What do you think?
Rate this book
눈물을 마시는 새 #1
摘除心臟的那迦
基布倫森林是人形生物「那迦」的世界，擁有人形但長滿麟片的「那迦」在成年摘除心臟後，近乎於不死之身。一般人碰上了成年那迦只有被獵殺的份兒──因為他們的社會裡帶有心臟的生靈，都是獵物。
森林其北之地，由人類、妖族跟「雷空」三個種族共同佔據。北方現今沒有真正的王，有的只是妄想稱王的軍閥和「帝王症」患者，這樣的南北平衡維持了幾百年之久。
如今，在遙遠北方的海音夏大寺院堅守著早已不知出處的古老諺語：「以三才能敵一」，寺院裡的僧侶找來了獵人凱肯、「雷空」族提那翰、以及名叫皮西恩的妖族成員，要進入近千年來，沒有其他智慧生靈膽敢進入的基布倫森林，他們的任務是，從中把某個身負重大使命的那迦帶回海音夏──那是個，擁有心臟的那迦。
……在此處，就算飛得再高的天魚，也完全看不到地面，一望無際的森林覆蓋了四方的地平線。裡面沒經歷過斧頭砍伐的樹木蒼老、高大、陰森；毫無秩序生長的枝條不可避免地互相纏繞起來，形成佈滿了毫無秩序地延伸的垂直線、水平線、斜線，形成了連鳥兒在裡面都會迷路的迷宮。
這裡是基布倫森林，對北方的智慧生靈來講，這裡除了死亡之外，什麼都沒有。
森林其北之地，由人類、妖族跟「雷空」三個種族共同佔據。北方現今沒有真正的王，有的只是妄想稱王的軍閥和「帝王症」患者，這樣的南北平衡維持了幾百年之久。
如今，在遙遠北方的海音夏大寺院堅守著早已不知出處的古老諺語：「以三才能敵一」，寺院裡的僧侶找來了獵人凱肯、「雷空」族提那翰、以及名叫皮西恩的妖族成員，要進入近千年來，沒有其他智慧生靈膽敢進入的基布倫森林，他們的任務是，從中把某個身負重大使命的那迦帶回海音夏──那是個，擁有心臟的那迦。
……在此處，就算飛得再高的天魚，也完全看不到地面，一望無際的森林覆蓋了四方的地平線。裡面沒經歷過斧頭砍伐的樹木蒼老、高大、陰森；毫無秩序生長的枝條不可避免地互相纏繞起來，形成佈滿了毫無秩序地延伸的垂直線、水平線、斜線，形成了連鳥兒在裡面都會迷路的迷宮。
這裡是基布倫森林，對北方的智慧生靈來講，這裡除了死亡之外，什麼都沒有。
320 pages, Paperback
First published January 18, 2003
About the author
Yeong-Do Lee
32 books69 followersLee Yeong-Do (Korean: 이영도; Hanja: 李英道; is a Korean novelist known for his work in the fantasy and science fiction genre. He is best known for his Dragon Raja series of fantasy novels which is also his debut work, serialised on an online forum from 1997 and published on its completion in 1998.
Korean name: 이영도
alternative Romanization:
Lee Yeongdo
Lee Young-do
I Yeong-do
Korean name: 이영도
alternative Romanization:
Lee Yeongdo
Lee Young-do
I Yeong-do
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 642 reviews
August 5, 2025
Проковтнула цю книгу за пару днів і дуже шкодую, що не маю продовження. Дуже незвичний світ, нестандартні герої, таємниці, інтриги, пригоди, небезпека. Прекрасна історія-подорож у світі сповненому корейських легенд і поезії❤️
July 4, 2026
The Heart of the Nhaga unfolds like an ancient legend unearthed from another culture, layered with history, myth and mystery until the world itself becomes impossible to look away from.
Lee Young-do has created an incredibly rich fantasy setting with unique races that feel wholly distinct, each with their own beliefs, politics, customs and centuries of shared history. Korean folklore and Buddhist philosophy weave naturally through the world giving it a perspective that feels wonderfully fresh. Lush forests, forgotten ruins and impossible landscapes teem with curious creatures, from flying mantas carrying ancient cities to stranger marvels that sometimes veer into the violent and grotesque. Every chapter offers another glimpse into a world brimming with magic, wonder and lore far older than the quest itself.
That quest is, on the surface, comfortingly classic in such a strange world. A disparate group of companions sets out with a common purpose, the journey filled with detours and misadventures while an overarching political mystery gathers momentum. Along the way cultures collide, trust grows between unlikely companions and danger lurks around every turn. It captures the timeless appeal of classic epic fantasy within a world that is refreshingly original. The translation is also superb, evoking the cadence of ancient mythology and while the middle lingers on the journey there's always something wild and curious around the next bend.
However the characters never quite reach the same extraordinary heights, sometimes feeling more like embodiments of their cultures than fully realised individuals. It creates an emotional distance and explorations of friendship across cultural divides, personal identity and morality don't always land with the impact they seem poised to deliver.
Even so, The Heart of the Nhaga is an astonishing feat of imagination. Fantasy is at its best when it makes you feel like an explorer stepping into the unknown. Few fantasy novels capture that sense of wonder so completely.
My thanks to Harper Voyager for the arc
Lee Young-do has created an incredibly rich fantasy setting with unique races that feel wholly distinct, each with their own beliefs, politics, customs and centuries of shared history. Korean folklore and Buddhist philosophy weave naturally through the world giving it a perspective that feels wonderfully fresh. Lush forests, forgotten ruins and impossible landscapes teem with curious creatures, from flying mantas carrying ancient cities to stranger marvels that sometimes veer into the violent and grotesque. Every chapter offers another glimpse into a world brimming with magic, wonder and lore far older than the quest itself.
That quest is, on the surface, comfortingly classic in such a strange world. A disparate group of companions sets out with a common purpose, the journey filled with detours and misadventures while an overarching political mystery gathers momentum. Along the way cultures collide, trust grows between unlikely companions and danger lurks around every turn. It captures the timeless appeal of classic epic fantasy within a world that is refreshingly original. The translation is also superb, evoking the cadence of ancient mythology and while the middle lingers on the journey there's always something wild and curious around the next bend.
However the characters never quite reach the same extraordinary heights, sometimes feeling more like embodiments of their cultures than fully realised individuals. It creates an emotional distance and explorations of friendship across cultural divides, personal identity and morality don't always land with the impact they seem poised to deliver.
Even so, The Heart of the Nhaga is an astonishing feat of imagination. Fantasy is at its best when it makes you feel like an explorer stepping into the unknown. Few fantasy novels capture that sense of wonder so completely.
My thanks to Harper Voyager for the arc
November 3, 2024
Vaya fumada de libro. Es una auténtica locura que va tomando forma página a página. De verdad que no sé qué me ha sorprendido más pero estoy entre un águila atacando con un cocodrilo de cuatro metros entre las patas y un escarabajo gigante que sirve de montura. Aunque hay mil cosas más del estilo para elegir. En definitiva, un inicio de saga de fantasía muy loca que me ha encantado. Deseando el segundo tomo.
May 23, 2026
Set in a vividly imagined world divided between four races, the reptilian Nhaga, the flame-wielding Tokkebifire people, the giant birdlike Rekon, and humans, the story follows a reluctant quest that could decide the fate of the world. A Nhaga ventures north on a mysterious temple mission for the first time in history, accompanied by representatives from each race to guide his journey. Forced to work together despite centuries of distrust and prejudice, the group must survive long enough to reach their destination and uncover the true nature of their mission….
Reading this felt unlike anything else I can remember, it’s a genuinely unique and intriguing read. I was initially drawn in by the Lord of the Rings comparison, which makes sense in terms of the reluctant quest and the mix of races travelling together, but the overall atmosphere and storytelling style feels very different!
The world-building is really strong throughout and I came away with such a clear understanding of Ryun, the Nhaga, and their social structures - all of which were explored in a way that was rich and detailed without becoming overwhelming. The other races were well depicted and interesting too, even if they weren’t explored with quite the same depth yet. Since this is only the first book, though it feels like there’s still a lot of room for those cultures and characters to develop further.
There’s plenty of action and suspense throughout, balanced nicely with moments of dry humour. I also found the writing style strangely hypnotic. The long chapters and constant POV shifts occasionally made the story feel a little dreamlike but in a way that mostly worked for me!
I’m curious about where the next book could go, there’s still much of the journey and many unanswered questions to be explored so I’m excited to see where it goes next!
With huge thanks to NetGalley and HarperCollins for the ARC.
Reading this felt unlike anything else I can remember, it’s a genuinely unique and intriguing read. I was initially drawn in by the Lord of the Rings comparison, which makes sense in terms of the reluctant quest and the mix of races travelling together, but the overall atmosphere and storytelling style feels very different!
The world-building is really strong throughout and I came away with such a clear understanding of Ryun, the Nhaga, and their social structures - all of which were explored in a way that was rich and detailed without becoming overwhelming. The other races were well depicted and interesting too, even if they weren’t explored with quite the same depth yet. Since this is only the first book, though it feels like there’s still a lot of room for those cultures and characters to develop further.
There’s plenty of action and suspense throughout, balanced nicely with moments of dry humour. I also found the writing style strangely hypnotic. The long chapters and constant POV shifts occasionally made the story feel a little dreamlike but in a way that mostly worked for me!
I’m curious about where the next book could go, there’s still much of the journey and many unanswered questions to be explored so I’m excited to see where it goes next!
With huge thanks to NetGalley and HarperCollins for the ARC.
April 30, 2024
Wenn ich zukünftig jemanden beim Jammern erwische, dass sich in der Fantasy ja alles wiederholt und nichts Neues mehr zu finden ist, dem*der werde ich von nun an den Auftakt der ‚Die Legende vom Tränenvogel‘-Reihe empfehlen. Der Koreaner Lee Young-do, dessen Bücher sich in seinem Heimatland millionenfach verkauft haben, hat mit ‚Das Blut der Herzlosen‘, übersetzt von Hyuk-Sook Kim und Manfred Selzer, einen unglaublich kreativen Fantasyroman abgeliefert. So anders und faszinierend, meist sehr kurzweilig und immer neu und interessant. Das beginnt bei der Welt, geht weiter bei den Figuren und endet beim Plot. Selten habe ich so eine innovative Geschichte gelesen, mit derart vielen Fantasyelementen, denen ich noch nie begegnet bin. Das liegt vor allem daran, dass Lee Young-do koreanische Mythen, Fabeln, Volkssagen, aber auch kulturelle und gesellschaftliche Aspekte in seine Geschichte hat einfließen lassen, verwoben mit Wesenheiten anderer asiatischer Legenden und Altbekanntem aus westlicher Fantasy.
Es war für mich zu Beginn der Geschichte eine große Herausforderung, die vier Völker, die Lee Young-dos Welt besiedeln, auseinanderzuhalten. Doch nach und nach konnte ich die verschiedenen Merkmale, Eigenarten und Charakterzüge, die Dokebi, Lekon, Naga und Menschen ausmachen, verinnerlichen.
Der Autor bedient sich dabei einer einfachen Sprache, mit vielen humorvollen Stellen und einem Weltenbau, der eher wenig Details aufweist und vieles der eigenen Fantasie überlässt. Der Plot selbst ist gar nicht so umfangreich, aber trotzdem habe ich so viele neue Ideen gelesen, dass das gar nicht wirklich auffällt. Außerdem ist es der Auftakt zu einer vierbändigen Reihe, da darf laut ungeschriebener Regeln noch gar nicht so viel passieren. Man nimmt dafür viel über die vier Völkern und ihrem Miteinander mit. Oder ihrem Nichtmiteinander. Vor allem die Naga lernt man dabei sehr intensiv kennen, deren Art des Matriarchats unglaublich spannend ist und eine toll durchdachte Völkerstruktur liefert. Doch auch die anderen Völker üben ihre eigene Faszination aus und ich freue mich sehr, noch mehr von ihnen zu lesen. Denn weiterlesen werde ich definitiv. Da alle Bände auch noch dieses Jahr erscheinen, habe ich die Hoffnung, die Reihe mit frischer Erinnerung weiterlesen und beenden zu können. Bis dahin empfehle ich den Reihenauftakt all jenen, die auf der Suche nach frischen Ideen in der Fantasy sind und die Lust haben, sich auf eine neue Welt und neue Wesen einzulassen. Ab sofort hat das Jammern ein Ende! 4,5 Sterne.
Es war für mich zu Beginn der Geschichte eine große Herausforderung, die vier Völker, die Lee Young-dos Welt besiedeln, auseinanderzuhalten. Doch nach und nach konnte ich die verschiedenen Merkmale, Eigenarten und Charakterzüge, die Dokebi, Lekon, Naga und Menschen ausmachen, verinnerlichen.
Der Autor bedient sich dabei einer einfachen Sprache, mit vielen humorvollen Stellen und einem Weltenbau, der eher wenig Details aufweist und vieles der eigenen Fantasie überlässt. Der Plot selbst ist gar nicht so umfangreich, aber trotzdem habe ich so viele neue Ideen gelesen, dass das gar nicht wirklich auffällt. Außerdem ist es der Auftakt zu einer vierbändigen Reihe, da darf laut ungeschriebener Regeln noch gar nicht so viel passieren. Man nimmt dafür viel über die vier Völkern und ihrem Miteinander mit. Oder ihrem Nichtmiteinander. Vor allem die Naga lernt man dabei sehr intensiv kennen, deren Art des Matriarchats unglaublich spannend ist und eine toll durchdachte Völkerstruktur liefert. Doch auch die anderen Völker üben ihre eigene Faszination aus und ich freue mich sehr, noch mehr von ihnen zu lesen. Denn weiterlesen werde ich definitiv. Da alle Bände auch noch dieses Jahr erscheinen, habe ich die Hoffnung, die Reihe mit frischer Erinnerung weiterlesen und beenden zu können. Bis dahin empfehle ich den Reihenauftakt all jenen, die auf der Suche nach frischen Ideen in der Fantasy sind und die Lust haben, sich auf eine neue Welt und neue Wesen einzulassen. Ab sofort hat das Jammern ein Ende! 4,5 Sterne.
July 7, 2025
Тверда четвірка. Книжка приємно почухала всі мої хотілки та очікування від історії. А рецепт успіху тут простий - фентезійна складова повністю заснована на унікальній корейській міфології, яка своєю незвичністю тільки захоплює ще більше, четвірка колоритних персонажів, довга подорож та багато БАГАТО подій (сюжет дуже динамічний), але при цьому вміло тримається на вершині та не стає перенавантаженим. І класне балансування між інтригами, пригодами, гумором, бійками та в деяких сенсам горрором.
Загальне відчуття як від класичного олдового пригодницького фентезі, а я таке люблю
Загальне відчуття як від класичного олдового пригодницького фентезі, а я таке люблю
July 11, 2025
Все, що можна хотіти від фентезі.
Гулянка скінчилася і нам усім вже пора додому.
Гулянка скінчилася і нам усім вже пора додому.
Review of advance copy received from NetGalley
This was SPECTACULAR!
OMG, I’ve been such a fool to underestimate this one.
I went into The Heart of the Nhaga worried it would be "too much of a classic fantasy even for me"—and oh boy, was I wrong! It has all the richness of a Tolkien book without the "extra bits" that make it... ahem... a bit long-winded.
If you need a book to reset your fantasy palate, look no further. Here is a breakdown of why this
Asian high fantasy completely blew my mind:
✨ The Prose & Lore
The writing is absolutely beautiful and rich with meaning. It has a distinct, detached style that feels like a brilliant cultural and personality touch rather than a flaw. Plus, there is an endless amount of incredibly deep lore to keep you completely hooked.
🤯 Surreal & Mindbending
The sheer number of times I went "wait, what??" was wild. It throws you into situations so surreal—like the sentient Corpsefall (iykyk)—that you completely forget to be disgusted because your brain is too busy melting from how cool it is.
🛸 Truly Alien Species
Usually, epic quests where protagonists just walk across vast expanses get boring fast. Not here. Every single race is so incredibly distinct and alien—even the human character doesn't feel entirely "human." The dynamic of a giant birdman who is deathly afraid of water, a scholar fire-manipulator, and a Nhaga-eating human forging an alliance is brilliant.
⚔️ Immersive, Meaningful World-Building
You won't find five-page descriptions of trees here! The world-building and characterization are deeply immersive, fresh, and completely different from recent fantasy trends. It can get a bit graphic if you're squeamish, but it never crosses into pointless splatter. In fact, three of the main characters actively try to spare lives in battle when killing would be the easier choice.
It's a masterclass in epic fantasy, translated beautifully into English for the first time by Anton Hur.
Check out my IG review carousel to see my full reading experience in GIFs, the vibe sliders, and some of my favorite quotes!
INSTAGRAM CAROUSEL
Pre-read 🎧
I think this one is predicted for one of my subs so I jumped on the chance to read before I need to decide
OMG, I’ve been such a fool to underestimate this one.
I went into The Heart of the Nhaga worried it would be "too much of a classic fantasy even for me"—and oh boy, was I wrong! It has all the richness of a Tolkien book without the "extra bits" that make it... ahem... a bit long-winded.
If you need a book to reset your fantasy palate, look no further. Here is a breakdown of why this
Asian high fantasy completely blew my mind:
✨ The Prose & Lore
The writing is absolutely beautiful and rich with meaning. It has a distinct, detached style that feels like a brilliant cultural and personality touch rather than a flaw. Plus, there is an endless amount of incredibly deep lore to keep you completely hooked.
🤯 Surreal & Mindbending
The sheer number of times I went "wait, what??" was wild. It throws you into situations so surreal—like the sentient Corpsefall (iykyk)—that you completely forget to be disgusted because your brain is too busy melting from how cool it is.
🛸 Truly Alien Species
Usually, epic quests where protagonists just walk across vast expanses get boring fast. Not here. Every single race is so incredibly distinct and alien—even the human character doesn't feel entirely "human." The dynamic of a giant birdman who is deathly afraid of water, a scholar fire-manipulator, and a Nhaga-eating human forging an alliance is brilliant.
⚔️ Immersive, Meaningful World-Building
You won't find five-page descriptions of trees here! The world-building and characterization are deeply immersive, fresh, and completely different from recent fantasy trends. It can get a bit graphic if you're squeamish, but it never crosses into pointless splatter. In fact, three of the main characters actively try to spare lives in battle when killing would be the easier choice.
It's a masterclass in epic fantasy, translated beautifully into English for the first time by Anton Hur.
Check out my IG review carousel to see my full reading experience in GIFs, the vibe sliders, and some of my favorite quotes!
INSTAGRAM CAROUSEL
Pre-read 🎧
I think this one is predicted for one of my subs so I jumped on the chance to read before I need to decide
September 5, 2025
I received a free copy from Harper Voyager via Netgalley in exchange for a fair review. Publish date April 28th, 2026.
I actively try to read books in translation, and I was curious about this novel's promise to be the Tolkien of South Korea. In The Heart of the Nhaga, a reclusive monastery sends three adventurers on a dangerous mission: an impossibly strong bird-man, a trickster fire spirit, and a human man with a mysterious past who's an expert in hunting and eating snakelike Nhaga. Together, they must venture into enemy territory and retrieve a young Nhaga.
Unfortunately, on starting this book, I was reminded of the many elements I dislike in classic fantasy. The Heart of the Nhaga has an almost entirely male cast, spends most of its time describing an extended hiking trip with intermittent fight scenes, and was paced extremely slowly. On occasion, it does have a dry sense of humor--I particularly liked an ongoing bit about beating up poser would-be kings that inexplicably infest the southern grasslands. However! The everything else. There's a major subplot about a woman who goes homicidally insane because no one will get her pregnant. We're assured that the central mission is vitally important, but since it's never revealed over the course of the entire book, the plot lacks a sense of urgency or tension. The characters are as flat as a pancake since they're allotted at most one character trait apiece, such as punching, or lighting things on fire. I admit that I may have been missing some of the nuance here because I'm unfamiliar with the fantasy race tropes for a Rekon or a Tokkebi, but there certainly isn't much depth written on-page. And what worldbuilding exists is a series of bizarre details which fail to establish a coherent sense of place, and feel as if the author is making them up haphazardly as he writes.
Most disappointingly, despite the four hundred plus page sprawl of The Heart of the Nhaga, it ends on a cliffhanger without developing more of a plot that is covered by the synopsis. Not recommended--for high fantasy in translation from Korean, I'd suggest Blood of the Old Kings by Sung-Il Kim.
I actively try to read books in translation, and I was curious about this novel's promise to be the Tolkien of South Korea. In The Heart of the Nhaga, a reclusive monastery sends three adventurers on a dangerous mission: an impossibly strong bird-man, a trickster fire spirit, and a human man with a mysterious past who's an expert in hunting and eating snakelike Nhaga. Together, they must venture into enemy territory and retrieve a young Nhaga.
Unfortunately, on starting this book, I was reminded of the many elements I dislike in classic fantasy. The Heart of the Nhaga has an almost entirely male cast, spends most of its time describing an extended hiking trip with intermittent fight scenes, and was paced extremely slowly. On occasion, it does have a dry sense of humor--I particularly liked an ongoing bit about beating up poser would-be kings that inexplicably infest the southern grasslands. However! The everything else. There's a major subplot about a woman who goes homicidally insane because no one will get her pregnant. We're assured that the central mission is vitally important, but since it's never revealed over the course of the entire book, the plot lacks a sense of urgency or tension. The characters are as flat as a pancake since they're allotted at most one character trait apiece, such as punching, or lighting things on fire. I admit that I may have been missing some of the nuance here because I'm unfamiliar with the fantasy race tropes for a Rekon or a Tokkebi, but there certainly isn't much depth written on-page. And what worldbuilding exists is a series of bizarre details which fail to establish a coherent sense of place, and feel as if the author is making them up haphazardly as he writes.
Most disappointingly, despite the four hundred plus page sprawl of The Heart of the Nhaga, it ends on a cliffhanger without developing more of a plot that is covered by the synopsis. Not recommended--for high fantasy in translation from Korean, I'd suggest Blood of the Old Kings by Sung-Il Kim.
September 6, 2026
Чудове, цікаве, трохи дивне та химерне пригодницьке фентезі. Сюжет простий, три персонажі повинні зустріти четвертого та безпечно довести його в одне зазначене місце. По дорозі будуть пригоди, різноманітні зустрічі, таємниці, змови та небезпека. Колоритні головні герої, за якими дуже приємно спостерігати. Вони всі різні та цікаві. Автор зовсім трохи розкриває персонажів та світ. Дозовано, так щоб не навантажувати читача надмірною інформацією про все і всіх, та як для першої книги циклу, прологу, те що треба.
December 8, 2024
Тверді 4*
Серця наґів дуже приємно здивувало. Плюси:
раси незвичні та цікаво змальовані, світ новий і карта до нього детальна, багато корейської міфології, щодо якої є відсилки, пояснення, тлумачення (перекладачу окрема ВЕЛИКА повага).
Сам сюжет доволі простий і не оригінальний, але герої колоритні, я б сказала, що саме вони є рушіями взагалі нашого з вами просування по сюжету, і загалом цікавості щодо того, що ж буде з ними далі, як вони здолають перепони і розрулять спірні ситуації.
Тут є таємне минуле, нерозкриті таємниці, монахи, різні боги, складні сімейні відносини, вимерлі раси, пророцтва, гештальти, місія порятунку світу... і дракон)
Гумор непоганий, однак місцями трохи недолугий.
Сюжетні повороти бували неочікувані і, на жаль, часом від того необґрунтовані та незрозумілі.
До якогось конкретного героя так і не пройнялася особливою симпатією. А от обурення, несхвалення багато, хто викликав.
Про героїв:
Трохи підбішував Біхьон зі своїм сміхом дурачка та простачка 🙈 такий собі тонкої душевної організації простофіля з колосальними вміннями
Тінахан) по вайбу це Двейн Джонсон 😅💪💪💪
Кейґан дуже мудрий і ДУЖЕ мутний тіпчік з моторошною дієтою та філософією, яку я поки ніяк не змогла збагнути і це мене тіліпає.
Рюн... слинявий підліток з гострою високоморальністю, яка дивна, як для його раси.
Само (ім'я) ... ну це просто якась вперта до безглуздя і абсурду наґиня.
ЗАГАЛОМ мені сподобалося.
Це тетралогія. Повторюся: якість перекладу ШИКАРНА.
Чекаю на другу книгу, на яку мають вже от-от відкрити ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ.
Серця наґів дуже приємно здивувало. Плюси:
раси незвичні та цікаво змальовані, світ новий і карта до нього детальна, багато корейської міфології, щодо якої є відсилки, пояснення, тлумачення (перекладачу окрема ВЕЛИКА повага).
Сам сюжет доволі простий і не оригінальний, але герої колоритні, я б сказала, що саме вони є рушіями взагалі нашого з вами просування по сюжету, і загалом цікавості щодо того, що ж буде з ними далі, як вони здолають перепони і розрулять спірні ситуації.
Тут є таємне минуле, нерозкриті таємниці, монахи, різні боги, складні сімейні відносини, вимерлі раси, пророцтва, гештальти, місія порятунку світу... і дракон)
Гумор непоганий, однак місцями трохи недолугий.
Сюжетні повороти бували неочікувані і, на жаль, часом від того необґрунтовані та незрозумілі.
До якогось конкретного героя так і не пройнялася особливою симпатією. А от обурення, несхвалення багато, хто викликав.
Про героїв:
Трохи підбішував Біхьон зі своїм сміхом дурачка та простачка 🙈 такий собі тонкої душевної організації простофіля з колосальними вміннями
Тінахан) по вайбу це Двейн Джонсон 😅💪💪💪
Кейґан дуже мудрий і ДУЖЕ мутний тіпчік з моторошною дієтою та філософією, яку я поки ніяк не змогла збагнути і це мене тіліпає.
Рюн... слинявий підліток з гострою високоморальністю, яка дивна, як для його раси.
Само (ім'я) ... ну це просто якась вперта до безглуздя і абсурду наґиня.
ЗАГАЛОМ мені сподобалося.
Це тетралогія. Повторюся: якість перекладу ШИКАРНА.
Чекаю на другу книгу, на яку мають вже от-от відкрити ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ.
May 30, 2024
3,5*
Aufgrund einer Prophezeiung machen sich drei unterschiedliche Wesen gemeinsam auf den Weg, um einen Feind zu beschützen. Der Mensch Kaygon Draka führt den Dokebi Bihyung (einen Feuerkobold) und den Lekon Tinahan (einen drei Meter großen Hahnenkrieger) an. Gemeinsam suchen sie nach einem Naga, um ihn in den Tempel zu bringen. Doch die schuppigen Nagas sind seit Ewigkeiten verfeindet mit dem Rest der Welt. Sie schneiden sich die Herzen heraus, um nicht getötet werden zu können und innerhalb der Naga-Gesellschaft gibt es viele Intrigen, die die Mission deutlich erschweren.
In „Das Blut der Herzlosen“ verwebt der Autor geschickt westliche Tropes der Fantasy-Literatur, mit einem Worldbuilding, welches von der koreanischen Mythologie inspiriert wurde. Diese Mischung gelingt perfekt und fällt nur auf, wenn man genauer hinsieht. Die Geschichte selbst kann sehr ähnlich in vielen klassischen Fantasybüchern gefunden werden, doch statt auf Elfen und Zwerge trifft man hier etwa auf Lekons – riesige Krieger in der Gestalt von Hähnen.
Die Spezies, die ich am spannendsten fand, waren ganz klar die Nagas. Von diesen sah man im Buch, im Gegensatz zu den anderen Spezies, sehr viel von den kulturellen Eigenschaften und die gesellschaftliche Ordnung. Die Nagas leben größtenteils in einem Matriarchat und auch wenn ich dieses nicht als konsequent umgesetzt empfunden habe, mochte ich es generell, immer mehr über die Lebensweise dieser Wesen zu erfahren.
Neben dem extrem spannenden Worldbuilding blieb der Rest des Buches aber leider eher blass. Dies lag für mich vor allem am Schreibstil – das Buch las sich generell eher sperrig und distanziert. Insbesondere Konversationen litten darunter. Oft klangen Gespräche sehr gestelzt und unnatürlich.
Die Folge war für mich vor allem, dass ich keine wirkliche Verbindung zu den Charakteren aufbauen konnte. Die Rettungstruppe war zusammengesetzt aus so unterschiedlichen Spezies, die alle interessante Eigenheiten hatten. Trotzdem fiel es mir sehr lange Zeit schwer, diese Charaktere auseinanderzuhalten, weil viel zu wenig auf eben diese Eigenheiten eingegangen wurde.
Trotz dieser Kritik habe ich das Buch als vielversprechenden Auftakt für diese vierteilige Reihe wahrgenommen. Insbesondere das spannende Ende und einige interessante Ideen, welche bereits aufkamen und hoffentlich in der Zukunft weiterbehandelt werden, haben mich überzeugen können, der Reihe noch eine Chance zu geben.
Fazit:
„Das Blut der Herzlosen“ ist eine interessante Kombination aus westlicher und koreanischer Fantasy. Insbesondere durch das Worldbuilding und ein spannendes Ende kann das Buch überzeugen, auch wenn der Schreibstil es schwer macht, die Charaktere wirklich kennenzulernen.
Aufgrund einer Prophezeiung machen sich drei unterschiedliche Wesen gemeinsam auf den Weg, um einen Feind zu beschützen. Der Mensch Kaygon Draka führt den Dokebi Bihyung (einen Feuerkobold) und den Lekon Tinahan (einen drei Meter großen Hahnenkrieger) an. Gemeinsam suchen sie nach einem Naga, um ihn in den Tempel zu bringen. Doch die schuppigen Nagas sind seit Ewigkeiten verfeindet mit dem Rest der Welt. Sie schneiden sich die Herzen heraus, um nicht getötet werden zu können und innerhalb der Naga-Gesellschaft gibt es viele Intrigen, die die Mission deutlich erschweren.
In „Das Blut der Herzlosen“ verwebt der Autor geschickt westliche Tropes der Fantasy-Literatur, mit einem Worldbuilding, welches von der koreanischen Mythologie inspiriert wurde. Diese Mischung gelingt perfekt und fällt nur auf, wenn man genauer hinsieht. Die Geschichte selbst kann sehr ähnlich in vielen klassischen Fantasybüchern gefunden werden, doch statt auf Elfen und Zwerge trifft man hier etwa auf Lekons – riesige Krieger in der Gestalt von Hähnen.
Die Spezies, die ich am spannendsten fand, waren ganz klar die Nagas. Von diesen sah man im Buch, im Gegensatz zu den anderen Spezies, sehr viel von den kulturellen Eigenschaften und die gesellschaftliche Ordnung. Die Nagas leben größtenteils in einem Matriarchat und auch wenn ich dieses nicht als konsequent umgesetzt empfunden habe, mochte ich es generell, immer mehr über die Lebensweise dieser Wesen zu erfahren.
Neben dem extrem spannenden Worldbuilding blieb der Rest des Buches aber leider eher blass. Dies lag für mich vor allem am Schreibstil – das Buch las sich generell eher sperrig und distanziert. Insbesondere Konversationen litten darunter. Oft klangen Gespräche sehr gestelzt und unnatürlich.
Die Folge war für mich vor allem, dass ich keine wirkliche Verbindung zu den Charakteren aufbauen konnte. Die Rettungstruppe war zusammengesetzt aus so unterschiedlichen Spezies, die alle interessante Eigenheiten hatten. Trotzdem fiel es mir sehr lange Zeit schwer, diese Charaktere auseinanderzuhalten, weil viel zu wenig auf eben diese Eigenheiten eingegangen wurde.
Trotz dieser Kritik habe ich das Buch als vielversprechenden Auftakt für diese vierteilige Reihe wahrgenommen. Insbesondere das spannende Ende und einige interessante Ideen, welche bereits aufkamen und hoffentlich in der Zukunft weiterbehandelt werden, haben mich überzeugen können, der Reihe noch eine Chance zu geben.
Fazit:
„Das Blut der Herzlosen“ ist eine interessante Kombination aus westlicher und koreanischer Fantasy. Insbesondere durch das Worldbuilding und ein spannendes Ende kann das Buch überzeugen, auch wenn der Schreibstil es schwer macht, die Charaktere wirklich kennenzulernen.
Read
September 21, 2026Історія, яка залишила мене абсолютно байдужим.
Чому так сталося? Ось приблизний перелік причин
1️⃣ Низькі ставки. Роман побудований за принципом квесту: група героїв повинні дійти до точки А, зустріти там четвертого героя, і з ним повернутися до точки Б.
Здавалося б, що тут може піти не так? Як виявилося, все!
Чому цей квест такий важливий? Якими будуть наслідки його провалу?
Чому в нього треба вирушити саме зараз? Що трапиться, як герої затримаються в дорозі?
Власне, сюди ідеально пасує принцип трьох C Дена Брауна:
🔵 Contract: автор має пообіцяти, що знає щось таке, що читачі дізнаються, прочитавши його роман. Фактично, це натяк, що історія має інтригу та розгадку;
🔵 Clock: високі ставки, які супроводжуються обмеженим часом головних героїв. Тобто рух має відбуватися постійно під тиском;
🔵 Crucible: головні герої не можуть "зіскочити" з історії, а давати раду обставинам, в яких вони опинилися.
От з цими пунктами в роману біда. Герої наче мають мотивації, але дуже слабкі: я так і не відчув, чому вони не можуть просто "вийти" з пригоди. Чому? Чим це їм загрожує? Оскільки їхній квест не має статусу порятунку світу, а ще й сприймається як використання контакту, за який буде просто оплата праці, то... То я так і не зрозумів, чому вони не покинуть цей квест.
2️⃣ Картонні загрози. Герої постійно втрапляють в різні ситуації, але автор навіть не намагається налякати нас. Ясно, що герої долають всіх ворогів! Причому чи це люди, чи потойбічні істоти... Все відбувається буквально протягом десяти-двадцяти сторінок.
І визначальною є їхня реакція на халепи. Вона просто відсутня. На небезпеку вони реагують як ми — на прохання заварити чаю. Звична справа! Треба просто закип'ятити води і залити листя чаю окропом!
До цього додається наступна проблема
3️⃣ Персонажі-функції. Кожного з героїв можна описати одним реченням. Причому коротким. Якщо лекон, то запальний і нерозважливий. Якщо доккебі, то оптимістичний і грайливий. Якщо Кейган Драккар, то всезнаючий і врівноважений. За таких умов виявляється, що і пригоди з низькими ставками не виконують іншої функції — розкривати героїв. Адже в Толкіна це типовий прийом: ситуація не дуже загрозлива, але герої роблять щось, що розкриває їхні характери. Тут нема чому розкриватися, тому пригоди стають ще нуднішими...
Але автор не спиняється!
4️⃣ Схематичний світ. Автор всіляко уникає двох речей:
🔵 історії світу;
🔵 описів.
Щодо першого, то за весь роман ми так і не збагнемо, якою є організація континенту. Ясно, що є королівства людей, імперія наґів. Але якими є їхні історії? Чим одне королівство відрізняється від інших? Попри постійні пригадування давніх легенд, цей світ не має історії. Не кожне фентезі цього потребує (і Ле Ґвін цьому приклад!). Але тоді це треба компенсувати чимось іншим.
І цим можуть бути описи, які додають світові матеріальності. Але автор і тут вирішує не ускладнювати справи. Якщо ми бачимо руїни палацу, то автор так і пише: "Це були руїни давнього палацу, який колись зазнав слави та величі". І наче слів багато, а картинки немає перед очима. Хоча б деталі — про колони, зали, браму тощо... Ні, автор таким не заморочується. Тому дуже скоро пустеля і джунґлі сприймаються як один і той же порожній простір, де герої щось роблять.
І залишається остання причина!
5️⃣ Порожня мова. Це дратувало найбільше: герої говорять багато, автор постійно подає описи, але інформації в них дрібка. Один абзац мене так вразив, що я досі пам'ятаю загальну ідею:
Цитата не дослівна, але такий абзац в тексті є. Наче нічого такого, але якщо уважно придивитися, то маємо три речення, які можна "архівувати" в одне, витратити менше слів, але зберегти суть сказаного.
І так постійно!
Я просто прогортував цілі сторінки, бо якщо читати кожне слово, то кінця-краю тексту не буде!
🧐 Втім, в роману є одна несподівана сторона: автор розкриває особливості корейської культури. Звісно, таких секретів не так багато, але вони є:
🔵 гуманізм vs дотримання правил. І виявляється, що в корейській культурі вибір простий: правила. Неодноразово в романі головні герої стикаються з викликами своїй людяності. І вирішують їх на користь правил. Один герой їсть живцем живих істот, бо так йому звичніше. Інший каже, що не може проливати крові живих істот. "То ти будеш їх їсти сирими, як ото перший персонаж?" - запитують його друзі. На що він: "Я ж не дикун якийсь: я не їм сирого м'яса!" - "????" - "Я їх запікаю в печі - без пролиття крові!" І ось тут європейці мали б здригнутися від жаху чи огиди. Але герої Лі Йондо кажуть: "А, правила такі в їхнього народу. Що ж, поважаємо, поважаємо!" Третій герой взагалі їсть розумних істот, які належать до іншої раси. І знову його супутники кажуть: "ЯК???" А він відповідає: "Таку я склав обітницю!" І... все. Така відповідь всіх влаштовує. Тобто цілісність особи визначається не гуманізмом, а дотриманням правил. Які б ці правила не були жорстокі та огидні, головна чеснота - дотримуватися їх;
🔵 культ їжі. Про це я дізнався з інших книг про Корею, тому не впевнений, чи я не "приписав" це тексту. Але їжа в романі - універсальний код і друга за важливістю цінність. Поняття зради не існує, якщо ти це зробив заради їжі (і не порушив інших правил). Їсти мавп? Чому б і ні. З'їсти руку товариша? Якщо він не проти, то яка проблема?
От завершую цей огляд і розумію, що роман не такий вже й кепський, але якби він був хоч трохи тонший!
Чому так сталося? Ось приблизний перелік причин
1️⃣ Низькі ставки. Роман побудований за принципом квесту: група героїв повинні дійти до точки А, зустріти там четвертого героя, і з ним повернутися до точки Б.
Здавалося б, що тут може піти не так? Як виявилося, все!
Чому цей квест такий важливий? Якими будуть наслідки його провалу?
Чому в нього треба вирушити саме зараз? Що трапиться, як герої затримаються в дорозі?
Власне, сюди ідеально пасує принцип трьох C Дена Брауна:
🔵 Contract: автор має пообіцяти, що знає щось таке, що читачі дізнаються, прочитавши його роман. Фактично, це натяк, що історія має інтригу та розгадку;
🔵 Clock: високі ставки, які супроводжуються обмеженим часом головних героїв. Тобто рух має відбуватися постійно під тиском;
🔵 Crucible: головні герої не можуть "зіскочити" з історії, а давати раду обставинам, в яких вони опинилися.
От з цими пунктами в роману біда. Герої наче мають мотивації, але дуже слабкі: я так і не відчув, чому вони не можуть просто "вийти" з пригоди. Чому? Чим це їм загрожує? Оскільки їхній квест не має статусу порятунку світу, а ще й сприймається як використання контакту, за який буде просто оплата праці, то... То я так і не зрозумів, чому вони не покинуть цей квест.
2️⃣ Картонні загрози. Герої постійно втрапляють в різні ситуації, але автор навіть не намагається налякати нас. Ясно, що герої долають всіх ворогів! Причому чи це люди, чи потойбічні істоти... Все відбувається буквально протягом десяти-двадцяти сторінок.
І визначальною є їхня реакція на халепи. Вона просто відсутня. На небезпеку вони реагують як ми — на прохання заварити чаю. Звична справа! Треба просто закип'ятити води і залити листя чаю окропом!
До цього додається наступна проблема
3️⃣ Персонажі-функції. Кожного з героїв можна описати одним реченням. Причому коротким. Якщо лекон, то запальний і нерозважливий. Якщо доккебі, то оптимістичний і грайливий. Якщо Кейган Драккар, то всезнаючий і врівноважений. За таких умов виявляється, що і пригоди з низькими ставками не виконують іншої функції — розкривати героїв. Адже в Толкіна це типовий прийом: ситуація не дуже загрозлива, але герої роблять щось, що розкриває їхні характери. Тут нема чому розкриватися, тому пригоди стають ще нуднішими...
Але автор не спиняється!
4️⃣ Схематичний світ. Автор всіляко уникає двох речей:
🔵 історії світу;
🔵 описів.
Щодо першого, то за весь роман ми так і не збагнемо, якою є організація континенту. Ясно, що є королівства людей, імперія наґів. Але якими є їхні історії? Чим одне королівство відрізняється від інших? Попри постійні пригадування давніх легенд, цей світ не має історії. Не кожне фентезі цього потребує (і Ле Ґвін цьому приклад!). Але тоді це треба компенсувати чимось іншим.
І цим можуть бути описи, які додають світові матеріальності. Але автор і тут вирішує не ускладнювати справи. Якщо ми бачимо руїни палацу, то автор так і пише: "Це були руїни давнього палацу, який колись зазнав слави та величі". І наче слів багато, а картинки немає перед очима. Хоча б деталі — про колони, зали, браму тощо... Ні, автор таким не заморочується. Тому дуже скоро пустеля і джунґлі сприймаються як один і той же порожній простір, де герої щось роблять.
І залишається остання причина!
5️⃣ Порожня мова. Це дратувало найбільше: герої говорять багато, автор постійно подає описи, але інформації в них дрібка. Один абзац мене так вразив, що я досі пам'ятаю загальну ідею:
Оскільки він не вмів плавати, то йому постійно до рота та носа потрапляла вода. І це недивно, адже він ніколи не вчився плавати. Бо якби він вчився, то знав би, як плавають у воді — і не зачерпував би воду ротом та носом!
Цитата не дослівна, але такий абзац в тексті є. Наче нічого такого, але якщо уважно придивитися, то маємо три речення, які можна "архівувати" в одне, витратити менше слів, але зберегти суть сказаного.
І так постійно!
Я просто прогортував цілі сторінки, бо якщо читати кожне слово, то кінця-краю тексту не буде!
🧐 Втім, в роману є одна несподівана сторона: автор розкриває особливості корейської культури. Звісно, таких секретів не так багато, але вони є:
🔵 гуманізм vs дотримання правил. І виявляється, що в корейській культурі вибір простий: правила. Неодноразово в романі головні герої стикаються з викликами своїй людяності. І вирішують їх на користь правил. Один герой їсть живцем живих істот, бо так йому звичніше. Інший каже, що не може проливати крові живих істот. "То ти будеш їх їсти сирими, як ото перший персонаж?" - запитують його друзі. На що він: "Я ж не дикун якийсь: я не їм сирого м'яса!" - "????" - "Я їх запікаю в печі - без пролиття крові!" І ось тут європейці мали б здригнутися від жаху чи огиди. Але герої Лі Йондо кажуть: "А, правила такі в їхнього народу. Що ж, поважаємо, поважаємо!" Третій герой взагалі їсть розумних істот, які належать до іншої раси. І знову його супутники кажуть: "ЯК???" А він відповідає: "Таку я склав обітницю!" І... все. Така відповідь всіх влаштовує. Тобто цілісність особи визначається не гуманізмом, а дотриманням правил. Які б ці правила не були жорстокі та огидні, головна чеснота - дотримуватися їх;
🔵 культ їжі. Про це я дізнався з інших книг про Корею, тому не впевнений, чи я не "приписав" це тексту. Але їжа в романі - універсальний код і друга за важливістю цінність. Поняття зради не існує, якщо ти це зробив заради їжі (і не порушив інших правил). Їсти мавп? Чому б і ні. З'їсти руку товариша? Якщо він не проти, то яка проблема?
От завершую цей огляд і розумію, що роман не такий вже й кепський, але якби він був хоч трохи тонший!
Did Not Finish
November 8, 2024Прочитав трохи більше третини, на цьому і завершу.
Цікавий світ, незвичні створіння, але на цьому завершуються плюси. Сюжет до банальності простий, герої не тримають у фокусі подій, а діалоги викликають нудьгу. Можливо у форматі ігрового світу це буде класна річ, але з книгою щось геть ніяк.
Сподіваюсь, у вас буде кращий досвід з цією книгою.
Цікавий світ, незвичні створіння, але на цьому завершуються плюси. Сюжет до банальності простий, герої не тримають у фокусі подій, а діалоги викликають нудьгу. Можливо у форматі ігрового світу це буде класна річ, але з книгою щось геть ніяк.
Сподіваюсь, у вас буде кращий досвід з цією книгою.
February 12, 2025
Мені дуже сподобалася книга, історія відчувається одночасно класичною і максимально самобутньою. Типу, камон, збирається абсолютно різношерсна команда, а далі роад фентезі, типу що може бути банальніше за це. Але в цей же час виконання абсолютно унікальне і незвичне для читача що споживає західне фентезі. Дуже цікавий світ, персонажі, те як історія стрибає від якоїсь істерично смішної Пратчетовської битви до просто якогось Лавкрафтівського жаху.
Чекатиму на продовження!
Чекатиму на продовження!
February 18, 2025
3.75 stars. Everything sounded so magical and I loved hearing about the different cultures and people in this world. ✨️ Apart from that I couldn't connect to any of our protagonists or antagonists even and that bothered me because I had high hopes for this book. While it didn't blow me away like I expected I'm still gonna read the next books because the world is so beautiful and interesting. 🐯
October 7, 2024
Ця неймовірна книга — фентезі, але без звичних нам магів, ельфів, вовкулак, драконів та інших стандартних мешканців вигаданих світів. У світі корейського письменника Лі Йондо поряд із людьми живуть зовсім незнайомі нам істоти. Наприклад, холоднокровні людинозмії наґи, здатні спілкуватися подумки, регенерувати своє тіло й жити без сердець. Або здоровенні лекони — укриті пір’ям воїни з півнячими головами й мріями підкорити небоплава. Небоплави, до речі, — це гігантські рибини, що літають у небі. На їхніх спинах стоять рештки давніх міст. Кажуть, там зберігається багато скарбів, однак ніхто в цьому ще не пересвідчився на власні очі.
У цьому світі є високі гори й спекотні пустелі. Росте величезний ліс із могутніми деревами, який охороняє наґів, а наґи охороняють його. На великих їздових жуках літають веселі добродушні доккебі — ще одні мешканці цього світу, здатні створювати чарівний вогонь. А десь у забутих усіма місці й місті існують дуоксіни — бо життям існування залишків племені, яке втратило бога, назвати не можна.
За богів тут служать чотири стихії — основа чи не всіх міфологій світу. Тут узагалі використано багато корейських міфів, а ще — поезії. Тут дуже цікаво трактується потреба людей мати над собою короля. Хоча почекайте-но — про це йдеться уже в другій книзі серії, яка лише готується до друку (ага, я її вже прочитала — переваги роботи у видавництві 🙂 ).
І того — я збагнула, що збрехала на початку допису: дракони в цьому світі все-таки існують. Точніше, лише один — він проріс із не знайденого ніким драконокореня, пустив листочки й навіть квітку, а потім розплющив очі, бо його любили. Так, усе до біса заплутано, майже нічого не зрозуміло з моєї розповіді, проте повірте: це дуже, дуже цікаво!
Більше відгуків: https://saulelobis.blogspot.com/
У цьому світі є високі гори й спекотні пустелі. Росте величезний ліс із могутніми деревами, який охороняє наґів, а наґи охороняють його. На великих їздових жуках літають веселі добродушні доккебі — ще одні мешканці цього світу, здатні створювати чарівний вогонь. А десь у забутих усіма місці й місті існують дуоксіни — бо життям існування залишків племені, яке втратило бога, назвати не можна.
За богів тут служать чотири стихії — основа чи не всіх міфологій світу. Тут узагалі використано багато корейських міфів, а ще — поезії. Тут дуже цікаво трактується потреба людей мати над собою короля. Хоча почекайте-но — про це йдеться уже в другій книзі серії, яка лише готується до друку (ага, я її вже прочитала — переваги роботи у видавництві 🙂 ).
І того — я збагнула, що збрехала на початку допису: дракони в цьому світі все-таки існують. Точніше, лише один — він проріс із не знайденого ніким драконокореня, пустив листочки й навіть квітку, а потім розплющив очі, бо його любили. Так, усе до біса заплутано, майже нічого не зрозуміло з моєї розповіді, проте повірте: це дуже, дуже цікаво!
Більше відгуків: https://saulelobis.blogspot.com/
November 8, 2025
я маю одну проблему з цією книгою. а саме - персонажі. вони наче належать до різних рас і мають інші світогляди, але читаючи цю історію, ти цього майже не помічаєш. чому? бо те, як вони говорять, мислять і поводяться, зовсім не відрізняє їх одне від одного. цій історії дуже бракує конфлікту між героями. їх об’єднує спільна місія, і всі одразу погоджуються її виконувати - бо так сказали монахи якогось храму. чому це важливо, у чому суть завдання - ні ми, ні персонажі не розуміємо. окей, елемент загадковості, мені це навіть подобається. але ці четверо героїв, на жаль, позбавлені будь-якої внутрішньої напруги. я не розумію, чому, коли текст каже, що наги не люблять доккебі, я зовсім не відчуваю цього у їхніх стосунках. через конфлікти персонажі мали б розкриватися, щоб читач міг їм співпереживати. а тут я не відчувала нічого, бо вони всі - ніби порожні оболонки. лекон кукарікає, наг мислемовить, доккебі жартує., але цього недостатньо! лише Кейган Драккар хоч трохи вирізнявся. але те як він просто вказує іншим, що робити й куди йти, і всі його беззастережно слухають. не знаю, я хотіла бачити щось інакше, і я не отримала цього.
на відміну від пласких персонажів, сюжет мені більш-менш сподобався. принаймні спочатку. але останні відсотків 20% далися важко.
мені справді сподобався епізод з нагами, до того як рюн залишив їхнє село. от там світобудова розкрилася найкраще - через події, конфлікт і зав’язку. чудово вибудувана частина. але цього замало, щоб я захотіла взятися за другу книгу.
на відміну від пласких персонажів, сюжет мені більш-менш сподобався. принаймні спочатку. але останні відсотків 20% далися важко.
мені справді сподобався епізод з нагами, до того як рюн залишив їхнє село. от там світобудова розкрилася найкраще - через події, конфлікт і зав’язку. чудово вибудувана частина. але цього замало, щоб я захотіла взятися за другу книгу.
February 25, 2025
Мало, значить, мені було "Беззоряної корони", на другу частину якої я чекаю, шо той Хатіко, так тепер ще й на продовження "Серця наґів" чекати 😑
🦇🦇 Епічне фентезі, засноване на корейській міфології, яке, попри традиційне "четверо героїв йдуть через півсвіту рятувати решту півсвіту" виглядає як щось свіже й незвичайне саме з-за своєї корейськості 💀
🌌 Нема сенсу розповідати сюжет: це буквально тревел-фентезі, де трьом біологічно різним істотам треба об'єднатися і виконати ролю пророцтва, а саме — привести в храм четвертого. Нащо і що буде, якщо нє, толком не пояснюється, але ж це корейщина, в пророцтві сказано, значить виконуємо.
🐱 Істоти дуже різні і в цілому навіть ворогуючі між собою.
💎 Людина із складною долею та унікальним мечем з легенд.
💎 Лекон — велетень із головою півня, що боїться води, але може видирати дерева з корінням голіруч і кидатися ними в орлів.
💎 Доккебі — людиноподібна істота, що вміє робити вогонь і не помирає, коли помирає.
💎 Наґ — змієподібна холоднокровна майже безсмертна раса, які хотіли колись завоювати світ, але мерзнуть насмерть вище певної паралелі.
💎 А потім там ще й з'являється дракон
👁 Цікавості пригодам цих дуже яскравих персонажів додає міфологічний колорит (робота редактора з примітками просто блискуча!) і місцями незвичний, але дійсно смішний гумор. Чого вартує діалог, наприклад:
— Чого вони мовчки витріщаються один на одного?
— В них мислемовлення, вони говорять думками.
— А чого так довго?
— Слухай, це його сестра, яка женеться за ним аби вбити, в них все складно, дай їм час.
🔭 Але найголовніше, що є в книзі, а точніше, чого нема — так це русні. Уявляєте, 500+ сторінок і жодної тобі згадки про толстоєвщину. Хоча бачите ж, теж все складно і загадошні назькі души, ага.
❤️ Словом, мені дуже сподобалося, з нетерпінням чекатиму наступні частини (а це, здається, тетралогія).
🪶 Спитаєте, чому ж тоді 4⭐️, а не 5? А тому, що окремі фрагменти в тексті виглядали як чорнетки, так, наче автор накидав коротенько, що має тут відбуватися, і так і залишив, не розписуючи. Можливо, там планувалися вставки коміксу, не здивуюсь 😈
Суцільне #Дафа_радить
🦇🦇 Епічне фентезі, засноване на корейській міфології, яке, попри традиційне "четверо героїв йдуть через півсвіту рятувати решту півсвіту" виглядає як щось свіже й незвичайне саме з-за своєї корейськості 💀
🌌 Нема сенсу розповідати сюжет: це буквально тревел-фентезі, де трьом біологічно різним істотам треба об'єднатися і виконати ролю пророцтва, а саме — привести в храм четвертого. Нащо і що буде, якщо нє, толком не пояснюється, але ж це корейщина, в пророцтві сказано, значить виконуємо.
🐱 Істоти дуже різні і в цілому навіть ворогуючі між собою.
💎 Людина із складною долею та унікальним мечем з легенд.
💎 Лекон — велетень із головою півня, що боїться води, але може видирати дерева з корінням голіруч і кидатися ними в орлів.
💎 Доккебі — людиноподібна істота, що вміє робити вогонь і не помирає, коли помирає.
💎 Наґ — змієподібна холоднокровна майже безсмертна раса, які хотіли колись завоювати світ, але мерзнуть насмерть вище певної паралелі.
💎 А потім там ще й з'являється дракон
👁 Цікавості пригодам цих дуже яскравих персонажів додає міфологічний колорит (робота редактора з примітками просто блискуча!) і місцями незвичний, але дійсно смішний гумор. Чого вартує діалог, наприклад:
— Чого вони мовчки витріщаються один на одного?
— В них мислемовлення, вони говорять думками.
— А чого так довго?
— Слухай, це його сестра, яка женеться за ним аби вбити, в них все складно, дай їм час.
🔭 Але найголовніше, що є в книзі, а точніше, чого нема — так це русні. Уявляєте, 500+ сторінок і жодної тобі згадки про толстоєвщину. Хоча бачите ж, теж все складно і загадошні назькі души, ага.
❤️ Словом, мені дуже сподобалося, з нетерпінням чекатиму наступні частини (а це, здається, тетралогія).
🪶 Спитаєте, чому ж тоді 4⭐️, а не 5? А тому, що окремі фрагменти в тексті виглядали як чорнетки, так, наче автор накидав коротенько, що має тут відбуватися, і так і залишив, не розписуючи. Можливо, там планувалися вставки коміксу, не здивуюсь 😈
Суцільне #Дафа_радить
August 27, 2026
Whether it’s by the virtue of being unfamiliar with Korean mythology and history or not, the end result for me is a world so original, well realized and breathtaking; The history, lore, world building, races, interracial dynamics, the primary plot and characters were such a treat from start to the end.
There’s the air of archetypes and tropes palpable throughout but like Nolan said, recognizing the mechanism doesn’t invalidates the mechanism. And this is even more true here as they aren’t chained down by their archetypes but show surprising depth due to the writer taking these cliches to their natural conclusion as a lover of fantasy: The empathetic reluctant chosen one in Ryun, the wise but aloof Byong, the big, chaotic and strong monster with a heart Teenahan, and the reserved black swordsman Kagan Draca, these four who make the crew (fellowship) and primary protagonists of this story have such strong rapport between them and surprising depth that comes both in the bombastic and little moments. Truly refreshing psyches these guys and the creatures inhabiting the Nhaga world at large have.
I’m not one to summarize plots as reviews and so won’t
be specific about this but I’ll say I found it the most enjoyable here and as a first book the thematics are by and large being laid or at least at the start of their explorations so not much to say on them. But I’ll say I do appreciate how ethics and morality from the very level of perception has been put at the forefront: by utilizing the very conception or lack of conception of it by the various races. That as well as themes like leadership, theism, culture and coexistence (the Nhaga matriarchy was a vital element for this) have all been interrogated in some manner in this work. I think that’s the most endearing part of this work, the fact it does this while still retaining the whimsy and wonder of fantasy really made it leave a stronger lasting impression on me than you’d expect from such light reads and makes it stand out from most other fantasy out there.
I’ll like to shoutout for me who the highlight character here is: Kagan Draca. Wow few characters have ever exuded as much aura of danger and compassion as this one. Such a fascinating and contradictory makeup and he’s been barely explored making him a magnetic and enigmatic element in the work. Can’t wait to read more and learn more about him and the rest when the translation for the sequels come out.
Finally the women here I find to be more complex characters than the men Sammo, Vyass and Corindol whom all had lesser page time are really compelling characters with several facets to their makeups and arcs I look forward to seeing where they all go or end up. The Bird That Drinks tears has a strong chance of becoming my favorite trilogy if this keeps up.
There’s the air of archetypes and tropes palpable throughout but like Nolan said, recognizing the mechanism doesn’t invalidates the mechanism. And this is even more true here as they aren’t chained down by their archetypes but show surprising depth due to the writer taking these cliches to their natural conclusion as a lover of fantasy: The empathetic reluctant chosen one in Ryun, the wise but aloof Byong, the big, chaotic and strong monster with a heart Teenahan, and the reserved black swordsman Kagan Draca, these four who make the crew (fellowship) and primary protagonists of this story have such strong rapport between them and surprising depth that comes both in the bombastic and little moments. Truly refreshing psyches these guys and the creatures inhabiting the Nhaga world at large have.
I’m not one to summarize plots as reviews and so won’t
be specific about this but I’ll say I found it the most enjoyable here and as a first book the thematics are by and large being laid or at least at the start of their explorations so not much to say on them. But I’ll say I do appreciate how ethics and morality from the very level of perception has been put at the forefront: by utilizing the very conception or lack of conception of it by the various races. That as well as themes like leadership, theism, culture and coexistence (the Nhaga matriarchy was a vital element for this) have all been interrogated in some manner in this work. I think that’s the most endearing part of this work, the fact it does this while still retaining the whimsy and wonder of fantasy really made it leave a stronger lasting impression on me than you’d expect from such light reads and makes it stand out from most other fantasy out there.
I’ll like to shoutout for me who the highlight character here is: Kagan Draca. Wow few characters have ever exuded as much aura of danger and compassion as this one. Such a fascinating and contradictory makeup and he’s been barely explored making him a magnetic and enigmatic element in the work. Can’t wait to read more and learn more about him and the rest when the translation for the sequels come out.
Finally the women here I find to be more complex characters than the men Sammo, Vyass and Corindol whom all had lesser page time are really compelling characters with several facets to their makeups and arcs I look forward to seeing where they all go or end up. The Bird That Drinks tears has a strong chance of becoming my favorite trilogy if this keeps up.
December 10, 2024
Це саме така дивна ситуація, коли я не знаю, що написати про щойно дочитану книгу.
З одного боку, мені справді сподобався химерний світ, де все відбувається, зацікавили раси, які його населяють, їхні філософські та міфологічні системи, здивували їхні звичаї, які на голову не налазять, а з іншого боку обурив вражаюче нестравний сюжет - таке собі road movieз елементами RPG-гри з натягнутими на неї (на них), наче сова на глобус, пригодами. Я вкрай рідко таке пишу про прочитані книги, але мені було банально нудно.
І саме тому мушу прочитати продовження, коли воно вийде, адже хочу дати автору шанс реабілітуватися в моїх очах.
В той самий час, обкладинка до україномовного видання — прям топова і потішили зноски у тексті, де пояснюються всілякі аспекти корейської міфології та культури.
З одного боку, мені справді сподобався химерний світ, де все відбувається, зацікавили раси, які його населяють, їхні філософські та міфологічні системи, здивували їхні звичаї, які на голову не налазять, а з іншого боку обурив вражаюче нестравний сюжет - таке собі road movieз елементами RPG-гри з натягнутими на неї (на них), наче сова на глобус, пригодами. Я вкрай рідко таке пишу про прочитані книги, але мені було банально нудно.
І саме тому мушу прочитати продовження, коли воно вийде, адже хочу дати автору шанс реабілітуватися в моїх очах.
В той самий час, обкладинка до україномовного видання — прям топова і потішили зноски у тексті, де пояснюються всілякі аспекти корейської міфології та культури.
September 24, 2025
7/10 🐔🦎🐦🔥
Il cuore dei Naga è una ventata d’aria fresca nel fantasy mondiale.
L’originale compagnia di protagonisti e le razze ispirate al folklore coreano sono l’elemento più affascinante del libro. La trama manca un po’ di slancio, ma essendo il primo volume di una saga ci si può aspettare che migliori.
Prego davvero che Feltrinelli decida di tradurre e pubblicare i seguiti perché non possiamo restare senza.
Il cuore dei Naga è una ventata d’aria fresca nel fantasy mondiale.
L’originale compagnia di protagonisti e le razze ispirate al folklore coreano sono l’elemento più affascinante del libro. La trama manca un po’ di slancio, ma essendo il primo volume di una saga ci si può aspettare che migliori.
Prego davvero che Feltrinelli decida di tradurre e pubblicare i seguiti perché non possiamo restare senza.
July 18, 2026
I saw 'Korean Tolkien' in the hypothesis and thought that maybe Lee Yeong-Do could get me out of my fantasy slump. I fear that was too great a feat for the dear man. Korean and Asian mythology is so different in so many ways from prose and storytelling style to characters and plots from my own; sometimes it's a tough pill to swallow. This was hot tea, then it was cold tea.
March 29, 2025
…. tohle je jedna z věcí, u který si vůbec nejsem jistá, jak hodnotit.
Dějově je to typická putovačka zasazená do zajímavého prostředí. Rozdílnost ras, nutnost spolupracovat, božstva, postupně a poskrovnu se vykreslující svět, poslání, které do konce zůstává zahaleno v tajemném oparu a nakonec je to nádherně vyvedeno na papíře.
Ale nevím, nevím, jestli jsem dostala od postav tolik, kolik jsem potřebovala. Keigon Draka zůstává tajemný jako hrad v Karpatech. Tajemný tím zajímavým způsobem, ale přesto bych potřebovala o kapku víc. Zbytek postav se zatím jen opírá o základní charakteristiku dané rasy. Ale říkám si, že jsem zatím jen na prahu tohoto příběhu, že to možná ještě přijde. Protože vždy, když je nějaký prostor na hloubání, hodí do toho autor vidle v podobě nějaké podivnůstky, která může a zároveň nemusí být zajímavá. Obdobně na tom je stránka humoru. Nejsem si jistá, jestli tyhle dvě věci dokážu ocenit, protože mám za to, že vycházejí z kultury, smýšlení a mytologie, jenž jsem zatím blíže nepoznala a možná na této úrovni ani nikdy nepoznám.
Každopádně to za něco určitě zatáhlo a dvojce se bránit nebudu.
Zvědavost mi trochu škrábe na dveře.
Tak jí je pootevřu.
Dějově je to typická putovačka zasazená do zajímavého prostředí. Rozdílnost ras, nutnost spolupracovat, božstva, postupně a poskrovnu se vykreslující svět, poslání, které do konce zůstává zahaleno v tajemném oparu a nakonec je to nádherně vyvedeno na papíře.
Ale nevím, nevím, jestli jsem dostala od postav tolik, kolik jsem potřebovala. Keigon Draka zůstává tajemný jako hrad v Karpatech. Tajemný tím zajímavým způsobem, ale přesto bych potřebovala o kapku víc. Zbytek postav se zatím jen opírá o základní charakteristiku dané rasy. Ale říkám si, že jsem zatím jen na prahu tohoto příběhu, že to možná ještě přijde. Protože vždy, když je nějaký prostor na hloubání, hodí do toho autor vidle v podobě nějaké podivnůstky, která může a zároveň nemusí být zajímavá. Obdobně na tom je stránka humoru. Nejsem si jistá, jestli tyhle dvě věci dokážu ocenit, protože mám za to, že vycházejí z kultury, smýšlení a mytologie, jenž jsem zatím blíže nepoznala a možná na této úrovni ani nikdy nepoznám.
Každopádně to za něco určitě zatáhlo a dvojce se bránit nebudu.
Zvědavost mi trochu škrábe na dveře.
Tak jí je pootevřu.
April 14, 2026
Wir befinden uns hier in einer zwei geteilten Welt, die im Norden ein typisches Ambiente von Bergen, Wäldern und Ebenen aufweist und die drei Völker der Menschen, Dokebi und Lekon beheimatet, während im Süden ein riesiger, heißer Dschungel von den Nagas beherrscht wird. Dazwischen befindet sich ein Wüstengürtel, der von beiden Seiten so gut wie nie überschritten wird.
Die Nagas haben keinen guten Stand bei den anderen Völkern, weil ihre Kriege vor langer Zeit nur dadurch ein Ende gefunden haben, da sie nicht in die kühleren Gefilde des Nordens vordringen konnten. Ihre wechselwarme Konstitution erlaubt es ihnen nicht.
Auch sonst sind sie ein außergewöhnliches Volk: sie sehen unglaublich gut, vor allem Temperaturunterschiede, dafür ist ihr Gehör eher unterentwickelt. Ihre spezielle Besonderheit ist aber, dass sie als Initiationsritus zum Erwachsenen ihr Herz entfernen lassen, was sie nahezu unsterblich macht. Witzigerweise erfährt man recht wenig über ihr Aussehen (oder ich habs nicht aktiv mitbekommen) jedenfalls weiß ich nur, dass sie Schuppen haben, und Fingernägel.
Sie leben in einem Matriarchat, das die Männer hauptsächlich zur Fortpflanzung nutzt, außer sie treten in ein Novizentum ein.
Ich fand es extrem spannend mehr über dieses Volk zu erfahren, ihre Eigenheiten, ihre speziellen Eigenschaften und Umgangsformen - man erfährt auch schon einiges über kleine Intrigen zwischen den Familien und große Verschwörungen, die aber erst nach und nach ans Licht kommen und mit dem Auftrag der drei Reisenden zusammenhängt.
Über die Menschen erfährt man noch recht wenig.
Die Dokebi können mit Feuer sehr gut umgehen, sind ein humorvolles Volk, das nicht auf Konkurrenz aus ist und sich mit Späßen bei Laune hält. Ansonsten sind sie sehr direkt und neugierig. Nach dem Tod kann ihre Seele in einen anderen Körper wandern.
Die Lekon sind auch sehr speziell, allein ihre Größe mit bis zu 3 Metern ist eindrucksvoll, ebenfalls ihr Hahnenkopf und ihr Federkleid. Sie sind eher einfach gestrickt und einem guten Kampf nicht abgeneigt - haben allerdings Todesangst vor Wasser.
Ein geheimer Auftrag führt den Menschen Kaygon Draka, den Dokebi Bihyung und den Lekon Tinahan in der "Letzten Taverne" zusammen. Wie der Name schon vermuten lässt, der letzte Halt vor der südlichen Wüste, die nach Kiboren führt, den von den Nagas beherrschten Dschungel.
(Die Namen der Völker und Charaktere wirken anfangs befremdlich, aber man gewöhnt sich recht schnell daran.)
Kaygon Draka ist ein eher ruhiger Zeitgenosse, der ein Geheimnis mit sich herumträgt. Geduld und Beharrlichkeit sind seine hervorstechenden Eigenschaften, die sich bei ihm in beiden Richtungen zeigen. Sein einsames Dasein ist von einer sehr bizarren Lebensweise geprägt - im Umgang mit seinen Reisegefährten jedoch zeigt sich, wie sehr gerade seine Geduld und Ausdauer auch in gutem Sinne wirken können. Ich bin gespannt, was sich hinter seiner Person verbirgt, denn dieses Rätsel bleibt noch geheim.
Bihyung ist eher zufällig in dieses Abenteuer hineingeraten und seine saloppe Art war erfrischend. Trotz seiner Liebe zu Scherzen und Schabernack hat er eine mitfühlende Seele. Apropos Seele - wenn er stirbt bleibt diese ja erhalten und kehrt als "Ahn" in seine Heimat zurück und lebt in einem anderen Körper weiter. Dementsprechend hat er keine Angst vor dem Tod.
Tinahan, der Verteidiger der Gruppe bleibt etwas blass. Allerdings fühlt er sich der Gruppe sehr verbunden, auch wenn ihr nur eine reiche Belohnung zu diesem Auftrag gelockt hat, ist er über die Zeit mit dem Schicksal seiner Gefährten zusammen gewachsen. Etwas schlicht, etwas naiv, aber ich mochte ihn.
Trotz der zielführenden Reise, wie sie so oft in dem Genre vorkommt, bleibt die Handlung nicht geradlinig. Viele Zwischenfälle und Ereignisse führen die Gefährten auf Umwege - und hier darf man nicht ungeduldig sein, denn der Autor erzählt auch diese mit viel Liebe zum Detail. Inwieweit diese alle wirklich von Bedeutung sind kann ich noch nicht einschätzen. Aber es gibt darin schon Situationen, die für das weitere Vorgehen wichtig sind bzw. auch die Hintergründe der Welt und der Völker beleuchten. Dadurch bekommt man einen immer tieferen Einblick, in dem alles gut durchdacht erscheint.
Ein paar Punkte waren für mich dennoch nicht so logisch - zum Beispiel die Kälte im Norden, die die Nagas anscheinend doch irgendwie überleben können. Zum anderen wie ein 3 Meter großer Lekon so einfach in ein Gästezimmer passt ^^
Ansonsten greift aber sehr gut alles ineinander und auch auch wenn vieles etwas emotionslos wirkt - gerade manche Kampfszenen, die durchaus blutig oder grotesk sind, hat mich die Erzählweise doch sehr gefesselt. Ein großes Auf und Ab an Spannung sollte man aber nicht erwarten... ein paar Momente gab es für mich, wo ich ein höheres Tempo bevorzugt hätte, aber insgesamt hat es mich großartig unterhalten. Auch durch die vielen originellen Ideen, die ich so noch nicht kannte.
Die ganze Welt fühlt sich durchdrungen an von Magie. Es gibt ja gewisse Fähigkeiten, die die einzelnen Spezies besitzen, aber auch sonst wirkt manches unwirklich oder bizarr. Der Autor hat ganz besondere Einfälle, die sich nicht in Zaubersprüchen, Runen, Elementen oder ähnlichem offenbaren, sondern wirklich sehr speziell und eigenartig: dadurch für mich erfrischend neu und ungewöhnlich.
Der Schreibstil wirkt ungewöhnlich und manchmal etwas umständlich. Das Gefühl hab ich aber öfter bei Übersetzungen aus Asien - ich könnte mir vorstellen, dass hier der Text nicht so einfach ins deutsche übertragbar ist. Wenn man sich daran gewöhnt hat lässt es sich aber flüssig zu lesen. Der Autor beschreibt sehr bildlich, hauptsächlich die Schauplätze, die Atmosphäre und die Ereignisse werden lebendig beschrieben und haben mich immer direkt am Geschehen teilhaben lassen. Die Figuren waren für mich vor allem durch ihre Gefühle und Gedanken greifbar - vom Aussehen her hab ich nur den Lekon mit dem Hahnenkopf vor Augen gehabt :D
Ich bin sehr gespannt, wie es weitergeht ->
Wie entwickeln sich die Intrigen in den Familien der Nagas und was verbirgt der Herzturm?
Wer steckt tatsächlich hinter Kaygon und welche dunklen Geheimnisse verbergen sich in seiner Vergangenheit?
Und natürlich: Was hat es mit der Prophezeiung auf sich, für deren Erfüllung die Mönche der Menschen so viel investiert haben?
Mein Buchblog: Weltenwanderer
Die Nagas haben keinen guten Stand bei den anderen Völkern, weil ihre Kriege vor langer Zeit nur dadurch ein Ende gefunden haben, da sie nicht in die kühleren Gefilde des Nordens vordringen konnten. Ihre wechselwarme Konstitution erlaubt es ihnen nicht.
Auch sonst sind sie ein außergewöhnliches Volk: sie sehen unglaublich gut, vor allem Temperaturunterschiede, dafür ist ihr Gehör eher unterentwickelt. Ihre spezielle Besonderheit ist aber, dass sie als Initiationsritus zum Erwachsenen ihr Herz entfernen lassen, was sie nahezu unsterblich macht. Witzigerweise erfährt man recht wenig über ihr Aussehen (oder ich habs nicht aktiv mitbekommen) jedenfalls weiß ich nur, dass sie Schuppen haben, und Fingernägel.
Sie leben in einem Matriarchat, das die Männer hauptsächlich zur Fortpflanzung nutzt, außer sie treten in ein Novizentum ein.
Ich fand es extrem spannend mehr über dieses Volk zu erfahren, ihre Eigenheiten, ihre speziellen Eigenschaften und Umgangsformen - man erfährt auch schon einiges über kleine Intrigen zwischen den Familien und große Verschwörungen, die aber erst nach und nach ans Licht kommen und mit dem Auftrag der drei Reisenden zusammenhängt.
Über die Menschen erfährt man noch recht wenig.
Die Dokebi können mit Feuer sehr gut umgehen, sind ein humorvolles Volk, das nicht auf Konkurrenz aus ist und sich mit Späßen bei Laune hält. Ansonsten sind sie sehr direkt und neugierig. Nach dem Tod kann ihre Seele in einen anderen Körper wandern.
Die Lekon sind auch sehr speziell, allein ihre Größe mit bis zu 3 Metern ist eindrucksvoll, ebenfalls ihr Hahnenkopf und ihr Federkleid. Sie sind eher einfach gestrickt und einem guten Kampf nicht abgeneigt - haben allerdings Todesangst vor Wasser.
Ein geheimer Auftrag führt den Menschen Kaygon Draka, den Dokebi Bihyung und den Lekon Tinahan in der "Letzten Taverne" zusammen. Wie der Name schon vermuten lässt, der letzte Halt vor der südlichen Wüste, die nach Kiboren führt, den von den Nagas beherrschten Dschungel.
(Die Namen der Völker und Charaktere wirken anfangs befremdlich, aber man gewöhnt sich recht schnell daran.)
Kaygon Draka ist ein eher ruhiger Zeitgenosse, der ein Geheimnis mit sich herumträgt. Geduld und Beharrlichkeit sind seine hervorstechenden Eigenschaften, die sich bei ihm in beiden Richtungen zeigen. Sein einsames Dasein ist von einer sehr bizarren Lebensweise geprägt - im Umgang mit seinen Reisegefährten jedoch zeigt sich, wie sehr gerade seine Geduld und Ausdauer auch in gutem Sinne wirken können. Ich bin gespannt, was sich hinter seiner Person verbirgt, denn dieses Rätsel bleibt noch geheim.
Bihyung ist eher zufällig in dieses Abenteuer hineingeraten und seine saloppe Art war erfrischend. Trotz seiner Liebe zu Scherzen und Schabernack hat er eine mitfühlende Seele. Apropos Seele - wenn er stirbt bleibt diese ja erhalten und kehrt als "Ahn" in seine Heimat zurück und lebt in einem anderen Körper weiter. Dementsprechend hat er keine Angst vor dem Tod.
Tinahan, der Verteidiger der Gruppe bleibt etwas blass. Allerdings fühlt er sich der Gruppe sehr verbunden, auch wenn ihr nur eine reiche Belohnung zu diesem Auftrag gelockt hat, ist er über die Zeit mit dem Schicksal seiner Gefährten zusammen gewachsen. Etwas schlicht, etwas naiv, aber ich mochte ihn.
Trotz der zielführenden Reise, wie sie so oft in dem Genre vorkommt, bleibt die Handlung nicht geradlinig. Viele Zwischenfälle und Ereignisse führen die Gefährten auf Umwege - und hier darf man nicht ungeduldig sein, denn der Autor erzählt auch diese mit viel Liebe zum Detail. Inwieweit diese alle wirklich von Bedeutung sind kann ich noch nicht einschätzen. Aber es gibt darin schon Situationen, die für das weitere Vorgehen wichtig sind bzw. auch die Hintergründe der Welt und der Völker beleuchten. Dadurch bekommt man einen immer tieferen Einblick, in dem alles gut durchdacht erscheint.
Ein paar Punkte waren für mich dennoch nicht so logisch - zum Beispiel die Kälte im Norden, die die Nagas anscheinend doch irgendwie überleben können. Zum anderen wie ein 3 Meter großer Lekon so einfach in ein Gästezimmer passt ^^
Ansonsten greift aber sehr gut alles ineinander und auch auch wenn vieles etwas emotionslos wirkt - gerade manche Kampfszenen, die durchaus blutig oder grotesk sind, hat mich die Erzählweise doch sehr gefesselt. Ein großes Auf und Ab an Spannung sollte man aber nicht erwarten... ein paar Momente gab es für mich, wo ich ein höheres Tempo bevorzugt hätte, aber insgesamt hat es mich großartig unterhalten. Auch durch die vielen originellen Ideen, die ich so noch nicht kannte.
Die ganze Welt fühlt sich durchdrungen an von Magie. Es gibt ja gewisse Fähigkeiten, die die einzelnen Spezies besitzen, aber auch sonst wirkt manches unwirklich oder bizarr. Der Autor hat ganz besondere Einfälle, die sich nicht in Zaubersprüchen, Runen, Elementen oder ähnlichem offenbaren, sondern wirklich sehr speziell und eigenartig: dadurch für mich erfrischend neu und ungewöhnlich.
Der Schreibstil wirkt ungewöhnlich und manchmal etwas umständlich. Das Gefühl hab ich aber öfter bei Übersetzungen aus Asien - ich könnte mir vorstellen, dass hier der Text nicht so einfach ins deutsche übertragbar ist. Wenn man sich daran gewöhnt hat lässt es sich aber flüssig zu lesen. Der Autor beschreibt sehr bildlich, hauptsächlich die Schauplätze, die Atmosphäre und die Ereignisse werden lebendig beschrieben und haben mich immer direkt am Geschehen teilhaben lassen. Die Figuren waren für mich vor allem durch ihre Gefühle und Gedanken greifbar - vom Aussehen her hab ich nur den Lekon mit dem Hahnenkopf vor Augen gehabt :D
Ich bin sehr gespannt, wie es weitergeht ->
Wie entwickeln sich die Intrigen in den Familien der Nagas und was verbirgt der Herzturm?
Wer steckt tatsächlich hinter Kaygon und welche dunklen Geheimnisse verbergen sich in seiner Vergangenheit?
Und natürlich: Was hat es mit der Prophezeiung auf sich, für deren Erfüllung die Mönche der Menschen so viel investiert haben?
Mein Buchblog: Weltenwanderer
March 3, 2025
Wem normale Fantasy Romane mittlerweile zu langweilig sind, ist hier wahrscheinlich gut aufgehoben. Für mich war es teilweise etwas zu wild, obwohl es auch sehr viel Spaß gemacht hat die Welt und ihre verschiedenen Völker zu entdecken und ihre Heldenquest zu verfolgen.
May 21, 2026
Це неймовірний досвід. Моє перше корейське фентезі. Мені дуже сподобались описи культури нагів. І те наскільки у книги схожий вайб з DnD пригигодами. Дуже цікаво що буде далі.
March 9, 2025
3,5/5
Das war wirklich mal was gänzlich anderes und erfrischendes - sofern man ansonsten vorwiegend westlich geprägte Fantasy-Literatur gewohnt ist.
Die vielen Unbekannten mythologische Wesen, Bezeichnungen & Namen haben es für mich leider etwas schwer gemacht, so richtig in Lesefluss zu kommen und zu bleiben.
Das war wirklich mal was gänzlich anderes und erfrischendes - sofern man ansonsten vorwiegend westlich geprägte Fantasy-Literatur gewohnt ist.
Die vielen Unbekannten mythologische Wesen, Bezeichnungen & Namen haben es für mich leider etwas schwer gemacht, so richtig in Lesefluss zu kommen und zu bleiben.
June 14, 2026
For the review in English please scroll down.
Questo libro, uscito in Italia nel 2023, è passato piuttosto in sordina. Io l'ho scoperto per caso grazie alla recensione di un'amica su Instagram e sono stata subito incuriosita dal paragone con Il Signore degli Anelli. Dopo averlo letto, posso dire che il confronto ha senso sotto alcuni aspetti, come la missione intrapresa da un gruppo eterogeneo di personaggi, il viaggio attraverso territori ostili e la presenza di diverse razze, ma l'atmosfera e la narrazione sono decisamente diversi.
Il romanzo si apre con una sorta di profezia, un elemento che potrebbe sembrare il classico cliché fantasy, ma che qui viene reinterpretato in modo interessante:
“Per affrontare uno sono necessari tre: un ricercatore, un fattucchiere e un attaccante.”
Da questa premessa prende il via una missione di salvataggio che vede coinvolti rappresentanti delle diverse razze che popolano il mondo dell'Uccello che beve lacrime. L'obiettivo è recuperare un Naga, Ryun Pei, e scortarlo fino a un tempio. I Naga sono umanoidi rettiliani a sangue freddo che comunicano telepaticamente attraverso il Nibilo, e il gruppo incaricato della missione comprende un cacciatore umano di Naga (Keigon Draca), un Tokkebi pacifista dotato di magia del fuoco (Pihyong) e un potente guerriero Rekkon (Tinahan). Durante il viaggio, si scopre gradualmente il mondo, le relazioni tra le varie specie e i sistemi di valori che regolano la loro convivenza, il tutto fortemente influenzato dalla mitologia e dalla cultura coreana.
Il vero punto di forza del libro è senza dubbio il worldbuilding. L'autore dedica grande attenzione alla costruzione delle quattro razze principali, esplorandone non solo la cultura e l'organizzazione sociale, ma persino aspetti biologici che influenzano concretamente la trama. Mi ha ricordato, per certi versi, il modo in cui alcuni videogiochi fantasy differenziano le varie specie attribuendo loro punti di forza e limiti specifici. In questo primo volume vengono esplorati soprattutto i Nhaga, la loro società, mentre le altre razze, pur risultando interessanti, sembrano ancora avere ampio margine di esplorazione nei volumi successivi.
I personaggi, invece, mi hanno lasciata più combattuta. In generale non li ho trovati particolarmente approfonditi. Tra quelli meglio riusciti ci sono stati sicuramente Ryun, Keigon Draca e Samo Pei (la sorella di Ryun). Al contrario, mi aspettavo molto di più dai membri della compagnia che affronta il viaggio, in particolare Tinahan e Piunhyun. Avrei voluto vedere un maggiore approfondimento delle loro motivazioni, dei loro rapporti reciproci e delle dinamiche interne al gruppo. Purtroppo spesso risultano piuttosto passivi e finiscono per seguire le decisioni di Keigon senza mettere realmente in discussione ciò che accade. Spero che nei seguiti venga dato loro maggiore spazio.
Anche i dialoghi mi hanno lasciato sensazioni contrastanti. A volte li ho trovati solenni e suggestivi, altre volte un po' privi di mordente. Non so quanto questo dipenda dalla traduzione, dalla struttura originale dell'opera o da un diverso approccio narrativo legato alla tradizione letteraria coreana, ma è un aspetto che ho notato più volte durante la lettura.
Per quanto riguarda la storia, il cuore del romanzo è il viaggio che conduce il gruppo dal caldo sud, patria dei Naga, verso il freddo nord. A questa trama principale si affiancano alcune storyline parallele legate agli intrighi politici tra umani e Naga, che contribuiscono ad arricchire il contesto e a dare maggiore profondità al mondo narrativo.
Bisogna però tenere presente che il romanzo nasce come web novel, proprio come Dragon Raja, altra opera dello stesso autore. E questa origine, secondo me, si percepisce. Quando vengono introdotti nuovi concetti, questi tendono a essere spiegati molto nel dettaglio, e qua e là ho avvertito alcune ripetizioni che avrebbero potuto essere "limate" in fase editoriale. Avrei gradito un lavoro maggiore di uniformazione del ritmo e della struttura, soprattutto considerando il potenziale enorme della storia.
Nonostante questi aspetti tecnici, però, mi sono trovata costantemente immersa nel mondo e nella storia. Ho sempre avuto voglia di sapere cosa sarebbe successo dopo, di seguire la missione e di scoprire qualcosa in più sulle diverse razze e sulle loro relazioni.
In conclusione, questo è un fantasy che consiglio soprattutto a chi ama i mondi complessi e multiculturali, dove il focus è posto sulle differenze etniche, religiose e sociali tra specie diverse. Pur avendo alcuni limiti nella caratterizzazione e nel ritmo, riesce a costruire un universo originale e affascinante che invoglia a proseguire la serie.
Segnalo anche che da questo romanzo nascerà anche un videogioco: Project Windless, un action RPG single-player attualmente in sviluppo presso KRAFTON Montréal Studio.
---------------------------------
I discovered it by chance thanks to a friend's review on Instagram and was immediately intrigued by the comparison to The Lord of the Rings. After reading it, I can see where the comparison comes from: the quest undertaken by a diverse group of characters, the journey through hostile lands, and the presence of multiple races. That said, the atmosphere and storytelling feel very different.
The novel opens with what appears to be a prophecy, a classic fantasy trope, but one that is given an interesting twist here: "To face one, three are needed: a seeker, a sorcerer, and an attacker."
From this premise begins a rescue mission involving representatives of the different races inhabiting the world of The Bird That Drinks Tears. The goal is to find a Nhaga named Ryun Pei and escort him to a temple. The Nhaga are cold-blooded reptilian humanoids who communicate telepathically through the Neaming, and the rescue party consists of a human Nhaga hunter (Keigon Draka), a pacifist Tokkebi with fire magic (Pihyong), and a powerful Rekkon warrior (Tinahan). As the journey unfolds, the reader gradually learns about the world, the relationships between its races, and the systems of values that govern their coexistence, all of which are heavily influenced by Korean mythology and culture.
The book's greatest strength is undoubtedly its worldbuilding. The author devotes considerable attention to the four main races, exploring not only their cultures and social structures but also biological traits that have a direct impact on the story. In some ways, it reminded me of fantasy RPGs, where each race has its own strengths, weaknesses, and unique characteristics. This first volume focuses primarily on the Nhaga and their society, while the other races, although intriguing, still seem to have plenty of room for exploration in future installments.
The characters, on the other hand, left me with more mixed feelings. Overall, I didn't find them particularly deep or nuanced. The most successful ones were undoubtedly Ryun, Keigon Draka, and Samo Pei (Ryun's sister). By contrast, I expected much more from the members of the traveling party, particularly Tinahan and Pihyong. I would have liked a deeper exploration of their motivations, their relationships with one another, and the group's internal dynamics. Unfortunately, they often come across as rather passive, mostly following Keigon's decisions without questioning them. Hopefully, the sequels will give them more room to grow.
The dialogue also left me conflicted. At times I found it solemn and evocative; at others, it lacked impact and emotional weight. I'm not sure whether this is due to the translation, the original format of the work, or a different narrative approach rooted in Korean literary traditions, but it was something I noticed repeatedly throughout the novel.
As for the story itself, its core is the journey from the warm southern lands of the Nhaga to the frozen north. Alongside this main storyline are several parallel plots involving political intrigues among both humans and Nhaga, which enrich the setting and add further depth to the world.
It's worth keeping in mind that the novel originally began as a web novel, much like Dragon Raja, another work by the same author. And, in my opinion, that origin shows. Whenever new concepts are introduced, they tend to be explained in great detail, and I noticed a number of repetitions that could have benefited from tighter editing. Given the immense potential of the story, I would have appreciated a stronger effort to streamline the pacing and overall structure.
Despite these technical issues, however, I found myself consistently immersed in the world and invested in the story. I always wanted to know what would happen next, to follow the group's mission, and to learn more about the various races and the relationships between them.
Overall, this is a fantasy novel that I would particularly recommend to readers who enjoy complex, multicultural worlds where ethnic, religious, and social differences between races play a central role. While it has some weaknesses in characterization and pacing, it succeeds in creating an original and fascinating setting that makes me want to continue the series.
It's also worth noting that the novel is being adapted into a video game: Project Windless, a single-player action RPG currently in development by KRAFTON Montréal Studio.
Thanks to Netgalley and Harper Voyager for approving me with an eARC in exchange for an honest opinion.
Questo libro, uscito in Italia nel 2023, è passato piuttosto in sordina. Io l'ho scoperto per caso grazie alla recensione di un'amica su Instagram e sono stata subito incuriosita dal paragone con Il Signore degli Anelli. Dopo averlo letto, posso dire che il confronto ha senso sotto alcuni aspetti, come la missione intrapresa da un gruppo eterogeneo di personaggi, il viaggio attraverso territori ostili e la presenza di diverse razze, ma l'atmosfera e la narrazione sono decisamente diversi.
Il romanzo si apre con una sorta di profezia, un elemento che potrebbe sembrare il classico cliché fantasy, ma che qui viene reinterpretato in modo interessante:
“Per affrontare uno sono necessari tre: un ricercatore, un fattucchiere e un attaccante.”
Da questa premessa prende il via una missione di salvataggio che vede coinvolti rappresentanti delle diverse razze che popolano il mondo dell'Uccello che beve lacrime. L'obiettivo è recuperare un Naga, Ryun Pei, e scortarlo fino a un tempio. I Naga sono umanoidi rettiliani a sangue freddo che comunicano telepaticamente attraverso il Nibilo, e il gruppo incaricato della missione comprende un cacciatore umano di Naga (Keigon Draca), un Tokkebi pacifista dotato di magia del fuoco (Pihyong) e un potente guerriero Rekkon (Tinahan). Durante il viaggio, si scopre gradualmente il mondo, le relazioni tra le varie specie e i sistemi di valori che regolano la loro convivenza, il tutto fortemente influenzato dalla mitologia e dalla cultura coreana.
Il vero punto di forza del libro è senza dubbio il worldbuilding. L'autore dedica grande attenzione alla costruzione delle quattro razze principali, esplorandone non solo la cultura e l'organizzazione sociale, ma persino aspetti biologici che influenzano concretamente la trama. Mi ha ricordato, per certi versi, il modo in cui alcuni videogiochi fantasy differenziano le varie specie attribuendo loro punti di forza e limiti specifici. In questo primo volume vengono esplorati soprattutto i Nhaga, la loro società, mentre le altre razze, pur risultando interessanti, sembrano ancora avere ampio margine di esplorazione nei volumi successivi.
I personaggi, invece, mi hanno lasciata più combattuta. In generale non li ho trovati particolarmente approfonditi. Tra quelli meglio riusciti ci sono stati sicuramente Ryun, Keigon Draca e Samo Pei (la sorella di Ryun). Al contrario, mi aspettavo molto di più dai membri della compagnia che affronta il viaggio, in particolare Tinahan e Piunhyun. Avrei voluto vedere un maggiore approfondimento delle loro motivazioni, dei loro rapporti reciproci e delle dinamiche interne al gruppo. Purtroppo spesso risultano piuttosto passivi e finiscono per seguire le decisioni di Keigon senza mettere realmente in discussione ciò che accade. Spero che nei seguiti venga dato loro maggiore spazio.
Anche i dialoghi mi hanno lasciato sensazioni contrastanti. A volte li ho trovati solenni e suggestivi, altre volte un po' privi di mordente. Non so quanto questo dipenda dalla traduzione, dalla struttura originale dell'opera o da un diverso approccio narrativo legato alla tradizione letteraria coreana, ma è un aspetto che ho notato più volte durante la lettura.
Per quanto riguarda la storia, il cuore del romanzo è il viaggio che conduce il gruppo dal caldo sud, patria dei Naga, verso il freddo nord. A questa trama principale si affiancano alcune storyline parallele legate agli intrighi politici tra umani e Naga, che contribuiscono ad arricchire il contesto e a dare maggiore profondità al mondo narrativo.
Bisogna però tenere presente che il romanzo nasce come web novel, proprio come Dragon Raja, altra opera dello stesso autore. E questa origine, secondo me, si percepisce. Quando vengono introdotti nuovi concetti, questi tendono a essere spiegati molto nel dettaglio, e qua e là ho avvertito alcune ripetizioni che avrebbero potuto essere "limate" in fase editoriale. Avrei gradito un lavoro maggiore di uniformazione del ritmo e della struttura, soprattutto considerando il potenziale enorme della storia.
Nonostante questi aspetti tecnici, però, mi sono trovata costantemente immersa nel mondo e nella storia. Ho sempre avuto voglia di sapere cosa sarebbe successo dopo, di seguire la missione e di scoprire qualcosa in più sulle diverse razze e sulle loro relazioni.
In conclusione, questo è un fantasy che consiglio soprattutto a chi ama i mondi complessi e multiculturali, dove il focus è posto sulle differenze etniche, religiose e sociali tra specie diverse. Pur avendo alcuni limiti nella caratterizzazione e nel ritmo, riesce a costruire un universo originale e affascinante che invoglia a proseguire la serie.
Segnalo anche che da questo romanzo nascerà anche un videogioco: Project Windless, un action RPG single-player attualmente in sviluppo presso KRAFTON Montréal Studio.
---------------------------------
I discovered it by chance thanks to a friend's review on Instagram and was immediately intrigued by the comparison to The Lord of the Rings. After reading it, I can see where the comparison comes from: the quest undertaken by a diverse group of characters, the journey through hostile lands, and the presence of multiple races. That said, the atmosphere and storytelling feel very different.
The novel opens with what appears to be a prophecy, a classic fantasy trope, but one that is given an interesting twist here: "To face one, three are needed: a seeker, a sorcerer, and an attacker."
From this premise begins a rescue mission involving representatives of the different races inhabiting the world of The Bird That Drinks Tears. The goal is to find a Nhaga named Ryun Pei and escort him to a temple. The Nhaga are cold-blooded reptilian humanoids who communicate telepathically through the Neaming, and the rescue party consists of a human Nhaga hunter (Keigon Draka), a pacifist Tokkebi with fire magic (Pihyong), and a powerful Rekkon warrior (Tinahan). As the journey unfolds, the reader gradually learns about the world, the relationships between its races, and the systems of values that govern their coexistence, all of which are heavily influenced by Korean mythology and culture.
The book's greatest strength is undoubtedly its worldbuilding. The author devotes considerable attention to the four main races, exploring not only their cultures and social structures but also biological traits that have a direct impact on the story. In some ways, it reminded me of fantasy RPGs, where each race has its own strengths, weaknesses, and unique characteristics. This first volume focuses primarily on the Nhaga and their society, while the other races, although intriguing, still seem to have plenty of room for exploration in future installments.
The characters, on the other hand, left me with more mixed feelings. Overall, I didn't find them particularly deep or nuanced. The most successful ones were undoubtedly Ryun, Keigon Draka, and Samo Pei (Ryun's sister). By contrast, I expected much more from the members of the traveling party, particularly Tinahan and Pihyong. I would have liked a deeper exploration of their motivations, their relationships with one another, and the group's internal dynamics. Unfortunately, they often come across as rather passive, mostly following Keigon's decisions without questioning them. Hopefully, the sequels will give them more room to grow.
The dialogue also left me conflicted. At times I found it solemn and evocative; at others, it lacked impact and emotional weight. I'm not sure whether this is due to the translation, the original format of the work, or a different narrative approach rooted in Korean literary traditions, but it was something I noticed repeatedly throughout the novel.
As for the story itself, its core is the journey from the warm southern lands of the Nhaga to the frozen north. Alongside this main storyline are several parallel plots involving political intrigues among both humans and Nhaga, which enrich the setting and add further depth to the world.
It's worth keeping in mind that the novel originally began as a web novel, much like Dragon Raja, another work by the same author. And, in my opinion, that origin shows. Whenever new concepts are introduced, they tend to be explained in great detail, and I noticed a number of repetitions that could have benefited from tighter editing. Given the immense potential of the story, I would have appreciated a stronger effort to streamline the pacing and overall structure.
Despite these technical issues, however, I found myself consistently immersed in the world and invested in the story. I always wanted to know what would happen next, to follow the group's mission, and to learn more about the various races and the relationships between them.
Overall, this is a fantasy novel that I would particularly recommend to readers who enjoy complex, multicultural worlds where ethnic, religious, and social differences between races play a central role. While it has some weaknesses in characterization and pacing, it succeeds in creating an original and fascinating setting that makes me want to continue the series.
It's also worth noting that the novel is being adapted into a video game: Project Windless, a single-player action RPG currently in development by KRAFTON Montréal Studio.
Thanks to Netgalley and Harper Voyager for approving me with an eARC in exchange for an honest opinion.
Displaying 1 - 30 of 642 reviews