Sjette bok om mormor og de åtte ungeneDen store familien i huset i skogen drar på sykkeltur til Danmark. Mormor har aldri lært å sykle, og Morten og Mina er i minste laget, men far finner på noe lurt så alle sammen kan bli med. De har ikke telt med seg. Når det er fint vær går det bra å ligge ute, men når det regner og blåser er det bedre å bo på ungdomsherberger. På et slikt herberge blir mormor kjent med Rosa fra Nigeria, og Maren blir kjent med en gutt som heter George - og han liker hun visst veldig godt. Mor, far og mormor og ungene kommer til København også. Da de endelig kommer hjem, er det en som er veldig glad. Det er Ovnsrøret!
Anne-Catharina Vestly, but published as Anne-Cath. Vestly is a Norwegian actress and author of children books. She debuted with "Ole Aleksander Filibom-bom-bom" in 1953. Her first works were designed to be read on the radio, making the language to a greater extent oral than in her later books. Through the Norwegian children radio program "Barnetimen for de minste" she developed a large audience for her children stories. Some of her books were adapted into movies. As an actress, the Anne-Cath. Vestly herself played the role as the grandmother in the films about "Mormor og de åtte ungene". An interesting aspect of Vestly's books are that she has created her own little town, "Tiriltoppen", where many of her characters live. Hence, earlier protagonists reoccur in later book series when their lives intertwine.
Норвезька письменниця Анне-Катріне Вестлі написала аж сім повістей про багатодітну родину, до цієї книги увійшли дві останні: власне, про веломандрівку, а також різдвяна, яка радше є збіркою оповідань, можливо, вже літня авторка вирішила об'єднати кілька своїх заготовок до однієї книги.
Отже, пані Вестлі розповідає нам про сім'ю з мами і тата, восьми діточок, бабусі, а також песика Димарика, корови Ласунки, кількох курей і, звісно ж, коня Вихора (про нього окрема розмова...) Усі вони мешкають у хатинці в лісі неподалік від невеличкого містечка.
Можливо, через те, що до зимово-святкового настрою ще надто довго чекати, мені більше зайшла "мандрівна" повість, у якій наше чимале сімейство вирушає до країни велосипедів — Данії. Хоча ця повість побачила світ ще у 1986-му році, сприймається на диво сучасною. Не думаю, що 30 років тому було аж так популярно вирушати з малими дітьми у далекі мандри. А от тепер я легко можу собі уявити таких батьків. Увесь цей антураж з ночівлями просто неба і в гостелах, де неодмінно пізнаєш якихось чужинців, з якими можна стати друзями, навіть якщо ви розмовляєте різними мовами...
Думаю, ця книга стане в пригоді батькам, які вперше вирушають у велику мандрівку зі своїм чадом: тут без повчань і моралізаторства пояснено, чому не можна відходити далеко від дорослих, ловити ґав на дорозі, що потрібно з повагою ставитися до чужої культури і способу життя, навіть, якщо не розумієш їх до кінця. Та й сам прецедент велоподорожі справляє ефект: "Ти ба! Й так можна!"
Переклад від Наталі Іваничук традиційно прекрасний, особливо пряма мова бабці, вона одразу наче рідна.)
Після "Веломандрівки" залишився приємний післясмак. Дух подорожі, повага до чужої культури, екосвідомість під час мандрівки та вміння подружитись з іноземцями, з якими вас спочатку поєднує лишень мова жестів, - все це заворожує. Окремий поклін авторці за те, що описала все це без надмірного моралізаторства та разом з важливістю тем зберегла дитячу наївність та прагнення пригод.
Momentami trąci myszką, ale nadal urocza. Pięknie mówi o tym, że można cieszyć się prostymi rzeczami i nie trzeba mieć góry pieniędzy, żeby podróżować, poznawać nowe osoby i przeżywać przygody
Класна книжка про відкритість до подорожей, нові зустрічі і про те, наскільки просто і непросто це може бути, якщо ти живеш у сім'ї Мортена, Муни, Міни, Міллі, Мадса і решти дітей.