ... "
და
"– Нет… Яйцами Быка клянусь, нет. ..."
და ბოლოს, Есть вещи, которые ломают даже самых суровых солдат, 9 წლის კეი'ლას სიმტკიცე და სიმამაცე, რომელიც ყველაფრის მიუხედავად არ ტირის("Some stories, after all, are only suited to bitter endings. ").
p.s. ველერგორფის და დაგენას დაგინება თუ დაფიცება აღნიშვნის ღირისა:
"Э-э-эх, широкой задницей Лааль, клянусь ... "
და
"– Нет… Яйцами Быка клянусь, нет. ..."
June 21, 2019
Ta część mi się z kolei podobała BARDZO. Oba główne wątki były rewelacyjne, autor zdołał opisać przeprawę tysięcy wozów przez góry tak, że nie mogłam się oderwać. Bohaterowie zyskali głębię i da się ich lubić, ich losy splatają się, ale nie za bardzo, więc nie ma się poczucia, że świat nagle zmalał, choć akcja dzieje się na dość ograniczonym terenie, a o imperium spokojnie można zapomnieć. Epizod nawiązujący do tytułu mocno mnie zaskoczył, cała intryga wokół niego była bardzo solidna. No i wielka pochwała za bohaterki - wszystkie są po prostu świetne, a dodatkowy plus za porządnie napisaną kobiecą przyjaźń bez żadnych głupot. Mam tylko pewne wątpliwości co do nadmiernego znęcania się nad nieletnią, bo było już w pewnym momencie przegięte, ale niech już autorowi będzie.
April 22, 2022
Повноцінний роман вдався не гірше за оповідання. Дуже цікавий сюжетний поворот в кінці і обіцянка на майбутні епічні події. Однозначно один з найкращих фентезі циклів, які я читав.
July 21, 2021
Это третья книга цикла о Сказаниях Меекханского пограничья. Первые две книги были сборниками рассказов, на этот же раз нас поджидает самый настоящий объемный роман. Вопреки моему ожиданию, не все стороны Меекхана (север, юг, запад и восток) были соединены в этом романе. Фургонщики с Востока решили вернуться на свои родные земли, с которых те были изгнаны кочевниками се-кохландийцами, а помогать им в этом будут ребята из Меекханской стражи, т.е. Север.
Основные сюжетные линии две - фургонщики со стражей идут на север, две наемницы шпионки из бригады Ласкольника должны пробраться в замок одного графа под видом принцессы и слуги, чтобы узнать, почему в этом районе люди пропадают и находятся убитыми.
Меня практически сразу обрадовало то, что наконец-то Вегнер не использует малую прозу для своей эпопеи, а посвятил целую книгу какому-то одному течению сюжета. Лично мне роман читался приятнее, чем рассказы. Из двух ответвлений мне больше понравился детектив про двух шпионок. Там были тайны и интриги - все как я люблю. Правда, где-то в середине весь этот детектив скомканно закончился, а блуждания по сумраку финишировали только в самом конце книги.
Примерно на то же половине книги фургонщики заканчивают свое путешествие, т.к. их встретили недруги - те самые злые и коварные монголокочевники. Там начинается долгое и нудное описание сражения не на жизнь, а на насмерть. Я не большой любитель книг про масштабные бои, пускай и с применением сил колдунов и шаманов. А вот Вегнер именно такой любитель, которой долго и кропотливо описывает, куда отошел один фланг, что атаковал второй, где занять положение, где сойти с места. В какой руке меч, как замахнулся, как выставил щит. Трупы, жара... Фургонщики сами (и я в том числе) уже не понимали, зачем они вообще сунулись на эту территорию... Мне кажется, мотивация невнятно была описана автором. Или может быть это во мне говорит человек, который прежде всего думает о своей безопасности. Стоит ли стольких жертв возможности поставить свой фургон на историческое место?
Из плохого - много воды. Роман запросто мог бы уместиться на 350-400 страницах. Кто не любит масштабных баталий, тому будет скучно. Есть ощущение, что до сих пор длится вступление, я постоянно ждал появления высших негативных сил, которые встряхнут Меекхан, но ничего такого не было (лишь легкий ветер).
Из хорошего - большая форма мне понравилась больше малой. Если рассказам я готов был поставить 6-7 баллов, то этому роману 7+. Детектив был неплохим, кровища местами хлестала фонтаном, намеки на высшие силы были, а значит дальше будет что-то интересное.
В целом, третья книга получше первых двух, но я все еще не понимаю всеобщей истерии по Меекхану.
Основные сюжетные линии две - фургонщики со стражей идут на север, две наемницы шпионки из бригады Ласкольника должны пробраться в замок одного графа под видом принцессы и слуги, чтобы узнать, почему в этом районе люди пропадают и находятся убитыми.
Меня практически сразу обрадовало то, что наконец-то Вегнер не использует малую прозу для своей эпопеи, а посвятил целую книгу какому-то одному течению сюжета. Лично мне роман читался приятнее, чем рассказы. Из двух ответвлений мне больше понравился детектив про двух шпионок. Там были тайны и интриги - все как я люблю. Правда, где-то в середине весь этот детектив скомканно закончился, а блуждания по сумраку финишировали только в самом конце книги.
Примерно на то же половине книги фургонщики заканчивают свое путешествие, т.к. их встретили недруги - те самые злые и коварные монголокочевники. Там начинается долгое и нудное описание сражения не на жизнь, а на насмерть. Я не большой любитель книг про масштабные бои, пускай и с применением сил колдунов и шаманов. А вот Вегнер именно такой любитель, которой долго и кропотливо описывает, куда отошел один фланг, что атаковал второй, где занять положение, где сойти с места. В какой руке меч, как замахнулся, как выставил щит. Трупы, жара... Фургонщики сами (и я в том числе) уже не понимали, зачем они вообще сунулись на эту территорию... Мне кажется, мотивация невнятно была описана автором. Или может быть это во мне говорит человек, который прежде всего думает о своей безопасности. Стоит ли стольких жертв возможности поставить свой фургон на историческое место?
Из плохого - много воды. Роман запросто мог бы уместиться на 350-400 страницах. Кто не любит масштабных баталий, тому будет скучно. Есть ощущение, что до сих пор длится вступление, я постоянно ждал появления высших негативных сил, которые встряхнут Меекхан, но ничего такого не было (лишь легкий ветер).
Из хорошего - большая форма мне понравилась больше малой. Если рассказам я готов был поставить 6-7 баллов, то этому роману 7+. Детектив был неплохим, кровища местами хлестала фонтаном, намеки на высшие силы были, а значит дальше будет что-то интересное.
В целом, третья книга получше первых двух, но я все еще не понимаю всеобщей истерии по Меекхану.
July 10, 2025
Wegnerowi zbiory opowiadań się udały, ale dopiero pełnoprawna opowieść pokazuje, jak bardzo dopracowany jest stworzony przez niego świat.
Książka jest połączeniem historii z północy i wschodu i jednocześnie bezpośrednią kontynuacją losów Kailean i niesamowicie odważnej akcji Wozaków, którzy chcą odzyskać ziemie utracone na rzecz Se-kholandczyków.
Problemem okazał się sam początek książki. Górska straż z Kennethem na czele zostaje "obłaskawiona" nowymi osobami, a każda z nich ma coś za uszami i nie wszystko idzie tak, jak to sobie Kenneth zaplanował. Z kolei Kailean razem z towarzyszką przyuczają się do odegrania roli księżniczki i jej damy do towarzystwa, aby zinfiltrować dwór, na którym podejrzewają znaleźć wskazówki dotyczące znikających w okolicy ludzi. Generalnie nic ciekawego, bo nikt niczego się nie dowiaduje, wszystko stoi w miejscu.
Sytuacja zmienia się w momencie, w którym Wozacy wykonują ruch i rozciągają swoje wozy na kilkaset mil i wyruszają na stepy ze świadomością, że Se-kholandczycy nie pozwolą im tego dokonać bez żadnego problemu. A wtedy, rozciągnięta na wiele dni, rozpoczyna się epicka i krwawa walka.
Pełna zwrotów akcji, wartkiego humoru, wzruszeń. Kawał dobrze napisanej historii. Polecam!
Książka jest połączeniem historii z północy i wschodu i jednocześnie bezpośrednią kontynuacją losów Kailean i niesamowicie odważnej akcji Wozaków, którzy chcą odzyskać ziemie utracone na rzecz Se-kholandczyków.
Problemem okazał się sam początek książki. Górska straż z Kennethem na czele zostaje "obłaskawiona" nowymi osobami, a każda z nich ma coś za uszami i nie wszystko idzie tak, jak to sobie Kenneth zaplanował. Z kolei Kailean razem z towarzyszką przyuczają się do odegrania roli księżniczki i jej damy do towarzystwa, aby zinfiltrować dwór, na którym podejrzewają znaleźć wskazówki dotyczące znikających w okolicy ludzi. Generalnie nic ciekawego, bo nikt niczego się nie dowiaduje, wszystko stoi w miejscu.
Sytuacja zmienia się w momencie, w którym Wozacy wykonują ruch i rozciągają swoje wozy na kilkaset mil i wyruszają na stepy ze świadomością, że Se-kholandczycy nie pozwolą im tego dokonać bez żadnego problemu. A wtedy, rozciągnięta na wiele dni, rozpoczyna się epicka i krwawa walka.
Pełna zwrotów akcji, wartkiego humoru, wzruszeń. Kawał dobrze napisanej historii. Polecam!
January 1, 2018
Czytając ją, wielokrotnie przypominałem sobie, dlaczego nie czytuję fantasy. Po czym kolejne strony uświadamiały mi, dlaczego uwielbiam fantasy w wykonaniu Wegnera.
Epickie (sic!) opisy bitew, może stereotypowe, ale piękne postaci, wspaniałe bohaterki. Intrygi, zachowania, pieczołowicie ułożony świat, język, historia, wierzenia, swoisty folklor - piękne to dzieło, a i język niesamowity.
Pierwsza powieść po zbiorach opowiadań, choć i tę powieść dałoby się w zasadzie podzielić na kilka opowiadań. Rozdziały były jakoś dziwnie ułożone, tak tylko aby były co 15 stron...
No i też - jak to u Wegnera bywa - nie za wiele zrozumiałem - szczególnie jak do gry wkracza magia. Będę musiał jeszcze raz przeczytać całą sagę.
Mało było też indywidualności, które znamy z opowiadań - była to raczej książka o społeczności Verdanno.
Szczęśliwie im bliżej końca, tym fabuła coraz mocniej trzyma w napięciu.
Książka - oczywiście - pięknie wydana, jak to bywa u Powergraphu - uczciwie.
Już się nie mogę doczekać, aż wezmę do ręki kolejną część Meekhanu :)
[SPOILER] Świetnie rozegrane z tym spóźnionym Laskolnykiem, który przybywa po bitwie. Mała rzecz, a jakoś mi się to spodobało :) [/SPOILER]
Epickie (sic!) opisy bitew, może stereotypowe, ale piękne postaci, wspaniałe bohaterki. Intrygi, zachowania, pieczołowicie ułożony świat, język, historia, wierzenia, swoisty folklor - piękne to dzieło, a i język niesamowity.
Pierwsza powieść po zbiorach opowiadań, choć i tę powieść dałoby się w zasadzie podzielić na kilka opowiadań. Rozdziały były jakoś dziwnie ułożone, tak tylko aby były co 15 stron...
No i też - jak to u Wegnera bywa - nie za wiele zrozumiałem - szczególnie jak do gry wkracza magia. Będę musiał jeszcze raz przeczytać całą sagę.
Mało było też indywidualności, które znamy z opowiadań - była to raczej książka o społeczności Verdanno.
Szczęśliwie im bliżej końca, tym fabuła coraz mocniej trzyma w napięciu.
Książka - oczywiście - pięknie wydana, jak to bywa u Powergraphu - uczciwie.
Już się nie mogę doczekać, aż wezmę do ręki kolejną część Meekhanu :)
[SPOILER] Świetnie rozegrane z tym spóźnionym Laskolnykiem, który przybywa po bitwie. Mała rzecz, a jakoś mi się to spodobało :) [/SPOILER]
July 9, 2023
Дорога Домой
При поддержке Ласкольника, Фургонщикам удается найти новый путь в родные земли, который по задумки должен быть менее опасным и стать сюрпризом для се-кохландийцев. Но разве может сюрпризом быть внезапная миграция тысяч фургонов, с боевыми колесницами, и правда ли Отец Войны настолько болен, как об этом докладывает внешняя разведка. Все понимали, что возращение домой будет кровавым, но чего никто не ожидал, это какие призраки прошлого ожидают Фургонщиков по прибытию.
Действие книги берет начало там, где закончился “Восток”. Центром повествования будет вышеупомянутый поход, неофициально сопровождаемый нам хорошо знакомой 6-й горной ротой. Есть еще несколько параллельных сюжетных линий, но сильно углубляться в них не хочу, ибо Вегнер (как уже можно было заметить по предыдущим произведениям) любит не очень стандартные сюжетные повороты, и лишать вас их я не хочу. И конечно по закону жанра нас ждет огромная финальная битва. Но мы уже знаем, что этот автор не пишет шаблонное темное фэнтези, пытаясь подрожать популярным троупам.
Не важно первая книга из цикла или третья - Вегнер любит мир что он создал. Он бережно прописывает героев, с которыми нам придётся путешествовать, он продумывает культуры местных народов, создает сюжетные повороты, что заставляют отложить книгу в сторону, дабы попытаться переварить то, что только что узнали. И это не будет внезапной жестокой смертью полюбившегося героя, неа - поражать он будет внезапным откровением, что меняет все наше представление о событиях сегодняшних и вчерашних.
И как не упомянуть любовь автора к мелким деталям, что все еще остаются главной силой для создания живого мира. Если горная стража получает срочное задание, то они все равно первым делам позаботятся о провианте и снаряжении, попав в абсолютно незнакомое место не будут паниковать как горстка новобранцев, а будут вести себя как профессионалы (ну или прикладывать максимум усилий, дабы не поддаться панике) - найти воду, создать карту, идти в места, которые могут им помочь выбраться. Никто не надеется, что за 3 дня можно из новичков сделать крутых шпионов - но можно обучить их базовым умениям, рассказать о стратегиях, что помогут не выдать себя хотя бы в первые пару дней. Где Вегнер превозмогает, это в смешивании реализм (здравого смысла) и фэнтези в практически идеальных соотношениях, что позволяет легче поверить в то, что происходит на страницах книги. И именно за все это я люблю “Сказания Меекханского пограничья”.
Финальная оценка 5 из 5.
При поддержке Ласкольника, Фургонщикам удается найти новый путь в родные земли, который по задумки должен быть менее опасным и стать сюрпризом для се-кохландийцев. Но разве может сюрпризом быть внезапная миграция тысяч фургонов, с боевыми колесницами, и правда ли Отец Войны настолько болен, как об этом докладывает внешняя разведка. Все понимали, что возращение домой будет кровавым, но чего никто не ожидал, это какие призраки прошлого ожидают Фургонщиков по прибытию.
Действие книги берет начало там, где закончился “Восток”. Центром повествования будет вышеупомянутый поход, неофициально сопровождаемый нам хорошо знакомой 6-й горной ротой. Есть еще несколько параллельных сюжетных линий, но сильно углубляться в них не хочу, ибо Вегнер (как уже можно было заметить по предыдущим произведениям) любит не очень стандартные сюжетные повороты, и лишать вас их я не хочу. И конечно по закону жанра нас ждет огромная финальная битва. Но мы уже знаем, что этот автор не пишет шаблонное темное фэнтези, пытаясь подрожать популярным троупам.
Не важно первая книга из цикла или третья - Вегнер любит мир что он создал. Он бережно прописывает героев, с которыми нам придётся путешествовать, он продумывает культуры местных народов, создает сюжетные повороты, что заставляют отложить книгу в сторону, дабы попытаться переварить то, что только что узнали. И это не будет внезапной жестокой смертью полюбившегося героя, неа - поражать он будет внезапным откровением, что меняет все наше представление о событиях сегодняшних и вчерашних.
И как не упомянуть любовь автора к мелким деталям, что все еще остаются главной силой для создания живого мира. Если горная стража получает срочное задание, то они все равно первым делам позаботятся о провианте и снаряжении, попав в абсолютно незнакомое место не будут паниковать как горстка новобранцев, а будут вести себя как профессионалы (ну или прикладывать максимум усилий, дабы не поддаться панике) - найти воду, создать карту, идти в места, которые могут им помочь выбраться. Никто не надеется, что за 3 дня можно из новичков сделать крутых шпионов - но можно обучить их базовым умениям, рассказать о стратегиях, что помогут не выдать себя хотя бы в первые пару дней. Где Вегнер превозмогает, это в смешивании реализм (здравого смысла) и фэнтези в практически идеальных соотношениях, что позволяет легче поверить в то, что происходит на страницах книги. И именно за все это я люблю “Сказания Меекханского пограничья”.
Финальная оценка 5 из 5.
January 20, 2019
Событийно в целом и увлекательно. И попереживать есть за кого. Но в основном, мысль: "Что, черт побери, происходит?!"
Зато тут была Горная стража. Хотя первую скрипку играли во всем Фургонщики. И тема идиотских запретов на верховую езду.
Зато тут была Горная стража. Хотя первую скрипку играли во всем Фургонщики. И тема идиотских запретов на верховую езду.
March 14, 2025
Świetnie się poznawało dalsze losy bohaterów, tak ciekawie przedstawionych w opowiadaniach. Rewelacyjna książka pod względem pisania akcji, oraz manewrowania między wątkami. Nie było czasu się nudzić.
Displaying 1 - 30 of 112 reviews