What do you think?
Rate this book
Володимир Свідзінський. Поезiї
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
October 8, 2025
«душа твоя — оселя тиші»
December 25, 2025
Витончена, спостережлива і ніжна поезія людини з непростою долею. Цікаво було ділитись враженнями про неї у подкасті ПереФарбований лис https://youtu.be/K02I203S3bE
November 28, 2025
Свідзінський – це загасла вуглинка вихоплена із охопленої полумʼям війни України.
Я не знаю як він міг народитися і жити так недалеко від нас всіх – географічно і часово. Я не розумію як він ходив по тій самій землі, де міг ходити я, ви, ми, всі. Це якийсь викривлений темпоральний злам. Ти мало чого розумієш з його рядків. Не так – рідко коли щось розумієш. Ти читаєш літери, ліпиш їх у слова, виокремлюєш рядки, навіть строфи, але в кінці розгублено не можеш це скласти до купи. Повертаєшся по декілька разів на початок. Читаєш як крізь марево, або крізь патину, намагаючись зазирнути всередину бронзового персня. Бо в персні живе у своєму світі Свідзінський як рибка-плотвичка, що плаває під кригою.
Я не люблю видань друкованих у Фоліо за їх дешевизну. І навіть цей томик "па багатому" оформлений тисненою під золото фольгою має одноразовий цигарковий папір і дивну верстку. Але. Упорядкування – розкішне: гарна передмова, впорядкований цикл і безцінний словник позаду. Я не знаю з нього значення більшості слів, але це нормально, бо з української літератури читав прості однокрокові книжки і ще простішу поезію. Іншої нам не давали. Іншої можливо і не знали. Іншої ми напевне і не осягнули б. Тому так сильно радію, коли вдається дослухатися порад, вловлюючи ті ж самі імена двічі-тричі на рік і перевідкривати для себе, як того аммоніта з каменю, того ж самого Свідзінського хоча б.
Порадійте за мене! Тепер доживати на безлюдний острів я поїду із Свідзінським і Антоничем.
Я не знаю як він міг народитися і жити так недалеко від нас всіх – географічно і часово. Я не розумію як він ходив по тій самій землі, де міг ходити я, ви, ми, всі. Це якийсь викривлений темпоральний злам. Ти мало чого розумієш з його рядків. Не так – рідко коли щось розумієш. Ти читаєш літери, ліпиш їх у слова, виокремлюєш рядки, навіть строфи, але в кінці розгублено не можеш це скласти до купи. Повертаєшся по декілька разів на початок. Читаєш як крізь марево, або крізь патину, намагаючись зазирнути всередину бронзового персня. Бо в персні живе у своєму світі Свідзінський як рибка-плотвичка, що плаває під кригою.
Я не люблю видань друкованих у Фоліо за їх дешевизну. І навіть цей томик "па багатому" оформлений тисненою під золото фольгою має одноразовий цигарковий папір і дивну верстку. Але. Упорядкування – розкішне: гарна передмова, впорядкований цикл і безцінний словник позаду. Я не знаю з нього значення більшості слів, але це нормально, бо з української літератури читав прості однокрокові книжки і ще простішу поезію. Іншої нам не давали. Іншої можливо і не знали. Іншої ми напевне і не осягнули б. Тому так сильно радію, коли вдається дослухатися порад, вловлюючи ті ж самі імена двічі-тричі на рік і перевідкривати для себе, як того аммоніта з каменю, того ж самого Свідзінського хоча б.
Порадійте за мене! Тепер доживати на безлюдний острів я поїду із Свідзінським і Антоничем.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews