Сибірські новели

by Борис Антоненко-Давидович

«Сибірські новели» — це низка неповторних людських доль і характерів, яким з того чи іншого боку довелося пройти через криваву машину ГУЛАГу. Ці характери і долі — більш ніж реалістичні, тому що вони — свідчення письменника, який дивом вижив у страшному пеклі...

310 pages, Unknown Binding

Published January 1, 1990

About the author

Borys Antonenko-Davydovych (Ukrainian: Борис Антоненко-Давидович), born Borys Davydov (Ukrainian: Борис Давидов) was a Ukrainian writer, translator and linguist. During the Great Purge he was sentenced to the death penalty, which was later replaced with ten years jail in GULAG. Antonenko-Davydovych wrote a number of prose books; he had been translating from German and Russian. One of the most famous of his works is "How do we speak" (Як ми говоримо) in which typical mistakes of Ukrainian speakers made under the influence of Russian language are considered.

Reviews

[Inna Zolotar · Rating 5 out of 5]

"Сибірські новели" - збірка, написана Борисом Антоненко-Давидовичем "в стіл". І лише у 1989 році вперше побачила світ в Україні. Новели та оповідання списані з власного досвіду автора, охоплюють як "охтирський" період гімназіального навчання з яскравими персонажами викладачів та учнів, так і участь автора у визвольних змаганнях.
Частина оповідань присвячена історіям людей та їх життєвим "обставинам", що привели мільйони на простори Сибіру, до численних -лагів. Є новели, що описують вибори долі та докори сумління, еволюцію совісті та безсовістності. Головним мотивом більшості оповідань є тема, як залишатись людиною в нелюдських умовах.
Попри те, що книга писалась не для друку в СРСР, все ж таки писалась українським радянським письменником, що теж є цікавим. Варто звернути увагу на міжнаціональні стосунки різних героїв, ставлення і автора, і героїв до жіноцтва, та інші теми - і тут видно, як ми, суспільство, все ж таки змінились з тих часів. Рекомендую всім, оскільки українська література, чи заборонена в радянський період, чи ні, краще розповідає історію, ніж більшість шкільних підручників. Правда, якщо вміти читати "між рядками".

[Iryna Slavych · Rating 5 out of 5]

"Сибірські новели" Антоненка-Давидовича - це живі артефакти із правдою про стероризовані у ХХ ст. український та інші народи, із реалістичним відтворенням їхнього життя, ще й з філософським осмисленням чисельних жорстокостей, що становили всю сутність радянської тоталітарної держави.

Збірку новел Антоненко-Давидович починав писати у часи "застою", коли неможливим був факт її видрукувати, бо ще не розвіявся міф про "щасливе майбутнє", а матеріал збирався в "захалявний" зшиток під час "сибірських поневірянь" письменника, де він по таборах ГУЛАГу і Бамлагу упродовж майже чверті століття проходив усі кола табірного пекла.
І страшно уявити, що будь-яка випадковість могла б позбавити українських читачів достовірності в зображенні життя за колючим дротом.

Прозаїк свідомо писав у "шухляду", твердо вірячи, що епоха фальші і насильства щезне і його оповідання про трагічну долю народу дійдуть до співвічизників. Не заради всезагально визнання, а заради того, аби була почута правда. Він виношував сюжети своїх творів для майбутніх читачів, розуміючи, що самому не пощастить побачити їх надрукованими, так і писав: "Я вам з того світу серцем усміхнусь..." Увесь цикл сибірських новел вперше побачив світ вже після смерті автора.

Хоча й дещо некоректно видається говорити тут про естетичну насолоду, яку дають "Сибірські новели", але це справді так, бо написані вони не лише правдиво, а й майстерно. Попри сувору дійсність табірної теми, прозаїк подає свої новели із досить гострим сатиричним поглядом на життя і з чималою дозою іронії, скепсису та гумору.

Та все ж таки найціннішим у новелах є те, що вони спонукають до глибоких роздумів та задають питання: як таке могло статися у ХХ ст.та чому винуватці жорстоких масштабних злочинів не понесли покарання? Теперішня дійсність дає нам відповіді: безкарність за геноцид народів у минулому створює нові злочини сьогодні.

Відроджуймо призабуті українські імена, таких недооціненних постатей як Антоненко-Давидович, які свято вірили у перемогу правди та справедливості.

[Elina · Rating 5 out of 5]

у мене в руках видання 1990 року - перше видання з Канади.. Україна ще навіть не незалежна. Від "Слово упорядника" у мене кров застигла.. вони ще тоді усе знали та розуміли..
35 років потому у міській бібліотеці Зеленої Гури у Польщі я взяла у руки це видання.. стільки емоцій..

новели вражають.. глибина розуміння психології людей, фантагосмогоричність подій та як наслідок драми доль, рівень освіти тогочасної інтелігенції, невимовна широта мови.. до речі про мову, звернула увагу що гулагський жаргон у творах наших митців написаних українською мовою пишеться або курсивом, або у лапках, та й навіть без них считується як щось іноземне та непритаманне.. а коли читаєш їх лібералів їх мовою (той же солженіцин) - там цей жаргон є частиною мови і є природнім для героїв та читача. ось така відмінність.

цю книгу треба мати у домашній бібліотеці. передавати поколіннями.