What do you think?
Rate this book
Чигиринський сотник
Леоніда Кононовича звикли вважати основоположником кримінального жанру в українській літературі, але його новий роман «Чигиринський сотник» - щось зовсім інше. Це гостросюжетна оповідь про маленького козака, що немов зринув із надр стародавньої легенди, безтурботного мандрівника в нетрях язичницької демонології, і в той самий час - теперішній лицарський роман, «козацьке фентезі», де національна традиція перегукується із чужоземними містичними практиками, а чудове багатство мови сполучається з бойовою динамікою історичної саги. Це по-справжньому екстремальне читання, несподіваний і гострий погляд на наше минуле й «український мир».
524 pages, Hardcover
First published January 1, 2016
1 person is currently reading
52 people want to read
About the author
Леонід Кононович
61 books12 followersУкраїнський письменник, перекладач, майстер детективного жанру. Член Національної спілки письменників та Асоціації українських письменників.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
August 27, 2018
З цими пригодницькими книжками про козаків таке враження, що прочитав одну — що прочитав усі. Переваги і недоліки в них здебільшого однакові.
Ось деякі типові вади, які я в них бачу:
- надмірний патріотичний пафос
- сексизм і мізогінія (у цьому конкретному випадку зашкалює, згадувала, які тут є жіночі персонажі, які б не були нечистю, пригадала двох: перша — це служниця Горпина, яка трагічно гине на перших сторінках (але встигає до того проголосити зо дві репліки), друга — молодиця Килина, яка так побивалася за своїм рано померлим чоловіком, що до неї став ходити чорт в його образі (тобто вона буквально спала з дідьком). Типова цитата з книжки: "— Та баби всі чортиці, — каже Михась. — Відомо ж бо: не Господь їх створив, а вража сила на погибель нашу!..")
- повсюдна пропаганда алкоголізму і тютюнопаління (тут теж місцями доходить до абсурду: "— Тютюнцем почастуєш? — Кури на здоров'я, чоловіче добрий!" КУРИ. НА. ЗДОРОВ'Я. І тютюн, і горілка, на думку Обуха, це дар від самого Бога.)
- а ще ця типова лексика штибу "по волі чи по неволі", "пугу-пугу, козак з Лугу", "кляті ляхи", яку всі ми знаємо змалечку.
У книзі Леоніда Кононовича "Чигиринський сотник" усе це проявляється дуже яскраво.
Водночас це книжка-квест, яка може стати справжнім швидкочитом. Пригоди 9-річного (!) Михася, хранителя такого собі артефакту, і його наставника — характерника Обуха — рясно помережані всілякими фентезійними пригодами. При чому пан автор спирається не лише на український фольклор (хоча прямих цитат з наших казок тут дуже багато, особливо у вставних оповідках Обуха), скажімо, розповідь про парубка, який провівши один день в світі мертвих, повернувшись додому виявляє, що минуло 100 років — ця оповідка прямісінько з ірландських історій про Тір-На-Н-Оґ. Надзвичайно велике значення для історії має те, як тут представлені дохристиянські вірування наших предків, і те, як пан автор з усіх сил намагається наблизити їх саме до християнського погляду на Бога і Богоматір. Сумнівною мені здалася й ідея автора помістити цю казочку в історичні реалії і зобразити на своїх сторінках історичних постатей. Мені воно не грає, і все тут.
От за що пана Кононовича варто неодмінно похвалити, це за його велетенський словниковий запас і вміння його використовувати. Гадаю будь-хто може почерпнути зі сторінок книги кілька нових цікавих словечок (мої улюблені: бамбулкуватий — з бурубляком на кінці; похідня — смолоскип; бенцвал — вайло або йолоп). Так само він майстерний стиліст, який добре проробив домашню роботу, і коли Обух розповідає свої казки, це наче читаєш щось зі "100 казок".
Якщо злущити увесь кольор-локаль, то маємо звичайний сюжет-квест, де до ГГ потрапляє певний коштовний артефакт, який він має доставити до кількох важливих персон і зрештою декому передати. Звичайно, "сили пекла" всіляко йому перешкоджатимуть, а "сили янголів" допомагатимуть. Не шедевр, але шанувальникам жанру може сподобатися.
Ось деякі типові вади, які я в них бачу:
- надмірний патріотичний пафос
- сексизм і мізогінія (у цьому конкретному випадку зашкалює, згадувала, які тут є жіночі персонажі, які б не були нечистю, пригадала двох: перша — це служниця Горпина, яка трагічно гине на перших сторінках (але встигає до того проголосити зо дві репліки), друга — молодиця Килина, яка так побивалася за своїм рано померлим чоловіком, що до неї став ходити чорт в його образі (тобто вона буквально спала з дідьком). Типова цитата з книжки: "— Та баби всі чортиці, — каже Михась. — Відомо ж бо: не Господь їх створив, а вража сила на погибель нашу!..")
- повсюдна пропаганда алкоголізму і тютюнопаління (тут теж місцями доходить до абсурду: "— Тютюнцем почастуєш? — Кури на здоров'я, чоловіче добрий!" КУРИ. НА. ЗДОРОВ'Я. І тютюн, і горілка, на думку Обуха, це дар від самого Бога.)
- а ще ця типова лексика штибу "по волі чи по неволі", "пугу-пугу, козак з Лугу", "кляті ляхи", яку всі ми знаємо змалечку.
У книзі Леоніда Кононовича "Чигиринський сотник" усе це проявляється дуже яскраво.
Водночас це книжка-квест, яка може стати справжнім швидкочитом. Пригоди 9-річного (!) Михася, хранителя такого собі артефакту, і його наставника — характерника Обуха — рясно помережані всілякими фентезійними пригодами. При чому пан автор спирається не лише на український фольклор (хоча прямих цитат з наших казок тут дуже багато, особливо у вставних оповідках Обуха), скажімо, розповідь про парубка, який провівши один день в світі мертвих, повернувшись додому виявляє, що минуло 100 років — ця оповідка прямісінько з ірландських історій про Тір-На-Н-Оґ. Надзвичайно велике значення для історії має те, як тут представлені дохристиянські вірування наших предків, і те, як пан автор з усіх сил намагається наблизити їх саме до християнського погляду на Бога і Богоматір. Сумнівною мені здалася й ідея автора помістити цю казочку в історичні реалії і зобразити на своїх сторінках історичних постатей. Мені воно не грає, і все тут.
От за що пана Кононовича варто неодмінно похвалити, це за його велетенський словниковий запас і вміння його використовувати. Гадаю будь-хто може почерпнути зі сторінок книги кілька нових цікавих словечок (мої улюблені: бамбулкуватий — з бурубляком на кінці; похідня — смолоскип; бенцвал — вайло або йолоп). Так само він майстерний стиліст, який добре проробив домашню роботу, і коли Обух розповідає свої казки, це наче читаєш щось зі "100 казок".
Якщо злущити увесь кольор-локаль, то маємо звичайний сюжет-квест, де до ГГ потрапляє певний коштовний артефакт, який він має доставити до кількох важливих персон і зрештою декому передати. Звичайно, "сили пекла" всіляко йому перешкоджатимуть, а "сили янголів" допомагатимуть. Не шедевр, але шанувальникам жанру може сподобатися.
October 12, 2021
Л. #Кононович "Чигиринський сотник" (2016).
Козацьке фентезі.
Із гумором, пригодницько та до дідька колоритно.
Українські землі напередодні Хмельниччини. За малим дев'ятирічним козаком Михасем полює вся демонська рать Пекла. Юний харцизник володіє "Трояновим ключем", що за повір'ям, допоможе відшукати нового гетьмана, який "запалить всю Україну".
Побратим-характерник Обух, красуня Бісурканя та запорозьке воїнство втягнуті у коловорот містичних подій, давніх вірувань та забутих богів.
Вперед, сідлай коня, бери шаблюку і на Січ за батька Трояна...
Так що, вимкни wifi, читай книги.
Козацьке фентезі.
Із гумором, пригодницько та до дідька колоритно.
Українські землі напередодні Хмельниччини. За малим дев'ятирічним козаком Михасем полює вся демонська рать Пекла. Юний харцизник володіє "Трояновим ключем", що за повір'ям, допоможе відшукати нового гетьмана, який "запалить всю Україну".
Побратим-характерник Обух, красуня Бісурканя та запорозьке воїнство втягнуті у коловорот містичних подій, давніх вірувань та забутих богів.
Вперед, сідлай коня, бери шаблюку і на Січ за батька Трояна...
Так що, вимкни wifi, читай книги.
September 15, 2019
Мої пять стадій читання "Чигиринського сотника":
1.Заперечення.
2.Гнів.
3.Депресія.
4.Торг.
5."Слава Батькові Дажбогу й Матері Ладі!")))
А загалом історія хороша, сподобалося.
1.Заперечення.
2.Гнів.
3.Депресія.
4.Торг.
5."Слава Батькові Дажбогу й Матері Ладі!")))
А загалом історія хороша, сподобалося.
September 28, 2018
«Чигиринський сотник» схожий на одну довжелезну українську народну казку, з тих, що можна знайти у старих і нових збірках. Деякі сюжетні моменти та мовні повороти навіть прямо перелунюють із казками. А їхніми недоліками сприйняття тексту найчастіше виявляється мова викладу.
⠀
Ну так, це дуже круто сучасному письменнику, що пише хоч і фантастичну, але все ж книгу про козаків, будувати мову свого роману у такому ніби вже звичному старомодному стилі із кучою архаїзмів та діалектизмів. Але на хвилиночку я уявила себе зарубіжним читачем і мені стало його жаль. А ще - перекладача, якому б довелось це перекладати, скажімо, на англійську мову.
⠀
Стало мені також соромно, що цей же уявний зарубіжний читач, продираючись сторінками книги, намалює собі образ козака, українця - пияка, тютюнозалежного, жінконенависника, неотесаного й неосвіченого, що вміє тільки язиком чесати і шаблею махати. Чи, може, я відвикла від творів про козаків, але з прочитаних про них багатьох не можу згадати жодного, де б так пропагувалось, що горілка і тютюн від бога, жінка від чорта, а писати і навчатись - то для слабаків. Можливо, це такий собі жарт від автора?
⠀
Задумалась я також над тим, якими джерелами користувався (та й чи взагалі користувався) автор при написанні усього міфологічного масиву роману. Чи справді усі ці неодноразово декламовані легенди - автентичні? Чи справді є історичне підтвердження, що козаки були язичниками? Останнє питання взагалі підштовхнуло мене знову взятися за вивчення історії. Та, можливо, це знову ж таки все політ уяви письменника та моментами один великий жарт?
⠀
Щодо язичництва також, то тут спостерігала мішанину старої віри із християнством, як от: Лада - Матір Божа і їі покров, Дажбог і його Ир (рай), але ворота святий Петро стереже… Це спонукає мене також зануритись трішки у дослідження віри наших предків. Бо без доказів (*я ж юрист*) не вірю Кононовичу.
⠀
Головний герой. Михасю - 9, а поводиться він як якийсь 18-річний дурник. Якби у тексті кілька разів не наголошувалось, що він «козак малий», то читач цього б навіть не зрозумів. Малюку на плечі (шию) повісили таку важливу ношу, а він геть не розуміє і не усвідомлює своєї місії. Та й якщо чесно - я сама її не зрозуміла. Мало не на кожній сторінці характерник Обух, «батько січовий» Михася, пояснює малому якщо не легенди, то буденні речі, але останній після кожної такої історії засинає. Буквально. Про це пишеться.
⠀
Думаю, я би тут так не розходилась, якби не слова на обкладинці, що «Чигиринський сотник» - український «Володар перснів». А оскільки останній - надбання світового масштабу, то й не могла власне не уявляти «Сотника» очима не українця.
⠀
Ні-ні. Ідея класна. Роботи тут багато. Але якщо ми хочемо частіше виходити на міжнародну літературну арену, то чи не варто орієнтуватися в тому числі на читачів з інших країн?
⠀
🤷🏼♀️ Все це моя суб‘єктивна думка.
⠀
Але текст насправді читається швидко, просто кожні кілька сторінок стає нудно. Треба мені нарешті навчитися не дочитувати книги, що не подобаються.
⠀
Ну так, це дуже круто сучасному письменнику, що пише хоч і фантастичну, але все ж книгу про козаків, будувати мову свого роману у такому ніби вже звичному старомодному стилі із кучою архаїзмів та діалектизмів. Але на хвилиночку я уявила себе зарубіжним читачем і мені стало його жаль. А ще - перекладача, якому б довелось це перекладати, скажімо, на англійську мову.
⠀
Стало мені також соромно, що цей же уявний зарубіжний читач, продираючись сторінками книги, намалює собі образ козака, українця - пияка, тютюнозалежного, жінконенависника, неотесаного й неосвіченого, що вміє тільки язиком чесати і шаблею махати. Чи, може, я відвикла від творів про козаків, але з прочитаних про них багатьох не можу згадати жодного, де б так пропагувалось, що горілка і тютюн від бога, жінка від чорта, а писати і навчатись - то для слабаків. Можливо, це такий собі жарт від автора?
⠀
Задумалась я також над тим, якими джерелами користувався (та й чи взагалі користувався) автор при написанні усього міфологічного масиву роману. Чи справді усі ці неодноразово декламовані легенди - автентичні? Чи справді є історичне підтвердження, що козаки були язичниками? Останнє питання взагалі підштовхнуло мене знову взятися за вивчення історії. Та, можливо, це знову ж таки все політ уяви письменника та моментами один великий жарт?
⠀
Щодо язичництва також, то тут спостерігала мішанину старої віри із християнством, як от: Лада - Матір Божа і їі покров, Дажбог і його Ир (рай), але ворота святий Петро стереже… Це спонукає мене також зануритись трішки у дослідження віри наших предків. Бо без доказів (*я ж юрист*) не вірю Кононовичу.
⠀
Головний герой. Михасю - 9, а поводиться він як якийсь 18-річний дурник. Якби у тексті кілька разів не наголошувалось, що він «козак малий», то читач цього б навіть не зрозумів. Малюку на плечі (шию) повісили таку важливу ношу, а він геть не розуміє і не усвідомлює своєї місії. Та й якщо чесно - я сама її не зрозуміла. Мало не на кожній сторінці характерник Обух, «батько січовий» Михася, пояснює малому якщо не легенди, то буденні речі, але останній після кожної такої історії засинає. Буквально. Про це пишеться.
⠀
Думаю, я би тут так не розходилась, якби не слова на обкладинці, що «Чигиринський сотник» - український «Володар перснів». А оскільки останній - надбання світового масштабу, то й не могла власне не уявляти «Сотника» очима не українця.
⠀
Ні-ні. Ідея класна. Роботи тут багато. Але якщо ми хочемо частіше виходити на міжнародну літературну арену, то чи не варто орієнтуватися в тому числі на читачів з інших країн?
⠀
🤷🏼♀️ Все це моя суб‘єктивна думка.
⠀
Але текст насправді читається швидко, просто кожні кілька сторінок стає нудно. Треба мені нарешті навчитися не дочитувати книги, що не подобаються.
December 9, 2019
Я не можу сказати, що роман поганий, але низка речей, які там були, мені не сподобалися.
Вперше чергу діалоги, де по купу раз звучали українські прокльони, славився Бог, Дажбог, Лада і так далі. З позитивних персонажів, практично, ніхто не вмирає. Забагато різноманітної нечисті, яку хвацькі характерники завжди б’ють чи обводять навколо пальця. Татари погані, хоча в кінці вже добрі, ляхи погані, Ярема Вишневецький у змові з Чоронобогом, одним словом всі, хто погані у змові з Чорнобогом. Сам же протагоніст, Михась, юний джура, який до дідька нагадує Рінсвіда з творів Террі Пратчетта. Цей Михась завше втрапляє в халепи і без якихось значних втрат виходить сухим із води, бо має, як згаданий чаклун, один амулет, що завше рятує (Рінсвід же завчив рятівне заклинання). Також вкрай бісила поведінка Михася, котрий, коли розтуляв рота, то з нього злинали клішейні козацькі хвалебні фрази, однак як тільки втрапляв у халепу, то зразу молив Господа врятувати. Через це персонаж видався комічним, а не серйозним. Також антагоніст, бліда копія Рендела Флеґа, котрий чинить купа всілякої шкоди, а вкінці гине… Ну, дуже легко. Не дуже подобається змішування язичницької віри з християнською. Я допускаю такі речі, зокрема в циклі Гаррі Гаррісона «Молот і хрест» - це видавалося гармонічно, тут же розмазано.
Загалом, сюжет сподобався, проте не відчувалося інтриги чи справжньої авантюри. Персонажам бракує випробувань, через які вони змінюються. Сподобалися міфи про творення світу чи протистояння Дажбога з Чорнобогом.
Вперше чергу діалоги, де по купу раз звучали українські прокльони, славився Бог, Дажбог, Лада і так далі. З позитивних персонажів, практично, ніхто не вмирає. Забагато різноманітної нечисті, яку хвацькі характерники завжди б’ють чи обводять навколо пальця. Татари погані, хоча в кінці вже добрі, ляхи погані, Ярема Вишневецький у змові з Чоронобогом, одним словом всі, хто погані у змові з Чорнобогом. Сам же протагоніст, Михась, юний джура, який до дідька нагадує Рінсвіда з творів Террі Пратчетта. Цей Михась завше втрапляє в халепи і без якихось значних втрат виходить сухим із води, бо має, як згаданий чаклун, один амулет, що завше рятує (Рінсвід же завчив рятівне заклинання). Також вкрай бісила поведінка Михася, котрий, коли розтуляв рота, то з нього злинали клішейні козацькі хвалебні фрази, однак як тільки втрапляв у халепу, то зразу молив Господа врятувати. Через це персонаж видався комічним, а не серйозним. Також антагоніст, бліда копія Рендела Флеґа, котрий чинить купа всілякої шкоди, а вкінці гине… Ну, дуже легко. Не дуже подобається змішування язичницької віри з християнською. Я допускаю такі речі, зокрема в циклі Гаррі Гаррісона «Молот і хрест» - це видавалося гармонічно, тут же розмазано.
Загалом, сюжет сподобався, проте не відчувалося інтриги чи справжньої авантюри. Персонажам бракує випробувань, через які вони змінюються. Сподобалися міфи про творення світу чи протистояння Дажбога з Чорнобогом.
July 2, 2018
Абсолютно новий для мене жанр в сучасній українській літературі "козацьке фентезі" від українського письменника Леоніда Кононовича.
Динамічна, гостросюжетна, екстремальна, захоплива та надзвичайно цікава розповідь про пригоди маленького козака Михася, якому випала нелегка доля - носити на собі Троянів ключ, замкнути Дажбожове коло та змінити Україну.
Я щиро тішуся коли читаю літературу про своє, українське, слов'янське. Я нічого не маю проти гномів, фей, привидів, ельфів та всіляких інших містичних створінь. Проте наша давнослов'янська язичницька та українська міфологія має так багато різної нечисті, про яку можна писати і писати книги. Ось тільки послухайте: мавки, русалки, водяні, перелесники, відьми, чорти, домові, вовкулаки, бісуркани, перевертні, літавиці, ломиха, куга, очниця, повітрулі. Всі ці персонажі присутні у книгі. А ще багато різних легенд про створення світу, про боротьбу добра зі злом, про Дажбога та Чорнобога. Додайте сюди козаків-характерників. Уявляєте, яка суміш див, чар і магічних речей змішана у цій книгі.
Хоч часом оповідь була схожа на казочку, але я не назву книгу дитячою. І розмови маленького дев'ятирічного козака Михася аж занадто розумні та дорослі для такого віку. Проте це не псує загального враження після прочитання.
Не можна не відмітити і мову написання. Повна, пишна та багата українська мова з багатьма словами, які вже нажаль вийшли з ужитку та були замінені на нові, часом іншомовні, слова.
Динамічна, гостросюжетна, екстремальна, захоплива та надзвичайно цікава розповідь про пригоди маленького козака Михася, якому випала нелегка доля - носити на собі Троянів ключ, замкнути Дажбожове коло та змінити Україну.
Я щиро тішуся коли читаю літературу про своє, українське, слов'янське. Я нічого не маю проти гномів, фей, привидів, ельфів та всіляких інших містичних створінь. Проте наша давнослов'янська язичницька та українська міфологія має так багато різної нечисті, про яку можна писати і писати книги. Ось тільки послухайте: мавки, русалки, водяні, перелесники, відьми, чорти, домові, вовкулаки, бісуркани, перевертні, літавиці, ломиха, куга, очниця, повітрулі. Всі ці персонажі присутні у книгі. А ще багато різних легенд про створення світу, про боротьбу добра зі злом, про Дажбога та Чорнобога. Додайте сюди козаків-характерників. Уявляєте, яка суміш див, чар і магічних речей змішана у цій книгі.
Хоч часом оповідь була схожа на казочку, але я не назву книгу дитячою. І розмови маленького дев'ятирічного козака Михася аж занадто розумні та дорослі для такого віку. Проте це не псує загального враження після прочитання.
Не можна не відмітити і мову написання. Повна, пишна та багата українська мова з багатьма словами, які вже нажаль вийшли з ужитку та були замінені на нові, часом іншомовні, слова.
January 22, 2020
Всі жінки - відьми
Пам'ятаєте такий серіал? Я в дитинстві його обожнювала. До чого тут він? Згодом поясню.
"Чигиринський сотник". До сюжету у мене претензій немає. Є хлопець Михась. Отримує він якось ляльку магічну, яку Дажбог створив. Треба Михасю об'їздити Україну, знайти сімох людей, замкнути Дажбогове коло. Тоді запалає Україна і настануть нові часи.
По ходу ми дізнаємось історію України, географію, багато про міфологічні і язичницькі вірування - Дажбог, Чорнобог, Лада, всяке таке.
От цей сюжет - це бочка меду. І в ній є ложка дьогтю. А може і не одна 🤔
😩Козаки - хороші, решта - погані. Ляхи і татари з нечистю співпрацюють. Письменні люди дурні і грішні, мирні селяни дурні і грішні. Одні козаки - благородні лицарі, завдяки яким на землі добро існує.
😩Головних герої... ну, ніякі. Все, що я можу сказати про них - віддані справі і сміливі. Якщо, звісно, можна назвати сміливістю показувати дулю кожному чорту, а коли це не допомагає (дивно навіть, чому?🤔), то кричати "Боже, рятуй, помираю".
😩Горілку людям боги подарували. Не пити горілку - гріх великий!
😩Можливо, тут я чогось не зрозуміла, але. Козаки - старовіри. Дажбог і його мати Лада. Князя Володимира, який хрестив Україну (правда, тоді України ще не було, була Русь, але то вже таке), вони проклинають. Але в будь-якій незрозумілій ситуації кричать "Ми ж не бусурмани, не нехристи. Ми хрещені душі".
Або автор намагається показати як співіснують і конфліктують дві релігії, або це взагалі нелогічно.
Ну і нарешті. Жінки 💃
Чоловіків створив Бог. А жінки - це відьми, яких створила нечиста сила, чоловіку на погибель.
І нічого, що головного героя дівчина рази три рятувала. Так вже і бути, заслужила, візьму тебе заміж. Я буду козакувати, а ти вдома хазяйнувати - курі, свині, корова, города пару гектарів, дітей десяток. А як я іноді буду заїжджати, то щоб швидко на стіл накривала.
А якщо, не дай Боже, скаже проти чоловіка хоч слово, то треба її вдарити гарненько або зв'язати і на дерево підвісити - тоді до неї розум вернеться.
У мене все 🤷♀️
Пам'ятаєте такий серіал? Я в дитинстві його обожнювала. До чого тут він? Згодом поясню.
"Чигиринський сотник". До сюжету у мене претензій немає. Є хлопець Михась. Отримує він якось ляльку магічну, яку Дажбог створив. Треба Михасю об'їздити Україну, знайти сімох людей, замкнути Дажбогове коло. Тоді запалає Україна і настануть нові часи.
По ходу ми дізнаємось історію України, географію, багато про міфологічні і язичницькі вірування - Дажбог, Чорнобог, Лада, всяке таке.
От цей сюжет - це бочка меду. І в ній є ложка дьогтю. А може і не одна 🤔
😩Козаки - хороші, решта - погані. Ляхи і татари з нечистю співпрацюють. Письменні люди дурні і грішні, мирні селяни дурні і грішні. Одні козаки - благородні лицарі, завдяки яким на землі добро існує.
😩Головних герої... ну, ніякі. Все, що я можу сказати про них - віддані справі і сміливі. Якщо, звісно, можна назвати сміливістю показувати дулю кожному чорту, а коли це не допомагає (дивно навіть, чому?🤔), то кричати "Боже, рятуй, помираю".
😩Горілку людям боги подарували. Не пити горілку - гріх великий!
😩Можливо, тут я чогось не зрозуміла, але. Козаки - старовіри. Дажбог і його мати Лада. Князя Володимира, який хрестив Україну (правда, тоді України ще не було, була Русь, але то вже таке), вони проклинають. Але в будь-якій незрозумілій ситуації кричать "Ми ж не бусурмани, не нехристи. Ми хрещені душі".
Або автор намагається показати як співіснують і конфліктують дві релігії, або це взагалі нелогічно.
Ну і нарешті. Жінки 💃
Чоловіків створив Бог. А жінки - це відьми, яких створила нечиста сила, чоловіку на погибель.
І нічого, що головного героя дівчина рази три рятувала. Так вже і бути, заслужила, візьму тебе заміж. Я буду козакувати, а ти вдома хазяйнувати - курі, свині, корова, города пару гектарів, дітей десяток. А як я іноді буду заїжджати, то щоб швидко на стіл накривала.
А якщо, не дай Боже, скаже проти чоловіка хоч слово, то треба її вдарити гарненько або зв'язати і на дерево підвісити - тоді до неї розум вернеться.
У мене все 🤷♀️
November 29, 2025
В анотації написано, що це "козацьке фентезі", але цей опис породжує хибне очікування.
Ніяке це не фентезі - це псевдоміфологія, і саме так книгу і треба сприймати. Михась взагалі не має ані мети, ані внутрішньої рушійної сили: все роблять за нього інші, весь маршрут прокладено віщими снами. А сама історія - то лише кістяк, на який нанизано доволі цікаві (хоча й вигадані) легенди.
Не завищуйте очікувань коментарями про "українського Толкіна" і не шукайте тут літератури, бо це - спроба вигадати фольклор, а не написати роман.
Ніяке це не фентезі - це псевдоміфологія, і саме так книгу і треба сприймати. Михась взагалі не має ані мети, ані внутрішньої рушійної сили: все роблять за нього інші, весь маршрут прокладено віщими снами. А сама історія - то лише кістяк, на який нанизано доволі цікаві (хоча й вигадані) легенди.
Не завищуйте очікувань коментарями про "українського Толкіна" і не шукайте тут літератури, бо це - спроба вигадати фольклор, а не написати роман.
February 17, 2025
Насолодилася багатющою мовою твору, цікавезним сюжетом, майстерним поєднанням міфології, історії, традицій. А поки шукала додаткову інформацію щодо населених пунктів, топонімів, подій, згадуваних історичних постатей, відкрила для себе багато нового і цікавого. Щиро рекомендую!
Зараз ця книга може бути надзвичайно помічною, бо підсилює надію: якщо 9-річний Михась з помічниками здолав всеньку нечисть, то і ми зможемо.
Зараз ця книга може бути надзвичайно помічною, бо підсилює надію: якщо 9-річний Михась з помічниками здолав всеньку нечисть, то і ми зможемо.
January 12, 2018
Хотів почитати якусь художню книгу про козаччину - обрав цю. Написано цікаво, доволі просто і, швидше, для дітей. Я вагався між оцінкою 3 і 4, але все ж таки обрав в сторону більшого балу. Цікавий сюжет, багато пригод, дуже багато слів, які доведеться гуглити і різна нечисть. Українське фентезі непоганого рівня, отак.
April 2, 2023
Казали, що книга схода на "Аркан вовків" Дерев'янка, але як на мене, то зовсім ні... Найбільш цікавими для мене були частини про давніх богів. А сама книга великиз емоцій не викликала.
July 13, 2020
Мені важко писати про цю книгу, місцями вона мене відверто бісила, а деколи я, захоплена, забувала про все на світі.
Спершу про те, що не сподобалося:
стиль автора в першій половині книги. Так наче біля автора хтось стояв і поганяв його нагайкою, щоб той книгу писав :)
Сон хлопчика, якісь події, розповідь характерника. Потім стало цікавіше;
Якийсь сумбур з релігіями - то Дажбог і Лада, то Святий Петро :)
Тепер про позитив:
я б назвала цей твір казкою, тільки не для дітей малих, а для таких, що вже підросли. Років у 15 я була б захоплена стократ сильніше;
Мова автора. Вона чудова, співоча, гарно читати;
Мені сподобалося, як описані характери героїв, можливо дещо перебір з віком Михася, але назагал цікаві типажі. Особливо запам‘яталася фраза про козаків, що вони люблять воювати, а не будувати (дуже це мені нагадує події сучасності).
Мені важко давати свою читацьку оцінку цій книзі, я не сильний знавець фентезі, та я справді рада, що познайомилася із нею. Не можу назвати пана Кононовича українським Толкіном, адже рівень геть не той. Проте вважаю, це гарна спроба познайомити читача із світом козацьких звичаїв та української міфології :)
Спершу про те, що не сподобалося:
стиль автора в першій половині книги. Так наче біля автора хтось стояв і поганяв його нагайкою, щоб той книгу писав :)
Сон хлопчика, якісь події, розповідь характерника. Потім стало цікавіше;
Якийсь сумбур з релігіями - то Дажбог і Лада, то Святий Петро :)
Тепер про позитив:
я б назвала цей твір казкою, тільки не для дітей малих, а для таких, що вже підросли. Років у 15 я була б захоплена стократ сильніше;
Мова автора. Вона чудова, співоча, гарно читати;
Мені сподобалося, як описані характери героїв, можливо дещо перебір з віком Михася, але назагал цікаві типажі. Особливо запам‘яталася фраза про козаків, що вони люблять воювати, а не будувати (дуже це мені нагадує події сучасності).
Мені важко давати свою читацьку оцінку цій книзі, я не сильний знавець фентезі, та я справді рада, що познайомилася із нею. Не можу назвати пана Кононовича українським Толкіном, адже рівень геть не той. Проте вважаю, це гарна спроба познайомити читача із світом козацьких звичаїв та української міфології :)
November 20, 2023
Повівся на хвалебні коментарі в дусі "супер-пупер фентезі". Навіть "Володар перснів" приплели, ну куди... Не казка і не фентезі - ні риба, ні м'ясо. Типова класична укр. літ., не в поганому сенсі, а як "я вже це десь читав, бачив, цей стиль тексту щось нагадує". Читав з покер фейс, нудно, деколи проскакують непогані жарти. Не зрозуміло, чому така любов у людей до цієї книги.
Displaying 1 - 13 of 13 reviews